Рішення № 141186569, 28.10.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" жовтня 2026 р. Справа № 924/877/26

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Заярнюка І.В. за участю секретаря судового засідання Виноградова Б.С., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Гурмандіз" м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські екопродукти" м. Хмельницький

про стягнення 168 500,01 грн. основного боргу, 36 937,29 грн. пені, 10 476,32 грн. інфляційних втрат, 3 665,78 грн. 3% річних

представники сторін: не з`явились

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 28.10.2026р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Процесуальні дії по справі.

До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Гурмандіз" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські екопродукти" м.Хмельницький про стягнення 168 500,01 грн. основного боргу, 36 937,29 грн. пені, 10 476,32 грн. інфляційних втрат, 3 665,78 грн. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану позовну заяву передано для розгляду судді Заярнюк І.В.

Ухвалою від 21.08.2026р. прийнято позовну заяву до розгляду. Відкрито провадження у справі №924/877/26 в порядку розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 11:00 год. „16 вересня 2026 року.

Повідомленням про неможливість проведення судового засідання від 16.09.2026р. підтверджено, що у зв`язку із тимчасовою втратою працездатності судді Заярнюка І.В., судове засідання не проводилось.

Ухвалою від 22.09.2026р. розгляд справи №924/877/26 перепризначено на 11:00 год. 28.10.2026р.

Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

Судом враховується, що положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При цьому, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема, "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

В свою чергу, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема, складність справи та поведінка заявників.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008р. у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Ст. 202 ГПК України передбачає, що суд може розглядати справу за відсутності учасника справи, якщо його було належно повідомлено, проте, він не повідомив про причин неявки або така неявка є повторною.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи розумність строків розгляду судового спору, справа розглядається за наявними матеріалами відповідно до приписів ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Виклад позицій учасників судового процесу.

ТОВ "ТД Гурмандіз" (позивач, продавець) звернулося до Господарського суду Хмельницької області з позовом до ТОВ "Європейські екопродукти" (відповідач, покупець) про стягнення заборгованості за договором поставки № ТД 2907/22 від 29.07.2019р. у загальному розмірі 219 579,40 грн., з яких: 168 500,01 грн. основний борг, 36 937,29 грн. пеня, 10 476,32 грн. інфляційні втрати, 3 665,78 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

На підтвердження своїх вимог позивач зазначає, що 29.07.2019р. між сторонами укладено договір поставки № ТД 2907/22, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передавати покупцеві товари (продукти харчування), а покупець приймати та оплачувати їх на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 03.12.2019р. розрахунок за придбаний товар здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування вартості відповідної партії товару на банківський рахунок продавця протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Пунктом 3.3 договору визначено, що датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 3.8 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент приймання-передачі товару на складі та підписання відповідної накладної.

Позивач зазначає, що на виконання договору 01.12.2025р. передав відповідачу товар на суму 294 963,45 грн., що підтверджується видатковою накладною № 22955 від 01.12.2025р та товарно-транспортною накладною № 22567 від 01.12.2025р.

Крім того, 15.12.2025р. позивач передав відповідачу товар на суму 141 237,37 грн., що підтверджується видатковою накладною № 24064 від 15.12.2025р., товарно-транспортною накладною № 23633 від 15.12.2025р. та податковою накладною № 1808 від 15.12.2025р.

Позивач звертає увагу, що під час приймання другої партії товару відповідачем було внесено виправлення до видаткової накладної та прийнято не весь товар, зазначений у ній. У зв`язку з цим вартість фактично прийнятого товару визначена позивачем на підставі податкової накладної № 1808 від 15.12.2025р.

Загальна вартість товару, переданого відповідачу протягом грудня 2025 року, становила 436 200,82 грн.

Позивач також зазначає, що до 01.12.2025р. у відповідача вже існувала заборгованість у розмірі 65 000,01 грн.

Протягом грудня 2025 року відповідач сплатив 156 000,00 грн., унаслідок чого станом на 31.12.2025р. заборгованість становила 345 200,83 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за грудень 2025 року, підписаним сторонами. У січні 2026 року відповідач сплатив 128 700,82 грн., а залишок заборгованості станом на 31.01.2026р. становив 216 500,01 грн., що підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за січень 2026 року.

Надалі відповідач здійснив платежі: 06.02.2026 - 8 000,00 грн., 03.04.2026 - 15 000,00 грн.; 19.05.2026 - 25 000,00 грн.

Після здійснення останнього платежу заборгованість відповідача становила 168 500,01 грн.

Оскільки починаючи з 20.05.2026р. відповідач більше не здійснював платежів, позивач вважає, що станом на день звернення до суду основна заборгованість становить 168 500,01 грн.

Крім основного боргу позивач просить стягнути пеню відповідно до пункту 7.5 договору, а також інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Позивач зазначає, що 23.07.2026р. звертався до Господарського суду Хмельницької області із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення основної заборгованості.

Господарським суду Хмельницької області заяву було задоволено та видано судовий наказ від 27.07.2026 у справі № 924/814/26.

Однак ухвалою від 06.08.2026 зазначений судовий наказ скасовано за заявою боржника.

У зв`язку із цим позивач звернувся до суду з позовом у порядку позовного провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

29.07.2019р. між ТОВ "ТД Гурмандіз" та ТОВ "Європейські екопродукти" укладено договір поставки № ТД 2907/22.

За своєю правовою природою зазначений договір є договором поставки, правове регулювання якого здійснюється, зокрема, положеннями Цивільного кодексу України.

Відповідно до умов договору позивач зобов`язався передавати відповідачу товар у власність, а відповідач приймати його та здійснювати оплату у встановлені договором строки.

Пунктом 2.1 договору в редакції додаткової угоди № 1 від 03.12.2019р. сторони погодили, що оплата поставленого товару здійснюється протягом 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Таким чином, сторони погодили строк виконання грошового зобов`язання, який підлягає дотриманню покупцем.

Як убачається з видаткової накладної № 22955 від 01.12.2025р., позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 294 963,45 грн.

Факт поставки товару також підтверджується товарно-транспортною накладною № 22567 від 01.12.2025р..

Крім того, згідно з видатковою накладною № 24064 від 15.12.2025р. та товарно-транспортною накладною № 23633 від 15.12.2025р. позивач здійснив поставку товару відповідачу.

Вартість фактично прийнятого відповідачем товару за цією поставкою позивач визначає в сумі 141 237,37 грн, що підтверджується податковою накладною № 1808 від 15.12.2025р..

Отже, загальна вартість товару, поставленого відповідачу в грудні 2025 року, становила 436 200,82 грн.

Суд враховує, що згідно зі статтею 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому пунктом 3.8 договору сторони безпосередньо визначили момент переходу права власності на товар момент його приймання-передачі та підписання накладної.

Наведені положення договору узгоджуються з характером правовідносин сторін та свідчать про обов`язок покупця оплатити прийнятий товар у погоджений строк.

Інших доказів, які стосуються предмету спору, матеріали справи не містять.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У цьому випадку сторони договором погодили строк оплати, який становить 14 календарних днів з дати поставки відповідної партії товару.

Отже, відповідач був зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару у визначений договором строк незалежно від наявності чи відсутності додаткових вимог або нагадувань з боку продавця.

Судом враховується, що строк оплати товару за видатковою накладною № 22955 від 01.12.2025р. закінчився 15.12.2025р., а за видатковою накладною № 24064 від 15.12.2025р. 29.12.2025р..

Таким чином, починаючи відповідно з 16.12.2025р. та 30.12.2025р. відповідач допустив прострочення виконання грошових зобов`язань щодо оплати поставленого товару.

Разом із тим суд враховує здійснені відповідачем часткові платежі.

Зокрема, відповідно до доводів позивача, протягом грудня 2025 року відповідач сплатив 156 000,00 грн, протягом січня 2026 року 128 700,82 грн.

Надалі відповідачем здійснено платежі на загальну суму 48 000,00 грн., а саме: 8 000,00 грн. - 06.02.2026р., 15 000,00 грн. - 03.04.2026р., 25 000,00 грн. - 19.05.2026р.

Станом на 19.05.2026р. залишок заборгованості відповідача становив 168 500,01 грн.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки відповідач не здійснив повної оплати прийнятого товару, його грошове зобов`язання не припинилося та продовжує існувати в частині несплаченої суми.

Окремо суд звертає увагу на акти звіряння взаємних розрахунків за грудень 2025 року та січень 2026 року, підписані сторонами.

Зазначені документи відображають стан взаємних розрахунків сторін та узгоджуються з наведеним позивачем рухом заборгованості.

При цьому суд виходить із того, що акти звіряння взаємних розрахунків самі по собі не замінюють первинних документів, на підставі яких виникло господарське зобов`язання, однак можуть оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтями 74 та 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з урахуванням установлених обставин, первинних документів щодо поставки товару, документів про здійснення часткових оплат та актів звіряння взаємних розрахунків суд доходить висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 168 500,01 грн. є обґрунтованою.

Доказів повного погашення зазначеної заборгованості або її припинення в матеріалах справи відсутні.

Таким чином, позовна вимога про стягнення 168 500,01 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення пені.

Позивач також просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 36 937,29 грн. за порушення строків оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пеня є неустойкою, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Як установлено судом, пунктом 7.5 договору поставки № ТД 2907/22 сторони передбачили відповідальність покупця за порушення строків оплати товару.

Зокрема, відповідно до зазначеного пункту договору в разі прострочення покупцем оплати відповідної партії товару він зобов`язаний сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Отже, сторони у письмовій формі погодили застосування пені як способу забезпечення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, законодавство допускає встановлення сторонами договору відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді пені з урахуванням законодавчо визначених обмежень.

У цьому випадку позивач заявляє до стягнення саме пеню, передбачену пунктом 7.5 договору, та не заявляє окремої вимоги про стягнення штрафу.

Позивачем надано розрахунок пені, відповідно до якого її загальний розмір становить 36 937,29 грн.

Розрахунок здійснено з урахуванням зміни розміру основної заборгованості внаслідок часткового погашення боргу відповідачем, а також застосування облікових ставок Національного банку України у відповідні періоди.

Суд перевіряє наведений розрахунок щодо відповідності умовам договору, фактичним датам виникнення прострочення, сумам непогашеної заборгованості та законодавчим обмеженням нарахування пені.

За результатами перевірки розрахунку суд установив, що заявлена позивачем сума пені відповідає погодженим сторонами умовам договору та визначена з урахуванням періодів прострочення і сум фактичної заборгованості.

Враховуючи факт порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання, наявність письмової домовленості сторін про відповідальність у вигляді пені та відсутність підстав для звільнення відповідача від такої відповідальності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги щодо стягнення пені.

Отже, вимога про стягнення 36 937,29 грн. пені підлягає задоволенню за умови підтвердження правильності наведеного розрахунку.

Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Крім основного боргу та пені, позивач просить стягнути з відповідача 10 476,32 грн. інфляційних втрат та 3 665,78 грн. 3% річних.

Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правова природа нарахувань, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, відрізняється від правової природи неустойки.

Інфляційні втрати мають компенсаційний характер та спрямовані на відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Три проценти річних є платою за користування боржником коштами, які своєчасно не були сплачені кредиторові.

Зазначені нарахування є встановленими законом наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання.

Для їх застосування необхідним є встановлення факту існування грошового зобов`язання та порушення боржником строку його виконання.

Як установлено судом, відповідач прийняв товар за договором поставки, однак не здійснив його повної оплати у строки, погоджені сторонами.

Таким чином, у відповідача виникло прострочене грошове зобов`язання, що є підставою для застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд звертає увагу, що для виникнення права кредитора на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних не вимагається встановлення вини боржника у порушенні грошового зобов`язання, оскільки відповідальність за статтею 625 Цивільного кодексу України має спеціальний характер.

При цьому наявність договірної відповідальності у вигляді пені не виключає застосування положень статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені правові механізми мають різну правову природу та спрямовані на захист майнових інтересів кредитора.

Позивачем надано розрахунок 3% річних за період прострочення з урахуванням зміни розміру основного боргу внаслідок здійснення відповідачем часткових оплат.

Згідно з наведеним розрахунком розмір 3% річних становить 3 665,78 грн.

Також позивачем здійснено розрахунок інфляційних втрат за період прострочення грошового зобов`язання.

Загальний розмір інфляційних втрат, за розрахунком позивача, становить 10 476,32 грн.

Суд зазначає, що під час визначення інфляційних втрат має враховуватися офіційний індекс інфляції за відповідні місяці, а також особливості застосування такого індексу до суми простроченої заборгованості.

Перевіривши надані розрахунки, суд установив, що вони відповідають періодам прострочення грошового зобов`язання, враховують часткові погашення заборгованості відповідачем та здійснені з урахуванням вимог статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідач не надав доказів, які б спростовували наведені позивачем розрахунки або підтверджували неправильність визначення розміру інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги про стягнення 10 476,32 грн. інфляційних втрат та 3 665,78 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що між сторонами існують договірні господарські правовідносини, які виникли на підставі договору поставки № ТД 2907/22 від 29.07.2019р.

Позивач виконав свої договірні зобов`язання в частині поставки товару, передавши його відповідачу, що підтверджується відповідними первинними документами.

Натомість відповідач не виконав належним чином свого обов`язку щодо повної та своєчасної оплати прийнятого товару.

Наявність заборгованості підтверджується документами щодо поставки товару, відомостями про здійснені часткові оплати та актами звіряння взаємних розрахунків.

Відповідач не здійснив повного погашення заборгованості, унаслідок чого станом на дату, визначену позивачем, залишок основного боргу становить 168 500,01 грн.

Порушення відповідачем строків виконання грошового зобов`язання є підставою для застосування передбачених договором та законом заходів майнової відповідальності.

Зокрема, відповідно до пункту 7.5 договору та статей 546, 549 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Крім того, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Суд вважає, що заявлені позовні вимоги мають правове та фактичне обґрунтування, а їх задоволення відповідає положенням цивільного законодавства та умовам укладеного сторонами договору.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ТД Гурмандіз" до ТОВ "Європейські екопродукти" в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 20, 24, 27, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейські екопродукти" (29000, м. Хмельницький, вул. Інститутська, буд. 15/1-А, код ЄДРПОУ 41069755) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Гурмандіз" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 72, код ЄДРПОУ 38891743) 168 500,01 грн. (сто шістдесят вісім тисяч п`ятсот гривень 01 коп.) основного боргу, 36 937,29 грн. (тридцять шість тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 29 коп.) пені, 10 476,32 грн. (десять тисяч чотириста сімдесят шість гривень 32 коп.) інфляційних втрат, 3 665,78 грн. (три тисячі шістсот шістдесят п`ять гривень 78 коп.) 3% річних, 2 666,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) витрат по оплаті судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України, з урахуванням пп. 17.5 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складений та підписаний 03.11.2026р.

Рішення надіслати сторонам за допомогою підсистем ЄСІТС в електронні кабінети.

Суддя І.В. Заярнюк