Рішення № 141104000, 02.11.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2026Справа № 910/3866/26

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (Україна, 50069, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Дарвіна, буд. 10; ідентифікаційний код: 31932023)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, буд. 5-Б, офіс 11; ідентифікаційний код: 38346686)

про стягнення 496 069,69 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (далі - відповідач) про стягнення 543463,03 грн заборгованості за Договором оренди тепловоза № 2025-0819 від 19.08.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором оренди тепловоза № 2025-0819 від 19.08.2025 в частині внесення орендної плати, оплати вартості обслуговування тепловоза машиністом та відшкодування витрат орендодавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Підченко Ю.О.) від 10.04.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3866/26, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

28.04.2026 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про продовження строку для подання відзиву на позовну заяву, яке 29.04.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

18.05.2026 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" відзив на позовну заяву разом із клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, який 19.05.2026 зареєстрований в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Підченко Ю.О.) від 25.05.2026 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

26.05.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог, які 27.05.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

04.06.2026 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про витребування доказів, яке 04.06.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

11.06.2026 представником відповідача сформовано в системі "Електронний суд" заперечення щодо відповіді на відзив, які 11.06.2026 зареєстровані в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

Ухвалою Господарського суду міста Києва (суддя Підченко Ю.О.) від 03.08.2026 було прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, частково задоволено клопотання відповідача про витребування доказів. Витребувано у Філії "Локомотивна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" наступну інформацію та підтверджуючі документи (належним чином завірені копії):

- докази звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (ЄДРПОУ 31932023) до АТ "Укрзалізниця" / регіональної філії "Львівська залізниця" щодо проведення комісійного огляду тепловозу ТГМ4 №2930 для відправки в недіючому стані. Надати копію відповідного звернення (листа, заявки тощо);

- договір із Товариством з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (ЄДРПОУ 31932023), необхідний для проведення комісійного огляду тепловоза ТГМ4 №2930 та оформлення акту форми ТУ-25;

- документи, на підставі яких Товариству з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (ЄДРПОУ 31932023) було погоджено/надано дозвіл на пересилання тепловоза ТГМ4 №2930 у недіючому стані. У задоволенні решти вимог клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістик Україна" про витребування доказів відмовлено.

14.08.2026 представником позивача сформовано в системі "Електронний суд" клопотання на виконання вимог ухвали суду від 03.08.2026, яке 14.08.2026 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".

31.08.2026 на електронну адресу Господарського суду міста Києва від Філії "Локомотивна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" надійшло клопотання на виконання вимог ухвали суду від 03.08.2026.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.08.2026, у зв`язку зі звільненням судді Підченка Ю.О., справу № 910/3866/26 передано на розгляд судді Нечаю О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 було прийнято справу №910/3866/26 суддею Нечаєм О.В. до свого провадження та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (далі - орендар) було укладено Договір оренди тепловоза № 2025-0819 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове оплатне користування (оренду) 1 (один) маневровий тепловоз ТГМ4 №2930 (далі - тепловоз), технічні характеристики якого визначено в Специфікації (Додаток №1), що є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору тепловоз передається орендодавцем в оренду для його використання орендарем у його господарській діяльності за цільовим призначенням - перевезення вантажів орендаря.

Відповідно до п. 1.4 Договору для використання тепловозу у господарській діяльності орендаря та обслуговування локомотиву орендодавцем надається машиніст тепловозу, який буде виконувати посадові обов`язки разом з працівником локомотивної бригади орендаря.

Пунктом 1.6 Договору передбачено, що тепловоз передається в оренду орендареві на строк 12 (дванадцять) місяців з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі тепловоза в оренду.

Згідно з п. 2.5 Договору тепловоз вважається повернутим орендарем орендодавцю з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі тепловоза з оренди на станції призначення, відповідно до письмових заявок орендодавця.

Відповідно до п. 2.6 Договору витрати, пов`язані з підготовкою тепловозу для прямування в недіючому стані, оформлення всіх необхідних актів, перевізних документів для транспортування тепловозу по коліях Укрзалізниці відшкодовуються сторонами у рівних частинах. Орендодавець забезпечує тепловоз провідниками на час його транспортування в недіючому стані до станції призначення та для його повернення з оренди, витрати відшкодовуються сторонами у рівних частинах.

Проведення періодичних технічних оглядів технічного стану локомотива з оформленням відповідного акта та передачею його орендарю для подальшого отримання дозволу на виїзд та роботу локомотивів промислових підприємств (відомств) на колії загального користування здійснюється орендодавцем за його рахунок з подальшим відшкодуванням цих витрат орендарем (п. 2.8 Договору).

Відповідно до п. 3.1 Договору орендар сплачує орендодавцеві орендну плату за користування тепловозом у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок орендодавця, в порядку і в розмірі, визначеному пунктами 3.2 та 3.3 Договору, на підставі наданих орендодавцем рахунків.

Орендна плата за 1 (один) календарний місяць користування тепловозом складає 200000,00 грн без ПДВ (п. 3.2 Договору). Вартість обслуговування тепловозу машиністом орендодавця за 1 (один) календарний місяць складає 60000,00 грн без ПДВ (п. 3.3 Договору).

Згідно з п. 3.3 Договору орендар має здійснити оплату за перший та останній місяць оренди та оплату за надані послуги з оренди за кожен місяць на поточний рахунок орендодавця в термін до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі підписаного сторонами Акту наданих послуг та рахунку орендодавця.

Орендна плата сплачується орендарем орендодавцеві за період, коли тепловоз у справному стані (п. 3.5 Договору).

Відповідно до п. 3.7 Договору у випадку не використання тепловозу не з вини орендаря (несправний технічний стан) орендна плата не нараховується. У разі, якщо несправний технічний стан настав з вини орендаря (порушення правил експлуатації, умисне або необережне псування тепловозу, інші винні дії орендаря), за час простою тепловозу орендна плата нараховується в повному обсязі. Час простою, а також його причини, оформляються відповідним актом, що підписується уповноваженими представниками сторін. У разі виникнення спору про причини настання несправного технічного стану тепловозу, кожна із сторін має право ініціювати залучення відповідної експертної організації для встановлення таких причин. До встановлення таких спірних причин нарахування орендної плати продовжується.

Згідно з п. 4.2.4 Договору орендодавець зобов`язується своєчасно надавати орендареві належним чином оформлені рахунки на оплату орендної плати та акти наданих послуг за кожен місяць оренди до 3-го числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до п. 6.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення їх печатками і діє до 19 серпня 2026 року, а в частині взаєморозрахунків між сторонами - до повного виконання.

За Актом №1 приймання-передання тепловозу в оренду від 29.10.2025 позивач передав, а відповідач прийняв у м. Броди маневровий тепловоз ТГМ4 №2930. У вказаному акті сторони зафіксували, що технічний стан переданого майна справний та придатний для використання відповідно до цільового призначення.

На виконання умов Договору позивачем складено акти надання послуг та виставлено рахунки на оплату за період з листопада 2025 року по лютий 2026 року на загальну суму 1312315,31 грн, зокрема:

- акт № 122 від 03.11.2025 на суму 150 245,62 грн (відшкодування витрат орендодавця, рахунок № 102 від 29.10.2025);

- акт № 144 від 20.11.2025 на суму 3 444,60 грн (відшкодування витрат орендодавця, рахунок № 107 від 20.11.2025);

- акт № 151 від 30.11.2025 на суму 240 000,00 грн (оренда тепловоза за листопад 2025 року, рахунок № 93 від 01.11.2025);

- акт № 152 від 30.11.2025 на суму 72 000,00 грн (послуги машиніста за листопад 2025 року, рахунок № 108 від 28.11.2025);

- акт № 173 від 31.12.2025 на суму 240 000,00 грн (оренда тепловоза за грудень 2025 року, рахунок № 109 від 28.11.2025);

- акт № 174 від 31.12.2025 на суму 72 000,00 грн (послуги машиніста за грудень 2025 року, рахунок № 124 від 29.12.2025);

- акт № 13 від 31.01.2026 на суму 240 000,00 грн (оренда тепловоза у січні 2026 року, рахунок № 9 від 09.01.2026);

- акт № 14 від 31.01.2026 на суму 37 161,29 грн (послуги машиніста за січень 2026 року, рахунок № 14 від 31.01.2026);

- акт № 20 від 20.02.2026 на суму 171 428,57 грн (оренда тепловоза за період з 01.02.2026 по 20.02.2026, рахунок № 27 від 20.02.2026);

- акт № 21 від 20.02.2026 на суму 51 428,57 грн (послуги машиніста за період з 01.02.2026 по 20.02.2026, рахунок № 28 від 20.02.2026);

- акт № 59 від 28.02.2026 на суму 34 606,66 грн (відшкодування витрат, пов`язаних з орендою тепловоза у лютому 2026 року, рахунок № 59 від 28.02.2026).

Акти № 13 та № 14 від 31.01.2026, а також акт № 21 від 20.02.2026 підписані директором відповідача та скріплені печаткою відповідача без зауважень та містять запис про відсутність претензій замовника по об`єму, якості та строкам надання послуг.

Відповідачем здійснено оплату за Договором на загальну суму 816 245,62 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 20 від 14.11.2025 на суму 240 000,00 грн, № 63 від 10.12.2025 на суму 72 000,00 грн, № 4084 від 12.12.2025 на суму 60 000,00 грн, № 75 від 17.12.2025 на суму 90 245,62 грн, № 4174 від 09.01.2026 на суму 100 000,00 грн, № 4205 від 16.01.2026 на суму 100 000,00 грн, № 4226 від 21.01.2026 на суму 72 000,00 грн, № 4267 від 10.02.2026 на суму 40 000,00 грн та № 4283 від 20.02.2026 на суму 42 000,00 грн.

Листом № 1301-01 від 13.01.2026 відповідач просив позивача розглянути можливість призупинення нарахування орендної плати за січень 2026 року у зв`язку з обстрілами енергетичної інфраструктури, нестабільною роботою залізниці та відсутністю навантажувально-розвантажувальних робіт, а у разі неможливості такого призупинення - направити локомотивну бригаду для повернення локомотива.

У відповідь на вказаний лист позивач листом № 11/01 від 16.01.2026 повідомив відповідача, що призупинення орендної плати не передбачено умовами Договору, відрядження локомотивної бригади було скасоване за ініціативою орендаря, а локомотив знаходиться на місці постійної дислокації в очікуванні оперативної заявки щодо подальшої роботи.

Листом № 2101-03 від 21.01.2026 відповідач повідомив позивача, що 16.01.2026 машиніст не зміг здійснити запуск локомотива у зв`язку з його технічною несправністю та просив вжити заходів для приведення локомотива у належний технічний стан.

Листом № 15/01 від 21.01.2026, надісланим відповідачу електронною поштою 21.01.2026, позивач повідомив, що станом на 21.01.2026 тепловоз знаходиться у задовільному технічному стані та може використовуватись за цільовим призначенням.

10.02.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 4/02 про погашення заборгованості в розмірі 320 605,89 грн та повідомленням про одностороннє розірвання Договору з дати отримання повної суми заборгованості, яку було вручено директору відповідача 11.02.2026.

11.02.2026 сторонами укладено Додаткову угоду про розірвання Договору (далі - Додаткова угода), пунктом 1 якої сторони підтвердили, що станом на 01.02.2026 орендар має заборгованість перед орендодавцем за Договором в загальному розмірі 320 605,89 грн, яка є простроченою більш ніж на 30 календарних днів. Пунктом 2 Додаткової угоди сторони підтвердили, що Договір буде розірвано в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця з дати остаточного погашення заборгованості з боку орендаря. Відповідно до п. 3 Додаткової угоди до моменту повного розрахунку Договір вважається таким, що діє, і орендарю з боку орендодавця нараховуватиметься орендна плата за оренду тепловоза. Додаткову угоду підписано директорами обох сторін та скріплено печатками.

19.02.2026 між позивачем та Акціонерним товариством "Українська залізниця" укладено Договір № ЛК/П-26/037 на надання послуг з роботи комісії з огляду технічного стану тепловоза на право пересилки в недіючому (холодному) стані. Вартість таких послуг склала 40 857,30 грн, що підтверджується рахунком-фактурою № 08/190 від 19.02.2026 та актом приймання-передачі наданих послуг від 20.02.2026.

20.02.2026 представниками виробничого підрозділу "Локомотивне депо Здолбунів" філії "Локомотивна компанія" АТ "Укрзалізниця" складено акт перевірки технічного стану локомотива, моторвагонної секції, які призначені для пересилання у недіючому стані (форма ТУ-25), за яким тепловоз ТГМ4 №2930 призначено для слідування у недіючому стані до ст. Мудрьона Придніпровської залізниці.

20.02.2026 сторонами підписано Акт №1 приймання-передання тепловозу з оренди, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв тепловоз згідно зі Специфікацією. У п. 2 вказаного акта сторони зазначили, що технічний стан переданого майна справний та придатний для використання відповідно до цільового призначення.

07.03.2026 позивач надіслав відповідачу цінним листом з описом вкладення повторну вимогу про погашення заборгованості за Договором, оригінали акта наданих послуг № 20 та рахунку на оплату № 27 від 20.02.2026 (відправлення № 5006900098878).

З огляду на те, що відповідач не виконав свої грошові зобов`язання за Договором у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 496 069,69 грн.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що у січні 2026 року тепловоз не використовувався через відсутність машиніста позивача, а з 16.01.2026 - через його технічну несправність, у зв`язку з чим відповідно до п.п. 3.5, 3.7 Договору платежі за січень - лютий 2026 року нарахуванню не підлягають, а позивачем не надано рахунків та підписаних сторонами актів за цей період.

Крім того, відповідач вважає, що заявою про зменшення розміру позовних вимог позивач фактично заявив нову вимогу про стягнення 34 606,66 грн, а докази, долучені до відповіді на відзив, подані з порушенням вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу відповідача, що заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026, відтак предметом розгляду цієї справи є вимога про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 496 069,69 грн. При цьому зміна предмета позову фактично не відбулася.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є змішаним договором, що містить елементи договору найму (оренди) та договору про надання послуг, відтак підпадає під правове регулювання Глав 58 та 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Суд встановив факт користування відповідачем тепловозом ТГМ4 №2930 у період з 29.10.2025 по 20.02.2026, що підтверджується Актом №1 приймання-передання тепловозу в оренду від 29.10.2025 та Актом №1 приймання-передання тепловозу з оренди від 20.02.2026, а також факт надання позивачем послуг з обслуговування тепловоза машиністом.

Враховуючи вищевикладене, у відповідача, у зв`язку з укладенням Договору та прийняттям в користування об`єкта оренди, виникло зобов`язання зі сплати орендних платежів та вартості обслуговування тепловоза машиністом в порядку та строки, визначені Договором.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Умовами Договору (п. 3.3) передбачено, що орендар зобов`язаний здійснювати оплату за кожен місяць оренди в термін до 10 числа місяця, наступного за звітним, на підставі підписаного сторонами акта наданих послуг та рахунку орендодавця.

Доводи відповідача про відсутність рахунків та підписаних сторонами актів спростовуються наявними в матеріалах справи рахунками на оплату №107 від 20.11.2025, №9 від 09.01.2026, №14 від 31.01.2026, №27 та №28 від 20.02.2026, актами №13, №14 від 31.01.2026 та №21 від 20.02.2026, підписаними відповідачем без зауважень, а також Додатковою угодою, в пункті 1 якої відповідач підтвердив наявність у нього станом на 01.02.2026 простроченої заборгованості за Договором у розмірі 320 605,89 грн.

Зазначена сума складається із вартості відшкодування витрат за актом № 144 від 20.11.2025 (3 444,60 грн), залишку орендної плати за грудень 2025 року (40 000,00 грн), орендної плати за січень 2026 року (240 000,00 грн) та вартості послуг машиніста за січень 2026 року (37 161,29 грн).

Відтак строк оплати вказаної заборгованості є таким, що настав.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що у січні - лютому 2026 року тепловоз не міг бути використаний ним через обставини, за які він не відповідає.

Частиною 6 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

У постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 914/1248/18 викладено правову позицію, відповідно до якої норма права, закріплена в ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає. Для застосування ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою звільнення від сплати орендної плати є наявність обставин, за які орендар не відповідає, при цьому наймач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини.

Пунктом 3.7 Договору сторони визначили, що час простою тепловоза, а також його причини оформлюються відповідним актом, що підписується уповноваженими представниками сторін, а у разі виникнення спору про причини несправного технічного стану тепловоза до встановлення таких причин нарахування орендної плати продовжується.

Акта, яким було б оформлено час простою тепловоза та його причини, а також доказів залучення експертної організації для встановлення причин несправності тепловоза відповідачем не надано. У свою чергу позивач листами від 16.01.2026 та від 21.01.2026 заперечив наявність несправності тепловоза та підстав для призупинення нарахування орендної плати.

Суд також враховує, що відповідач підписав без зауважень акт № 13 від 31.01.2026 за оренду тепловоза у січні 2026 року, акти № 14 від 31.01.2026 та № 21 від 20.02.2026 за послуги машиніста, а в Додатковій угоді від 11.02.2026 підтвердив заборгованість, що включає орендну плату за січень 2026 року, та погодився на нарахування орендної плати до моменту повного розрахунку.

У Акті №1 приймання-передання тепловозу з оренди від 20.02.2026, підписаному директором відповідача та скріпленому печаткою відповідача, сторони зазначили, що технічний стан тепловоза справний та придатний для використання відповідно до цільового призначення.

Зазначення в Акті перевірки технічного стану форми ТУ-25 від 20.02.2026 про пересилання тепловоза у недіючому стані свідчить про його транспортування до станції призначення, який передбачений п. 2.6 Договору, та не підтверджує несправності тепловоза. Лист Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Фонд", на який посилається відповідач, також не містить даних про проведення будь-якого огляду тепловоза та не є належним доказом його технічної несправності.

Разом із тим, невикористання тепловоза у січні 2026 року у зв`язку з відсутністю навантажувально-розвантажувальних робіт та затримками прибуття вагонів, на які відповідач посилався у листі від 13.01.2026, є обставиною, що належить до сфери господарської діяльності самого орендаря, і не свідчить про неможливість використання орендованого майна через обставини, за які орендар не відповідає. Доказів направлення позивачу заявок на роботу машиніста, які було б залишено без виконання, відповідачем не надано.

З огляду на вищевикладене, відповідачем не доведено наявності обставин, з якими ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України та пп. 3.5, 3.7 Договору пов`язують звільнення орендаря від плати за користування майном.

У лютому 2026 року відповідач сплатив позивачу 82 000,00 грн (платіжні інструкції № 4267 від 10.02.2026 та № 4283 від 20.02.2026), які враховані позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог. Відтак заборгованість відповідача за період до 31.01.2026 складає 238 605,89 грн.

Оскільки за умовами п. 3 Додаткової угоди до моменту повного розрахунку Договір є чинним, а тепловоз повернуто з орендного користування 20.02.2026, позивачем правомірно нараховано орендну плату за період з 01.02.2026 по 20.02.2026 у розмірі 171 428,57 грн та вартість послуг машиніста за цей же період у розмірі 51 428,57 грн. Наданий позивачем розрахунок цих сум є арифметично вірним.

Щодо вимоги про стягнення 34 606,66 грн відшкодування витрат за лютий 2026 року суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2.6 Договору витрати, пов`язані з підготовкою тепловоза для прямування в недіючому стані та забезпеченням його провідниками для повернення з оренди, відшкодовуються сторонами у рівних частинах.

Згідно з розшифруванням витрат № 3 до акта № 59 від 28.02.2026 заявлена сума складається з 50% витрат на комісійний огляд технічного стану тепловоза для пересилки в недіючому стані (20 428,66 грн), 50% витрат на ремонтний персонал для переведення тепловоза в недіючий стан (3 780,00 грн) та 50% витрат на провідника для супроводження тепловоза до станції призначення (10 398,00 грн).

Витрати позивача на комісійний огляд тепловоза підтверджуються договором №ЛК/П-26/037 від 19.02.2026, рахунком-фактурою № 08/190 від 19.02.2026 та актом приймання-передачі наданих послуг від 20.02.2026 на суму 40 857,30 грн, а також документами, наданими Філією "Локомотивна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на виконання ухвали суду від 03.08.2026. При цьому 50% від вказаної суми становить 20 428,65 грн.

Натомість доказів фактичного понесення позивачем витрат на ремонтний персонал та провідника та їх розміру не надано. Розшифрування витрат № 3 складене позивачем одноосібно, а акт № 59 від 28.02.2026 відповідачем не підписаний.

За таких обставин вимога про стягнення витрат за лютий 2026 року підлягає задоволенню частково, в розмірі 20 428,65 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 481891,68 грн.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 7 228,38 грн. Решта судового збору в розмірі 212,67 грн залишається за позивачем.

У зв`язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог сплачена сума судового збору в розмірі 710,90 грн може бути повернута позивачеві в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15000,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано копії Договору про надання правової (правничої) допомоги № 3891/1/2024 від 01.03.2024, додаткових угод № 3 від 31.12.2025 та № 5 від 20.03.2026 до нього, Акта № 2 про надання правової (правничої) допомоги від 25.03.2026 вартістю 15 000,00 грн, рахунку-фактури №2/3891/7/2026 від 25.03.2026 на суму 10 000,00 грн та платіжної інструкції № 328 від 30.03.2026 на суму 10 000,00 грн.

Зі змісту Акта № 2 від 25.03.2026 вбачається, що адвокатом Шатуновим А.О. надано позивачу наступні послуги:

- вивчення суті спору, формування правової позиції (4 години) - 2 600,00 грн;

- визначення та збір доказової бази (2 години) - 1 300,00 грн;

- підготовка вимоги про стягнення заборгованості (4 години) - 2 600,00 грн;

- підготовка позовної заяви та необхідних матеріалів для звернення до суду (4 години) - 2 600,00 грн;

- підготовка необхідних процесуальних документів: клопотань, відповіді на відзив, додаткових пояснень тощо (2 години) - 2 600,00 грн;

- участь у судових засіданнях в суді першої інстанції (2 години, заплановано) - 4 000,00 грн;

- інші витрати (витрати на канцелярію тощо) - 300,00 грн.

В Акті також зазначено, що позивачем сплачено на користь адвоката 10 000,00 грн, а залишок винагороди в розмірі 5 000,00 грн підлягає сплаті після набрання судовим рішенням законної сили.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечив проти розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, посилаючись на незначну складність справи та стандартний характер позовної заяви.

Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, в рішенні у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі №824/152/21 викладено висновок про те, що такий вид робіт, як: аналіз документів, наданих замовником; розробка та узгодження стратегії захисту прав та інтересів замовника, аналіз мотивів судових рішень, є складовою роботи з підготовки позовної заяви / відзиву на апеляційну / касаційну скаргу.

Суд вважає відсутніми підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат в частині вивчення суті спору, формування правової позиції та визначення і збору доказової бази, оскільки такі послуги є складовою підготовки позовної заяви.

Вимога № 4/02 від 10.02.2026 про погашення заборгованості підписана директором позивача та стосується досудового врегулювання спору, а тому витрати на її підготовку не є пов`язаними з розглядом цієї справи.

Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази здійснення адвокатом представництва інтересів позивача у судових засіданнях, оскільки розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання), а також докази понесення адвокатом інших витрат (витрат на канцелярію тощо).

Беручи до уваги викладене, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, ціною позову та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, враховуючи незначний рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини принципи та виходячи із засад розумності та справедливості, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на підготовку позовної заяви та процесуальних документів у справі в загальному розмірі 5 200,00 грн.

Зважаючи на те, що позов підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 051,38 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 9 948,62 грн покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Логістік Україна" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, буд. 5-Б, офіс 11; ідентифікаційний код: 38346686) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонокомплект" (Україна, 50069, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Дарвіна, буд. 10; ідентифікаційний код: 31932023) заборгованість у розмірі 481 891 (чотириста вісімдесят одна тисяча вісімсот дев`яносто одна) грн 68 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 7 228 (сім тисяч двісті двадцять вісім) грн 38 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 051 (п`ять тисяч п`ятдесят одна) грн 38 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 212,67 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9 948,62 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.11.2026

Суддя О.В. Нечай