Рішення № 141112546, 02.11.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2026 рокуСправа № 280/7899/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Дяченка Олексія Володимировича ( АДРЕСА_1 ), до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ), в особі представника Дяченка Олексія Володимировича, до Військова частина НОМЕР_1 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2022 року по 09.07.2026 року включно;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.08.2022 року по 09.07.2026 року у сумі 82 380 гривень 48 копійок.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка зазначила, що проходила військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Втім, станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не виплатив позивачці належну суму грошового забезпечення. На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №400/10818/24, 29.06.2026 та 10.07.2026 позивачу виплачена сума грошового забезпечення у розмірі 98 236,53 грн, втім відповідачем не виплачено середній заробіток за час несвоєчасного розрахунку. З огляду на наведене, стверджує про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 04.08.2026 позов був залишений без руху, позивачці наданий строк для усунення недоліків позову.

Ухвалою судді від 11.08.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

24.08.2026 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №48462), в якому останній зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, норми статей 116 і 117 КЗпП України та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати не поширюються. Враховуючи викладене, відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати перерахунку грошового забезпечення на підставі статей 116, 117 КЗпП України. Крім того, відповідач зазначає, що право працівника на отримання виплатити його середнього заробітку згідно статті 117 КЗпП у разі порушення вимог статті 116 КЗпП пов`язано виключно зі звільненням працівника. Водночас, фактичні обставини цієї справи свідчать про те, що позивач не звільнявся з військової частини НОМЕР_1 і відповідач, у даному випадку, не мав статусу власника або ж уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення позивача з військової служби. Отже, позивач необґрунтовано та незаконно просить застосувати статтю 117 КЗпП України до правовідносин, які в нього виникли з військовою частиною НОМЕР_1 . Враховуючи викладене, позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою суду від 26.08.2026 у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви відмовлено.

Ухвалою суду від 26.08.2026 у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі №280/7899/26 - відмовлено.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з 01.01.2015 року по 25.08.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2022 №212 старшого матроса ОСОБА_2 , механіка відділення радіо- та супутникового зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.08.2022 №100-РС, вважати такою, що 25.08.2022 справи та посаду здала та направлена для подальшого проходження служби до НОМЕР_2 окремого інформаційно-телекомукаційного вузла командування морської піхоти АДРЕСА_3 . З 25.08.2022 виключена зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 .

При виключенні зі списків особового складу відповідач не виплатив позивачці належну суму грошового забезпечення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі №400/10818/24 яке набрало законної сили 21.05.2025, окрім іншого, зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 , а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат з 30.01.2020 року по 25.08.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення, позивачці 29.06.2026 виплачено грошове забезпечення у розмірі 80 284,68 грн. та 10.07.2026 у розмірі 17 951,85 грн, що підтверджується виписками з банківського рахунку АТ КБ «Приватбанк».

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістом ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене ст. 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ).

За змістом ч. 3 ст. 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Власник або уповноважений ним орган відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 2232-Х11 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

- у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

- у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Частиною 7 ст. 26 Закону № 2232-Х11 визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок звільнення з військової служби визначено розділом XII Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Згідно з п. 233 розділу XII Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до п. 242 розділу XII Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання, а особи, звільнені з військової служби у розвідувальному органі Міністерства оборони України, - до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк з дня їх виключення зі списків особового складу прибути до відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки / відповідного підрозділу розвідувального органу Міністерства оборони України для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Натомість переміщення по військовій службі Положенням № 1153/2008 регламентовано так:

Пунктом 40 розділу IІ Положення № 1153/2008 встановлено, що у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту.

Відповідно до п. 110 розділу IV Положення № 1153/2008 переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.

Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:

між з`єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні з`єднання, військові частини та оперативні командування;

між видами Збройних Сил України, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом Головнокомандувача Збройних Сил України. У період дії - воєнного стану таке переміщення здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України;

між військовими частинами видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані Міністерству оборони України, - наказом керівника служби персоналу Міністерства оборони України..

Переміщення осіб офіцерського складу між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види, окремі роди військ (сил) Збройних Сил України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. У період дії воєнного стану переміщення осіб офіцерського складу у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно між видами, окремими родами військ (сил) Збройних Сил України, органами військового управління, з`єднаннями, військовими частинами, вищими військовими навчальними закладами, військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти, установами та організаціями, що підпорядковані Головнокомандувачу Збройних Сил України, здійснюється наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

За правилами п. 109 розділу IV Положення № 1153/2008 вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

До зазначеного строку не включається час перебування військовослужбовця у відпустці, відрядженні, на лікуванні чи під вартою.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є такою, що з 25.08.2022 переміщена «відповідно до наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.08.2022 №100-РС, до НОМЕР_2 окремого інформаційно-телекомукаційного вузла командування морської піхоти м. Миколаєва, для подальшого проходження служби».

Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує виникнення у військової частини обов`язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п. 242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст. 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку. Межі дії диспозиції ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку. Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення. Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до ст.116, 117 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 за №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

У постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 Верховний Суд вказав, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини не завжди свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби. Аналізуючи положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України треба зазначити, що обов`язок роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені у ст. 116 КЗпП України, а саме у день звільнення. У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 26.06.2025 у справі №400/8927/23, щодо особливостей застосування ст. 117 КЗпП України в подібних правовідносинах до цієї справи, в подальшому було визнано Верховним Судом усталеним, що підтверджується ухвалами від 02.07.2025 у справі № 600/5444/24-а, від 30.09.2025 у справі №380/11516/24, від 17.11.2025 у справі № 480/1704/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2022 №212 вирішено виключити зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення старшого матроса ОСОБА_1 , яка здала справи та посаду, яка відповідно до наказу Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.08.2022 №100-РС, направлена до НОМЕР_2 окремого інформаційно-телекомукаційного вузла командування морської піхоти м. Миколаєва, для подальшого проходження служби, з 25 серпня 2022 року.

Відтак, військова служба позивачки не завершена, оскільки вона направлений проходити військову службу за новим місцем.

Доказів того, що станом на день виплати заборгованих коштів згідно з рішенням суду від 21.03.2025 у справі №400/10818/24 позивачка була звільнена з військової служби в установленому Законом та Положенням №1153/2008 порядку до суду не надано.

Таким чином, до спірних відносин не можуть бути застосовані положення ст. 117 КЗпП України, якими передбачено відповідальність саме за затримку розрахунку при звільнення працівника, оскільки не відбувся факт звільнення позивачки з військової служби, як умови за якої може бути застосована вказана норма до вказаної категорії працівників - військовослужбовців.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

У зв`язку з відмовою у позові, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника Дяченка Олексія Володимировича ( АДРЕСА_1 ), до Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 02 листопада 2026 року.

Суддя Р.В. Кисіль