Рішення № 141095766, 02.11.2026, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/3330/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2026 року Сокальський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Фарина Л. Ю. ,

за участю секретаря Бельзецької О.В.,

розглянула у відкритому засіданні в місті Сокалі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Павославної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області», приватного нотаріуса Шептицького районного нотаріального округу Львівської області Бойчук Н.І., третя особа: Шептицька районна державна адміністрація Львівської області про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,

в с т а н о в и в:

Представник позивача звернувся в суд зі заявою про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, припинення права власності за Релігійною організацією «Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» на нерухоме майно та визнання права власності на житловий будинок і стягнення солідарно на користь позивача судових витрат, мотивуючи позовну заяву наступним.

В ході підготовки до судового розгляду справи за позовом Релігійної організації «Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» до ОСОБА_1 , про усунення перешкод шляхом виселення стало відомо, що право власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано приватним нотаріусом Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Бойчук Н.І., 13 липня 2022 року за Релігійною організацією «Релігійна громада Львівської Єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у селі Волиця Сокальського району Львівської області» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 64206280 від 18.07.2026 року.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в якості документів, поданих для державної реєстрації зазначено копія рішення Сокальської районної ради Львівської області №113 від 19.03.1992 року, яка видана у зв`язку з втратою оригіналу, що суперечить вимогам ст.31 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому, ані адреси, ані номера будинку, на який прийнято рішення №113 у відповідному рішенні не вказано.

Також, представник позивача звертає увагу на той факт, що дана копія рішення завірена 24.06.2022 року не належною особою, а отже, оригінал вказаного рішення втрачено, а копію засвідчено неправомірно, а тому, представник позивача вважає, що згадана вище копія рішення не була законною підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно.

Натомість, батько позивача проживав у вказаному будинку разом з родиною з моменту призначення його настоятелем храму с. Волиця. Позивач є зареєстрованим у даному житлі з 1993 року та по даний час разом зі своєю сім`єю володіє спірним житловим будинком.

Тому, на думку представника позивача, дана реєстрація відбулась неправомірно, а позивач є добросовісним володільцем вказаного вище нерухомого майна, власник якого невідомий, починаючи з 1989 року, тобто більше 10 років та набув право власності на вказане майно за набувальною давністю, на підставі ч.1 ст.344 ЦК України, що і слугувало приводом звернення до суду.

Відповідач Приватний нотаріус Шептицького нотаріального округу Львівської області Бойчук Наталія Іванівна подала до суду відзив, у якому звернула увагу на те, що виходячи з норм Закону України «Про нотаріат», у нотаріуса немає спільних чи однорідних прав та обов`язків стосовно позивача. Нотаріус вчиняє нотаріальні дії від імені держави, а тому нотаріус не є відповідачем у спорах, що виникають із цивільних відносин.

Крім того, правовстановлюючі документи та реєстрація БТІ до 01.01.2013 року є чинним, визнаються державою відповідно до пункту 3 Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року визнаються чинним якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення. Отже перереєстрація, котра була здійснена на спірний житловий будинок не є реєстрацією права власності, а виключно перенесенням в електронний РРП вже зареєстрованого права власності. У зв`язку із наведеним просила відмовити у вказаному позові. Пізніше на адресу суду нотаріусом подано заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідач Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у с. Волиця Сокальського району Львівської області» звернулась до суду з відзивом на позовну заяву, в якому йдеться про те, що не вважає позивача наділеним права вимоги щодо перегляду рішення державного реєстратора про реєстрацію за відповідачем права власності на спірний житловий будинок, оскільки у нього відсутні будь-які речові чи зобов`язальні права щодо цього будинку, а сам він виселений із будинку в порядку виконання рішення суду, яке перебуває у законній силі. Також зауважує, що реєстрація права власності за відповідачем була проведена у відповідності до вимог закону, на підставі належних правовстановлюючих документів. Також незаконною та необґрунтованою вважає вимогу позивача про визнання за ним права власності на спірний будинок за набувальною давністю оскільки він не являється добросовісним набувачем, попри проживання там більше 10-років, тому що знав про існування власника. Крім того, 13.10.2026 року до суду подано заяву про відмову у позові та розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Третя особа Шептицька районна рада Львівської області звернулась до суду з поясненнями, в яких вказала, що посилання позивача стосовно правонаступництва виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області Сокальською районною радою, яка була в подальшому реорганізована шляхом злиття у Червоноградську районну раду Львівської області є помилковими, оскільки правонаступником Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області була Сокальська районна державна адміністрація Львівської області, що підтверджується розпорядженням представника Президента України Пшевлоцького М.І., від 16.02.1992 р.№46 «Про утворення Сокальської районної державної адміністрації та припинення діяльності виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів» Сокальська районна державна адміністрація була правонаступником виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів щодо усього майна, прийнятих ним рішень, взятих зобов`язань та покладених на нього законодавством обов`язків в тій їх частині, в якій не суперечить Закону України «Про представника Президента України» та Закону України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», а тому просила замінити їх на належну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог.

Отже, Сокальська районна рада Львівської області, яка була реорганізована шляхом злиття у Червоноградську районну раду Львівської області, а згодом перейменована у Шептицьку районну раду Львівської області не була і не є правонаступником щодо прийнятих рішень, взятих зобов`язань та покладених законодавством обов`язків виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів, який і підтримав рішення у 1992 році стосовно оформлення права власності на житловий будинок (плебанію) за громадою УАПЦ в с. Волиця.

Як наслідок, ухвалою суду від 06.01.2026 року клопотання Шептицької районної ради Львівської області задовольнили та замінили третю особу, яка не заявляє самостійних вимог з Шептицької районної ради Львівської області на Шептицьку районну державну адміністрацію Львівської області.

Крім того, вказаною ухвалою витребувано з Комунального підприємства Львівської обласної ради «Шептицьке міжміське бюро технічної інвентаризації» копії усіх документів, що містяться в матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок. Також витребувано від приватного нотаріуса Шептицького районного нотаріального округу Львівської області Бойчук Н.І., копії всіх документів, на підставі яких прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу стосовно прав на спірний житловий будинок. Разом з тим витребувано від релігійної організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього у с. Волиця Сокальського району Львівської області» завірені належним чином копії документів, на підставі яких 04.03.2021 року було проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зокрема завірену належним чином копію відповідного рішення органу управління релігійної організації та копію документа що посвідчує речове право на земельну ділянку на момент реєстрації права власності на житловий будинок, тобто станом на 18.07.2022 року.

В свою чергу представник третьої особи, Шептицької районної державної адміністрації Львівської області, звернувся до суду зі заявою про розгляд справи без його участі, оскільки в даній справі предметом позову не є оскарження та/або скасування рішення виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області.

На виконання зазначеної вище ухвали 16.02.2026 до суду надійшла сканована копія інвентарної справи на вказаний вище будинок та 15.04.2026 року надійшли копії всіх документів, на підставі яких здійснено реєстраційну дію.

25.05.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

13.10.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення, в яких представник позивача зазначила, що позивач підтримує позовні вимоги, та просить проводити розгляд справи без його присутності на підставі наданих доказів.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши докази в справі, суд приходить до висновку, що у позовній заяві слід відмовити з наступних підстав.

Як встановлено з матеріалів даної справи, питання про право власності на спірний будинок вирішувалось органами місцевого самоврядування 13.06.1991 та 19.03.1992 роках, та відповідно були прийняті рішення за наслідками розгляду вказаних питань. Зокрема, в рішенні Волицької сільської ради народних депутатів порушувалось питання про те, що: « В зв`язку з тим, що правлінням колгоспу ім.Радянської Армії не повернуло релігійній громаді УАПЦ с. Волиці по її заяві житлового будинку-плебанії, що знаходиться в АДРЕСА_1 , яка разом з релігійними громадами сіл Комарева і Зубкова була прямим власником даної будівлі, передало його на баланс сільської Ради, виконавчий комітет сільської ради народних депутатів вирішив: Враховуючи історичний факт, що будинок плебанія до початку п`ятдесятих років цього століття належав релігійним громадам сіл Волиці, Зубкова і Комарева …. Зняти з балансу сільської Ради житловий будинок-плебанію і передати його у вічне користування за призначенням релігійній громаді УАПЦ села Волиці…», також, рішенням виконавчого комітету Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області від 19.03.1992 року №113, за наслідками розгляду рішення виконкому Волицької сільської ради народних депутатів 13.02.1992 року №13 про можливість оформлення права власності на житловий будинок/плебанію в с. Волиця за громадою УАПЦ с. Волиці було прийнято рішення про оформлення права власності на житловий будинок/плебанію в с. Волиця за громадою УАПЦ с. Волиці, тому доручено Червоноградсьму МБТІ провести реєстрацію будинку, наведеного в рішенні.

Отже, в даній ситуації органи місцевого самоврядування в своїх рішеннях ухвалюють, що спірний будинок(плебанія) незаконно вибув із володіння належного власника, а тому його слід повернути.

Як встановлено з наданої на ухвалу суду копії інвентарної справи, така зареєстрована 07.05.1992 року на підставі вказаного вище рішення від 19.03.1992 року та містить в собі, серед іншого, копії вказаних вище рішень.

До 01.01.2013 року саме Бюро технічної інвентаризації було єдиним державним органом, наділеним повноваження реєструвати право власності на будівлі. В самому рішенні ради від 1992 року прямо зазначено: «доручити БТІ провести реєстрацію будинку відповідно до пункту 7 Інструкції МКГ УРСР від 31.01.1966 року. Відповідно органом БТІ виконано це доручення та заведено інвентарну справу, перевірено і враховано адресу об`єкту згідно з діючими на той момент правилами. Крім того, зазначення в рішенні специфіки об`єкта (житловий будинок/плебанія) за конкретною релігійною громадою у конкретному селі є додатковим ідентифікатором, який повністю збігається з архівними даними БТІ для цієї споруди. Нотаріусу подано весь пакет документів, який ним досліджувався в сукупності, як єдиний нерозривний комплекс документів. Більше того, відповідно до довідки виданої БТІ станом на 31.12.2012 року в «Червоноградському міжміському бюро технічної інвентаризації» житловий будинок (плебанія), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрований на праві власності за громадою Української автокефальної православної церкви 07.05.1992 року на підставі рішення Сокальського райвиконкому №113 від 19.03.1992 року та записано в реєстрову книгу 07.05.1992 року за №10.

Верховний Суд чітко зазначив, що право власності, яке виникло та було зареєстроване в БТІ до 1 січня 2013 року відповідно до чинних на той момент нормативних актів, є чинним, легітимним і держава його повністю визнає. Оскільки Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» немає зворотної дії в часі, реєстратори не мають права вимагати від власника нових документів сучасного зразка, якщо реєстраційні процедури 1990-х роках було завершено. Отже, якщо в рішенні ради 1992 року було доручено БТІ провести реєстрацію, і БТІ це зробило (видало паспорт посвідчення, завело книгу), це право вже є набутим.

Крім того, в суду відсутня інформація про те, що вказане рішення оспорювалось, чи станом на дату звернення до нотаріуса, чи до суду зазначене рішення втратило чинність.

Також Верховний Суд послідовно захищає майнові права релігійних організацій (парафій, єпархій), які отримали у власність або користування культові споруди, храми чи плебанії (будинки священника) на початку 90 років. Суд вказує, що правовстановлюючі акти органів влади часів початку незалежності України мали на меті відновлення історичної справедливості та повернення майна релігійним громадам, технічні неточності у формулюваннях таких рішень (наприклад відсутність назви вулиці, яка у 1992 році могла в селі взагалі не існувати, або не мати назви) не можуть бути підставою для позбавлення громади її законного майна.

Враховуючи принцип «право власності є первинним, а відсутність рішення в сучасних архівах чи технічні недоліки його не скасовують», відповідно до Постанови Верховного Суду від 16.04.2026 року у справі 179/1099/23 суд зазначив, що якщо правовстановлюючі документи (свідоцтва, рішення рад, реєстраційні посвідчення БТІ були видані державними органами місцевого самоврядування у 90-х роках, вони залишаються чинними. Навіть якщо в самому рішенні ради бракує якихось сучасних реквізитів (наприклад точної адреси), але БТІ на виконання цього рішення ідентифікувало об`єкт і внесло його до своїх право реєстраційних книг це право є законно набутим і підлягає перенесенню до сучасного Державного реєстру речових прав.

Зокрема в даній справі жодним документом не підтверджується, що вказані рішення не приймались уповноваженими органами місцевого самоврядування.

Оскільки дане рішення ухвалювалось 1992 році, відповідно станом на дату розгляду оригінал вказаного рішення мав бути переданим до органів архіву, а не зберігатись в правонаступника Сокальської районної ради народних депутатів Львівської області. Більше того, на звернення голови Шептицької районної державної адміністрації Львівської області архівним відділом підтверджено, що в архівному відділі зберігаються документи національного архівного фонду: архівні документи державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ усіх форм власності, усіх установ, що мали місцеве значення, зокрема і документи Сокальської районної Ради народних депутатів за 1972-1992; 1994-1995 роки Та відповідно до Закону України «Про національний архівний фонд та архівні установи» користувачі документів Національного архівного фонду мають право отримувати належним чином засвідчені копії документів і витяги з них, що і було зроблено в даній ситуації.

Велика Палата Верховного суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі 916/2791/13. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає.

При дослідженні судом обставин існування в особи права користування необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі реєстрація прав не є підставою виникнення права користування, закон такої підстави не передбачає.

Тому, в даній ситуації перевірці також підлягає, чи порушене право позивача.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач є сином настоятеля храму с.Волиця і з дитинства проживав за вказаною адресою. Батько позивача мав право проживання у спірному будинку завдяки своїй професії. Матеріали справи не містять жодних інших правовстановлюючих документів на право власності, з яких можна було б встановити, що батько позивача був власником даної будівлі, чи звертався в державні органи для оформлення свого права власності. Отже, сім`я священнослужителя, яка отримала в свій час змогу проживати у вказаному житлі розуміла, що проживає в будинку, який не належить їм на праві власності, однак не претендувала на визнання за ними права власності. Крім того, як встановлено з довідки, наданої позивачем, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 19.11.2008 року Сокальською держнотконторою позивач отримав від батька інше житло. У зв`язку із наведеним в матеріалах справи немає жодного доказу, який би свідчив про те, що позивач набув право власності на спірний будинок, як і немає доказів того, що позивач не міг знати, що вказаний будинок не належить його родині.

За життя батько позивача не вчиняв дій, які могли б привезти до визнання за ним права власності. Тобто сім`я настоятеля свідомо заселилась в житло, яке їм надала релігійна організація, протягом часу, коли батько був настоятелем вони цього не змінювали, а отже погоджувались із станом справ, тому твердження сина про те, що він не знав про власника вказаного житла не знаходять свого підтвердження, що свідчить про недобросовісність.

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не має права протиправно бути позбавленим права чи обмеженим в його здійсненні.

Попереднє користування позивачем вказаним будинком було пов`язаним з перебуванням його батька в релігійній спільноті, саме в статусі настоятеля храму с. Волиця. Реєстрація місця проживання сама по собі не створила для позивача речового, зобов`язального чи іншого самостійного права користування цим приміщенням. Визнання такого права лише через врахування факту попереднього проживання означало б що особа яка певним час проживала в будинку у зв`язку із наданням її батьку такої можливості, набуває самостійного цивільного права на подальше проживання у будинку незалежно від збереження статусу батька, волі релігійної організації, її внутрішнього устрою та правового режиму відповідного майна. Тобто, як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові 09.09.2026 року у справі 607/15144/20, є помилковими висновки судів, які ототожнюють попереднє проживання позивачки в келії та реєстрацію її місця проживання за адресою монастиря із правом подальшого користування спірним приміщенням без перевірки наявності самостійного цивільно-правового титулу, який дає стороні право вимагати доступ до келії після припинення її зв`язку із монастирем.

В свою чергу, для набуття права власності за набувальною давністю має бути дотримано ряд критерій, зокрема власник житла має бути невідомим, особа повинна поводитись з майном як власник, а не використовувати його лише після отриманої згоди безпосереднього (справжнього) власника.

Проживання протягом багатьох років в будинку-плебанії і не отримання його у власність, як спадкового майна свідчить про обізнаність позивача з станом речей, а саме з тим, що спірна будівля належить не його родині, а релігійній громаді.

Захист порушеного права особи має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи та інтереси позивача.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без правової підстави заволоділа ним, що в свою чергу передбачено ст.387 ЦК України.

З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається набуття права власності позивачем на спірний будинок-плебанію за набувальною давністю.

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної та творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Моментом виникнення майнових прав, а саме суб`єктивних прав учасників правовідносин, пов`язаних із володінням, користуванням і розпорядженням майном, є момент набуття права власності.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч.1 ст. 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Відтак, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Велика Палата ВС дійшла висновку, що після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності (постанова ВП ВС від 14.05.2019р. у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18).

У постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 922/1574/17 суд зазначив, що суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю є встановлення моменту виникнення права власності за набувальною власністю та строк володіння; характер володіння (добросовісне, недобросовісне, відкрите, безперервне); обставини, за яких виникло володіння спірним майном та чи відповідає це володіння ознакам безтитульного володіння; юридичний статус спірного майна.

Важливою умовою, при зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Володіння без правової підстави це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Зазначені висновки повністю відповідають практиці Верховного Суду, викладених зокрема у постановах від 14.05.2019 у справі №910/17274/17, від 22.05.2018 V справі №922/1574/17, від 28.04.2020 року у справі № 552/1354/18 тощо.

Крім того, з наведених вище підстав та того, що родина позивача за час проживання в будинку не вчинила жодних дій для отримання законних підстав для реєстрації права власності. Відтак зазначене унеможливлює визнання права власності за набувальною давністю за позивачем. Я також, той факт, що матеріали справи не містять належних і достатніх доказів для скасування рішення про державну реєстрацію речового права, тому суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову.

Крім того ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року задоволено заяву представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Латій О.В., про забезпечення позову. Накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який належить Релігійній організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього в селі Волиця Сокальського району Львівської області», ідентифікаційний код юридичної особи 26526509 на підставі рішення приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Бойчук Наталії Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 64206280 від 18.07.2022 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, позбавивши права на відчуження арештованого майна осіб, які наділені таким правом, до набрання рішенням суду у цивільній справі №454/3330/25 законної сили.

Відповідно до вимог ст. 158 ЦПК України ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги, що розгляд цивільної справи завершено постановленням рішення про відмову у задоволенні позову,суд вважає, що необхідність у вжитих ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року заходах забезпечення позову відпала, у зв`язку з чим останні на підставі положень ч.8 ст.158 ЦПК України підлягають скасуванню.

Крім того, враховуючи постанову Об`єднаної Палати КЦС ВС в справі 1519/2-2034/11 від 05.09.2022 року, в разі, якщо учасники справи подали заяви про розгляд справи без їхньої присутності то розгляд справи в іншу дату не є порушенням права таких учасників. Для сторін, які не були присутні, строк на апеляційне оскарження рахується з моменту отримання рішення суду.

Судові витрати розподілити за положенням ст.141 ЦПК України, залишивши їх за позивачем.

Керуючись ст.ст.12,13,19,81,131,223,259,263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 03 листопада 2025 року у справі №454/3330/25 у вигляді накладення арешту на: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , який належить Релігійній організації «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього в селі Волиця Сокальського району Львівської області», ідентифікаційний код юридичної особи 26526509 на підставі рішення приватного нотаріуса Червоноградського районного нотаріального округу Львівської області Бойчук Наталії Іванівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 64206280 від 18.07.2022 року про державну реєстрацію права власності на житловий будинок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 02.11.2026 року.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Релігійна організація «Релігійна громада Львівської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) парафії Преображення Господнього в селі Волиця Сокальського району Львівської області», ідентифікаційний код юридичної особи 26526509, адреса місцезнаходження: вул. Набережна, 17, с. Волиця, Шептицького району, Львівської області

Відповідач: Приватний нотаріус Бойчук Наталія Іванівна, адреса: вул. Шептицького, 76, м. Сокаль, Шептицького району, Львівської області.

Третя особа: Шептицька районна державна адміністрація Львівської області ЄДРПОУ 44265757, за адресою: вул. Паркова, буд 4А, м. Шептицький, Шептицького району, Львівської області.

Головуючий: Л. Ю. Фарина