Рішення № 141185534, 22.10.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2026 Справа № 914/2358/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго, м. Львів

до відповідача: Державного підприємства Львіввугілля, м. Сокаль, Шептицький р-н, Львівська обл.

про стягнення збитків

суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача: Петришин Петро Михайлович (в режимі відеоконференції) представник;

від відповідача: не зявився

На розгляд Господарського суду Львівської області через систему Електронний суд представником Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго подано позов до відповідача Державного підприємства Львіввугілля, м. Сокаль, Шептицький р-н, Львівська обл. про стягнення 346 136,91грн. збитків, 155 656,15грн. інфляційних втрат, 41792,48грн. 3% річних. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у сумі сплаченого судового збору 6523,03грн., який обраховано із застосуванням коефіцієнту 0,8 та звертає увагу суду про намір протягом пяти днів після ухвалення рішення суду подати докази понесених усіх витрат на професійну правничу допомогу і зазначає, що станом на час подання позовної заяви позивачем в якості авансу сплачено адвокату 50 000,00грн.

Ухвалою суду від 29.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 03.09.2026 року на 10:15 год.

В судовому засіданні 03.09.2026 року судом озвучено присутньому представнику позивача, засідання з яким проводиться в режимі відеоконференції, що представником відповідача через систему Електронний суд 17.08.2026 року подано відзив на позовну заяву, 31.08.2026 року подано заяву свідка та 02.09.2026 року представником відповідача подано клопотання про слухання справи без його участі, відтак враховуючи думку представника позивача, суд постановив відкласти підготовче засідання на 24.09.2026 року о 10:15год. та для представника позивача судове засідання проводити в режимі відеоконференції.

22.09.2026 року представником відповідача подано через систему Електронний суд клопотання за вх.№26660/26 про проведення судового засідання без присутності представника відповідача.

Ухвалою суду від 24.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 22.10.2026 року на 10год. 00хв.

В судове засідання 22.10.2026 року представник позивача явку забезпечив, засідання з яким проводиться в режимі відеоконференції, надав пояснення по справі, підтримав позовні вимоги та просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

В судове засідання 22.10.2026 року відповідач явку представника не забезпечив, був повідомлений про місце, дату та час судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку ухвали суду до електронного кабінету відповідача та його представника. 20.10.2026 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» заяву за вх.№29785/26 про розгляд справи без його участі.

Відповідач своїм процесуальним правом на подачу заяв процесуального характеру скористався, а саме подано відзив на позовну заяву.

Суд перейшов до стадії ухвалення рішення, вступна та резолютивна частина якого оголошена в цьому судовому засіданні.

Аргументи позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.05.2022 року між Державним підприємством «Львіввугілля» від імені якого виступав Відокремлений підрозділ «Вуглезбут» та Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго укладено Договір №26/В на поставку вугілля. На виконання вказаного Договору поставки, Постачальником було поставлено Покупцю вугілля всього на загальну суму 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ. - 346 136,91 грн.

За отримане вугілля згідно Договору поставки вугілля, покупцем проведено оплату в сумі 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ - 346 136,91 грн. на рахунок ВП Вуглезбут ДП «Львіввугілля»

Позивач стверджує, що відповідач не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначені строки, а також протягом 365 календарних днів, відповідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, у зв`язку з чим, Покупець позбавлений права включити суму ПДВ (346 136,91 грн.) до складу податкового кредиту, а отже і скористатися правом на зменшення свого податкового зобов`язання чи відшкодування вартості ПДВ. Вказана бездіяльність Постачальника по не реєстрації накладних завдала збитків Покупцю на усю суму незареєстрованого ПДВ в розмірі - 346 136,91 грн. Також представником позивача нараховано відповідачу 155 656,15грн. інфляційних втрат, 41792,48грн. 3% річних.

Просить стягнути з відповідача збитки в розмірі 346 136,91 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача понесені ним судові витрати у сумі сплаченого судового збору 6523,03грн., який обраховано із застосуванням коефіцієнту 0,8 та звертає увагу суду про намір протягом пяти днів після ухвалення рішення суду подати докази понесених усіх витрат на професійну правничу допомогу і зазначає, що станом на час подання позовної заяви позивачем в якості авансу сплачено адвокату 50 000,00грн.

Аргументи відповідача.

Представником відповідача через систему Електронний суд 17.08.2026 року подано відзив на позовну заяву, у якому представник заперечує позовні вимоги з підстав недоведеності належними та допустимими доказами та необгрунтованості, а стягнення штрафних нарахувань також не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від недоведених і безпідставних збитків.

Фактичні обставини справи.

31.05.2022 року між Державним підприємством «Львіввугілля» від імені якого виступав Відокремлений підрозділ «Вуглезбут» та Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго укладено Договір №26/В на поставку вугілля.

Згідно витягу №2213074500072 з реєстру платників податку на додану вартість, позивач є платником податку на додану вартість з 20.03.2003 року.

Згідно п.1.1. Договору поставки зазначено, що у відповідності з даним договором Постачальник зобов`язується поставити вугілля орієнтовно в кількості 10 000 тонн, а Покупець прийняти його і провести повні розрахунки.

Відповідно до п. 3.1 Договору поставки, загальна сума договору без врахування вартості перевезення та зважування, орієнтовно складає - 42 600 000,00 грн. з ПДВ.

На виконання вказаного Договору поставки, серед іншого, Постачальником було поставлено Покупцю вугілля, що підтверджується: 1) накладною №64 /вг на відвантаження вугілля від 02.06.2022 і посвідчення №58 про якість вугілля відвантаженого споживачем від 02.06.2022 - 201 т вугілля на загальну суму 679 582,26 грн. в т.ч. - ПДВ 113 263,71 грн.; 2) накладної №81 /вг на відвантаження вугілля від 24.06.2022 і посвідчення №79 про якість вугілля відвантаженого споживачем від 24.06.2022 - 402 т вугілля на загальну суму 1 397 239,19 грн. в т.ч. - ПДВ 232 873,20 грн. Тобто всього на загальну суму 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ. - 346 136,91 грн.

За отримане вугілля згідно Договору поставки вугілля, покупцем проведено оплату в сумі 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ - 346 136,91 грн. на рахунок ВП Вуглезбут ДП «Львіввугілля» (код ЄДРПОУ 35749204, рахунок НОМЕР_1 , Акціонерний Банк "ПIВДЕННИЙ").

Факт оплати за отримане вугілля підтверджується 3 платіжними інструкціями: 1) №1 від 02.06.2022 на суму 699 330,00 грн., в т.ч. ПДВ 116 555,00 грн.; 2) №17 від 21.06.2022 на суму 1 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 200 000,00 грн., 3) №21 від 29.06.2022 на суму 177 491,45 грн., в т. ч. ПДВ 29 581,91 грн. Тобто, оплата здійснена на загальну суму 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ - 346 136,91 грн.

В матеріалах справи наявний Акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.06.2022 року між ВП «Вуглезбут» ДП «Львіввугілля» і ТзОВ ДК Західенерго згідно договору №26/В від 31.05.2022 року та не заперечується сторонами.

Позивач стверджує, що не дивлячись на проведені господарські операції з поставки вугілля та його оплати згідно Договору поставки, Постачальник, в порушення ст. 201 ПК України, не оформив податкові накладні та не зареєстрував їх в Єдиному реєстрі податкових накладних у визначені строки, а також протягом 365 календарних днів, відповідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, у зв`язку з чим, Покупець позбавлений права включити суму ПДВ (346 136,91 грн.) до складу податкового кредиту, а отже і скористатися правом на зменшення свого податкового зобов`язання чи відшкодування вартості ПДВ.

Вказана бездіяльність Постачальника по не реєстрації накладних завдала збитків Покупцю на усю суму незареєстрованого ПДВ в розмірі - 346 136,91 грн.

Відповідно до п.6.1. Договору поставки всі суперечки, що виникають по цьому Договору, повинні вирішуватися шляхом переговорів між Сторонами, а в разі недосягнення згоди господарським судом. Перед зверненням в суд, Сторона, яка звертається в суд, зобов`язана, в порядку досудового вирішення спору, пред`явити другій стороні претензію.

Враховуючи умови п.6.1. Договору поставки та відсутність реагування на усні звернення щодо незареєсрованого ПДВ, Покупець звернувся до Постачальника з претензією № 22/06 від 22.06.2026 року (номер відправлення 80 103 0004 5981, яке вручено отримувачу 25.06.2026 року) щодо відшкодування Покупцю збитків на суму незареєстрованих податкових накладних. Також претензію № 29/05 від 29.05.2026 року (номер відправлення R801060010679, яке вручено отримувачу 04.06.2026 року) було скеровано ВП «Вуглезбут», які залишені без реагування.

З огляду на викладене сума в розмірі 346 136,91 грн. є збитком позивача, який виник внаслідок бездіяльності Відповідача (відсутність зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних), у зв`язку з чим позивач зазначає, що вказані матеріальні збитки мають бути стягнуті з відповідача.

Норми права та мотиви суду.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Судом встановлено, що 31.05.2022 року між Державним підприємством «Львіввугілля» від імені якого виступав Відокремлений підрозділ «Вуглезбут» та Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго укладено Договір №26/В на поставку вугілля.

Згідно п.1.1. Договору поставки зазначено, що у відповідності з даним договором Постачальник зобов`язується поставити вугілля орієнтовно в кількості 10 000 тонн, а Покупець прийняти його і провести повні розрахунки.

На виконання вказаного Договору поставки, серед іншого, Постачальником було поставлено Покупцю вугілля, що підтверджується: 1) накладною №64 /вг на відвантаження вугілля від 02.06.2022 і посвідчення №58 про якість вугілля відвантаженого споживачем від 02.06.2022 - 201 т вугілля на загальну суму 679 582,26 грн. в т.ч. - ПДВ 113 263,71 грн.; 2) накладної №81 /вг на відвантаження вугілля від 24.06.2022 і посвідчення №79 про якість вугілля відвантаженого споживачем від 24.06.2022 - 402 т вугілля на загальну суму 1 397 239,19 грн. в т.ч. - ПДВ 232 873,20 грн., всього на загальну суму 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ. - 346 136,91 грн.

За отримане вугілля згідно Договору поставки вугілля, покупцем проведено оплату в сумі 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ - 346 136,91 грн. на рахунок ВП Вуглезбут ДП «Львіввугілля», що підтверджується платіжними інструкціями: 1) №1 від 02.06.2022 на суму 699 330,00 грн., в т.ч. ПДВ 116 555,00 грн.; 2) №17 від 21.06.2022 на суму 1 200 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 200 000,00 грн., 3) №21 від 29.06.2022 на суму 177 491,45 грн., в т. ч. ПДВ 29 581,91 грн. Тобто, оплата здійснена на загальну суму 2 076 821,45 грн. в т.ч. ПДВ - 346 136,91 грн.

В порушення приписів статті 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував у Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні за вищевказаними господарськими операціями, позбавивши позивача права на віднесення сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту в сумі 346 136,91 грн. та завдавши таким чином покупцю збитки у зазначеному розмірі.

За умовами пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з приписами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

В силу пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на рахунок у банку/небанківському надавачу платіжних послуг як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", незалежно від дати накладення електронного підпису.

У зв`язку із набранням чинності Закону України від 30.11.2021 № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень» (далі Закон № 1914-IX), починаючи з 01.01.2022 припинено дію режиму звільнення від оподаткування ПДВ» операцій з постачання на митній території України вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702, 2704 00 згідно з Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, який був тимчасово встановлений пунктом 45 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України. Таким чином, починаючи з 01.01.2022 операції з постачання вугілля та/або продуктів його збагачення підлягають оподаткуванню ПДВ.

Згідно пункту 44 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України тимчасово, до 1 січня 2028 року, платники податку, які здійснюють постачання, передачу, розподіл електричної та/або теплової енергії, надають послуги із забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії та/або послуги із зменшення навантаження відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії", постачання вугілля та/або продуктів його збагачення товарних позицій 2701, 2702 та товарної підпозиції 2704 00 згідно з УКТ ЗЕД, надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, нараховують плату за абонентське обслуговування, визначають дату виникнення податкових зобов`язань та податкового кредиту за касовим методом.

Норма цього пункту поширюється на операції, за якими дата виникнення першої з подій, визначених у пункті 187.1 статті 187 та у пункті 198.2 статті 198 цього Кодексу, припадає на звітні (податкові) періоди до 1 січня 2028 року.

У разі якщо операції, визначені цим пунктом, мають безперервний або ритмічний характер постачання, платники податку: покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому отримано кошти, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усієї суми отриманих коштів або інших видів компенсації відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу протягом такого місяця; для цілей цього пункту ритмічним характером постачання вважається постачання товарів/послуг одному покупцю два та більше разів на місяць.

У матеріалах справи відсутні докази реєстрації відповідних податкових накладних за вчиненими між сторонами господарськими операціями в Єдиному реєстрі податкових накладних, докази, які свідчать про вчинення відповідачем будь-яких дій, направлених на реєстрацію податкових накладних відсутні, відповідачем не подано.

Суд наголошує, що нормами Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Згідно з правовою позицією, викладеною в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 року в справі № 908/1568/18 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.08.2018 року в справі № 917/877/17, при порушенні контрагентом (продавцем) за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних належним способом захисту для заявника (покупця) може бути звернення до суду з позовом про відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (п. 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020р. у справі № 925/1196/18; п. 49 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.01.2022р. у справі 910/3338/22).

Отже, при пред`явленні вимог про стягнення збитків позивачем повинно бути доведено факт порушення відповідачем зобов`язань, наявність та розмір збитків, а також наявність причинного зв`язку між ними. У свою чергу, відповідач має довести відсутність його вини у заподіянні збитків позивачу.

Вирішуючи питання про стягнення збитків, заподіяних неналежним складенням та реєстрацією податкових накладних, суди повинні встановити наявність чи відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення.

Доведення наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає те, що протиправні дії заподіювана є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18, від 01.03.2023 у справі № 925/556/21.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами виконання обов`язку щодо реєстрації податкових накладних у встановлений законом строк.

Крім того, факт відсутності реєстрації податкових накладних у ЄРПН через нездійснення контрагентом за договором відповідних дій або через відмову податкового органу у їх реєстрації є достатнім доказом протиправної поведінки відповідача, порушення ним господарського зобов`язання - наданої ним гарантії того, що контрагент за договором матиме право на користування податковим кредитом у розмірі суми ПДВ, який визначено договором у складі ціни (постанова Верховного Суду від 07.06.2023 у cправі № 916/334/22).

Судом встановлено, що спір у даній справі виник внаслідок того, що відповідач не виконав обов`язку щодо реєстрації податкових накладних по факту здійснення господарських операцій з поставки вугілля на загальну суму на загальну суму 2 076 821,45 грн., що позбавило позивача можливості отримати податковий кредит на відповідну суму ПДВ - 346 136,91 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі №925/556/21 зазначила, що з 01.01.2015 Податковий кодекс України не встановлює для платника ПДВ механізм, який би дозволяв йому включити ПДВ за відповідною операцією до складу податкового кредиту за відсутності зареєстрованої його контрагентом у ЄРПН податкової накладної, якщо контрагент за законом мав її зареєструвати. Такий платник ПДВ також не має у податкових відносинах права самостійно спонукати контрагента до здійснення реєстрації, а також не може спонукати контрагента оскаржити незаконні рішення, дії чи бездіяльність контролюючого органу, якщо вони були перешкодою у реєстрації податкової накладної у ЄРПН. Водночас саме від того, чи здійснить контрагент всі необхідні дії для реєстрації податкової накладної в ЄРПН, а у випадку незаконної перешкоди з боку контролюючого органу для реєстрації - від того, чи зможе контрагент успішно усунути ці перешкоди, фактично залежить виникнення права такого платника податку на податковий кредит з ПДВ.

Відповідно до п. 69.9 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України тимчасово, до 1 серпня 2023 року, для платників податків та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, крім дотримання строків реєстрації податкових накладних, розрахунків коригування до них в Єдиному реєстрі податкових накладних, подання звітності та/або документів (повідомлень), у тому числі передбачених статтями 39 та 39-2, пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, сплати податків та зборів платниками податків.

Доказів реєстрації відповідачем, у визначені п. 201.10 ст. 201 ПК України строки, податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано.

За встановленими судом обставинами, бездіяльність відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні становить прямий причинно-наслідковий зв`язок із неможливістю включення позивачем суми ПДВ у розмірі 346 136,91грн. до податкового кредиту та зменшення податкового зобов`язання на означену суму, яка фактично є збитками позивача. Отже, у даному випадку наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Оскільки нарахована позивачем сума збитків у розмірі 346 136,91 грн. відповідає приписам чинного законодавства, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача цієї суми грошових коштів.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. ст.15, 16 ЦК України, кожна особа/суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного/господарського законодавства.

Також, згідно з ч.2. ст.16 ЦК України, одним із способів захисту порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує її інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Підставою для відшкодування збитків відповідно до частини першої ст.611 Цивільного кодексу України є порушення зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо своєчасного виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати відповідні податкові накладні, позивачем нараховано відповідачу 3% річних від простроченої суми збитків у розмірі 346 136,91 грн., яка підлягала сплаті у сумі 41 792,48грн. за період з 01.07.2022 року по 09.07.2026 року включно.

Cплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних, з врахуванням ч. 5 ст. 253 ЦК України, дійшов висновку, що позивачем зазначено правильний період прострочення грошового зобов`язання та сума від якої нараховувались 3% річних. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 41 792,48грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Дана правова позиція викладена постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 155 656,15грн. інфляційних нарахувань, які обраховувались від простроченої суми за період з 01.07.2022 року по 09.07.2026 року включно, прийшов до висновку, що позивачем зазначено правильну суму боргу від якої здійснювалось нарахування інфляційних втрат та період, проте арифметично така сума є неправильною, відтак стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 155 154,33грн., а в задоволенні 501,82грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та суд дійшов до висновку, що стягненню підлягає 346 136,91грн. збитків, 41 792,48грн. - 3% річних, 155 154,33грн. інфляційних втрат, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в сумі 6524,03грн., що підтверджується платіжною інструкцією №1961 від 09.07.2026 року.

Судом встановлено, що сума до стягнення при поданні позовної заяви майнового характеру становила 543 585,54грн., що 1,5 % становить при застосуванні коефіцієнту 0,8 6523,03грн. Відтак, судовий збір у розмірі 1грн., вважається зайво сплаченим та не береться при обрахунку пропорційності визначення судового збору при прийнятті рішення у даній справі.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 6517,00грн.

Щодо заявлених витрат позивача на правову допомогу, суд зазначає таке.

При поданні позовної заяви до суду, позивачем зазначено, що ним укладено 18.06.2026 року з Адвокатським об`єднанням «Юридична фірма «Сінтем» Договір про надання професійної правничої допомоги №18/06/2026 у зв`язку з необхідністю захисту своїх прав порушених Відповідачем при невиконанні умов договору поставки та в якості авансу сплачено адвокату 50 000,00 грн. (платіжна інструкція №1962 від 09.07.2026), а також звертає увагу суду про намір протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду подати докази усіх понесених витрат на професійну правничу допомогу, які Позивач поніс у зв`язку із розглядом даної справи, для відшкодування їх за рахунок відповідачів.

Відповідно до ч.3 ст.127 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 22.10.2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 346 136,91грн. збитків, 41 792,48грн. - 3% річних, 155 154,33грн. інфляційних втрат, а в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

На підтвердження понесених витрат у розміру 50 000,00грн. гонорару, представником позивача надано суду Договір №18/06/2026 про надання професійної правничої допомоги від 18.06.2026 року, Додаток №1 до даного договору, відповідно до п.2 якого, розмір гонорару за комплексне ведення судової справи в суді відповідної інстанції визначається з розрахунку вартості однієї години роботи адвоката, але у всякому разі за участь у справі на стадії провадження у суді першої інстанції становить не менше 50 000,00грн., які підлягають авансовій оплаті; надано рахунок фактуру №ЛВ-09/07/26 від 09.07.2026 року та платіжну інструкцію про сплату юридичні фірмі «Сінтем» позивачем 50 000,00грн. за послуги професійної правничої допомоги по стягненню збитків згідно договору без ПДВ; ордер та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Стаття 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надає перелік видів адвокатської діяльності.

Гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту; і навпаки підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин, помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України (розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи). Вказане положення відповідає приписам ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 4.12 - 4.14 постанови ВС від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Від відповідача заяви про зменшення витрат на правничу допомогу не надходило, у поданому відзиві на позовну заяву дані витрати не заперечено.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).

Стосовно застосування критеріїв співмірності згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що за відсутності клопотання сторони про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відсутні підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19, від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19).

Аналізуючи зазначені норми у сукупності, Велика Палата Верховного Cуду виснувала (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 року №911/969/24), що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності обґрунтованих заперечень сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, зокрема через їх неспівмірність відповідно до частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України статті, та/або за власним розсудом, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

Зокрема, суд може змінити розмір заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу згідно з приписами частин четвертої - шостої статті 126 ГПК України як шляхом зменшення загальної суми таких витрат, зокрема у разі їх неспівмірності зі складністю справи, ціною позову чи значенням справи для сторони, так і шляхом відмови у відшкодуванні чи зменшення розміру витрат на оплату окремих послуг адвоката, зокрема у разі їх невідповідності критеріям реальності та розумності або через неспівмірність суми оплати із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) / обсягом наданих адвокатом послуг (коли одна послуга охоплюється і дублюється іншою послугою адвоката, внесеною до розрахунку) тощо.

Слід зазначити, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).

Дослідивши обсяг наданих послуг адвоката позивача, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, враховуючи часткове задоволенням позовних вимог у даній справі, взявши до уваги предмет позову, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, відтак застосовуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд вважає за належне стягнути з відповідача 40 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а в задоволенні решти витрат відмовити.

Керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 76 - 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства Львіввугілля ( 80001, Львівська обл., Червоноградський р-н, м. Сокаль, вул. Хмельницького Б,, будинок 26, код ЄДРПОУ 32323256) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДК Західенерго (79020, м. Львів, вул. Під Голоском, будинок 15, офіс 59, код ЄДРПОУ 44892966) 346 136,91грн. збитків, 41 792,48грн. - 3% річних, 155 154,33грн. інфляційних втрат, 6517,00грн. судового збору та 40 000,00грн. витрат на правову допомогу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2026 року.

Суддя Коссак С.М.