Рішення № 141088013, 29.10.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3779/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Сергієнко П.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства "Лемеші Агро" (код ЄДРПОУ 39990260, 17052, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Лемеші, вул. Розумовських, буд. 12)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно трейдинг ЮА" (код ЄДРПОУ 45785658, 65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 108, каб. 27)

про стягнення 196100,41 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Фермерське господарство "Лемеші Агро" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно трейдинг ЮА" про стягнення 196100,41 грн.

Ухвалою суду від 21.09.2026 позовну заяву Фермерського господарства "Лемеші Агро" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначено судове засідання по справі на 21.10.2026; вирішено інші процесуальні питання.

В судовому засіданні 21.10.2026 представник позивача підтримала позовні вимоги, надала пояснення по суті спору. Також, підтримала клопотання про витребування у відповідача оригіналів доказів.

У судовому засіданні 21.10.2026 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів; оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив, що скорочене рішення буде проголошено о 13 год. 30 хв. 29.10.2026.

У судове засідання 29.10.2026 представники сторін не з`явились, про дату та час судового засіданні повідомлені належним чином.

Згідно з ч.1, 2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Частиною 3 ст.161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.1 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Водночас, відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

При цьому судом враховано, що ухвали господарського суду у цій справі від 21.09.2026 та 21.10.2026 направлені та доставлені відповідачу до його Електронного кабінету.

Згідно з ч.ч. 4 та 5 ст.6 ГПК України, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Частиною 7 статті 6 ГПК України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

За наведеного суд констатує, що судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом, не подав відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом в порядку ст.240 ГПК України постановлено скорочене рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як стверджує позивач, 15.04.2026 між Фермерським господарством "Лемеші Агро" (далі-постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерно трейдинг ЮА" (далі-покупець) було укладеного договір поставки №К-58.

Відповідно до п.1.1. договору, постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити зерно українського походження врожаю 2025 року (далі-товар) на умовах, визначених договором.

Згідно з п.1.2. договору, поставка товару за цим договором здійснюється окремими партіями. Найменування товару, асортимент, клас, ціна за одиницю товару та інша інформація вказується у специфікаціях, які підписуються уповноваженими представниками сторін, і становлять невід`ємну частину даного договору.

За умовами п. 2.1. договору, передача товару покупцеві здійснюється згідно правил "Інкотермс-2010", умови поставки кожної партії товару узгоджуються сторонами в специфікації.

За умовами п. 4.1. договору, загальна вартість договору не обмежена та складається із вартості кожної окремої партії товару за всіма специфікаціями до даного договору, поставлених постачальником покупцю протягом строку дії договору та відповідно до його умов.

Згідно з п. 4.2. договору, ціна за одиницю товару, загальна вартість кожної партії та асортимент товару визначається сторонами у специфікаціях та у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.5.1. договору оплата товару за даним договором здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах, погоджених у специфікації. Покупець здійснює оплату вартості товару в наступному порядку:

1) 86% - оплата здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника на дату загрузки товару у місці поставки та отримання від постачальника копій документів, зазначених в пункті 2.2 договору;

2) 14% - протягом 5 банківських днів, починаючи від дня наступного за днем отримання покупцем останнього із таких документів:

а) в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних;

б) квитанції про реєстрацію податкової накладної в електронному вигляді;

в) оригіналів документів, зазначених в пункті 2.2 договору.

Пунктом 8.1. договору передбачено що у випадку порушення своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену чинним в Україні законодавством і компенсують створені таким невиконанням збитки.

Згідно з п.8.4. договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

За умовами з п.9.8. договору, цей договір складений в двох оригінальних примірниках українською мовою, по одному для кожної сторони, та набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2026, але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе сторонами зобов`язань. Після закінчення строку дії договору, у разі відсутності письмових заяв про його розірвання, цей договір пролонгується на кожен наступний рік на тих самих умовах.

Відповідно до п.9.9. договору, документи, передані факсимільним або електронним зв`язком, мають юридичну силу до заміни їх оригіналами.

Наданий суду примірник договору підписано лише з боку позивача.

Крім того, позивачем долучено до матеріалів позову специфікацію № 1.

Умовами п. 1 специфікації №1 передбачені характеристики товару, його кількість та ціна.

Пунктом 2 специфікації №1 визначено, що загальна вартість товару по даній специфікації становить 1365000,00грн. +/-10%, у тому числі ПДВ 14% - 167631,58 грн.

Згідно з п.3 специфікації №1, загальна кількість товару по даній специфікації становить 150000,00 кг +/- 10%.

Відповідно до п.4 специфікації №1, місце поставки товару здійснюється за адресою: с. Лемеші Чернігівська обл.

Відповідно до п.7 специфікації №1, оплата товару по даній специфікації здійснюється на таких умовах:

- 86% - оплата коштів здійснюється на розрахунковий рахунок постачальника на дату завантаження товару у місці поставки та надання видаткових накладних, передоплата дозволяється;

- решта коштів - оплата після поставки товару в повному обсязі, реєстрації податкових накладних, надання підписаних оригіналів видаткових накладних і специфікації.

Надана суду специфікація підписана лише з боку позивача.

Як стверджує позивач, на виконання умов договору та специфікації позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1420328,69 грн., що підтверджується наявною видатковою накладною від 16.04.2026 №26.

Дана накладна містить відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, його кількість та вартість.

Також, позивачем до матеріалів позову долучено ТТН від 16.04.2026.

Позивач у позові зазначив, що оригінали вказаних вище документів (договір, специфікація, товарно-транспортні накладні) були направлені відповідачу для підписання, проте не повернуті останнім.

Фермерське господарство "Лемеші Агро" зауважує, що ним було вжито всіх можливих заходів задля отримання оригіналів документів, наданих до суду, як шляхом самостійного направлення на адресу відповідача листів, так і шляхом подання адвокатського запиту, проте відповідачем оригінали доказів, долучених до матеріалів позову, так і не було надано.

16.04.2026 позивачем було виставлено відповідачу рахунок №26 на оплату товару на суму 1365000,00 грн. з ПДВ.

У вказаному рахунку містяться відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, його кількість та вартість.

23.04.2026 позивачем було виставлено відповідачу рахунок №27 на оплату товару на суму 55328,03 грн. з ПДВ.

У вказаному рахунку містяться відомості щодо постачальника та покупця, договору, на підставі якого здійснюється поставка, перелік (номенклатуру) товару, його кількість та вартість.

Як стверджує позивач, відповідач свої зобов`язання в частині оплати за поставлений товар виконував неналежним чином, платежі здійснював не у повному обсязі.

На підтвердження здійснення відповідачем часткових оплат у спірних правовідносинах позивачем долучено такі платіжні інструкції: від 16.04.2026 №106 на суму 575280,00 грн.; від 21.04.2026 №113 на суму 622358,40 грн.; від 23.04.2026 №119 на суму 48580,00 грн.

У вказаних вище платіжних дорученнях наявне посилання на рахунок №26 від 16.04.2026.

Окрім того, позивач до матеріалів позову долучив податкову накладну від 16.04.2026 та квитанцію про її реєстрацію.

Позивачем надано суду акт звірки взаємних розрахунків за період 16.04.2026 - 25.08.2026 на суму 174110,29 грн., який був підписаний між сторонами.

26.08.2026 позивач звернувся до відповідача з листом про: повторне направлення оригіналів документів; сплату 174110,29 грн. заборгованості за поставлений позивачем та прийнятий відповідачем товар.

Разом з тим, залишок боргу в сумі 174110,29 грн. відповідач перед позивачем не погасив, що і зумовило нарахування 3 % річних, інфляційних втрат та пені на суму боргу і звернення до суду з даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Що стосується договору поставки від 15.04.2026 №К-58.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

В силу приписів ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст. 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

За змістом ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно з ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За загальним правилом договір є укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов, а саме з моменту підписання ними договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц сформульовано правовий висновок про те, що підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Якщо сторони не досягли згоди з істотних умов договору оренди землі, то такий договір є неукладеним, тобто такий, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Окрім того, у цій справі Верховний Суд зробив висновок, що встановивши, що дії сторін свідчать про те, що договір фактично був ними укладений, з метою ефективного захисту порушеного права суд може вирішити питання щодо наслідків часткового виконання сторонами вказаного договору, зокрема, щодо стягнення заборгованості за таким договором.

Фактичне виконання сторонами спірного договору виключає кваліфікацію цього договору як неукладеного.

Подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №918/772/21 та від 02.08.2022 у справі №922/3303/21.

Так, позивачем до матеріалів справи долучено примірник договору поставки №К-58 від 15.04.2026, що підписаний лише позивачем.

При цьому, підтвердженням наявності договірних зобов`язань за ним та факту його укладення свідчить сукупність дій, вчинених сторонами, а саме:

- з боку позивача - підготовка проєкту договору поставки від 15.04.2026 №К-58 та специфікації, поставка товару тощо;

- з боку відповідача - часткові оплати поставленого позивачем товару (з посиланнями на рахунок від 16.04.2026 №26, який, в свою чергу, містить посилання на договір поставки від 15.04.2026 №К-58), підписання акту звірки взаємних розрахунків.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Отже, вказане свідчить про те, що договір поставки від 15.04.2026 №К-58 фактично був укладений, а отже він є обов`язковим до виконання обома сторонами.

При цьому суд наголошує, що відповідачем вказані обставини не спростостовані.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із приписами статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У відповідності до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В свою чергу, частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Частиною 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач прийняв на себе зобов`язання поставити і передати відповідачу у власність товар, а відповідач, своєю чергою, зобов`язувався прийняти та оплатити вказаний товар.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі та поставив обумовлений товар.

Разом з тим, відповідач, отримавши товар, здійснив частковий розрахунок за нього. В матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати за договором.

Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 174110,29 грн. є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Окрім основного боргу позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18107,47 грн. пені, 2093,85 грн. інфляційних втрат, 1788,80 грн. 3 % річних.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Згідно з п.8.4. договору, у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день прострочення.

За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Суд здійснив перевірку розрахунків заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат і констатує, що їх здійснено арифметично правильно.

Отже, означені вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України сторонами доказів.

Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, розглянувши спір на підставі наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Приймаючи до уваги задоволення судом в повному обсязі позовних вимог позивача, судовий збір в сумі 2662,40 грн. слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно трейдинг ЮА" (код ЄДРПОУ 45785658, 65005, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 108, каб. 27) на користь Фермерського господарства "Лемеші Агро" (код ЄДРПОУ 39990260, 17052, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Лемеші, вул. Розумовських, буд. 12) - 174110 (сто сімдесят чотири тисячі сто десять) грн. 29 коп. основного боргу, 18107 (вісімнадцять тисяч сто сім) грн. 47 коп. пені, 1788 (одну тисячу сімсот вісімдесят вісім) грн. 80 коп. 3% річних, 2093 (дві тисячі дев`яносто три) грн. 85 коп. інфляційних втрат, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено і підписано 30 жовтня 2026 р.