Рішення № 141092743, 22.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/14480/25

Провадження № 2/761/13204/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Гончаренка Ю.А.,

представника позивача Короєда С.О.,

представника відповідача Косянчук Л.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП «Київблагоустрій») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 у жовтні 2015 року був прийнятий на роботу до КП «Київблагоустрій», займав на підприємстві різні посади, а з 08 серпня 2023 року його переведено на посаду заступника директора. 27 лютого 2025 року директором КП «Київблагоустрій» прийнято наказ № 61/1 з метою об`єктивного та всебічного встановлення обставин, пов`язаних із повідомленням йому про підозру у скоєнні ряду особливо тяжких кримінальних корупційних правопорушень, виявлених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні від 03 квітня 2023 року №52023000000000154 та з метою виявлення корупційних ризиків, пов`язаних із функціонуванням комунального підприємства. Зазначав, що не заперечував щодо проведення службового розслідування, оскільки не погоджувався з повідомленням йому про підозру у вчиненні відповідних кримінальних правопорушень. За результатами службової перевірки комісією складено акт службової перевірки від 14 березня 2025 року та запропоновано звільнити його з посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

17 березня 2025 року позивача було звільнено із посади на підставі Акта службової перевірки. Однак, позивач не погоджувався із наказом про звільнення, вважає його незаконним, оскільки роботодавець не встановив факт його протиправної поведінки, яка б була обмежена в часі та вчинена саме одноразово (одна дія чи бездіяльність). Вказував, що роботодавцем не встановлено порушення трудових обов`язків, яке підпадає під критерій одноразовості і грубості, завдало будь-яких негативних наслідків комунальному підприємству. Також наказ про його звільнення не містить інформацію щодо характеру проступку, а також не містить посилання на локальний нормативний акт або норму законодавства, яка визначає його трудові обов`язки, які він порушив.

Позивач наголошував, що роботодавцем не було враховано його попередню роботу, заохочення та характеристику. Зазначав, що він не надав власні пояснення з приводу проведення службової перевірки відносно нього. Фактичною причиною звільнення стало повідомлення йому про підозру у вчиненні кримінальних злочинів, що є порушенням презумпції невинуватості.

На підставі викладеного звернувся до суду із позовом на захист порушених трудових прав, заявивши наступні позовні вимоги:

-визнати протиправним та скасувати наказ КП «Київблагоустрій» від 17 березня 2025 року № 69-к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » та поновити його на посаді заступника директора КП «Київблагоустрій» з 17 березня 2025 року;

-стягнути з роботодавця на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2025 року по день ухвалення судового рішення.

Рішення судів у справі та позиція сторін щодо предмету спору.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 20 травня 2026 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2026 року справу передано судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 24 червня 2025 року справу прийнято до розгляду та призначено її розгляд в порядку загального позовного провадження.

09 липня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, заперечуючи проти обґрунтованості позовних вимоги зазначив наступне.

Із засобів масової інформації відповідачу стало відомо про затримання позивача правоохоронними органами за підозрою у вчиненні злочину. На підставі пункту 4 Протоколу доручень напрацьованих під час наради з питань діяльності Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації від 12 лютого 2025 №11 відповідачем було ініційовано службову перевірку відсутності заступника директора ОСОБА_1 на робочому місці. В межах зазначеної перевірки підприємством направлено запит до НАБУ щодо вчинених позивачем дій. У відповідь на запит підприємство отримало інформацію щодо здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №52023000000000154 від 03 квітня 2023 року та надані копії матеріалів досудового розслідування. У порядку статті 222 КПК України, Другим Головним підрозділом детективів НАБУ надано дозвіл на розголошення даних досудового розслідування, згідно яких вбачається, що заступник директора ОСОБА_1 у робочий час займався діяльністю не пов?язаною з виконанням своїх посадових обов?язків.

27 лютого 2025 відповідачем винесено наказ №61/1 «Про проведення службової перевірки» та утворено комісію для проведення службової перевірки.

14 березня 2025 року на адресу КП «Київблагоустрій» надійшов лист Другого Головного підрозділу детективів НАБУ №523-288/7460, з якого вбачається, що заступник директора ОСОБА_1 був присутній на нарадах у бізнес-центрі «IQ» 03 липня 2024 року з 12 години 20 хвилин до 14 години 55 хвилин, 06 серпня 2024 року з 14 години 12 хвилин до 16 години 50 хвилин, 23 жовтня 2024 року з 13 години 30 хвилин до 15 години 50 хвилин.

14 березня 2025 року ОСОБА_1 на меседжер WhatsApp за номером телефону НОМЕР_1 , який був наданий останнім як контактний (скриншот повідомлення наявний в матеріалах справи) було надіслано повідомлення з проханням надати пояснення по суті обставин, викладених, зокрема, у листі №523-288/7460. Однак, будь-яких пояснень з даного приводу від ОСОБА_1 до КП «Київблагоустрій» та Комісії, яка здійснювала службову перевірку, не надходило.

14 березня 2025 комісією відповідача у складі голови комісії Коваля А.В., заступника директора; членів комісії - Фоменко В.В., заступника директора; П?ятигорик В.В., заступника директора; Березніцької Я.П., начальника юридичного віділу ОСОБА_2 , уповноваженої з антикорупційної діяльності складено Акт службової перевірки. Комісією на підставі відомостей, зазначених у листі Другого Головного підрозділу детективів НАБУ встановлено, що ОСОБА_1 , був присутній на нарадах у бізнес- центрі «ІQ» 03 липня 2024 року з 12 години 20 хвилин до 14 години 55 хвилин, 06 серпня 2024 року з 14 години 12 хвилин до 16 години 50 квилин, 23 жовтня 2024 року з 13 години 30 хвилин до 15 години 50 хвилин.

Відповідно, позивач був відсутній і на робочому місці у зазначений час і не виконував свої посадові обов?язки та з урахуванням часу витраченого на проїзд. Відповідно до табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 у вказаний період часу не перебував у основній щорічній відпустці, листок тимчасової непрацездатності відсутній. Будь-яких доручень щодо участі ОСОБА_1 та представництва Підприємства у нарадах директором Підприємства не надавались, що свідчить про використання робочого часу у власних інтересах або інтересах третіх осіб.

На час проведення службової перевірки та складання Акта невідомо про доведеність в законному порядку вини позивача у вчиненні кримінального правопорушення та наявності вироку суду, що набрав законної сили. А тому, стверджувати про вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та наявні корупційні ризики передчасно. Однак, відсутність позивача на своєму робочому місці у вищезазначені дати і час свідчить про невиконання покладених обов?язків з керівництва підпорядкованими структурними підрозділами, ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників, використання робочого часу у власних інтересах та інтересах третіх осіб.

07 серпня 2026 року відповідач подав клопотання про допит свідків, а 10 серпня

2026 року клопотання про долучення доказів.

Ухвалою суду від 11 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів та залишено без задоволення клопотання представника відповідача про допит свідків, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із КП «Київблагоустрій», зокрема, з 09 серпня 2023 року на підставі наказу КП «Київблагоустрій» від 08 серпня 2023 року № 186-к він займав посаду заступника директора.

Згідно тимчасового розподілу обов`язків між директором, першим заступником та заступником директора комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації», затвердженого наказом від 29 січня 2025 року № 55 до посадових обов`язків заступника директора комунального підприємства, разом із іншим, входили наступні: спрямовує, координує та контролює діяльність структурних підрозділів безпосереднього підпорядкування (відділу з питань оформлення документації у сфері благоустрою; відділу супроводу документації у сфері благоустрою); забезпечує, контролює отримання, розгляд, підготовку та підписує відповіді на звернення громадян, установ, організацій з питань стану благоустрою міста Києва, покращення благоустрою, що надходять зі служби допомоги Київського міського голови - киян Саll-центр; погоджує та візує проєкти наказів, що стосуються підпорядкованих підрозділів тощо; виконує положення Конституції України, законів України, інших нормативно-правових актів, рішень міської ради, розпоряджень Київського міського голови, Київської міської державної адміністрації, статуту КП «Київблагоустрій», колективного договору та несе персональну відповідальність за стан справ на дорученій йому ділянці роботи.

Робочим місцем позивача є м. Київ, вул. Дегтярівська, 31/2 (юридична адреса КП «Київблагоустрій»).

20 лютого 2025 року КП «Київблагоустрій» скеровано керівнику Другого Головного підрозділу детективів НАБУ запит щодо кримінального провадження від 03 квітня 2023 року № 52023000000000154 та вчинених ОСОБА_1 дій, його правовий статус у цьому провадженні, чи вбачається в його діях (діях інших працівників підприємства) нанесення матеріальної шкоди КП «Київблагоустрій».

У відповідь на зазначений запит керівник Третього підрозділу детективів Другого Головного підрозділу детективів НАБУ 25 лютого 2025 року надіслав відповідачу лист, у якому вказано, що 06 лютого 2025 року у кримінальному проваджені № 52023000000000154 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 255 КК України, частиною третьою статті 15 КК України, частиною четвертою статті 28 КК України, частиною п`ятою статті 191 КК України.

Органом досудового розслідування у порядку статті 222 КПК України надано дозвіл на розголошення даних досудового розслідування в обсязі, необхідному для проведення КП «Київблагоустрій» службової перевірки відносно позивача.

27 лютого 2025 року позивач подав заяву директору КП «Київблагоустрій», в якій зазначив про необхідність проведення службового розслідування відносно здійснення ним повноважень заступника директора КП «Київблагоустрій».

27 лютого 2025 року з метою об`єктивного та всебічного встановлення обставин, пов`язаних із повідомленням про підозру у скоєнні ряду особливо тяжких кримінальних корупційних правопорушень заступником директора, виявлених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52023000000000154, з метою виявлення корупційних ризиків, пов`язаних із функціонування комунального підприємства, роботодавцем винесено наказ № 61/1 «Про проведення службової перевірки» та утворено комісію з проведення службової перевірки стосовно досудового розслідування відносно ОСОБА_1

11 березня 2025 року КП «Київблагоустрій» направлено запит до НАБУ з проханням додатково повідомити про наявність в матеріалах кримінального провадження інформації стосовно перебування ОСОБА_1 у робочий час, з 08 год 00 хв до 17 год 00 хв із понеділка по п`ятницю, на зустрічах із колом осіб, що фігурують у матеріалах кримінального провадження, яка може бути використана як доказ корупційної складової (ризиків) та нанесення матеріальної шкоди КП «Київблагоустрій».

14 березня 2025 року у відповідь на запит роботодавця НАБУ повідомило, що з наявних матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_1 у 2024 році неодноразово відвідував бізнес-центр «ІQ», який знаходиться по АДРЕСА_1 , де приймав участь у нарадах. Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 перебував на нарадах у бізнес-центрі «ІQ»: з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв 03 липня 2024 року; з 14 год 12 хв до 16 год 50 хв 06 серпня 2024 року; з 13 год 30 хв до 15 год 50 хв 23 жовтня 2024 року.

Також, у відповідь на адвокатський запит представника відповідача від 09 липня

2026 року НАБУ листом від 07 серпня 2026 року повідомило, що під час досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2024 у період з 12 год. 51 хв. до 15 год. 45 хв. абонентський термінал, яким користується ОСОБА_1 , фіксувався в зоні дії базової станції, що обслуговує територію торговельно-офісного центру «IQ BUSINESS CENTER», розташованого за адресою: вул. Болсуновська (Струтинського), 13-15, м. Київ.

Крім того, 23 жовтня 2024 року 13 год. 16 хв. ОСОБА_1 прибув на 7-й поверх приміщення торговельно-офісного центру «IQ BUSINESS CENTER», розташованого за вказаною адресою, та перебував у ньому до 15 год. 43 хв., після чого залишив зазначене приміщення. Водночас, матеріали кримінального провадження містять відомості про перебування ОСОБА_1 протягом 23 жовтня 2024 у різних місцях, які не підтверджують його перебування за адресою: АДРЕСА_2 .

14 березня 2025 року комісією роботодавця складено Акт службової перевірки, яким установлено, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці: 03 липня 2024 року з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв; 06 серпня 2024 року з 14 год 12 хв до 16 год 50 хв; 23 жовтня 2024 року з 13 год 30 хв до 15 год 50 хв, а тому не виконував свої посадові обов`язки.

Відповідно до табелів обліку використання робочого часу позивач не перебував у основній щорічній відпустці, листок тимчасової непрацездатності відсутній. Окрім того, директором підприємства не надавалося доручень щодо участі ОСОБА_1 у будь-яких нарадах чи представництва інтересів підприємства за вказаними адресами.

В Акті службової перевірки, разом із іншим, зазначено, що на час проведення службової перевірки невідомо про доведеність в законному порядку вини ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та про наявність вироку суду, що набрав законної сили. Таким чином, стверджувати про вину ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення та наявні корупційні ризики передчасно.

Пропозиція комісії роботодавця сформовано наступним чином: звільнити заступника директора ОСОБА_1 із займаної посади за одноразове грубе порушення трудових обов`язків відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

17 березня 2025 року наказом № 69-к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » позивача було звільнено із займаної посади 17 березня 2025 року за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (пункт 1 частини першої статті 41 КЗпП України). Підстава: акт службової перевірки від 14 березня 2025 року.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Статтею 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Позивача у цій справі звільнено з посади заступника начальника КП «Київблагоустрій» на підставі статті 41 КЗпП України.

У пункті 1 частини першої статті 41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Верховний Суд у постановах від 17 липня 2019 року у справі № 461/4863/16-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 305/1001/18, від 28 липня 2022 року у справі № 216/3852/20 вказав, що важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаки одноразовості. Так, і рішення компетентного органу власника підприємства, і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений позивач, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, у чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен враховувати характер проступку, обставини, за якими його вчинено, та істотність наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому, суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який належить до його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення.

Грубість порушення трудових обов`язків характеризується характером дій чи бездіяльності працівника, істотністю наслідків порушення та формою вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір.

Під порушенням трудових обов`язків розуміється невиконання чи неналежне їх виконання. До трудових обов`язків віднесені обов`язки працівника, визначені трудовим договором (контрактом), посадовою інструкцією, іншими локальними нормативними актами та законодавством про працю.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня

2022 року у справі № 554/897/21.

Варто зауважити, що рішення про звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України може бути прийняте роботодавцем за наявності сукупності таких умов: 1) суб`єктом дисциплінарної відповідальності може бути певна категорія працівників; 2) для застосування цієї норми закону потрібно встановити факт порушення працівником своїх трудових обов`язків; 3) порушення повинно бути одноразовим та грубим; 4) рішення про звільнення працівника може прийняти лише уповноважена на те особа.

Судом встановлено, що позивач обіймав посаду заступника директора КП «Київблагоустрій». За обсягом наданих йому посадових обовязків останній виконував організаційно-розпорядчі функції та ніс відповідальність за діяльність відповідного структурного підрозділу, у з`язку з чим, є суб`єктом дисциплінарної відповідальності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для видачі відповідачем оскаржуваного наказу про звільнення позивача із займаної посади слугували результати службового розслідування, оформлені відповідним Актом службового розслідування.

В Акті службового розслідування зафіксовано, що позивач був відсутній на робочому місці: 03 липня 2024 року - з 12 год 20 хв до 14 год 55 хв; 06 серпня 2024 року - з 14 год 12 хв до 16 год 50 хв; 23 жовтня 2024 року - з 13 год 30 хв до 15 год 50 хв. Саме така інформація надана НАБУ у листі № 523-288/7460.

Зі змісту Акта службового розслідування слідує, що виявлені під час кримінального провадження та підтверджені службовим розслідуванням обставини відсутності позивача на робочому місці у зазначений час свідчать про невиконання ним безпосередніх посадових обов`язків з керівництва підпорядкованими підрозділами та ослаблення контролю за роботою підлеглих працівників, що кваліфіковано роботодавцем як грубе порушення трудової дисципліни.

Під час судового розгляду не доведено виконання позивачем таких завдань чи службових доручень, які б виправдовували або обґрунтовували його відсутність на робочому місці у спірні періоди часу. Жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на спростування встановлених за наслідками службової перевірки обставин відсутності на робочому місці стороною позивача надано не було.

Втім, відсутність позивача на робочому місці у зазначені дати та час не може бути кваліфікована як одноразове грубе порушення трудових обов`язків у розумінні пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, з огляду на таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України підставою для звільнення є саме одноразове грубе порушення.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 206/3355/19 зазначено, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Отже, суд не має права змінювати формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов`язував обставини звільнення. Водночас суд може змінити формулювання причин звільнення, якщо підстави та фактичні обставини, зазначені роботодавцем у наказі, є правильними, але їм дано неправильну юридичну оцінку.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно з`ясувати, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 359/9014/19 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення здійснюється з дня виявлення не лише факту (події), а саме проступку. Виявлення проступку означає не лише виявлення факту (події), а й визначення працівника, який порушив трудові обов`язки; характеру порушення; шкідливих наслідків порушення; причинного зв`язку між правопорушенням і шкідливими наслідками; вини працівника. Як правило, місячний строк обчислюється з дня закінчення службового розслідування, проведення перевірки тощо.

Як убачається з матеріалів справи, про факти відсутності позивача на робочому місці (03 липня 2024 року, 06 серпня 2024 року та 23 жовтня 2024 року) відповідачу стало відомо з листа НАБУ № 523-288/7460, отриманого відповідачем 14 березня 2025 року, і в цей же день складено акт службової перевірки. 17 березня 2025 року на підставі результатів службової перевірки, оформлених вказаним актом, відповідачем видано оскаржуваний наказ про звільнення позивача.

Станом на 17 березня 2025 року (день звільнення) встановлений частиною другою статті 148 КЗпП України строк для застосування до позивача дисциплінарного стягнення за проступки (прогули) на роботі, вчинені 03 липня та 06 серпня 2024 року, сплинув (відповідно 03 січня 2025 року та 06 лютого 2025 року).

Встановлений частиною другою статті 148 КЗпП України 6-місячний строк є преклюзивним, тому застосування до працівника дисциплінарного стягнення із порушенням цього строку є неправомірним.

Водночас, щодо відсутності позивача на робочому місці 23 жовтня 2024 року, то станом на день звільнення не сплинув ані шестимісячний строк із дня вчинення проступку, ані місячний строк із дня його виявлення (отримання відповідачем листа НАБУ 14 березня 2025 року).

Відповідно до листа НАБУ від 14 березня 2025 року позивач з 13 год 30 хв до 15 год 50 хв 23 жовтня 2024 року перебував у торговельно-офісному центрі «IQ BUSINESS CENTER» за адресою: вул. Болсуновська (Струтинського), 13-15, м. Київ.

При цьому, НАБУ листом від 07 серпня 2026 року повідомило відповідача, що під час досудового розслідування встановлено, що 23 жовтня 2024 року у період з 12 год. 51 хв. до 15 год. 45 хв. абонентський термінал, яким користується ОСОБА_1 , фіксувався в зоні дії базової станції, що обслуговує територію торговельно-офісного центру «IQ BUSINESS CENTER», розташованого за адресою: вул. Болсуновська (Струтинського), 13-15, м. Київ.

23 жовтня 2024 року 13 год. 16 хв. ОСОБА_1 прибув на 7-й поверх приміщення торговельно-офісного центру «IQ BUSINESS CENTER», розташованого за вказаною адресою, та перебував у ньому до 15 год. 43 хв., після чого залишив зазначене приміщення. Водночас матеріали кримінального провадження містять відомості про перебування ОСОБА_1 протягом 23 жовтня 2024 у різних місцях, які не підтверджують його перебування за адресою: АДРЕСА_2 .

У зазначеному листі НАБУ надано дозвіл на використання наданих матеріалів кримінального провадження в порядку статті 222 КПК України, що додаються до цього листа, під час розгляду цивільної справи № 761/14480/25.

Відповідно до наданої стороною відповідача копії додатка № 1 до протоколу огляду відомостей про телекомунікаційні з`єднання абонентських номерів мобільного зв`язку встановлено, що абонентський номер позивача відображався за адресами: 23 жовтня 2024 року з 12:54 до 15:45 год - м. Київ, вул. Струтинського, 13-15.

Аналізуючи доводи представника позивача про недопустимість використання в цивільній справі відомостей досудового розслідування, а також неможливість їх врахвування у звязку з їх відсудністю у розпорядженні роботодавця на момент прийняття оскаржуваного наказу, суд звертає увагу, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Процесуальним законом не заборонено використовувати відповідні докази, отримані в межах кримінального провадження, однак виключно за умови дотримання порядку статті 222 КПК України.

Згідно з положеннями статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.04.2020 по справі № 826/7244/18 зазначила:

«60. Таким чином, інформацією, яка містить таємницю досудового розслідування, є та, яку було створено або одержано відповідачем у кримінальному провадженні після внесення до ЄРДР відомостей про вчинення кримінального правопорушення. Доступ до такої інформації мають учасники кримінального провадження та інші особи.

61. Так, КПК України регламентує спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників кримінального провадження з інформацією, створеною (одержаною) у ході досудового розслідування та судового провадження відповідної кримінальної справи. А тому доступ учасників кримінального провадження, до яких належить, зокрема, адвокат, до інформації, створеної (одержаної) у ході досудового розслідування, забезпечується в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законодавством.

62. Інші особи, які не є учасниками кримінального провадження, можуть реалізувати своє право на отримання відповідної інформації за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 222 КПК України.

63. Отже, інша частина запитуваної інформації, яку просив надати позивач, є наслідком проведення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні та містить таємницю досудового розслідування, отримати яку позивач як адвокат може виключно в порядку, визначеному КПК України».

Оскільки орган досудового розслідування надав офіційний дозвіл на використання відомостей досудового розслідування в частині, що стосується відсутності позивача на робочому місці під час робочого часу, такі докази є допустимими у розумінні статті 78 ЦПК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 року у справі №909/722/14, від 27.06.2023 року у справі № 910/161/181/18).

Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій (висновки постанови від 08.12.2022 у справі №990/102/22).

З огляду на те, що інформація за результатами негласних слідчих (розшукових) дій містить таємницю досудового розслідування та об`єктивно не могла бути отримана та подана відповідачем у визначений законом строк з причин, що не залежали від його волевиявлення (через встановлені законом обмеження використання відповідних відомостей та необхідність отримання спеціального дозволу), а НАБУ під час нового розгляду справи в суді першої інстанції надало офіційний дозвіл на її використання у цій справі, суд визнає причини неподання цього доказу у визначений процесуальним законом строк поважними.

За таких обставин, керуючись положеннями статті 83 ЦПК України, суд приймає зазначені докази до розгляду, оскільки їх несвоєчасне подання зумовлено об`єктивними, непереборними перешкодами.

Також, суд враховує, що інформація, яка міститьтся у даних доказах не суперечить інформації, яка була надана НАБУ у попередніх листах, якими керувався роботодавець під час проведення службової перевірки.

Прийняття та врахування цих доказів спрямовано на з`ясування та встановлення усіх обставин справи, в тому числі нових, на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2026 року при направленні справи на новий розгляд.

Відповідно до положень частини третьої статті 12 та частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує віддаленість визначеного робочого місця позивача (м. Київ, вул. Дегтярівська, 31/2) від фактичного місця його перебування за даними НАБУ («IQ Business Center», м. Київ, вул. Болсуновська, 13/15)

23 жовтня 2024 року (8-10 кілометрів залежно від обраного маршруту по місту).

Отже, надані НАБУ в порядку статті 222 КПК України відомості досудового розслідування оцінені судом виключно як належні, допустимі й достовірні докази для встановлення фактичних обставин перебування позивача поза робочим місцем у робочий час. Сам факт відсутності на роботі понад три години поспіль (23 жовтня 2024 року) є самостійним порушенням трудової дисципліни, правова оцінка якого здійснюється за нормами Кодексу законів про працю України незалежно від перебігу досудового розслідування чи наявності підозри у кримінальному провадженні.

У статті 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни (пункт 2 частини першої статті 147 КЗпП України). Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності.

Для з`ясування причини відсутності працівника на роботі роботодавець на свій розсуд може: 1) зателефонувати працівнику або членам його родини; 2) написати працівнику в доступні месенджери; 3) надіслати листа на особисту електронну скриньку; 4) відвідати працівника за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання; 5) надіслати лист з повідомленням про вручення з пропозицією надати пояснення щодо своєї відсутності.

Законодавство не містить вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі, тому в кожному випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається, виходячи з конкретних обставин. Вочевидь, поважними причинами мають бути об`єктивні обставини, які безумовно перешкоджали працівнику з`явитися на роботу і не могли бути ним усунуті. Зазначені висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19, від 14 червня 2023 року у справі № 727/3770/21, від 15 жовтня 2024 рокуу справі № 537/1348/22.

У постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до усталеної судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

Відповідно до частини першої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

На виконання цієї вимоги можливість надати відповідні письмові пояснення надавалася позивачу ще до звільнення, що підтверджується долученою до відзиву копією знімка екрана (скриншота) електронного листування.

Зі змісту зазначеного листування вбачається, що у зв`язку із зазначеними у листі НАБУ від 14 березня 2025 року обставинами (щодо відсутності позивача на робочому місці у відповідні дати та час) ОСОБА_1 було запропоновано надати пояснення для службової перевірки. На відповідне повідомлення позивач відповів запитанням: «сьогодні чи в понеділок», однак у подальшому жодних пояснень роботодавцю так і не надав.

Суд зауважує, що призначення та проведення зазначеної службової перевірки було ініційовано безпосередньо позивачем, якому було достеменно відомо про предметність службової перевірки. Твердження представника позивача про те, що пояснення від позивача роботодавець мав намір отримати щодо кримінального провадження є безпідставними, оскільки відповідач не має жодних повноважень на проведення досудового розслідування та отримання від позивача відомостей чи пояснень щодо обставин кримінального провадження.

Водночас, Верховний Суд у постановах від 26 січня 2024 року у справі № 643/19450/20 та від 14 лютого 2024 року у справі № 537/4343/20 зауважив, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є самостійною підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Таким чином, сам по собі факт неотримання роботодавцем письмових пояснень від працівника щодо порушення трудової дисципліни не може слугувати підставою для визнання звільнення незаконним, якщо факт вчинення дисциплінарного проступку доведений належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами у справі.

Отже, неодержання роботодавцем письмових пояснень у спірних правовідносинах зумовлене відсутністю власного волевиявлення позивача щодо реалізації права на їх подання. Позивачем не обґрунтовано поважність причин своєї відсутності на робочому місці 23 жовтня 2024 року тривалістю понад три години поспіль, зокрема, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких причин ані роботодавцю, ані суду.

Суд також вважає такими, що не має правового значення у даній справі, доводи позивача щодо наявності в матеріалах справи його позитивної характеристики за період роботи, а також вручення йому 12 березня 2024 року повідомлення про наступне вивільнення із займаної посади.

Зазначені обставини не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу дисциплінарного проступку, не спростовують встановлених судом фактів його відсутності на робочому місці без поважних причин та не виключають можливості притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

Позитивна характеристика засвідчує попередню сумлінну роботу працівника та його ставлення до виконання посадових обов`язків у минулому, однак, сама по собі не спростовує факт учинення ним конкретного порушення трудової дисципліни та не звільняє від відповідальності за нього.

Водночас, попередження працівника 12 березня 2024 року про наступне вивільнення в порядку, передбаченому статтею 49? КЗпП України, не змінило його правового статусу до моменту фактичного розірвання трудового договору, не звільнило від обов`язку дотримуватися трудової дисципліни та правил внутрішнього трудового розпорядку й не позбавило роботодавця права на застосування заходів дисциплінарного стягнення (зокрема, звільнення за порушення трудової дисципліни) у разі отримання ним 14 березня 2025 року відомостей про вчинення працівником проступку.

Як було зазначено вище, при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд зазначає, що відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності з урахуванням строків накладення дисциплінарного стягнення, передбачених статтею 148 КЗпП України, суд доходить висновку, що факт порушення ОСОБА_1 трудової дисципліни, який полягає у його відсутності на робочому місці понад три години поспіль 23 жовтня 2024 року без поважних причин, знайшов своє підтвердження під час судового розгляду.

Однак, зважаючи на неправильну юридичну кваліфікацію проступку позивача, здійснену роботодавцем в оскаржуваному наказі, суд вбачає правові підстави для зміни формулювання причин та підстави його звільнення з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків) на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (звільнення за прогул без поважних причин, вчинене 23 жовтня 2024 року).

З огляду на те, що фактичні підстави для припинення трудових відносин підтверджені під час судового розгляду, позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді заступника директора КП «Київблагоустрій» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

За наведених обставин, позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354-355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ КП «Київблагоустрій» від 17 березня 2025 року № 69-к «Про припинення трудового договору з ОСОБА_1 » в частині формулювання причини звільнення.

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України (за одноразове грубе порушення трудових обов`язків) на пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин), а саме: 23 жовтня 2024 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Реквізити учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ;

Відповідач - Комунальне підприємство «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), ЄДРПОУ 26199708, 03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 31.

Повне рішення складено 30.10.2026 року.

СУДДЯ І.П.РОМАНИШЕНА