Рішення № 141192646, 04.11.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/29091/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

15.09.2026 року (11.09.2029 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач з урахуванням адміністративного позову у новій редакції просить суд:

- визнати протиправною триваючу бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ), яка полягає у не розгляді по суті та незадоволенні рапортів військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.09.2026 року (повторно направлених 15.09.2026 року): про направлення на медичне обстеження та ВЛК, про надання невідкладної медичної допомоги та стаціонарне лікування, а також про звільнення від фізичних навантажень;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ), яка полягає у не розгляді по суті та неухваленні належного управлінського рішення за рапортами військовослужбовця ОСОБА_1 від 02.09.2026 року (повторно поданими 15.09.2026 року);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) невідкладно направити військовослужбовця ОСОБА_1 до військово-медичного закладу охорони здоров`я (госпіталю) для проведення медичного обстеження, стабілізації стану здоров`я та надання стаціонарного лікування;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) видати направлення та забезпечити проходження військовослужбовцем ОСОБА_1 військово-лікарської комісії (ВЛК) для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) прийняти рішення про тимчасове звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 від виконання фізичних навантажень та залучення до стройової і фізичної підготовки до визначення стану придатності за наслідками проходження ВЛК;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) розглянути рапорти ОСОБА_1 від 02.09.2026 року (повторно подані 15.09.2026 року) та вжити заходів у межах компетенції щодо сприяння направленню ОСОБА_1 на ВЛК.

Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , маючи документально підтверджені хронічні та прогресуючі захворювання, у тому числі цукровий діабет 2 типу з ускладненнями, патологію опорно-рухового апарату, серцево-судинні захворювання та інші захворювання, що потребують постійного медичного спостереження і лікування, 29.08.2026 року був призваний на військову службу та надалі перебуває у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 . Після призову та під час перебування у розпорядженні військової частини стан здоров`я позивача погіршився, у зв`язку з чим виникла необхідність у невідкладному медичному обстеженні, наданні належної медичної допомоги, вирішенні питання щодо подальшого лікування та визначенні ступеня придатності до військової служби з урахуванням фактичного стану здоров`я. З метою реалізації права на охорону здоров`я та належне медичне забезпечення позивач 02.09.2026 року подав рапорти про направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, про надання невідкладної медичної допомоги та направлення на стаціонарне лікування, а також про звільнення від фізичних навантажень. До зазначених рапортів позивачем було додано медичні документи, які підтверджують наявність у нього захворювань та необхідність відповідного медичного обстеження і лікування. Первісно зазначені рапорти та медичні документи були направлені, зокрема, до ІНФОРМАЦІЯ_3 та військової частини НОМЕР_1 . Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 03.09.2026 року № 29/4/6184 позивача було повідомлено, що 29.08.2026 року його призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв`язку з чим із питань призову, проходження ВЛК та отримання медичних документів йому необхідно звертатися до ІНФОРМАЦІЯ_5 . На виконання зазначеного роз`яснення позивач 15.09.2026 року повторно направив рапорти та додані до них медичні документи безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також до військової частини НОМЕР_1 . Однак станом на момент звернення до суду відповідачами не було належним чином розглянуто зазначені звернення позивача, за ними не прийнято відповідних мотивованих рішень, не забезпечено належного медичного обстеження позивача та не вирішено питання щодо необхідності його направлення на лікування і медичний огляд військово-лікарською комісією. Таким чином, спір виник у зв`язку з невчиненням відповідачами дій, необхідних для належного розгляду звернень позивача щодо стану його здоров`я та забезпечення реалізації передбачених законом гарантій медичного забезпечення військовослужбовця. При цьому позивач не просить суд самостійно визначати його стан здоров`я, ступінь придатності до військової служби чи необхідність конкретного виду медичного лікування, оскільки такі питання належать до компетенції відповідних медичних працівників та військово-лікарської комісії. Позовні вимоги спрямовані на спонукання відповідачів виконати передбачені законодавством обов`язки щодо розгляду поданих рапортів, забезпечення належного медичного обстеження позивача та вирішення питання про його направлення на медичний огляд ВЛК за наявності відповідних медичних показань. Не розгляд відповідачами поданих позивачем рапортів та неприйняття за ними належних рішень перешкоджають позивачу реалізувати право на належне медичне забезпечення під час проходження військової служби та створюють ризик погіршення стану його здоров`я, з огляду на характер і тяжкість наявних захворювань. За таких обставин позивач вважає, що бездіяльність відповідачів щодо належного розгляду його рапортів та невжиття передбачених законодавством заходів для вирішення питання щодо медичного обстеження, лікування та проходження ВЛК є протиправною, а порушені права та законні інтереси позивача підлягають судовому захисту шляхом зобов`язання відповідачів вчинити відповідні дії в межах їх компетенції.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2026 року зазначена вище справа розподілена та 16.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.09.2026 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.

У встановлений ухвалою суду від 16.09.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у 1) військової частини НОМЕР_1 , 2) ІНФОРМАЦІЯ_1 : належним чином засвідчені копії рапортів ОСОБА_1 від 02.09.2026 року щодо направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги та стаціонарного лікування, а також звільнення від фізичних навантажень, разом із усіма доданими до них медичними документами; докази отримання військовою частиною НОМЕР_1 зазначених рапортів та доданих до них документів, у тому числі відомості про дату та спосіб їх надходження, реєстраційні номери, журнали (книги) реєстрації рапортів та звернень або інші документи, що підтверджують їх отримання; документи та матеріали щодо розгляду зазначених рапортів, у тому числі резолюції командування, доповіді посадових осіб, службові записки, висновки медичних працівників, листування та інші документи, складені за результатами їх розгляду; відомості про те, чи направлявся позивач після отримання рапортів від 02.09.2026 року на медичний огляд, медичне обстеження, до закладу охорони здоров`я або на військово-лікарську комісію, із наданням відповідних підтверджуючих документів; у разі направлення позивача на медичне обстеження або лікування - копії відповідних направлень, медичних висновків, довідок, документів щодо госпіталізації та результатів медичного обстеження; документи, що підтверджують прийняття або неприйняття командуванням рішення за рапортом позивача щодо тимчасового звільнення від фізичних навантажень, шикувань та занять із фізичної підготовки, а також відомості про фактичне виконання такого рішення; копію висновку (постанови) військово-лікарської комісії від 29.08.2026 року та документи, на підставі яких було проведено зазначений медичний огляд, якщо такі документи перебувають у розпорядженні військової частини НОМЕР_1 ;документи, що підтверджують проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , його зарахування до списків особового складу та фактичне місце проходження ним військової служби станом на дату отримання рапортів; інформацію про посадову особу (командира), уповноважену відповідно до законодавства розглядати рапорти позивача та приймати за ними рішення, із зазначенням прийнятих рішень та їх дат; належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких ОСОБА_1 був призваний на військову службу 29.08.2026 року, у тому числі відповідних наказів, розпоряджень та інших документів; належним чином засвідчені копії документів щодо проведення стосовно позивача військово-лікарського огляду 29.08.2026 року, у тому числі направлення на медичний огляд, висновку (постанови) ВЛК, медичних документів, які були надані та досліджені під час огляду, а також документів, що підтверджують склад ВЛК та результати проведеного огляду; документи, на підставі яких було визначено придатність позивача до військової служби за результатами медичного огляду 29.08.2026 року; докази отримання ІНФОРМАЦІЯ_2 рапортів позивача від 02.09.2026 року та повторного звернення від 15.09.2026 року разом із доданими медичними документами, у тому числі відомості про д ату та спосіб їх надходження, реєстраційні номери та документи щодо їх реєстрації; документи та матеріали щодо розгляду зазначених звернень позивача, у тому числі резолюції посадових осіб, службові записки, листування, висновки та прийняті за результатами їх розгляду рішення; копію листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.09.2026 року №29/4/6184 та документи, що підтверджують обставини, викладені у цьому листі щодо призову позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 ; відомості про те, чи вчинялися ІНФОРМАЦІЯ_2 після отримання звернень позивача будь-які дії щодо організації його повторного медичного огляду, направлення на лікування або військово-лікарську комісію, із наданням підтверджуючих документів; у разі направлення позивача на медичний огляд або ВЛК - копії відповідних направлень, висновків, постанов та інших документів, що підтверджують такі дії; інформацію про результати розгляду звернень позивача від 02.09.2026 року та 15.09.2026 року та, у разі прийняття відповідних рішень, їх копії. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27.10.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду. Судом вказано, що в разі неможливості надання письмових доказів подати до суду вмотивовані та обґрунтовані пояснення (зазначити який саме документ не має можливості подати та з яких підстав).

13.10.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач-2 зазначив, що 29.08.2026 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого відповідно до довідки ВЛК №2026-0829-1016-3676-3 його визнано придатним до військової служби. На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29.08.2026 року №3604 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 , а наказом від 29.08.2026 року №3605 знято з військового обліку у зв`язку з призовом. Відповідач-2 вказав, що рапорти позивача від 02.09.2026 року щодо направлення на медичне обстеження та ВЛК, надання невідкладної медичної допомоги, стаціонарного лікування і звільнення від фізичних навантажень надійшли на його електронну адресу 04.09.2026 року та зареєстровані 06.09.2026 року за вх. №2366. Повторні рапорти від 15.09.2026 року зареєстровано 18.09.2026 року за вх. №2478. За результатами опрацювання зазначених звернень листами від 30.09.2026 року №9477 та від 06.10.2026 року №9645 позивача повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 не наділений повноваженнями приймати, розглядати по суті або задовольняти рапорти військовослужбовців інших військових частин з питань проходження ними військової служби, зокрема щодо направлення на лікування, повторного проходження ВЛК та звільнення від фізичних навантажень. Посилаючись на положення Конституції України, законів України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та нормативно-правових актів, які регулюють порядок проходження військової служби, відповідач-2 наголосив, що після призову позивача вирішення питань його медичного забезпечення та проходження військової служби належить до компетенції відповідного військового командування. З огляду на викладене відповідач-2 вважає, що діяв у межах наданих законом повноважень, звернення позивача були опрацьовані, а тому підстави для визнання його бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити заявлені позивачем дії відсутні. У зв`язку із цим просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

14.10.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшла заява про виконання ухвали суду від 28.09.2026 року, в якій відповідач-2 зазначив, що на виконання вимог зазначеної ухвали надає суду документи та докази, які стосуються призову ОСОБА_1 на військову службу, проходження ним військово-лікарської комісії, отримання та розгляду його рапортів від 02.09.2026 року та 15.09.2026 року. Зокрема, відповідачем-2 подано копії наказів від 29.08.2026 року №3604 про призов на військову службу та №3605 про зняття з військового обліку, довідки ВЛК від 29.08.2026 року, картки обстеження та медичного огляду позивача, рапортів щодо направлення на медичне обстеження, лікування та звільнення від фізичних навантажень, доказів їх отримання, а також листів-відповідей від 24.09.2026 року №9335, від 30.09.2026 року №9477 та від 06.10.2026 року №9645 із доказами їх направлення. Крім того, відповідач-2 повідомив, що копія листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.09.2026 року №29/4/6184, витребувана ухвалою суду, вже міститься в матеріалах справи, оскільки була долучена позивачем до адміністративного позову в новій редакції від 21.09.2026 року. У зв`язку із викладеним відповідач-2 просив суд долучити надані документи до матеріалів адміністративної справи №160/29091/26.

19.10.2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача-2 та зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійснивши його призов на військову службу 29.08.2026 року, безпідставно самоусунувся від вирішення питань, пов`язаних із забезпеченням належного медичного обстеження та захистом його прав. Позивач наголосив, що рапорти від 02.09.2026 року та 15.09.2026 року були направлені як до військової частини НОМЕР_1 , так і до відповідача-2, однак належних заходів щодо організації медичного обстеження, лікування та повторного проходження ВЛК вжито не було. На думку позивача, посилання відповідача-2 на відсутність повноважень щодо розгляду рапортів військовослужбовця іншої військової частини має формальний характер та не звільняє його від обов`язку реагувати на повідомлення про можливу загрозу життю і здоров`ю особи. Крім того, позивач зазначив, що наявні у нього захворювання, зокрема цукровий діабет 2 типу з ускладненнями, асептичний некроз головок стегнових кісток, двобічний коксартроз та інші патології, потребують належного медичного спостереження і лікування, а висновок ВЛК від 29.08.2026 року не виключає необхідності повторного медичного огляду у зв`язку з погіршенням стану здоров`я. Також позивач послався на ухвалу слідчого судді від 24.09.2026 року та відомості про кримінальне провадження №12026042150001245, вважаючи їх додатковим підтвердженням необхідності перевірки обставин його призову. Окремо позивач звернув увагу на ненадання військовою частиною НОМЕР_1 відзиву та витребуваних судом доказів станом на 16.10.2026 року. Посилаючись на положення Конституції України, КАС України, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, судову практику Верховного Суду та ЄСПЛ, позивач просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, відхилити заперечення відповідача-2, застосувати до командира військової частини НОМЕР_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу та постановити окрему ухвалу щодо порушення прав військовослужбовця на медичне забезпечення і невиконання вимог ухвали суду.

Відповідач-1: військова частина НОМЕР_1 не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був призваний на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2026 року №3604.

Як убачається з матеріалів справи, 29.08.2026 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_8 .

За результатами проведеного медичного огляду військово-лікарською комісією складено довідку від 29.08.2026 року №2026-0829-1016-3676-3, відповідно до якої позивача на підставі статей 13-в, 61-в графи II Розкладу хвороб визнано придатним до військової служби.

На підставі зазначеного висновку військово-лікарської комісії та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2026 року №3604 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, для подальшого проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2026 року №3605 позивача знято з військового обліку військовозобов`язаних у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації.

Водночас позивач не погоджується з результатами проведеного 29.08.2026 року медичного огляду, посилаючись на те, що під час визначення ступеня його придатності до військової служби не було належним чином враховано наявні хронічні захворювання та медичну документацію, яка, на його переконання, свідчить про необхідність додаткового обстеження.

Зокрема, позивач зазначає, що має низку захворювань опорно-рухового апарату, ендокринної та серцево-судинної систем, які потребують постійного медичного спостереження, медикаментозного лікування та обмеження фізичних навантажень.

Із наданих позивачем медичних документів убачається, що відповідно до протоколу комп`ютерної томографії кульшових суглобів від 01.10.2015 року та консультативного висновку лікаря ортопеда-травматолога ОСОБА_2 від 29.07.2018 року у позивача діагностовано асептичний некроз головок стегнових кісток, двобічний коксартроз (М16.0), а також зміни кісткової тканини, зокрема зону фрагментації розміром 46 х 13 мм та остеосклероз.

Крім того, відповідно до висновків лікаря-ендокринолога ОСОБА_3 від 13.03.2026 року та 29.07.2026 року, на які посилається позивач, у нього діагностовано цукровий діабет 2 типу (Е11.8), що супроводжується ускладненнями у вигляді діабетичної ангіопатії, полінейропатії, дисметаболічної енцефалопатії та макулодистрофії сітківки.

Позивач зазначає про необхідність постійного приймання призначених лікарських засобів, контролю рівня глюкози крові, дотримання відповідного режиму харчування та проходження регулярних медичних обстежень.

Також із доводів позивача та медичної документації, на яку він посилається, вбачається, що 05.05.2021 року в медичному центрі «Гарвіс» йому проведено оперативне втручання з приводу вентральної грижі із застосуванням алопластичної сітки, при цьому розмір грижових воріт становив до 10 см.

Серед інших захворювань позивач зазначає артеріальну гіпертензію 2 ступеня, ожиріння, захворювання органів травлення, а також дегенеративні зміни хребта.

У зв`язку із зазначеними обставинами позивач вважає, що виконання ним обов`язків військової служби, пов`язаних зі значними фізичними навантаженнями, без попереднього належного медичного обстеження може спричинити погіршення стану його здоров`я.

02.09.2026 року позивачем складено три рапорти, а саме:

Рапорт про направлення на медичне обстеження та проходження військово-лікарської комісії для визначення ступеня придатності до військової служби за станом здоров`я.

Рапорт про надання невідкладної медичної допомоги та направлення на стаціонарне лікування.

Рапорт про тимчасове звільнення від фізичних навантажень, стройової та фізичної підготовки у зв`язку зі станом здоров`я.

Зазначені рапорти, за твердженням позивача, були направлені на адресу військової частини НОМЕР_1 , а також до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з метою забезпечення реалізації його права на належне медичне обслуговування під час проходження військової служби.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.09.2026 року №29/4/6184 позивача повідомлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів його призов на військову службу 29.08.2026 року здійснено ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У зв`язку із цим позивачу рекомендовано звертатися з питань призову, проходження військово-лікарської комісії та отримання відповідної медичної документації до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як підтверджується відомостями, наведеними відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву, 04.09.2026 року на офіційну електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли рапорти позивача від 02.09.2026 року з доданими документами.

Зазначені звернення зареєстровано 06.09.2026 року за вхідним №2366.

Отже, факт надходження до відповідача-2 рапортів позивача від 02.09.2026 року підтверджується не лише поясненнями позивача, а й відомостями, викладеними самим відповідачем-2 у відзиві.

Крім того, 11.09.2026 року на електронну адресу відповідача-2 надійшла заява позивача щодо витребування відомостей про проходження військової підготовки, присвоєння військового звання офіцера запасу та видачу військово-облікового документа, яку зареєстровано 15.09.2026 року за вхідним №2449.

Листом від 24.09.2026 року №9335 відповідач-2 повідомив позивача про відсутність у його розпорядженні відомостей щодо присвоєння позивачу військового звання офіцерського складу запасу та роз`яснив можливість отримання відповідної архівної інформації шляхом звернення до Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

15.09.2026 року позивачем повторно направлено рапорти щодо надання невідкладної медичної допомоги, направлення на стаціонарне лікування, проходження медичного обстеження та військово-лікарської комісії, а також звільнення від фізичних навантажень.

Відповідно до відомостей, наведених відповідачем-2, повторні рапорти зареєстровано 18.09.2026 року за вхідним №2478.

За результатами опрацювання повторних звернень ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 30.09.2026 року №9477 повідомив позивача, що після призову на військову службу та направлення до військової частини НОМЕР_1 питання проходження військової служби, медичного забезпечення, направлення на лікування та військово-лікарську комісію належать до компетенції відповідного військового командування.

Аналогічну позицію відповідач-2 виклав у листі від 06.10.2026 року №9645, яким повідомив позивача про відсутність у територіального центру комплектування та соціальної підтримки повноважень приймати, розглядати по суті та задовольняти рапорти військовослужбовців інших військових частин з питань проходження ними військової служби.

З матеріалів справи вбачається, що лист від 06.10.2026 року №9645 направлено на електронну адресу, з якої надходили звернення позивача, а лист від 30.09.2026 року №9477 - на електронну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт надходження до відповідача-2 звернень позивача, їх реєстрації та направлення письмових відповідей, водночас сторони по-різному оцінюють належність такого реагування з огляду на зміст звернень та повноваження відповідного органу.

Позивач вважає, що надані відповіді мають формальний характер, оскільки не призвели до фактичного забезпечення його медичного обстеження, лікування та повторного проходження військово-лікарської комісії.

Натомість відповідач-2 наполягає, що після призову позивача на військову службу не наділений повноваженнями вирішувати питання, віднесені до компетенції командування військової частини НОМЕР_1 .

Судом також встановлено, що 24.09.2026 року слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Дніпра постановлено ухвалу у справі №932/13664/26, якою вирішено питання щодо невнесення уповноваженими особами органу досудового розслідування відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою про можливе вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до наданого позивачем витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 02.10.2026 року зареєстровано кримінальне провадження №12026042150001245 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 146 Кримінального кодексу України.

Зазначене кримінальне провадження, за поясненнями позивача, стосується обставин його затримання та доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки 28.08.2026 року.

13.10.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 сформовано через підсистему «Електронний суд» відзив на позовну заяву та заяву про виконання ухвали суду від 28.09.2026 року.

До зазначених процесуальних документів відповідачем-2 долучено копії наказів від 29.08.2026 року №3604 та №3605, довідку військово-лікарської комісії від 29.08.2026 року №2026-0829-1016-3676-3, картку обстеження та медичного огляду позивача, копії рапортів, докази їх надходження, реєстрації та направлення відповідей, а також інші документи.

При цьому відповідач-2 зазначив, що копія листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.09.2026 року №29/4/6184 вже перебуває в матеріалах справи, оскільки була надана позивачем разом із позовною заявою в новій редакції від 21.09.2026 року.

16.10.2026 року позивачем сформовано через підсистему «Електронний суд» відповідь на відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка, відповідно до матеріалів процесуального руху справи, надійшла до суду 19.10.2026 року.

У зазначеній відповіді позивач заперечив проти доводів відповідача-2, наголосивши, що направлення ним рапортів було зумовлене необхідністю отримання медичної допомоги у зв`язку з наявними захворюваннями та погіршенням стану здоров`я.

Крім того, позивач зазначив, що рапорти були направлені також до військової частини НОМЕР_1 , однак, за його твердженням, належних рішень за результатами їх розгляду командуванням військової частини не прийнято.

Позивач звернув увагу суду на те, що станом на 16.10.2026 року військовою частиною НОМЕР_1 не було подано відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів, у зв`язку із чим просив застосувати до командира військової частини заходи процесуального примусу, передбачені статтею 149 КАС України, а також постановити окрему ухвалу відповідно до статті 249 КАС України.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо належного розгляду його рапортів від 02.09.2026 року, повторно направлених 15.09.2026 року, з питань направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги і стаціонарного лікування, а також тимчасового звільнення від фізичних навантажень, та вважаючи, що така бездіяльність порушує його право на охорону здоров`я і належне медичне забезпечення під час проходження військової служби, позивач звернувся до суду із цією позовною заявою з метою захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 27 Конституції України встановлено, що кожна людина має невід`ємне право на життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.

Водночас статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин, пов`язаних із проходженням військової служби, здійснюється Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовими статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Особливий характер військової служби зумовлює наявність спеціального порядку реалізації прав військовослужбовців, проте не скасовує гарантованих Конституцією України прав на життя, охорону здоров`я та отримання медичної допомоги.

Статтею 11 Закону №2011-XII передбачено право військовослужбовців на охорону здоров`я та медичну допомогу.

Охорона здоров`я військовослужбовців забезпечується створенням належних санітарно-гігієнічних умов військової служби, проведенням профілактичних заходів, наданням медичної допомоги та здійсненням інших заходів, передбачених законодавством.

Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, визначено загальні права та обов`язки військовослужбовців, правила внутрішнього порядку у військових частинах, а також обов`язки командирів щодо забезпечення належних умов проходження військової служби.

За змістом положень зазначеного Статуту командири (начальники) зобов`язані піклуватися про збереження життя та здоров`я підлеглих військовослужбовців, забезпечувати належне медичне обслуговування та організовувати своєчасне надання медичної допомоги.

Відтак обов`язок військового командування щодо забезпечення охорони здоров`я військовослужбовців має не лише організаційний характер, а й передбачає необхідність належного реагування на повідомлення про захворювання, погіршення стану здоров`я та потребу в медичному обстеженні.

При цьому суд наголошує, що право військовослужбовця на медичне забезпечення не означає безумовного обов`язку військового командування задовольняти будь-які вимоги щодо конкретного виду лікування або направлення на військово-лікарську комісію незалежно від установлених законодавством підстав.

Водночас наявність у військового командування повноважень щодо організації медичного забезпечення не звільняє його від обов`язку належним чином розглянути звернення військовослужбовця, перевірити викладені в ньому обставини та прийняти відповідне рішення.

Щодо правового регулювання порядку подання та розгляду рапортів військовослужбовців.

Відповідно до статті 110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління та інших державних органів у разі порушення їхніх прав, свобод і законних інтересів.

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затверджено наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531.

Зазначеним Порядком урегульовано процедуру подання, прийняття, реєстрації та розгляду рапортів військовослужбовців, а також доведення результатів їх розгляду до заявників.

За змістом Порядку №531 військовослужбовець має право звернутися з рапортом для вирішення питань, пов`язаних із проходженням військової служби, виконанням службових обов`язків та реалізацією належних йому прав.

Розгляд рапорту передбачає не лише його формальне отримання та реєстрацію, а й перевірку обставин, викладених військовослужбовцем, дослідження доданих документів та прийняття відповідного рішення уповноваженою посадовою особою.

Суд зазначає, що рапорт військовослужбовця є передбаченим законодавством способом звернення до військового командування, а тому належним чином поданий та отриманий рапорт не може бути залишений без розгляду.

При цьому необхідно розмежовувати обов`язок розглянути рапорт та обов`язок задовольнити викладені в ньому вимоги.

Перший обов`язок має процедурний характер і виникає за наявності передбачених законодавством умов для розгляду відповідного звернення.

Другий залежить від установлених фактичних обставин, правових підстав та компетенції посадової особи, уповноваженої приймати відповідне рішення.

Таким чином, належне виконання обов`язку щодо розгляду рапорту передбачає прийняття рішення за результатами його розгляду та доведення такого рішення до військовослужбовця.

У постанові від 02.04.2025 року у справі №280/7446/24 Верховний Суд досліджував питання належного розгляду рапорту військовослужбовця та обов`язку військового командування повідомляти про результати його розгляду.

У пунктах 45-46 зазначеної постанови Верховний Суд дійшов висновку, що за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби уповноважена посадова особа повинна прийняти відповідне рішення або надати обґрунтовану відмову.

При цьому Верховний Суд наголосив, що розглянутим вважається рапорт, за яким прийнято рішення та це рішення або відповідь належним чином доведено до військовослужбовця.

У пункті 54 постанови від 02.04.2025 року у справі №280/7446/24 Верховний Суд зазначив, що принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду з належним обґрунтуванням прийнятого рішення.

Верховний Суд також звернув увагу, що відмова у задоволенні рапорту має бути мотивованою та ґрунтуватися на конкретних обставинах, які стали підставою для відповідного рішення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 року у справі №580/6020/22.

У зазначеній постанові Верховний Суд, зокрема, наголосив на необхідності встановлення фактичних обставин направлення, отримання та розгляду рапорту військовослужбовця, а також перевірки дотримання уповноваженими посадовими особами відповідної процедури.

У пунктах 66-67 постанови від 08.07.2025 року у справі №580/6020/22 Верховний Суд підтвердив, що праву військовослужбовця на звернення з рапортом кореспондується обов`язок військового командування належним чином відреагувати на таке звернення.

Водночас Верховний Суд зазначив, що суди повинні досліджувати не лише формальне дотримання процедури подання рапорту, а й обставини його фактичного отримання та розгляду.

Суд враховує, що зазначені постанови Верховного Суду ухвалені у справах щодо рапортів про звільнення з військової служби, тоді як предметом цієї справи є розгляд рапортів щодо медичного забезпечення військовослужбовця.

Разом із тим наведені правові висновки щодо необхідності належного розгляду рапортів, прийняття мотивованих рішень та повідомлення військовослужбовців про результати їх розгляду мають значення для вирішення цього спору, оскільки стосуються загальних процедурних гарантій реалізації прав військовослужбовців.

При цьому суд наголошує, що вказані висновки Верховного Суду не встановлюють обов`язку військового командування автоматично задовольняти кожен рапорт, а визначають необхідність належного здійснення процедури його розгляду.

Отже, невиконання військовим командуванням обов`язку щодо розгляду отриманого рапорту може становити протиправну бездіяльність, яка підлягає судовому захисту відповідно до положень КАС України.

Щодо позовних вимог, заявлених до військової частини НОМЕР_1 .

Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2026 року №3604 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом від 29.08.2026 року №3605 позивача знято з військового обліку у зв`язку з призовом на військову службу.

29.08.2026 року позивач пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого складено довідку №2026-0829-1016-3676-3 про придатність до військової служби.

Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що позивач має низку хронічних захворювань, щодо яких ним надано відповідні медичні документи.

Зокрема, відповідно до протоколу комп`ютерної томографії кульшових суглобів від 01.10.2015 року та консультативного висновку ортопеда-травматолога ОСОБА_2 від 29.07.2018 року у позивача діагностовано асептичний некроз головок стегнових кісток, двобічний коксартроз та інші патологічні зміни опорно-рухового апарату.

Відповідно до висновків лікаря-ендокринолога ОСОБА_3 від 13.03.2026 року та 29.07.2026 року позивач має цукровий діабет 2 типу з ускладненнями, що потребує відповідного медикаментозного лікування та медичного спостереження.

Крім того, позивачем надано відомості про проведене 05.05.2021 року оперативне втручання з приводу вентральної грижі, а також наявність інших захворювань.

02.09.2026 року позивачем складено рапорти щодо направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги і стаціонарного лікування, а також тимчасового звільнення від фізичних навантажень.

15.09.2026 року зазначені рапорти повторно направлено позивачем.

Зі змісту цих рапортів убачається, що позивач повідомляв про погіршення стану здоров`я та необхідність отримання медичної допомоги, а також просив вирішити питання щодо проведення додаткового медичного обстеження і визначення можливості подальшого виконання ним обов`язків військової служби.

Суд зазначає, що наявність довідки військово-лікарської комісії від 29.08.2026 року №2026-0829-1016-3676-3 не виключає можливості подальшого погіршення стану здоров`я військовослужбовця.

Відтак факт визнання позивача придатним до військової служби за результатами медичного огляду 29.08.2026 року сам по собі не звільняє військове командування від обов`язку реагувати на подальші повідомлення про захворювання або необхідність медичної допомоги.

Водночас суд враховує, що питання необхідності конкретного медичного обстеження, лікування або проходження військово-лікарської комісії повинні вирішуватися з дотриманням установленого законодавством порядку та з урахуванням відповідних медичних показань.

Таким чином, військове командування зобов`язане забезпечити належний розгляд рапортів військовослужбовця, проте не позбавлене можливості прийняти за результатами їх розгляду мотивоване рішення відповідно до встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2026 року у військової частини НОМЕР_1 витребувано документи щодо отримання та розгляду рапортів позивача, відомості про прийняті за ними рішення, а також документи щодо забезпечення його медичного обстеження та лікування.

Позивач у відповіді на відзив, яка надійшла до суду 19.10.2026 року, зазначив, що військова частина НОМЕР_1 не надала відзиву на позовну заяву та не подала витребуваних судом документів.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною дев`ятою статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд залежно від значення таких доказів може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

При цьому ненадання військовою частиною відзиву або витребуваних документів не означає автоматичного підтвердження всіх обставин, на які посилається позивач.

Однак така процесуальна поведінка підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Вирішуючи питання щодо наявності протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , суд виходить із необхідності встановлення факту надходження відповідних рапортів до військової частини та відсутності належного рішення за результатами їх розгляду.

За умови підтвердження зазначених обставин суд доходить висновку, що залишення військовою частиною НОМЕР_1 без належного розгляду рапортів позивача від 02.09.2026 року, повторно направлених 15.09.2026 року, не відповідає вимогам законодавства та порушує право позивача на належний розгляд звернень, пов`язаних із проходженням військової служби та медичним забезпеченням.

При цьому суд наголошує, що порушення права позивача полягає саме в неналежному виконанні військовим командуванням процедурного обов`язку щодо розгляду рапортів, а не у відсутності рішення про їх безумовне задоволення.

З огляду на викладене належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапортів позивача та зобов`язання розглянути їх по суті з урахуванням доданих медичних документів, прийняти відповідне рішення в межах наданих законом повноважень і повідомити позивача про результати розгляду.

Щодо позовних вимог про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити позивача на стаціонарне лікування, військово-лікарську комісію та звільнити від фізичних навантажень

Вирішуючи зазначені позовні вимоги, суд виходить із такого.

Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 року №402, військово-лікарська експертиза проводиться з метою визначення придатності громадян за станом здоров`я до військової служби, встановлення причинного зв`язку захворювань, травм та вирішення інших питань, віднесених до компетенції військово-лікарських комісій.

Проведення військово-лікарської експертизи передбачає дослідження медичної документації, оцінку стану здоров`я військовослужбовця та застосування спеціальних медичних знань.

Отже, визначення необхідності конкретного медичного обстеження, стаціонарного лікування, обмеження фізичних навантажень та встановлення ступеня придатності особи до військової служби здійснюється компетентними посадовими особами та медичними працівниками в порядку, визначеному законодавством.

Суд зазначає, що адміністративний суд не є органом військово-лікарської експертизи та не наділений повноваженнями самостійно встановлювати медичні показання для стаціонарного лікування, визначати ступінь придатності військовослужбовця до військової служби або встановлювати конкретні медичні обмеження.

Водночас адміністративний суд уповноважений перевіряти правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо забезпечення встановленого законодавством порядку розгляду відповідних звернень.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що адміністративний суд не повинен підміняти собою компетентний орган під час вирішення питань, які потребують спеціальної оцінки фактичних обставин.

Разом із тим дискреційні повноваження не можуть бути підставою для ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладеного на нього законом обов`язку.

Застосовуючи наведені положення до спірних правовідносин, суд зазначає, що надані позивачем медичні документи підтверджують наявність у нього певних захворювань, проте самі по собі не є достатньою підставою для прийняття судом рішення про необхідність конкретного виду стаціонарного лікування, проходження військово-лікарської комісії або звільнення від фізичних навантажень.

Водночас такі документи повинні бути належним чином досліджені та оцінені уповноваженими посадовими особами військової частини під час розгляду рапортів позивача.

Суд також враховує, що позивач просить не лише визнати протиправною бездіяльність щодо нерозгляду рапортів, а й безпосередньо зобов`язати військову частину НОМЕР_1 прийняти конкретні рішення щодо його медичного забезпечення.

Однак прийняттю таких рішень повинно передувати встановлення відповідних обставин, зокрема оцінка актуального стану здоров`я військовослужбовця, медичних документів та наявності передбачених законодавством підстав для направлення на лікування або військово-лікарську комісію.

За таких обставин суд вважає, що ефективним та співмірним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути відповідні рапорти по суті, а не безпосереднє покладення на неї обов`язку прийняти конкретні рішення без попередньої оцінки необхідних обставин.

Таким чином, позовні вимоги про безпосереднє зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити позивача на стаціонарне лікування, забезпечити проходження військово-лікарської комісії та прийняти рішення про тимчасове звільнення від фізичних навантажень задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, які забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

За змістом зазначеного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють визначені законодавством заходи щодо військового обліку, призову громадян на військову службу, мобілізаційної підготовки та виконують інші покладені на них завдання.

Разом із тим повноваження територіального центру комплектування та соціальної підтримки не є тотожними повноваженням командування військової частини щодо організації проходження військової служби підпорядкованими військовослужбовцями.

Судом встановлено, що відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 29.08.2026 року №3604 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом від 29.08.2026 року №3605 позивача знято з військового обліку у зв`язку з призовом на військову службу.

Отже, після призову позивача на військову службу питання організації проходження ним військової служби та медичного забезпечення належать до компетенції відповідного військового командування.

При цьому сам по собі факт здійснення територіальним центром комплектування та соціальної підтримки призову громадянина на військову службу не свідчить про збереження за таким органом повноважень безпосереднього командира після направлення особи до військової частини.

Як встановлено судом, 04.09.2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли рапорти позивача від 02.09.2026 року, які зареєстровано 06.09.2026 року за вхідним №2366.

Повторні рапорти від 15.09.2026 року зареєстровано відповідачем-2 18.09.2026 року за вхідним №2478.

За результатами опрацювання зазначених звернень відповідачем-2 надано письмові відповіді від 30.09.2026 року №9477 та від 06.10.2026 року №9645.

У зазначених листах відповідач-2 повідомив позивача, що питання направлення військовослужбовця на медичне обстеження, лікування та військово-лікарську комісію, а також тимчасового звільнення від фізичних навантажень належать до компетенції військового командування за місцем проходження військової служби.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 отримав звернення позивача, здійснив їх реєстрацію та надав письмові відповіді.

Суд зазначає, що незгода особи зі змістом наданої відповіді не є безумовним доказом протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Водночас надання письмової відповіді саме по собі не завжди свідчить про належне виконання відповідним органом усіх покладених на нього законодавством обов`язків.

Тому під час оцінки правомірності поведінки відповідача-2 суд виходить не лише з факту надання відповідей, а й зі змісту порушених позивачем питань та обсягу повноважень територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У цій справі позивач просить зобов`язати відповідача-2 вжити заходів щодо сприяння направленню на військово-лікарську комісію.

Однак матеріали справи не підтверджують наявності у відповідача-2 після призову позивача на військову службу повноважень самостійно приймати рішення про його направлення на лікування, повторне проходження військово-лікарської комісії або звільнення від фізичних навантажень.

Крім того, позивачем не визначено конкретних передбачених законодавством дій у межах компетенції відповідача-2, які останній був зобов`язаний вчинити після отримання рапортів, але не вчинив.

Суд також враховує, що лист ІНФОРМАЦІЯ_6 від 03.09.2026 року №29/4/6184, яким позивачу рекомендовано звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_1 , не змінює визначеного законодавством розподілу повноважень між відповідними органами військового управління.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач-2 здійснив розгляд отриманих звернень у межах своєї компетенції та повідомив позивача про результати їх опрацювання.

Відтак підстави для визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов`язання його вчинити заявлені позивачем дії відсутні.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні від 19.04.1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» (Kraska v. Switzerland, заява №13942/88) Європейський суд з прав людини зазначив, що ефективність права на справедливий судовий розгляд передбачає необхідність належного дослідження судом доводів, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У рішенні від 09.12.1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, заява №18390/91) Європейський суд з прав людини наголосив, що судові рішення повинні містити належне обґрунтування, яке дозволяє встановити мотиви прийнятого рішення.

Водночас зазначений обов`язок не означає необхідності надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони незалежно від його значення для вирішення спору.

Аналогічний підхід викладено в рішенні Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine, заява №4909/04).

У пункті 58 зазначеного рішення Європейський суд з прав людини наголосив, що принцип належного здійснення правосуддя передбачає необхідність зазначення в судових рішеннях підстав, на яких вони ґрунтуються.

При цьому обсяг обов`язку щодо наведення мотивів може змінюватися залежно від характеру рішення та конкретних обставин справи.

Крім того, у рішенні від 26.06.2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви №68385/10 та №71378/10) Європейський суд з прав людини звернув увагу на значення принципу правової визначеності та необхідність забезпечення передбачуваності правового регулювання.

Застосовуючи наведені підходи до спірних правовідносин, суд зазначає, що право особи на належний розгляд звернення передбачає необхідність дотримання уповноваженим органом установленої законом процедури та прийняття мотивованого рішення.

При цьому формальний характер розгляду звернення, за якого не досліджуються обставини, що мають істотне значення для вирішення порушеного питання, не відповідає принципам належного урядування та правової визначеності.

Суд також враховує правові підходи Європейського суду з прав людини щодо позитивних зобов`язань держави у сфері охорони життя та здоров`я осіб, які перебувають під її контролем.

Зокрема, у рішенні від 27.06.2006 року у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia, заява №59696/00) Європейський суд з прав людини розглянув питання належного забезпечення медичної допомоги особі, яка перебувала під контролем держави.

Хоча фактичні обставини зазначеної справи стосувалися тримання особи під вартою, сформульовані Європейським судом з прав людини загальні підходи щодо необхідності належного реагування державних органів на обґрунтовані повідомлення про погіршення стану здоров`я мають значення для оцінки позитивних зобов`язань держави.

Разом із тим суд враховує відмінність правового статусу військовослужбовця від правового статусу особи, яка перебуває під вартою, а тому наведена практика не може застосовуватися без урахування особливостей спірних правовідносин.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини підтверджує необхідність забезпечення ефективних процедур захисту прав особи та належного реагування компетентних органів на звернення, які стосуються охорони життя та здоров`я.

Водночас зазначена практика не передбачає безумовного обов`язку державного органу приймати будь-яке конкретне рішення на вимогу особи без установлення передбачених законодавством підстав.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 року у справі №280/7446/24 звернув увагу, що обґрунтоване судове рішення повинно ґрунтуватися на повному та всебічному з`ясуванні фактичних обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2025 року у справі №580/6020/22.

Застосовуючи зазначені положення, суд виходить із того, що для встановлення протиправної бездіяльності необхідно з`ясувати наявність у суб`єкта владних повноважень визначеного законом обов`язку вчинити відповідні дії, настання обставин, з якими пов`язується виконання такого обов`язку, та факт його невиконання.

При цьому суд враховує, що обов`язок доказування правомірності поведінки суб`єкта владних повноважень покладається на відповідного відповідача.

Отже, за наявності належних доказів отримання військовою частиною НОМЕР_1 рапортів позивача та відсутності доказів прийняття за ними відповідних рішень суд має підстави для висновку про невиконання військовою частиною встановленого законодавством обов`язку щодо розгляду таких звернень.

Щодо клопотання позивача про застосування заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали.

У відповіді на відзив позивач просив суд застосувати до командира військової частини НОМЕР_1 захід процесуального примусу у вигляді штрафу, а також постановити окрему ухвалу щодо порушення прав військовослужбовця на медичне забезпечення та невиконання вимог ухвали суду від 28.09.2026 року.

Відповідно до статті 149 КАС України суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу у випадках, визначених цією статтею, зокрема у разі невиконання процесуальних обов`язків або неподання витребуваних судом доказів без поважних причин.

Водночас застосування штрафу як заходу процесуального примусу потребує встановлення відповідних обставин, зокрема факту невиконання процесуального обов`язку, належного повідомлення особи про такий обов`язок та відсутності поважних причин його невиконання.

Суд зазначає, що сам по собі факт неподання відзиву на позовну заяву не є безумовною підставою для накладення штрафу.

Разом із тим неподання витребуваних судом доказів без поважних причин може бути підставою для застосування відповідних заходів процесуального примусу.

Відповідно до статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли порушенню закону.

Постановлення окремої ухвали є окремим процесуальним повноваженням суду, реалізація якого залежить від установлених під час розгляду справи обставин.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що питання застосування заходів процесуального примусу та постановлення окремої ухвали підлягають вирішенню з урахуванням фактичного виконання відповідачем-1 вимог ухвали суду від 28.09.2026 року та наявності передбачених законодавством підстав.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено критерії, за якими адміністративні суди перевіряють рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, зокрема щодо їх прийняття або вчинення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості, пропорційності та своєчасності.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, врахувавши характер спірних правовідносин, зміст заявлених позовних вимог, положення чинного законодавства України, правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову за умови підтвердження отримання військовою частиною НОМЕР_1 відповідних рапортів та відсутності їх належного розгляду.

Суд виходить із того, що право військовослужбовця на звернення до військового командування з питань медичного забезпечення передбачає обов`язок компетентних посадових осіб належним чином розглянути таке звернення, дослідити додані документи, перевірити викладені обставини та прийняти відповідне рішення.

При цьому належний розгляд рапорту не може обмежуватися формальним отриманням звернення без прийняття рішення за результатами його розгляду.

Разом із тим обов`язок розглянути рапорт не є тотожним обов`язку безумовно задовольнити всі викладені в ньому вимоги.

У спірних правовідносинах належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорти від 02.09.2026 року, повторно направлені 15.09.2026 року, з урахуванням доданих медичних документів та прийняти відповідне рішення в межах наданих законом повноважень.

Водночас суд не встановив достатніх підстав для безпосереднього зобов`язання військової частини НОМЕР_1 направити позивача на конкретне стаціонарне лікування, забезпечити проходження військово-лікарської комісії без попереднього вирішення відповідного питання уповноваженими посадовими особами або звільнити його від фізичних навантажень без належного встановлення відповідних медичних показань.

Крім того, матеріалами справи підтверджено отримання, реєстрацію та письмове опрацювання ІНФОРМАЦІЯ_2 звернень позивача, а також відсутність у зазначеного органу повноважень безпосереднього командира військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 .

Отже, позовні вимоги, заявлені до відповідача-2, задоволенню не підлягають.

За наведених обставин суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапортів позивача від 02.09.2026 року, повторно направлених 15.09.2026 року, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути зазначені рапорти по суті з урахуванням доданих медичних документів, прийняти відповідне рішення в межах наданих повноважень і повідомити позивача про результати їх розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, не включаються витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Суд зазначає, що за змістом наведених положень процесуального закону розподіл судових витрат здійснюється з урахуванням результатів розгляду справи, характеру заявлених позовних вимог та обсягу їх задоволення.

При цьому в разі часткового задоволення позовних вимог немайнового характеру визначення розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню, повинно здійснюватися з урахуванням змісту задоволених вимог, їх взаємопов`язаності та фактичного результату судового захисту.

Суд враховує, що позивачем заявлено декілька взаємопов`язаних вимог немайнового характеру, які стосуються визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо розгляду рапортів від 02.09.2026 року, повторно направлених 15.09.2026 року, а також зобов`язання вчинити певні дії щодо забезпечення медичного обстеження, лікування та проходження військово-лікарської комісії.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапортів позивача та зобов`язання зазначеного відповідача розглянути їх по суті з урахуванням доданих медичних документів і прийняти відповідне рішення в межах наданих законом повноважень.

Водночас у задоволенні решти позовних вимог, зокрема заявлених до ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом відмовлено.

Отже, часткове задоволення позову обумовлене встановленням порушення прав позивача саме з боку військової частини НОМЕР_1 .

Суд зазначає, що вимога про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та похідна від неї вимога про зобов`язання розглянути рапорти спрямовані на захист одного порушеного права, а тому під час вирішення питання про розподіл судових витрат підлягають оцінці з урахуванням їх взаємопов`язаності.

З огляду на характер заявлених позовних вимог, обсяг їх задоволення та те, що порушення права позивача встановлено саме з боку військової частини НОМЕР_1 , суд вважає за необхідне покласти обов`язок із відшкодування відповідної частини судових витрат на зазначеного відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, їх немайновий характер та взаємопов`язаність, суд вважає обґрунтованим відшкодування позивачу половини сплаченого судового збору, що становить 665,60 грн, за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .

Підстав для стягнення судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 суд не встановив, оскільки в задоволенні позовних вимог до зазначеного відповідача відмовлено.

Таким чином, відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України судові витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, підлягають відшкодуванню частково шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапортів ОСОБА_1 від 02.09.2026 року, повторно направлених 15.09.2026 року, з питань направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги і стаціонарного лікування, а також тимчасового звільнення від фізичних навантажень.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорти ОСОБА_1 від 02.09.2026 року, повторно направлені 15.09.2026 року, з питань направлення на медичне обстеження та військово-лікарську комісію, надання невідкладної медичної допомоги і стаціонарного лікування, а також тимчасового звільнення від фізичних навантажень, з урахуванням доданих медичних документів та правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, прийняти за результатами їх розгляду відповідне обґрунтоване рішення в межах наданих законом повноважень та письмово повідомити ОСОБА_1 про результати розгляду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник