Рішення № 141118828, 02.11.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2026 рокум. Рівне№460/6331/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Греська О.Р за участю секретаря судового засідання Войтюк К.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Шевчук В.С.,

відповідача: представник Степанець М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1доГоловного управління ДПС в Рівненській областіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (далі відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган), у якому просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем на підставі акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 09.02.2026 №1886/Ж5/17-00-24-05-18/2333513861 (далі акт перевірки):

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №4427/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 680,00 грн (неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2023 та 2024);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №4428/1700240523 від 17.03.2026 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 8 333 855,70 грн (у т.ч. 6 667 084,56 грн за податковим зобов`язанням, 1 666 771,14 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №4429/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 340,00 грн (несвоєчасне подання податкової декларації платника єдиного податку за 2023);

рішення №4430/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних санкцій за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, у розмірі 136,00 грн;

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №4431/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 6 120,00 грн (неподання податкових декларацій з податку на додану вартість);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №4432/1700240523 від 17.03.2026 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 9 251 351,25 грн;

податкове повідомлення-рішення форми «С» №4433/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 517 177,40 грн (порушення вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»);

податкове повідомлення-рішення форми «Р» №4434/1700240523 від 17.03.2026 , яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 694 487,97 грн (у т.ч. 555 590,38 грн за податковим зобов`язанням, 138 897,59 грн за штрафними (фінансовими) санкціями);

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №4435/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 1 020,00 грн (незабезпечення зберігання первинних документів);

податкове повідомлення-рішення форми «ПС» №4436/1700240523 від 17.03.2026 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 8 000,00 грн (ненадання відповіді на запит).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що висновки акта перевірки є безпідставними. Надання нею у 2023 безвідсоткової поворотної фінансової допомоги не є діяльністю у сфері фінансового посередництва, а тому не позбавляло її права перебувати на спрощеній системі оподаткування. Дохід за 20232024 р визначено контролюючим органом помилково: без урахування того, що він підлягав оподаткуванню за правилами спрощеної системи, без виключення повернутих покупцям авансів та без урахування документально підтверджених витрат, документи щодо яких було надано разом із запереченнями на акт перевірки. Дохід від ТОВ «СІКРЕЙТ» у грудні 2024 становив 100 000,00 грн і був отриманий у безготівковій формі, а розбіжність у звітності за формою 4ДФ є технічною помилкою контрагента. Крім того, позивач посилалася на неотримання до початку перевірки копії наказу про її проведення.

У заяві про збільшення підстав позову від 08.06.2026 позивач додатково зазначила, що подані нею у встановлений строк заперечення на акт перевірки з доданими документами контролюючим органом розглянуті не були, висновок комісії з питань розгляду заперечень не складався, а відповідь платнику не надсилалася. Заяву про залишення заперечень без розгляду позивач не підписувала і до контролюючого органу не направляла; при цьому Податковий кодекс України (далі ПК України) не передбачає процедури відкликання заперечень.

У додаткових поясненнях від 21.10.2026 позивач, посилаючись на постанову Верховного Суду від 11.08.2026 у справі №320/46652/23, наголосила на тому, що рішення про анулювання її реєстрації як платника єдиного податку відповідачем не приймалося, а оскаржувані рішення прийнято 17.03.2026, тобто до дати розгляду заперечень (18.03.2026), призначеної самим відповідачем, лист про яку вона отримала лише 20.03.2026

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 29.04.2026 позов не визнав. Зазначив, що перевірку проведено на підставі пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України у зв`язку з отриманням від Територіального управління БЕБ у Волинській області відомостей про рух коштів по рахунках позивача та ненаданням позивачем відповіді на запит від 18.09.2025 Копію наказу про проведення перевірки направлено позивачу рекомендованим листом, який повернуто відправнику, а тому відповідно до п. 42.5 ст. 42 ПК України наказ вважається врученим. Позивач, систематично надаючи з 30.03.2023 поворотну фінансову допомогу, здійснювала діяльність, яка за КВЕД ДК 009:2010 належить до коду 64 і не дає права застосовувати спрощену систему оподаткування; крім того, станом на 18.07.2023 її дохід перевищив граничний обсяг для другої групи платників єдиного податку. З огляду на це позивач зобов`язана була перейти на загальну систему оподаткування з 01.04.2023 та зареєструватися платником ПДВ з 11.04.2023 Документи до перевірки не надавалися, тому відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПК України вважаються відсутніми.

У запереченні від 30.06.2026 на заяву про збільшення підстав позову та у додаткових поясненнях від 16.10.2026 відповідач зазначив, що 16.03.2026 ним зареєстровано заяву позивача про залишення заперечень без розгляду у зв`язку з визнанням висновків акта перевірки, а тому обов`язок розглядати заперечення був відсутній; позивача належним чином повідомлено про розгляд заперечень, однак вона не скористалася правом на участь у ньому. Посилання позивача на непідписання заяви відповідач розцінює як суперечливу поведінку та зловживання процесуальними правами.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 19.05.2026

Ухвалою суду від 05.08.2026, постановленою в судовому засіданні без оформлення окремого документа, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд встановив таке.

Позивач зареєстрована як фізична особа-підприємець з 17.12.2020.

У період з 01.01.2021 по 31.12.2024 позивач перебувала на спрощеній системі оподаткування як платник єдиного податку другої групи, що визнається відповідачем і не є спірним.

Листом від 05.09.2025 №2/23.2/3.1/17/5055-25 (вх. ГУ ДПС №25572/5/17-00 від 08.09.2025) Територіальне управління БЕБ у Волинській області повідомило відповідача про здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №72024031050000009 та, як зазначає відповідач, надало отримані від банківських установ відомості про рух коштів по рахунках, зокрема позивача. Самі відомості про рух коштів до матеріалів справи відповідачем не надані.

На підставі наказу від 18.12.2025 №3188-п відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 17.12.2020 по 31.12.2024 Перевірка тривала з 27.01.2026 по 02.02.2026 Копію наказу та повідомлення від 18.12.2025 №470/Ж4/17-00-24-05-17 направлено позивачу рекомендованим листом №3302300248125, який повернуто відправнику; при цьому у відзиві відповідач по-різному зазначає причину повернення «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».

За результатами перевірки складено акт від 09.02.2026 №1886/Ж5/17-00-24-05-18/2333513861, яким встановлено порушення позивачем, зокрема, пп. 291.5.1 п. 291.5, п. 291.4 ст. 291, пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України (з висновком про обов`язок переходу на загальну систему оподаткування з 01.04.2023 ), п. 164.1 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, пп. 177.2, 177.5 ст. 177 ПК України (заниження податку на доходи фізичних осіб на 6 667 084,56 грн), п. 181.1 ст. 181, п. 183.2 ст. 183, п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 194.1 ст. 194, п. 195.1 ст. 195 ПК України (заниження податкового зобов`язання з ПДВ на 7 401 081,00 грн), пп. 1.11.5 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України (заниження військового збору на 555 590,38 грн), ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (непроведення операцій на суму 517 177,40 грн через РРО), а також порушення порядку подання звітності, ведення обліку, зберігання документів та ненадання відповіді на запит.

В описовій частині акта перевірки (розділ 2.13) та у висновках акта (пункт 12) зазначено, що позивачу надіслано запит ГУ ДПС у Рівненській області №11806/6/17-00-24-04-07 від 18.09.2023 , який 01.10.2025 вручено їй особисто, відповіді на який не надано, чим порушено вимоги пп. 73.3.3 п. 73.3 ст. 73 ПК України. Запиту з такими реквізитами матеріали справи не містять; відповідачем надано копію запиту №11806/6/17-00-24-04-07 від 18.09.2025 , врученого позивачу 01.10.2025 Позивач заперечує отримання запиту від 18.09.2023 та стверджує, що такого запиту не існувало.

Акт перевірки отримано позивачем 20.02.2026.

03.03.2026 позивачем складено заперечення на акт перевірки, які 05.03.2026 направлено відповідачу через відділення поштового зв`язку 35800 (м. Острог) поштовим відправленням №3580000188716 та отримано відповідачем 09.03.2026 (вх. №12441/6/17-00). До заперечень додано, зокрема, копії договорів, видаткових накладних, рахунків на оплату, корінців касових ордерів про повернення коштів у 2023 та договорів про надання поворотної фінансової допомоги. У запереченнях позивач просила завчасно повідомити її про час і місце їх розгляду, оскільки бажає брати в ньому участь.

05.03.2026 ТОВ «СІКРЕЙТ» (код ЄДРПОУ 45020378) подало до ГУ ДПС уточнюючий податковий розрахунок за грудень 2024 (квитанція №2, реєстраційний №9430534136), яким щодо позивача виключено рядок із сумою доходу 617 177,40 грн (ознака «1») та відображено нарахований і виплачений дохід у сумі 100 000,00 грн (ознака «0»).

Листом від 10.03.2026 №1266/Ж12/17-00-24-05-25 відповідач повідомив позивача про розгляд заперечень 18.03.2026 о 09 год. 30 хв. у приміщенні ГУ ДПС. Лист направлено 10.03.2026 рекомендованим відправленням №3301800151458; відповідно до повідомлення про вручення його вручено позивачу 20.03.2026 у відділенні поштового зв`язку 35800.

16.03.2026 відповідачем зареєстровано за вх. №13805/6/17-00 заяву від імені позивача, датовану 12.03.2026 , про залишення заперечень без розгляду «у зв`язку з визнанням висновків акта та помилковим поданням заперечень». Заява надійшла поштовим відправленням №3302300400199. У заяві перевірку, за результатами якої складено акт, названо «документальною виїзною плановою».

17.03.2026 відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій, які отримано позивачем 27.03.2026.

Висновку комісії з питань розгляду заперечень, протоколу її засідання, рішення про припинення розгляду заперечень або відповіді платнику на заперечення відповідач до суду не надав. Рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку відповідачем не приймалося.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 дійшла висновку, що платник податків, оскаржуючи наслідки перевірки, не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, і таким підставам позову суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу. У постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 Верховний Суд у складі тієї ж судової палати вказав, що встановлені судами обставини протиправності призначення та проведення перевірки є достатніми для висновку про протиправність прийнятого за її наслідками податкового повідомлення-рішення.

У постанові від 11.08.2026 у справі №320/46652/23 Верховний Суд, посилаючись на зазначену практику, наголосив, що дотримання встановленої законом процедури є фундаментальною передумовою легітимності результатів перевірки, а порушення порядку здійснення заходу контролю, так само як і недотримання законодавчо встановленого алгоритму реалізації владних повноважень щодо анулювання статусу платника єдиного податку, є самостійними та достатніми підставами для висновку про юридичну дефектність прийнятих за наслідками перевірки актів індивідуальної дії. Верховний Суд визнав помилковим підхід, за яким такі доводи платника кваліфікуються як «похідні» чи «другорядні».

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 вказала, що підставами для скасування рішень, прийнятих за наслідками перевірки, є не будь-які порушення, допущені під час її призначення і проведення, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого рішення.

З урахуванням наведеного суд насамперед надає оцінку доводам позивача щодо порушення процедури розгляду заперечень на акт перевірки та відсутності рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Відповідно до абз. 1, 2 п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті перевірки, він має право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення до контролюючого органу, який проводив перевірку, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта. Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Згідно з пп. 86.7.186.7.5 п. 86.7 ст. 86 ПК України матеріали перевірки розглядаються комісією контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання заперечень, та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу. Контролюючий орган зобов`язаний повідомити платника податків про дату, час та місце/спосіб розгляду матеріалів перевірки; таке повідомлення надсилається платнику податків протягом двох робочих днів з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Під час розгляду матеріалів перевірки комісія, зокрема, досліджує питання наявності або відсутності обставин, що виключають вину у вчиненні правопорушення, пом`якшують або звільняють від відповідальності. Під час розгляду досліджуються всі наявні фактичні дані, що стосуються предмета розгляду, у тому числі документи, надані платником податків, інші фактичні дані, що наявні або доступні контролюючому органу. За результатами розгляду комісія приймає висновок, що є невід`ємною частиною матеріалів перевірки, а податкове повідомлення-рішення приймається на підставі такого висновку протягом п`яти робочих днів, наступних за днем його прийняття і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Відповідно до абз. 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України, якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку п. 86.7 ст. 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Верховний Суд неодноразово вказував, що закріпленому у п. 86.7 ст. 86 ПК України праву платника податків подати заперечення на акт перевірки кореспондує обов`язок контролюючого органу розглянути такі заперечення, надати платнику відповідь та врахувати результати розгляду при прийнятті рішення про визначення грошових зобов`язань (постанови від 20.11.2018 у справі №826/285/15, від 27.06.2019 у справі №806/343/17, від 28.03.2023 у справі №810/3270/16). Податкове повідомлення-рішення, прийняте без розгляду своєчасно поданих заперечень та з порушенням права платника брати участь у їх розгляді, не відповідає вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийняте без урахування усіх обставин, що мають значення для рішення, та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому є протиправним; таке порушення є самостійною та достатньою підставою для його скасування (постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі №826/3576/15, від 28.09.2020 у справі №520/2305/19, від 17.01.2022 у справі №640/4983/19, від 24.02.2022 у справі №560/8920/20, від 12.07.2023 у справі №200/4704/21, від 24.12.2024 у справі №640/20970/22, від 27.02.2025 у справі №140/3098/23).

Судом встановлено, що акт перевірки отримано позивачем 20.02.2026 , отже останнім днем строку подання заперечень було 06.03.2026 Заперечення з додатками здано до відділення поштового зв`язку 05.03.2026 , тобто у встановлений строк, що відповідач не заперечує і що підтверджується самим фактом призначення ним розгляду заперечень.

Відповідач призначив розгляд заперечень на 18.03.2026 , однак прийняв усі оскаржувані рішення 17.03.2026 , тобто до визначеної ним самим дати розгляду. Висновку комісії з питань розгляду заперечень, який відповідно до пп. 86.7.5 п. 86.7 ст. 86 ПК України є обов`язковою підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення у разі подання заперечень, а також відповіді платнику відповідачем не складено, а принаймні до суду не надано.

Доводи відповідача про те, що позивач, будучи належно повідомленою, не скористалася правом на участь у розгляді заперечень, спростовуються наданим ним же повідомленням про вручення, згідно з яким лист про розгляд заперечень вручено позивачу 20.03.2026 , тобто після дати, на яку було призначено розгляд, та після прийняття оскаржуваних рішень. Крім того, у запереченні від 30.06.2026 відповідач зазначав, що лист про розгляд заперечень датований 10.03.2026 і направлений відправленням №3301800151458, а у додаткових поясненнях від 16.10.2026 що цей лист датований 03.03.2026 і направлений відправленням №3302300373922, тоді як станом на 03.03.2026 заперечення до відповідача ще не надходили. Така суперечливість відомостей суб`єкта владних повноважень не дає суду підстав вважати доведеним належне повідомлення позивача про розгляд заперечень.

Щодо посилань відповідача на заяву від 12.03.2026 про залишення заперечень без розгляду суд зазначає таке.

По-перше, ПК України не передбачає ні права платника податків відкликати подані заперечення, ні повноваження контролюючого органу залишати подані у встановлений строк заперечення без розгляду. Відповідач, стверджуючи про «імперативний обов`язок» припинити розгляд заперечень, не назвав жодної норми закону, яка б такий обов`язок встановлювала. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України суб`єкт владних повноважень не може діяти у спосіб, законом не передбачений. Будь-якого процесуального документа, яким контролюючий орган (його комісія) вирішив би питання про залишення заперечень без розгляду, матеріали справи не містять, а позивача про таке рішення не повідомлялося.

По-друге, відповідно до абз. 2 п. 86.7 ст. 86 ПК України заперечення та додані до них документи з моменту подання є невід`ємною частиною матеріалів перевірки, а за абз. 2 п. 44.6 ст. 44 ПК України подані у такому порядку документи повинні бути враховані контролюючим органом під час прийняття рішення. Отже, навіть за умови подання позивачем заяви про залишення заперечень без розгляду відповідач не був звільнений від обов`язку врахувати документи, які вже перебували в його розпорядженні, та інші доступні йому фактичні дані, зокрема уточнюючий розрахунок ТОВ «СІКРЕЙТ» від 05.03.2026. З тих самих підстав є безпідставним посилання відповідача на презумпцію відсутності документів, встановлену абз. 1 п. 44.6 ст. 44 ПК України, оскільки така презумпція застосовується лише у разі ненадання документів ні до закінчення перевірки, ні у строки, визначені п. 86.7 ст. 86 ПК України.

По-третє, позивач заперечує підписання та направлення заяви від 12.03.2026. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. Оскільки саме відповідач посилається на зазначену заяву як на підставу нерозгляду заперечень, саме він має довести її походження від позивача. Вимога відповідача до позивача довести факт неподання заяви суперечить наведеній нормі.

Оцінюючи зазначену заяву, суд враховує, що: у ній перевірку названо «документальною виїзною плановою», тоді як акт складено за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки, реквізити якої правильно зазначені у запереченнях позивача від 03.03.2026 ; заперечення позивача направлено через відділення поштового зв`язку 35800 (м. Острог), яке обслуговує місце проживання позивача, тоді як номер відправлення, яким надійшла заява (№3302300400199), сформовано відділенням поштового зв`язку 33023 (м. Рівне), яке обслуговує адресу самого відповідача; зміст заяви («визнання висновків акта») не узгоджується з усією поведінкою позивача, яка у встановлений строк подала обґрунтовані заперечення з документами, просила повідомити її про розгляд для особистої участі, а 10.04.2026 звернулася до суду з цим позовом.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не довів належними та достатніми доказами добровільного й однозначного волевиявлення позивача щодо відмови від розгляду її заперечень. Відтак посилання відповідача на суперечливу поведінку позивача (venire contra factum proprium) та зловживання процесуальними правами є необґрунтованими, оскільки ґрунтуються на спірному документі, походження якого від позивача не підтверджено, а тому відхиляються судом.

Оцінюючи вплив зазначеного порушення на правильність висновків контролюючого органу в розумінні постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №816/228/17, суд зважає на те, що надані позивачем із запереченнями документи безпосередньо стосуються ключових висновків акта перевірки: договори про надання поворотної фінансової допомоги правової кваліфікації операцій, з якою відповідач пов`язав втрату позивачем права на спрощену систему оподаткування; договори поставки, видаткові накладні, рахунки та касові документи про повернення коштів розміру доходу та витрат, які відповідно до п. 177.2 ст. 177 ПК України зменшують об`єкт оподаткування податком на доходи фізичних осіб, тоді як відповідач визначив такий податок від усієї суми надходжень без жодних витрат саме з мотивів ненадання документів; уточнюючий розрахунок ТОВ «СІКРЕЙТ» висновку про отримання позивачем готівкового доходу у сумі 517 177,40 грн. Отже, нерозгляд заперечень об`єктивно міг вплинути та вплинув на обґрунтованість оскаржуваних рішень.

Не вирішуючи наперед результат розгляду контролюючим органом наданих позивачем документів і пояснень, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24.12.2024 у справі №640/20970/22, дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій прийняті з порушенням п. 86.7 ст. 86 ПК України, що має характер істотного порушення прав платника податків і є самостійною та достатньою підставою для їх скасування. Зазначене порушення стосується усіх оскаржуваних рішень, оскільки всі вони прийняті 17.03.2026 на підставі одного акта перевірки без розгляду заперечень на нього.

Щодо доводів позивача про відсутність рішення про анулювання її реєстрації як платника єдиного податку суд зазначає таке. Відповідно до п. 299.10 ст. 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу, зокрема у випадках, визначених пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 цього Кодексу. Згідно з п. 299.11 ст. 299 ПК України у разі виявлення контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої третьої груп вимог глави 1 розділу XIV цього Кодексу анулювання реєстрації платника єдиного податку проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Верховний Суд у постанові від 11.08.2026 у справі №320/46652/23 вказав, що суди мають перевіряти дотримання контролюючим органом встановленого законом алгоритму реалізації владних функцій, а саме обов`язковості прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку згідно з п. 299.11 ст. 299 ПК України перед нарахуванням зобов`язань за загальною системою оподаткування; статус платника єдиного податку не втрачається автоматично, без відповідного розпорядчого акта органу ДПС. Верховний Суд підтвердив сталість висновків, викладених у постановах від 19.06.2020 у справі №2040/6313/18, від 21.01.2021 у справі №808/4202/17 та від 19.03.2026 у справі №280/8126/23, за змістом яких у разі відсутності рішення контролюючого органу про анулювання реєстрації платника єдиного податку у фізичної особи-підприємця відсутній обов`язок нараховувати та сплачувати податки за загальною системою оподаткування, зокрема ПДВ. Крім того, у постанові від 18.03.2025 у справі №160/21398/24 Верховний Суд наголосив, що єдиним законним способом реалізації владних управлінських функцій у таких випадках є проведення документальної перевірки, за результатами якої встановлюється, що платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування, та прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку.

Судом встановлено, що в період з 01.01.2021 по 31.12.2024 позивач перебувала в реєстрі платників єдиного податку другої групи, а рішення про анулювання її реєстрації відповідач ні за наслідками спірної перевірки, ні в іншому порядку не приймав. Посилаючись у відзиві на п. 299.11 ст. 299 ПК України, відповідач водночас визначив позивачу грошові зобов`язання за загальною системою оподаткування, оминаючи передбачену цією нормою процедуру.

Наведене стосується обох підстав, з якими відповідач пов`язує обов`язок позивача перейти на загальну систему оподаткування, як надання поворотної фінансової допомоги, так і перевищення граничного обсягу доходу у 2023 Крім того, щодо останньої підстави суд звертає увагу на таке. Відповідно до абз. 2 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298 ПК України у разі перевищення протягом календарного року встановленого обсягу доходу платники єдиного податку першої і другої груп зобов`язані перейти на сплату інших податків з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) кварталом, у якому відбулося таке перевищення, а до суми перевищення застосовується ставка єдиного податку 15 відсотків (пп. 1 п. 293.4, п. 293.8 ст. 293 ПК України). За версією відповідача, прямо викладеною в акті перевірки та в податковому повідомленні-рішенні №4434/1700240523, позивач отримала за період з 01.01.2023 по 18.07.2023 дохід у сумі 5 680 860 грн, чим перевищила встановлений обсяг (834 розміри мінімальної заробітної плати 5 587 800 грн), тобто перевищення відбулося у ІІІ кварталі 2023 , отже за цією підставою зміна системи оподаткування не могла відбутися раніше 01.10.2023 , а не з 01.04.2023 , як визначено в акті перевірки.

Також відповідно до п. 181.1 ст. 181 ПК України обов`язок реєстрації платником ПДВ у зв`язку з досягненням обсягу оподатковуваних операцій понад 1 000 000 грн не поширюється на осіб, які є платниками єдиного податку першої третьої груп. Тому визначення відповідачем обов`язку позивача зареєструватися платником ПДВ з 11.04.2023 на підставі обсягу операцій за період з 01.04.2022 по 31.03.2023 , коли позивач безспірно перебувала на спрощеній системі оподаткування, суперечить зазначеній нормі.

Отже, нарахування позивачу податку на доходи фізичних осіб, військового збору та ПДВ за правилами загальної системи оподаткування, а також застосування штрафних санкцій за неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи та декларацій з ПДВ за відсутності рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку є передчасним та позбавленим правових підстав, що є самостійною підставою для скасування податкових повідомлень-рішень №4427/1700240523, №4428/1700240523, №4431/1700240523, №4432/1700240523 та №4434/1700240523.

Попри те, що встановлені судом порушення є достатніми для задоволення позову, з метою повноти судового розгляду суд вважає за необхідне надати оцінку також ключовому матеріально-правовому доводу відповідача.

Згідно з пп. 6 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої третьої груп суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами.

Відповідно до абз. 8 пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України поворотна фінансова допомога сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фінансова послуга операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У постанові від 11.08.2026 у справі №320/46652/23, ухваленій у подібних правовідносинах, Верховний Суд погодився з висновком про те, що фінансове посередництво обов`язково пов`язане з отриманням та перерозподілом залучених фінансових коштів, тоді як надання власних коштів не передбачає залучення активів третіх осіб, а надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги за відсутності мети отримання прибутку за своєю правовою природою позбавлене ознак фінансової послуги та не може розцінюватися як діяльність у сфері фінансового посередництва (з посиланням на постанову від 28.07.2025 у справі №320/46646/23). При цьому Верховний Суд відхилив аргументи контролюючого органу, ідентичні доводам відповідача у цій справі, про віднесення такої операції до коду 64 КВЕД ДК 009:2010, та визнав помилковим застосування критерію неповернення коштів, не передбаченого ні ПК України, ні законодавством про ринки фінансових послуг.

Як встановлено судом, договір №1/2023 поворотної фінансової допомоги від 03.01.2023 , укладений позивачем з ТОВ «Торгово-будівельний дім «СК» (код ЄДРПОУ 43582295), передбачає надання допомоги на безоплатній основі, без нарахування процентів чи надання інших видів компенсацій як плати за користування коштами (пп. 1.2, 2.2), з обов`язком повернення до 31.12.2025 (п. 2.4) та можливістю надання допомоги частинами (п. 2.3). Передбачена п. 3.2 договору пеня за несвоєчасне повернення допомоги є видом неустойки, тобто заходом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання (ст. 549 Цивільного кодексу України), а не платою за користування коштами, а тому не змінює безоплатного характеру допомоги в розумінні пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України.

Відповідач не встановив і не довів, що позивач залучала для надання допомоги кошти третіх осіб або отримала від її надання будь-який дохід (проценти, комісію чи іншу плату). Перерахування коштів кількома платежами є виконанням умов договору, який прямо передбачає надання допомоги частинами, і саме по собі не свідчить про здійснення професійної діяльності на ринку фінансових послуг. Посилання відповідача на код 64 КВЕД ДК 009:2010 суд відхиляє, оскільки зазначений класифікатор є статистичним інструментом і не може встановлювати обмежень щодо застосування спрощеної системи оподаткування, не передбачених ПК України, яким відповідно до п. 7.3 ст. 7 цього Кодексу регулюються будь-які питання оподаткування.

Отже, висновок відповідача про здійснення позивачем діяльності у сфері фінансового посередництва та про обов`язок позивача перейти на загальну систему оподаткування з 01.04.2023 є безпідставним.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення покладається на суб`єкта владних повноважень, а згідно з ч. 4 цієї статті суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Суд звертає увагу, що всі розрахункові показники акта перевірки обсяг доходу за 20232024 р , обсяг оподатковуваних операцій для цілей реєстрації платником ПДВ, база оподаткування ПДВ, податку на доходи фізичних осіб і військового збору визначені відповідачем виключно на підставі відомостей про рух коштів по рахунках позивача, отриманих від Територіального управління БЕБ у Волинській області. Водночас самі ці відомості відповідач до матеріалів справи не надав, обмежившись наданням супровідного листа правоохоронного органу. Акт перевірки, який згідно з п. 35 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, має містити виклад фактів порушень з посиланням на документи, що їх підтверджують, сам по собі не є первинним джерелом таких даних (постанови Верховного Суду від 26.06.2023 у справі №815/6819/14, від 18.03.2025 у справі №160/21398/24).

Недостовірність окремих показників підтверджується матеріалами справи. Так, дохід позивача за 2024 визначено відповідачем у сумі 31 329 655,68 грн, що складається з надходжень на рахунки у сумі 30 812 478,28 грн та суми 517 177,40 грн, щодо якої сам відповідач зазначив, що її надходження на рахунок позивача перевіркою не встановлено. Також відповідач не навів аналізу призначення платежів і не виключив із доходу повернуті покупцям кошти, які відповідно до пп. 5 п. 292.11 ст. 292 ПК України не включаються до складу доходу платника єдиного податку, що за незначного розміру встановленого відповідачем «перевищення» граничного обсягу доходу у 2023 (93 060,00 грн) має істотне значення.

Разом з тим суд зауважує, що з огляду на встановлені вище самостійні та достатні підстави для визнання оскаржуваних рішень протиправними (порушення процедури розгляду заперечень та відсутність рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку), а також на висновок щодо правової кваліфікації операцій з надання поворотної фінансової допомоги, необхідність у витребуванні та дослідженні відомостей про рух коштів по рахунках позивача відсутня, оскільки їх зміст за будь-яких обставин не міг би вплинути на результат вирішення спору: навіть повне підтвердження обсягу надходжень не усуває ні порушення процедури розгляду заперечень, ні відсутності рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Наведені обставини суд враховує як такі, що додатково свідчать про недоведеність відповідачем обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Висновок відповідача про отримання позивачем у грудні 2024 готівкових коштів у сумі 517 177,40 грн без застосування реєстратора розрахункових операцій ґрунтується виключно на розбіжності між даними податкового розрахунку ТОВ «СІКРЕЙТ» за формою 4ДФ та відомостями про рух коштів. Жодної розрахункової операції у готівковій формі (розрахункових документів, оприбуткування готівки, пояснень покупця тощо) відповідач не встановив.

Водночас 05.03.2026 , тобто до прийняття оскаржуваних рішень, ТОВ «СІКРЕЙТ» подало до ГУ ДПС уточнюючий розрахунок за грудень 2024 , яким виключило помилково відображену суму доходу 617 177,40 грн та відобразило фактично нарахований і виплачений позивачу дохід у сумі 100 000,00 грн, що відповідає безготівковому надходженню на її рахунок. Відповідно до пп. 86.7.4 п. 86.7 ст. 86 ПК України зазначені дані, що були наявні та доступні контролюючому органу, підлягали урахуванню. Це стосується не лише штрафу за порушення порядку проведення розрахункових операцій: як прямо зазначено в податкових повідомленнях-рішеннях №4428/1700240523 та №4434/1700240523, суму 517 177,40 грн включено до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб і військовим збором за 2024 (31 329 655,68 грн = 30 812 478,28 грн + 517 177,40 грн) саме на підставі відомостей податкового розрахунку ТОВ «СІКРЕЙТ» (ознака доходу «157»), які на дату прийняття цих рішень уже були уточнені.

Обов`язки, встановлені ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та відповідальність за їх порушення можуть застосовуватися лише за умови доведення контролюючим органом факту проведення розрахункової операції. Оскільки такий факт відповідачем не доведено, податкове повідомлення-рішення №4433/1700240523 є протиправним і з цієї підстави.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України рішення суб`єкта владних повноважень має бути прийняте обґрунтовано, а рішення, яким особі визначається грошове зобов`язання чи застосовується до неї фінансова відповідальність, з урахуванням принципу правової визначеності повинно чітко та однозначно визначати суму зобов`язання, порушення, за яке настає відповідальність, і підстави її застосування. Суд вважає за необхідне звернути увагу на такі недоліки оскаржуваних рішень, які додатково свідчать про їх необґрунтованість.

Податковим повідомленням-рішенням №4432/1700240523 позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, однак його розмір у самому рішенні визначено суперечливо: в описовій частині зазначено про заниження податкового зобов`язання на 7 401 081 грн; у таблиці рішення суму за податковим зобов`язанням зазначено як 7 402 081 грн, а суму штрафних (фінансових) санкцій 1 850 520,25 грн, що разом становить 9 252 601,25 грн; загальну суму грошового зобов`язання словами визначено як 9 251 351,25 грн; водночас за доданим до рішення помісячним розрахунком сума заниження становить 7 402 081,24 грн, а сума штрафу 1 850 520,31 грн. Крім того, на другій сторінці рішення зазначено реєстраційний номер облікової картки платника податків « НОМЕР_1 », який не є номером позивача. За таких обставин неможливо достеменно встановити, яке саме грошове зобов`язання і якому платнику визначено цим рішенням, що є самостійною підставою для висновку про його протиправність.

Податковими повідомленнями-рішеннями №4428/1700240523, №4432/1700240523 та №4434/1700240523 штрафні (фінансові) санкції визначено у розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання з посиланням на п. 123.2 ст. 123 ПК України, яким передбачено відповідальність за діяння, передбачені п. 123.1 цієї статті, вчинені умисно. Відповідно до абз. 2 п. 109.1 ст. 109 ПК України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом. Натомість обґрунтування умислу в оскаржуваних рішеннях (зокрема в податковому повідомленні-рішенні №4434/1700240523) зводиться до загальної тези про те, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил «завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні», тобто фактично до презумпції умислу, яку закон не встановлює. Жодних конкретних обставин, які б свідчили про удаване, цілеспрямоване створення позивачем умов для ухилення від оподаткування, відповідач не навів і не довів. Отже, застосування підвищеного штрафу за п. 123.2 ст. 123 ПК України є необґрунтованим і з цієї підстави.

У податковому повідомленні-рішенні №4434/1700240523 суму штрафних (фінансових) санкцій визначено у розмірі 138 897,59 грн, тоді як за доданим до нього розрахунком вона становить 138 897,60 грн (21 411,39 грн + 117 486,21 грн); суму податкового зобов`язання визначено у розмірі 555 590,38 грн, тоді як сума відповідних рядків розрахунку становить 555 590,39 грн (85 645,55 грн + 469 944,84 грн). Хоча розбіжності є незначними за розміром, вони свідчать про відсутність належної перевірки відповідачем власних розрахунків. Крім того, як зазначено вище, за версією самого відповідача, викладеною в цьому ж рішенні, граничний обсяг доходу перевищено у ІІІ кварталі 2023 , однак базу оподаткування військовим збором за 2023 визначено відповідачем за період з 01.04.2023 (5 709 703 грн), тобто з включенням доходу за ІІ ІІІ квартали 2023 , коли позивач і за цією підставою залишалася платником єдиного податку. Так само визначено базу оподаткування податком на доходи фізичних осіб у податковому повідомленні-рішенні №4428/1700240523.

Податковим повідомленням-рішенням №4431/1700240523 до позивача застосовано штраф у сумі 6 120,00 грн (18 Ч 340,00 грн) за неподання податкових декларацій з ПДВ. Перелік звітних періодів, наведений у рішенні, є внутрішньо суперечливим: він починається з червня 2023 , тоді як період, у якому вчинено порушення, визначено в рішенні як «липень 2023 січень 2025»; до переліку між лютим та квітнем 2024 включено «березень 2023», а листопад 2023 до переліку не включено. Отже, відповідач не визначив однозначно, за неподання яких саме декларацій застосовано штраф. Окрім того, обов`язок подання таких декларацій відповідач пов`язує з переходом позивача на загальну систему оподаткування та набуттям статусу платника ПДВ, що за відсутності рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку є безпідставним з наведених вище підстав.

Податковим повідомленням-рішенням №4435/1700240523 до позивача застосовано штраф у сумі 1 020,00 грн за п. 121.1 ст. 121 ПК України, яким встановлено відповідальність за незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених строків та/або ненадання контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю. Проте ні в рішенні, ні в доданому до нього розрахунку відповідач не зазначив, які саме документи позивач не забезпечила зберіганням або не надала, коли і в якому порядку такі документи у неї витребовувалися. Рішенням №4430/1700240523 до позивача застосовано штраф у сумі 136,00 грн за неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, з посиланням лише на п. 5 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»; у чому саме полягало неналежне ведення документації, в рішенні не зазначено взагалі. Крім того, у розрахунках штрафних санкцій, доданих до податкових повідомлень-рішень №4435/1700240523 та №4436/1700240523, підставою їх прийняття зазначено результати «документальної планової виїзної перевірки», тоді як спірна перевірка була документальною позаплановою невиїзною. Відтак зазначені рішення не містять обґрунтування встановлених порушень і не дають можливості перевірити наявність складу правопорушення.

Податковим повідомленням-рішенням №4436/1700240523 до позивача на підставі пп. 54.3.1 п. 54.3 ст. 54 та п. 121.2 ст. 121 ПК України застосовано штраф у сумі 8 000,00 грн за порушення пп. 73.3.3 п. 73.3 ст. 73 ПК України. Як підставу застосування штрафу в рішенні зазначено, що позивачем «відповідь на запит Головного управління ДПС у Рівненській області № 11806/6/17-00-24-04-07 від 18.09.2023 не надано»; період, у якому вчинено порушення, визначено як 02.10.202522.10.2025.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження; відповідальність за ненадання інформації на такий запит встановлена п. 121.2 ст. 121 ПК України. Запит має містити підстави для його надсилання із зазначенням інформації, яка це підтверджує, та перелік інформації і документів, які запитуються; платник податків зобов`язаний надати інформацію, визначену в запиті, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем його отримання (пп. 73.3.3 п. 73.3 ст. 73 ПК України), а у разі складення запиту з порушенням зазначених вимог звільняється від обов`язку надання відповіді (пп. 73.3.4 п. 73.3 ст. 73 ПК України). Згідно з п. 109.1 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку. Отже, застосування штрафу за п. 121.2 ст. 121 ПК України можливе лише за умови встановлення контролюючим органом невиконання платником обов`язку відповісти на конкретний запит, що відповідає вимогам п. 73.3 ст. 73 ПК України та був належним чином йому вручений. Реквізити запиту (номер і дата) є тим елементом, який індивідуалізує обов`язок платника, невиконання якого ставиться йому за провину, а тому вони становлять суть встановленого порушення, а не його технічну деталь.

Судом встановлено, що запиту №11806/6/17-00-24-04-07 від 18.09.2023, невиконання якого покладено в основу оскаржуваного рішення, матеріали справи не містять. Відповідач не надав ні такого запиту, ні доказів його направлення чи вручення позивачу, тоді як відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України саме на нього покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення. Наданий відповідачем запит від 18.09.2025 має іншу дату і є іншим документом.

Суд не може розцінити зазначену розбіжність як технічну описку. Посилання на запит від 18.09.2023 послідовно повторюється в описовій частині акта перевірки (розділ 2.13), двічі у висновку пункту 12 акта, а також у податковому повідомленні-рішенні. Таким чином, саме невиконання запиту від 18.09.2023 є порушенням, яке встановила перевірка і за яке застосовано відповідальність. При цьому самі акт і рішення є внутрішньо суперечливими, оскільки фіксують вручення запиту від 18.09.2023 лише 01.10.2025 , тобто більш ніж через два роки після його складення, без будь-якого пояснення такої обставини. Крім того, у розрахунку штрафної санкції, що є додатком до цього рішення, його прийняття пов`язано з результатами «документальної планової виїзної перевірки», тоді як спірна перевірка була документальною позаплановою невиїзною.

Відповідач мав можливість усунути зазначену невідповідність під час розгляду заперечень на акт перевірки у порядку п. 86.7 ст. 86 ПК України, однак, як встановлено вище, розгляду заперечень не забезпечив. Суд, перевіряючи рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність критеріям ч. 2 ст. 2 КАС України, оцінює його в межах тих підстав і тих обставин, які стали підставою для його прийняття, і не може замість контролюючого органу встановлювати платнику податків інше порушення (ненадання відповіді на інший запит) та покладати на нього відповідальність за таке порушення. Відтак суд не вдається до оцінки обставин, пов`язаних із запитом від 18.09.2025, оскільки цей запит не був підставою прийняття оскаржуваного рішення.

Податкове повідомлення-рішення, яким до особи застосовано фінансову відповідальність, повинно чітко визначати порушення, за яке її притягнуто, що є складовою принципу правової визначеності. Оскільки податкове повідомлення-рішення №4436/1700240523 ґрунтується на невиконанні запиту, існування якого відповідачем не доведено, склад податкового правопорушення, передбаченого п. 121.2 ст. 121 ПК України, відповідачем не встановлено. Зазначене є самостійною підставою для скасування цього рішення, незалежно від встановленого судом порушення процедури розгляду заперечень.

Щодо доводів позивача про неналежне повідомлення її про проведення перевірки суд зазначає, що з огляду на встановлені порушення, які є самостійними та достатніми підставами для задоволення позову, суд не вбачає необхідності надавати остаточну оцінку цим доводам (постанова Верховного Суду від 26.09.2022 у справі №1340/3590/18).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 , п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Інші доводи сторін судом досліджено, однак вони наведених висновків не спростовують.

Також суд враховує висновок Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04, п. 7071), відповідно до якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Перевіривши оскаржувані рішення на відповідність критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, суд дійшов висновку, що вони прийняті не у спосіб, що передбачений законом, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, та з порушенням права позивача на участь у процесі прийняття рішень. Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх рішень, а тому позов підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.03.2026 №4427/1700240523, №4428/1700240523, №4429/1700240523, №4431/1700240523, №4432/1700240523, №4433/1700240523, №4434/1700240523, №4435/1700240523, №4436/1700240523.

Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій Головного управління ДПС у Рівненській області від 17.03.2026 №4430/1700240523.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 13312,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління ДПС в Рівненській області (вул. Відінська, 12,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33023, ЄДРПОУ/РНОКПП 44070166)

Повний текст рішення складений 02 листопада 2026 року

Суддя Олег ГРЕСЬКО