Рішення № 141141943, 03.11.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 753/9611/24

Провадження № 2/369/1502/26

РІШЕННЯ

Іменем України

03.11.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 753/9611/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дарницький відділ Державної виконавчої служби у м. Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту та позовом третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» про визнання права власності на майн,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» звернувся до Дарницького районного суду міств Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дарницький відділ Державної виконавчої служби у м. Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Товариство є забудовником житлового комплексу «Чайка».

Для залучення коштів у будівництво ТОВ «УКРГАЗ» емітував цінні папери звичайні, цільові, бездокументарні, незабезпечені облігації.

Обіг зазначених цінних паперів регламентувався Законом України «Про інвестиційну діяльність» та Проспектом емісії, затвердженим Національною комісією з цінних папері та фондового ринку.

В подальшому увесь обсяг цінних паперів був відчужений ТОВ «УКРГАЗ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСІНОР», яке в свою чергу відчужила цінні папери на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ФІНЕК ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ».

18.01.2008 року між ТОВ «КУА ФІНЕК ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» та громадянином ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів, згідно умов якого останній придбав облігації серії «В» у кількості 8 570 штук, вартістю 1 облігації 30,00 грн., на загальну суму 670 816 грн. 75 коп.

Після придбання зазначених цінних паперів ОСОБА_1 набув прав та обов`язків передбачених Проспектом емісії, зокрема право отримати в обмін на погашення цінних паперів певний об`єкт нерухомого майна та обов`язок здійснити процедуру погашення цінних паперів у визначений термін, а саме до 01.11.2009, але не раніше дати введення об`єкту в експлуатацію.

Для визначення в натурі об`єкта нерухомого майна та процедури отримання цього об`єкту у власність між ТОВ «УКРГАЗ» та ОСОБА_1 було укладено Договір бронювання об`єкту будівництва. Відповідно до договору забудовник бронює за ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 .

Об`єкт будівництва житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 ) було введено в експлуатацію 14.10.2009 року.

ОСОБА_1 не вчинив дії передбачені Проспектом емісії та умовами договору бронювання об`єкту будівництва щодо процедури погашення цінних паперів.

Відповідно до умов Проспекту емісії та договору бронювання наслідком порушення процедури погашення цінних паперів є втрата можливості отримання об`єкту будівництва у власність.

При цьому інвестор, який не вчинив в передбачений строк процедуру погашення цінних паперів не позбавлений можливості отримати їх номінальну вартість протягом трьох місяців з дня пред`явлення.

Однак ОСОБА_1 в обхід встановлених проспектом емісії та умовами договору бронювання процедур оформив право власності на спірну квартиру шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Рішенням Фастівського районного суду Київської області від 27.05.2010 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.

18.04.2011 рішенням Апеляційного суду Київської області вищевказане рішення було скасовано повністю.

При цьому 07.12.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.

ТОВ «УКРГАЗ» оскаржило зазначену угоду у судовому порядку.

13.12.2011 рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області позов ТОВ «УКРГАЗ» було задоволено. Договір купівлі-продажу спірної квартири визнано недійсним. Спірна квартира витребувана на користь ТОВ «УКРГАЗ».

10.04.2012 рішенням Апеляційного суду Київської області рішення суду першої інстанції було частково скасовано. В задоволені позовних вимог про витребування майна з незаконного чужого володіння відмовлено. Скасування спірного договору купівлі-продажу залишено в силі.

Отже ТОВ «УКРГАЗ», як забудовник, отримав право власності на знов створене майно з моменту завершення його будівництва.

Для оформлення права власності на знов створене майно ТОВ «УКРГАЗ» розпочало процедуру державної реєстрації спірної квартири, в ході якого дізналось про арешт квартири, накладений постановою державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві.

Як з`ясувалось, арешт на квартиру було накладено в рамках виконавчого провадження 23236589, сторонами якого є боржник ОСОБА_1 та стягувач ОСОБА_2 . При цьому виконавче провадження 23236589 закінчено 30.01.2013.

Таким чином, у відповідності до законодавства ТОВ «УКРГАЗ» набув право власності на квартиру АДРЕСА_3 , однак не має можливості зареєструвати право власності у зв`язку з накладенням арешту на майно позивача.

Позивач просить суд визнати право власності за ТОВ «УКРГАЗ» на квартиру АДРЕСА_3 .. Зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_3 .

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17.05.2024 року справу № 753/9611/24 було передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 03.09.2024 року було відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Представник третьої особи ОСОБА_3 адвокат Олексієнко Л.В. надав суду письмові пояснення в яких заперечував проти задоволення позову.

В письмових поясненнях представником третьої особи були викладенні наступні аргументи та міркування:

ОСОБА_1 повністю оплатив вартість лоту цінних паперів, а отже виконав свої зобов`язання за спірну квартиру. Таким чином ТОВ «УКРГАЗ» має намір повторно отримати право власності на майно, яке вже було ним продано.

ТОВ «УКРГАЗ» діяв недобросовісно сприяючи попередньому відчуженню квартири на користь ОСОБА_3 , шляхом укладання з ОСОБА_1 акту огляду квартири.

ТОВ «УКРГАЗ» не надав суду достатніх доказів виникнення у нього права власності на спірну квартиру.

Преюдиційність факту відсутності у ТОВ «УКРГАЗ» права власності на спірну квартиру, встановленого рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.04.2012 у справі № 22-ц-1097/12.

Таким чином ТОВ «УКРГАЗ» не набув права власності на спірну квартиру, оскільки є забудовником, а не власником.

ОСОБА_3 є власником спірної квартири, оскільки визнана рішенням суду добросовісним набувачяем.

Представник позивача ОСОБА_5 надав суду відповідь на письмові пояснення представника третьої особи в яких заперечував проти викладених в ній аргументів та міркувань з наступних підстав:

ОСОБА_1 не були виконані фінансові зобов`язання за спірну квартиру. Лише саме придбання лоту цінних паперів не породжує права власності на об`єкт будівництва.

Оскільки ОСОБА_1 не виконав процедуру погашення цінних паперів в передбачений Проспектом емісії цінних паперів та Договором бронювання строк, він втратив можливість отримати об`єкт будівництва у власність, залишившись при цьому власником цінних паперів, які самі по собі теж є фінансовим активом.

ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру було оформлено в обхід встановлених законом процедур. При цьому дізнавшись про це ТОВ «УКРГАЗ» було вчинено всіх можливих дій для відновлення порушеного права, зокрема звернення до суду з позовом про скасування рішення про визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру та звернення до Національної поліції з заявою про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

Судом першої інстанції було винесено додаткове рішення, яким з ОСОБА_1 було стягнуто на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 суму коштів сплачених за купівлю спірної квартири у розмірі 951 600 грн.

Рішенням Апеляційного суду Київської області, на яке посилався представник третьої особи, був встановлений преюдиційний факт, відсутності у ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.

Оскільки ОСОБА_1 не набув права власності на спірну квартиру, власником є ТОВ «УКРГАЗ», як забудовник.

03.03.2025 представник третьої особи Бондар Інни Валеріївни звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 в якій просив визнати за ОСОБА_3 право власності на майно за набувальною давністю.

В обґрунтування позову зазначав, що 07.12.2010 між ОСОБА_1 , як продавцем та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як покупцями був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири.

Рішенням Києво-Святошинського суду Київської області від 13.12.2011 зазначений договір був визнаний недійсним.

Однак ОСОБА_3 разом з сім`єю продовжила проживати у спірній квартирі, проживає в ній до теперішнього часу, тобто більше десяти років, наглядає за майном та бере участь у догляді спільного майна.

Протягом всього часу проживання в спірній квартирі претензій про виселення чи позовів про витребування майна не отримувала, про її проживання усім, в тому числі і позивачу було відомо.

Таким чином відповідно до вимог цивільного законодавства та правових позицій Верховного Суду в даному випадку наявні всі необхідні умови для набуття права власності за набувальною давністю, а саме:

1. Добросовісність володіння.

Добросовісність ОСОБА_3 на момент передачі майна встановлена рішенням суду у справі № 2-3250/11.

2. Відсутність документів, які свідчили про наявність у громадянина прав на це майно (безтитульність).

ОСОБА_3 володіє спірною квартирою АДРЕСА_4 без будь-яких правових підстав (безтитульно), адже договір купівлі-продажу квартири визнано судом недійсним.

Державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру не свідчить про наявність у нього права власності на спірне майно.

3. Володіння має бути відкрити, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним.

Доказом відкритості володіння є заключення ОСОБА_3 договірних відносин з надавачами комунальних послуг та управляючою компанією.

4. Володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

ОСОБА_3 фактично безперервно володіє спірною квартирою з 07.12.2010.

Ухвалою від 03.04.2025 позов третьої особи було прийнято в одне провадження з позовом ТОВ «УКРГАЗ».

18.04.2025 представник позивача за первісним позовом ОСОБА_5 надіслав до суду додаткові пояснення у справі в яких заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 з наступних підстав:

В разі задоволення позовних вимог ОСОБА_3 виникне ситуація , в якій ТОВ «УКРГАЗ» буде позбавлений права власності на спірну квартиру і одночасно буде зобов`язано повернути ОСОБА_1 номінальну вартість цінних паперів, в той час, як ОСОБА_3 отримає одночасно і право власності на спірну квартиру і право вимоги до ОСОБА_1 про повернення суми сплаченої за договором купівлі-продажу квартири у розмірі 951 600,00 грн., які були стягненні на користь останньої додатковим рішенням Києво-Святошинського суду Київської області по справі № 2-3250/11.

Відсутність необхідних умов для визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю.

Відсутність в поведінці ОСОБА_3 критерію «добросовісного володіння», оскільки остання з 13.12.2011 тобто з дати ухвалення рішення суду по справі № 2-3250/11 знала про неправомірність заволодіння майном та була обізнана про наявність інших претендентів на майно.

Таким чином оскільки відсутня умова добросовісності заволодіння майном, задавнити строк безперервного володіння неможливо.

Доказом недобросовісної поведінки ОСОБА_3 є звернення останньої за додатковим судовим рішенням про стягнення на її користь отриманих ОСОБА_1 коштів за продаж спірної квартири.

Відсутній факт безтитульності володіння майном, оскільки ОСОБА_3 в межах розгляду справи заявляла, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири.

Невірно обраний відповідача, оскільки у справах про визнання права власності за набувальною давністю відповідачем є попередній власник майна, в той час, як ОСОБА_1 ніколи не був власником спірної квартири.

Визнання права власності на майно за набувальною давністю можливо виключно на майно щодо якого відсутній спір про право власності. В той же час сам факт, що позов ОСОБА_3 заявлений, як зустрічний унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю.

08.06.2025 представник третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 адвокат Олексієнко Л.В. звернувся до суду з клопотанням про залучення в якості співвідповідача ТОВ «УКРГАЗ» до позову третьої особи.

Протокольною ухвалою суду від 19.06.2025 року замінено статус 3 особи ТОВ «Укргаз» на співвідповідача за позовом 3 особи ОСОБА_3 .

В підготовче судове засідання з`явились представник позивача ТОВ «УКРГАЗ» Сіньков В.Г. та представник третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 адвокат Олексієнко Л.В.

Відповідачі за первинним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та треті особи: Дарницький відділ Державної виконавчої служби у м. Києві та ОСОБА_4 у підготовче судове засідання не з`явились, повідомлені були належним чином.

Заслухавши думку представника позивача та представника третьої особи з самостійними вимогами на предмет позову судом було вирішено закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

У судове засідання з`явились представник позивача ТОВ «УКРГАЗ» Сіньков В.Г. та представник третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_3 адвокат Олексієнко Л.В.

Відповідачі за первинним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та треті особи: Дарницький відділ Державної виконавчої служби у м. Києві та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явились, повідомлені були належним чином.

У судовому засіданні представник позивача по первинному позову ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги навів аргументи, думки та міркування викладені у позовній заяві та письмових поясненнях просив позовні первісного позову задовольнити у задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору відмовити.

Представник третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору адвокат Олексієнко Л.В. навів аргументи, думки та міркування аналогічні викладеним у письмових поясненнях та позовній заяві третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору. Просив у задоволенні позовних вимог первинного позову відмовити, позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору задовольнити.

Представники ОСОБА_5 та Олексієнко Л.В. подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положення цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено що згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.01.2024 № 363736016 відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_3 відсутні.

Згідно даних актуальної інформації зі спеціального розділу - актуальна інформація про державну реєстрацію обтяжень, вбачається, що з 23.02.2011 11:16:19 зазначена вище квартира перебуває під арештом, обтяжувач: Відділ державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві.

Згідно копії відповіді Дарницького відділу Державної виконавчої служби від 07.05.2024 №23236589/2 арешт на квартиру накладений в рамках виконавчого провадження №23236589, боржником в якому є ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , а стягувачем ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Згідно копії договору купівлі-продажу облігацій № Б 01087 від 18.01.2008 укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ФІНЕК ЕССЕТ МЕНЕДЖМЕНТ» та ОСОБА_1 останній придбав цінні папери, а саме: облігації звичайні, цільові, іменні, бездокументарні, серії В, емітентом яких є ТОВ «УКРГАЗ» у загальній кількості 8 570 шт. Номінальна вартість однієї облігації 30,00 грн., а загальна договірна вартість облігацій складає 670 816 грн. 75 коп.

Згідно копії договору бронювання об`єкту будівництва № 3/1/13/85/Ж укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» та ОСОБА_1 забудовник ТОВ «УКРГАЗ» бронює за ОСОБА_1 об`єкт будівництва, що будується за адресою: АДРЕСА_5 . Обєкт будівництва розташований за адресою: АДРЕСА_6 .

Згідно п. 3.1. Договору умовою передачі об`єкту будівництва замовнику є передача останнім повністю оплаченого лоту облігацій до погашення. Передача лоту облігацій забудовнику здійснюється шляхом перерахування лоту облігацій на рахунок в цінних паперах, відкритий забудовником в депозитарії ВАТ «МФС» №301951.

Згідно п. 3.2. Договору упродовж терміну, визначеного Інформацією про випуск облігацій, як термін для погашення облігацій (лоту облігацій), забудовник приймає від замовника повністю оплачений замовником лот облігацій та погашає такий лот облігацій передачею замовнику об`єкту будівництва у порядку передбаченому цим Договором та інформацією про випуск.

Відповідно до п. 3.12. Договору передача об`єкту будівництва від забудовник замовнику здійснюється лише в порядку погашення лоту облігацій за актом прийому-передачі об`єкту будівництва, в якому зазначається про факт погашення лоту облігацій.

Відповідно до п. 3.13. Договору строк погашення лоту облігацій наведений в Інформації про випуск.

Відповідно до п. 5.4. Договору у випадку невиконання замовником своїх зобов`язань, передбачених цим Договором, дія цього Договору припиняється, а забудовник має право бронювати об`єкт будівництва за іншим замовником.

Відповідно до п. 7.1. Договору цей Договір набуває чинності з дня укладення Договору купівлі-продажу облігацій.

Відповідно до п. 7.2. Договору цей договір діє до моменту передачі замовнику об`єкту будівництва за актом прийому-передачі об`єкту будівництва. Дія Договору може бути достроково припинена з одночасним припиненням усіх прав замовника на об`єкт будівництва у випадках, передбачених Договором.

Дані про випуск облігацій та умови їх обігу та погашення містяться в «Інформації про випуск облігацій Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ», опублікованої 25.10.2006 р. у №256 у офіційному виданні «Дивіденди Інформ».

Відповідно до п. 12.3 Інформації термін обігу облігацій серії В з 06.11.2006 по 01.09.2009.

Відповідно до п. 14.1. Інформації дата початку погашення облігацій серії В 02.09.2009, дата закінчення погашення 01.11.2009, але не раніше здачі відповідних будинків в експлуатацію.

Відповідно до п. 14.4 Інформації у разі, якщо власник облігацій протягом терміну їх погашення не перерахував облігації, що підлягають погашенню, зі свого особистого рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах емітента, то погашення облігацій здійснюється впродовж одного місяця з дати закінчення погашення облігацій, після особистого звернення власника облігацій до емітента.

В разі недотримання даного строку, виплачується номінальна вартість облігацій протягом 3-х місяців з дати пред`явлення облігацій до погашення.

Відповідно до копії Свідоцтва про відповідність збудованого об`єкта проектній документації, вимогам державних стандартів. будівельних норм і правил № 10000428 від 14.10.2009 житловий будинок АДРЕСА_5 введений в експлуатацію 14.10.2009.

Відповідно до копії Рішення виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району № 5 від 18.01.2008 житловому будинку з будівельною адресою АДРЕСА_7 .

Відповідно до Інформації про власників іменних цінних паперів з баз даних Депозитарних установ/Зберігачів, що припинили професійну діяльність станом на 08.11.2023 вих. № 389/ІЕ від 13.11.2023 року на рахунку в цінних паперах № НОМЕР_3 відкритому в Депозитарні установі ПАТ «Комерційний банк надра», власником якого є ОСОБА_1 , обліковується 8570 шт. цінних паперів, емітентом яких є ТОВ «УКРГАЗ».

Зазначені цінні папери обтяжені, тип обтяження під забезпечення кредитів.

Відповідно до копії Довідки (витягу) з балансу ТОВ «УКРГАЗ» вих. № 42/03 від 28.03.2024 станом на 28.03.2024 на балансі підприємства обліковується квартира за адресою: АДРЕСА_8 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.04.2011 по справі № 22-ц-788/11 встановлено, що ОСОБА_1 у квітні 2010 року звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ПАТ «КБ Надра» треті особи: ОСОБА_6 , ЗАТ «Страхова компанія «Галактика», ОСОБА_7 , ТОВ «УКРГАЗ» зокрема про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 .

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.058.2010 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «УКРГАЗ» звернулись з апеляційними скаргами до Апеляційного суду Київської області.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.04.2011 по справі № 22-ц-788/11 рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.058.2010 було скасовано та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Таким чином судом встановлено, що у 2010 році ОСОБА_1 оформив Право власності на спірну квартиру в обхід встановлених Інформацією про випуск облігацій та умовам Договору бронювання процедур, шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Того ж року ОСОБА_1 , уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

У 2011 році рішення суду, яким було визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру було скасовано.

У червні 2011 року ТОВ «УКРГАЗ» звернулось до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко М.О., ПАТ «КБ Надра» про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна з незаконного чужого володіння.

13.12.2011 рішенням суду по справі № 2-3250/11 позовні вимоги ТОВ «УКРГАЗ» були задоволені, договір купівлі-продажу квартири укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було визнано недійсним. Спірну квартиру було витребувано на користь ТОВ «УКРГАЗ».

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 10.04.2012 по справі № 22-ц-1097/12 рішення від 13.12.2011 було скасоване та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння було відмовлено. В частині визнання договору купівлі-продажу спірної квартири недійсним рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно копії виконавчого листа по справі № 2-3250/11 за додатковим рішенням Києво-Святошинського суду від 27.12.2011 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , 951 600 грн., сплачених за придбану квартиру АДРЕСА_4 по договору купівлі-продажу від 07.12.2010. Виконавчий лист видано 25.01.2024.

Згідно копії листа від 07.05.2024 №23236589/2 за підписом начальника Дарницького відділу Державної виконавчої служби у м. Києві, у відділі на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження № 23236589 за судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва №2н-201/10 від 15.11.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості в сумі 2 144 880 грн.

22.02.2011 в ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, зокрема щодо об`єкту: квартира АДРЕСА_3 .

30.01.2013 державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, без скасування заходів примусового виконання рішення (зняття арешту).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження», повідомляє, що відсутні правові підстави для зняття виконавцем арешту майна. Отже, арешт з квартири квартира АДРЕСА_3 може бути знятий за рішенням суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Право власності належить до основоположних прав людини, утілення яких в життя становить основу справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства й на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинне мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 міжнародного правового акту повинні бути забезпеченні можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені статтею 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Одним із засобів юридичного захисту прав сторін виконавчого провадження під час проведення виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають під час примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий правовий висновок висловив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).

Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2024 року у справі № 2-186/05 (провадження № 61-5001св24) зробив висновок, що у частині першій статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено порядок вирішення спорів, що виникають під час виконання судових рішень, захисту прав особи, яка не є боржником у виконавчому провадженні, у зв`язку з накладенням арешту на майно. У разі виникнення такого спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

У постанові Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 913/567/19 (913/176/20) зазначено, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. Тобто названа норма є спеціальною, у якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно такої особи і у разі виникнення спору належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту. Враховуючи встановлену судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів належність арештованого майна на праві власності позивачу та відсутність оспорювання або невизнання такого права, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа вправі звернутися до суду з позовом як про визнання права власності на майно, на яке накладено арешт, і зняття з нього арешту, так і з позовом лише про зняття з такого майна арешту.

Позивач стверджує, що квартиру АДРЕСА_3 набув у власність відповідно до чинного законодавства, оскільки спірна квартира є новоствореним майном.

Процедура залучення інвестицій у будівництво передбачала емісію та послідуючий продаж цінних паперів облігацій.

Відповідно до п.48 ч.1 ст. 2 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» від 23.02.2006 № 3480-IV проспект цінних паперів (далі - проспект) - документ, який оформлюється при здійсненні публічної пропозиції цінних паперів та містить інформацію відповідно до вимог, визначених законом.

Відповідно до ст. 98 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» проспект емісії повинен містити інформацію зокрема про права за цими цінними паперами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до умов Інформації про випуск цінних паперів та договору бронювання об`єкту будівництва необхідною умовою отримання інвесторами нерухомого майна є процедура погашення цінних паперів шляхом перерахування їх власником (інвестором) на рахунок в цінних паперах забудовника в чітко визначений термін, який сплив ще у 2009 році.

Судом встановлено, що відповідач 1 ОСОБА_1 процедуру погашення цінних паперів не виконав.

Зазначені обставини підтверджуються Інформацією з Національного депозитарію України відповідно до якої, вест лоту придбаних ОСОБА_1 цінних паперів станом на листопад 2023 року знаходився на його рахунку в цінних паперах відкритому у ПАТ КБ Надра.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Факт порушення ОСОБА_1 умов обігу цінних паперів та умов договору бронювання, які привели до втрати права власності встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, а саме рішенням апеляційного суду Київської області від 10.04.2012 по справі № 22-ц-1097/12.

При цьому за ОСОБА_1 , як за власником лоту цінних паперів, відповідно до умов Інформації про випуск цінних паперів та умов договору бронювання, залишається право вимоги номінальної вартості цінних паперів.

Таким чином внаслідок правовідносин на ринку цінних паперів, які склалися між позивачем, як емітентом цінних паперів та відповідачем 1 ОСОБА_1 , як інвестором, позивач як забудовник отримав право власності на знов створене майно, а відповідач 1 залишився з правом власності на цінні папери, які самі по собі є фінансовим активом.

Відповідно до ст. 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Таким чином, суд прийшов до висновку, що ТОВ «УКРГАЗ» набуло права власності на спірне майно правомірно.

Відповідно до положень ч. 1 та ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене та те, що накладений на квартиру арешт обмежує право позивача розпоряджатися своєю власністю, суд вважає позов обґрунтованим і таким що підлягає задоволенню.

З приводу позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору про визнання права власності на майно за набувальною давністю, суд виходить з наступного.

Судом встановлено що відповідно до копії Договору про користування електричною енергією № 08132608508 від 21.10.2016 між ОСОБА_3 та ПАТ «КИЇВЕНЕРГО» був укладений договір про постачання електричної енергії.

При цьому адреса проживання ОСОБА_3 в цьому договорі вказана, як: АДРЕСА_8 .

Відповідно до копії Договору про управління будинком, надання комунальних послуг та послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території № 7 від 31.01.2011 ОСОБА_3 уклала з управляючою компанією ТОВ «ЗАРАЗ» договір про управляння та обслуговування спірної квартири.

Відповідно до копії Договору про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення №1354-08 укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Житлоіндбудсервіс» у 2016 році, сторони домовились про надання комунальних послуг за адресою АДРЕСА_8 .

З копій квитанцій за оплату комунальних послуг за період з 2011 по 2024 рік вбачається, що ОСОБА_3 систематично здійснювала оплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_8 .

Відповідно до копії повідомлення про надання субсидії № 012350 ОСОБА_3 за сплату комунальних послуг за адресою АДРЕСА_8 .

Таким чином судом встановлено факт постійного проживання ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_8 . за період з 2011 по 2024 рік.

Також судом встановлено факт утримання ОСОБА_3 вищезазначеного майна у вказаний період.

Разом з тим позовні вимоги ОСОБА_3 не можуть бути задоволені з наступних підстав.

Згідно із ч. 1ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває права власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Із змісту ст. 344 ЦК України випливає, що позивач, як володілець майна, протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випаду при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнішнім володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК).

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 214 ЦПК).

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

З наведеного можна зробити висновок, що встановлюючи, чи є володіння добросовісним, насамперед слід встановити, що володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужою річчю, тобто обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність, суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давніший строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Отже, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так салю, як поводився б із ним власник.

Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/233 8/16-ц (провадження № 61 -2017св 18).

Твердження позивача про те, що їй не відомо, хто є власником квартири та, що позивач вважала що вона є власником, та протягом 14 років ніхто не заявляв своїх прав на вказану частину будинку, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зазначені твердження спростовуються обізнаністю позивача про наявність спору про право власності на квартиру, оскільки вона була стороною у цивільній справі №2-3250/11 в якій предметом спору між ТОВ «УКРГАЗ» та ОСОБА_3 було право власності на квартиру.

Також доказом відсутності добросовісності заволодіння майном є непослідовна поведінка позивача, яка у 2011 році звернулась до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 коштів сплачених за квартиру, а у 2024 році звернулась до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа.

Крім того наявність існуючого спору між ТОВ «УКРГАЗ» та ОСОБА_3 про право власності на спірну квартиру виключає можливість добросовісного набуття.

В зв`язку з цим ОСОБА_3 не є добросовісним та безтитульним набувачем квартири, яка є предметом спору. Відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, оскільки у даному випадку відсутня така складова умова набуття права власності за набувальною давністю як добросовісне заволодіння чужим майном.

Та обставина, що позивач проживає в квартирі більше чотирнадцяти років та оплачує комунальні послуги не породжує права ОСОБА_3 на набуття права власності за набувальною давністю.

Витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покласти на ОСОБА_1 , ОСОБА_2 порівну, а витрати по сплаті судового збору за позовом третьої особи ОСОБА_3 покласти на третю особу ОСОБА_3 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 334, 344, 346, 347, 355, 356, 360, 361, 383, 386, 391, 392 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 4, 10, 76, 133, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Дарницький відділ Державної виконавчої служби у м. Києві, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на майно та зняття з нього арешту - задовольнити.

Визнати право власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» (Київська обл., Бучанський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд 37; ідентифікаційний код 32209081) на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_8 .

Зняти арешт, накладений на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_8 , який накладено 23.02.2011 за номером запису про обтяження 10866343, постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: 23236589, видавник: Відділ Державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції у м. Київ.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_9 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» (Київська обл., Бучанський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд 37; ідентифікаційний код 32209081) 2 457 (дві тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень) 67 коп. судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_10 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» (Київська обл., Бучанський район, с. Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд 37; ідентифікаційний код 32209081) 2 457 (дві тисячі чотириста п`ятдесят сім гривень) 67 коп. судового збору за подання позовної заяви.

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» про визнання права власності в порядку набувальної давності на квартиру, що за адресою: АДРЕСА_8 . відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 03.11.2026 року.

Суддя А.В. Янченко