Рішення № 141138973, 02.11.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

ЄУН 201/12415/25

Провадження № 2/201/1126/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Покопцевої Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява обґрунтована тим, що 15.11.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит №8784666. 27.03.2025р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено договір факторингу № 27/03/25 у відповідності до умов якого, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржника, вказаного у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників № 1 до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 17 416,75 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 5 258,98 грн.; сума заборгованості за відсотками 157,77 грн.; сума заборгованості за пенею 12 000,00 грн.

19.11.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було укладено договір надання коштів у кредит №73865489. 27.03.2025р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі ТОВ «ФК «ЄАПБ») було укладено договір факторингу № 27/03/25 у відповідності до умов якого, ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржника, вказаного у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників № 2 до вказаного договору факторингу, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 11 280,50 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 3 500,00 грн.; сума заборгованості за відсотками 262,50 грн.; сума заборгованості за пенею 6 993,00 грн.; 525,00 грн. комісія за надання кредиту.

Всупереч умовам вказаного договору, відповідачка не виконує свої зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідачки, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості.

На підставі викладеного, просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості за вказаними договорами у загальному розмірі 28 697,25 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

Судом в порядку ч.ч. 6,8 ст. 187 ЦПК України направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичних осіб відповідачки, і за змістом отриманої відповіді його місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63).

За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України судова повістка …> надсилається …> разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням …> за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його.

Згідно з п. 5 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його.

За змістом п. 4 вказаного Порядку особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Судова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання або, як виняток, на адресу, зазначену самим учасником справи адресатом (ч. 6 ст. 128 ЦПК України).

Суд двічі направляв на зареєстровану адресу відповідачки копії ухвал про відкриття провадження разом з позовною заявою та доданими до неї документами. Таким чином, суд виконав покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд.

Відповідачка кореспонденцію не отримала, а направлена їй кореспонденція повернута неврученою із довідкою пошти про відсутність адресата за вказаною адресою та за закінченням терміну зберігання.

Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (далі - Конвенція) держава має позитивні зобов`язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов`язку суду розглянути справу.

Однак з гарантій ст. 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження проти нього.

Суд звертає увагу, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу. Це передбачено п.п. 108, 109 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 130 ЦПК України особа, яка відмовилася одержати судову повістку, вважається повідомленою. Однак процесуальне законодавство не визначає наслідків невручення повістки-повідомлення з причин закінчення строку зберігання. В т.ч. жодними законами чи підзаконними актами не передбачено, скільки разів суд має перенаправляти кореспонденцію на єдину відому (офіційну) адресу, з якої вона повертається без вручення, для того щоб особа вважалась такою, що повідомлена.

Зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи (за місцем проживання), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії ст. 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.

Будь-яких заяв від відповідачки не надходило, у зв`язку з чим, суд позбавлений можливості встановити її правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Встановлені наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.11.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було підписано договір надання коштів у кредит №8784666, згідно з яким відповідачка отримала грошові кошти у сумі 4 300,00 грн. строком на 15 днів (а.с. 7-15).

19.11.2024р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 було підписано договір надання коштів у кредит №73865489, згідно з яким відповідачка отримала грошові кошти у сумі 3 500,00 грн. строком на 30 днів (а.с. 23-29).

27.03.2025р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/03/25 (а.с. 16-17).

Відповідно до копії акту прийому-передачі реєстру боржників №1 від 27.03.2025р. за договором факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., складений 27.03.2025р., клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги кількістю 3 454 після чого, з урахуванням пункту 1.2. договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 19).

З реєстру боржників №1 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №8784666 від 15.11.2024р. в розмірі 17 416,75 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 5 258,98 грн.; сума заборгованості за відсотками 157,77 грн.; сума заборгованості за пенею 12 000,00 грн. (а.с. 21).

Також, позивачем долучений до позовної заяви власний розрахунок заборгованості за договором №8784666 від 15.11.2024р. станом на 31.08.2025р. на загальну суму 17 416,75 грн. (а.с. 22).

Відповідно до копії акту прийому-передачі реєстру боржників №2 від 27.03.2025р. за договором факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., складений 27.03.2025р., клієнт передав, а фактор прийняв реєстр прав вимоги кількістю 4 657 після чого, з урахуванням пункту 1.2. договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей (а.с. 33).

З реєстру боржників №2 до договору факторингу № 27/03/25 від 27.03.2025р., ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №73865489 від 19.11.2024р. в розмірі 11 280,50 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу 3 500,00 грн.; сума заборгованості за відсотками 262,50 грн.; сума заборгованості за пенею 6 993,00 грн.; 525,00 грн. комісія за надання кредиту (а.с. 35).

Також, позивачем долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором №73865489 від 19.11.2024р. станом на 17.07.2025р. на загальну суму 11 280,50 грн. (а.с. 36).

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Положення статей 525 та 526 ЦК України встановлюють обов`язковість належного виконання зобов`язань відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від зобов`язання не допускається. За своєю правовою природою договір позики є реальним договором.

За положеннями ч.2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Грошові кошти різновид майна відповідно до гл. 13 ЦК України (Постанова Верховного суду від 06.08.2025р. у справі № 759/22148/24 (провадження № 61-5613св25).

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047 ЦК України регламентує вимоги до письмової форми договору позики, зокрема якщо позикодавцем є юридична особа.

Стаття 1054 ЦК України, яка визначає загальні засади кредитного договору, також передбачає обов`язок банку або іншої фінансової установи надати грошові кошти позичальникові.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стандарти доказування не передбачають обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. На цьому наголосив Верховний Суд у справі № 908/1879/17.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2018р. у справі № 161/16891/15-ц та у постанові від 25.05.2021р. у справі № 554/4300/16-ц суд виснував, «що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018р. № 75 , виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження № 61-4685св19.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, що могли б підтверджувати факт перерахування кредитних коштів на виконання кредитного договору № 5585127370 від 16.12.2020р. на рахунок відповідача (платіжна інструкція первісного кредитора, довідка про переказ коштів, лист платіжного оператора тощо). Позивачем не заявлено клопотання про витребування судом таких доказів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог належними доказами, зокрема щодо факту перерахування кредитних коштів на рахунок відповідачки.

Відповідно відсутні підстави вважати доведеним, що у відповідачки виникли зобов`язання за умовами зазначених договорів по поверненню коштів, сплати процентів тощо.

Відсутні також і докази фактичного користування відповідачкою кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).

Суд зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Розрахунки заборгованості, надані позивачем, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредитів, користування ними, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належними доказами наявності заборгованості.

Суд враховує, що підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.

Суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, в той час, клопотань від ТОВ «ФК «ЄАПБ» про витребування таких доказів, як це передбачено ЦПК України, до суду не подавалось.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).

Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем кредитних коштів за кредитними договорами №8784666 від 15.11.2024р., №73865489 від 19.11.2024р., а відтак укладення договору в розумінні положень ст.1046 ЦК України, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за цим договором.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 223, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 259, 263-265 ЦПК України суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30; адреса для листування: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, поверх 4.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Д.О. Покопцева