Рішення № 141144122, 26.10.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/824/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Пригузи П.Д., розглянувши справу

за позовом: Чопської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04053737, 89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Берег, буд. 2,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгвардорбуд", код ЄДРПОУ - 41693050, 89502, Закарпатська обл., Ужгородський район, с.Тисаашвань, вул.Латориця, буд. 2Б,

про стягнення коштів,

Секретар судового засідання - Повідайчик Т.В.

Учасники справи, що з`явились в судове засідання:

від позивача: Скиба С.С., представник

від відповідача: Олійник Б.Р. - адвокат,

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог.

Чопська міська рада Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04053737, 89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Берег, буд. 2, звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгвардорбуд", код ЄДРПОУ - 41693050, 89502, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2Б, з позовними вимогами стягнення з відповідача на свою користь безпідставно збережених коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 площею 1.000 га, на якій розташований комплекс відповідача, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2б за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року включно в загальній сумі 932 472.98 грн.

Обґрунтування позовних вимог.

1) Позивач зазначає, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності відповідачу на праві приватної власності належить об`єкт - комплекс, який знаходиться за адресою - Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2б.

Підставою виникнення права власності на нерухоме майно є договір купівлі - продажу від 06.11.2017, серія і номер - 1801.

По тексту договору купівлі - продажу нерухомого майна від 06.11.2017 визначено, що комплекс, який придбав відповідач, розташований на земельній ділянці площею 1 га з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 з цільовим призначенням 11.02, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

2) Позивач зазначає, що нерухоме майно відповідача знаходиться за межами с. Тисаашвань в межах Чопської міської територіальної громади. За переконанням позивача, на таку земельну ділянку поширюються вимоги п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України та вона вважається комунальною власністю Чопської міської територіальної громади з 27.05.2021 року.

Внаслідок використання земельної ділянки з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 площею 1.000 га, яка є власністю міської територіальної громади в особі Чопської міської ради без правовстановлюючих документів, ТОВ "УНГВАРДОРБУД" були нанесені значні збитки Чопській міській територіальній громаді, що призвело до недоотримання коштів до бюджету за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року включно у розмірі 932 472.98 грн.

Позивач вказує, що станом на день подання цієї позовної заяви, суму збитків відповідач не сплатив, будь - якої відповіді чи заперечень не надав.

На підставі вищевикладеного, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 932 472.98 грн безпідставно збережених коштів за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року.

Правова позиція відповідача у справі.

Ухвалою суду від 11.08.2026 суд зазначив для відповідача, що ним не виконано передбаченого законом обов`язку зареєструвати власний електронний кабінет та про необхідність вчинення дій з обов`язкової реєстрації власного електронного кабінету на виконання вимог ч. 6 ст. 6 ГПК України, що надасть йому можливість ознайомлюватися з матеріалами справи через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), а також забезпечить йому швидкий обмін документами по справі.

Відповідач не має власного зареєстрованого електронного кабінету, що підтверджується зокрема відповіддю №38623781 про відсутність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, сформованою на запит суду.

Ухвала суду від 11.08.2026 була направлена відповідачу рекомендованою міською поштою з повідомленням про вручення.

На адресу суду 14.09.2026 надійшло клопотання про вступ у справу та відкладення судового засідання від представника відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/8959/26 від 14.09.2026 року). Такий доступ до справи було надано представнику відповідача 14.09.2026 року.

На адресу суду надійшли пояснення у справі від відповідача у справі (вх. №02.3.1-02/10511/26 від 26.10.2026 року), в яких він вказував, що не погоджується з позовними вимогами, вважає їх частково безпідставними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Так відповідача зазначає, що позивачем безпідставно застосовано ставку 12% при розрахунку орендної плати. Відповідач у своїй поясненнях звертає увагу, що відповідно до рішення Чопської міської ради від 26.05.2022 №13 встановлено плату за землю з цільовим призначенням 11.04 в розмірі 1.200% від нормативної грошової оцінки землі для юридичних осіб. Позивач здійснив розрахунок суми збитків, застосувавши ставку 12% від нормативної грошової оцінки землі, посилаючись на акт комісії з визначення збитків від 21.04.2026 №1.

За переконанням відповідача, орган місцевого самоврядування реалізує свою дискрецію виключно шляхом прийняття нормативно-правових актів у формі рішень. Рада не має повноважень довільно, на підставі внутрішнього акта комісії, застосовувати максимальну ставку 12 % для того чи іншого орендаря.

Крім того, відповідач звертав увагу на те, що в договорі оренди від 15.11.2023 сторони погодили річну орендну плату в розмірі 185 067.28 грн. Відповідно до НГО ділянки, яка у 2022 році становила 3 084 454.70 грн, встановлена в договорі плата фактично дорівнює близько 6% від НГО.

Крім того, відповідач вказує, що до моменту державної реєстрації права власності позивач не набув статусу власника цієї ділянки у розумінні цивільного законодавства, а тому вимоги про стягнення коштів за період до 08.12.2022 року є безумовно безпідставними.

За альтернативним розрахунком відповідача, сума безпідставно збережених коштів, що може бути стягнена з відповідача складає - 41 383.87 грн з розрахунку 1.2% від НГО ділянки.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою суду від 11.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судовий розгляд справи по суті на 14 вересня 2026 року. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 14.09.2026 розгляд справи відкладено і призначено судове засідання на 26 жовтня 2026 року.

В судовому засіданні 26.10.2026 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Частиною 1 статті 240 ГПК України передбачено, що рішення суду (повне або скорочене) проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час проголошення повного рішення суду суд може оголосити лише його вступну та резолютивну частини та негайно вручити копії такого рішення учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Стислий виклад фактичних обставин, встановлених судом.

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 102775995, дата та час формування - 06.11.2017, підтверджується, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Унгвардорбуд" на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 943093421248, а саме комплекс за адресою - Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2Б.

Дата державної реєстрації - 06.11.2017, підстава виникнення права власності - договір купівлі - продажу, серія і номер - 1801, виданий приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В.

Відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 06.11.2017, вказаний комплекс розташований на земельній ділянці площею 1 га за кадастровим номером - 2124884200:01:001:0153, цільовим призначенням - 11.02, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Вказана ділянка перебуває у комунальній власності позивача, що підтверджується зокрема - листом Ужгородської районної військової адміністрації Закарпатської області №03-26/707 від 22.07.2022, в якому була наявна пропозиція щодо здійснення державної реєстрації спірної земельної ділянки; витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер витягу - 317080492 від 08.12.2022

Актом комісії Чопської міської ради з визначення збитків власникам землі та землекористування від 21.04.2026 підтверджується, що відповідач тривалий час з 27.05.2021, а саме з моменту переходу ділянки до земель комунальної власності до моменту реєстрації права оренди вказаної ділянки - 30.11.2023 включно, використовував її без відповідних документів, не оформляв право користування на земельну ділянку і не сплачував за її користування грошові кошти, внаслідок чого ним було нанесено значні збитки громаді, що призвело до недоотримання коштів до бюджету громади.

Загальна сума збитків відповідно до розрахунків позивача складає - 932 472,98 грн за період - з 27.05.2021 по 30.11.2023 року.

Актом обстеження від 05.06.2026, складеним представниками Чопської міської ради, підтверджується, що площа обстежуваної ділянки становить 1.000 га, кадастровий номер - 2124884200:01:001:0153. Вказана ділянка перебувала у державній власності, з 27.05.2021 перейшла до земель комунальної власності Чопської міської територіальної громади відповідно до вимог п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України. На означеній ділянці розташоване нерухоме майно, яке належить ТОВ "Унгвардорбуд" на праві приватної власності. Згідно з договором оренди землі від 30.11.2023 року, ділянка знаходилася в користуванні на умовах оренди у ТОВ "Унгвардорбуд" та була викуплена з комунальної власності відповідно до рішення сесії Чопської міської ради від 21.08.2024 року.

В матеріалах справи наявний витяг з рішення №528 від 18 червня 2026 "Про затвердження акту комісії з визначення збитків власникам землі та землекористувачам", яким затверджено акт комісії з визначення збитків власникам землі та землекористувачам від 21 квітня 2026 року №1; зобов`язано ТОВ "Унгвардорбуд" протягом 1 місяця з дня прийняття вказаного рішення, сплатити суму нарахованих збитків в розмірі 932 472.98 грн на рахунок Чопської міської ради.

Судом встановлено, що позивач направляв також відповідачу вимогу №03-19/265 від 29.01.2026 про сплату боргу.

В матеріалах справи також наявна копія договору оренди земельної ділянки від 15.11.2023 року, згідно з даними якого орендодавець надає (позивач), а орендар приймає (відповідач) у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, з кадастровим номером - 2124884200:01:001:0153, яка розташована за адресою - с. Тисаашвань, вул. Латорицька, 2б.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить - 3 084 454.70 грн (п. 4 договору), що підтверджується також витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №12240/221-22 від 26.07.2022 року. Пунктом 8 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 185 067.28 грн на рік або 15 422.27 грн в місяць.

Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації (п. 10 договору).

Відповідно до п. 12 договору, розмір орендної плати переглядається у разі зокрема - зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної та комунальної власності.

Право оренди такої ділянки зареєстровано 30.11.2023, що підтверджується зокрема витягом з Державного реєстру речових прав, номер витягу - 357082668 від 05.12.2023 року.

Судом встановлено також, що в матеріалах справи наявний витяг з рішення №13 від 26 травня 2022 року, яким установлено на території Чопської міської територіальної громади місцеві податки і збори, зокрема плату за землю. Додатком 3.1. до такого рішення долучені ставки земельного податку. Так, для земельної ділянки з цільовим призначенням "11.02 - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості" передбачена ставка 1.200%.

Позивачем також долучено і копію витягу з рішення №24 від 26 травня 2023 року "Про внесення змін до рішення Чопської міської ради від 26.05.2022 №13 "Про встановлення місцевих податків і зборів". Даним рішенням зокрема викладено додаток 3.1 "Ставки земельного податку" до рішення у новій редакції згідно з додатком 1 до цього рішення. Даним додатком аналогічно встановлено означену ставку 1.200% для земельних ділянок з цільовим призначенням 11.02.

Мотивувальна частина.

Правове обґрунтування і оцінка (висновки) суду.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями ст. 11 ЦКУ передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦКУ, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; зміна правовідношення; припинення правовідношення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.202 ЦК).

Статтею 204 ЦКУ передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Згідно положень ст. 509 ЦКУ, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч.1 ст.526 ЦКУ).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦКУ).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦКУ).

Частиною 1 ст. 604 ЦКУ передбачено, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ч. 1 ст. 610 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ст. 615 ЦКУ, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦКУ, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦКУ).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦКУ).

Згідно ст. 631 ЦКУ, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Нормою ст. 638 ЦКУ передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 651 ЦКУ передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ст. 653 ЦКУ).

Згідно зі ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про оренду землі, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України Про оренду землі).

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 126 Земельного кодексу України).

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених земель.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

Мотивована оцінка доводів учасників.

Судом встановлено, що дійсно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 102775995, дата та час формування - 06.11.2017, підтверджується, що Товариству з обмеженою відповідальністю "Унгвардорбуд" на праві приватної власності належить об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 943093421248, а саме комплекс за адресою - Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2Б.

Дата державної реєстрації - 06.11.2017, підстава виникнення права власності - договір купівлі - продажу, серія і номер - 1801, виданий приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкін Д.В.

Відповідно до договору купівлі - продажу нерухомого майна від 06.11.2017, вказаний комплекс розташований на земельній ділянці площею 1 га за кадастровим номером - 2124884200:01:001:0153, цільовим призначенням - 11.02, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Така земельна ділянка перебуває у комунальній власності відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, яким передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених земель.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

Перебування спірної ділянки в комунальній власності позивача підтверджується також і Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу - 317080492 від 08.12.2022 року.

Судом встановлено, що вказаний пункт 24 Перехідних положень Земельного кодексу України набрав законної сили - 27.05.2021 року. Означена спірна земельна ділянка не відноситься до категорій, передбачених п. 24 Перехідних положень ЗКУ, на неї не було зареєстроване право державної власності у ДРРП. Відтак, враховуючи положення п. 24 Перехідних положень ЗКУ стосовно дати набрання законної сили вказаним пунктом, суд зазначає, що вказана ділянка перебуває у комунальній власності з - 27.05.2021 року.

На підставі вищевикладеного, суд відхиляє доводи відповідача, що вказана земельна ділянка перебуває у комунальній власності з 02.12.2022 - дати державної реєстрації права комунальної власності за позивачем у ДРРП. Пунктом 24 Перехідних положень ЗКУ чітко регламентовано, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім визначених земель.

В матеріалах справи також наявна копія договору оренди земельної ділянки від 15.11.2023 року, згідно з даними якого орендодавець надає (позивач), а орендар приймає (відповідач) у строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, з кадастровим номером - 2124884200:01:001:0153, яка розташована за адресою - с. Тисаашвань, вул. Латорицька, 2б.

Право оренди такої ділянки зареєстровано 30.11.2023, що підтверджується зокрема витягом з Державного реєстру речових прав, номер витягу - 357082668 від 05.12.2023 року.

Таким чином, суд зазначає, що належними і допустимими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується, що відповідач, який являється діючим власником земельної ділянки, яка розташована на земельній ділянці площею 1 га за кадастровим номером - 2124884200:01:001:0153, в період з 27.05.2021 року (дата набрання законної сили пунктом 24 перехідних положень Земельного кодексу України) по 30.11.2023 року (дата державної реєстрації права оренди за відповідачем в ДРРП) користувався без належної правової підстави спірною земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України та п. 14.1.147. ст.14 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Отже, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» в залежності від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Згідно з статтями 1213, 1214 Цивільного кодексу України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку із набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, означає необхідність застосування норм, передбачених ст. ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України та правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

При кваліфікації відносин суд звертається до правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, у постановах Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Представник відповідача в судовому засіданні та у поданих письмових поясненнях не заперечував вказаного факту. Спірним між сторонами моментом являється лише розрахунок безпідставно збережених коштів.

Актом комісії Чопської міської ради з визначення збитків власникам землі та землекористування від 21.04.2026 підтверджується, що відповідач тривалий час з 27.05.2021, а саме з моменту переходу ділянки до земель комунальної власності до моменту реєстрації права оренди вказаної ділянки - 30.11.2023 включно, використовував її без відповідних документів, не оформляв право користування на земельну ділянку і не сплачував за її користування грошові кошти, внаслідок чого ним було нанесено значні збитки громаді, що призвело до недоотримання коштів до бюджету громади.

Загальна сума збитків відповідно до розрахунків позивача складає - 932 472,98 грн за період - з 27.05.2021 по 30.11.2023 року. Відповідно до вказаного розрахунку, позивач застосовував ставку 12 % від нормативно - грошової оцінки земельної ділянки при здійснених розрахунках.

За встановленими фактичними обставинами, в договорі оренди від 15.11.2026 сторони дійшли згоди між собою, що нормативно грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить - 3 084 454.70 грн (п. 4 договору), що підтверджується також витягом із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №12240/221-22 від 26.07.2022 року. Пунктом 8 договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 185 067.28 грн на рік або 15 422.27 грн в місяць, що складає 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Разом з тим, позивач при розрахунку безпідставно збережених коштів за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року застосував ставку 12% від нормативно - грошової оцінки. Статтею 13 ЗУ «Про оцінку земель» регламентовано, що для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов`язково. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років (стаття 18 Закону України «Про оцінку земель»).

Відповідно до ст. 20 ЗУ Про оцінку земель, за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються, як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про оцінку земель витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 вказувала, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України, органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Положеннями п.288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено, - у розмірі не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 5 відсотків нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області;

Також згідно положень п. 288.5.2. ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового Кодексу України, для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до законодавства. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового Кодексу України).

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено приписами підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового Кодексу України.

Враховуючи положення податкового законодавства стосовно того, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки, суд зазначає, що зі сторони позивача є недобросовісним здійснення нарахування з врахуванням максимальної ставки, оскільки в подальшому в укладеному договорі оренди від 15.11.2023 сторони дійшли згоди, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 185 067.28 грн на рік або 15 422.27 грн в місяць, що складає 6% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки.

Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права особа має здійснювати добросовісно, розумно та справедливо.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 2 статті 13 ЦКУ).

Статтею 3 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з фундаментальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦКУ).

У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч. 6 статті 13 ЦКУ).

За усталеною практикою Верховного Суду, дискреційні повноваження органів державної влади не є абсолютними, вони завжди обмежені законом, принципом верховенства права та судовим контролем.

ЄСПЛ зазначив, що закон, який надає дискреційні повноваження, повинен встановлювати межі цієї дискреції. Необмежене право розсуду суперечило б принципу верховенства права.

ЄСПЛ вказав у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України», що національне законодавство має надавати достатньо чіткі засоби правового захисту від свавільного втручання органів влади.

Відтак, з врахуванням вказаного вище і положень наступного укладеного договору оренди між сторонами від 15.11.2023, суд вважає за необхідне відхилити розрахунки безпідставно збережених коштів позивача і відповідача та стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти в сумі 466 236,49 грн, що складає 6% від нормативно - грошової оцінки за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 площею 1.000 га, за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року включно.

Висновки суду.

Суд висновує, що належними і допустимими доказами у справі підтверджується, що відповідач допустив безпідставне збереження коштів територіальної громади Чопської міської ради, шляхом використання земельної ділянки, як власник будівлі, яка розташована ній, і такі кошти в розмірі 466 236,49 грн, що складає 6% від нормативно - грошової оцінки за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 площею 1.000 га, за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року включно, підлягають стягненню на користь позивача відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України», зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відтак з урахуванням усіх встановлених обставин та зроблених правових висновків, враховуючи аргументи позивача та подані ним докази, суд вказує, що існують підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову частково cудові витрати підлягають віднесенню на відповідача в частині задоволених позовних вимог та на позивача в частині відмовлених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгвардорбуд", код ЄДРПОУ - 41693050, 89502, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тисаашвань, вул. Латориця, буд. 2Б, на користь Чопської міської ради Закарпатської області, код ЄДРПОУ - 04053737, 89502, Закарпатська область, м. Чоп, вул. Берег, буд. 2, безпідставно збережені кошти в сумі 466 236,49 грн (чотириста шістдесят шість тисяч двісті тридцять шість гривень 49 копійок) за користування земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 2124884200:01:001:0153 площею 1.000 га, за період з 27.05.2021 по 30.11.2023 року включно та 5594,84грн. (п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири гривень 84 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою ст. 256 ГПК України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано 03.11.2026 року.

Суддя П. Д. Пригуза