Рішення № 141110424, 20.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9922/26

Провадження № 2/761/9411/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Савчук Ю.Н.

при секретарі судових засідань - Фортуні М.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

третя особа - ФОП ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР», третя особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ФОП ОСОБА_2 про розірвання договорів та стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» про розірвання договору та стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 23.01.2022 року позивачем оплачено туристичну подорож у розмірі 108 000 грн. відповідно до договорів № 263401, №23402, №23403, №23404, на туристичне обслуговування, укладених з ФОП ОСОБА_2 (Субагентом), метою укладення даного договору, як випливає із його предмету, стало отримання комплексу туристичних послуг, які в свою чергу зобов`язувалось надати ТОВ «ТЕЗ ТУР», однак, у зв`язку із вторгенням рф на територію України, він так і не був отриманий.

Посилаючись на викладене, позивач просив розірвати договори №263401, №23402, №23403, №23404 від 23.01.2022 року на туристичне обслуговування та стягнути з ТОВ «ТЕЗ ТУР» на користь позивача кошти в розмірі 165 917, 37 грн., в тому числі: 108 120 грн. основного боргу, 45 649,42 грн.-інфляційних втрат та 12 147,95 грн. 3 % річних. та компенсацію моральної шкоди в сумі 90 060 грн. гривень.

Ухвалою судді від 25 березня 2026 року у справі відкрито провадження для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступного висновку.

Звертаючись до суду з позовом позивач просив розірвати договори №263401, №23402, №23403, №23404 від 23.01.2022 року на туристичне обслуговування.

Як вбачається з договорів №263401, №23402, №23403, №23404 від 23.01.2022 року ТОВ «ТЕЗ ТУР» (Туроператор), від імені та за рахунок якого діяла ФОП ОСОБА_2 (Турагент) та ОСОБА_1 (Замовник) уклали договір на туристичне обслуговування, згідно умов якого Туроператор відповідно до замовлення, поданого Туристами Турагенту (Додаток № 1 до цього Договору) за плату зобов`язується надати Туристам комплекс туристичних послуг або окремі туристичні послуги (туристичний продукт, Турпродукт). Туроператор виконує свої обов`язки перед Туристами, як перед солідарними кредиторами. Туристи виконують свої обов`язки перед Туроператором, як солідарні боржники. Договір має реквізити сторін та містить їх підписи, а замовник зобов`язується на умовах даного договору прийняти та оплатити його.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно зі статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Отже за змістом статті 631 ЦК України момент набрання чинності договором співпадає з моментом його укладення, настання якого, за загальним правилом, пов`язується з часом досягнення сторонами згоди з приводу усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України). Також договір може вважатися укладеним згідно зі статтею 640 ЦК України з моменту передання майна чи вчинення певної дії, тобто пов`язується з умовами договору або його правовою природою (частина друга зазначеної статті).

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує певні правові відносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Відповідно до частин першої-третьої статті 20 Закону України "Про туризм" за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

Відповідно до ст. ст. 901, 902 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Судом враховано, що відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За правилом ч. 11 ст. 20 Закону України «Про туризм» туроператор несе перед туристом відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору на туристичне обслуговування.

Тобто, саме туроператор несе відповідальність перед туристом за невиконання або неналежне виконання умов договору за туристичне обслуговування. ФОП ОСОБА_2 як турагент діяла від імені та за рахунок відповідача ТОВ «ТЕЗ ТУР».

Судом встановлено, що 23 січня 2022 року позивачем було перераховано на користь ФОП ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 108000 грн. для придбання комплексу туристичних подорожей, що підтверджується товарним чеком № 26340 від 23.01.2022 року.

Передбачені договором туристичні послуги позивачу надані не були, сплачені кошти позивачу не були повернуті.

14.04.2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання можливості використання сплачених коштів для нового бронювання або їх повернення, оскільки оплачені послуги з туристичного обслуговування надані не були, а туроператором було відмовлено у перенесенні коштів для оплати нового туру.

26.05.2025 року позивач звернувся із вимогою до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щодо порушення ТОВ «ТЕЗ ТУР» вимог Закону України «Про звернення громадян».

Листом № 50706.4/Ч-32965.3/25/45.4 від 16.06.2025 року Секретаріатом Уповноваженого Верховної Ради позивача було повідомлено про відсутність підстав для реагування.

Листом від 04.05.2025 року ФОП ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що відповідно до п. 4.4. Договорів кошти, отримані турагентом, не є його власністю, а є транзитними коштами і ввірені їй на тимчасове зберігання для здійснення розрахунків з туроператором та перераховані туроператору для оплати заброньованих туристичних послуг. Рішення щодо умов перенесення коштів або їх повернення приймаються туроператором.

15.07.2025 року позивач звернувся до відповідача із вимогою про розірвання договорів та повернення коштів.

Однак вимоги позивача відповідачем виконано не було .

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про туризм» туристичні оператори, юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність.

Відповідно до частин першої-третьої статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його. До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом. Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

У частині першій статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 32 Закону України «Про туризм» за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста (частина восьма статті 20 Закону України «Про туризм»).

Верховний Суд України у постанові від 03 липня 2013 року у справі № 6-42цс13 зробив правовий висновок про те, що «за частинами першою, другою, десятою статті 20, частиною другою статті 30, частинами першою, другою статті 32, частиною першою статті 33 Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), частиною четвертою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII, статей 610,611, частиною п`ятою статті 653, частиною першою статті 901 ЦК України майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг та за вини якого замовнику (туристу) завдано збитків. У разі встановлення судом фактів видачі туроператором ваучера, який є формою письмового договору на туристичне обслуговування, зміни туроператором в односторонньому порядку істотних умов договору на туристичне обслуговування та невжиття ним необхідних заходів про попередження туриста щодо такої зміни відповідальність за порушення істотних умов договору не може нести інший суб`єкт туристичної діяльності з надання туристичних послуг, ніж туроператор».

Виходячи з матеріалів справи, туристичні послуги відповідно до умов договору мав надавати саме туроператор, тобто в даному випадку відповідач ТОВ ««ТЕЗ ТУР», з яким позивачем був укладений договір на туристичне обслуговування. За таких обставин, саме ТОВ ««ТЕЗ ТУР» повинен нести відповідальність за порушення умов договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19 (провадження № 61-9034св20) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2021 року у справі № 559/1604/18 (провадження №61-782св20).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;2) зміна умов зобов`язання;3) сплата неустойки;4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

В силу приписів ст.615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. . У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до ч. 9 ст. 20 Закону України "Про туризм" туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, якщо це відбулося з вини туриста.

Згідно з ч. 10 ст. 20 Закону України "Про туризм" турист вправі відмовитися від виконання договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі за умови відшкодування туроператору (турагенту) фактично здійснених ним документально підтверджених витрат, пов`язаних із відмовою.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов`язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

На підставі наведених норм права та встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що відповідач ТОВ ««ТЕЗ ТУР» порушило умови договорів на туристичне обслуговування, оскільки матеріалами справи підтверджується той факт, що туристичні послуги за договором позивачу в обумовлений сторонами строк надані не були. Оскільки відповідач порушив умови договору та не повернув позивачу сплачені кошти за туристичні послуги, слід дійти висновку, що позовні вимоги про розірвання договору та стягнення з відповідача сплачених позивачем коштів підлягають задоволенню.

А саме підлягає стягненню сума коштів в розмірі 108 000 грн. перерахована ФОП ОСОБА_2 на рахунок ТОВ «ТЕЗ ТУР».

Позовна вимога про стягнення 45 649,42 грн. та 12 147,95 грн. підлягає до задоволення з врахуванням наведеного нижче.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт.

Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15, від 01 жовтня 2014 року у справі № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, а також у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №908/2552/17.

У постанові ВП ВС від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 зазначено наступне. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ч.3 ст.14 Закону України «Про Торгово Промислові палати» Торгово-промислова палата України: засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу. Постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі №908/2287/17.

Наявність форс-мажорних обставин є підставою звільнення від цивільно-правової відповідальності лише у тому випадку, коли це вплинуло на неможливість виконання зобов`язання, що повинно бути доведено.

ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Отже, лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб`єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб`єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

Водночас сертифікат ТПП не є єдиним або обов`язковим доказом існування форс-мажорних обставин; наявність форс-мажорних обставин може доводитися й іншими доказами, якщо інше не передбачено законом бо договором. Зважаючи на такі висновки, сформовані Верховним Судом, колегія суддів зазначає, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 є документом загального інформаційного характеру, цей лист не може вважатися сертифікатом ТПП, виданим відповідно до положень ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" і не є доказом настання форс-мажору (обставин непереборної сили) для певного суб`єкта господарювання у конкретному зобов`язанні. Водночас Верховний Суд звертає увагу, що навіть за відсутності сертифіката ТПП, отриманого в передбаченому законом порядку, сторона не позбавлена можливість доводити наявність форс-мажорних обставин іншими доказами, якщо інше не встановлено законом чи договором. Постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22.

Крім того, навіть у разі належного засвідчення наявності форс-мажорних обставин, вказане відповідно до ст.ст.610,611 ЦК України могло б слугувати підставою для звільнення відповідача від сплати неустойки, однак не 3 % річних враховуючи наведене нижче.

Верховний Суд звертає увагу на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобовя`зань і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконання зобов`язань на період існування форс-мажору. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов`язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 (послалися також на постанову ВСУ від 12.04.2017 у справі №913/869/14).

Саме повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору. Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилання на форс-мажор). Постанова ВС від 31.08.2022 у справі №910/15264/21.

Встановлені по даній справі обставини, враховуючи зазначені норми законодавства, дають підстави для висновку, що відповідач ТОВ «ТЕЗ ТУР», який є туроператором - виконавцем, взяті на себе обов`язки за спірними договорами не виконав, строк виконання обов`язку щодо надання туристичних послуг, визначений договорами, сплинув. Причини невиконання умов договорів - не надання оплачених позивачами туристичних послуг, за поясненнями сторони позивача та третьої особи, є те, що 24 лютого 2022 року відбувся відкритий воєнний напад рф на Україну.

Відповідно до умов пункту 3.8. Договорів, туроператор не несе відповідальності, якщо рішенням влади чи відповідних осіб туристу(там) відмовлено у можливості в`їзду чи виїзду внаслідок порушення правопорядку або інших причин, або якщо внаслідок будь-яких інших причин, незалежних від туроператора, турист(ти) не скористався(лися) турпродуктом.

В той же час, позивачем було направлено претензії до туроператора (відповідача) щодо надання можливості використання сплачених коштів для нового бронювання.

Відповідач не залишив за позивачем право на здійснення туристичної подорожі шляхом надання альтернативних рівновартісних послуг, як це передбачено Законом України «Про туризм».

За таких обставин підстави для звільнення відповідача від відповідальності встановленої ст.625 ЦК України відсутні.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди слід зазначити таке.

Туроператор або турагент вправі відмовитися від виконання договору лише за умови повного відшкодування замовникові збитків, підтверджених у встановленому порядку та заподіяних внаслідок розірвання договору, крім випадку, коли це відбулося з вини туриста (частина восьма статті 20 Закону України "Про туризм").

За змістом частини першої статті 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

У статті 25 Закону України "Про туризм" встановлено, що туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму спрямовані на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров`я, на безпечне для життя і здоров`я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з наступними змінами та доповненнями, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Моральні страждання завдані позивачу полягають в суттєвих емоційних стражданнях, пов`язаних з невиконанням договору на туристичне обслуговування, відсутністю будь якої інформації щодо виконання чи невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, про що відповідач зобов`язаний був завчасно повідомити.

Пункт 5 вищевказаної постанови роз`яснює, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазначали позивачі, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, вказаними вище нормами права визначено підстави та порядок відшкодування моральної шкоди, завданої споживачам туристичного продукту.

Моральні страждання позивача завдані безпосередньо відповідачем, оскільки усі плани на подорож було зруйновано невиконанням суб`єктом туристичної діяльності своїх обов`язків.

У статті 25 Закону України «Про туризм» встановлено, що туристи мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Враховуючи те, що позивач був вимушений приділяти значну частину свого особистого часу на вирішення даної проблеми, багаторазово звертався до відповідача, як усно так і письмово, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

У статті 5 Закону "Про судовий збір" визначено перелік пільг щодо сплати судового збору. Системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і статті 22 Закону "Про захист прав споживачів" дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому статтею 5 Закону "Про судовий збір", не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.

Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц.

Отже, позивача звільнено від сплати судового збору.

За змістом ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

П.1.ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за позовною заявою майнового характеру, поданою фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2026 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу з 01 січня 2026 року встановлено у розмірі 3 328 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 165 917,37 грн. майнової шкоди та 90 060 грн. моральної шкоди, що разом складає 255 977,37 грн.

1 % від суми 255 977,37 грн. складає 2 559,77 грн.,), а відтак відповідно до ст.4 Закону України, позивачу належало б сплатити 2 559,77 грн. судового збору за позовні вимоги майнового характеру.

Однак позовну заяву подано через підсистему Електронний суд (ЄСІТС).

За змістом ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору

Оскільки позовну заяву подано через електронний суд, слід застосувати коефіцієнт 0,8, що складає 2047,81 грн.

Крім того, позовна заява містить вимогу немайнового характеру про розірвання договору.

Відповідно до частини 2 статті 4 цього Закону, ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою становить 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, за позовною заявою немайнового характеру позивачу належало б сплатити 1331,20 грн. Із застосуванням коефіцієнту 0,8, вказана сума складає 1064,96 грн.

Таким чином, позивачу належало сплатити судовий збір за вимогами майнового та немайнового характеру у розмірі 3 112,77 грн. (2 559,77 грн. + 1064,96 грн..)

Позовні вимоги задоволено частково, в сумі 168 917,37 грн. за майновою вимогою та в повному обсязі за вимогою немайнового характеру.

Таким чином з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогами майнового характеру пропорційно до задоволених вимог 1351, 56 грн.(168 917,37 грн. / 255 977,37 грн. = 66% х 2047,81 грн.)

Також з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за вимогою немайнового характеру в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР», третя особа, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ФОП ОСОБА_2 про розірвання договору та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 165 917,37 (сто шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот сімнадцять ) гривень 37 копійок, в тому числі, 108 120 грн. основного боргу, 45 649,42 грн. інфляційних втрат та 12 147,95 грн. 3 % річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» на користь держави судовий збір в розмірі 2416,52 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЗ ТУР» вул. Велика Васильківська, буд. 63, оф. 2, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 32348756).

Повний текст рішення суду складено 26.10.2026 року.

Суддя: