Рішення № 141144416, 02.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2026Справа № 910/6133/22Господарський суд міста Києва у складі судді Дупляк О.М., за участю секретаря судового засідання Барбона Д.С., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815)

про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за участю представників:

позивача - Корсун Ю.Ю., ордер від 19.08.2026, серії АА №1747240,

відповідача - Редевич О.М., ордер від 24.08.2026, серії АА №1745758,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Відповідач, Залізниця) про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке набрало законної сили 05.07.2021, було визнано незаконними та скасовано рішення правління АТ "Українська залізниця" від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) і наказ від 19.01.2017 №72/ос в частині звільнення позивача за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Українська залізниця" та стягнуто на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017. Оскільки відповідачем не було виконано зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 15.07.2022 в розмірі 2 552 305,94 грн на підставі статей 232, 235 КЗпП України.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке набрало законної сили 05.07.2021, було визнано незаконними та скасовано рішення правління Залізниці від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) і наказ від 19.01.2017 №72/ос у частині звільнення позивача за пунктом 5 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці та стягнуто на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017. Оскільки відповідачем не було виконано зазначене рішення суду в частині поновлення позивача на роботі, останній просив суд стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 15.07.2022 року в розмірі 2 552 305,94 грн.

Позивач зазначає, що відповідно до витягу з протоколу №Ц-57/27 Ком.т засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 05.04.2017, затверджено посадовий оклад начальнику філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" в розмірі 11 708,00 грн. Відповідно до витягу з протоколу №Ц-64/44 Ком.т засідання правління ПАТ "Укрзалізниця" від 03.05.2018, затверджено посадовий оклад начальнику філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" в розмірі 20 000,00 грн. Відповідно до відповідні запити до трудової книжки схеми посадових окладів працівників філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" (додаток №26 до Положення про оплату праці працівників АТ "Укрзалізниця", затвердженого рішенням правління АТ "Укрзалізниця" від 02.03.2020 протокол №Ц-45/19 Ком.т), розмір місячного посадового окладу директора (начальника) філії складає 45100,00 грн.

На його думку середній заробіток з 15.11.2017 по 03.05.2018 становить - 799,87 грн. З 04.05.2018 по 02.03.2020 становить 1 359,78 грн (799,87*1,7). З 03.03.2020 по 09.12.2020 (дата внесення змін до п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100)) складає 3 079,50 грн (799,87*3,85).

При цьому, зазначає, що після скасування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ №100 від 08.02.1995 при обчисленні середній заробіток необхідно продовжувати розрахунок по 3 079,50 грн, оскільки виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу і законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Відповідач зазначає, що згідно з п. 3.7.1. Положення про оплату праці працівників АТ "Укрзалізниця" у зазначених редакціях (копії додаються), індивідуальні посадові оклади встановлюються в межах діапазону ("вилки") посадових окладів відповідної професійно-кваліфікаційної групи, до якої належить посада, і визначається штатним розписом, а отже, схемою посадових окладів не визначається посадовий оклад за посадою, він визначається виключно штатним розписом.

Крім того, станом на дату, коли АТ "Укрзалізниця" з урахуванням фінансових можливостей здійснювало коригування заробітної плати або інших виплат працівникам у яких з 01.07.2019 відбулося підвищення посадового окладу на коефіцієнт 1,1, посада, яку до звільнення займав позивач (начальник філії) була вилучена з штатного розпису, відповідно за цією посадою підвищення окладу не відбулося та коригування здійснюватися не може.

До штатного розпису посада начальник філії та/або директор філії не включались у період часу з 01.07.2019 по 12.12.2020, що вказує на те, що за такими посадами посадові оклади у вказаний період не були визначені, а отже, у період часу з 01.07.2019 по 12.12.2020 у штатному розписі філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця", була відсутня як посада начальника філії, так і посада директора філії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 726 281,96 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021, а також 10 719,68 грн судового збору в дохід Державного бюджету України; в іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 заяву позивача про розподіл судових витрат у справі №910/6133/22 задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 6 160,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 24,36 грн витрат на відправку поштової кореспонденції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 змінено та стягнуто з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції та 72 628,20 грн гонорару успіху. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі 910/6133/22 заяву ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.07.2024 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення; касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2024 у справі №910/6133/22 заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/6133/22 задоволено частково; стягнено з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом справи; у задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/6133/22 позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 210 365,81 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі; стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід Державного бюджету України 3155,49 грн судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поворот виконання судових рішень у справі №910/6133/22 задоволено; здійснено поворот виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22; в порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції, 72 628,20 грн гонорару успіху та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/6133/22 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/6133/22 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №910/6133/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та в частині проведення повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22; в цій частині справу №910/6133/22 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №910/6133/22 залишено без змін.

03.08.2026 за результатами повторного автоматизованого розподілу справу №910/6133/22 передано на новий розгляд судді Дупляк О.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2026 постановлено розглядати справу №910/6133/22 у порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 17.09.2026; встановлено учасникам справи строк до 24.08.2026 на подання пояснень щодо висновків, зроблених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2026 у даній справі.

У своїх письмових поясненнях від 19.08.2026 по справі ОСОБА_1 зазначає, що, на його думку, під час попереднього розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано, що посада директора (начальника) філії у рішенні правління від 02.05.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т) включає в себе дві посади, або директор або начальник філії. Крім цього, заявник вважає, що поворот виконання рішення має бути розглянутий з урахуванням результатів розгляду справи.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" у своїх письмових поясненнях щодо суті спору з урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №910/6133/22 від 27.08.2026 зазначає, що після звільнення позивача з роботи, посадовий оклад за посадою, яку він займав до звільнення, не змінювався. Крім того, індивідуальні посадові оклади встановлюються в межах діапазону ("вилки") посадових окладів відповідної професійно-кваліфікаційної групи, до якої належить посада, і визначається штатним розписом, а правління не могло затверджувати штатний розпис, оскільки не мало на це відповідних повноважень посилаючись на пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, Відповідач зазначає, що право госпрозрахунковим підприємствам самостійно з урахуванням фінансових можливостей проводити коригування заробітної плати та інших виплат, яке підтверджене висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.09.2022 у справі №263/13926/17, у період з 03.05.2018 по 12.12.2020 в АТ "Укрзалізниця" коригування заробітної плати та інших виплат здійснювалося лише в 2019 році відповідно до рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 21.06.2019 (протокол №Ц-46/63 Ком.т.), що підтверджується листом вих. №ТЗБ8/95 від 30.01.2023, копії яких містяться в матеріалах справи. Таким чином, коригування середнього заробітку за період з 03.05.2018 до 01.07.2019 та у 2020 році, навіть у випадку збільшення розміру посадового окладу за посадою, порушує п. 10 Порядку №100 та ставить працівників АТ "Укрзалізниця" в нерівні умови, оскільки з огляду на фінансовий стан, рішення про коригування не приймалося та коригування заробітної плати працівникам АТ "Укрзалізниця" не здійснювалося.

Додатково Акціонерне товариство "Українська залізниця" у письмових поясненнях зазначає, що вилучення посади зі штатного розпису та включення до нього відповідної посади є правом роботодавця; розрахунок середнього заробітку, наведений представником позивача у письмових поясненнях суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100", оскільки позивач продовжує розраховувати коефіцієнт збільшення посадових окладів і після 12.12.2020; для визначення коефіцієнта підвищення посадового окладу, досліджувати потрібно не схеми посадових окладів (не обов`язково відображений в схемі оклад встановлюється конкретному працівнику), а розмір посадового окладу, встановлений у штатному розписі за посадою, яку займав працівник до звільнення, якщо така посада з штатного розпису не вилучалася, а функціональні обов`язки не змінювалися.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов в частині, що передана на новий розгляд.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін станом на 02.11.2026 до суду не надходило.

Представник відповідача заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 02.11.2026 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статті 3 та статті 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене в статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" (далі - Закон №108/95-ВР), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 зазначеного Закону, за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Як підтверджується матеріалами справи, 26.07.2016 на підставі наказу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 26.07.2016 №1524/ос ОСОБА_1 був призначений на посаду начальника філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" (структурного підрозділу без статусу юридичної особи), про що внесено відповідні записи до трудової книжки. В подальшому, рішенням правління Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 15.11.2016 назву філії "Залізнична охоронна компанія" ПАТ "Укрзалізниця" змінено на філія "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця".

У зв`язку з незадовільним станом здоров`я, 18.01.2017 позивачу було відкрито лист тимчасової непрацездатності у Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті №2, де він перебував на лікуванні в амбулаторному та стаціонарних режимах до 06.05.2017.

Рішенням правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017, оформленим протоколом №Ц-57/4 Ком.т., зокрема, ухвалено звільнити ОСОБА_1 - начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України та на підставі вказаного рішення видано відповідний наказ від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 , начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" з роботи 19.01.2017 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи.

З вказаним наказом №28/ос від 10.05.2017 про припинення трудового договору (контракту) позивача було ознайомлено 10.05.2017.

Згідно з довідкою філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" від 27.10.2017 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 799,87 грн.

Проте, у травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (нова назва - Акціонерне товариство "Українська залізниця") про визнання незаконним та скасування наказу від 19.01.2017 №72/ос про звільнення позивача з роботи у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, визнання незаконним рішення правління ПАТ "Укрзалізниця" від 17-18.01.2017 (Протокол №Ц - 57/4 Ком.т.) в частині звільнення у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, поновлення його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 11.05.2017 по дату ухвалення рішення по справі в сумі 150375,56 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано незаконним рішення Правління ПАТ "Українська залізниця" від 17-18.01.2017 в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи за ч. 1 п. 5 ст. 41 КЗпП України, визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" №72/0с від 19.01.2017 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця" за ч. 1 п. 5 ст. 41 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця", стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вирахуванням необхідних податків та платежів.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 14.11.2017 у справі №760/9300/17-ц скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов залишено без задоволення.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.04.2020 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 14.11.2017 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 25.01.2018 у справі №760/9300/17-ц скасовано, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Українська залізниця" про визнання незаконним та скасування наказу, визнання незаконним рішення правління, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу закрито, оскільки за висновками касаційного суду такі вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а повинні розглядатися господарським судом.

Ухвалою Верховного Суду у складі суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.01.2020 справу №760/9300/17-ц передано для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 прийнято справу №760/9300/17-ц до свого провадження суддею Н.І. Ягічевою, постановлено справу розглядати за правилами загального провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним та скасовано рішення правління ПАТ "Українська залізниця" від 18.01.2017 (Протокол №Ц-57/4 Ком.т.) в частині звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України; визнано незаконним та скасовано наказ ПАТ "Українська залізниця" від 19.01.2017 №72/ос про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи згідно з п. 5 ч. 1. ст. 41 КЗпП України; поновлено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Українська залізниця"; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150 375,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 30037,56 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, обставини, встановлені судовими рішеннями у справі №760/9300/17-ц, які набрали законної сили та предметом розгляду яких була правомірність звільнення ОСОБА_1 з посади, не підлягають доказуванню та можуть бути спростовані не інакше як шляхом скасування відповідного судового рішення, відтак в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №910/6133/22 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 726 281,96 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 15.11.2017 по 05.07.2021. Ухвалюючи рішення місцевий суд врахував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 та набрало законної сили, було визнано незаконними та скасовано рішення правління АТ "Укрзалізниця" від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) та наказ від 19.01.2017 №72/ос у частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено його на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця" та стягнуто на його користь 150 375,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 по 14.11.2017. При цьому судом встановлено, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 складає 799,87 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 заяву позивача про розподіл судових витрат у справі №910/6133/22 задоволено частково; стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 6160,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 24,36 грн витрат на відправку поштової кореспонденції.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №910/6133/22 залишено без змін, оскільки суд апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів апеляційної скарги, погодився із висновками місцевого господарського суду в повній мірі.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22 змінено та стягнуто з відповідача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції та 72 628,20 грн гонорару успіху. В іншій частині додаткове рішення залишено без змін.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі 910/6133/22 заяву ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з відповідача 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.

Постановою Верховного Суду від 24.07.2024 касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишено без задоволення. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, постанови Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами нового розгляду Господарський суд міста Києва, рішенням від 19.02.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026, у справі №910/6133/22 позов задовольнив частково. Стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 210 365,81 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Стягнув з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в дохід Державного бюджету України 3155,49 грн судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Заяву Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поворот виконання судових рішень у справі №910/6133/22 задовольнив.

Здійснив поворот виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22.

В порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн витрат на відправку поштової кореспонденції, 72 628, 20 грн гонорару успіху та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №910/6133/22 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №910/6133/22 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та в частині проведення повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22; в цій частині справу №910/6133/22 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва; в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 у справі №910/6133/22 залишено без змін. Скасовуючи судові рішення в частині відмови у задоволенні позову, касаційний суд визнав суперечливими висновки судів попередніх інстанцій про те що починаючи з 01.07.2019 по 12.12.2020 (дата виключення п. 10 з Порядку №100), у штатному розписі апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" ПАТ "Укрзалізниця" була відсутня посада як начальника філії, так і посада директора філії, оскільки вони не узгоджуються з наведеними вище витягом з протоколу від 05.04.2017 №Ц-57/27 Ком.т., витягом з рішення правління від 03.05.2018 (протокол №Ц-64/44 Ком.т.), рішенням правління від 02.03.2020 (протокол №Ц-45/19 Ком.т.). Також касаційний суд зазначив, шо станом на дату коригування АТ "Українська залізниця" заробітної плати або інших виплат працівникам, у яких з 01.07.2019 відбулося підвищення посадового окладу на коефіцієнт 1.1, посада, яку до звільнення займав позивач (начальник філії), була вилучена зі штатного розпису, відповідно, за цією посадою підвищення окладу не відбулося, що свідчить про відсутність підстав для коригування заробітної плати позивача.

Крім того, Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги позивача про помилковість рішення Господарського суду м. Києва від 19.02.2025 в частині задоволення заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" про поворот виконання судових рішень у справі №910/6133/22, оскільки остаточним визначення розміру правничої допомоги, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за результатами розгляду справи має бути здійснено за результатами нового розгляду справи.

Відповідно до статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Отже, предметом нового судового розгляду у даній справі є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період 15.11.2017 року - 15.07.2022 року з урахуванням коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку №100, лише в частині коефіцієнту у сумі 1615658,17 грн; перегляд заяв про ухвалення додаткового рішення та заяви Відповідача про поворот виконання рішень у справі №910/6133/22.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час попереднього розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 року та набрало законної сили, було визнано незаконними та скасовано рішення правління АТ "Українська залізниця" від 18.01.2017 (протокол №Ц-57/4 Ком.т.) та наказ від 19.01.2017 року №72/ос у частині звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, поновлено позивача на посаді начальника філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Українська залізниця" та стягнуто на його користь 150 375,56 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11.05.2017 року по 14.11.2017 року, що дорівнює 188 дням. З урахуванням рішення суду у справі №760/9300/17-ц судами у справі №910/6133/22 встановлене право позивача на стягнення середнього заробітку за весь час свого вимушеного прогулу, у тому числі й сум такого заробітку, які не були стягнуті рішенням суду у справі №760/9300/17-ц, у зв`язку з чим визнано обґрунтованими вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на підставі ч. 2 ст. 235 КЗпП України суми середнього заробітку в розмірі 726 281,96 грн за час вимушеного прогулу за період з 15 листопада 2017 року по 05 липня 2021 року (дата прийняття постанови Північного апеляційного господарського суду, якою було залишено в силі рішення господарського суду міста Києва від 06 січня 2021 року в справі №760/9300/17-ц).

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року №9-рп/2013 у справі №1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому, таке право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Тобто, навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100.

Виходячи з вказаного вище, середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Враховуючи приписи частини другої статті 235 КЗпП України, у разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період, за який він обраховується, є сталим для звільненого працівника.

При цьому, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті в справі про поновлення на роботі.

Аналогічна правова позиція відображена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 наголошує, що правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Згідно з частиною 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно зі статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Наразі, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Обов`язковість рішення суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов`язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Виконання рішення вважається закінченим з дати видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, який прийняв незаконне рішення про звільнення працівника.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у необхідності видання наказу про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від подальшого його оскарження. Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 04.08.2022 у справі №380/6129/20, від 07.03.2024 у справі №140/14364/21, від 03.05.2023 у справі №640/12115/21.

Як наголошувалось в постанові Верховного Суду від 24.07.2024 року у справі №910/6133/22, віднесення рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника до таких, що підлягають негайному виконанню, здійснено в силу норм закону, і те, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено відповідного процесуального механізму його виконання не нівелює обов`язку роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі невідкладно після його проголошення. Тобто, негайне виконання рішення суду про поновлення особи на роботі не ставиться у залежність від будь-яких обставин. І законодавець не пов`язує виконання рішення саме з наявністю процесуального механізму його виконання, а лише з наявністю такого рішення.

Статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 31.05.2023 року у справі №266/4546/19, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Так, виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка" (синонім - зволікання), за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин негайно після проголошення судового рішення.

В постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №702/725/17 (провадження №61-12857св18) вказано, що КЗпП України не містить визначення поняття "поновлення на роботі", як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України "Про виконавче провадження". Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків. Невчинення роботодавцем усіх дій, які включають у себе виконання рішення суду про поновлення на роботі, є підставою для покладення на нього відповідальності, визначеної статтею 236 КЗпП України. Застосування цієї норми до правовідносин, які виникають у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, відповідає їх змісту та фактичним обставинам, оскільки підстави для нарахування формально поновленому працівнику заробітної плати як винагороди за виконану роботу немає, проте його вина у невиконанні посадових обов`язків і неприступленні до роботи також відсутня.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі №640/12115/21 зазначив, що відповідальність на роботодавця покладається незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція норми трудового законодавства (статті 236 КЗпП) пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем.

Затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-435цс15.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку №100.

Згідно з розрахунком позивача, його середній заробіток у спірний період склав: 1 359,78 грн - у період з 4 травня 2018 року по 2 березня 2022 року; 3079,50 грн - у період з 3 березня 2020 року по 15 липня 2022 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду. У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100", яка набула чинності 12 грудня 2020 року, було виключено пункт 10 Порядку №100, який передбачав, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.

Аналогічна правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладена у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: від 4 листопада 2021 року в справі №826/6301/15, від 20 січня 2022 року в справі №826/17709/14, від 8 лютого 2022 в справі №826/17610/14, від 30 червня 2022 року в справі №826/85/15, від 13 квітня 2023 року в справі №826/85/15 та від 4 жовтня 2022 року в справі №826/18033/14.

При цьому, суд вбачає наявність підстав для врахування коефіцієнту збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку №100 також і для розрахунку середнього заробітку в період чинності вказаної норми, зокрема, з 04.05.2018 по 30.06.2019, з огляду на таке.

Як було вже встановлено судами, рішенням правління Залізниці від 18.01.2017, оформленого протоколом №Ц-57/4 Ком.т., звільнено ОСОБА_1 з посади начальника філії "Відомча воєнізована охорона" на підставі пункту 5 частини 1 статті 41 КЗпП України, а 19.01.2017, на підставі вказаного рішення, видано наказ №72/ос про звільнення позивача в зв`язку з припиненням його повноважень посадової особи.

Із матеріалів справи вбачається, що посада начальника філії (Класифікація професії №1226.2), яку займав позивач до свого звільнення, була виключена зі штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" Залізниці з 1 березня 2017 року на підставі рішення правління відповідача від 05.04.2017 (протокол №Ц-57/27 Ком.т.).

Тобто, після звільнення позивача з роботи, а саме - 19.01.2017, було виключено із штатного розпису апарату управління Залізниці штатну одиницю (посаду, яку обіймав позивач) - "начальника філії "Відомча воєнізована охорона" з посадовим окладом 11 708,00 грн" з класифікатором професії №1226.2 відповідно до Штатного розпису, затвердженого рішенням ПАТ "Укрзалізниця" від 15.11.2016, оформленого Протоколом №76.

Натомість, коефіцієнт збільшення посадових окладів згідно з пунктом 10 Порядку №100 підлягає застосуванню з урахуванням того, що посадовий оклад за посадою начальника філії у розмірі 20 000,00 грн.

Вказана посада була введена в дію до штатного розпису апарату управління Залізниці з 01.04.2018 згідно з рішенням від 03.05.2018 (Протокол №Ц-64/44 Ком.т) та містить аналогічний №1226.2 Класифікації професії, становить у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.1. Національного класифікатора України (класифікатора професій ДК 003:2010) затвердженого та введеного в дію наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 №327 (далі - Класифікатор професій) зазначено, що Національний класифікатор України "Класифікатор професій" (далі - КП) розроблено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.05.93 року N 326 "Про Концепцію побудови національної статистики України та Державну програму переходу на міжнародну систему обліку і статистики". Відповідно до 1.2 Класифікатор професій зазначено, що цей класифікатор призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб`єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників. Відповідно до Класифікатора професій Директор (начальник, завідувач, інший керівник) філіалу (філії) мають код КП 1226.2 - тобто посади як директора так і начальника згідно класифікатора професій є аналогічними, що також підтверджується наявними в матеріалах справи штатним розписом, затвердженим рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 05.04.2017, Протоколом №Ц-57/27 та штатним розписом, затвердженим рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 03.05.2018, Протоколом №Ц-64/44.

Суд зазначає, що частинами 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.

Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.

Пункт 4 ч. 2ст. 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов`язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.

Так, висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Разом з тим, на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

При цьому суд наголошує, що формулювання позовних вимог відноситься до виключної компетенції позивача у справі, оскільки згідно ст. 14 ГПК України за принципом диспозитивності учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Зіставлення документів про оклади 11 708,00 грн та 20 000,00 грн свідчить про зміну зазначеного в них розміру посадового окладу. Водночас для застосування пункту 10 Порядку № 100 суд має встановити, що йдеться про ту саму посаду або посаду, тотожну за істотними функціями. Збіг коду КП 1226.2 є підтверджувальною ознакою, але не самостійним і достатнім доказом функціональної тотожності. Доводи сторін щодо перейменування та виключення/повторного введення штатної одиниці підлягають оцінці в сукупності з відповідними штатними розписами й рішеннями правління.

Таким чином, відповідачем не доведено відмінність посад, оскільки з наявних матеріалів справи судом встановлено однаковий Класифікатор професій - №1226.2, що зазначений у штатному розпису, затверджений рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 05.04.2017, Протокол №Ц-57/27 та штатному розпису, затверджений рішенням правління ПАТ "Укрзалізниця" від 03.05.2018, Протокол №Ц-64/44, тоді як зміна назви не впливає на цю посаду.

Таким чином, за період з 04.05.2018 по 30.06.2019 (287 робочих днів) середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу підлягає обчисленню із застосуванням коефіцієнта підвищення посадового окладу. Співвідношення посадових окладів становить 20000,00/11708,00 = 1,7. Суд застосовує коефіцієнт 1,7, використаний у розрахунку позивача, оскільки відповідно до статті 14 ГПК України розглядає справу в межах заявлених вимог. З урахуванням цього скоригований середньоденний заробіток становить 1 359,78 грн (799,87 Ч 1,7), а середній заробіток за вказаний період - 390 256,86 грн (1 359,78 Ч 287). Оскільки за цей період судами вже стягнуто 229 562,69 грн (799,87 Ч 287) без застосування коефіцієнта, стягненню підлягає різниця в розмірі 160 694,17 грн (390 256,86 - 229 562,69).

Верховний Суд у постанові від 19.08.2026 у справі №761/16888/23 дійшов висновку, що стягнення заробітної плати здійснюється з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військового збору у розмірі 1,5%.

Заперечення відповідача про відсутність посади начальника або директора філії у штатних розписах за період з 01.07.2019 по 12.12.2020 мають істотне значення. Разом з тим сам факт вилучення певного найменування зі штатного розпису не звільняє суд від перевірки доводу позивача про формальне перейменування посади без зміни функціонального змісту. Для цього необхідно зіставити документи про організаційну структуру, штатні одиниці та функції керівника філії у відповідні дати.

При цьому, нарахування коефіцієнту з 01.07.2019 є неможливим, оскільки відповідно до Штатного розпису апарату управління філії "Відомча воєнізована охорона" АТ "Укрзалізниця", затвердженого від 26.07.2019 вказану посаду вилучено зі штатного розпису, що також підтверджується листом від 20.02.2023 №ВВО-10/404 (арк. справи 241, Том 2).

Щодо тверджень Позивача про нарахування з 02.03.2020 по 15.07.2022 середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту 3,85 виходячи із схеми посадових окладів, суд зазначає наступне.

02.03.2020 затверджено Положення про оплату праці працівників АТ "Укрзалізниця", додатками до якого є схеми посадових окладів.

Відповідно до Наказу від 25.12.2003 №348 "Про Методичні рекомендації з розробки внутрішньовиробничих тарифних умов організації оплати праці працівників госпрозрахункових підприємств та організацій виробничої сфери" схема посадових окладів - це проранжований перелік посад керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців від вищої до нижчої посади та відповідні, диференційовані за цими посадами розміри посадових окладів. Схема посадових окладів керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців певним чином повинна бути пов`язана з тарифною системою оплати праці робітників.

Тоді як саме штатний розпис на основі схеми посадових окладів встановлює організаційну структуру підприємства, назви посад, чисельність персоналу, оклади за кожною посадою.

Схема посадових окладів, на яку посилається позивач, передбачає суму 45 100,00 грн для директора (начальника) філії. Водночас за пунктом 3.7.1 Положення про оплату праці, на який посилається відповідач, індивідуальний посадовий оклад визначається штатним розписом у межах відповідного діапазону. Тому сума в схемі сама по собі не встановлює факту, що саме такий індивідуальний оклад було запроваджено за тотожною посадою, і не дає автоматичних підстав для застосування коефіцієнта 3,85. Вирішальним є співвідношення схеми, чинного штатного розпису та доказів фактичного підвищення окладу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц). Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Таким чином середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача з 02.03.2020 по 15.07.2022 розраховується без урахування коефіцієнту 3,85.

Позивачем не доведено наявність посади "Директор (начальник) філії" з 02.03.2020 по 12.12.2020. Наявна в матеріалах справи схема посадових окладів працівників філії "Відомча воєнізована охорона" є Додатком №26 до Положення про оплату працівників АТ "Укрзалізниця" та є орієнтовним переліком посад, що можуть включатись до штатного розпису підприємства.

Крім того, суд зазначає, що починаючи з 12.12.2020 по 05.07.2021 (кінцева дата належного періоду стягнення середнього заробітку в даній справі) п.10 Порядку №100 не діяв, а відтак нарахування середнього заробітку позивача у вищевказаний період повинне здійснюватися виходячи з суми, яка визначена у рішенні Господарського суду міста Києва від 06.01.2021 у справі №760/9300/17-ц, - 799,87 грн, що було встановлено та стягнуто судами у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 17 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог позивача, а також приймаючи до уваги той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір у даній справі підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України з Відповідача пропорційно розміру задоволених судом вимог у сумі 2410,41 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №910/6133/22 питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи №910/6133/22 у судах під час першого та другого розгляду, передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

13.07.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1. від 13.07.2023. У ній позивач просив розглянути свою заяву від 23.05.2023 про розподіл судових витрат, подану до суду 24.05.2023. У заяві від 23.05.2023 позивач просив стягнути з відповідача на свою користь:

- 30 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції;

- 13 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції;

- 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції;

- 172,52 грн витрат на відправлення поштової кореспонденції та на оплату судового збору за виготовлення технічного запису судового засідання;

- гонорар (винагороду) за позитивний результат у справі в розмірі 20 % від суми стягнутого середнього заробітку пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, тобто 510 461,19 грн.

У запереченнях від 31.05.2023 на заяву про розмір витрат на правничу допомогу АТ "Українська залізниця" просило відмовити позивачу в стягненні витрат на професійну правничу допомогу. Якщо ж суд задовольнить заяви позивача, відповідач просив зменшити розмір цих витрат як необґрунтований.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав копії таких документів:

- договору про надання правничої, правової допомоги від 01.03.2021 №31-ТП, укладеного між Адвокатським об`єднанням "Вест іст лойерз партнерс" та позивачем;

- додаткових угод до нього від 03.03.2021 №1, від 03.02.2022 №2, від 09.06.2022 №2-А, від 23.02.2023 №4 та від 10.05.2023 №7;

- актів приймання-передачі наданих послуг від 15.03.2021 №1 на суму 12 000,00 грн, від 03.02.2022 №2 на суму 18 000,00 грн, від 23.02.2023 №4 на суму 10 000,00 грн та від 10.05.2023 №7 на суму 13 000,00 грн.

Відповідно до пункту 1.1 договору адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги ОСОБА_1. за дорученням, на умовах і в порядку, визначених цим правочином. Позивач, своєю чергою, зобов`язався оплатити надану правову допомогу та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Для надання правничої (правової) допомоги клієнту адвокатське об`єднання призначило таких адвокатів (пункт 1.4 договору в редакції додаткової угоди від 09.06.2022 №2-А):

- Прохорова Юрія Геннадійовича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.08.2018 ЛГ №000198, видане Радою адвокатів Луганської області;

- Корсуна Юрія Юрійовича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.09.2018 ЛГ №000173, видане Радою адвокатів Луганської області;

- Глушпенка Віталія Олександровича, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.09.2017 ЛГ №000054, видане Радою адвокатів Луганської області.

Повноваження цих адвокатів на представництво інтересів ОСОБА_1. за договором підтверджуються ордерами, наявними в матеріалах справи: від 11.04.2022 серії ВВ №1004978 (адвокат Глушпенко В.О.), від 13.02.2023 серії АА №1265674 (адвокат Прохоров Ю.Г.) та від 20.04.2023 серії АА №1287297 (адвокат Корсун Ю.Ю.).

За пунктами 3.1 та 3.2 договору сторони погодили, що сума гонорару та порядок його оплати визначаються в додаткових угодах, які є невід`ємними частинами договору. Сторони також домовилися про доплату гонорару (винагороди) за позитивний результат у справі в розмірі 20 % від суми задоволених позовних вимог.

Договір укладено безстроково, і він набирає чинності з дня його підписання (пункт 5.1 договору).

Додатковою угодою від 03.03.2021 №1 визначено фіксований гонорар (винагороду) у розмірі 12 000,00 грн. Він охоплює такі послуги: надання консультацій, підготовку (складання) та подання позовної заяви, представництво ОСОБА_1. в суді першої інстанції. На виконання цієї угоди сторони 15.03.2021 підписали акт приймання-передачі послуг №1 на зазначену суму без заперечень і зауважень щодо якості послуг.

Додатковою угодою від 03.02.2022 №2 визначено фіксований гонорар (винагороду) у розмірі 18 000,00 грн. Він охоплює такі послуги:

- надання консультацій;

- підготовку (складання) та подання адвокатського запиту до АТ "Українська залізниця", клопотання про витребування доказів, відповіді на відзив, додаткових пояснень до відповіді на відзив, письмових зауважень до заперечень на клопотання про витребування доказів, клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяви про збільшення позовних вимог;

- ознайомлення з матеріалами справи;

- участь у судових засіданнях у суді першої інстанції щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На виконання цієї угоди сторони 03.02.2022 підписали акт приймання-передачі послуг №2 на зазначену суму без заперечень і зауважень щодо якості послуг.

Додатковою угодою від 23.02.2023 №4 визначено фіксований гонорар (винагороду) у розмірі 10 000,00 грн. Він охоплює такі послуги: надання консультацій, підготовку (складання) та подання до суду відзиву на касаційну скаргу та заперечення проти відкриття касаційного провадження, аналіз судової практики, представництво ОСОБА_1. в суді касаційної інстанції. На виконання цієї угоди сторони 23.02.2023 підписали акт приймання-передачі послуг №4 на зазначену суму без заперечень і зауважень щодо якості послуг.

Додатковою угодою від 10.05.2023 №7 визначено фіксований гонорар (винагороду) у розмірі 13 000,00 грн. Він охоплює складання та подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2022, а також представництво інтересів ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції. Сторони 10.05.2023 підписали акт приймання-передачі послуг №7 на зазначену суму без заперечень і зауважень щодо якості послуг.

Відповідно до частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

- складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

- часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

- обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

- ціною позову та (або) значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Якщо вимоги частини 4 статті 126 ГПК України не дотримано, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

Обов`язок довести неспівмірність витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення (частина 6 статті 126 ГПК України).

Визначаючи суму відшкодування, суд виходить із двох критеріїв: реальності адвокатських витрат (тобто їх дійсності та необхідності) і розумності їх розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, коли присуджує судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" та від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) ЄСПЛ зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише тоді, коли доведено, що вони були фактичними й неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" ЄСПЛ зазначив, що відшкодуванню підлягають лише витрати розумного розміру.

У запереченнях проти заяви позивача відповідач зазначає, що послуги за актами від 15.03.2021 №1 на суму 12 000,00 грн та від 03.02.2022 №2 на суму 18 000,00 грн не пов`язані з розглядом цієї справи. На думку відповідача, заявлена сума цих витрат необґрунтована та неспівмірна з наданими послугами. Відповідач також вважає неправомірним включення "гонорару успіху" до витрат на правничу допомогу.

Щодо гонорару успіху суд зазначає наступне.

Судом враховано, що додаткова винагорода обумовлена сторонами до сплати під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навів достатніх доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. Така винагорода була поставлена у залежність від досягнення виконавцем позитивних наслідків (задоволення позовних вимог замовника), що являє собою так званий "гонорар успіху", розмір якого розраховується у відсотковому відношенні від суми фактично задоволених вимог.

Позивач обґрунтовує витрати на суму 30 000,00 грн додатковими угодами від 03.03.2021 №1 та від 03.02.2022 №2 і актами приймання-передачі послуг від 15.03.2021 №1 на суму 12 000,00 грн та від 03.02.2022 №2 на суму 18 000,00 грн. Зазначені в цих документах послуги, зокрема підготовка (складання) та подання адвокатського запиту до АТ "Українська залізниця", клопотання про витребування доказів, додаткових пояснень до відповіді на відзив, письмових зауважень до заперечень на клопотання про витребування доказів, клопотання про долучення документів до матеріалів справи, заяви про збільшення позовних вимог, а також ознайомлення з матеріалами справи, адвокати в межах цієї справи не надавали. Вони й не могли бути надані в межах цієї справи, оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 18.07.2022. Як убачається з матеріалів справи, процесуальні документи та дії, передбачені цими додатковими угодами та актами, представники позивача складали та вчиняли під час розгляду Печерським районним судом міста Києва цивільної справи №757/15379/21-ц.

Отже, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу за зазначеними додатковими угодами та актами на загальну суму 30 000,00 грн не пов`язані з розглядом цієї справи. Тому вимога про стягнення цієї суми з відповідача є необґрунтованою.

Позивач не позбавлений можливості звернутися з відповідною заявою про розподіл цих судових витрат до суду, який розглядав справу №757/15379/21-ц.

Позивач також просить стягнути з відповідача 87,00 грн витрат на відправлення поштової кореспонденції у справі та 85,52 грн судового збору за виготовлення технічного запису судового засідання. На підтвердження цих витрат він надав копії:

- квитанції від 17.04.2023 №310705814720 на суму 85,52 грн;

- квитанцій із накладними оператора поштового зв`язку від 13.01.2023 №0813300946225 на суму 35,00 грн, від 10.03.2023 №0103283462475 на суму 26,00 грн та від 10.03.2023 №0102383462440 на суму 26,00 грн.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати позивача на відправлення поштової кореспонденції (процесуальних документів на адресу суду) в межах цієї справи є обґрунтованими та підтвердженими доказами. Тому вони підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Оскільки рішеннями Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 та 19.02.2025, що залишені в силі судами апеляційної та касаційної інстанцій в частині задоволення позову при першому і другому розгляді вже стягнуто 210365,81 грн та 726281,96 грн, а цим рішенням додатково стягнуто 160694,17 грн, то загальна сума, що задоволена за позовом становить 1097341,94 грн.

Отже, розмір гонорару успіху становить 219 468,39 грн (1 097 341,94 Ч 20 %).

Водночас, виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, беручи до уваги часткове задоволення пред`явлених позовних вимог у даній справі, наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги а також зважаючи на наявність у матеріалах справи належних доказів, які підтверджують розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за розгляд цієї справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій, а також витрат на відправку поштової кореспонденції, наявні підстави для часткового (пропорційного) задоволення вимог позивача про покладення на відповідача вищевказаних судових витрат у розмірі 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд у суді апеляційної інстанції апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2022, 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд даної справи в суді касаційної інстанції, 87,00 грн витрат на відправлення поштової кореспонденції, 85,52 грн судового збору за виготовлення технічного запису судового засідання, а також 219468,39 грн гонорару успіху.

В іншій частині судові витрати, які позивач заявив до стягнення з АТ "Українська залізниця", є необґрунтованими і не підлягають відшкодуванню.

Крім цього, в матеріалах справи є заява ОСОБА_1. про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6133/22, яку він подав через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду. У ній заявник просить стягнути з АТ "Українська залізниця" на свою користь 90 000,00 грн витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції. З урахуванням постанови Верховного Суду від 16.07.2026 цю заяву розглядає Господарський суд міста Києва.

АТ "Українська залізниця" подало заперечення на цю заяву, у яких просить відмовити в її задоволенні, а якщо суд дійде висновку про стягнення витрат, зменшити їх розмір.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявник надав такі документи:

- ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1335107, виданий Адвокатським об`єднанням "Вест іст лойерз партнерс" на підставі договору про надання правничої, правової допомоги від 01.03.2021 №31-ТП;

- додаткові угоди до цього договору від 20.07.2023 №А-6133/01 та від 10.10.2023 №А-6133/02;

- акти приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2024 №А-6133/01 та від 28.02.2024 №А-6133/02.

Зазначені докази надіслано до електронного кабінету іншого учасника справи.

Умови договору від 01.03.2021 №31-ТП і склад адвокатів, призначених для надання правничої допомоги позивачу (пункт 1.4 договору в редакції додаткової угоди від 09.06.2022 №2-А), суд навів вище.

Додатковою угодою від 20.07.2023 №А-6133/01 сторони визначили фіксований гонорар (винагороду) за складання та подання апеляційних скарг і представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції:

- 45 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №910/6133/22;

- 15 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22.

Додатковою угодою від 10.10.2023 №А-6133/02 сторони визначили фіксований гонорар (винагороду) за складання та подання відзивів на апеляційні скарги і представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції:

- 25 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 у справі №910/6133/22;

- 5 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22.

Актом приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2024 №А-6133/01 підтверджено, що адвокатське об`єднання надало, а ОСОБА_1. прийняв такі послуги: складання та подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 та апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22, а також представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, не обмежуючись переліченим. Вартість послуг за цим актом становить 60 000,00 грн.

Актом приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2024 №А-6133/02 підтверджено, що адвокатське об`єднання надало, а ОСОБА_1. прийняв такі послуги: складання та подання відзиву на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2023 і відзиву на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у справі №910/6133/22, а також представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції, не обмежуючись переліченим. Вартість послуг за цим актом становить 30 000,00 грн.

Отже, загальна вартість правничої допомоги становить 90 000,00 грн.

Акти підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печаткою Адвокатського об`єднання "Вест іст лойерз партнерс".

АТ "Українська залізниця" заперечує проти заявленої суми витрат з таких підстав:

- заявник не надав детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом;

- постановою суду апеляційної інстанції в цій справі вже стягнуто "гонорар успіху" в розмірі 72 628,20 грн, а це, на думку відповідача, унеможливлює стягнення гонорару в іншій формі;

- стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої їх стягують, і по суті додатковим джерелом доходу для неї;

- витрати на супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції по суті не підлягають відшкодуванню, оскільки в задоволенні цієї скарги відмовлено;

- заявлений розмір витрат не відповідає критеріям, визначеним частиною 4 статті 126 ГПК України, а також критерію розумності.

З огляду на це відповідач просить відмовити в задоволенні заяви, а якщо суд стягне витрати, зменшити їх розмір.

Суд враховує, що учасник справи має деталізувати опис робіт лише настільки, наскільки це потрібно для його функціонального призначення, тобто для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу. Надмірний формалізм в оцінці деталізації такого опису за відсутності чітких критеріїв у процесуальному законі може призвести до порушення принципу верховенства права.

Витрати на професійну правничу допомогу, обсяг і вартість якої підтверджено, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи сторона вже фактично їх сплатила, чи тільки має сплатити (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України). Аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20 та в додатковій постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22, вирішуючи питання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд має враховувати, зокрема, такі обставини:

- чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій;

- чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини, документи та доводи, якими протилежна сторона обґрунтовувала свої вимоги;

- інші обставини.

Вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним предмету спору з урахуванням складності та значення справи для сторін, суд враховує таке. Під час апеляційного перегляду справи позиція позивача не змінювалася, а його інтереси представляло те саме адвокатське об`єднання.

Правова позиція позивача була сформована ще до апеляційного перегляду справи. Доказів додаткового комплексного та всебічного вивчення юридичної природи спірних правовідносин на стадії апеляційного перегляду заявник не надав, і з матеріалів справи такі обставини не вбачаються.

Тому суд вважає, що гонорар за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" на рішення суду першої інстанції по суті в розмірі 25 000,00 грн, визначений позивачем та адвокатським об`єднанням, є завищеним щодо іншої сторони спору і неспівмірним з обсягом наданих послуг та ринковими цінами на адвокатські послуги. До того ж подання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов`язком учасника справи, і він користується цим правом на власний розсуд.

У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/7586/19 викладено такий висновок. Представництво є видом адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Воно охоплює також забезпечення прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення та прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача й цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Отже, беручи на себе обов`язок представляти інтереси клієнта в суді, адвокат відповідає не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документа чи виступ у суді. Він бере на себе обов`язок вчинити комплекс дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов`язків клієнта.

Тому участь у судовому засіданні є не формальною присутністю на ньому, а включає підготовку адвоката до засідання, час на дорогу до суду та назад, очікування та безпосередню участь у засіданні.

Цей висновок Верховного Суду підтверджує, що витрати на представництво інтересів позивача в Північному апеляційному господарському суді підлягають відшкодуванню. Участь представника позивача в судових засіданнях 29.11.2023, 07.02.2024 та 28.02.2024 підтверджено відповідними протоколами.

Щодо складання та подання апеляційної скарги позивача та його відзиву на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення суду першої інстанції суд звертається до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 21.02.2024 у справі №910/9714/22:

"…норми статті 244 ГПК України вказують на те, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує/змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті (наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 21.05.2021 у справі №905/1623/20, від 22.10.2019 у справі №922/2665/17, від 12.01.2021 у справі №1540/4122/18, від 17.02.2021 у справі №522/17366/13-ц, від 25.03.2021 у справі №640/15192/19).

Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яка згідно з частиною першою статті 244 ГПК України полягає у такому: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Водночас судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (такий висновок викладений у пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц та у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №907/418/21)".

"…Отже, Суд у спірному питанні зазначає, що оскарження додаткового судового рішення не є окремим судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, є необґрунтованим".

Заявник включив до складу витрат підготовку та подання апеляційної скарги і відзиву на апеляційну скаргу, які стосувалися перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у цій справі. Це додаткове рішення ухвалено за результатами розгляду заяви про розподіл судових витрат у суді першої інстанції. Тому суд відмовляє у відшкодуванні цих витрат на загальну суму 20 000,00 грн, з яких:

- 15 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення;

- 5 000,00 грн за супровід справи в частині розгляду апеляційної скарги АТ "Українська залізниця" на додаткове рішення.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України). Отже, суд вирішує питання про відшкодування судових витрат на користь сторони в разі повного чи часткового задоволення її вимог. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги позивача на рішення суду першої інстанції відмовлено, суд відмовляє у відшкодуванні 45 000,00 грн витрат на підготовку та подання цієї апеляційної скарги.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої їх стягують, і по суті додатковим джерелом доходу для неї. Таку саму правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності та розумності), принципу розумності судових витрат і з урахуванням усіх обставин та складності справи, суд вважає обґрунтованим і розумним розміром компенсації витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції 20 000,00 грн.

Щодо заяви Відповідача про поворот виконання судових рішень.

В частині поданої відповідачем 09.09.2024 року через систему "Електронний суд" заяви б/н від 06.09.2024 року про поворот виконання судових рішень у справі №910/6133/22, в якій відповідач на підставі ст. 333 ГПК України просить суд в порядку повороту виконання додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023, зміненого постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, та додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2024 у справі №910/6133/22, стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5) 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, 5 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді касаційної інстанції, 172,52 грн. витрат на відправку поштової кореспонденції, 72 628,20 грн. гонорару успіху та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн. суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

За приписами ч. 9 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи. Така заява розглядається у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника у двадцятиденний строк з дня надходження заяви, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням військової частини НОМЕР_2 щодо офіційного тлумачення положення п. 28 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129 Конституції України від 2 листопада 2011 року №13-рп/2011 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна і виконання дій відпала.

З урахуванням викладеного, оскільки за результатами нового розгляду суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі, що перевищує суми, сплачені відповідачем на виконання скасованих (змінених) судових рішень, правова підстава для набуття позивачем цих коштів не відпала, а тому заява відповідача про поворот виконання задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 244, 333 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 552 305,94 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 160694 (сто шістдесят тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн 17 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків та зборів.

3. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в дохід Державного бюджету України 2410 (дві тисячі чотириста десять) грн 41 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Заяву ОСОБА_1 від 23.05.2023 про розподіл судових витрат у справі №910/6133/22 задовольнити частково.

6. Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/6133/22 від 04.03.2024 задовольнити частково.

7. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції, 20 000 (двадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції під час першого розгляду справи, 219 468 (двісті дев`ятнадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн 39 коп. гонорару успіху, 87 (вісімдесят сім) грн 00 коп. витрат на відправлення поштової кореспонденції та 85 (вісімдесят п`ять) грн 52 коп. судового збору за виготовлення технічного запису судового засідання.

8. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

9. У задоволенні заяви Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 06.09.2024 про поворот виконання судових рішень у справі №910/6133/22 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 03.11.2026.

Суддя Дупляк О.М.