Рішення № 141145157, 27.10.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2026 Справа № 917/1003/24(917/730/25)

м. Полтава

за позовною заявою Приватного підприємства "БВК Компанія", вул. Патріотична, 56-А, кв. 38, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 31921048

до 1. Селянського (фермерського) господарства "Греков", вул. Молодіжна, 46, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 13946032

2. ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про визнання договору позики недійсним в межах справи про банкрутство №917/1003/24

за заявою Приватного підприємства "БВК Компанія", вул. Патріотична, 56-А, кв. 38, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 31921048

до Селянського (фермерського) господарства "Греков", вул. Молодіжна, 46, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 13946032

про банкрутство

Суддя Паламарчук В.В.

Секретар судового засідання Данько М.С.

Учасники справи: згідно протоколу

Обставини справи: ухвалою Господарського суду Полтавської області від 10.09.2024 відкрито провадження у справі №917/1003/24 про банкрутство Селянського (фермерського) господарства "Греков"; визнано грошові вимоги Приватного підприємства "БВК Компанія" до боржника в сумі 2 993 683,22 грн заборгованості та 30 280,00 грн судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядника майна.

09.04.2025 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "БВК Компанія" (вхід. №756/25) до Селянського (фермерського) господарства "Греков" та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 10.01.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на фраудаторний характер спірного правочину, вчинення його між заінтересованими особами без наміру створення реальних правових наслідків та штучне формування кредиторської заборгованості боржника на шкоду іншим кредиторам.

Позивач зазначає, що фактичне передання ОСОБА_1 боржнику 6 000 000,00 грн не відбулося, фінансова спроможність позикодавця надати таку позику документально не підтверджена, а подані відповідачами документи не доводять реального руху готівкових коштів.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.04.2025 матеріали позовної заяви передано судді Білоусову С.М.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 у справі №917/1003/24(917/730/25) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 03.06.2026 касаційну скаргу Приватного підприємства "БВК Компанія" задоволено частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.03.2026 та рішення Господарського суду Полтавської області від 10.02.2026 скасовано, справу №917/1003/24(917/730/25) передано на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Верховний Суд зазначив про необхідність надання оцінки реальності господарської операції, фінансовій спроможності ОСОБА_1 надати позику в сумі 6 000 000,00 грн, доводам щодо пов`язаності сторін спірного правочину, а також процесуальній поведінці відповідачів, які не виконали вимог суду щодо подання оригіналів та повного комплексу первинних касових документів.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 головуючим у справі №917/1003/24(917/730/25) визначено суддю Паламарчука В.В.

Ухвалою суду від 23.06.2026 справу №917/1003/24(917/730/25) прийнято до провадження, постановлено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У зв`язку з направленням матеріалів справи до Східного апеляційного господарського суду підготовче засідання, призначене на 23.07.2026, не відбулося.

01.09.2026 матеріали справи №917/1003/24(917/730/25) повернулися до Господарського суду Полтавської області.

Ухвалою суду від 08.09.2026 призначено підготовче засідання на 29.09.2026; учасникам справи запропоновано надати письмові пояснення по суті спору з обґрунтуванням актуальної правової позиції з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2026.

28.09.2026 від представника Приватного підприємства "БВК Компанія" надійшли додаткові пояснення у справі (вхід. №12916), в яких позивач підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

До додаткових пояснень позивач долучив постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі №917/1003/24(917/2288/24), якою скасовано ухвалу Господарського суду Полтавської області від 05.05.2026 у частині визнання грошових вимог ОСОБА_1 у сумі 7 232 876,70 грн та ухвалено в цій частині нове рішення про відхилення таких вимог.

Відповідачі письмових пояснень щодо суті спору з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.06.2026, суду не надали.

Ухвалою суду від 29.09.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.10.2026.

У судовому засіданні 27.10.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку зібраним доказам у їх сукупності та врахувавши висновки Верховного Суду, суд встановив наступне.

10.01.2023 між ОСОБА_1 як позикодавцем та Селянським (фермерським) господарством "Греков" як позичальником укладено договір позики.

За умовами договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику грошові кошти в сумі 6 000 000,00 грн, а позичальник - повернути одержані кошти до 15.08.2024.

Договором передбачено передачу коштів готівкою окремими платежами, кожен із яких не перевищує 50 000,00 грн протягом одного робочого дня.

Під час розгляду Чутівським районним судом Полтавської області справи №550/1098/24 ОСОБА_1 на підтвердження виконання договору позики було надано копії квитанцій до прибуткових касових ордерів №1-120 за період із 10.01.2023 по 14.08.2023, акт звірки взаємних розрахунків та оборотно-сальдову відомість по рахунку 6851.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 15.10.2024 у справі №550/1098/24 стягнуто із СФГ "Греков" на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики.

До Господарського суду Полтавської області відповідачі зазначених документів, а також будь-яких інших доказів фактичного передання та оприбуткування СФГ "Греков" грошових коштів за спірним договором не надали.

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Полтавської області із заявою про визнання грошових вимог до боржника.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Отже, договір позики є реальним правочином, а виникнення з нього зобов`язання з повернення коштів пов`язується не лише з підписанням тексту договору, а з фактичним переданням позичальникові предмета позики.

Відтак визначальним для встановлення реальності спірних правовідносин є не лише формальна наявність тексту договору та складених його сторонами документів, а підтвердження фактичного передання ОСОБА_1 СФГ "Греков" грошових коштів у сумі 6 000 000,00 грн.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно із частинами першою, другою статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач не звільняється від обов`язку довести обставини, якими обґрунтовано вимогу про недійсність правочину. Водночас після наведення ним конкретних обставин, що об`єктивно ставлять під сумнів реальність передачі 6 000 000,00 грн, саме відповідачі як сторони договору та особи, у розпорядженні яких мають перебувати оригінали договору і первинні касові документи, повинні подати докази на спростування таких сумнівів. Такий підхід не змінює розподілу обов`язку доказування, а забезпечує оцінку доказів з урахуванням того, яка зі сторін об`єктивно може підтвердити відповідну обставину.

Оскільки оцінка спірного договору безпосередньо впливає на склад і розмір вимог кредиторів у справі про банкрутство та співвідношення голосів у представницьких органах кредиторів, самих лише формально складених сторонами договору документів за наявності обґрунтованих сумнівів щодо руху активів недостатньо. Реальність операції має підтверджуватися сукупністю узгоджених між собою доказів фактичного передання, оприбуткування та використання коштів.

Ухвалами Господарського суду Полтавської області від 17.06.2025 та 22.07.2025 у відповідачів витребувано оригінал договору позики від 10.01.2023, оригінали квитанцій до прибуткових касових ордерів, прибуткові касові ордери, журнал реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касову книгу, документи щодо здавання отриманої готівки до банку, акти звірки та оборотно-сальдові відомості.

Відповідачі вимог зазначених ухвал не виконали, жодних доказів на підтвердження фактичного передання коштів за спірним договором до Господарського суду Полтавської області не надали, причин неможливості їх подання не повідомили.

Та обставина, що копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, акт звірки взаємних розрахунків та оборотно-сальдова відомість подавалися ОСОБА_1 під час розгляду іншої справи, не замінює обов`язку відповідачів подати відповідні докази у цій справі в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України. Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15.10.2024 не є заміною первинних документів та не надає господарському суду можливості безпосередньо перевірити їх достовірність, зміст і взаємний зв`язок з іншими доказами.

Крім того, акт звірки взаємних розрахунків та оборотно-сальдова відомість за своєю правовою і доказовою природою є похідними документами, які відображають дані бухгалтерського обліку сторін. Акт звірки засвідчує узгодженість відповідних облікових записів, а оборотно-сальдова відомість є зведеним обліковим документом, складеним на підставі первинної документації. Тому такі документи самі по собі, без первинних касових документів, не підтверджують фактичного передання грошових коштів.

Квитанція до прибуткового касового ордера є лише одним з елементів документального оформлення готівкової операції. Фактичне надходження коштів має підтверджуватися також прибутковими касовими ордерами, журналом реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, касовою книгою та іншими документами, які дають змогу простежити оприбуткування і подальше використання готівки.

Оскільки відповідачі не подали до господарського суду ані документів, на які посилалися в іншій справі, ані витребуваного судом повного комплексу первинної касової документації, суд позбавлений можливості перевірити, чи були відповідні кошти фактично передані ОСОБА_1 , отримані та оприбутковані СФГ "Греков", чи дотримувався встановлений порядок обліку готівки, а також яким чином отримані кошти були використані позичальником.

Невиконання відповідачами вимог суду про надання доказів не є самостійною та безумовною підставою для задоволення позову, однак підлягає оцінці в сукупності з іншими обставинами справи.

Суд також ураховує наявні в матеріалах справи відомості Головного управління ДПС у Полтавській області щодо доходів ОСОБА_1 .

Згідно із зазначеними відомостями сукупний офіційний дохід ОСОБА_1 за січень - серпень 2023 року становив 650 116,78 грн, тоді як заявлена сума переданих ним у цей період коштів становить 6 000 000,00 грн.

Отже, заявлена сума позики більш як у дев`ять разів перевищує офіційний дохід позикодавця за відповідний період.

Доказів одержання ОСОБА_1 доходів з інших джерел, наявності заощаджень у відповідному розмірі, зняття готівки з банківських рахунків, продажу належного йому майна або здійснення інших операцій, які могли б підтвердити походження готівкових коштів у сумі 6 000 000,00 грн, відповідачами не надано.

Саме по собі перебування ОСОБА_1 у складі засновників або керівників юридичних осіб не підтверджує належність йому як фізичній особі готівкових коштів у відповідному розмірі.

Суд також ураховує викладені у рішенні Чутівського районного суду Полтавської області від 15.10.2024 обставини щодо заявленого сторонами способу виконання договору шляхом здійснення 120 окремих передач готівкових коштів протягом восьми місяців за наявності можливості здійснення безготівкового перерахування.

Обрання сторонами тривалого та складного способу передачі значної суми готівки за відсутності незалежних доказів її походження, отримання та використання не відповідає звичайній діловій практиці та додатково підсилює сумніви щодо реальності спірної операції.

З наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань вбачається, що 11.07.2024 проведено державну реєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю "Греков". На момент державної реєстрації учасниками цього товариства були ОСОБА_1 із часткою у статутному капіталі в розмірі 800 000,00 грн та ОСОБА_2 із часткою у статутному капіталі в розмірі 200 000,00 грн; керівником товариства зазначено ОСОБА_2 .

Наведені відомості підтверджують виникнення корпоративних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після укладення спірного договору. Водночас матеріали справи не містять доказів родинних відносин ОСОБА_2 із керівником СФГ "Греков", а також доказів участі ОСОБА_2 в управлінні СФГ "Греков" чи здійснення ним контролю над боржником станом на дату укладення договору позики - 10.01.2023.

Отже, сама по собі спільна участь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Греков", зареєстрованому після укладення спірного договору, не є достатнім доказом заінтересованості ОСОБА_1 стосовно СФГ "Греков". Суд не покладає зазначену обставину в основу висновку про недійсність спірного договору. Вирішальним для задоволення позову є встановлення самостійної підстави, передбаченої абзацом другим частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а саме взяття боржником зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Судом також ураховано постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 у справі №917/1003/24(917/2288/24), якою відхилено грошові вимоги ОСОБА_1 до СФГ "Греков", заявлені на підставі спірного договору позики.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною п`ятою статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

У постанові від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судове рішення не може бути використане проти особи, яка не брала участі у справі, а встановлені таким рішенням обставини можуть бути спростовані цією особою в загальному порядку.

Згідно із частиною сьомою статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду. Отже, суд ураховує встановлені постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.08.2026 фактичні обставини, але самостійно оцінює наявні у цій справі докази та надає правову кваліфікацію спірному договору.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 15.10.2024 у справі №550/1098/24 не спростовує наведених висновків. Предметом розгляду зазначеної справи було стягнення заборгованості за договором позики, тоді як питання недійсності цього договору з передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстав, його спрямованості на формування кредиторської заборгованості та порушення прав інших кредиторів судом не вирішувалося. Крім того, ПП "БВК Компанія" не було учасником справи №550/1098/24 і відповідно до частини п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України має право у загальному порядку спростовувати встановлені у ній обставини, зокрема шляхом наведення доводів щодо відсутності реального руху коштів та неподання відповідачами первинних документів.

Відповідно до частини першої статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Надавши оцінку доказам у їх сукупності відповідно до вказівок Верховного Суду, суд дійшов висновку, що матеріали справи не підтверджують реального передання ОСОБА_1 СФГ "Греков" грошових коштів у сумі 6 000 000,00 грн. Відсутність будь-яких поданих відповідачами доказів руху та оприбуткування коштів, невиконання ними вимог суду про надання первинної документації, непідтвердження фінансової спроможності ОСОБА_1 та інші встановлені обставини у своїй сукупності є більш вірогідними на підтвердження того, що фактичне передання коштів не відбулося.

Частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Спірний договір укладено 10.01.2023, тобто в межах трирічного періоду, який передував відкриттю 10.09.2024 провадження у справі про банкрутство СФГ "Греков".

Сукупність досліджених доказів є більш вірогідною на підтвердження того, що фактичне передання ОСОБА_1 СФГ "Греков" грошових коштів у сумі 6 000 000,00 грн не відбулося, а боржник оформив та надалі визнавав зобов`язання щодо повернення цієї суми без відповідних майнових дій іншої сторони.

Суд ураховує, що за загальним правилом частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України непередання коштів має значення для висновку про виникнення позикового зобов`язання. Водночас у цій справі відповідачі не обмежилися підписанням тексту договору: СФГ "Греков" відобразило зобов`язання у своєму обліку, визнало його, ОСОБА_1 одержав судове рішення про стягнення відповідної заборгованості та заявив кредиторські вимоги у справі про банкрутство. Тому предметом судового контролю є не абстрактний документ, який не породив жодних наслідків, а вчинені сторонами узгоджені дії з оформлення та використання договору як підстави грошового зобов`язання боржника.

Спеціальна норма абзацу другого частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства прямо передбачає можливість визнання недійсним правочину, за яким боржник взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони. Отже, встановлення непередання коштів за наведених обставин не є підставою для відмови в позові з формального мотиву неукладеності договору, а підтверджує передбачену спеціальним законом підставу його недійсності в межах справи про банкрутство.

Висновок про недійсність спірного договору не ґрунтується на кваліфікації ОСОБА_1 як заінтересованої стосовно боржника особи, оскільки за результатами нового розгляду справи така обставина належними та допустимими доказами не підтверджена. Підставою для визнання договору недійсним є доведене взяття боржником зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони.

Таким чином, наявна передбачена частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства підстава для визнання спірного договору недійсним.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.

Частинами другою, третьою та шостою статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися його учасниками як засіб створення штучної кредиторської заборгованості на шкоду іншим кредиторам.

Оформлення боржником зобов`язання за спірним договором без доведеного фактичного отримання коштів не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності й порушує права інших кредиторів боржника.

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписами частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У цій справі презумпцію правомірності спірного договору спростовано сукупністю досліджених судом доказів.

Оцінивши обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що спірний договір має ознаки фраудаторного правочину, оформленого та використаного його сторонами для формування кредиторської заборгованості боржника без відповідного руху активів, що завдає шкоди інтересам інших кредиторів.

З огляду на викладене позовна вимога про визнання договору позики від 10.01.2023 недійсним є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви позивачем відповідно до квитанції №L9SU-MS6Q-L4KE від 08.04.2025 сплачено судовий збір у сумі 2 423,00 грн.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру юридичною особою судовий збір справляється в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із частиною третьою статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву подано через підсистему "Електронний суд", належний до сплати розмір судового збору становив 2 422,40 грн (3 028,00 грн * 0,8).

Таким чином, судовий збір у сумі 0,60 грн сплачено позивачем понад установлений законом розмір. Зазначена сума не підлягає покладенню на відповідачів та може бути повернута позивачу за його клопотанням у порядку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки позов задоволено повністю, а відповідачами є обидві сторони оспорюваного договору, витрати зі сплати судового збору в належному за законом розмірі 2 422,40 грн підлягають покладенню на відповідачів у рівних частинах - по 1 211,20 грн із кожного.

Позивач також просить стягнути з відповідачів 12 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 10 000,00 грн гонорару успіху адвоката.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання професійної правничої допомоги та документи, які підтверджують погоджений сторонами розмір основного гонорару і гонорару успіху адвоката.

Відповідно до частини першої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідачі клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу з підстав їх неспівмірності в порядку частин п`ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України не подали. Тому суд не здійснює зменшення витрат на підставі частини п`ятої статті 126 цього Кодексу.

Водночас частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 розмежувала застосування частини п`ятої статті 126 та частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зменшення витрат через їх неспівмірність за частиною п`ятою статті 126 цього Кодексу можливе лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час розподілу судових витрат суд, керуючись критеріями частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечення сторони або з власної ініціативи може не покладати повністю або частково витрати на професійну правничу допомогу на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

У постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зобов`язання між адвокатом і клієнтом, у тому числі щодо сплати гонорару успіху, не є безумовно обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд має оцінювати реальність та необхідність витрат, а також розумність їх розміру з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому гонорар успіху є складовою гонорару адвоката і може бути віднесений до судових витрат за умови відповідності зазначеним критеріям.

Домовленість між позивачем та адвокатом щодо розміру основного гонорару і гонорару успіху є обов`язковою у правовідносинах між ними. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не змінює змісту цього зобов`язання та не визначає розмір винагороди адвоката, а встановлює, яка частина погоджених витрат має бути компенсована позивачу за рахунок відповідачів.

Заявлені 12 000,00 грн основного гонорару та 10 000,00 грн гонорару успіху пов`язані з розглядом цієї справи. Разом із тим при визначенні суми, що підлягає покладенню на відповідачів, суд ураховує, що позовна заява, основна правова позиція та доказова база були сформовані до передачі справи на новий розгляд; під час нового розгляду представником позивача подано додаткові пояснення з урахуванням постанови Верховного Суду, а судом використано матеріали, зібрані на попередніх стадіях розгляду. Гонорар успіху є додатковою винагородою, зумовленою результатом справи, і його заявлення не підтверджує виконання адвокатом окремого обсягу робіт понад ті, які охоплюються основним гонораром.

Суд також ураховує складність і значення спору для позивача, обсяг досліджених доказів, тривалість провадження, зміст поданих представником процесуальних документів та його участь у судових засіданнях. За сукупністю цих обставин покладення на відповідачів усієї суми 22 000,00 грн не відповідало б критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності, визначеним частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Сумою витрат, що відповідає фактично необхідному обсягу професійної правничої допомоги та підлягає компенсації за рахунок відповідачів, суд вважає 12 000,00 грн. До цієї суми входить частина заявлених витрат за основним гонораром та частина гонорару успіху адвоката. Решта погодженої між позивачем та адвокатом винагороди залишається зобов`язанням сторін договору про надання правничої допомоги, але не покладається на відповідачів.

Отже, у стягненні решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу, включаючи гонорар успіху адвоката, у загальному розмірі 10 000,00 грн належить відмовити.

Оскільки спір виник унаслідок дій обох відповідачів як сторін оспорюваного договору, витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 12 000,00 грн підлягають стягненню з відповідачів у рівних частинах - по 6 000,00 грн із кожного.

Керуючись статтями 3, 13, 203, 204, 215, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 1, 7, 42 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 73-79, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 236-241, 316 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "БВК Компанія" задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір позики від 10.01.2023, укладений між ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Селянським (фермерським) господарством "Греков" (ЄДРПОУ 13946032).

3. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства "Греков" (вул. Молодіжна, буд. 46, смт. Чутове, Чутівський район, Полтавська область, 38800, код ЄДРПОУ 13946032) на користь Приватного підприємства "БВК Компанія" (вул. Патріотична, буд. 56-А, кв. 38, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 31921048) 1211,20 грн судового збору, 6000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, до складу яких входить частина гонорару успіху адвоката.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства "БВК Компанія" (вул. Патріотична, буд. 56-А, кв. 38, м.Запоріжжя, Запорізька область, 69005, код ЄДРПОУ 31921048) 1211,20 грн судового збору, 6 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, до складу яких входить частина гонорару успіху адвоката.

5. У стягненні решти заявлених витрат на професійну правничу допомогу, включаючи гонорар успіху адвоката, у загальному розмірі 10 000,00 грн - відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2026.

Суддя Паламарчук В.В.