Рішення № 141106200, 21.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2216/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: не з`явився;

відповідача: Асауленко Вячеслав Володимирович, адвокат (в залі суду)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів з посадової особи - колишнього голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в особі ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в особі ОСОБА_1 заборгованості, внаслідок недобросовісних та протиправних дій відповідача та його бездіяльності, що відноситься до органів управління вищевказаного Фонду, чим ненараховано і не отримано доходів позивачем у вигляді дивідендів за інвестиційними сертифікатами за рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 у розмірі 1 023 400, 00 грн, що є еквівалентом 25 840, 00 доларів США, станом на 21.04.2024 року за офіційним курсом Національного банку України.

Позивач у позові вказує, що відповідачем, як посадовою особою органів управління, а саме колишнім головою спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду, приймав рішення в інтересах власників фонду, ігноруючи повноваження та обов`язки щодо захисту прав та інтересів учасника, інвестора вищевказаного Фонду і унаслідок його недобросовісної та протиправної поведінки (дії та бездіяльністі), з огляду на його фідуціарні обов`язки, було ненараховано і не отримано доходів у вигляді дивідендів за інвестиційними сертифікатами позивачу у розмірі 1 023 400. 00 грн, що є еквівалентом 25 840. 00 доларів США. Також, на думку позивача, за згодою колишнього голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду, кінцевими бенефіціарами, засновниками рф (громадянами країни - агресора), свого часу були прийняті рішення не нараховувати дивіденди по інвестиційним сертифікатам, які позивач отримав від свого батька ОСОБА_3 та його померлої тітки ОСОБА_4 .

Крім того, за згодою колишнього голови спостережної ( наглядової ) ради інвестиційного фонду, кінцевими бенефіціарами, засновниками, які є посадовими особами органів управління вищевказаного Фонду, свого часу були прийняті рішення не нараховувати дивіденди учаснику, інвестору Фонду за 2008 - 2014 роки, а після 2014 року та по теперішній час, якими не виплачено та не нараховано жодної гривні дивідендів, що зумовило обмеження прав власності позивача, як власника цінного папера та завдано моральних та душевних страждань, заподіяну внаслідок недобросовісних та протиправних дій і бездіяльністю.

В той же час, позивач стверджує, що з метою стабілізування фінансово - господарську ситуацію, дії відповідача були направлені на виведення майнового активу Інвестиційного Фонду у вигляді грошових коштів, об`єктів нерухомого майна та інших об`єктів, що в результаті об`єктивно зменшило платоспроможність та стало причиною неплатоспроможності юридичної особи "Інвестиційного Фонду" (боржника) та призвело до відсутності у нього майнових активів для задоволення вимог інвесторів - учасників Фонду. Крім того, позивач вважає, що відповідач здійснював протиправну діяльність та допускав бездіяльність, а саме надавав згоду засновниками фонду на прийняття рішень про нарахування учасникам фонду дивіденди за період з 1998 по 2007 рік у сумі 1 (одна) грн за кожен рік та рішень про ненарахування дивідендів за період з 2008 по 2014 рік.

Позивач зазначає в позові, що стягнення коштів з голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ОСОБА_2 є механізмом відновлення порушених прав та законних інтересів інвесторів - учасників Інвестиційного Фонду, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників - керівників та інших осіб пов`язаних з боржником і як наслідок, недопущення використання юридичної особи як інструменту безпідставного збагачення за чужий рахунок, відтак забезпечення стабільності функціонування ринку та фінансової дисципліни.

В обгрунтування своїх вимог, позивач зазначає, що спостережна (наглядова) рада інвестиційного фонду є органом управління, що здійснює захист прав акціонерів, учасників, інвесторів інвестиційного Фонду, контролює та регулює діяльність правління Фонду в межах компетенції, визначеної статутом та чинним законодавством України.

Але, неналежне виконання колишньою посадовою особою органів управління, а саме головою спостережної (наглядової ради) інвестиційного Фонду ОСОБА_2 при здійсненні своєї діяльності, за якою не забезпечив здійснення прибуткової діяльності фонду, навмисно приховував реальний фінансовий стан, тобто діяв не в інтересах фонду, що призвело до збиткової діяльності. Також, ігнорував вимоги щодо виплати дивідендів та коштів інвестору, учаснику Фонда без обґрунтування будь - якої економічної доцільності, які нанесені прийняттям збиткових рішень при здійснення економічно невиправданої ризикової діяльності із проведення активних операцій та прийняття необґрунтованих рішень, що призвело до погіршення фінансового становища та неспроможності інвестиційного Фонду та сплати боргу перед його інвесторами. Такі дії відповідача здійснено всупереч обов`язку обєктивного управління та без належних, передбачених обставин щодо не виплати дивідендів та коштів. Голова спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду несе персональну відповідальність за виконання покладених на правління функцій. Згідно опублікованої інформація на сайті агенства «СМИДА» в розділі особлива інформація емітента відображено відомості про зміну складу посадових осіб емітента, відповідно до якої припинено повноваження Голови спостережної ради інвестиційного фонду ОСОБА_2 на підставі рішення загальних зборів акционерів від 07.04.2014 року за власним бажанням.

Також позивач у позові зазначає, що похідний інтерес позивача (інвестора - учасника) до ОСОБА_5 , членкині наглядової ради інвестиційного фонду, полягає у тому, що остання використовувала юридичну особу як прикриття ("вуаль") для досягнення своїх цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди, тощо).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач також зазначає, рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 задоволено його позов та стягнуто з Інвестиційного фонду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» (ідентифікаційний код юридичної особи: 23462298) на користь позивача 1 023 400. 00 ( один міліон двадцять три тисячі чотириста грн. 00 коп.) тис. грн., що є еквівалентом 25 840. 00 (двадцять пять тисяч вісімсот сорок) доларів США станом на 21.04.2024 року за офіційним курсом Національного банку України, а також 12 280, 80 (дванадцять тисяч двісті вісімдесят гривень вісемдесят копійок). 24.03.2025 Господарський суд Харківської області видав відповідний наказ про примусове виконання по справі. Постановами від 25.03.2025 та 26.03.2025, відкриті виконавчі провадження за № 77616385 та № 77616249 з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 24.03.2025.

Позивач зазначає, що ПраТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» не має можливості виконати виконавчий документ - наказ Господарського суду Харківської області від 24.03.2025 у справі № 922/3887/24 та погасити заборгованість перед ОСОБА_1 , оскільки у боржника відсутні кошти на рахунках та інше майно, на яке можна звернути стягнення, з метою виконання виконавчого документу.

Крім того, позивачем в складі учасників справи зазначено про третю особу - Приватне акціонерне товариство "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром".

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.06.2026, відкрито провадження у справі № 922/2216/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 27.07.2026. Крім того, суд звернув увагу позивача, що ним в складі учасників справи зазначено про третю особу - Приватне акціонерне товариство "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром", при цьому клопотання щодо залучення зазначеної особи, та обґрунтування яким чином рішення по даній справі вплине на права та обов`язки Приватного акціонерного товариства "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром", позивачем не зазначено.

16.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив (вх. № 17417), який судом прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що саме юридична особа - ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», як емітент інвестиційних сертифікатів, взяло на себе зобов`язання за цими цінними паперами перед їх власниками.

Представник відповідача у відзиві не заперечує того факту, що ОСОБА_2 обіймав посаду голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» до 07 квітня 2014 року, та був відкликаний з цієї посади рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства, за власним бажанням.

В той же, відповідач вказує у відзиві, що позивач - ОСОБА_1 не є власником акцій ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», а отже не є його акціонером, у зв`язку з чим, з урахуванням приписів ч.1 ст.54 Господарського процесуального кодексу України, він не може подати в інтересах юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних цій юридичній особі її посадовою особою. При цьому, відповідач акцентує увагу, що у позовній заяві, у цій справі, позивачем зазначена фізична особа - ОСОБА_6 , а не ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром».

Також відповідач вважає, що позивачем не було доведено того факту, що ОСОБА_2 , як голова спостережної (наглядової) ради ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» здійснював протиправну діяльність та допускав бездіяльність, а саме надавав згоду засновниками фонду на прийняття рішень про нарахування учасникам фонду дивіденди за період з 1998 по 2007 рік у сумі 1 (одна) грн за кожен рік та рішень про не нарахування дивідендів за період з 2008 по 2014 рік.

20.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17589), яка залишена судом без розгляду через відсутність доказів її скерування відповідачу.

20.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 17590), яка судом прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи.

У даній заяві по суті справи позивач зазначає, що він є власником інвестиційних сертифікатів ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром"», та звернувся в інтересах вищевказаного фонду до її посадових осіб органів управління, а саме голови наглядової ради ОСОБА_2 , оскільки були порушені права та інтереси вищевказаного фонду, що призвело до заборгованості та неплатоспроможності останнього, а відповідач своїми недобросовісними, умисними фінансово - господарськими діями в порушення п. 12 розділу 1 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94, діяв не в інтересах захисту учасників фонду, а в інтересах засновників та кінцевих бенефіціарів, які вивели кошти з Інвестиційного Фонду, що є неправомірними діями.

Також позивач наполягає, що посадовими особами Фонду, проведена фіктивна господарська діяльність в результаті якої не виконувалися умови щодо порядку обслуговування рахунків на які зараховувалися та надходили кошти отримані від учасників, інвесторів Фонду, а органом управління та головою наглядової ради в результаті їх дій та бездіяльності не заявлено жодних вимог щодо погашення боргів Фонду, а лише безпідставно виведено кошти з Інвестиційного фонду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром».

При цьому, позивач зазначає, що він несе правомірні очікування на погашення боргів отриманих в результаті не праврмірних дій та бездіяльності посадових осіб, засновників, кінцевих бенефіціарів та інших осіб вищевказаного фонду, які уповноважені вчиняти дії від імені юридичної особи у своїй діяльності, згідно до принципів справедливості, добросовісності та розумності, а невиплата вкладених коштів та дивідендів учаснику, інвестору Фонду, прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном.

23.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив) (вх. № 17980), які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Доводи наведені відповідачем у запереченні (на відповідь на відзив), фактично дублюють його правову позицію, викладену у відзиві. Зокрема, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 не є власником акцій ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», йому не належить будь-яка частка у статутному капіталі (частка голосуючих акцій) цього господарського товариства, а отже він не може подати позов про відшкодування збитків, заподіяних цій юридичній особі її посадовою особою.

24.07.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутності (вх. № 18142/26) яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 27.07.2026, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 17.08.2026.

27.07.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив позивача, як учасника у справі № 922/2216/26, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 17.08.2026.

14.08.2026 через підсистему «Електронний Суд» від відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (вх. № 19960), яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

В даному клопотанні відповідач просить зупинити розгляд справи до моменту набрання законної сили судовим рішенням Східного апеляційного господарського суду за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 р. у справі № 922/3887/24.

17.08.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 20022).

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 17.08.2026, надано позивачу строк на надання своїх заперечень (пояснень) на клопотання відповідача про зупинення розгляду справи та задоволено клопотання позивача (вх. № 20022 від 17.08.2026), відкладено розгляд справи по суті на 28.08.2026.

17.08.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив позивача, як учасника у справі № 922/2216/26, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 28.08.2026.

18.08.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшли заперечення на клопотання (вх. № 20237), які судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

В даних запереченнях позивач вважає клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не доцільним та таким, що має на меті затягування процесу.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 28.08.2026, відповідно до ч. 3 ст. 195, ч. 2 ст. 207 ГПК України, залишено без розгляду клопотання відповідача (вх. № 19960 від 14.08.2026).

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 28.08.2026, оголошено перерву в судовому засіданні до 14.09.2026.

10.09.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 22316), яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування підстав для відкладення позивач посилається на перебування в лавах ЗСУ.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 14.09.2026, відповідно до ст. 202, 216 ГПК України, суд задовольни клопотання позивача (вх. № 22316 від 10.09.2026) та постановив відкласти розгляд справи по суті на 28.09.2026.

14.09.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив позивача, як учасника у справі № 922/2216/26, про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 28.09.2026.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 28.09.2026, відповідно до ч. 2 ст. 219 ГПК України, оголошено в судовому засіданні перерву до 12.10.2026.

07.10.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 24738), із проханням поновити строк на подачу клопотання про долучення письмових та електронних доказів поза межами строку, у зв`язку з наявністю об`єктивних причин, що унеможливлювали вчинення такої процесуальної дії вчасно.

09.10.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 24959), яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування підстав для відкладення позивач посилається на перебування в лавах ЗСУ.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 12.10.2026, відповідно до ст. 202, 232 ГПК України, суд задовольни клопотання позивача (вх. № 24959 від 09.10.2026) та постановив відкласти розгляд справи по суті на 21.10.2026.

14.10.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 25413), із проханням поновити строк на подачу клопотання про долучення письмових та електронних доказів поза межами строку, у зв`язку з наявністю об`єктивних причин, що унеможливлювати вчинення такої процесуальної дії вчасно.

19.10.2026 через підсистему «Електронний Суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 25780), яке судом прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування підстав для відкладення позивач посилається на перебування в лавах ЗСУ.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 21.10.2026, відмовлено в задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання (вх. № 25780 від 19.10.2026).

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 21.10.2026, відповідно до ст. 118 ГПК України, залишив без розгляду клопотання позивача (від 14.10.2026 вх. № 25413) про долучення доказів.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 21.10.2026, відповідно до ст. 118 ГПК України, залишив без розгляду клопотання позивача (від 07.10.2026 вх.№ 24738) про долучення доказів.

Відповідач в судове засідання по розгляду справи по суті 21.10.2026 з`явився, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання по розгляду справи по суті 21.10.2026 не з`явився.

Відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до частин 1, 3 якої, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

В силу наведених законодавчих положень, сторона у справі не позбавлена права особисто брати участь у судовому процесі або мати декілька представників з метою забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні. При цьому приймати участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду або в режимі відеоконференції.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004, та інші).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представника позивача, в призначене судове засідання, не перешкоджає, розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Харкові у Господарському суді Харківської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Крім того, суд, за ініціативою позивача, як ініціатора цієї справи, відклав 14.09.2026 та 12.10.2026 розгляд справи по суті, для надання можливості останньому бути присутнім в судовому засіданні. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, унаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

У судовому засіданні, 21.10.2026, судом оголошено скорочений текст (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Отже, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням відповідачем його корпоративних прав, то встановлення наявності чи відсутності порушення таких прав, характеру та суб`єктів порушення здійснюється господарським судом під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Так, предметом судового розгляду у цій справі є позовна заява про стягнення грошових коштів з посадової особи голови наглядової ради інвестиційного Фонду з ОСОБА_2 1 023 400,00 грн, який своїми недобросовісними умисними фінансово - господарськими діями та бездіяльністю призвели до заборгованості та неплатоспроможності Фонду, внаслідок неналежного виконання своїх службових (посадових) обовязків, всупереч інтересам та основній меті діяльності Фонду без дотримання меж нормального контролю за товариством, щодо вкладених коштів та ненарахованих та отриманих доходів у вигляді дивідендів у період з 1996 року по теперішній час, чим завдало позивачу матеріальних, моральних та душевних страждань (як інвестору, учаснику Інвестиційного Фонду).

Конституція України закріплює, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, в якій визнається і діє принцип верховенства права та прав людини.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Згідно з ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Право на звернення до суду гарантується Конституцією України та законами України.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Конституція України - основний закон нашої держави, а отже в ній закріплені права і свободи людини і громадянина.

Конституційні права людини і громадянина - це види можливої поведінки людини і громадянина у суспільстві та державі з метою задоволення своїх життєво важливих інтересів, які зазначені у Конституції та інших нормативно - правових актах.

Конституційні свободи людини і громадянина - це їх спроможність діяти відповідно до своєї мети, інтересів, можливість вибору власного незалежного того чи іншого рішення.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (на яку є посилання у позові) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Крім того, для покладення на особу (у тому числі посадову особу акціонерного товариства) зобов`язання з відшкодування шкоди необхідно, щоб її поведінка (дії чи бездіяльність) були неправомірними, ці дії чи бездіяльність стали причиною завдання шкоди, а шкода стала наслідком цих дій, тобто між діями чи бездіяльністю та шкодою, завданою іншій особі, був безпосередній причинний зв`язок, а також була наявна вина особи у завданні цієї шкоди.

Як зазначає позивач те не заперечується відповідачем, позивач у справі фізична особа ОСОБА_1 , є власником цінних паперів, а саме інвестиційних сертифікатів, емітентом яких є ПрАТ "МФПІ "Нефтьгазпром", яке з 1996 року та по теперішній час не виплатили доходи у вигляді дивідендів чи доходів з їх продажу.

При цьому, суд зазначає, що позивачем до цього позову не надано до суду жодних доказів того, коли саме він став власником інвестиційних сертифікатів ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром". Даний встановлений факт вбачається лише з рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24. До суду першої інстанції в межах даної справи №922/2216/26 такі докази не надавались.

Також, зі змісту рішення Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 вбачається, що позивач отримав інвестиційні сертифікати ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром" від свого батька ОСОБА_8 , а останній їх отримав в спадок від своєї померлої тітки ОСОБА_4 , яка ще у 1996 році вклала свої кошти у цінні папери, де кінцевими засновниками, бенефіціарами даного фонду є громадяни рф та України, які з 1996 року та по теперішній час не виплатили доходи у вигляді дивідендів чи доходів з їх продажу. Що відрізняється від тверджень позивача у даній справі №922/2216/25, де позивач посилається на те, що інвестиційні сертифікати він отримав від свого батька ОСОБА_8 , який ще у 1996 році вклав свої кошти у цінні папери.

Юридичну особу Приватне акціонерне товариство "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром" (код ЄДРПОУ 23462298) було зареєстровано 20.06.1995.

Розмір статутного капіталу юридичної особи складає 777073,00 тис. грн.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром" (код ЄДРПОУ 23462298) є юридичною особою, має організаційно - правову форму: акціонерне товариство, а тип організаційно - правової форми: приватне.

Уповноваженими особами юридичної особи Приватне акціонерне товариство "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром" є ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 .

Організаційно - правова форма юридичної особи ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром" - Акціонерне товариство. Основний вид діяльності (КВЕД) - 64.30 Трасти, фонди та подібні фінансові суб`єкти.

Керівник: ОСОБА_9 .

Представник: ОСОБА_10 .

Представник: ОСОБА_9 .

Відомості про органи управління: Загальні збори.

Банк, що обслуговує емітента в національній валюті АТ "УкрСиббанк", МФО 351005, номер рахунку: НОМЕР_3 є міжнародний банк, який також розташований у м. Москва Російської Федерації, що значно спрощувало процедуру отримання грошових коштів кінцевими бенефіціарами.

Засновник: Акціонери згідно реєстру акціонерів.

Адреса: Україна, 61145, Харківська обл., місто Харків, вул. Космічна, будинок 21"А".

Статутний внесок: 777 073 (100%)

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) - ОСОБА_10 , АДРЕСА_3 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 31798211 - ОСОБА_9 , АДРЕСА_4 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) - ОСОБА_11 , АДРЕСА_5 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 23456808 - ОСОБА_10 , АДРЕСА_3 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 23456808 - ОСОБА_9 , АДРЕСА_4 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 23456808 - ОСОБА_12 , АДРЕСА_6 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 31798211 - ОСОБА_10 , АДРЕСА_3 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) 23456808 - ОСОБА_11 , АДРЕСА_5 .

Засновник: Кінцевий бенефіціарний власник (Контролер) - ОСОБА_12 , АДРЕСА_6 .

Також, вищевказаний Фонд має дочірні компанії підприємство - набувач ТОВ "Міжнародна фондова компанія" (код ЄДРПОУ 23456808), яким володіють вищевказані громадяни РФ та України, яке зареєстроване 04.05.1995 за юридичною адресою: Україна, 61166, Харківська обл., м. Харків, проспект Леніна, буд. 30 . Дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі: 19.05.2011. Номер запису: 14801450000050284.

Керівником є ОСОБА_10 . Розмір статутного капіталу складає 1314900,00 грн.

Основним видом діяльності є 66.12. Посередництво за договорами по цінних паперах або товарах.

Зокрема, засновників підприємства є фізичні особи, громадяни Російської Федерації:

- ОСОБА_12 , адреса засновника АДРЕСА_8 .

Розмір внеску до статутного фонду 262980,00 грн. Частка 20,000 %.

- ОСОБА_11 , адреса засновника АДРЕСА_9 .

Розмір внеску до статутного фонду 262980,00 грн. Частка 20,000 %.

- ОСОБА_9 , адреса засновника АДРЕСА_10 .

Розмір частки засновника (учасника) 394470,00 грн.

- ОСОБА_10 , адреса засновника АДРЕСА_11 .

Розмір частки засновника (учасника) 394470,00 тис.грн.

Згідно з абз. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" емітент - це юридична особа, територіальна громада в особі представницького органу місцевого самоврядування, держава в особі уповноважених нею органів державної влади, міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов`язання за такими цінними паперами перед їх власниками.

Указом Президента України від 19.02.1994 №55/94 було затверджено Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (далі - Положення), яке визначає поняття інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, порядок створення та умови їх діяльності, здійснення державного контролю, а також заходи щодо захисту інтересів їх учасників.

Відповідно до п. 1 розділу 1 Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії (далі Положення) інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у формі закритого акціонерного товариства з урахуванням вимог, встановлених цим Положенням, що здійснює виключну діяльність у галузі спільного інвестування.

За змістом п. 2 розділу 1 Положення закритий інвестиційний фонд - фонд, який здійснює випуск інвестиційних сертифікатів без взяття зобов`язань про їх викуп; інвестиційний сертифікат - цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Згідно з п. 3 розділу 1 Положення закриті фонди створюються на визначений строк і здійснюють розрахунки щодо інвестиційних сертифікатів після закінчення строку діяльності інвестиційного фонду.

У пункті 4 розділу 1 Положення визначено, що засновниками інвестиційного фонду є юридичні та фізичні особи. Засновники несуть відповідальність перед учасниками інвестиційного фонду в межах вартості належних їм акцій статутного фонду. Акції зберігаються у депозитарія і не можуть пропонуватися на продаж.

Відповідно до п. 5 розділу 1 Положення для створення інвестиційного фонду його засновники укладають установчий договір, затверджують статут і проводять реєстрацію інвестиційного фонду у порядку, встановленому для реєстрації акціонерних товариств.

Згідно з абз. 1, 2 п. 6 розділу 1 Положення установчий договір визначає порядок здійснення засновниками спільної діяльності, пов`язаної із створенням інвестиційного фонду, відповідальність перед учасниками і перед третіми особами. У статуті інвестиційного фонду зазначаються найменування, місцезнаходження та вид інвестиційного фонду, розмір і порядок зміни статутного фонду, склад засновників, порядок створення органів управління інвестиційного фонду, їх компетенція й порядок прийняття ними рішень, порядок отримання засновниками дивідендів на кожну акцію в розмірі, який дорівнює розмірові дивіденду на один інвестиційний сертифікат, порядок реорганізації та ліквідації інвестиційного фонду.

Учасниками інвестиційного фонду є фізичні та юридичні особи, які придбали інвестиційні сертифікати цього фонду. Учаснику інвестиційного фонду може видаватися сертифікат на сумарну вартість інвестиційних сертифікатів (п.8 Положення).

Нормами п.11. розділу 1 Положення встановлено, що вищим органом управління інвестиційного фонду є загальні збори засновників, до виключної компетенції яких належить, серед іншого, затвердження порядку розрахунку дивідендів та обрання й відкликання членів спостережної ради.

Згідно з п.12 розділу 1 Положення з метою контролю за діяльністю інвестиційного керуючого та захисту інтересів учасників створюється спостережна рада, не менш як 60 відсотків членів якої повинні бути неафілійованими особами. Членами спостережної ради можуть обиратися також особи, які не є учасниками інвестиційного фонду. Рішення спостережної ради приймаються двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Члени спостережної ради мають право бути присутніми на загальних зборах засновників, отримувати довідки про діяльність інвестиційного фонду та про умови виконання депозитарієм депозитного договору. Внесення змін і доповнень до інвестиційної декларації та договору з інвестиційним керуючим повинно бути погоджено із спостережною радою. Загальні збори засновників зобов`язані відкликати або переобрати члена спостережної ради у разі, коли письмову вимогу про це подали учасники, які є власниками не менш як одного відсотка інвестиційних сертифікатів. Член спостережної ради інвестиційного фонду не може одночасно бути членом спостережної ради іншого інвестиційного фонду.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 р. № 755-IV єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлені підрозділи юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. №435- IV юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Отже, саме юридична особа - ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром", як емітент інвестиційних сертифікатів, взяло на себе зобов`язання за цими цінними паперами перед їх власниками - учасниками Фонду.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідач - ОСОБА_2 обіймав посаду голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ПрАТ «МФПІ «НЕФТЬГАЗПРОМ» до 07 квітня 2014, коли був відкликаний з цієї посади рішенням загальних зборів акціонерів цього товариства, за власним бажанням.

Згідно з ч.4 ст.89 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 р. №436-IV, в редакції, яка була чинною на час, коли ОСОБА_2 обіймав посаду голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду, посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. В той же час, в матеріалах справи відсутні примірники статуту ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» та положення про спостережну (наглядову) раду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в редакціях, чинних у 1996- 2014 роках, що позбавляє суд належним чином встановити обсяг відповідальності посадової особи ОСОБА_2 , як голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду.

Крім того, судом встановлено, що позивачем зазначена фізична особа - ОСОБА_6 , водночас прохальна частина позову міститься вже позову вимогу щодо стягнення на користь ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в особі ОСОБА_1 заборгованості в розмірі у розмірі 1 023 400, 00 грн, що є еквівалентом 25 840, 00 доларів США, станом на 21.04.2024 року за офіційним курсом Національного банку України.

Положеннями ч.1 ст.3 Закону України «Про акціонерні товариства» від 27 липня 2022 р. №2465-IX встановлено, що акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Водночас, положеннями ст.54 Господарського процесуального кодексу України від 6 листопада 1991 р. №1798-XII, в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017 р., визначені особливості участі у судовому процесі осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах юридичної особи у спорах про відшкодування збитків, заподіяних її посадовою особою.

Як вбачається з ч.1 ст.54 Господарського процесуального кодексу України, подати в інтересах юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою може (можуть) власник (власники), учасник (учасники), акціонер (акціонери) юридичної особи, якому (яким) сукупно належить 5 і більше відсотків статутного капіталу товариства (голосуючих акцій) або частка у власності юридичної особи якого (яких) сукупно становить 5 і більше відсотків.

Відповідно до ч.2 ст.54 Господарського процесуального кодексу України, у разі відкриття провадження за таким позовом зазначена юридична особа набуває статусу позивача, але не вправі здійснювати свої процесуальні права та обов`язки без згоди власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів), який (які) подав (подали) позов.

Сам по собі факт володіння ОСОБА_1 інвестиційними сертифікатами ПрАТ «МФПІ «НЕФТЬГАЗПРОМ» не свідчить про набуття ним статусу акціонера цього товариства, оскільки корпоративні права акціонера посвідчуються акціями, тоді як інвестиційні сертифікати підтверджують права їх власника як учасника інвестиційного фонду в межах, визначених законодавством та відповідними документами фонду. Відтак наявність у позивача інвестиційних сертифікатів сама по собі не є достатньою підставою для висновку про наявність у нього статусу акціонера та права на пред`явлення похідного позову в інтересах товариства відповідно до статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно тверджень позивача про те, що його позов у цій справі слід кваліфікувати, як похідний, оскільки грошові суми відповідальності фактично є сумою збитків, завданих боржнику (інвестиційному фонду) та інвесторам - учасникам фонду, його органом управління, яким є голова спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ОСОБА_2 , який своїми недобросовісними діями та бездіяльністю довів інвестиційний фонд до збитків, суд зазначає наступне.

Оскільки, позивач - ОСОБА_1 не є власником акцій ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», а отже не є його акціонером, у зв`язку з чим, з урахуванням приписів ч.1 ст.54 Господарського процесуального кодексу України, він не може подати в інтересах юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних цій юридичній особі її посадовою особою, а відтак позов у цій справі не є таким, що поданий в інтересах ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», й тому не є похідним.

Крім того, у змісті позову позивачем зазначено про протиправні дії членкині наглядової ради інвестиційного фонду ОСОБА_5, яка своїми протиправними діями, що полягали у усвідомленому неналежному недобросовісному виконанню службових обов`язків, всупереч інтересам та основній меті діяльності Інвестиційного Фонду, використовувала юридичну особу як прикриття («вуаль») для досягнення цілей (отримання доходів, матеріальної вигоди). В той же час позовні вимоги позивача у цій справі не охоплюються їх зверненням до ОСОБА_5 , а відтак цей довід позивача не має жодного відношення до розгляду справи.

Необхідно зазначити, що корпоративна завіса є бар`єром, який відокремлює юридичну особу від її учасників та зумовлює неможливість останніх звернутись до суду за захистом прав юридичної особи замість неї (принцип неможливості ототожнення юридичної особи та її членів).

У пункті 26 рішення від 21.12.2017 у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що за загальним правилом акціонер компанії не може стверджувати, що він є жертвою стверджуваного порушення прав компанії за Конвенцією (рішення у справі "Агротексім та інші проти Греції" від 24.10.1995, п.п. 59-72). Проникнення за "корпоративну завісу" або нехтування правосуб`єктністю компанії може буде виправданим лише за виключних обставин, зокрема, якщо точно встановлено, що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації, через її ліквідаторів (п. 66).

Отже, Європейський суд з прав людини у справі "Фельдман та банк "Слов`янський" проти України" дійшов висновку, що акціонер (навіть мажоритарний) не може звертатися до суду в інтересах компанії за звичайних обставин, тобто коли юридична особа діє і має відповідні органи управління. А з пункту 1 резолютивної частини цього рішення вбачається, що навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, то Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.02.2021 у справі № 910/13643/19).

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач просить суд відмовити в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що він не здійснював будь-яких неправомірних дій та не допускав бездіяльності, які знаходяться у причинному зв`язку зі шкодою, завданою як власникам інвестиційних сертифікатів, так й самому акціонерному товариству.

ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» є закритим інвестиційним фондом, створеним відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. №55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії», чого не заперечує й позивач.

Згідно з п.14 розділу ІХ Закону України «Про інститути спільного інвестування» від 5 липня 2012 р. №5080-VI закриті інвестиційні фонди та закриті взаємні фонди інвестиційних компаній, які були створені в установленому законодавством порядку до набрання чинності Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 21, ст. 103), провадять свою діяльність відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року № 55/94 "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії", протягом строку, на який вони були створені.

Отже, норми Закону України «Про інститути спільного інвестування» на діяльність ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» не поширюються.

Зі змісту п.23 розділу 3 Положення вбачається, що інвестиційні сертифікати закритих фондів можуть обмінюватися на приватизаційні папери, й при цьому учасникам інвестиційного фонду не гарантується фіксований розмір дивідендів. Інвестиційний фонд не має права тримати в цінних паперах менш як 70 відсотків активів інвестиційного фонду (п.17 розділу 1 Положення).

Згідно з п.25 розділу 3 Положення доходи фонду складаються з дивідендів та інших надходжень від цінних паперів, що перебувають у власності фонду, та доходів від операцій з цінними паперами й іншими активами.

Зважаючи на наведені вище норми Положення, за відсутності гарантованого фіксованого розміру дивідендів та відсутності чи недостатності отриманих доходів у будь-якому звітному періоді, має право взагалі не нараховувати дивіденди за інвестиційними сертифікатами за такий період.

Відповідно до п.12 та п.15 ч.2 ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р., який був чинним на час, коли ОСОБА_2 обіймав посаду голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду, до виключної компетенції загальних зборів належить: розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом та затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом.

Отже, прийняття рішення про нарахування чи не нарахування дивідендів учасникам та засновникам інвестиційного фонду належить до виключної компетенції вищого органу управління - загальних зборів засновників (акціонерів).

При цьому, отримання згоди спостережної (наглядової) ради для прийняття загальними зборами засновників (акціонерів) рішення про нарахування чи ненарахування дивідендів учасникам та засновникам інвестиційного фонду не вимагається.

Оскільки загальні збори засновників (акціонерів) є вищим органом управління інвестиційного фонду, спостережна (наглядова) рада не здійснює та не може здійснювати контроль за цим органом, що підтверджується п.12 розділу 1 Положення.

Рішення спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду приймаються не одноособово її головою, а колегіально, двома третинами голосів від загальної кількості її членів. Сам по собі факт перебування відповідача на посаді голови спостережної (наглядової) ради не доводить вчинення ним протиправних дій або допущення протиправної бездіяльності.

Суд зазначає, що суд не може встановлювати чи змінювати в судовому рішенні правову природу майнових прав власників інвестиційних сертифікатів чи визначати правові підстави чи порядок отримання ними доходів, у тому числі джерела та розмір виплати дивідендів, оскільки регулювання цих правовідносин встановлюються у засновницьких документах (установчому договорі чи статуті) органами управління Фонду, індивідуальних договорах з інвесторами та регулюються нормами законодавства, зокрема, Цивільного кодексу України, Закону України "Про акціонерні товариства", Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", Закону України "Про інститути спільного інвестування", Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого указом Президента України від 19.02.1994 №55/94 та іншими.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається також на незаконне виведення відповідачем коштів з ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром", на підтвердження чого надав копію витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (номер кримінального провадження 12024221200002175) відносно ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром".

Суд, надаючи оцінку даним доводам, зазначає, що в матеріалах справи відсутні судові рішення якими б було встановлено вчинення відповідачем відповідних протиправних дій, які в силу ч.5 ст.75 ГПК України не підлягали б доказуванню в межах даної справи. Наявність попереднього розслідування таким доказом не є. Безпосередньо у матеріалах даної справи такі докази відсутні. За таких обставин, суд вважає не доведеними посилання позивача на те, що відповідач здійснював незаконне виведення коштів з ПрАТ "Міжнародний фонд промислових інвестицій "Нефтьгазпром".

Крім того, позивач до матеріалів справи не надав жодних належних доказів недобросовісної поведінки, протиправних дій чи бездіяльності відповідача, як голови спостережної (наглядової) ради ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», зокрема фінансової та бухгалтерської звітності, банківських виписок, платіжних доручень, договорів щодо відчуження активів, документів про рух коштів на рахунках товариства, аудиторські висновки та результати інвентаризації майна, у зв`язку з чим ці твердження позивача також є безпідставними.

Також позивачем не надано доказів конкретних дій або бездіяльності відповідача, в тому числі протоколів засідань наглядової ради, документів про участь ОСОБА_2 у прийнятті управлінських рішень, його письмові розпорядження та звернення, листування з інвестиційним керуючим і депозитарієм, звернення щодо виявлених порушень, а також документи, які підтверджують обізнаність відповідача про відповідні обставини та невжиття ним заходів у межах наданих повноважень.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 16.04.2025 у справі № 916/4059/23 не є тотожними у спірних правовідносинах у справі № 922/2216/26, оскільки предметом спору у справі № 916/4059/23 була поведінка Товариства щодо учасника Товариства, якому за наявності визначених корпоративних прав та належного рішення органу управління створювались перешкоди, тоді як у даній справі між сторонами існує спір щодо виплати позивачу заборгованості через похідний інтерес до посадової особи - колишнього голови спостережної (наглядової ради) інвестиційного фонду.

Крім того, обґрунтовуючи вимоги до ОСОБА_2 , позивач посилається на те, що відповідач, перебуваючи на посаді голови спостережної (наглядової) ради зазначеного товариства, допускав протиправні дії та бездіяльність, які, на думку позивача, призвели до неможливості фактичного виконання судового рішення боржником.

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 було встановлено, що на користь позивача підлягає відшкодуванню заподіяна останньому моральна шкода, яка має своє відображення, зокрема, у вигляді душевних страждань у зв`язку з протиправною поведінкою і бездіяльністю відповідача, оскільки, внаслідок господарської та фінансової діяльності останнього, не виплачувалися доходи від дивідендів з 1996 року та по теперішній час на користь позивача, чим порушено його право на володіння, користування, розпорядження своїм майном з 1996 року та по теперішній час. На підтвердження даних обставин та майнових вимог щодо моральної шкоди на користь позивача, що визначена у грошовому вимірі, а саме у розмірі 1 023 400,00 грн, позивачем надано звіт про оцінку реальних збитків, завданих його майну - житловому будинку за адресою: провулок Панаса Мирного, будинок 10, внаслідок збройної агресії рф, в якому підставою для проведення оцінки є договір № 21/4-1 від 21.04.2024. Вартість житлового будинку до заподіяння йому шкоди, визначена порівняльним підходом, становить 71 778,00 доларів США. Враховуючи ступінь пошкодження, вартість будинку після заподіяння йому шкоди становить 45 938,00 доларів США. Таким чином, розмір реальних збитків становить 71778,00 - 45938,00 = 25840,00 доларів США. За курсом Національного банку України на дату оцінки вартість збитків, завданих житловому будинку становить 25840,00 * 39,6037 = 1 023 400,00 грн.

Отже, як зазначено в рішенні суду у справі №922/3887/24, заявлена загальна сума в позовній заяві 1 023 400,00 грн, що є еквівалентом 25840,00 доларів США станом на 21.04.2024, фактично підтверджується нанесеними відповідачем моральними та душевними стражданнями за кожний рік недобросовісних дій. В той же час, суд зазначає, що у справі №922/3887/24 позивач просив стягнути суму грошових коштів саме у розмірі вартості пошкодженого майна, іншого розрахунку до матеріалів справи не надано та не обґрунтовано.

Однак, здійснене позивачу пошкодження було завдано збройною агресією рф, а не відповідачем, який на думку позивача, повинен погасити цю заборгованість, що суперечить положенням ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України.

У підсумку суд констатує, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували конкретні обставини порушення відповідачем покладених на нього обов`язків, наявність шкоди та причинного зв`язку між його поведінкою і цією шкодою. Самого факту невиплати дивідендів або наявності кримінального провадження для встановлення цих обставин недостатньо.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_2 протиправних дій або допущення ним протиправної бездіяльності під час виконання обов`язків голови спостережної (наглядової) ради ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром», а також те, що позивачем не доведено наявності причинного зв`язку між поведінкою відповідача та виникненням заявлених майнових втрат, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову про стягнення грошових коштів з посадової особи - колишнього голови спостережної (наглядової) ради інвестиційного фонду ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в особі ОСОБА_2 на користь ПрАТ «Міжнародний фонд промислових інвестицій «Нефтьгазпром» в особі ОСОБА_1 заборгованості, внаслідок недобросовісних та протиправних дій відповідача та його бездіяльності, що відноситься до органів управління вищевказаного Фонду, чим ненараховано і не отримано доходів позивачем у вигляді дивідендів за інвестиційними сертифікатами за рішенням Господарського суду Харківської області від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 у розмірі 1 023 400, 00 грн, що є еквівалентом 25 840, 00 доларів США, станом на 21.04.2024 року за офіційним курсом Національного банку України.

При цьому, рішення від 20.02.2025 у справі № 922/3887/24 є юридичною підставою для виконання присудженого з товариства зобов`язання. Однак питання про покладення на ОСОБА_2 обов`язку сплатити позивачу грошові кошти, має вирішуватися з урахуванням предмета й підстав цього позову та правил про преюдиційність обставин, установлених іншим судовим рішенням.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Також, одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою кожну обставину, про яку стверджує сторона. Відповідну обставину треба доказувати так, щоби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування певного факту з урахуванням досліджених доказів видається вірогіднішим, аніж протилежний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81), від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (пункт 9.58), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 102), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (пункти 41, 43).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову у позові повністю.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про повну відмову у задоволені позову, судові витрати (сплачений судовий збір), покладаються на позивача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "02" листопада 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко