Рішення № 141121016, 02.11.2026, Косівський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/2474/26

Провадження № 2/347/1682/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 року м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області, в складі:

головуючої судді: Крилюк М.І.,

секретаря: Лазорик Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №18.01.2026-100000499. Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 січня 2026 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18.01.2026-100000499, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит у розмірі 17 000 грн строком до 17 лютого 2026 року.

Факт надання кредитних коштів підтверджується відповідною квитанцією про їх перерахування на платіжну картку позичальниці.

22 лютого 2026 року сторони уклали додатковий договір, яким за взаємною згодою було збільшено суму кредиту та внесено відповідні зміни до умов первісного договору.

Кредитний договір було укладено в електронній формі шляхом прийняття відповідачкою пропозиції (оферти) та підписання документів за допомогою одноразового ідентифікатора, надісланого на вказаний нею номер мобільного телефону. Крім того, під час укладення договору відповідачка пройшла ідентифікацію за допомогою системи BankID Національного банку України.

За умовами договору позичальниця зобов`язувалася своєчасно повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та передбачені договором комісії. Однак, за твердженням позивача, відповідачка належним чином своїх зобов`язань не виконала, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 55 580 грн, яка складається з: 19 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 23 480 грн заборгованість за процентами; 180 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту; 3 420 грн додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 9 500 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Також позивач звертає увагу, що 17 лютого 2026 року відповідачка здійснила часткове погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 6 800 грн. На думку позивача, така часткова сплата свідчить про визнання відповідачкою наявності боргових зобов`язань. При цьому зазначену оплату було враховано під час проведення розрахунку заборгованості.

Умови кредитного договору були погоджені сторонами, відповідачка була ознайомлена з порядком та строками повернення кредиту, сплати процентів і комісій, а тому зобов`язана виконувати взяті на себе договірні зобов`язання.

На підтвердження своїх вимог позивач посилається на кредитний договір, додатковий договір, заявку на отримання кредиту, квитанцію про перерахування коштів та розрахунок заборгованості.

Позивач просить суд позов задоволити в повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 580 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, водночас подала відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти заявлених позовних вимог та просила відмовити в їх задоволенні. У відзиві відповідач зазначила про безпідставність нарахування комісії, пов`язаної з наданням кредиту, у розмірі 180 грн та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3 420 грн, оскільки, на її думку, такі платежі є незаконними та суперечать частині четвертій статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Крім того, відповідач заперечила проти стягнення процентів у розмірі 9 500 грн, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, та просила суттєво зменшити розмір стягнення процентів до розумного і справедливого, з урахуванням обставин справи та здійсненої нею часткової сплати заборгованості в сумі 6 800 грн. Також просила розглянути справу за її відсутності.

Суд, всебічно, повно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, перевіривши доводи сторін та обґрунтованість заявлених позовних вимог, доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом та підтверджується письмовими доказами, 18 січня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 18.01.2026-100000499 в електронній формі. Укладення договору підтверджується копією пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 18 січня 2026 року (а.с.14-17), заявкою на отримання кредиту (а.с.17-19), підтвердженням та додатком до анкети позичальника (а.с.19-26).

Із зазначених документів убачається, що відповідачка погодилася з умовами кредитування, зокрема щодо суми кредиту, строку його повернення, порядку нарахування та сплати процентів і комісій.

Факт перерахування кредитних коштів у розмірі 17 000 грн на платіжну картку відповідачки підтверджується копією квитанції про перерахування коштів від 18 січня 2026 року (додаток № 2). Отже, зазначений письмовий доказ підтверджує виконання позивачем свого обов`язку щодо надання кредиту.

Крім того, матеріали справи містять відомості системи BankID Національного банку України щодо ТОВ «Споживчий центр» та ідентифікації позичальниці (додаток № 4), які позивач надав на підтвердження проходження відповідачкою процедури ідентифікації під час оформлення кредитного договору.

22 лютого 2026 року між сторонами було укладено додатковий договір, яким за взаємною згодою збільшено суму кредиту та внесено відповідні зміни до умов первісного договору. Водночас умови кредитування та зміни до них відображені в документах, долучених до матеріалів справи (додаток № 1).

Згідно з умовами кредитного договору відповідачка зобов`язалася повернути отримані кредитні кошти у встановлений строк, а також сплатити проценти за користування кредитом та передбачені договором комісії.

Однак, як зазначає позивач, відповідачка належним чином своїх договірних зобов`язань не виконала, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Її розмір та складові відображені у розрахунку заборгованості за кредитним договором № 18.01.2026-100000499, наданому позивачем (додаток № 3).

Відповідно до зазначеного розрахунку загальна сума заборгованості становить 55 580 грн, з яких: 19 000 грн заборгованість за тілом кредиту; 23 480 грн заборгованість за процентами; 180 грн комісія, пов`язана з наданням кредиту; 3 420 грн додаткова комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 9 500 грн проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України.

Також із розрахунку заборгованості та доводів позовної заяви вбачається, що 17 лютого 2026 року відповідачка здійснила часткове погашення заборгованості в розмірі 6 800 грн. Позивач зазначає, що вказану суму враховано під час визначення залишку заборгованості. На думку позивача, здійснення відповідачкою часткової оплати свідчить про визнання нею наявності боргових зобов`язань за кредитним договором.

На підтвердження здійснення кредитних операцій із використанням платіжної інфраструктури позивачем також надано копію договору з платіжною системою, що підтверджує можливість здійснення розрахунків із використанням інтернет-еквайрингу (додаток № 5).

Оцінивши зазначені докази, суд бере до уваги, що факт укладення кредитного договору та перерахування відповідачці кредитних коштів підтверджується сукупністю письмових документів, зокрема пропозицією про укладення кредитного договору, заявкою та квитанцією про перерахування коштів (додатки № 1, 2). При цьому розмір заявленої до стягнення заборгованості позивач обґрунтовує відповідним розрахунком (додаток № 3).

Разом із тим сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не звільняє суд від обов`язку перевірити правильність нарахування кожної складової боргу, відповідність таких нарахувань умовам договору та вимогам чинного законодавства.

За таких обставин суд вважає за необхідне окремо перевірити правомірність нарахування кожної складової заборгованості, зокрема основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, комісійних платежів та процентів відповідно до статті 625 ЦК України, з урахуванням умов укладеного договору, наданих сторонами доказів та заперечень відповідачки.

Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, укладення кредитного договору та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація здійснюється з метою встановлення особи в електронному середовищі, а засоби електронної ідентифікації використовуються для автентифікації особи в інформаційно-комунікаційних системах.

Згідно зі статтею 14 зазначеного Закону електронна ідентифікація здійснюється з використанням засобів електронної ідентифікації та процедури автентифікації відповідно до схем електронної ідентифікації.

Водночас положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають можливість укладення електронного договору шляхом направлення однією стороною пропозиції (оферти) та її прийняття (акцепту) іншою стороною. Акцепт може бути здійснений шляхом вчинення особою дій, які відповідно до змісту оферти вважаються прийняттям її умов, зокрема шляхом підписання електронного договору одноразовим ідентифікатором.

Отже, сама по собі електронна форма кредитного договору не свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами або неналежність форми правочину. Визначальним для встановлення факту укладення електронного договору є з`ясування обставин щодо волевиявлення сторін, можливості ідентифікації особи, яка вчинила відповідні дії, та підтвердження прийняття нею умов договору.

Суд враховує, що позивач долучив до матеріалів справи копію пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) від 18.01.2026, заявку, підтвердження та додаток до анкети позичальника.

Крім того, позивачем надано відомості щодо проведення ідентифікації позичальниці за допомогою системи BankID Національного банку України.

Зазначені документи оцінюються судом у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема квитанцією про перерахування кредитних коштів від 18.01.2026.

Суд зазначає, що використання системи BankID НБУ саме по собі не є доказом підписання кредитного договору, однак у сукупності з документами щодо оформлення заявки, прийняття оферти та підтвердження волевиявлення позичальниці може свідчити про належне встановлення її особи під час укладення електронного правочину.

При цьому електронний договір, укладений у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», має юридичну силу письмового договору за умови дотримання встановлених законом вимог до його укладення.

Таким чином, суд доходить висновку, що надана позивачем сукупність письмових доказів підтверджує факт укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору № 18.01.2026-100000499 від 18 січня 2026 року в електронній формі.

22 лютого 2026 року між сторонами було укладено додатковий договір (а.с.24-26), яким за взаємною згодою збільшено суму кредиту та внесено відповідні зміни до умов первісного кредитного договору.

Факт укладення додаткового договору та погодження сторонами змінених умов кредитування суд оцінює з урахуванням відповідних документів, наданих позивачем, та наведених у позовній заяві обставин.

При цьому укладення додаткового договору свідчить про погодження сторонами змінених умов кредитування, однак саме по собі не звільняє позивача від обов`язку довести фактичний розмір наданих кредитних коштів та правильність визначення заборгованості.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або неналежне виконання.

За змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, після отримання кредитних коштів у відповідачки виник обов`язок повернути отриману суму кредиту та сплатити проценти за користування ним відповідно до погоджених сторонами умов договору.

Як убачається з матеріалів справи, між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 18 січня 2026 року укладено кредитний договір № 18.01.2026-100000499, відповідно до умов якого позивач надав відповідачці кредитні кошти.

Факт перерахування кредитних коштів підтверджується квитанцією від 18.01.2026.

Крім того, позивачем надано додатковий договір від 22.02.2026, відповідно до якого сторони за взаємною згодою збільшили суму кредиту та змінили окремі умови первісного договору.

Як убачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 18.01.2026-100000499, наданого позивачем, заборгованість відповідачки за основною сумою кредиту становить 19 000 грн.

Суд також бере до уваги, що 17 лютого 2026 року відповідачка здійснила часткове погашення заборгованості в розмірі 6 800 грн.

Зазначена оплата врахована позивачем під час формування розрахунку заборгованості, а тому повторне її віднімання від визначеної позивачем суми боргу призвело б до подвійного врахування одного й того самого платежу.

Водночас факт здійснення часткового погашення сам по собі не означає визнання відповідачкою правильності всіх складових заборгованості, визначених позивачем, а тому кожна із заявлених до стягнення сум підлягає окремій перевірці судом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Факт укладення кредитного договору, погодження його умов, фактичного надання кредитних коштів та наявності непогашеної заборгованості за основною сумою кредиту підтверджується письмовими доказами.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів повного повернення відповідачкою отриманих кредитних коштів.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення 19 000 грн заборгованості за тілом кредиту є обґрунтованою, підтвердженою належними доказами та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються договором залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Проценти за користування кредитом за своєю правовою природою є платою за користування грошовими коштами, а не санкцією за порушення зобов`язання.

Як убачається з умов кредитного договору № 18.01.2026-100000499 від 18.01.2026 та додаткового договору від 22.02.2026, сторонами було погоджено умови кредитування, зокрема розмір процентів, порядок їх нарахування та сплати.

Згідно з розрахунком заборгованості позивач визначив заборгованість відповідачки за процентами за користування кредитом у розмірі 23 480 грн.

Разом із тим суд зазначає, що сам по собі розрахунок заборгованості, складений кредитодавцем, не є безумовною підставою для стягнення всієї зазначеної в ньому суми. Такий розрахунок підлягає перевірці з урахуванням умов договору, строків кредитування, погоджених процентних ставок, фактично наданої суми кредиту та здійснених позичальником платежів.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на це суд перевіряє не лише арифметичну правильність поданого розрахунку, а й правомірність нарахування кожної його складової.

Оцінивши умови кредитного договору, додаткового договору та наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд доходить висновку, що належними та допустимими доказами підтверджено наявність у відповідачки заборгованості за процентами за користування кредитом у розмірі 11 740 грн.

У частині нарахування решти процентів у розмірі 11 740 грн позивачем не доведено належним чином правомірність їх нарахування та відповідність усім погодженим сторонами умовам кредитування.

Зокрема, наявність у договорі умови про сплату процентів не звільняє кредитодавця від обов`язку підтвердити правильність конкретної суми, заявленої до стягнення, з урахуванням строку користування кредитом, бази нарахування та здійснених платежів.

За таких обставин суд вважає, що вимога про стягнення процентів за користування кредитом підлягає частковому задоволенню в розмірі 11 740 грн, а в задоволенні вимог про стягнення решти 11 740 грн процентів слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 180 грн та додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3 420 грн

Позивач також просить стягнути з відповідачки 180 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, та 3 420 грн додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгоності.

Обґрунтовуючи зазначені вимоги, позивач посилається на умови кредитного договору та зазначає, що відповідні платежі пов`язані з наданням і обслуговуванням кредиту, зокрема з перерахуванням кредитних коштів із використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу.

Разом із тим суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати платежі, які є платою за дії, що не є послугами у сфері споживчого кредитування, або за дії, які кредитодавець чи інша особа вчиняє у власних інтересах.

Зміст зазначеної норми спрямований на захист споживача від покладення на нього додаткових витрат, які фактично становлять витрати кредитодавця на здійснення власної господарської діяльності та не є платою за окремі послуги, отримані споживачем.

Суд враховує, що відповідно до законодавства про споживче кредитування кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу повну та достовірну інформацію про загальну вартість кредиту, складові платежів, порядок їх нарахування та сплати.

При цьому саме по собі включення певного платежу до умов кредитного договору не свідчить про його безумовну правомірність, оскільки суд повинен перевірити відповідність такого платежу вимогам спеціального законодавства.

Щодо комісії у розмірі 180 грн суд зазначає, що позивач посилається на її зв`язок із перерахуванням кредитних коштів через платіжну систему.

Однак наданий договір між кредитодавцем та платіжною системою підтверджує наявність договірних відносин між цими суб`єктами, але сам по собі не доводить, що відповідачці була надана окрема платна послуга, яка має самостійну споживчу цінність та не охоплюється звичайною процедурою надання кредиту.

Сам факт використання кредитодавцем стороннього платіжного сервісу для перерахування коштів не створює автоматично обов`язку позичальника відшкодовувати відповідні витрати.

Витрати на організацію розрахунків, забезпечення функціонування платіжної інфраструктури та взаєморозрахунки з третіми особами належать до господарської діяльності кредитодавця, якщо інше не доведено належними доказами та не відповідає вимогам законодавства про споживче кредитування.

Щодо додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 3 420 грн суд зазначає, що обслуговування кредитної заборгованості є діяльністю кредитодавця, яка здійснюється в межах його договірних та законодавчих обов`язків.

Позивачем не доведено, які саме окремі послуги були надані відповідачці за зазначену комісію, у чому полягав їх конкретний зміст, коли та в який спосіб вони надавалися, а також яку самостійну споживчу цінність вони становили для позичальниці.

Саме лише зазначення в кредитному договорі назви платежу та його розміру не є достатнім підтвердженням правомірності його стягнення.

Крім того, позивачем не надано доказів фактичного надання відповідачці окремих послуг, які б виходили за межі звичайного супроводження кредитного договору, ведення обліку заборгованості та здійснення кредитодавцем власної діяльності з адміністрування кредитного зобов`язання.

Суд також враховує, що обов`язок доведення обставин, які є підставою для стягнення зазначених платежів, покладається на позивача відповідно до статті 81 ЦПК України.

Отже, надані позивачем докази не підтверджують, що комісія у розмірі 180 грн та додаткова комісія у розмірі 3 420 грн є платою за окремі, фактично надані відповідачці послуги у сфері споживчого кредитування.

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідачки 180 грн комісії за надання кредиту та 3 420 грн додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення 9 500 грн процентів відповідно до статті 625 ЦК України

Позивач також просить стягнути з відповідачки 9 500 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, посилаючись на порушення відповідачкою строків виконання грошового зобов`язання.

Оцінюючи зазначену вимогу, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас законодавцем установлено спеціальне правове регулювання відповідальності за прострочення виконання кредитних зобов`язань.

Так, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Крім того, зазначеною нормою передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами та які нараховані починаючи з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання, невиконання або часткове виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Суд бере до уваги, що кредитний договір між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено 18 січня 2026 року, тобто в період дії воєнного стану в Україні.

Отже, на спірні правовідносини поширюється дія пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Зазначене законодавче положення має імперативний характер та спрямоване на звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань за кредитними договорами в умовах воєнного стану.

При цьому суд звертає увагу на необхідність розмежування процентів за користування кредитом та платежів, нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

Проценти за користування кредитом, передбачені статтями 1048, 1056-1 ЦК України, є платою за правомірне користування наданими грошовими коштами.

Натомість платежі, передбачені статтею 625 ЦК України, мають іншу правову природу та є спеціальними наслідками прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не звільняють відповідачку від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти та сплатити належні проценти за користування ними, проте виключають можливість стягнення з неї відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України, за відповідний період.

Суд також ураховує, що позивач заявив до стягнення 9 500 грн саме як проценти, нараховані відповідно до статті 625 ЦК України, тобто як платіж, пов`язаний із простроченням виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, з огляду на спеціальне правове регулювання, установлене пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідачка звільняється від обов`язку сплачувати зазначені суми.

Крім того, позивачем не доведено наявності правових підстав для стягнення саме 9 500 грн з урахуванням установлених законом обмежень відповідальності позичальника за прострочення кредитного зобов`язання.

Отже, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення зі ОСОБА_1 9 500 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Ураховуючи встановлені обставини справи, досліджені письмові докази в їх сукупності, а також наведені положення законодавства, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр».

Таким чином, зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 18.01.2026-100000499 від 18 січня 2026 року в загальному розмірі 30 740,00 грн, з яких: 19 000,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту (тілом кредиту); 11 740,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Водночас у задоволенні позовних вимог про стягнення 180,00 грн комісії, пов`язаної з наданням кредиту, 3 420,00 грн додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості, а також 9 500,00 грн процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, належить відмовити.

Отже, загальна сума позовних вимог, заявлених ТОВ «Споживчий центр», становить 55 580,00 грн, а сума вимог, які підлягають задоволенню 30 740,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем під час звернення до суду сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується відповідним платіжним, розподіл судових витрат має здійснюватися пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Частка задоволених позовних вимог становить 55,31 % (30 740,00 грн ? 100 : 55 580,00 грн).

Таким чином, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 472,57 грн (2 662,40 грн ? 55,31 %:100).

За таких обставин зі ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 472,57 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 525, 526, 530, 610, 611, 625, 629, 1048, 1054, 1056-1 ЦК України, Законами України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 263265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ; на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, рахунок НОМЕР_2 ) заборгованість за кредитним договором № 18.01.2026-100000499 від 18.01.2026 року в розмірі 30 740 (тридцять тисяч сімсот сорок) гривень 00 копійок, а також судовий збір у розмірі 1 472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) гривні 57 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: М.І. Крилюк