Рішення № 141175828, 15.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/39717/20

Провадження № 2/761/193/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

Головуючої судді: Савчук Ю.Н.,

секретаря: Фортуни М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні мотивуючи тим, що він з 23.04.2009 року працював механіком відділу ремонтно-експлуатаційної служби ДП «КБАО». Наказом № 395 К від 26.12.2019 року його звільнено із займаної посади. за власним бажанням відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України. Відповідно до розрахункового листа позивачу належало виплатити 231 850, 95 грн., з яких упродовж року позивачу було виплачено 2000 грн. Однак, як станом на дату звільнення позивача, так і станом на даний час вищевказані виплати позивачу так і не виплачено, а звернення Позивача до АТ «Укрзалізниця» з даного приводу не дають результату. Просить стягнути з відповідача заборгованість із невиплаченої заробітної плати у розмірі 229 850 грн. за період 01.05.2019 року по 26.12.2019 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2019 року по 04.12.2020 року в розмірі 354 112 грн.

05.06.2026 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому у позові просить відмовити. В обґрунтування відзиву зазначає, що згідно розрахункового листа складеного на день звільнення заборгованість ДП «КБАО» перед ОСОБА_1 складає 231 850,95 грн. Відповідач провів розрахунок шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивача на загальну суму 231 851 грн. Факт проведення розрахунку підтверджується банківською випискою АТ КБ «Приватбанк» від 28.01.2021. Нарахована заробітна плата позивачу за останні два повні місяці перед звільненням складає 58 638,59 грн., а саме: жовтень 2019 р. - 34962,40 грн., листопад 2019 р. - 23676,19 грн., середньомісячна заробітна плата складає 29210,60 грн., згідно довідки про середній заробіток № 22 від 05.06.2026 р. Позивач на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України визначив середній заробіток за останні 2 місяці в сумі 32192 грн., що не відповідає правильному застосуванню Порядку № 100.

Матеріали справи не містять доказів того, що у період з грудня 2019 по грудень 2020 р.р. позивач не працював. Відповідач просить врахувати складне фінансове становище - заборгованості перед бюджетом зі сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів, зокрема: в листопаді 2020 р. Головне управління ДПС у м. Києві звернулось із позовом про стягнення з ДП «КБАО» коштів в розмірі 5 730 165,89 грн. не сплаченого податкового боргу шляхом стягнення з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.11.2020 р. відкрито провадження у справі № 640/27888/20. Погашення податкового боргу відбувалось у 2022 -2023 р.р. І лише в лютому 2023 р. згідно повідомлення Головного управління ДПС у м. Києві № 115 від 14.02.2023 р. майно платника податків - ТОВ «КБАО» було звільнено з податкової застави; в квітні 2021 р. Головне управління ДПС у м. Києві звернулось із позовом до ДП «КБАО» про надання дозволу на реалізацію майна підприємства, що перебуває в податковій заставі, для погашення податкового боргу в сумі 7 104 873,65 грн. В обґрунтування позову податковим органом зазначено про вжиття заходів стягнення шляхом направлення податкової вимоги № 101065- 17 від 23.05.2018 р. ДП «КБАО», 23.05.2018 рішення № 101065-17 про опис майна ДП «КБАО» у податкову заставу.

Обидві вказані справи № 640/27888/20, № 640/11001/21 перебувають на розгляді в суді першої інстанції. Відповідач просить взяти до уваги складне фінансове становище підприємства задовго до дати звільнення позивача у період з 2018 р. по 2023 р. включно, та при ухваленні судового рішення у справі № 761/39717/20 врахувати поступове проведення розрахунку із позивачем. Основним видом діяльності відповідача є виробництво зброї, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 №83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», ТОВ «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» включено переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Цей статус покладає на підприємство особливу відповідальність щодо безперервного функціонування, збереження критичної інфраструктури та виконання державного оборонного замовлення. На сьогоднішній день усі наявні грошові кошти спрямовуються на виробництво зброї задля посилення безпеки держави. Відповідач виплатив позивачу заробітну плату в повному обсязі, зважаючи на досить скрутне фінансове становище відповідача у період 2018 -2023 р.р., стягнення середнього заробітку є неспівмірним в умовах триваючої війни.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

З`ясувавши доводи та аргументи позивача, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку, що позов необхідно задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , останній з 23.04.2009 року по 26.12.2019 року працював механіком відділу ремонтно-експлуатаційної служби Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння».

Наказом № 395- К від 26.12.2019 року Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» позивача звільнено із займаної посади з 26.12.2019 року за власним бажанням відповідно ст.38 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається із розрахункового листка за грудень 2019 року, позивачу нараховано 129 808,90 грн., в тому числі вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, відпускні, доплати за відпускними та за вирахуванням податків і зборів виплачено 104 496,17 грн. Борг підприємства перед позивачем станом на кінець місяця становив 231 850,95 грн.

Однак, як встановлено судом, станом на дату звільнення позивача вищевказані виплати позивачу не виплачено.

Відповідно до розрахункових листка за лютий 2020 року-січень 2021 року, заборгованість відповідача перед позивачем становила за лютий 2020 року- 231 850,95 грн., за березень 2020 року- 229 850,95 грн., за грудень 2020- 188 850, 95 грн., за січень 2021- 188 850,95 грн.

Згідно з випискою по рахунку від 28.01.2021 року ОСОБА_1 на його банківську картку № НОМЕР_2 було виплачено 188 850,95 грн. заробітної плати як звільненому працівникові.

Таким чином, судом встановлено, що станом на момент розгляду справи заборгованість із заробітної плати відсутня.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначено, що: «предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

У постанові від 20 вересня 2023 року у справі № 345/5459/21, з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04, провадження № 12-67гс19, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відступив від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18, провадження № 61-2018св19; Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, провадження № 61-1807св20; Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 750/1658/20, провадження № 61-9658св20, конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення».

Оскільки на час розгляду справи відсутній предмет спору, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вказані позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За частиною першою статті 47 КЗпП України у редакції, чинній на день звільнення позивача, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.); встановлення гарантій, компенсацій, пільг тощо.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

Згідно ч. 2 ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Так, як вже зазначено, що наказом відповідача, яким позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на пільгових умовах згідно ст. 38 КЗпП України, було вирішено виплатити, зокрема, одноразову матеріальну допомогу в розмірі трьох середньомісячних заробітків, додаткову матеріальну допомогу в розмірі п`яти середньомісячних заробітків за сумлінну працю на залізничному транспорті, вказані виплати не були виплачені позивачу, що не заперечується відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, зазначено, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Разом з тим, позбавлено права на отримання усіх належних виплат при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України.

Згідно довідки про середній заробіток № 22 від 05.06.2026 р. нарахована заробітна плата позивачу за останні два повні місяці перед звільненням складає 57 062,56 грн./42 = 1358,63 грн.-середньоденна заробітна плата, середньомісячна заробітна плата, відповідно, складає 29 210,60 грн.

У періоді з 27.12.2019 року по 04.12.2020 року кількість робочих днів складає 236.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 04.12.2020 року заробітна плата позивача за жовтень 2019 року складала 34 962,40 грн., за листопад 2019 року- 23 676,19 грн.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 320 636,68 грн. (1358, 63 грн. х 236)

Представник відповідача у відзиві зазначає, що вказані у індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України від 04.12.2020 року суми середнього заробітку не відповідають Порядку № 100.

Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Для правильного вирішення спору необхідно застосовувати підхід, сформульований у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Суд пояснив, що всі належні при звільненні виплати становлять 100%, і так само 100% становить сума середнього заробітку, який може бути стягнутий за затримку розрахунку. Тому компенсація має визначатися пропорційно частці невиплачених коштів, але за весь період затримки - до дня фактичного розрахунку.

Суд визначив алгоритм розрахунку компенсації за затримку розрахунку при звільненні: встановити розмір середнього заробітку за весь період затримки;визначити загальний розмір належних працівнику виплат при звільненні; обчислити частку (відсоток) невиплачених коштів у порівнянні із загальною сумою належних виплат; присудити позивачу відповідний відсоток від суми середнього заробітку, який відповідає частці несвоєчасно виплаченої суми.

Судом береться до уваги розрахунок, наданий відповідачем, оскільки його проведено відповідно до вимог Порядку № 100.

Позивачем не наведено у позовній заяві обгрунтованого розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а лише зазначено, що вказана сума складає 354 112 грн. та зазначено період, за який проведено таке нарахування.

Разом з тим суд зазначає, що до 19 липня 2022 року, до змін у законодавстві, за затримку розрахунку при звільненні середній заробіток стягується за весь період затримки (без обмеження 6 місяцями).

Після 19 липня 2022 року діє обмеження - максимум 6 місяців.

Постанова Верховного Суду від 14 травня 2026 року у справі № 520/2009/24 розмежувала поняття «максимальної межі» та «справедливої співмірності», надавши формулу математично обґрунтованого розрахунку часток невиплачених сум.

Верховний Суд врахував нову правову позицію Великої Палати Верховного Суду. У постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата роз`яснила застосування статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції, що діє з 19 липня 2022 року. При цьому вона відступила від попереднього висновку касаційного суду, згідно з яким обмеження строку нарахування компенсації шістьма місяцями нібито усувало проблему співмірності.

Велика Палата наголосила, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП має компенсаційний характер. Вона спрямована на відшкодування майнових втрат працівника через несвоєчасний розрахунок при звільненні, а не на покарання роботодавця. Водночас суд підкреслив, що зміни, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цієї виплати - вона і надалі залишається компенсаційним механізмом, до якого застосовуються принципи пропорційності та співмірності.

Тобто, встановлене законом обмеження періоду нарахування шістьма місяцями не є абсолютним. Навіть у межах цього строку суд може зменшити розмір компенсації, якщо вона є неспівмірною, з урахуванням принципів розумності та пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 зазначила про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку під час звільнення шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) виснувала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Відповідач проси суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку взяти до уваги складне фінансове становище підприємства задовго до дати звільнення позивача з 2018 р. по 2023 р., поступове проведення розрахунку із позивачем, а також те, що основним видом діяльності відповідача є виробництво зброї, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави» та покладає на підприємство особливу відповідальність щодо безперервного функціонування, збереження критичної інфраструктури та виконання державного оборонного замовлення, усі наявні грошові кошти підприємства спрямовуються на виробництво зброї задля посилення безпеки держави, а також те, що відповідач виплатив позивачу заробітну плату в повному обсязі. Таким чином вважає, що стягнення середнього заробітку в розмірі 320 636,68 грн., перевищує суму заборгованості із заробітної плати та, на думку відповідача, є неспівмірним.

Судом враховується, час звернення позивача з даним позовом 04.12.2020 року, в той час, коли позивача звільнено із займаної посади 26.12.2019 року, що сприяло збільшенню періоду затримки розрахунку, однак судом береться до уваги той факт, що остаточний розрахунок із позивачем проведено лише 28.01.2021 року, і позивач не був позбавлений права збільшити розмір позовних вимог та просити суд стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку, внаслідок чого вказана сума позовних вимог була б істотно збільшена.

За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 320 636,68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 27.12.2019 року по 04.12.2020 року, оскільки позивачем неправильно проведено обрахунок цієї суми в розмірі 354 112 грн. Обгрунтованого розрахунку цієї суми матеріали справи не містять.

За змістом ст.236 КЗпП у разі затримки роботодавцем виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вказане положення кодифікованого нормативно-правового акту носить імперативний характер.

Повний розрахунок із позивачем відбувся 28.01.2021 року, в той час, коли позивач у позовній заяві просить суд стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.12.2019 року по 04.12.2020 року.

Заяви про збільшення розміру позовних вимог позивачем у встановлений процесуальним законом строк не подано.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: диспозитивність.

За змістом ч.1, 3 ст.13 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За таких обставин суд позбавлений можливості стягнути суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, оскільки вказане буде вважтися виходом суду за межі заявлених позовних вимог.

Справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону є роботодавець, однак суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що обов`язково вказує в резолютивній частині рішення (постанови Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 757/27799/21-ц, від 06 листопада 2024 року в справі № 359/6714/23, від 20 лютого 2025 року в справі № 640/8835/22).

Не зазначення у рішенні суду, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута без урахування податків і зборів, не означає, що визначена сума підлягає повному стягненню, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком працівника та роботодавця, а суд визначає таку суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів (постанова Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року в справі № 757/44003/19, від 22 грудня 2025 року в справі № 306/2031/24,від 18 лютого 2026 року в справі № 639/615/24).

Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року в справі № 359/10023/16-ц, від 07 жовтня 2020 року в справі № 523/14396/19, від 03 лютого 2021 року в справі № 357/1703/18-ц, від 29 жовтня 2025 року в справі № 462/4598/18, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Отже, усталена практика Верховного Суду свідчить про уніфікований підхід щодо функцій роботодавця як податкового агента під час вирішення спорів працівників з роботодавцями про стягнення сум, які прирівнюються до заробітної плати, на користь працівника.

Такий же алгоритм податкових відрахувань застосовний і до судових рішень про стягнення з роботодавця майнових втрат працівника, які він зазнав у зв`язку з порушенням строків їх виплати (середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні), що мало місце в цій справі.

Згідно з положеннями частини другої статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, у разі відмови - на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати входить основна заробітна плата та додаткова.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року в справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) вказала, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений частиною другою статті 235 КЗпП України, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений статтею 117 КЗпП України, мають різну правову природу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв?язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов?язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред?явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Позивачу за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід сплачувати судовий збір, що підтверджується правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору в частині вимог про стягнення заробітної плати, одна за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивача не звільнено від сплати судового збору.

П.1.ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за позовною заявою майнового характеру, поданою фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2102 грн.

Ціна позову становила 583 962,95 грн.

Згідно ст.ст. 133, 141 ЦПК України, при задоволенні позову судовий збір, від якого був звільнений позивач при зверненні до суду, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Провадження у справі в частині стягнення заробітної плати в розмірі 231 850, 95 грн. закрито у зв`язку із відсутністю предмету спору.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка була заявлена позивачем до стягнення, складала 354 112 грн. 1 % від цієї суми становить 3 541,12 грн., а відтак за цією позовною вимогою позивачеві належало б сплатити 3 541,12 грн.

Оскільки позов в частині стягнення середнього заробітку задоволено частково в розмірі із відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3 222,42 грн. (320 636,68 грн. /354 112 = 91%* 3 541,12 грн.)

Оскільки позивачем при поданні позову судовий збір в цій частині позовних вимог сплачено не було, із нього на користь держави підлягає до стягнення судовий збір пропорційно до відхилених позовних вимог, що складає 9 % (9%*3 541,12 грн.= 318,70 грн.)

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 9, 10-13, 76-81,89,133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 27.12.2019 року по 04.12.2020 року в розмірі 320 636,68 грн.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» на користь держави 3 222,42 грн. судового збору.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь держави 318,70 грн. судового збору.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства « Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про стягнення заробітної плати в розмірі 229 850,95 грн. закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 28.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Відповідач: код ЄДРПОУ 34297075, м.Київ, вул.В.Гетьмана, буд.6.

Суддя