Рішення № 141144649, 03.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.11.2026Справа № 910/9560/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"

до Фізичної особи-підприємця Кружко Софіко Джоніївни

про стягнення 66 019,49 грн.,

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" (далі - позивач, Банк) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Піпії (Кружко) Софіко Джоніївни (далі - відповідач, Підприємець) про стягнення 66 019,49 грн. заборгованості за кредитним договором "Кредит "всеБІЗНЕС" від 09.07.2024 року № 712809127268 (далі - Кредитний договір), з яких: 54 166,63 грн. - основний борг за сумою (тілом) кредиту, 11 852,86 грн. - заборгованість за комісією.

Ухвалою від 04.08.2026 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Банку строку та способу усунення її недоліків.

07.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява Банку від 06.08.2026 року про усунення недоліків позовної заяви.

Враховуючи наведені обставини, ухвалою від 11.08.2026 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/9560/26 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

16.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 16.08.2026 року № 16.08.2026, в якому останній просив суд, зокрема, продовжити йому строк на подання відзиву на позовну заяву на 15 днів з дня фактичного вручення Підприємцю копії позовної заяви з доданими до неї документами.

Крім того, 17.08.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 17.08.2026 року № 17.08.2026, в якому останній повідомив суд про звернення до Банку із заявою про здійснення повного перерахунку заборгованості за Кредитним договором на підставі пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

02.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшов відзив Підприємця від 01.09.2026 року на позовну заяву, в якому останній заперечив проти повного задоволення вимог Банку з огляду, зокрема, на протиправність нарахування комісії за Кредитним договором та відсутність у позивача права встановлювати додаткову щомісячну плату за обслуговування чи супровід кредиту у формі фіксованого відсотка. Відповідач також вказав, що внесений ним 09.04.2026 року платіж у розмірі 10 000,00 грн. був протиправно зарахований Банком на погашення саме цієї нікчемної комісії.

Більше того, чоловік відповідача - капітан ОСОБА_1 є чинним військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та безперервно проходить військову службу з 2022 року по теперішній час. Наразі він безпосередньо виконує службово-бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України в районах ведення активних бойових дій у складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 10.08.2026 року № 1123. Разом із тим, відповідно до змісту пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які приймають безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, а також їхнім дружинам (чоловікам), штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом та будь-які комісії не нараховуються.

Відтак, відповідач зазначив, що його заборгованість перед позивачем за Кредитним договором становить 44 166,63 грн., а не 66 019,49 грн., як безпідставно вказував Банк у позовній заяві.

Крім того, у відзиві на позов Підприємець просив суд здійснювати розгляд справи № 910/9560/26 за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вищенаведений відзив на позовну заяву прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

07.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла сформована у цій системі 04.09.2026 року відповідь Банку на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив, що на момент укладення Кредитного договору такий вид витрат, як комісійна винагорода, був законодавчо врегульований та дозволений, а обмеження щодо встановлення, нарахування чи сплати комісії були відсутні.

Позивач також звернув увагу на те, що шлюб між Підприємцем та капітаном ОСОБА_1 був укладений 11.01.2025 року, тобто вже після виникнення кредитних зобов`язань відповідача. Більше того, Кредитний договір був укладений між Банком та Підприємцем для здійснення відповідачем підприємницької діяльності (на придбання основних засобів/поповнення оборотного капіталу), тоді як обов`язки фізичної особи-підприємця за власними господарськими договорами є незалежними від сімейного чи пільгового статусу родичів.

Ухвалою від 08.09.2026 року господарський суд міста Києва відмовив у задоволенні клопотання Підприємця про розгляд справи № 910/9560/26 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

15.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 14.09.2026 року, в якій останній просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 000,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. На підтвердження означених обставин Банк надав суду, зокрема, копію виписки з банківського рахунку відповідача за період з 09.07.2024 року по 14.09.2026 року.

18.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшло клопотання відповідача від 17.09.2026 року про долучення до матеріалів справи квитанції про часткове погашення Підприємцем заборгованості за Кредитним договором у розмірі 5 000,00 грн.

Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

09.07.2024 року між Банком та Підприємцем (позичальник) був укладений Кредитний договір, за змістом якого Банк надав позичальнику кредит, а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути Банку кредит у повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені договором та Типовими умовами.

У пунктах 1.1.1, 1.1.3, 1.1.4.1, 1.1.4.2, 1.1.4.3, 1.1.4.4, 1.1.7 Кредитного договору його сторони погодили наступні умови кредитування:

- сума кредиту - 100 000,00 грн.;

- строк кредитування - до 09.07.2026 року включно;

- тариф комісійної винагороди за надання кредиту - 1 %. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту. Комісійна винагорода сплачується одноразово за рахунок кредитних коштів відповідно до пункту 6.3.1 Типових умов;

- тариф комісійної винагороди за обслуговування кредиту - 1,7 % за один місяць користування кредитом. Комісійна винагорода розраховується шляхом множення тарифу комісійної винагороди на суму кредиту відповідно до пункту 6.3.2 Типових умов та сплачується щомісячно згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка за користування кредитом складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов та сплачується згідно Графіку платежів, наведеного в пункті 1.4 договору;

- процентна ставка на прострочену суму кредиту складає 0,00001 % річних, проценти нараховуються та сплачуються відповідно до пункту 6.2 Типових умов;

- цільове використання кредиту: на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу в межах видів діяльності позичальника, на здійснення яких позичальник має право відповідно до законодавства України і кредитування яких не заборонено законодавством України та договором, а також на сплату комісійної винагороди, передбаченої пунктом 1.1.4.1 договору (у разі наявності такої комісійної винагороди) в сумі, що визначається згідно пунктом 1.1.4.1 договору.

Згідно з пунктом 1.4 Кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити плату за кредит в розмірах та строки, зазначені в Графіку платежів, а саме: до 19 числа кожного місяця, починаючи з 19.07.2024 року по 19.06.2027 року по 11 444,44 грн. (останній платіж - 11 444,60 грн.), з яких: 6 944,44 грн. - платіж за основною сумою кредиту (останній платіж - 6 944,60 грн.) та 4 500,00 грн. - комісійна винагорода за обслуговування кредиту.

За умовами пункту 2.1 Кредитного договору підписанням договору позичальник звертається до Банку за наданням кредиту в сумі, зазначеній в пункті 1.1.1 договору, та підтверджує, що кредитні кошти будуть використані за цільовим призначенням відповідно до договору. Умови цього пункту договору є заявою (клопотанням) позичальника про надання кредиту.

Цей договір складається з даного документа та Типових умов. З моменту укладення договору Типові умови стають його невід`ємною частиною. Банк має право в будь-який час вносити зміни до Типових умов, повідомляючи про це позичальника як передбачено Типовими умовами. Підписанням договору позичальник підтверджує своє ознайомлення та повну, безумовну і остаточну згоду з договором та Типовими умовами, умови договору та Типових умов позичальнику відомі та зрозумілі. Укладаючи договір, позичальник приймає на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно позичальника, рівно як і Банк бере на себе всі обов`язки та набуває всіх прав, передбачених Типовими умовами стосовно Банку (пункт 5.1 Кредитного договору).

Пунктом 5.2 Кредитного договору встановлено, що у всіх випадках, не передбачених договором, сторони керуються положеннями Типових умов та законодавством. В разі наявності будь-яких протиріч та/або невідповідностей між Типовими умовами та положеннями договору, такі положення договору мають пріоритет.

У пункті 5.3 Кредитного договору сторони домовились, що договір укладається сторонами в формі електронного документа за допомогою Системи "Інтернет-Банкінг". Договір є оригіналом електронного документу після його підписання сторонами шляхом накладення КЕП Уповноваженого представника Банку та КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника).

Договір набуває чинності з моменту його підписання Банком та позичальником шляхом накладення КЕП/УЕП позичальника (тип підпису - на розсуд позичальника) та КЕП уповноваженого представника Банку (з моменту накладення останнього електронного підпису) та діє до моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань згідно договору в повному обсязі (пункт 5.4 Кредитного договору).

У пункті 5.5 Кредитного договору сторони визначили, що до підписання договору позичальник ознайомився з Типовими умовами завантаживши їх за посиланням, що доступне під час укладення договору в Кабінеті Digital. Сторони домовились, що розміщення Типових умов за посиланням в Кабінеті Digital є належним способом надання Типових умов позичальнику. Датою надання Типових умов позичальнику та датою приєднання позичальника до типових умов є дата підписання договору позичальником. Після підписання договору зі свого боку Банк направляє позичальнику підписаний обома сторонами договір на адресу електронної пошти позичальника, зазначену в реквізитах договору.

Позичальник підписанням договору підтверджує свою згоду на отримання на зазначену в розділі "Реквізити та підписи Сторін" договору адресу електронної пошти позичальника підписаного сторонами договору, а також будь-яких інших документів та інформації, пов`язаних з виконанням та/або обслуговуванням договору (пункт 5.6 Кредитного договору).

Згідно з пунктом 4.1 Типових умов кожна з перелічених нижче подій повинна тлумачитись як Несприятлива подія: (1) несплата позичальником будь-якої суми, що належить до сплати на користь Банку згідно з договором/Типовими умовами, у передбачений ними строк, та/або невиконання або неналежне виконання позичальником будь-яких інших обов`язків за договором та/або за іншими договорами, укладеними між сторонами.

Відповідно до пункту 4.2 Типових умов у випадку виникнення будь-якої Несприятливої події, Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальникові кредит, а позичальник зобов`язаний, незважаючи на положення пунктів 1.1.3, 1.4 договору, 5.1.1 Типових умов, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом із платою за кредит і штрафними санкціями, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно з договором, в строк не пізніше 7 (семи) банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

В обґрунтування пред`явлених у даній справі вимог позивач посилався на те, що на виконання умов Кредитного договору останній перерахував Підприємцю (позичальнику) кредитні кошти за платіжними інструкціями від 09.07.2024 року № TR.82189900.43292.29514 на суму 1 0500,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 712809127268 від 09/07/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Піпія Софіко Джоніївна", а також від 09.07.2024 року № TR.82189900.43293.29514 на суму 99 000,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 712809127268 від 09/07/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Піпія Софіко Джоніївна".

Однак, Підприємець допустив порушення умов Кредитного договору, прострочивши повернення чергової частини кредитних коштів, а також сплату комісії.

У той же час, вимогу Банку від 28.10.2025 року вих. № 595 про погашення простроченої заборгованості позичальник не задовольнив, у зв`язку із чим позивач для захисту своїх прав та законних інтересів звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 54 166,63 грн. основного боргу за сумою (тілом) кредиту та 11 852,86 грн. заборгованості за комісією за обслуговування кредиту.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, зокрема, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України унормовано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Кредитного договору позивач надав відповідачу кредитні кошти у межах встановленого ліміту в розмірі 100 000,00 грн. за платіжними інструкціями від 09.07.2024 року № TR.82189900.43292.29514 на суму 1 0500,00 грн. з призначенням платежу "Оплата комісії за рахунок кредитних коштів за договором № 712809127268 від 09/07/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Піпія Софіко Джоніївна", а також від 09.07.2024 року № TR.82189900.43293.29514 на суму 99 000,00 грн. з призначенням платежу "Зарахування на поточний рахунок кредитних коштів за договором № 712809127268 від 09/07/2024 за позикою Фізична особа-підприємець Піпія Софіко Джоніївна".

Крім того, у матеріалах справи наявна виписка з особового рахунку Підприємця за період з 09.07.2024 року по 28.07.2026 року, з якої також вбачається перерахування за вищезазначеними платіжними інструкціями коштів у загальному розмірі 100 000,00 грн.

Водночас, відповідно до вищевказаної виписки Підприємець здійснив лише часткове погашення коштів за тілом кредиту та комісією. Останній платіж на погашення заборгованості за тілом кредиту здійснено відповідачем у червні 2025 року, на погашення заборгованості за комісією (згідно з наданим Банком розрахунком - у розмірі 10 000,00 грн.) - в квітні 2026 року, тобто відповідач допустив суттєве порушення умов Договору в частині своєчасної сплати кредитних коштів та комісії.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як було встановлено судом, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов Кредитного договору та суттєвим порушенням його положень, 01.11.2025 року Банк звернувся до позичальника з вимогою від 28.10.2025 року вих. № 595 щодо негайної сплати заборгованості за Кредитним договором. Проте, така вимога позивача задоволена позичальником не була.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Заперечуючи проти задоволення вимог Банку, відповідач посилався на протиправність нарахування комісії за Кредитним договором та відсутність у позивача права встановлювати додаткову щомісячну плату за обслуговування чи супровід кредиту у формі фіксованого відсотка. Крім того, чоловік відповідача - капітан ОСОБА_1 є чинним військовослужбовцем Державної прикордонної служби України та безперервно проходить військову службу з 2022 року по теперішній час. Наразі він безпосередньо виконує службово-бойові завдання із захисту суверенітету та територіальної цілісності України в районах ведення активних бойових дій у складі військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою від 10.08.2026 року № 1123. Разом із тим, відповідно до змісту пункту 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, які приймають безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, а також їхнім дружинам (чоловікам), штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань, а також проценти за користування кредитом та будь-які комісії не нараховуються. Враховуючи наведене, внесений відповідачем 09.04.2026 року платіж у розмірі 10 000,00 грн., на переконання Підприємця, був протиправно зарахований Банком на погашення саме цієї нікчемної комісії, а підстави для стягнення з позичальника нарахованої позивачем заборгованості за комісією в даній справі - відсутні.

Зважаючи на вказані заперечення Підприємця, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частини 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Згідно з частиною 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Разом із тим, поняття "комісійна винагорода банку за обслуговування кредиту" відсутнє у договірному законодавстві України, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

За таких обставин, здійснюючи правову кваліфікацію умов правочину, суд має оцінити не лінгвістичне найменування платежу, а його дійсну юридичну та економічну суть (принцип пріоритету суті над формою).

Вирішуючи питання щодо правової природи комісійної винагороди за обслуговування кредиту за погодженою позичальником та Банком у Кредитному договорі формулою, суд дійшов висновку про те, що винагорода Банку за надані послуги фактично має компенсаційний характер і її призначення полягає в тому, щоб покрити витрати Банку, понесені ним у зв`язку з технічним супроводом та наданням кредиту.

Натомість проценти за користування кредитом за своєю юридичною природою є доходом банку від проведення його банківської діяльності.

У даному конкретному випадку, з урахуванням встановлення символічної процентної ставки за кредитом у розмірі 0,00001 % річних, саме погоджена сторонами комісійна винагорода за своєю економічною суттю фактично виконує функцію плати за користування капіталом.

Суд зазначає, що розрахунок комісії від первісної суми кредиту (а не від залишку заборгованості) повністю нівелює природу цього платежу як плати за послугу з обслуговування. Обсяг супутніх дій Банку об`єктивно зменшується в міру погашення тіла кредиту позичальником. Той факт, що вказана плата залишається незмінною, свідчить про те, що вона є фіксованим доходом Банку (квазі-процентами), а не платою за фактичні операційні витрати.

За таких обставин, порядок обрахунку та правовий режим комісійної винагороди, з урахуванням її дійсної правової природи за погоджених умов, має відбуватись з урахуванням та застосуванням положень статей 1048, 1050 Цивільного кодексу України, оскільки цей платіж де-факто виконує функцію процентів за користування грошовими коштами.

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У той же час, суд встановив, що 11.01.2025 року відповідач - Піпія Софіко Джоніївна та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, про що Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану 11.01.2025 року був складений відповідний актовий запис № 24. Прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу: Кружко . Наведені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 .

Судом також встановлено, що чоловік відповідача - капітан ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_3 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, а з 08.08.2026 року останній перебуває у службовому відрядженні на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов`язаному із захистом Батьківщини. Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи довідками від 20.07.2026 року № 1032 та від 10.08.2026 року № 1123.

З огляду на викладене, суд звертає увагу, що Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За умовами статті 1 Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, розвідувального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів), які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань, правоохоронних та розвідувальних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, у тому числі на території держави-агресора, під час їх безпосередньої участі у здійсненні та/або забезпеченні здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією проти України, а також на членів їх сімей.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.

Згідно з частиною 15 статті 14 Закону військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Отже, відповідно до зазначених норм чинного законодавства, військовослужбовці, а також їх дружини (чоловіки), набули право на ненарахування процентів за користування кредитними коштами на період проходження військової служби.

Враховуючи наведені обставини в сукупності з правовою кваліфікацією спірних правовідносин за Кредитним договором, зважаючи на проходження капітаном ОСОБА_1 військової служби в НОМЕР_3 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України та перебування останнього на ділянці ІНФОРМАЦІЯ_1 , пов`язаному із захистом Батьківщини, а також беручи до уваги укладення 11.01.2025 року між капітаном ОСОБА_1 та відповідачем у даній справі шлюбу, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення Банком з Підприємця комісії за Кредитним договором, нарахованої, зокрема, після 11.01.2025 року.

Відтак, сплачена відповідачем у квітні 2026 року сума грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн. підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту за Кредитним Договором, з огляду на відсутність підстав для нарахування та стягнення з Підприємця комісії (прострочення чергових платежів зі сплати якої згідно з наданим позивачем розрахунком виникло в липні 2025 року).

При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на наявність у відповідача обов`язку невідкладно письмово повідомляти Банк про зміни в документах та інформації, що були надані позичальником при укладенні Договору, а також на наявність у відповідача статусу фізичної особи-підприємця та отримання кредиту на придбання основних засобів та/або поповнення оборотного капіталу, оскільки такі посилання не спростовують наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин імперативних положень частини 15 статті 14 Закону щодо встановлення Підприємцю відповідних пільг (незалежно від наявності чи відсутності у дружини військовослужбовця правоохоронного органу спеціального призначення статусу фізичної особи-підприємця).

У той же час, як було зазначено вище, 15.09.2026 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 14.09.2026 року, в якій останній просив суд закрити провадження у даній справі в частині вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 5 000,00 грн., у зв`язку з відсутністю предмета спору в цій частині. На підтвердження означених обставин Банк надав суду, зокрема, копію виписки з банківського рахунку відповідача за період з 09.07.2024 року по 14.09.2026 року.

З огляду на викладене, суд зазначає, що статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року в справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19).

З матеріалів справи вбачається, що з означеним позовом Банк звернувся до господарського суду міста Києва 31.07.2026 року (позовна заява Банку сформована в системі "Електронний суд" 31.07.2026 року).

За таких обставин, предмет спору в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за Кредитним договором у розмірі, зокрема, 5 000,00 грн., існував на момент виникнення останнього (на час звернення Банку до суду з позовною заявою) та припинив існування в процесі розгляду справи, у зв`язку з погашенням відповідачем цієї суми заборгованості 23.08.2026 року.

При цьому, враховуючи встановлену судом відсутність правових підстав для стягнення Банком з Підприємця комісії за Кредитним договором, нарахованої, зокрема, після 11.01.2025 року, суд дійшов висновку про те, що сплачена відповідачем у серпні 2026 року сума коштів у розмірі 5 000,00 грн. підлягала зарахуванню в рахунок погашення заборгованості Підприємця за тілом кредиту.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача цієї суми боргу за кредитом відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Докази, які свідчать про здійснення відповідачем інших погашень сум боргу за Кредитним договором, у матеріалах справи відсутні.

Відтак, враховуючи те, що сума заборгованості відповідача зі сплати основного боргу за кредитом у загальному розмірі 39 166,63 грн. (що становить різницю між заявленою позивачем до стягнення сумою боргу за тілом кредиту в розмірі 54 166,63 грн. та сплаченими відповідачем сумами у розмірі 10 000,00 грн. (сплачена до відкриття провадження у справі) та у розмірі 5 000,00 грн. (сплачена після відкриття провадження у справі)) підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку про стягнення з відповідача вищенаведеної суми грошових коштів.

У той же час, у задоволенні вимог Банку про стягнення з Підприємця 10 000,00 грн. заборгованості за тілом кредиту та 11 852,86 грн. заборгованості за комісією слід відмовити, а провадження у справі в частині вимог позивача про стягнення з відповідача 5 000,00 грн. - закрити відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників справи не впливають на результат вирішення спору, оскільки суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Приймаючи до уваги все вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку в даній справі.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кружко (Піпії) Софіко Джоніївни ( АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (04070, місто Київ, вулиця Андріївська, будинок 4; код ЄДРПОУ 14282829) 39 166 (тридцять дев`ять тисяч сто шістдесят шість) грн. 63 коп. заборгованості за кредитом, а також 1 579 (одну тисячу п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 49 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Провадження у справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" до Фізичної особи-підприємця Кружко (Піпії) Софіко Джоніївни про стягнення 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. заборгованості за кредитом закрити, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

6. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 03.11.2026 року.

Суддя В.С. Ломака