Рішення № 141185758, 27.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2026 р.Справа № 916/3509/26Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Букарова Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу,

за позовом: Управління Служби безпеки України в Одеській області (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Єврейська, буд. 43, код ЄДРПОУ 20001645),

до відповідача: Юридичного департаменту Одеської міської ради (65026, Одеська обл., м. Одеса, пл. Біржова, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302537),

про визнання права власності.

За участю представників сторін:

від позивача Осадчій А.В., самопредставництво;

від відповідача не з`явився.

Обставини справи.

Управління Служби безпеки України в Одеській області звернулось із позовом до Господарського суду Одеської області до Юридичного департаменту Одеської міської ради, в якому просить суд визнати право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,0 кв. м, житловою площею 36,9 кв. м за Управлінням Служби безпеки України в Одеській області.

Ухвалою суду від 31.08.2026 (суддя Цісельський О.В.) позовну заяву Управління Служби безпеки України в Одеській області (вх. № 3595/26 від 26.08.2026) залишено без руху.

Надалі на підставі розпорядження керівника апарату Господарському суді Одеської області від 03.09.2026 № 487, відповідно до статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пункту 9 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відрахуванням наказом голови суду №16-к від 02.09.2026 судді Цісельського О.В. зі штату суду, на виконання пункту 10.6.4. Засад використання автоматизованої системи документообігу в Господарському суді Одеської області, затверджених рішенням зборів суддів від 20.03.2025 № 17-01/2025, з метою дотримання строків визначених ГПК України, призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 916/3509/26, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

03 вересня 2026 року до суду від Управління Служби безпеки України в Одеській області надійшла заява з додатком, яка є підтвердженням усунення недоліків позовної заяви, які були визначені судом в ухвалі Господарського суду Одеської області від 31.08.2026.

Ухвалою суду від 07.09.2026 прийнято справу № 916/3509/26 до провадження судді Нікітенка С.В. у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 29.09.2026 об 11:20 год. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 29.09.2026 об 11:20 год.

Ухвалою суду від 29.09.2026 закрито підготовче провадження у справі № 916/3509/26 та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2026 о 15:10 год.

Представник відповідача у судове засідання 27.10.2026 не з`явився, про поважність причин неявки суд не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Представник позивача у судовому засіданні 27.10.2026 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених позовній заяві.

У судовому засіданні 27.10.2026 проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення і повідомлено представнику позивача про час складення повного рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 19 грудня 2000 року між Службою безпеки України та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат було укладено договір № 101 про спільну діяльність з будівництва житлового будинку за будівельною адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно умов договору № 101 ВАТ Одеський домобудівельний комбінат зобов`язувалось передати СБУ 21 квартиру у вказаному будинку після завершення будівництва та введення в експлуатацію.

На виконання вказаного договору після введення будинку в експлуатацію та присвоєння поштової адреси: АДРЕСА_3 , між СБУ та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат складено розрахунок вартості житла, що передається, а також підписано акт приймання-передачі квартир від 03.05.2004 про передачу 21 квартири у будинку АДРЕСА_3 (будівельна адреса: АДРЕСА_2 ).

Надалі вказані квартири були передані від СБУ до Управління СБУ в Одеській області за актом прийому-передачі від 03.05.2004.

Спірна двокімнатна квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 73,0 кв. м, житловою площею 36,9 кв. м входить до списку згідно з вказаним актом.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 27.11.2003 № 1858 квартиру АДРЕСА_5 було включено до числа службових.

Службова квартира була зареєстрована у журналі обліку службових жилих приміщень Управління про що зроблений відповідний запис за № 4.

Позивач зазначає, що на даний час спірна квартира теж обліковується як службова квартира Управління Служби безпеки України в Одеській області.

Водночас державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_5 , за Управлінням Служби безпеки України в Одеській області не проведено, що підтверджується довідкою комунального підприємства Одеське БТІ від 21.08.2026 № 1354/03.01-11/26 та витягом з реєстру нерухомого майна від 25.08.2026.

Управління Служби безпеки України в Одеській області намагалось отримати примірник договору № 101 та вчинило для цього певні заходи:

- надіслало запит до Департаменту господарського забезпечення СБУ (правонаступника адміністративно-господарського управління СБУ) та отримало відповідь про знищення у 2022 році документації за об`єктом будівництва, де розташована спірна квартира;

- направило запит до Державного галузевого архіву СБУ щодо можливої наявності на зберіганні договору № 101. У відповідь отримано лист, що такий документ на зберігання до Галузевого державного архіву СБУ не передавався;

- надіслало запит до Одеської міської ради щодо можливої наявності договору № 101 в Департаменті архівної справи та діловодства Одеської міської ради. У відповідь на запит останнє повідомило, що після ліквідації ВАТ Одеський домобудівельний комбінат до архіву здавались лише документи підприємства з кадрових питань, договір № 101 серед зданих документів відсутній.

Позивач звертає увагу, що у спірних правовідносинах втрачений договір № 101 від 19.12.2000 про спільну діяльність на будівництво житлового будинку разом з іншими наявними документами (акти прийому-передачі, розрахунки прийнятого майна) визначає, що на спірну квартиру право власності набуває саме позивач.

За результатами вчинених дій отримати відновити або отримати другий примірник договору № 101 (або його копію) від ВАТ Одеський домобудівельний комбінат управлінню не вдалося, у тому числі через те, що державна реєстрація ВАТ Одеський домобудівельний комбінат була припинена ще 06.09.2019 у зв`язку із визнанням останнього банкрутом на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 24.05.2016. Контакти з колишнім керівництвом організації або її працівниками встановити не вдалося.

У квітні 2025 року Управління Служби безпеки України в Одеській області звернулось із заявою до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради стосовно реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду заяви управлінню відповідним рішення відмовлено у проведенні реєстраційних дій № 78337539 від 10.04.2025.

Згідно з рішенням, підставою для відмови є відсутність у наданих Управління Служби безпеки України в Одеській області документах договору № 101, укладеного між СБУ та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат, відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Беручи до уваги наведене, з огляду на неможливість отримання та відновлення договору № 101, позивач, керуючись ст. 392 ЦК України звернувся до суду з позовною заявою про визнання права власності на спірну квартиру.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Управління Служби безпеки України в Одеській області підлягають задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ст. 16 ЦК України, згідно з якою способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема, визнання права.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Аналіз змісту ст. 392 ЦК України у взаємозв`язку зі ст. 328 ЦК України дає підстави для висновку, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України у випадку оспорення чи невизнання її права або у разі втрати документа, який засвідчує право власності, і при цьому право на звернення з такими вимогами має саме особа, яка уже є власником майна, набувши його раніше на законних підставах.

За змістом наведених норм права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна та створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Отже, права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Згідно з матеріалами справи, відповідно до договору № 101 Служба безпеки України в особі адміністративно-господарського управління СБУ та Відкрите акціонерне товариство Одеський домобудівельний комбінат уклали договір № 101 про спільну діяльність з будівництва житлового будинку за будівельною адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 74.

Господарський суд у цій справі звертається, у тому числі, до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц. Спірні правовідносини у вказаній справі є не зовсім релевантними до даних, проте обидвоє випливають з договору інвестування.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій ст. 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV (надалі - Закон № 1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту ст. 392 ЦК України слідує, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений ст. 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України.

Ураховуючи особливість перетворення права на майнові права у право на новостворений об`єкт нерухомого майна, саме інвестор є першим власником за договором купівлі-продажу майнових прав на певне нерухоме майно, яке фактично існує, однак набуває формальних ознак об`єкта цивільних прав лише після його державної реєстрації. Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21).

Як зазначено вище, власник майна може пред`явити позов, у тому числі через втрату ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до п. 77 Порядку державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до ст. 331 ЦК України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому ст. 332 ЦК України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 62 Порядку для державної реєстрації права власності на підставі рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу майна з приватної у державну відповідно до Закону України Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності також подаються: 1) рішення правонабувача майна, уповноваженого ним органу про надання згоди на передачу майна; 2) акт приймання-передачі такого майна, підписаний власником (співвласниками) та особою, що діє від імені правонабувача майна.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про технічні характеристики такого закінченого будівництвом об`єкта, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва. У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатацію та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції.

Відповідно до п. 81 Порядку у разі коли право власності на закінчений будівництвом об`єкт відповідно до договору або закону набувається іншими особами, відмінними від замовника будівництва, або відповідно до договору набувається у спільну власність замовником будівництва та іншими особами, державному реєстратору подається відповідний договір, що передбачає набуття права власності на закінчений будівництвом об`єкт іншою особою, відмінною від замовника будівництва, або набуття права спільної власності замовника будівництва та іншої особи, чи у випадках, передбачених законом, інший документ, що підтверджує факт набуття права власності іншою особою, відмінною від замовника будівництва.

Якщо договір, за яким набувається право власності на закінчений будівництвом об`єкт іншими особами, відмінними від замовника будівництва, укладено не з відповідним замовником будівництва, державному реєстратору подаються договори, на підставі яких встановлюється послідовність переходу майнових прав на такий об`єкт від замовника будівництва до інших осіб та в подальшому до набувача права власності на закінчений будівництвом об`єкт. У разі участі особи у фонді фінансування будівництва документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою завершеного будівництвом об`єкта, є видана управителем такого фонду довідка про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування.

Матеріали справи свідчать, що позивач направив запити до відповідних органів державної влади та установ: до Департаменту господарського забезпечення СБУ (лист від 06.02.2026 № 65.1/65.25-841); до Державного галузевого архіву СБУ (лист від 10.02.2026 № 65.1/65.25-918); до Одеської міської ради (лист від 06.02.2026 № 65.1/6525-1521).

Згідно листа від 10.02.2026 Департамент господарського забезпечення СБУ (правонаступник адміністративно-господарського управління СБУ) зазначив, що через збройну агресію рф проти України в 2022 році Департамент знищив документальні матеріали за вказаним об`єктом.

Одеська міська рада листом від 13.02.2026 № 022/15/124 у відповідь на запит позивача надала таку відповідь.

24 травня 2016 року припинено діяльність Відкритого акціонерного товариства Одеський домобудівельний комбінат (ЄДРПОУ 01271830, м. Одеса, вул. Промислова, 31) шляхом визнання підприємства банкрутом. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Колмикову Тетяну Олександрівну. Згідно з актом приймання-передавання справ № 150 від 16.11.2016 у зв`язку із ліквідацією ліквідатор ВАТ Одеський домобудівельний комбінат передав до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради документи з кадрових питань (особового складу), строк зберігання яких 75 років, за період 1980 2016 роки. У складі документів з кадрових питань договору № 101 від 19.12.2000 між СБУ та ВАТ Одеський домобудівельний комбінат немає. Інші документи, крім документів з кадрових питань (особового складу) (у т. ч. договори), на зберігання до Департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради не надходили.

Відповідно до листа Державного галузевого архіву СБУ від 19.02.2026 № 24/6.3-137 за результатами проведеного пошуку у документах Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, які надійшли на зберігання до Галузевого державного архіву Служби безпеки України, договір від 19.12.2000 № 101 про спільну діяльність Служби безпеки України та Відкритого акціонерного товариства Одеський домобудівельний комбінат з будівництва багатоповерхового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 74, а також будь-яка інша інформація з цього питання відсутні.

Отже, для отримання примірника/копії договору № 101 позивач вчинив комплекс заходів для його отримання, направивши запити до організацій, установ, у яких міг бути наявний такий договір. Проте договору № 101 в розпорядженні останніх не виявилось.

Також згідно листа від 20.02.2026 № 859/03.01-11 у відповідь на лист управління від 06.02.2026 № 65.1/65.25-1466 КП Одеське БТІ повідомило, що згідно з архівними даними станом на 31.12.2012 відсутня інформація про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Водночас станом на 20.02.2026 інвентаризаційна справа за такою адресою не зареєстрована.

Господарський суд бере до уваги також ту обставину, що Служба безпеки України вважає, що належним суб`єктом права власності на спірну квартиру є саме територіальний орган СБУ в особі управління.

Беручи до уваги вищевикладене, з огляду на об`єктивні обставини, що унеможливлюють отримання примірника договору № 101, викладені норми закону та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, господарський суд дійшов висновку про визнання права власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 73,0 кв. м, житловою площею 36,9 кв. м за Управлінням Служби безпеки України в Одеській області.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 73,0 кв. м, житловою площею 36,9 кв. м за Управлінням СБУ в Одеській області.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 04.11.2026.

Суддя Нікітенко С.В.