Рішення № 141147606, 02.11.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/8363/26

пр. № 2/759/8664/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Київ

Святошинський районний суду м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Красовської В.В.,

за участі представника відповідача адвоката Пащенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

26.03.2026 ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» завернулося до Святошинського районного суду м. Києва із вищевказаним позовом, в якому просить стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 у розмірі 78 155 грн. 22 коп. а також судові витрати.

Позовні вимоги представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» обґрунтовує тим, що 29.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z75.00612.003476670, відповідно до умов якого відповідачу було надано споживчий кредит, а відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. Банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначеними умовами договору.

У порушення положень договору та вимог ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач, користуючись коштами наданими йому банком, не виконав своєчасно та у повному обсязі свої зобов`язання не вносив платежі, передбачені умовами договору, на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов договору у відповідача утворилася заборгованість за вищезазначеним договором у розмірі 78 155 грн. 22 коп., з яких: 34 519 грн. 70 коп. тіло кредиту, 9 664 грн. 66 коп. відсотки, 33 970 грн. 86 коп. комісія.

Щодо належності ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги до відповідача ОСОБА_1 представник позивача вказує, що 26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу №12/84, відповідно до якого ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками АТ «Ідея Банк», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року.

Окремо сторона позивача зауважує, що стягненню із відповідача підлягають витрати на правову допомогу, які поніс позивач у зв`язку із захистом свого порушеного права ОСОБА_1 та які становлять 8 000 грн. 00 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2026 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 08.04.2026 провадження у справі відкрито, розгляд справи вирішено проводити у порядку прощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників.

13.05.2026 відповідач ОСОБА_1 у приміщенні суду ознайомився із матеріалами справи, отримав копію ухвали про відкриття провадження у справі.

У визначений ухвалою про відкриття провадження строк відповідач ОСОБА_1 скористався правом на подачу відзиву і 03.06.2026 до суду засобами поштового зв`язку надійшов вказаний процесуальний документ. Представник відповідача адвокат Пащенко В.М. заперечує щодо задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що укладений відповідачем із АТ «Ідея Банк» кредитний договір №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 порушує норми Закону України «Про захист прав споживачів». Так, Законом визначено обов`язок кредитора та нового кредитора повідомити боржника про заміну кредитора у зобов`язанні, однак такого щодо ОСОБА_1 здійснено не було. Крім того, як вказує адвокат, більшість пунктів договору несправедливі, всі права декларуються лише на користь кредитора. Також первісний кредитор не надав ОСОБА_1 реструктуризацію боргу або відстрочку виконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним кредитним договором. Окремо адвокат Пащенко В.М. зауважує, що текст договору надруковано дрібним шрифтом, який пересічний громадянин не завжди може розгледіти.

Також сторона відповідача зауважує на тому, що кредитором не було скеровано відповідачу письмової вимоги до ініціювання даного судового процесу, що суперечить вимогам законодавства у сфері споживчого кредитування. Звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» пропустило строк позовної давності, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. На момент укладення ОСОБА_1 кредитного договору із АТ «Ідея Банк» у країні була нестабільна політична обстановка, потім світова криза валютного ринку, втрата відповідачем роботи та хвороба дружини і сина. Наразі ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем за призовом під час мобілізації (з 17.09.2024 року). Під час участі у бойових діях відповідач отримав поранення, а тому проходить дороговартісне лікування. Перебування ОСОБА_1 , на переконання сторони відповідача, є поважною причиною прострочення виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року. Посилаючись на ст. 617 ЦК України, представник відповідача вказує на можливість визнання обставин щодо поширення на території України епідемії Коронавірусу та у подальшому введення воєнного стану обставинами непереборної сили, які могли бути вказані у договорі як форс-мажорні обставини, але фактично такими вказані не були.

Окремо представник відповідача звертає уваги на необхідності застосування щодо ОСОБА_1 пільг, передбачених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема в частині списання відсотків, нарахованих кредитором у разі прострочення виконання грошового зобов`язання.

Також адвокат вказує, що до позовної заяви не долучено доказів, які свідчать про обґрунтованість викладеного у позові та доведеність розміру заборгованості, стягнути яку просить ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Зокрема, позивачем не долучено до позову акту передачі від первісного кредитора новому кредитору за договором факторингу всіх документів, що стосуються заборгованості ОСОБА_2 перед АТ «Ідея Банк».

Підсумовуючи, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, застосувати положення ст. 257 ЦК України в частині пропуску позивачем строку позовної давності, відмовити у задоволенні вимоги про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правову допомогу.

Ухвалою від 08.06.2026 судом здійснено перехід із розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи до розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи у судове засідання на 27.10.2026 року.

04.06.2026 (Вх. №46794/26 від 16.06.2026) через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», в якій уповноважений представник заперечує щодо викладеного у відзиві. Позивач не погоджується з доводами відповідача про застосування строків позовної давності та вважає їх безпідставними, оскільки відповідач не врахував об`єктивні обставини, які продовжували та зупиняли його. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з умовами кредитного договору №Z75.00612.003476670, а саме п.1.2, банк надає кредит строком на 36 місяців. Відповідно до п. 2.3 договору термін внесення платежу за договором для погашення заборгованості, повинен відповідати терміну щомісячного платежу, передбаченого графіком щомісячних платежів. Згідно з даним графіком 29.12.2020 року є останньою датою внесення оплати на погашення заборгованості за кредитним договором. Таким чином, строк загальної позовної давності за вимогами банку щодо стягнення заборгованості за кредитним договором розпочав свій перебіг 30.12.2020 року, оскільки саме з цієї дати право кредитора було порушене невиконанням боржником обов`язку щодо своєчасного внесення останнього платежу відповідно до графіку.

02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин. Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року. Крім того, відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, в редакції, яка діяла з 17.03.2022 по 29.01.2024, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, в редакції, яка діяла з 30.01.2024 по 03.09.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану. Лише 04.09.2025 року Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцевих та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» було відновлено перебіг строків. З урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду.

Щодо відступлення АТ «Ідея Банк» право грошової вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» позивач зауважує, що 26.11.2020 року АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу №12/84. На підтвердження отримання позивачем права грошової вимоги по відношенню до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року позивачем надано витяг з Реєстру боржників, що містить достатні дані, що підтверджують обсяг та зміст переданих прав, в якому чітко ідентифіковано відповідача як боржника, вказано реквізити кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 та точний розмір відступленої грошової вимоги. Отже, представником позивача надано належні докази на підтвердження відступлення права вимоги за вказаним кредитним договором, а тому зауваження щодо відсутності доказів отримання новим кредитором прав вимоги є необґрунтованими та недоречними.

Сторона позивача також відхиляє доводи представника відповідача про те, що умови кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року є несправедливими та не підтвердженими жодними належними та допустимими доказами. Так, 29.12.2017 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z75.00612.003476670, відповідно до умов якого відповідачу було надано споживчий кредит, а відповідач зобов`язався одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору. ОСОБА_1 свідомо звернувся до АТ «Ідея Банк» з метою отримання кредитних коштів та згідно з умовами договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов`язки за договором і погоджується з ними та прийняв на себе зобов`язання сплачувати платежі за кредитом. Твердження відповідача про несправедливі умови договору є безпідставними та не підкріплені жодними доказами. Відповідач власноруч підписав кредитний договір, що свідчить про ознайомлення та згоду з усіма умовами договору.

Відповідач не був позбавлений можливості відмовитися від договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення банку у письмовій формі з одночасним поверненням грошових кошів, одержаних згідно з умовами договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором, як це передбачено ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування». Жодних заперечень щодо змісту договору, порядку взаємодії відповідач банку не висловив, що свідчить про його згоду з умовами договору. Аргументи представника відповідача про здійснення позивачем нечесної підприємницької практики є необґрунтованим, оскільки відсутність доказів унеможливлює встановлення факту порушення будь-яких прав. Позивач діє виключно в межах чинного законодавства України та не застосовує незаконних методів стягнення заборгованості.

Кредитний договір укладений у 29.12.2017 році підписаний сторонами без жодних зауважень, є чинним, а його умови не оскаржувалися відповідачем. Відтак, посилання на несправедливість умов кредитного договору є зловживанням процесуальними правами з метою уникнення відповідальності. Отже, підписуючи кредитний договір №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 відповідач погодився, що він до його підписання ознайомився з усіма умовами, на яких банк здійснює кредитування, а також свідомо обрав умови кредитування, викладенні у кредитному договорі. Варто зазначити, що ОСОБА_1 здійснював часткове погашення кредитної заборгованості за тілом і відсотками, що підтверджується долученими до позову доказами.

Окремо представник позивача зауважує, що посилання представника відповідача на вчинення правочину під впливом тяжкої обставини є безпідставними. Крім того, представник відповідача помилково ототожнює поняття звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (штрафних санкцій) із звільненням від виконання основного зобов`язання (повернення тіла кредиту та сплати відсотків). У даному провадженні не йдеться про стягнення річних відсотків за невиконання ОСОБА_1 зобов`язання. Позивач вважає аргументи відповідача безпідставними та такими, що спрямовані на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання, оскільки ОСОБА_1 або його представник не надали жодних належних та допустимих доказів, що кредит було взято саме під впливом «тяжких обставин» у розумінні ст. 233 ЦК України.

Також сторона позивача вказує, що у відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на положення п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стверджуючи про наявність пільг щодо звільнення від сплати відсотків за кредитним договором. Позивач вважає ці аргументи безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. За змістом вказаної норми Закону право на звільнення від нарахування відсотків виникає у військовослужбовців з моменту початку і на весь час їх призову. Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір №Z75.00612.003476670 було укладено 29.12.2017 року. Водночас, згідно з наданою представником відповідача довідкою від 20.11.2024 року, ОСОБА_1 набув статусу військовослужбовця лише 17.09.2024 році. Тобто період нарахування процентів не охоплює період перебування відповідача на військовій службі. Таким чином, на момент укладення кредитного договору та нарахування відсотків за користування кредитними коштами Відповідач не мав статусу військовослужбовця, а отже, на цей період дія вказаної норми закону на нього не поширювалася.

Позивач заперечує проти твердження відповідача про необґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн, оскільки така сума є обґрунтованою та узгоджується з положеннями чинного законодавства і судової практики. При цьому, відповідач, заперечуючи проти розміру витрат, не надав жодних обґрунтованих доказів чи розрахунків, які б підтверджували його твердження про необґрунтованість заявленої суми. Отже, заявлена сума витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн. 00 коп. є співмірною зі складністю справи про стягнення кредитної заборгованості, яка потребує не лише знання банківського законодавства, а й аналізу значного обсягу документації. Дана сума відповідає середнім ринковим розцінкам на подібні юридичні послуги в Україні. Заперечення відповідача з цього приводу є безпідставними. З огляду на це, витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Пащенко В.М. підтримує викладені у відзиві заперечення та просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що сам кредитний договір укладений із порушенням вимог законодавства, з його змісту не вбачається, що право грошової вимоги до даного боржника може бути передано іншому кредитору. Крім того, здійснюючи заміну кредитора, первісний кредитор не проінформував ОСОБА_1 про відступлення права вимоги іншому господарюючому суб`єкту.

Представник позивача, будучи своєчасно та належним чином повідомленим про дату і час розгляду, до суду у призначений час не прибув. Разом з тим, у відповіді на відзив, скерованій до суду через систему «Електронний суд» 04.06.2026, представник позивача просить проводити розгляд справи за його відсутності. Аналогічна за змістом заява надійшла до суду 28.10.2026 року.

Суд, дослідивши матеріали судової справи, наявні у розпорядженні суду, та оцінивши надані учасниками справи докази, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 16 ЦК України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У ході судового розгляду справи встановлено, що 29.12.2017 між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №№Z75.00612.003476670, відповідно до якого банк бере на себе зобов`язання надати позичальнику грошову суму (кредит) у розмірі 35 620 грн. 00 коп. на поточні потреби на строк 36 місяців, а ОСОБА_1 зобов`язується у визначений графіком платежів строк повернути вказану суму разом із процентними платежами, до яких входять відсотки та платежі за обслуговування кредитної заборгованості (т. 1 а.с. 13-14).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Вимогами ст. 1055 ЦК України закріплено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Приписами ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу приписів ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 3, ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вимоги ст. 628 ЦК України закріплюють, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1, 2, ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.

Приписи ч. 4 вказаної статті встановлюють, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Наведені обставини свідчать про те, що між сторонами у цій справі виникли договірні зобов`язання, ними дотримано письмову форму укладення кредитного договору, цей договір є укладеним відповідно до вимог ст.ст. 639, 1054 ЦК України, оскільки передача грошей відбулася і сторонами кредитного договору було досягнуто згоди відносно всіх його істотних умов. Такі ж висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19), від 9 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).

У свою чергу, ч. 1, 2, ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Тобто у даному випадку укладений між АТ «Ідея Банк» та відповідачем ОСОБА_1 кредитний договір №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року є підставою для виникнення між ними зобов`язань.

У відповідності до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У свою чергу, положеннями ч. 1 ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У зв`язку із несвоєчасним та неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року виникла заборгованість перед банком.

26.11.2020 АТ «Ідея Банк» уклало договір факторингу №12/84 із ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», за яким передало фактору право грошової вимоги до боржників, зокрема ОСОБА_1 за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року (т. 1 а.с. 23-24).

Як вбачається із долученого витягу з реєстру боржників, що є додатком №1 до договору факторингу №12/84 від 26.11.2020, АТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року на суму заборгованості у розмірі 78 155 грн. 22 коп. (т. 1 а.с. 25).

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1088 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Важливим є закріплене ч. 1 ст. 1080 ЦК України правило, відповідно до якого договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

В силу вимог ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Згідно з позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Положеннями ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У свою чергу, ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, в силу вимог ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

За змістом укладеного договору та проведених на його виконання розрахунків між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» новим кредитором по відношенню до відповідача ОСОБА_1 є позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Положеннями ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

У свою чергу, ст. 514 ЦК України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що первісним кредитором, так само як і новим кредитором, не повідомлено боржника ОСОБА_1 про заміну кредитора, оскільки у матеріалах справи міститься досудова вимога №20236520 від 12.03.2026, яка була одночасно із позовною заявою скерована на адресу реєстрації місця проживання відповідача. Наведене підтверджується наданими стороною позивача доказами описом поштового відправлення. У відзиві адвокат Пащенко В.М. вказує, що відповідач не міг отримати таке поштове відправлення у зв`язку з перебуванням у лавах ЗСУ. Однак, суд наголошує, що факт не проживання особи за зареєстрованим місцем проживання та неотримання ним документів від кредитора не звільняє його від обов`язку виконання обов`язку у повному обсязі.

Так само суд не сприймає доводи сторони відповідача про те, що більшість пунктів договору є несправедливими та оформлені на користь кредитора, який має намір збагатитися за рахунок боржника, оскільки такі твердження є декларативними та не підтвердженими належними та допустимими доказами. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

Зі змісту даної норми вбачається, що проведення зі споживачем реструктуризації кредитних зобов`язань є дискреційним повноваженням кредитора, а тому відсутність такого бажання з боку кредитора не є порушенням прав позичальника. Наведене не свідчить про невиконання АТ «Ідея Банк», як первісним кредитором, або ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», як новим кредитором, вимог закону.

Суд також не погоджується із доводами представника відповідача про пропуск стороною позивача строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

За змістом ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Із матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 сплив 29.12.2020 року, а отже, з 30.12.2020 почав спливати строк позовної давності.

Водночас, суд підтримує твердження сторони позивача про те, що 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин. Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30 червня 2023 року. Крім того, відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, в редакції, яка діяла з 17.03.2022 по 29.01.2024, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Відповідно до п.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, в редакції, яка діяла з 30.01.2024 по 03.09.2025, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений ЦКУ, зупиняється на строк дії такого стану. Лише 04.09.2025 року Законом України «Про внесення змін до розділу «Прикінцевих та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» було відновлено перебіг строків. Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не пропущено строк для звернення із вказаним позовом до суду.

Твердження сторони відповідача про те, що на момент укладення договору ОСОБА_1 перебував у скрутному становищі, мав на утриманні осіб, які потребували лікування, суд не вважає такими, які породжують відповідно до ст. 617 ЦК України право на звільнення відповідача від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань, оскільки доказів зазначених у відзиві обставин відповідачем або його уповноваженим представником не надано.

Суд нагадує, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу приписів ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Зважаючи на те, що стороною відповідача не доведено факту вчинення правочину укладення ОСОБА_1 кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року під впливом тяжких обставин, суд не вбачає підстав для висновку про необхідність звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд зауважує на помилковості доводів представника відповідача про те, що нараховані за період кредитування відсотки підлягають списанню відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Як вбачається із наданих стороною відповідача документів, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації з 17.09.2024 року (т. 1 а.с. 53). Із зазначеного слідує, що саме з 17.09.2024 на ОСОБА_1 поширюються гарантії та пільги, передбачені законодавством щодо військовослужбовців. Водночас, зобов`язання, які мали місце за кредитним договором №Z75.00612.003476670, виникли 29.12.2017 і припинилися 29.12.2020 року, тобто до моменту набуття відповідачем статусу військовослужбовця та появи у нього права на пільги, передбачені ч. 15 ст. 14 Закону.

Отже, суд доходить висновку, що позивачем поза розумним сумнівом доведено факт укладення між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року, переходу права грошової вимоги за вказаним договором до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що має наслідком заборгованість. Водночас, суд не погоджується із розміром заборгованості, стягнути яку позивач просить із відповідача.

При складанні зазначених у графіку платежів щомісячних внесків загальна сума нарахованих відсотків становить 5 444 грн. 65 коп., з яких 39 грн. 30 коп. та 10 грн. 98 коп. було сплачено відповідачем 05.02.2018 року, що підтверджується випискою із карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 01.01.20000 по 26.11.2020, долученою до позову (т. 1 а.с. 22). Детального розрахунку відсотків, нарахованих ОСОБА_1 за користування кредитними коштами у період з 29.12.2017 по 29.12.2020, та обґрунтування заявленої суми відсотків у розмірі 9 664 грн. 66 коп. стороною позивач суду не надано, а тому суд доходить висновку, що стягненню із ОСОБА_1 на користь позивача підлягають відсотки у розмірі 5 394 грн. 37 коп.

Суд, проаналізувавши положення ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції станом на дату укладення кредитного договору), відповідно до якої після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит, а також проаналізувавши положення п. 1.10 кредитного договору №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року, суд доходить висновку про нікчемність такого пункту, який не породжує у ОСОБА_1 обов`язку зі сплати комісії за користування кредитом.

Так, згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі №727/5461/23 (провадження №61-17096св23) у ході розгляду справи констатовано, що у спірному кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічна ситуація має місце і в рамках даного провадження, а відтак, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення із відповідача на користь позивача комісії у розмірі 33 970 грн. 86 коп.

Враховуючи встановлені у ході розгляду справи обставини, суд доходить висновку про можливість часткового задоволення позову у розмірі 39 914 грн. 07 коп., з яких: 34 519 грн. 70 коп. тіло кредиту (розмір якого визнається стороною відповідача у повному обсязі) та 5 394 грн. 37 коп. відсотки за користування кредитом.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача судових витрат суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Звертаючись до суду із даною позовною заявою, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662 грн. 40 коп., що підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №17003 від 17.03.2026 (т. 1 а.с. 35).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», що становить 51% від розміру заявлених вимог. Так, заявлені вимоги у розмірі 78 155 грн. 22 коп. становлять 100% у разі їх задоволення, у свою чергу, 39 914 грн. 07 коп. становлять 51%. Даний розрахунок прямо впливає на визначення сум понесених стороною позивача витрат, яка підлягають стягненню із відповідача на користь позивача.

Водночас, суд звертає увагу на положення ст. 5 Закону України "Про судовий збір", зокрема п. 12 ч. 1 вказаної статті передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Зважаючи на те, що у матеріалах справи міститься документальне підтвердження наявності у відповідача ОСОБА_1 статусу діючого військовослужбовця, то суд доходить висновку, що останнього слід звільнити від сплати судового збору.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а судом частково задоволено позовні вимоги (у процентному відношенні 51%), то поверненню позивачу із державного бюджету України підлягає сума судового збору у розмірі 1 357 грн. 82 коп.

Щодо вимоги сторони позивача про стягнення із ОСОБА_1 витрат на правову допомогу суд зауважує, що згідно зі ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано ст. 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009.

Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Положення ст. 15 ЦПК України наділяють учасників провадження правом користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлює, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про відшкодування витрат на правову допомогу суд враховує позицію Верховного суду, викладену у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18, відповідно до якої необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківській документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У підтвердження понесених стороною витрат на правничу допомогу позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надано акт №355 від 09.03.2026 та детальний опис наданих послуг до акту №355 за договором про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025 року (т. 1 а.с. 29-30).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 дійшла висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункти 107-109).

Таким чином, з огляду на реальність наданих адвокатом позивача послуг, фактичні обставини провадження, суд доходить висновку, що позивачем поза розумним сумнівом доведено розмір понесених судових витрат на правову допомогу у ході розгляду даної справи, що становить 8 000 грн. 00 коп.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що документи, якими позивач підтверджує понесені нею судові витрати на професійну правничу допомогу, та в яких просить покласти витрати на відповідача, були надані суду до закінчення розгляду справи, а тому, суд не вбачає підстав для залишення такої заяви без розгляду.

Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться зокрема й витрати на правову допомогу, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволені на 51% від заявлених, то сума витр на правову допомогу, яка підлягає стягненню із відповідача на користь позивача, становить 4 080 грн. 00 коп. (8000,00=100%, а 4080=51%).

Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, заборгованість за кредитним договором №Z75.00612.003476670 від 29.12.2017 року у розмірі 39 914 грн. 07 коп., з яких: 34 519 грн. 70 коп. тіло кредиту, 5 349 грн. 37 коп. відсотки.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, витрати на правову допомогу у розмірі 4 080 грн. 00 коп.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, із державного бюджету України частину сплаченого судового збору у розмірі 1 357 грн. 82 коп.

В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя Єросова І.Ю.