Ухвала суду № 141186492, 03.11.2026, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Незалежності, 1, м. Хмельницький, 29607, тел. (0382) 71-81-84, (0382) 71-81-83

e-mail: inbox@km.arbitr.gov.ua, ЄДРПОУ 03500128

________________

УХВАЛА

(додаткова)

"03" листопада 2026 р.Справа № 924/619/26м. Хмельницький

Суддя Господарського суду Хмельницької області Музика М.В., розглянувши заяву про стягнення витрат на правничу допомогу у справі

за позовом ОСОБА_1 , селище Білогір`я Шепетівського району Хмельницької області

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Приозерний", м. Хмельницький

про визнання недійсним рішення засідання правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Приозерний, оформлене Протоколом №5/12/2021 засідання правління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Приозерний від 5.12.2021 року;

скасування реєстраційної дії про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Приозерний в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 1006731070002015203 від 20.12.2021 р. про зміну керівника Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку Приозерний;

ВСТАНОВИВ:

ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 20.10.2026 прийнято відмову позивача від позову у справі №924/619/26 та закрито судове провадження.

23.10.2026 від представника відповідача надійшла заява з проханням стягнути з позивача 7500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Частини 3-6 статті 130 ГПК України унормовують, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 26.10.2026 прийнято заяву ОСББ "Приозерний" від 23.10.2026 про стягнення витрат на правничу допомогу у справі №924/619/26 до розгляду у порядку письмового провадження.

27.10.2026 від позивача надійшли заперечення на заяву ОСББ "Приозерний" від 23.10.2026 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у яких ОСОБА_1 просить суд перевірити за матеріалами справи та технічним записом засідання, чи зробило ОСББ «Приозерний» до виходу суду до нарадчої кімнати (для закриття провадження) заяву/повідомлення про намір подати докази витрат після ухвалення судового рішення; відмовити у задоволенні заяви ОСББ «Приозерний» від 23.10.2026 року про стягнення 7 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з недотриманням процесуального порядку подання доказів та недоведеністю необґрунтованості дій позивача. Також у разі, якщо суд дійде висновку про можливість часткового задоволення заяви зменшити розмір витрат, виключивши оплату за судові засідання, участь представника в яких не підтверджена протоколами судових засідань, та знизити вартість послуг за підготовку відзиву з урахуванням критеріїв співмірності, складності та реального обсягу виконаної роботи.

Заперечення мотивує тим, що відповідачем у відзиві не зазначено про подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення. Під час судових дебатів позивачем також не заявлялось відповідного клопотання. Заява від 23.10.2026 також не містить посилань на іншу своєчасно подану заяву про подання доказів понесення витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення.

Просить також врахувати відсутність належного обґрунтування підстав для компенсації. Зазначає, що заява містить загальні положення про адвокатську діяльність, гонорар і докази витрат. Водночас у ній не визначено, які конкретні дії позивача були необґрунтованими, чим це підтверджується та як вони пов`язані з витратами, що заявляються до компенсації.

Наголошує, що з існування попередніх спорів не випливає автоматичний висновок про необґрунтованість усіх наступних процесуальних дій позивача. Окрім того, у заяві від 23.10.2026 року відповідач не пояснив, які саме висновки з попередніх справ доводять підстави компенсації за частиною п`ятою статті 130 ГПК України.

Додатково звертає увагу, що значну частину відзиву становить виклад попередніх судових рішень, що має враховуватися під час оцінювання складності й обсягу роботи.

Дослідивши заяву відповідача від 23.10.2026 з доданими документами, врахувавши заперечення позивача, суд дійшов наступних висновків.

За положеннями ст. 221 ГПК України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З матеріалів справи слідує, що 06.10.2026 представником відповідача через канцелярію суду, перед початком судового засідання з розгляду справи по суті, подано заяву, у якій повідомлено про подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення судового рішення (а.с. 180). З протоколу судового засідання 06.10.2026 також слідує, що про подання відповідної заяви суддею повідомлено представників сторін (о 14:34:56).

Тобто, відповідачем дотримано положення ст. 221 ГПК України щодо заявлення про подання доказів понесення витрат на правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.

Провадження у справі закрито на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України за заявою позивача.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Пункт 1 частини другої статті 46 ГПК України передбачає право позивача на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог).

Стаття 191 ГПК України визначає, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі №180/2161/19).

За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі пункту 4 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина четверта статті 231 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі №550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частина п`ята статті 244 ГПК України).

Згідно з пунктів 1-3 частини першої статті 232 ГПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.

Тобто, з урахуванням вищенаведеного, суд відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд, у порядку статті 244 ГПК України, має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.

Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Таким чином, в даному випадку судом постановляється додаткова ухвала.

Порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема частиною третьою статті 244 (якщо вирішено спір по суті спору) та частиною шостою статті 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц) судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (до такого).

Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.

Так, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Стаття 129 ГПК України регламентує загальні правила розподілу судових витрат.

Положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Разом з тим, у статті 130 ГПК України "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі.

Згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи.

Отже, у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема в частині третій статті 130 ГПК України.

Механізм реалізації закріпленого у частині третій статті 130 ГПК України права на відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (до яких належать, зокрема і витрати на професійну правничу допомогу), закріплений у частині п`ятій статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Отже, у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з частиною третьою статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому понесених витрат (і судового збору, і пов`язаних з розглядом справи), при цьому розподіл витрат, пов`язаних з розглядом справи, здійснюється у відповідності до вимог частини 5 статті 130 ГПК України.

У контексті наведеного суд звертається до сталої правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 липня 2025 року в справі № 904/5087/22, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20, де відзначено, що правовий аналіз статей 129, 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі, зокрема закриття провадження у справі, суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

При застосуванні частини 5 статті 130 ГПК України судом має бути встановлена наявність/відсутність саме необґрунтованих дій позивача. Такі критерії встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи (зокрема витрат на професійну правничу допомогу), у разі закриття провадження у справі, можливе лише у випадку доведення стороною та встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

Відтак відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:

- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;

- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;

- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;

- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20.

Суд зазначає, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду (викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі №902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17) очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, частина 5 статті 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.

Разом з тим, поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17).

Відповідно до положень статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відмова від позову за заявою позивача є практичною реалізацією принципу диспозитивності господарського судочинства, адже саме учаснику справи належить право розпоряджається своїми правами щодо предмета спорту на власний розсуд.

Подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою.

Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 березня 2024 року у cправі № 905/1840/21.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).

При розгляді даної справи судом не встановлено того, що позивач від моменту звернення до суду із позовною заявою до закриття провадження у справі діяв недобросовісно, зловживав процесуальними правами, протидіяв вирішенню спору, чи мав на меті ущемлення прав та інтересів відповідача.

Відповідачем не доведено необґрунтованості дій позивача, які призвели до закриття провадження у справі, не надано доказів на підтвердження таких дій позивача чи свідчень зловживання ним своїми процесуальними правами при поданні заяви про відмову від позову

Аргументованих обґрунтувань наведених вище обставин, як і доказів на їх підтвердження заява ОСББ "Приозерний" не містить.

Судом також не встановлено необґрунтованих дій позивача. Відповідач згідно з процесуальним обов`язком доказування не довів, які саме необґрунтовані дії позивача були ним/позивачем вчинені, тоді як сам факт подання позову та подання заяви про відмову від позову з урахуванням вищенаведеного суд необґрунтованими діями не вважає.

Отже, висновок про компенсацію судових витрат лише на тій підставі, що позивач подав заяву про відмову від позову, є таким, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 130 ГПК України.

Оскільки відповідачем не доведено, а судом не встановлено, що закриття провадження у справі відносно відповідача відбулось внаслідок необґрунтованих (недобросовісних) дій позивача, відсутні правові підстави для покладення на позивача судових витрат на професійну правничу допомогу відповідача.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні заяви ОСББ "Приозерний" від 23.10.2026 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 74, 130, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

в задоволенні заяви ОСББ "Приозерний" від 23.10.2026 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання суддею, 03.11.2026, та може бути оскаржена протягом 10 днів до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Суддя М.В. Музика

Віддрук. у 1 прим.: 1 - до справи, сторонам в ел. кабінети