Ухвала суду № 141192637, 04.11.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

04 листопада 2026 рокуСправа № 160/35133/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Прудник Сергій Володимирович, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання здійснити виплату нарахованої пенсії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат та зобов`язання провести перерахунок пенсії з урахуванням індексації за 2025-2026 роки, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 29.10.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить суд:

1. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 , викладену в листі від 29.09.2026 року за вих. №110685-82006/Р-01/8-0400/26.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо щомісячної невиплати ОСОБА_1 нарахованої поточної пенсії, призначеної з 02.12.2024 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювати в установлені законом строки щомісячну виплату ОСОБА_1 нарахованої поточної пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначеної з 02.12.2024 року.

4. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 заборгованості з пенсійних виплат за період з 02.12.2024 року по 31.10.2026 року включно у розмірі 179 464,02 грн (сто сімдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят чотири гривні 02 копійки).

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсійних виплат за період з 02.12.2024 року по 31.10.2026 року включно у розмірі 179 464,02 грн (сто сімдесят дев`ять тисяч чотириста шістдесят чотири гривні 02 копійки).

6. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не проведення належної індексації пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати за 2024 рік, фактично використаного для обчислення її пенсії, на коефіцієнти 1,115 та 1,121 відповідно.

7. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити індексацію пенсії ОСОБА_1 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2024 рік, з якої сплачено страхові внески та який враховується для обчислення пенсії, на коефіцієнти збільшення у розмірах 1,115 та 1,121 з 01.03.2026 року, у зв`язку з чим провести перерахунок та виплату пенсії з 01.03.2026 року з урахуванням раніше виплачених сум.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 02.12.2024 року має право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, призначеної на виконання судового рішення. Позивач зазначає, що, незважаючи на призначення пенсії, відповідач належним чином не забезпечує її щомісячну виплату, здійснюючи лише нарахування відповідних пенсійних сум. Унаслідок цього за період з 02.12.2024 року по 31.10.2026 року включно утворилася заборгованість з пенсійних виплат у розмірі 179 464,02 грн, яка, за твердженням позивача, визначена самим пенсійним органом. З метою захисту своїх порушених прав позивач 01.09.2026 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою щодо забезпечення щомісячної виплати поточної пенсії, погашення заборгованості з пенсійних виплат та проведення належної індексації пенсії за 2025-2026 роки. Проте листом від 29.09.2026 року №110685-82006/Р-01/8-0400/26 відповідач повідомив про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог, посилаючись, зокрема, на особливості фінансування виплат, нарахованих на виконання судових рішень, та необхідність здійснення таких виплат у межах відповідних бюджетних асигнувань. Позивач вважає зазначену відмову протиправною, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для невиконання покладеного на пенсійний орган обов`язку щодо своєчасної та повної виплати призначеної пенсії. На переконання позивача, нарахування пенсійних сум без їх фактичної виплати порушує гарантоване статтею 46 Конституції України право на соціальний захист та суперечить положенням статей 46, 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Крім того, позивач зазначає, що відповідачем не проведено належної індексації призначеної пенсії з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку проведення перерахунку пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2019 року №124, постанов Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 та від 25.02.2026 року №236. На думку позивача, під час проведення індексації пенсії відповідач повинен застосувати послідовне збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2024 рік, який враховувався під час обчислення пенсії, на коефіцієнти 1,115 та 1,121 відповідно, що забезпечить належне визначення розміру пенсійних виплат. Позивач наголошує, що неналежне проведення індексації призводить до заниження розміру пенсії та порушує встановлені законодавством державні соціальні гарантії щодо збереження купівельної спроможності пенсійних виплат. Також позивач звертає увагу на стан свого здоров`я, зокрема перенесене онкологічне захворювання, проходження спеціалізованого лікування та необхідність подальшого медичного спостереження, що, на його переконання, додатково свідчить про істотність наслідків тривалої невиплати належних пенсійних коштів. Вважаючи відмову відповідача у виплаті нарахованої пенсії та погашенні заборгованості, а також бездіяльність щодо забезпечення щомісячних пенсійних виплат і проведення належної індексації протиправними, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.10.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та передана судді Пруднику С.В.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 КАС України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Водночас реалізація права на судовий захист передбачає дотримання встановлених процесуальним законодавством вимог щодо форми та змісту позовної заяви, належного визначення предмета спору, строків звернення до суду та сплати судового збору.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 04.12.1995 року у справі «Беллет проти Франції» зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на доступ до суду, яке повинно бути практичним та ефективним.

Разом з тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням, якщо такі обмеження переслідують легітимну мету, є пропорційними та не порушують самої сутності відповідного права.

Щодо клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

Судом встановлено, що одночасно з позовною заявою ОСОБА_1 подано клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Вирішуючи зазначене клопотання, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за умов, визначених цією статтею.

Зокрема, пунктом 1 частини першої статті 8 зазначеного Закону передбачено можливість відстрочення або розстрочення сплати судового збору, якщо його розмір перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Крім того, пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено можливість застосування відповідних процесуальних пільг у справах, предметом яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Отже, предмет цього спору, який стосується пенсійного забезпечення позивача, належить до категорії соціальних правовідносин та підлягає врахуванню судом під час вирішення питання про відстрочення сплати судового збору.

Водночас зазначені положення законодавства не передбачають безумовного звільнення від сплати судового збору або обов`язкового відстрочення його сплати в кожній справі щодо захисту соціальних прав.

Вирішення відповідного питання потребує оцінки майнового стану заявника та обставин, які об`єктивно впливають на можливість виконання ним обов`язку зі сплати судового збору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.05.2019 року у справі №9901/166/19 викладено правовий підхід щодо необхідності врахування майнового стану особи при вирішенні питання про застосування процесуальних пільг зі сплати судового збору.

Суд також враховує правові підходи Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі», відповідно до яких вимога сплати судового збору не є сама по собі порушенням права на доступ до суду, однак повинна оцінюватися з урахуванням розміру платежу, фінансових можливостей заявника та конкретних обставин справи.

У рішенні від 24.05.2006 року у справі «Вейсман та інші проти Румунії» Європейський суд з прав людини також звернув увагу на необхідність дотримання розумного співвідношення між розміром судових платежів і правом особи на ефективний доступ до правосуддя.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач посилається на складний стан здоров`я, необхідність проходження тривалого лікування та відсутність фактичного отримання належних пенсійних виплат.

На підтвердження зазначених обставин до позовної заяви долучено медичні документи, які свідчать про проходження позивачем лікування онкологічного захворювання.

Суд не ставить під сумнів значення зазначених обставин та враховує, що тривале лікування тяжкого захворювання може супроводжуватися істотними матеріальними витратами, а невиплата пенсії може негативно впливати на фінансове становище особи.

Разом з тим вирішення питання про відстрочення сплати судового збору повинно ґрунтуватися на сукупності доказів, які дають можливість установити фактичний майновий стан заявника.

Саме по собі підтвердження факту захворювання, без встановлення розміру доходів, фактичних витрат на лікування та інших обставин, які характеризують майновий стан особи, не є достатнім для висновку про об`єктивну неможливість сплати судового збору.

При цьому позивачем не надано достатніх доказів, які дозволяли б суду встановити співвідношення розміру судового збору із сукупним доходом позивача за 2025 рік, а також обсяг фактичних витрат, що перешкоджають його сплаті.

З огляду на викладене, враховуючи надані документи, характер спірних правовідносин та відсутність достатніх доказів, які б підтверджували неможливість сплати судового збору, суд доходить висновку про відсутність належних підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору.

Отже, у задоволенні зазначеного клопотання слід відмовити.

Щодо визначення розміру судового збору з урахуванням взаємопов`язаності позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Станом на 01.01.2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328 грн.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено застосування коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору при поданні процесуальних документів в електронній формі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі №916/228/22 сформулювала правовий висновок щодо застосування зазначеного понижувального коефіцієнта при поданні процесуальних документів в електронній формі.

Судом установлено, що позовну заяву ОСОБА_1 сформовано 29.10.2026 року через підсистему «Електронний суд».

Отже, при визначенні розміру судового збору підлягає застосуванню коефіцієнт 0,8.

Таким чином, розмір судового збору за одну позовну вимогу немайнового характеру становить 1064,96 грн (3328 грн Ч 0,4 Ч 0,8).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Разом з тим під час визначення кількості самостійних позовних вимог необхідно враховувати не лише їх формальне викладення у прохальній частині позовної заяви, а й характер спірних правовідносин, предмет судового захисту та взаємопов`язаність заявлених вимог.

У постанові Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі №640/21330/18 викладено правовий підхід щодо необхідності врахування змісту та взаємозв`язку позовних вимог при визначенні розміру судового збору.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено сім пунктів позовних вимог, які за своїм змістом стосуються виплати поточної пенсії, погашення заборгованості з пенсійних виплат та проведення індексації пенсії.

Водночас вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати поточної пенсії та зобов`язання здійснювати її щомісячну виплату спрямовані на захист одного права позивача.

Аналогічно вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення індексації пенсії та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату пенсії є взаємопов`язаними та спрямовані на відновлення одного порушеного права.

Вимога про визнання протиправною відмови, викладеної у листі від 29.09.2026 року, за своїм змістом стосується тих самих правовідносин щодо пенсійного забезпечення позивача.

При цьому вимоги про виплату заборгованості у розмірі 179 464,02 грн, яка, за твердженням позивача, нарахована на виконання раніше ухваленого судового рішення, потребують окремого процесуального розмежування з урахуванням положень статей 382, 383 КАС України.

Таким чином, для цілей попереднього визначення розміру судового збору суд виходить із наявності двох самостійних груп позовних вимог немайнового характеру, які стосуються забезпечення щомісячної виплати поточної пенсії та проведення її індексації.

За таких обставин розмір судового збору становить 2129,92 грн (1064,96 грн Ч 2).

Оскільки документ про сплату судового збору у зазначеному розмірі до позовної заяви не долучено, а у задоволенні клопотання про відстрочення його сплати судом відмовлено, позивачу необхідно надати документ про сплату судового збору у розмірі 2129,92 грн або належні докази наявності передбачених законом підстав звільнення від його сплати.

Відтак, позивачу необхідно надати до суду докази сплати судового збору у розмірі 2129,92 грн. сплаченого на наступні реквізити:

отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП

код банку отримувача (МФО): 899998

рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632

код класифікації доходів бюджету: 22030101

Призначення платежу:

*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

Особа повинна докладати зусиль для усунення недоліків або інформування суду про свою позицію щодо встановлених судом недоліків під час винесення ухвали про залишення без руху. Такий підхід відповідатиме принципу добросовісності (поваги до суду та інших учасників справи), а також принципу заборони зловживання процесуальними правами (висновки у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №280/3193/23). З метою виконання завдання адміністративного судочинства сторона у справі має користуватися процесуальними правами, сприяючи тим самим суду у здійсненні правосуддя.

Верховний Суд 13.04.2022 у справі №160/11095/20 зазначив, що залишення позовної заяви без руху це тимчасовий захід, що застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви.

Щодо складу позовних вимог та застосування спеціального механізму судового контролю за виконанням судових рішень.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини п`ятої статті 160 КАС України у позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а також докази, що підтверджують відповідні обставини.

Суд зазначає, що належне визначення предмета позову та способу судового захисту має істотне значення для вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі статтею 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України.

При цьому виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження та невід`ємною складовою права особи на ефективний судовий захист.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 19.03.1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала невиконання остаточного й обов`язкового судового рішення.

У рішенні від 29.06.2004 року у справі «Войтенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале невиконання судового рішення може становити порушення права на справедливий суд та права на мирне володіння майном.

Водночас КАС України передбачає спеціальний процесуальний порядок здійснення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції та ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому у справах щодо пенсійних та інших визначених законом соціальних виплат за письмовою заявою заявника суд зобов`язує відповідного суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.

Статтею 383 КАС України передбачено право особи-позивача, на користь якої ухвалено рішення суду, подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, законодавцем установлено спеціальний порядок судового контролю за виконанням судових рішень, який не передбачає необхідності повторного звернення з адміністративним позовом з метою спонукання суб`єкта владних повноважень до виконання вже встановленого судовим рішенням обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №686/23317/13-а сформулювала правовий висновок, відповідно до якого не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання судового рішення здійснюється у встановленому законом порядку.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 року у справі №990/282/24 наголосила на самостійному процесуальному значенні інституту судового контролю за виконанням судових рішень.

Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення реального, повного та належного виконання вже ухваленого судового рішення.

Особливу увагу суд звертає на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 року у справі №580/490/26 (адміністративне провадження №К/990/23528/26).

У зазначеній справі Верховний Суд розглядав питання щодо належного способу судового захисту в правовідносинах, пов`язаних із неналежним виконанням органом Пенсійного фонду України раніше ухваленого судового рішення про перерахунок та виплату пенсії.

За обставинами цієї справи пенсійним органом було здійснено нарахування пенсійних сум на виконання судового рішення, однак їх виплату проведено не в повному обсязі із застосуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821.

Верховний Суд зазначив, що визначальним для розмежування нового адміністративного спору та спору щодо виконання судового рішення є не факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового управлінського рішення або застосування певного нормативно-правового акта, а зміст, мета та безпосередній зв`язок відповідних дій із виконанням раніше ухваленого судового рішення.

Якщо відповідні дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень учинені саме на стадії виконання судового рішення та стосуються реалізації встановленого таким рішенням обов`язку, вони не утворюють нового самостійного предмета адміністративного спору.

У такому випадку питання щодо правомірності відповідних дій чи бездіяльності підлягають вирішенню із застосуванням спеціальних процесуальних механізмів судового контролю, передбачених статтями 382, 382-1 - 382-3, 383 КАС України.

При цьому Верховний Суд у постанові від 15.09.2026 року у справі №580/490/26 відступив від правового висновку, викладеного у постанові від 30.04.2026 року у справі №340/7985/25, щодо можливості розгляду відповідних вимог у порядку окремого адміністративного позову.

Натомість судова палата підтримала правовий підхід, сформульований у постанові Верховного Суду від 30.04.2026 року у справі №620/13341/25, відповідно до якого спір, що виник безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, підлягає вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю.

Аналогічні правові висновки щодо необхідності застосування спеціальних механізмів судового контролю викладені Верховним Судом у постановах від 05.08.2025 року у справі №620/15158/24 та від 25.03.2026 року у справі №320/36568/25.

Отже, Верховний Суд сформулював послідовний правовий підхід, згідно з яким наявність спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до виконання такого рішення.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач просить, зокрема, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті заборгованості з пенсійних виплат за період з 02.12.2024 року по 31.10.2026 року включно у розмірі 179 464,02 грн та зобов`язати відповідача здійснити виплату зазначеної заборгованості.

Водночас із долучених до позовної заяви документів убачається, що питання призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 02.12.2024 року вже було предметом судового розгляду.

На виконання відповідного судового рішення пенсійним органом здійснено нарахування пенсійних сум, однак, за твердженням позивача, їх фактичну виплату в повному обсязі не забезпечено.

Таким чином, заявлені вимоги щодо виплати заборгованості у розмірі 179 464,02 грн за своїм змістом можуть стосуватися саме належного виконання раніше ухваленого судового рішення, а не виникнення нового самостійного публічно-правового спору.

При цьому суд звертає увагу, що саме по собі визначення пенсійним органом конкретної суми заборгованості на виконання судового рішення не змінює правової природи відповідних правовідносин та не свідчить про необхідність ухвалення нового судового рішення щодо виплати тих самих пенсійних сум.

У разі якщо обов`язок відповідача щодо нарахування та виплати відповідних сум пенсії вже встановлений судовим рішенням, питання належності його виконання підлягає вирішенню в порядку судового контролю, зокрема відповідно до статей 382, 383 КАС України.

Водночас суд зазначає, що застосування механізмів судового контролю не є тотожним безпосередньому стягненню конкретної суми заборгованості.

Питання зміни способу і порядку виконання судового рішення регулюється статтею 378 КАС України та потребує самостійної оцінки передбачених цією нормою підстав.

Крім того, сам факт існування попереднього судового рішення не виключає виникнення нових публічно-правових відносин щодо виплати поточної пенсії та проведення її індексації, якщо відповідні правовідносини не були предметом попереднього судового розгляду.

За таких обставин суд вважає за необхідне запропонувати позивачу уточнити зміст заявлених позовних вимог та конкретизувати, які саме вимоги стосуються виконання раніше ухваленого судового рішення, а які виникли з нових самостійних публічно-правових відносин.

Зокрема, позивачу необхідно зазначити, чи охоплюється заборгованість у розмірі 179 464,02 грн обов`язком відповідача, встановленим попереднім судовим рішенням, та обґрунтувати наявність самостійного предмета судового захисту за відповідними вимогами.

Наведені обставини мають істотне значення для належного визначення предмета спору та перевірки дотримання вимог статті 160 КАС України.

Щодо дотримання шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, початок перебігу строку звернення до адміністративного суду пов`язується не лише з моментом фактичного усвідомлення особою порушення свого права, а й із моментом, коли особа за об`єктивних обставин повинна була дізнатися про таке порушення.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі №240/12017/19 зазначив, що для визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду необхідно встановити час, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.

При цьому отримання відповіді від суб`єкта владних повноважень на звернення особи не завжди змінює момент початку перебігу строку звернення до суду, якщо про порушення свого права особа повинна була дізнатися раніше.

Подібний підхід щодо застосування строків звернення до адміністративного суду у спорах із пенсійними органами відображено у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 року у справі №240/27663/22.

Суд зазначає, що встановлення строків звернення до адміністративного суду спрямоване на забезпечення принципу правової визначеності, стабільності публічно-правових відносин та належного здійснення правосуддя.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 22.10.1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» наголосив, що встановлення процесуальних строків переслідує легітимну мету забезпечення юридичної визначеності та захисту учасників правовідносин від необмеженої у часі можливості оскарження.

Разом з тим застосування процесуальних строків не повинно бути надмірно формальним та призводити до непропорційного обмеження права особи на доступ до суду.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії, призначеної з 02.12.2024 року, та заявляє вимоги щодо виплати заборгованості за період з 02.12.2024 року по 31.10.2026 року включно.

Крім того, позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення індексації пенсії з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року і зобов`язати здійснити відповідний перерахунок та виплату пенсії.

При цьому позовну заяву сформовано через систему «Електронний суд» 29.10.2026 року.

Отже, при застосуванні загального шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, передбаченого частиною другою статті 122 КАС України, відповідний період обчислюється починаючи з 29.04.2026 року.

Водночас заявлені позивачем вимоги стосуються правовідносин, які виникли раніше зазначеної дати.

Суд звертає увагу, що пенсія є періодичним щомісячним платежем, у зв`язку з чим визначення початку перебігу строку звернення до суду потребує врахування характеру конкретного порушення та моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про нього.

При цьому необхідно розмежовувати вимоги щодо виплати вже нарахованих пенсійних сум та вимоги щодо проведення перерахунку пенсії, оскільки вони можуть мати різні правові підстави та особливості застосування строків судового захисту.

Відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Отже, питання застосування строку звернення до суду щодо вже нарахованих, але не виплачених пенсійних сум потребує оцінки зазначеної спеціальної норми законодавства.

Крім того, якщо відповідні пенсійні суми нараховані на виконання раніше ухваленого судового рішення, питання їх фактичної виплати має оцінюватися з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.09.2026 року у справі №580/490/26, щодо застосування спеціальних процедур судового контролю.

Водночас щодо вимог про проведення індексації пенсії з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року позивачем не наведено достатнього обґрунтування моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення відповідного права, та причин звернення до суду лише 29.10.2026 року.

Судом також установлено, що 01.09.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати пенсії та проведення її індексації, на яку отримав відповідь листом від 29.09.2026 року №110685-82006/Р-01/8-0400/26.

Разом з тим саме по собі звернення до пенсійного органу із заявою та отримання відповіді на неї не свідчить про те, що позивач уперше дізнався про порушення своїх прав саме з відповідного листа.

За таких обставин суд вважає за необхідне запропонувати позивачу надати письмові пояснення щодо дотримання шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, зокрема щодо вимог про проведення індексації пенсії з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року.

У разі пропуску зазначеного строку позивачу необхідно подати заяву про його поновлення із зазначенням поважних причин пропуску та доказами на їх підтвердження.

При цьому суд враховує, що до позовної заяви долучено медичні документи, які підтверджують проходження позивачем лікування онкологічного захворювання.

Зазначені обставини можуть бути враховані під час вирішення питання про поновлення строку звернення до адміністративного суду за умови встановлення їх безпосереднього впливу на можливість своєчасного звернення за судовим захистом.

Відповідно до частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність надання позивачу можливості усунути зазначені недоліки позовної заяви.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, установлених статтями 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною другою статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.

Суд зазначає, що залишення позовної заяви без руху не є відмовою у доступі до правосуддя, а спрямоване на забезпечення належної реалізації особою права на судовий захист з дотриманням установлених процесуальним законодавством вимог.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без руху з наданням позивачу строку для усунення встановлених недоліків.

Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно:

Надати документ про сплату судового збору у розмірі 2129,92 грн або належні документи, які підтверджують передбачені законом підстави звільнення від його сплати.

Подати уточнену позовну заяву із конкретизацією заявлених позовних вимог, зокрема щодо виплати заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 179 464,02 грн, розмежувавши вимоги, які стосуються виконання раніше ухваленого судового рішення, та вимоги, що виникли з нових самостійних публічно-правових відносин, з урахуванням правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 15.09.2026 року у справі №580/490/26.

Надати письмові пояснення щодо дотримання шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з відповідними позовними вимогами, зокрема щодо проведення індексації пенсії з 01.03.2025 року та з 01.03.2026 року, а в разі пропуску зазначеного строку - заяву про його поновлення із зазначенням поважних причин пропуску та доказами на їх підтвердження.

За таких обставин позовну заяву належить залишити без руху, встановивши позивачу строк протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали для усунення зазначених недоліків.

Керуючись ст. 160, ч.1 ст. 169, ст. ст. 248, 256 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання здійснити виплату нарахованої пенсії, стягнення заборгованості з пенсійних виплат та зобов`язання провести перерахунок пенсії з урахуванням індексації за 2025-2026 роки - залишити без руху.

Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) робочих днів, з моменту отримання копії даної ухвали.

Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду:

документа про сплату судового збору у розмірі 2129,92 грн сплаченого на наступні реквізити:

отримувач коштів: ГУК у Дн-кій обл./Чечел.р/22030101

код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37988155

банк отримувача: Казначейство України (ЕАП

код банку отримувача (МФО): 899998

рахунок отримувача (IBAN): UA368999980313141206084004632

код класифікації доходів бюджету: 22030101

Призначення платежу:

*;101;_____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______(ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа,

або документів, які підтверджують передбачені законом підстави звільнення від його сплати;

уточненої позовної заяви із доказами направлення іншим учасникам справи з конкретизацією позовних вимог та належним обґрунтуванням самостійного предмета спору;

письмових пояснень щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду, а у разі його пропуску - заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням поважних причин пропуску та доказами на їх підтвердження.

Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

Копію ухвали про залишення позовної заяви з руху невідкладно надіслати особі, що звернулась із позовною заявою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя С. В. Прудник