Рішення № 141135461, 22.10.2026, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/879/26

Провадження № 2/355/976/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року селище Баришівка

Баришівський районний суд Київської області у складі:

головуючої судді Цирулевської М. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Харченка С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в приміщенні Баришівського районного суду Київської області, в селищі Баришівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (надалі також позивачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ) звернулися до суду з позовом до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на квартиру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі є співвласниками квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказана квартира належить на праві власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22 травня 1996 року, виданого Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива» та зареєстрованого у Баришівському БТІ.

Вказане свідоцтво про право власності на означену квартиру, видане відповідно до розпорядження органу приватизації №83 від 21.05.1996 за заявою наймача ОСОБА_2 , згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», в спільну приватну власність.

У 2026 році позивачка ОСОБА_1 , за згодою та діючи від імені інших співвласників, звернулася до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на вказану квартиру шляхом внесення даних до Державного реєстру речових прав, оскільки інформація про реєстрацію права власності на дане нерухоме майно відсутня в реєстрі речових прав.

Державним реєстратором відмовлено у здійсненні реєстрації права власності на квартиру.

Рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій від 13 березня 2026 року №83743497 мотивоване тим, що заявлене право власності виникає на підставі свідоцтва про право власності №1624 від 22.05.1996, виданого госпрозрахунковим бюро «Альтернатива». Однак, в тому місці, де зазначено напис «керівник органу приватизації», стоїть печатка Госпрозрахункового бюро «Альтернатива», а не житлово-експлуатаційної контори виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів. Відповідно до розпорядження органу приватизації №83 від 21.05.1996, який підписаний керівником ЖЕК Кунах В., задоволено прохання наймача ОСОБА_2 , передано вказану квартиру в приватну власність, а Госпрозрахунковому бюро «Альтернатива» доручено оформити свідоцтво про власність на житло. Тому реєстратором встановлено, що від імені органу приватизації, яким на той момент була житлово-експлуатаційної контори виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів і на балансі якої перебувала дана квартира, в свідоцтві про право власності на житло стоїть підпис і печатка організації, якій було доручено технічне оформлення документів. Відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вбачається, що посвідчення свідоцтва про право власності на житло здійснюється керівником органу приватизації, на балансі якого перебуває дане житло. На підставі наведеного, свідоцтво про право власності №1624 від 22.05.1996 видано з порушенням норм законодавства та не може бути підтверджуючим правовстановлюючим документом.

Позивачі вважають, що такою відмовою в реєстрації права власності на квартиру порушується їхнє право власності, у зв`язку з чим вони не можуть належним чином реалізувати своє право володіння, користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Окрім того, відповідачі вважають, такою відмовою реєстратора фактично ставиться під сумнів дійсність свідоцтва про право власності №1624 від 22.05.1996, та не визнається право власності позивачів на дану квартиру, що зумовлює необхідність звернення до суду в порядку, визначеному ст. 16, 392 ЦК України, із позовом про визнання права власності на квартиру.

В той же час, право власності на дану квартиру зареєстроване в Баришівському БТІ, що підтверджує правомірність набуття позивачами даної квартири у власність. Відповідно до розпорядження органу приватизації №83 від 21.05.1996 органом приватизації Баришівською ЖЕК було доручено бюро «Альтернатива» оформити свідоцтво про власність на житло, що свідчить про наявність між Баришівською ЖЕК та бюро «Альтернатива» договірних відносин в цій частині.

За доводами позовної заяви, наразі неможливо встановити, на підставі яких документів бюро «Альтернатива» здійснювало повноваження, які були делеговані йому Баришівською ЖЕК щодо оформлення свідоцтв на право власності, оскільки такі документи не збереглися, що підтверджується відповіддю Баришівського архівного сектору.

Єдиним належним способом захисту права власності позивачів на дану квартиру є визнання права власності з метою подальшої реєстрації речових прав позивачів в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Сторона позивача про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, представництво інтересів позивачів здійснювалось представником, адвокатом Чередніченко Н. В. Також в судовому засіданні взяла участь позивачка ОСОБА_1 .

Представник позивача у судових засіданнях позов підтримала у повному обсязі та просила задовольнити, зазначивши, що через вказані обставини позивачі не мають змоги вільно, на свій розсуд розпоряджатися своїм майном.

Відповідач - Баришівська селищна рада Броварського району Київської області - проінформований про розгляд цивільної справи, представник відповідача в судові засідання не прибув, подав заяви від 11.05.2026 за вх.№5396, 11.06.2026 за вх.№6748, 29.07.2026 за вх.№8719, 31.08.2026 за вх.№10006, 02.10.2026 за вх.№11471 про розгляд справи без його участі та здійснення розгляду справи за наявними в матеріалах документами. Процесуальним правом на подання відзиву на позов сторона відповідача не скористалася, заперечень проти позову не подала; натомість, відповідач зазначив, що не заперечує проти задоволення позову.

ІІ. Рух справи. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання учасників справи.

17 квітня 2026 року до Баришівського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на квартиру (а.с. 2-7).

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 22.04.2026 позовна заява була залишена без руху в зв`язку з її не відповідністю загальним вимогам ст. 175,177 ЦПК України (а.с. 40-41).

28.04.2026 на адресу Баришівського районного суду Київської області надійшла заява представника позивачів, адвоката Чередніченко Наталії Вікторівни про усунення недоліків з додатками (а.с. 44-46).

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01.05.2026 відкрито провадження (загальне позовне провадження) в означеній справі, підготовче засідання призначено на 01.06.2026 (а.с. 47-48).

Копії означеної ухвали суду направлено сторонам по справі, а відповідачу - також копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів.

11.05.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача Зінченко Юлією Миколаївною подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача, за наявними матеріалами. Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечує щодо позову та визнання права власності на спірну квартиру (а.с. 56).

У підготовче засідання 01.06.2026 з`явилася представник позивачів, адвокат Чередніченко Н. В., заявила клопотання про витребування доказів.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 01.06.2026 клопотання представника позивачів задоволено, витребувано у Комунального підприємства Київської обласної ради «КИЇВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» копію інвентаризаційної справи щодо квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , підготовче засідання у цій справі відкладено на 27.07.2026 (а.с. 68-69).

11.06.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача Зінченко Ю.М. подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами. Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечує щодо позову та визнання права власності на спірну квартиру (а.с. 82).

26.06.2026 від Комунального підприємства Київської обласної ради «КИЇВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ», на виконання ухвали суду від 01.06.2026, надійшли витребувані судом документи (а.с. 85-88).

23.07.2026 через систему «Електронний суд» представником позивачів, адвокатом Чередніченко Н. В. подано клопотання про проведення підготовчого засідання, призначеного на 27.07.2026, без її участі та участі позивачів (а.с. 89).

У підготовче засідання 27.07.2026 сторони та/або їх представники не з`явилися, інших заяв та/або клопотань до суду не надходило.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 27.07.2026 закрито підготовче провадження у цій справі, призначено справу до судового розгляду по суті на 25.08.2026 (а.с. 91-92).

Означену ухвалу суду із судовими повістками направлено сторонам.

29.07.2026 Баришівською селищною радою Броварського району Київської області, в особі представника Зінченко Ю. М., подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача, Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечує щодо позову, просить розглянути справу за наявними документами (а.с. 93).

25.08.2026 представником позивачів, адвокатом Чередніченко Н. В., подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із неможливістю участі представника позивачів в судовому засіданні у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні (а.с. 96).

У судове засідання 25.08.2026 сторони та/або їх представники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Інших заяв та/або клопотань до суду не надходило.

Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 25.08.2026 розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

31.08.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача Зінченко Ю.М. подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача, за наявними в матеріалах справи документами. Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечує щодо позову та визнання права власності на спірну квартиру (а.с. 101).

У судовому засіданні 30.09.2026 позивачка ОСОБА_1 та представник позивачів, адвокат Чередніченко Н. В., надали пояснення по суті справі, судом здійснено ознайомлення із оригіналами документів, доданих до позовної заяви, здійснено дослідження доказів, які містяться в матеріалах справи, за клопотанням сторони позивача розгляд справи відкладено на 22.10.2026.

02.10.2026 Баришівською селищною радою Броварського району Київської області, в особі представника Зінченко Ю. М., подана заява про розгляд справи без участі представника відповідача, Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечує щодо позову, просить розглянути справу за наявними документами (а.с. 109).

02.10.2026 представником позивачів, адвокатом Чередніченко Н. В., подано клопотання про долучення до матеріалів справи відповіді державного реєстратора, яка надійшла на адвокатський запит (а.с. 107-108).

22.10.2026 представником позивачів, адвокатом Чередніченко Н. В., подано клопотання про розгляд справи за наявними матеріалами справи, без участі позивачів та/або їх представників, оскільки всі докази та пояснення надані суду. Сторона позивача підтримує позовні вимоги, просить їх задовольнити (а.с. 112).

У судове засідання 22.10.2026 сторони та/або їх представники не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Інших заяв та/або клопотань до суду не надходило.

Зважаючи на неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (з огляду та на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

22.10.2026 було складено вступну та резолютивну частину рішення суду в цій справі.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом. Зміст правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Судом встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є громадянами України, що підтверджується, відповідно, копіями паспортів громадян України серії НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 . В означених паспортах та у Витягу з реєстру територіальної громади від 22.07.2024 №2024/008673929 зареєстроване місце проживання позивачів - АДРЕСА_1 (а.с. 8-13).

Позивач ОСОБА_2 21.05.1996 звернувся до керівника органу приватизації із заявою з проханням оформити передачу в приватну власність квартири, яку він займає разом із членами своєї сім`ї (а.с. 19).

Відповідно до розпорядження органу приватизації №83 від 21.05.1996 заяву ОСОБА_2 задоволено та вирішено передати квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 . Підрозділ, на який покладено обов`язки по оформленню документів, визначено - бюро «Альтернатива» (а.с. 19).

Згідно із свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1996, госпрозрахункове бюро «Альтернатива» посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 дійсно належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності ОСОБА_2 , та членам його сім`ї ОСОБА_1 , ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вартість на момент приватизації 890750 крб. За розрахунком площі квартири, що безплатно приватизується, загальна площа квартири 50,90 кв.м (а.с. 18).

Відповідно до Технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , інформація про реєстрацію права власності, про власника відсутня (а.с. 14-17).

Як вбачається із рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 13.03.2026 №83743497 стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 , заявлене право власності виникає на підставі свідоцтва про право власності №1624 від 22.05.1996, виданого госпрозрахунковим бюро «Альтернатива». В тому місці, де зазначено напис «керівник органу приватизації», стоїть печатка госпрозрахункового бюро «Альтернатива», а не житлово-експлуатаційної контори виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів. Відповідно до розпорядження органу приватизації №83 від 21.05.1996, який підписаний керівником ЖЕК Кунах В., задоволено прохання наймача ОСОБА_2 , передано вказану квартиру у приватну власність, а Бюро доручено оформити текст свідоцтва про власність на житло. Таким чином, було встановлено, що від імені органу приватизації, яким на той момент був Баришівський ЖЕК і на балансі якого перебувала дана квартира, в свідоцтві про право власності на житло стоїть підпис і печатка організації, якій було доручено технічне оформлення документів. Відповідно до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вбачається, що посвідчення свідоцтва про право власності на житло здійснюється керівником органу приватизації, на балансі якого перебуває дане житло. Таким чином, свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.05.1996 видано з порушенням норм законодавства та не може бути підтверджуючим правовстановлюючим документом. Також, свідоцтво про право власності №1624 від 22.05.1996 містить форму власності приватна та вид права спільна сумісна. Відповідно до норм ст. ст. 355, 356, 368, 369 ЦК України, якщо частки кожного із співвласників не визначено, то ця власність являється спільною сумісною. Свідоцтво видано на ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 подано заяву особисто та без присутності чи уповноваження іншої особи співвласником. При реєстрації права спільної сумісної власності заява подається всіма власниками одночасно. З врахуванням наведеного, державним реєстратором прав на нерухоме майно відмовлено у проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 (а.с. 20).

Відповідно до відповіді на запит адвоката Чередніченко Н. В. від 15.04.2026 №44, Баришівський архівний сектор архівного відділу Броварської РДА Київської області повідомив, що документи, на підставі яких здійснювало свою діяльність госпрозрахункове бюро «Альтернатива» та на підставі яких надавались послуги з оформлення документів під час приватизації квартир, видачі свідоцтв на право власності на житло на державне зберігання не надходили (а.с. 21).

Також, відповідно до інформації на адвокатський запит від 20.03.2026 (вх.№1679/03-15) Баришівська селищна рада повідомила, що не володіє запитуваною інформацією щодо наявності ліцензії у Госпрозрахункового бюро «Альтернатива» станом на 22.05.1996, а також щодо підстав надання цією установою послуг з оформлення документів під час приватизації, зокрема видачі свідоцтв про право власності на житло. Крім того, в розпорядженні ради відсутні документи, на підставі яких Госпрозрахунковому бюро «Альтернатива» у 1996 році надавалися повноваження або доручення щодо надання послуг громадянам з приватизації квартир державного житлового фонду та видачі свідоцтв про право власності на житло (а.с. 22).

Згідно із звітом про оцінку майна оціночна вартість чотирикімнатної квартири, загальною площею 52,50 кв.м, жилою площею 28,70 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 станом на 17 березня 2026 року становить 840000,00 грн (а.с. 23-29).

На виконання ухвали суду від 01.06.2026 Комунальним підприємством Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» надано до суду та досліджено у судовому засіданні належним чином завірену копію з інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_3 (колишня адреса АДРЕСА_4 . Копію матеріалів інвентаризаційної справи приєднано до матеріалів цивільної справи №355/879/26 (а.с. 85-88).

Відповідно до наданого Комунальним підприємством Київської обласної ради «Київське обласне бюро технічної інвентаризації» технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 , означена квартира зареєстрована в Переяслав-Хмельницькому міжміському бюро технічної інвентаризації на праві приватної (сумісної або часткової) власності на підставі свідоцтва про право власності і записана у реєстрову книгу за №703, знаходиться у власності ОСОБА_2 . У технічному паспорті вказано технічна характеристика квартири. Крім того, у технічному паспорті, а саме у розділі «До відома власника» зазначено, що паспорт на квартиру є додатком до свідоцтва про право власності на житло (а.с. 86).

Відповідно до відповіді на запит адвоката Чередніченко Н. В. державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_4 роз`яснено, що свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 22.05.1996 видано з порушенням норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та не може бути підтверджуючим правовстановлюючим документом, оскільки не відповідає вимогам закону (а.с. 108).

На час розгляду справи судом відповідачем не надано заперечень щодо визнання права власності на квартиру за позивачами. Більше того, Баришівська селищна рада Броварського району Київської області не заперечила проти позову.

Відповідачем не надано пояснень щодо підставності та/або повноважень Госпрозрахункового бюро «Альтернатива» на видачу свідоцтва про право власності на житло.

Позивачі вважають, що викладені у цьому розділі судового рішення обставини свідчать про оспорення/невизнання їх права власності на належну їм квартиру, зважаючи на що позивачі звернулися до суду із позовом у цій справі.

IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Висновки Верховного Суду у релевантних правовідносинах. Зміст спірних правовідносин.

Щодо суті спору.

Згідно із статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (надалі також ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути визнання права.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 4 ст. 41 Конституції України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За положеннями ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Цивільний кодекс України передбачає можливість виникнення права власності на підставі рішення суду у випадках, прямо передбачених ст. 335, 376, 392 цього Кодексу.

Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У ч. 1 ст. 316 ЦК України визначено поняття права власності - це право особи на річ (майно) яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 345 ЦК України встановлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки.

Приватизація державного житлового фонду на момент виникнення спірних правовідносин здійснювалась на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Порядок передачі квартир будинків у власність громадян та перелік документів, що підлягають оформленню, визначався Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15.09.1992 № 56 (надалі також Положення про передачу квартир (будинків) у власність громадян).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і надалі положення законодавства викладені у редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду (надалі також приватизація) - це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Абзацом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Згідно із ч. 1-4 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації.

Передача квартир (будинків) у власність громадян відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Органи приватизації, що здійснюють приватизацію державного житлового фонду, мають право на діяльність по оформленню та реєстрації документів про право власності на квартиру (будинок). Це право засвідчується ліцензією, що видається в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про передачу квартир (будинків) у власність громадян громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові мови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження. При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження).

На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру, а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (пункти 18, 20, 21,24, 26 Положення про передачу квартир (будинків) у власність громадян).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У п. 70 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування» передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Саме в означеному контексті ЄСПЛ сформулював принцип: ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Щодо розгляду справи в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (надалі КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовим спором у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України є спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Норми процесуального права, що підлягають застосуванню.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст. 12 ЦПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За п. 2, 4, п. 6, п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами. Крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, відповідач, зокрема, має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зміст спірних правовідносин полягає у невизнанні третіми особами (зокрема, державним реєстратором) права власності позивачів на належні їм квартиру та наявності, таким чином, перешкод у реалізації позивачами свого речового права власності на нерухоме майно. Предметом позову є визнання права власності позивачів на спірну квартиру.

V. Мотивована оцінка аргументів учасників справи. Висновки суду за результатами розгляду позову.

За результатами дослідження фактичних обставин, що мають визначальне значення для розгляду цієї справи, зважаючи на докази, надані на їх підтвердження, а також застосувавши релевантні норми права, суд зазначає та виснує таке.

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ґрунтуються на протиправності дій органу приватизації, яким в розглядуваному випадку є житлово-експлуатаційна контора виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів, якою уповноважено Госпрозрахункове бюро «Альтернатива» видати позивачам свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1996 на спірну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Так, звернувшись до державного реєстратора задля реєстрації їх права власності на означену квартиру, позивачі отримали відмову з тих підстав, що органом приватизації у вказаному свідоцтві зазначене Госпрозрахункове бюро «Альтернатива», яке не являлося органом приватизації з правом видачі свідоцтва про право власності на житло, цій організації делегувались повноваження щодо проведення технічних робіт, а саме: підготовка документів для приватизації, виготовлення технічної документації, проведення розрахунків, а свідоцтво про право власності на об`єкт приватизації відповідно до законодавства повинно було бути видане органом приватизації, який виніс відповідне розпорядження.

В розпорядженні органу приватизації №83 від 21.05.1996 печатка органу приватизації міститься житлово-експлуатаційна контора виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів, отже й органом приватизації в свідоцтві про право власності на житло повинна бути зазначена житлово-експлуатаційна контора виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів.

З огляду на такі обставини, позивачі звернулись із позовом в цій справі про визнання права власності на вказану квартиру.

Відтак, суд констатує, що звертаючись до суду із позовом щодо захисту своїх майнових прав, позивачі зазначають про фактичне оспорення їх права власності на це майно третіми особами.

За таких обставин предметом судового розгляду у цій справі є не стільки правомірність дій та рішення державного реєстратора та/або органу приватизації як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки захист права власності позивачів на майно, набуте ними в порядку приватизації, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Беручи до уваги наведене та враховуючи суть спірних правовідносин, суд доходить висновку, що спір у цій частині має приватноправовий характер, та, з огляду на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі, не є публічно-правовим і, відповідно, має розглядатися місцевим судом за правилами цивільного судочинства за виключною підсудністю відповідно до ст. 30 ЦПК України.

Зазначені висновки узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 листопада 2018 у справі № 826/11512/17.

Відносини, пов`язані із здійсненням права власності на об`єкт нерухомого майна, включаючи відносини щодо виникнення права власності на підставі реалізації права на приватизацію, регулюються, зокрема, нормами Цивільного кодексу України та спеціальним законодавством, зазначеним у розділі IV цього судового рішення.

Позивачі як на підставу захисту свого права посилаються на статтю 392 ЦК України та просять визнати за ними право власності. Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз положень статті 392 ЦК України свідчить, що потреба в такому способі захисту, як визнання права власності в судовому порядку, виникає у двох випадках: якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (за умови, що позивач не перебуває з цією особою у зобов`язальних або договірних відносинах); у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності (і за неможливості отримати його дублікат в адміністративному порядку).

При цьому, за змістом цієї норми, позов про визнання права власності є правовим засобом захисту, який спрямований на усунення невизначеності у суб`єктивному праві особи, тобто коли право існує, але інші особи його заперечують.

Матеріалами цієї справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1996 видано неуповноваженим органом/органом, повноваження його не підтверджено органом приватизації, - а саме Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива».

Суд при цьому зауважує, що орган приватизації - житлово-експлуатаційна контора виконкому Баришівської селищної ради народних депутатів - у розпорядженні про передачу позивачам у власність в порядку приватизації квартири уповноважив Госпрозрахункове бюро «Альтернатива» видати позивачам свідоцтво про право власності на житло.

Позивачі отримали таке свідоцтво від Госпрозрахункового бюро «Альтернатива» та в подальшому зареєстрували таке свідоцтво в органах БТІ.

Водночас, в подальшому, при здійсненні позивачами дій щодо реєстрації їх права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, державним реєстратором було відмовлено в такій реєстрації, з огляду на «дефектність» правовстановлюючого документа - свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1996.

При цьому, якби означене свідоцтво було видано органом приватизації, а не Госпрозрахунковим бюро «Альтернатива», позивачі реалізували б своє право, результатом якого була б реєстрація їх права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відтак, суд констатує, що при видачі свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 22.05.1996 зі сторони органу приватизації були допущені порушення вимог чинного законодавства, що призвело в подальшому, зі спливом значного проміжку часу, до невизнання права власності позивачів на належне їм нерухоме майно.

У розділі IV цього судового рішення судом викладена послідовна правова позиція Європейського суду з прав людини, яка полягає в тому, що ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на державу, а помилки не повинні виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Такий підхід ЄСПЛ застосовував, зокрема, у справах щодо випадків, коли особи добросовісно набували нерухомість від держави, а згодом їх позбавляли майна через процедурні помилки самої влади.

Велика Палата Верховного Суду та Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду сформували сталу і послідовну правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України.

Зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №686/14355/18, від 12.05.2020 у справі №921/334/19 та від 09.12.2020 у справі №199/2887/19 чітко зазначено: задоволення позову про визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України можливе лише за умови, що правовстановлювальний документ дійсно втрачено, і у позивача відсутня будь-яка інша юридична можливість відновити цей документ або зареєструвати право в позасудовому порядку. Якщо закон передбачає інший (адміністративний або спеціальний судовий) порядок усунення перешкод, позивач повинен скористатися ним. Судовий захист за ст. 392 ЦК України не може підміняти собою діяльність органів виконавчої влади, реєстраторів чи нотаріату.

Об`єктом судового захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Зважаючи на таке, враховуючи, що позивачі реалізували своє право на приватизацію спірної квартири і таке право ніким не оспорюється, водночас, зареєструвати своє право власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно позивачі не в змозі, зважаючи на помилки, допущені органом приватизації при видачі правовстановлюючого документа, суд доходить висновку, що виниклі обставини в розумінні статті 392 ЦК України є оспорюванням чи невизнанням права власності позивачів на належне їм нерухоме майно, а відтак порушені права позивачів підлягають судовому захисту.

За результатами, суд, оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи все вищевикладене, доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог щодо визнання права власності позивачів на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи все вищевикладене, керуючись положеннями ст. 19, 41, 55 Конституції України ст. 3, 6, 11, 15, 16, 316, 317, 331, 345, 392 ЦК України, ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про визнання права власності на квартиру задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/3 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 30.10.2026.

Дані відносно позивачів:

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_4

РНОКПП: НОМЕР_5

АДРЕСА_5 .

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_5

РНОКПП: НОМЕР_6

АДРЕСА_5 .

ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_6

РНОКПП: НОМЕР_7

АДРЕСА_5 .

Дані відносно відповідача:

Баришівська селищна рада Броварського району Київської області

ЄДРПОУ: 04360623

вул. Центральна, буд. 27, селище Баришівка, Броварський район, Київська область, 07501.

Суддя

Баришівського районного суду

Київської області Марина ЦИРУЛЕВСЬКА