Рішення № 141086846, 30.10.2026, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 р.м. ЖитомирСправа № 906/1195/22 (906/766/26)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О., за участі секретаря судового засідання Фещенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 906/1195/22 (906/766/26) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" до Селянсько-фермерського господарства "Агро-Степ" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" про визнання договору недійсним та стягнення 121 941,00 грн у межах справи №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3",

за участю учасників судового процесу:

- від позивача: не з`явилися;

- від відповідача: не з`явилися;

- від третьої особи: не з`явилися,-

у провадженні Господарського суду Житомирської області перебуває справа №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (далі - позивач, боржник, банкрут, ТОВ "Агро-Сем 3").

24.06.2026 у системі "Електронний суд" до господарського суду надійшла позовна заява ТОВ "Агро-Сем 3" до Селянсько-фермерського господарства "Агро-Степ" (далі - СФГ "Агро-Степ", відповідач) про визнання договору недійсним та стягнення 121 941,00 грн (т. 1 а.с. 2-131). У позовній заяві, серед іншого, позивачем заявлено клопотання про залучення до розгляду справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - ТОВ "Суффле Агро Україна", третя особа).

Ухвалою від 29.06.2026 господарський суд прийняв позовну заяву ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" до СФГ "Агро-Степ" про визнання договору недійсним та стягнення 121 941,00 грн до розгляду та відкрив провадження щодо її розгляду у межах справи №906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; постановив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання для розгляду справи по суті на 28.07.2026 об 11:10 год; залучити ТОВ "Суффле Агро Україна" до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (т. 1 а.с. 133-135).

14.07.2026 у системі "Електронний суд" до господарського суду надійшов відзив СФГ "Агро-Степ", підписаний адвокаткою Могильницькою І.М., від 14.07.2026 на позовну заяву (т. 1 а.с.141-278).

28.07.2026 у системі "Електронний суд" до господарського суду надійшло клопотання СФГ "Агро-Степ", підписане адвокаткою Могильницькою І.М., від 28.07.2026 про витребування доказів (т. 2 а.с. 8-12).

Ухвалою від 28.07.2026 господарський суд постановив, серед іншого, перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та замінити судове засідання, призначене на 28.07.2026 для розгляду справи по суті, підготовчим засіданням; витребувати у Головного управління статистики у Житомирській області та СФГ "Агро-Степ" докази; відкласти підготовче засідання на 17.09.2026 об 11:30 год (т. 2 а.с. 15-17).

21.08.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду на виконання вимог ухвали суду надійшло клопотання СФГ "Агро-Степ" від 21.08.2026, підписане адвокаткою Могильницькою І.М., про долучення доказів. У вказаному клопотанні представник відповідача просить суд долучити до матеріалів справи відповідні докази (т. 2 а.с. 41-48).

Ухвалою від 17.09.2026 господарський суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів; відкласти підготовче засідання на 01.10.2026 об 11:30 год; повторно витребувати у Головного управління статистики у Житомирській області докази (т. 2 а.с. 54-55).

24.09.2026 до господарського суду надійшов лист Головного управління статистики у Житомирській області від 24.09.2026 за вих. №13-06/44-26 з доданими документами (т. 2 а.с. 61-69).

Ухвалою від 01.10.2026 господарський суд закрив підготовче провадження та призначив справу №906/1195/22 (906/766/26) за позовом ТОВ "Агро-Сем 3" до СФГ "Агро-Степ" за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ "Суффле Агро Україна" про визнання договору недійсним та стягнення 121 941,00 грн у межах справи №906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", до судового розгляду по суті; призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні 22.10.2026 о 14:30 год (т. 2 а.с. 82-83).

20.10.2026 в системі "Електронний суд" до господарського суду надійшли пояснення до позовної заяви ліквідатора ТОВ "Агро-Сем 3" арбітражного керуючого Плесюка О.С. від 20.10.2026 (т. 2 а.с. 103-106).

У судовому засіданні 22.10.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти задоволення позову та просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник третьої особи підтримав позицію позивача та позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, у судовому засіданні 22.10.2026 завершено стадію з`ясування обставин справи та дослідження доказів, після судових дебатів суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 22.10.2026 господарський суд відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 30.10.2026 об 11:00 год.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області,

ВСТАНОВИВ:

ухвалою від 28.02.2023 господарський суд, зокрема, відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3".

У процесі ліквідаційної процедури ТОВ "Агро-Сем 3" ліквідатор банкрута встановив, що 03.01.2019 між СФГ "Агро-Степ" (далі - орендатор) та ТОВ "Агро-Сем 3" (далі - суборендатор) укладено договір суборенди земельних часток (паїв) (т. 1 а.с. 35-36), відповідно до умов якого орендатор передає, а суборендатор приймає в суборенду земельні частки загальною площею 100 га.

Згідно з пунктом 2.1. договору земельні частки передаються в суборенду для виробництва сільськогосподарської продукції.

Відповідно до пункту 2.2. договору за користування вказаними в цьому договорі земельними частками суборендатор сплачує орендатору орендну плату в розмірі, вказаному в індивідуальних договорах, заключених між орендодавцем і орендарем, тобто 1219,41 грн за 1 га земельних угідь. Загальна сума орендної плати становить 121 941,00 грн в рік. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно з пунктом 2.3 договору суборендатор сплачує орендну плату за кожен календарний рік окремо або за період заключення цього договору.

Відповідно до пункту 2.4. договору суборендатор сплачує орендну плату не пізніше лютого місяця наступного року.

Згідно з пунктом 2.5. договору суборендатор повертає орендарю сплачені платежі, податки та збори до бюджету за орендовані земельні частки (паї) у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до пункту 3.1. договору орендатор зобов`язується:

- утримуватись протягом всього терміну дії цього договору від використання належного йому права на виділення земельної частки (паю) в натурі;

- не втручатися у виробничу діяльність суборендаря, не створювати йому будь-яких перешкод при виконання умов цього договору;

- не вносити у договір зміни без згоди суборендаря;

- попередити суборендара письмово про свої наміри щодо продовження дії або припинення дії договору суборенди земельних ділянок за один рік до закінчення терміну його дії.

Згідно з пунктом 3.2. договору суборендатор:

- визначає себе законною існуючою особою, яка має всі повноваження і законні права на здійснення діяльності на суборендованих земельних ділянках;

- на протязі дії договору не змінювати цільове призначення земельних часток (паїв);

- не допускається погіршення екологічного стану і родючості земельних ділянок;

- після закінчення дії договору повернути орендарю земельні ділянки в належному стані.

Пунктом 4.1. договору визначено, що у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт термін суборенди земельних часток (паїв) може бути продовжений до завершення збирання врожаю.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами в термін на 1 рік (пункт 5.5. договору).

03.01.2019 між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3" укладено акт прийому-передачі земельної ділянки (т. 1 а.с. 36), відповідно до якого орендатор земельних часток СФГ "Агро-Степ" в особі голови Волкової М.М. передав, а суборендатор ТОВ "Агро-Сем 3" в особі в.о. директора Кузьміної Г.І. прийняв на підставі договору оренди землі від 03.01.2019 земельну ділянку площею 100 га, з якої 100 га рілля, для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Семенівської сільської ради. Вказана земельна ділянка придатна для використання за цільовим призначенням.

16.12.2019 між представниками замовника - ТОВ "Агро-Сем 3" та представником виконавця СФГ "Агро-Степ" Волковою М.М. укладено акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 37). Даним актом сторони визначили, що виконавцем були проведені роботи (надані послуги) за договором від 03.01.2019 з оренди земельної ділянки площею 100,00 га. Загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ - 101 617,50 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 121 941,00 грн.

Відповідачем сформовано позивачу рахунок-фактуру від 16.12.2019 № 44 (т. 1 а.с. 37 на звороті).

16.12.2019 відповідачем було складено податкову накладну № 48 на господарську операцію із оренди земельної ділянки на загальну суму з ПДВ 121 941,00 грн (т. 1 а.с. 38).

Відповідно до квитанції № 1 вказана податкова накладна зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних (т. 1 а.с. 38 на звороті).

Протягом 2020 року ТОВ "Агро-Сем 3" здійснило 9 оплат на банківський рахунок СФГ "Агро-Степ" на загальну суму 121 941,00 грн із однаковим призначенням платежів "за оренду земельної дiлянки згiдно договору вiд 03.01.2019 року, в т.ч. ПДВ", а саме:

- 15 238,00 грн згідно з платіжним дорученням від 10.01.2020 № 5;

- 10 546,00 грн згідно з платіжним дорученням від 30.01.2020 №19;

- 3 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 09.04.2020 № 56;

- 50 000,00 грн згідно з платіжним дорученням від 01.06.2020 № 73;

- 1 200,00 грн згідно з платіжним дорученням від 16.06.2020 № 77;

- 2 933,00 грн згідно з платіжним дорученням від 23.07.2020 № 100;

- 31 200,00 грн згідно з платіжним дорученням від 31.07.2020 № 118;

- 2 933,00 грн згідно з платіжним дорученням від 26.08.2020 № 126;

- 4 891,00 грн згідно з платіжним дорученням від 22.09.2020 № 134 (т. 1 а.с. 29).

22.09.2020 СФГ "Агро-Степ" в особі голови Волкової М.М. та ТОВ "Агро-Сем 3" в особі директора Кузьміної Г.І. складено акт звірки взаєморозрахунків за період з 16.12.2019 по 22.09.2020, у якому визначено, що станом на 22.09.2020 заборгованість відсутня (т. 1 а.с. 39).

У процесі ліквідаційної процедури ТОВ "Агро-Сем 3" ліквідатору банкрута не вдалося встановити будь-якого документального підтвердження для перерахування вказаних коштів та реального здійснення вищезазначених господарських операцій. Керівництво ТОВ "Агро-Сем 3" не підтвердило здійснення вказаних господарських операцій.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області у справі № 906/1195/22 від 03.12.2024 зобов`язано колишнього керівника ТОВ "Агро-Сем 3" ОСОБА_1 надати ліквідатору ТОВ "Агро-Сем 3" бухгалтерські і інші документи та активи банкрута, а саме: оригінали реєстраційних документів, печатки, штампи підприємства; документи на підтвердження наявних майнових активів та майнових прав на активи, їх місцезнаходження; оригінали фінансової, податкової звітності та звітності до органів статистики, пенсійного фонду та фондів соціального страхування за період діяльності підприємства; головні книги, бухгалтерську та кадрову документацію за період підприємницької діяльності підприємства; книги з нарахувань заробітної плати працівникам, накази по особовому складу за період підприємницької діяльності боржника; відомості про дебіторську заборгованість (перелік дебіторів, їх адреси, сума боргу, дата виникнення боргу, підстави виникнення боргу: договори, накладні, акти виконаних робіт та інше); відомості про кредиторську заборгованість (перелік кредиторів, їх адреси, сума боргу, дата виникнення боргу, підстави виникнення боргу: договори, накладні, акти на поставку товарів, виконаних робіт та інше); перелік договорів на передачу майна боржником іншим особам в оренду, позику, безоплатне користування тощо, чи перелік майна переданого без таких договорів; відомості про заборгованість із заробітної плати (відомість: ПІБ, ідентифікаційний номер, сума боргу станом на 28.09.2023); оригінали договорів купівлі-продажу, акти прийому-передачі ТМЦ, оригінали експертних оцінок майна (в разі їх проведення); оригінали документів, що підтверджують право користування земельними ділянками; матеріальні та інші цінності підприємства, майнові активи, права на активи.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Житомирської області Дідківського А.С. від 10.03.2025 відкрито виконавче провадження № 77452567 з виконання ухвали Господарського суду Житомирської області від 03.12.2024 у справі № 906/1195/22 (т. 1 а.с. 46 на звороті-47).

Разом з тим, у межах виконавчого провадження колишнім керівником ТОВ "Агро-Сем 3" ОСОБА_1 також не було передано ліквідатору ТОВ "Агро-Сем 3" документи та майно банкрута.

Ліквідатор ТОВ "Агро-Сем 3" направив СФГ "Агро-Степ" вимогу про погашення заборгованості № 1 від 29.04.2025, у якій зазначив відповідачу про необхідність погасити заборгованість на загальну суму 856 186,50 грн, в тому числі за договором суборенди від 03.01.2019 на суму 121 941,00 грн, або надати підтверджуючі документи (т. 1 а.с. 30).

У відповідь на вимогу листом від 13.05.2025 № 7 СФГ "Агро-Степ" (т. 1 а.с. 31-34) повідомило позивача про відсутність заборгованості перед ТОВ "Агро-Сем 3", надало документи щодо обставин виникнення та погашення заборгованості, зокрема, копії договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, акту прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019, акту № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.12.2019, рахунку-фактури № 44 від 16.12.2019, податкової накладної № 48 від 16.12.2019 та квитанції № 1 до неї, акту звірки взаєморозрахунків від 22.09.2020.

Позивач вважає, що договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, укладений між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3", є недійсним (фраудаторним), оскільки укладений із "використанням права на зло" для створення формальних та фіктивних юридичних підстав для оплати грошових коштів та їх виведення з позивача на користь відповідача як заінтересованої особи.

Спірний правочин укладено із заінтересованою особою, оскільки між сторонами існують тісні корпоративні та організаційні зв`язки (спільна адреса, участь одних і тих самих осіб у діяльності обох суб`єктів, зокрема виконання функцій керівника та бухгалтера), що, на думку позивача, свідчить про можливість формування первинних документів без фактичного здійснення господарських операцій та з порушенням принципів добросовісності.

Позивач також вказує на недотримання вимог земельного законодавства при укладенні спірного договору, зокрема відсутність у ньому відомостей про сертифікати на право на земельні частки (паї), належної ідентифікації земельної ділянки, відомостей про місцезнаходження та характеристику паю, а також відсутність підтвердження державної реєстрації договору у встановленому порядку. На думку позивача, земельну ділянку, право на яку оформлено паєм та яка є предметом договору, взагалі неможливо ідентифікувати, а також відсутнє підтвердження права відповідача передавати відповідні земельні частки в оренду.

Крім того, позивач зазначає, що спірний договір не містить істотних умов, передбачених законом, зокрема щодо вартості земельної ділянки та індексації орендної плати.

Позивач звертає увагу на особливості оформлення первинних бухгалтерських документів на виконання спірного договору. Так, у день укладення спірного договору - 03.01.2019 між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3" укладено акт прийому-передачі земельної ділянки, яка також не була жодним чином ідентифікована.

Земельна ділянка (пай) передавалася в оренду строком на 1 рік за ціною 121 941,00 грн, яка мала бути сплачена не пізніше лютого місяця наступного року, тобто до 28.02.2020. При цьому, вже 16.12.2019, тобто через 11 місяців, сторонами було укладено акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг). Докази реального виконання спірного договору в частині оренди земельного паю, на думку позивача, відсутні, а підписання акту 16.12.2019 суперечить вимогам договору та не має логічного пояснення.

Оплата за договором здійснювалася з порушенням строків, частинами та без індексації, при цьому відповідач не вчиняв жодних дій щодо стягнення заборгованості.

У зв`язку з викладеним позивач стверджує, що сторони насправді не мали наміру реально врегулювати правовідносини оренди, а уклали договір виключно з метою створення формальної підстави для незаконного перерахування грошових коштів.

На думку позивача, оскільки правочин підлягає визнанню недійсним, є всі підстави для застосування реституції та стягнення з відповідача коштів, отриманих за недійсним правочином.

За викладених обставин, позивач просить визнати недійсним договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, укладений між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3"; стягнути з СФГ "Агро-Степ" на користь ТОВ "Агро-Сем 3" заборгованість в сумі 121 941,00 грн.

Заперечуючи щодо задоволення позову у повному обсязі, СФГ "Агро-Степ" зазначає наступне.

Договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, укладений між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3", є реальним та був укладений з дотриманням принципу добросовісності. На підставі зазначеного договору оренди у період з 10.01.2020 по 22.09.2020 позивач сплатив на виконання умов договору оренди 121 941,00 грн. Передавши у платне користування позивачу земельні ділянки площею 100 га, відповідач не мав можливості використовувати їх у своїй господарській діяльності для виробництва сільськогосподарської продукції.

Відповідно до відомостей про наявність земельних ділянок, які є додатком до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи, загалом у користуванні та у власності відповідача перебувало 222,0367 га. За твердженням відповідача, згідно зі звітом про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 01.12.2019 відповідач звітував про використання для посіву сільськогосподарських культур 110 га землі. Вказаним підтверджується, що внаслідок передання позивачу в оренду земельних ділянок у відповідача тимчасово вибуло з користування 100 га землі.

Відповідач підтверджує, що сторонами дійсно не було здійснено державної реєстрації договорів суборенди. Вказане пояснюється відсутністю на момент укладення договору суборенди в штаті сторін кваліфікованих працівників і юрисконсультів. Попри це, відсутність державної реєстрації договору суборенди не є підставою для визнання його недійсним.

Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. З огляду на те, що позивач здійснював користування ділянками, які отримав від відповідача, для вирощування сільськогосподарської продукції, очевидною є відсутність порушеного права позивача.

Заперечуючи доводи про фраудаторність правочину, відповідач зазначає, що договір суборенди не мав на меті зашкодити інтересам боржника чи кредиторів. На момент укладення договору не існувало рішень суду щодо стягнення кредиторської заборгованості із позивача, більше того, у позивача була відсутня заборгованість перед кредиторами. Договір суборенди був виконаний сторонами, а позивач здійснював реальне користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарської продукції, отже для отримання реального прибутку.

Відповідач зазначає, що провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" було відкрито 28.02.2023, тоді як договори між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Суффле Агро Україна", за якими настала прострочена заборгованість, були укладені 01.11.2020 та 21.05.2021, а датами виникнення простроченої заборгованості є 31.10.2021 та 15.11.2021 відповідно.

Оскаржуваний у даному провадженні правочин був укладений сторонами за межами трирічного строку та не міг порушити права боржника або кредитора. На момент укладення договору суборенди (03.01.2019) у позивача та третьої особи були відсутні жодні зобов`язальні правовідносини. Позивач не наводить жодного нормативного обґрунтування, що може бути підставою для визнання недійсним договору суборенди в межах процедури банкрутства поза межами трирічного строку.

За викладених обставин, на думку відповідача, правові підстави для визнання недійсним договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

В силу приписів частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 ГПК України), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб`єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.

Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь-якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.

Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20).

Господарський суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є позовна заява ТОВ "Агро-Сем 3" до СФГ "Агро-Степ" про визнання недійсним договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, стягнення 121 941,00 грн.

За викладених обставин, враховуючи відкриття провадження у справі про банкрутство, зазначені вище позовні вимоги ТОВ "Агро-Сем 3" підлягають розгляду у порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство.

Розглядаючи позов у межах справи про банкрутство, суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, у тому числі тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства, сутність якого полягає в тому, щоб під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановлені законом засоби з урахуванням строків, визначених нормами процесуального права.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, з огляду на наступне.

Статтею 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).

Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано з 21.10.2019 Кодексом України з процедур банкрутства, який визначає особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальним та має пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Це насамперед зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

До універсальних способів захисту інтересів боржника та кредиторів у межах справи про банкрутство віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини 1 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно зі частиною 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник уклав договір із заінтересованою особою;

боржник уклав договір дарування.

Частиною 3 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що з огляду на сферу регулювання законодавства про банкрутство, загалом і за змістом вищевказаних норм, вони є спеціальними щодо загальних, установлених ЦК України, підстав для визнання правочинів недійсними. Тобто ці норми передбачають додаткові, спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, та особливі наслідки задоволення вимог, заявлених в порядку норм законодавства про банкрутство (постанови від 05.04.2023 у справі № 906/43/22(906/459/22), від 05.03.2024 у справі № 910/4091/22(910/363/23) від 16.05.2024 у справі №925/1577/20(925/291/23)).

Разом з тим, спірний договір суборенди земельних часток (паїв) укладений 03.01.2019. Провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" господарський суд відкрив ухвалою від 28.02.2023. Отже, оспорюваний позивачем правочин укладений більш ніж за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, не у підозрілий період, визначений статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства (3 роки до відкриття провадження у справі про банкрутство), у зв`язку з чим положення вказаної статті до спірних правовідносин не застосовуються.

При цьому, суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, сформульовану в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, а також у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/2161/23, відповідно до якої відсутність підстав для застосування статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником; у такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

У ЦК України закріплений підхід, при якому можливість оспорити правочин конструюється як загальне правило.

Таким чином, позивач має право оспорювати спірний правочин на підставі загальних норм ЦК України, і суд зобов`язаний дослідити наявність або відсутність ознак фраудаторності з урахуванням усієї сукупності обставин справи.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі № 910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі № 5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №917/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.

Визнання правочину недійсним являє собою спосіб захисту, наслідком застосування якого є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує юридичних наслідків. Відповідно разом з цим анулюються цивільні права та обов`язки, що виникли у сторін при вчиненні правочину, або цивільні права та обов`язки припиняються на майбутнє (якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє) для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, пов`язаних з його виконанням, а також встановлення заборони на виконання правочину.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

При цьому при вирішені спору про визнання правочину недійсним має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі 921/311/17-г/7.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використала / використали право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах із цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувати);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Поняття фраудаторності правочинів знайшло своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду. Так, у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 (пункт 155).

У постанові від 16.10.2024 у справі № 911/3706/23 Верховний Суд дійшов таких висновків:

- критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором;

- саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з`ясування при доведенні фраудаторності, а отже, й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника;

- слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Стала практика свідчить, що Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Водночас, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд у кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 916/379/23).

Частиною другою статті 792 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно із частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (стаття 3 Закону України "Про оренду землі").

Разом з тим, умовами спірного договору визначено, що його предметом є земельні частки (паї) загальною площею 100 га, а не земельні ділянки як визначає стаття 3 Закону України "Про оренду землі".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). Документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) громадян України, зазначених в абзаці п`ятому частини першої статті 1 цього Закону, є трудова книжка члена колективного або іншого сільськогосподарського підприємства чи нотаріально засвідчена виписка з неї.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Пунктом 17 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 № 5 затверджено форму Типового договору оренди земельної частки (паю), яка поширюється на підприємства, установи, організації, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, та громадян - власників сертифікатів на право на земельну частку (пай).

Форма типового договору оренди земельної частки (паю) передбачає, що у договорі, серед іншого, зазначається розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, вартість у гривнях, виділена в натурі земельна ділянка, в межах якої розміщена земельна частка (пай) з долученням кадастрового плану. Також зазначається орендна плата, яка, враховуючи невиплачену, підлягає індексації на дату її виплати відповідно до рівня інфляції національної валюти України.

Хоча зазначений типовий договір регулює відносини первинної оренди, його положення застосовуються за аналогією для визначення мінімально необхідного змісту й договору суборенди земельних часток (паїв).

Відповідно до пункту 2 Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2000 № 119, реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної, міської ради за місцем розташування земельної частки (паю).

Договір оренди реєструється у Книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв), що ведеться за формою згідно з додатком. Датою реєстрації договору оренди є дата внесення відповідного запису до цієї Книги. На обох примірниках договору оренди ставиться штамп із зазначенням дати реєстрації та номера запису, а також з підписом особи, яка зареєструвала договір.

Розділом ІХ Перехідні положення Закону України "Про оренду землі" передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом.

Отже, земельне законодавство України передбачає можливість реалізації прав на землю через укладення договору оренди (суборенди) земельної частки (паю) з урахуванням положень Закону України "Про оренду землі".

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтями 13, 14 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з частинами 1-4 статті 8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Частиною 5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально (частина 6 статті 8 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно зі статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, станом на 03.01.2019 законодавство України визначало обов`язкові вимоги до змісту, порядку укладення та реєстрації договору оренди (суборенди) земельної частки (паю).

Проаналізувавши положення спірного договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 на відповідність чинному на момент його укладення законодавству, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Ідентифікація земельних ділянок у договорі суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 мала здійснюватися шляхом зазначення правовстановлюючих документів на пай та його характеристик, оскільки з огляду на об`єкт договору кадастрових номерів на момент укладення договору не повинно було бути. Разом з тим, спірний договір не містить жодних даних сертифікатів на право на земельні частки (паї) (серія та номер, ким та коли виданий, розмір земельної частки), що є обов`язковим для договорів, предметом яких є земельна частка (пай) як специфічний об`єкт цивільного права.

Спірний договір містить лише загальну інформацію про передачу в суборенду земельних часток (паїв) загальною площею 100 га. Відсутня у договорі й інформація щодо назви колишнього КСП/КСПП/агрофірми, внаслідок паювання якої виник пай, території конкретної сільської ради чи громади, номер паю у списку. Лише акт прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019 без жодної деталізації містить відомості про знаходження земельних часток на території Семенівської сільської ради. Відсутній у додатках до спірного договору й проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), на підставі якого здійснюється розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Спірний договір також не містить й інформації, що об`єктом суборенди, незважаючи на назву договору, були земельні ділянки, які вже були зареєстровані у визначеному законодавством порядку з внесенням відомостей до Державного земельного кадастру України та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а не земельні частки (паї).

Отже, наявна у спірному договорі інформація не дозволяє визначити об`єкт суборенди, ідентифікувати земельні частки (паї), їх місцезнаходження.

Спірний договір не містить окремої умови про індексацію орендної плати, зазначення якої передбачено частиною першою статті 15 Закону України "Про оренду землі". Водночас частина третя статті 21 цього Закону передбачає врахування індексів інфляції під час обчислення орендної плати, якщо сторони не встановили іншого договором. Отже, відсутність окремої договірної умови про індексацію не виключає застосування законодавчого механізму її нарахування та сама по собі не є достатньою підставою для визнання спірного договору недійсним.

Суд також зазначає, що договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 підлягав державній реєстрації у порядку, передбаченому частиною 5 статті 8 Закону України "Про оренду землі" та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Разом з тим, матеріали справи не містять доказів державної реєстрації вказаного договору.

Господарський суд також наголошує, що відповідач під час розгляду справи у відзиві підтвердив, що сторонами дійсно не було здійснено державної реєстрації договору суборенди.

Посилання відповідача на відсутність кваліфікованих працівників і юрисконсультів в штаті сторін спірного договору як виправдання недотримання вимог законодавства суд відхиляє як таке, що не ґрунтується на нормах права. Незнання закону не звільняє від обов`язку його дотримуватися. Суб`єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність, зобов`язані дотримуватися вимог чинного законодавства при вчиненні господарських операцій.

Господарський суд також враховує, що відповідачем під час розгляду справи надано копії окремих договорів оренди землі, укладених між СФГ "Агро-Степ" та фізичними особами у період 2013-2015 та 2023-2025 років, державна реєстрація яких, на відміну від спірного договору, здійснювалася у визначеному законодавством порядку, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 162-278). Вказаним також спростовуються доводи відповідача про відсутність кваліфікованих працівників в штаті, які спричинили недотримання зазначених вище вимог чинного законодавства при укладенні спірного договору.

Щодо доводів відповідача про підтвердження передання позивачу 100 га землі відомостями податкової та статистичної звітності суд зазначає наступне.

У звіті № 29-сг станом на 01.12.2019 відображено площу 110 га. Різниця між площею земель, зазначеною у податковій декларації відповідача (222,0367 га), та відповідним показником звіту № 29-сг (110 га) становить 112,0367 га, а не 100 га, як визначено спірним договором. Отже, наведені показники не підтверджують фактичного передання позивачу саме 100 га на виконання спірного договору та не дають змоги ідентифікувати об`єкт суборенди.

Надані відповідачем на підтвердження спроможності виконання зобов`язань за спірним договором суборенди копії договорів окремих договорів оренди землі, укладених між СФГ "Агро-Степ" та фізичними особами у період 2013-2015 та 2023-2025 років, також не свідчать про реальність спірного договору, оскільки відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять даних про передачу СФГ "Агро-Степ" у суборенду ТОВ "Агро-Сем 3" на підставі спірного договору жодної із земельних ділянок, які були предметом наданих договорів оренди.

Пунктом 2.2 спірного договору передбачено, що розмір орендної плати відповідає розміру, визначеному в індивідуальних договорах між орендодавцем та орендарем. Водночас відсутність у спірному договорі належної ідентифікації об`єкта суборенди не дає змоги достовірно встановити, які саме основні договори оренди стосуються цього об`єкта, та перевірити відповідність установленої суборендної плати умовам таких договорів.

Оцінюючи податкову звітність сторін, суд враховує, що у 2019 році і позивач, і відповідач були платниками єдиного податку четвертої групи, а відповідно до підпункту 295.9.6 пункту 295.9 статті 295 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) у разі передачі сільськогосподарських угідь в оренду платником єдиного податку четвертої групи іншому платнику цієї групи площа таких ділянок враховується в декларації орендодавця, а в декларації орендаря такі земельні ділянки не враховуються.

З огляду на це сама по собі відсутність у відомостях про наявність земельних ділянок, доданих до податкової декларації ТОВ "Агро-Сем 3" за 2019 рік від 18.02.2019, площ, отриманих у суборенду, не свідчить ні про наявність, ні про відсутність спірної господарської операції, так само як і включення відповідачем 222,0367 га до власної податкової декларації не підтверджує передання позивачу 100 га на виконання спірного договору.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно також не містять даних про перебування у с у б о р е н д і ТОВ "Агро-Сем 3" жодної з земельних ділянок, відображених у зазначених вище відомостях позивача.

За викладених обставин, укладаючи оспорюваний договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, сторони не мали на меті реально врегулювати правовідносини оренди земельного паю, а мали на меті створити формальну юридичну підставу для незаконного перерахування грошових коштів.

Щодо оформлення на виконання спірного договору первинних документів господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було зазначено вище, пунктом 5.5. договору суборенди земельних часток (паїв) визначено, що він вступає в дію з моменту його підписання сторонами в термін на 1 рік. Орендна плата мала бути сплачена не пізніше лютого місяця наступного року (п. 2.4 договору), тобто до кінця лютого 2020 року.

Разом з тим, 16.12.2019 між ТОВ "Агро-Сем 3" та СФГ "Агро-Степ" укладено акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т. 1 а.с. 37), яким сторони визначили, що виконавцем були проведені роботи (надані послуги) за договором від 03.01.2019 з оренди земельної ділянки площею 100,00 га. Загальна вартість робіт (послуг) без ПДВ - 101 617,50 грн. Загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ 121 941,00 грн.

Укладення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) 16.12.2019 фактично означає, що земельна ділянка була повернута орендарю через 11 місяців після початку строку дії договору, тобто до завершення обумовленого сторонами однорічного строку суборенди. Разом з тим орендна плата у повному розмірі на суму 121 941,00 грн була пред`явлена до сплати та фактично сплачена позивачем у повному обсязі, без будь-якого зменшення пропорційно фактичному строку користування, що суперечить як умовам самого договору, так і засадам розумності та економічної доцільності господарських відносин. Жодних доказів того, що сторони узгодили дострокове повернення земельної ділянки, зміну строку суборенди або перерахунок орендної плати, матеріали справи не містять, що додатково свідчить про формальний характер оформлених документів та відсутність між сторонами реальних орендних правовідносин.

Крім того, укладення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) суперечить самій правовій природі договору оренди землі: право користування земельною ділянкою не є "роботою" чи "послугою" в розумінні законодавства, а тому оформлення акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) є невідповідним правовому змісту відносин оренди (суборенди) землі. Між сторонами мав укладатися акт приймання-передачі земельної ділянки.

Оплата за договором здійснювалася 9 платежами в період з 10.01.2020 по 22.09.2020, що виходить за межі встановленого договором строку його дії (1 рік) та суперечить пункту 2.4 договору, відповідно до якого граничним строком оплати є 29.02.2020 (останній день лютого). Станом на 29.02.2020 позивачем було сплачено лише 25 784,00 грн, тоді як решта суми в розмірі 96 157,00 грн сплачувалася з порушенням установленого строку протягом періоду з квітня по вересень 2020 року.

При цьому відповідач жодних заходів щодо стягнення заборгованості не вживав: не пред`являв претензій, не нараховував штрафних санкцій, не звертався до суду. Відсутність будь-якої реакції на систематичне порушення строків оплати свідчить про узгодженість дій сторін та відсутність між ними реального комерційного конфлікту, що є нетиповим для незалежних суб`єктів господарювання, які діють в умовах звичайної ділової практики.

Оцінюючи акт звірки взаєморозрахунків за період з 16.12.2019 по 22.09.2020, підписаний представниками обох сторін, суд враховує, що цей документ відображає дані бухгалтерського обліку щодо нарахованої плати за спірним договором, здійснених платежів та відсутності заборгованості станом на 22.09.2020.

Водночас акт звірки не є первинним документом, який безпосередньо фіксує передання земельних часток (паїв) у користування, та сам по собі не підтверджує фактичного здійснення такої господарської операції.

Зазначений акт містить посилання на акт № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.12.2019 та платіжні доручення, однак не містить самостійних відомостей, які дозволяли б установити, які саме земельні ділянки були фактично передані позивачу та використовувалися ним на виконання спірного договору. Крім того, дані сторін в акті не є повністю тотожними: платіжне доручення № 118 за даними СФГ "Агро-Степ" датоване 31.07.2020, а за даними ТОВ "Агро-Сем 3" - 30.03.2018, тобто датою, що передує укладенню спірного договору.

Водночас розбіжність у даті платіжного доручення сама по собі не спростовує факту здійснення платежу, підтвердженого банківською випискою.

З огляду на наведене суд не бере цей акт до уваги як самостійний доказ фактичного передання позивачу земельних часток (паїв) та користування ними, а оцінює його у сукупності з іншими доказами як документ, що відображає стан взаєморозрахунків сторін.

Враховуючи встановлені вище обставини у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що фактичного передання відповідачем земельних часток (паїв) у користування позивачу на виконання спірного договору не встановлено.

Суд окремо вважає за необхідне зазначити, що спірний договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 та акт прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019 підписані зі сторони СФГ "Агро-Степ" головою ОСОБА_2 , а зі сторони ТОВ "Агро-Сем 3" в.о. директора ОСОБА_1 .

Акт від 16.12.2019 № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) підписаний зі сторони СФГ "Агро-Степ" головою ОСОБА_2 , а зі сторони ТОВ "Агро-Сем 3" в.о. директора, прізвище якого (якої) в акті не зазначено. Разом з тим, незважаючи на відсутність у даному акті прізвища підписанта від імені ТОВ "Агро-Сем 3", здійснивши візуальний огляд зазначеного підпису, враховуючи ідентичність підписам, наявним на договорі суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 та акті прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019, скріплення акта печаткою ТОВ "Агро-Сем 3", а також те, що учасники справи не заперечували підписання цього акта від імені ТОВ "Агро-Сем 3" ОСОБА_1 , господарський суд дійшов висновку, що акт від 16.12.2019 № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) зі сторони ТОВ "Агро-Сем 3" також підписаний ОСОБА_1 . Зазначені вище особи підписували й акт звірки взаєморозрахунків від 22.09.2020 (т. 1 а.с. 39).

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Агро-Сем 3" засновником позивача з моменту його державної реєстрації по травень 2010 року була ОСОБА_2 . Вказана особа була керівником ТОВ "Агро-Сем 3" з моменту його державної реєстрації по серпень 2012 року, а з липня 2016 року по вересень 2020 року підписантом від імені позивача. Станом на дату укладення спірного договору директором ТОВ "Агро-Сем 3" була ОСОБА_1 .

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо СФГ "Агро-Степ" директором відповідача станом на дату укладення спірного договору була ОСОБА_2 . Наказом СФГ "Агро-Степ" від 07.12.2001 призначено на посаду головного бухгалтера СФГ "Агро-Степ" по контракту ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 46). Відповідно до наданих представником СФГ "Агро-Степ" пояснень накази про звільнення чи переведення працівника ОСОБА_1 не приймались. При цьому, місцезнаходження ТОВ "Агро-Сем 3" та СФГ "Агро-Степ" є однаковим.

Суд зазначає, що поняття "заінтересована особа" у контексті, що склався на момент виникнення спірних правовідносин (03.01.2019), розкривалося через статтю 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а в подальшому - через статтю 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, що входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їх діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Закону заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) чи кредиторів визнаються особи в такому ж переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника;

Відповідно до статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

Проаналізувавши наведені положення законодавства та матеріали справи, суд встановив, що зазначені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність між ТОВ "Агро-Сем 3" та СФГ "Агро-Степ" тісного організаційного, управлінського та кадрового зв`язку станом на момент укладення спірного договору.

Суд враховує, що ОСОБА_1 , яка одночасно обіймала посаду бухгалтера відповідача та директора (виконуючого обов`язки директора) позивача, підписувала від імені позивача спірний договір та ключові первинні документи на виконання спірного договору. Вказана обставина є беззаперечним свідченням конфлікту інтересів та наявності між сторонами відносин пов`язаності, що за своїм змістом відповідає поняттю заінтересованості.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 діяла виключно як посадова особа позивача, оскільки наявність непереривного трудового зв`язку із СФГ "Агро-Степ" у поєднанні з виконанням керівних функцій у ТОВ "Агро-Сем 3" є саме тією ситуацією, яку законодавець кваліфікує як конфлікт інтересів і яка виключає можливість дійсно незалежного формування волі сторін при укладенні правочину.

Суд також враховує, що ОСОБА_2 тривалий час була засновником, керівником та підписантом ТОВ "Агро-Сем 3", а на дату укладення спірного договору обіймала посаду директора СФГ "Агро-Степ".

Окрім цього, однакове місцезнаходження обох суб`єктів господарювання додатково підтверджує існування між сторонами спільної організаційної та господарської інфраструктури.

Суд констатує, що у 2019 році ТОВ "Агро-Сем 3" вже мало у своєму користуванні 872,2413 га земельних угідь. Отримання додаткових 100 га в оренду у пов`язаної особи за умови відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на ці 100 га, відсутності їх кадастрових номерів та неможливості їх ідентифікації не відповідає критеріям економічної доцільності та розумної ділової мети.

Крім того, рішенням Господарського суду Житомирської області від 18.05.2026 у справі № 906/1195/22 (906/1588/25), яке набрало законної сили, за участю тих самих сторін визнано недійсним договір суборенди земельних часток (паїв) від 02.01.2018, укладений між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3", та встановлено наявність між сторонами відносин заінтересованості. Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

За таких обставин суд дійшов висновку, що між сторонами спірного правочину існували відносини пов`язаності та спільного контролю, які свідчать про їх заінтересованість у розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до статей 203, 215 ЦК України правочин має відповідати встановленим законом вимогам, а недодержання таких вимог у момент його вчинення за наявності передбачених законом підстав може мати наслідком визнання правочину недійсним.

Як встановлено судом, спірний договір підписаний від імені обох сторін. Водночас його зміст не дозволяє ідентифікувати об`єкт суборенди.

На виконання спірного договору ТОВ "Агро-Сем 3" перерахувало на користь СФГ "Агро-Степ" 121 941,00 грн 9 окремими платежами із зазначенням у призначенні платежу посилання на договір від 03.01.2019. У свою чергу СФГ "Агро-Степ" прийняло зазначені кошти та підписало акт звірки взаєморозрахунків. Проте зазначені обставини підтверджують лише рух коштів і формальне оформлення документів, а не фактичне передання позивачу в користування земельних часток (паїв).

Водночас судом встановлено, що відсутність належної ідентифікації об`єкта суборенди фактично унеможливлювала державну реєстрацію права суборенди за спірним договором.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України та частини 2 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речове право суборенди земельної ділянки виникає з моменту його державної реєстрації.

Отже, відсутність державної реєстрації свідчить про невиникнення у ТОВ "Агро-Сем 3" речового права суборенди. Суд оцінює відсутність державної реєстрації та неможливість ідентифікації об`єкта суборенди не як самостійні підстави недійсності спірного договору, а в сукупності з іншими встановленими обставинами як ознаки того, що договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків (частина 5 статті 203 ЦК України).

Суд також враховує, що позивач обґрунтовує заявлені вимоги невідповідністю спірного правочину вимогам статей 203, 215 ЦК України, а також вказує на вчинення цього правочину з метою зловживання правом, що, на думку позивача, свідчить про його фраудаторний характер та суперечить принципам добросовісності, розумності й справедливості, закріпленим у статтях 3, 13 ЦК України.

Отже, доводи позивача спрямовані на доведення наявності передбачених законом підстав для визнання спірного договору недійсним з огляду на його зміст, мету та правові наслідки для сторін.

Всупереч доводам відповідача, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що загальний механізм оспорювання на підставі статей 3 та 13 ЦК України (загальні засади цивільного законодавства та недопустимість зловживання правом) не обмежується спеціальним трирічним періодом, установленим статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, та не вимагає наявності кредиторів або простроченої заборгованості саме на момент укладення правочину. При вирішенні питання про фраудаторність правочину ключовим є те, чи призводить виконання такого правочину до зменшення майнової бази боржника та чи унеможливлює в майбутньому задоволення вимог кредиторів.

Судом встановлено, що унаслідок виконання ТОВ "Агро-Сем 3" спірного договору з його майнової сфери вибули кошти в сумі 121 941,00 грн, тоді як відповідного майнового еквівалента товариство не одержало. При цьому господарську операцію було документально оформлено як повністю виконану актом прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019, актом № 1 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 16.12.2019 та актом звірки взаєморозрахунків від 22.09.2020. Водночас фактичного передання відповідачем позивачу в користування земельних часток (паїв) на виконання спірного договору не відбулося.

Таким чином, наслідком спірного правочину стало реальне зменшення майнової основи ТОВ "Агро-Сем 3" без відповідного збільшення його активів за господарською операцією, яку сторони документально відобразили як виконану. Сукупність цих обставин, у тому числі укладення спірного договору між пов`язаними особами, свідчить про вчинення спірного правочину всупереч засаді добросовісності та на шкоду майновим інтересам боржника і його кредиторів.

Посилання відповідача на те, що на момент укладення спірного договору у ТОВ "Агро-Сем 3" була відсутня заборгованість перед кредиторами, а договори, за якими виникла заборгованість перед ТОВ "Суффле Агро Україна", укладено 01.11.2020 та 21.05.2021, не спростовують висновку про фраудаторний характер спірного правочину.

При цьому суд ураховує, що, як зазначено Верховним Судом у пунктах 86-87 постанови від 22.09.2022 у справі № 902/858/15, "у силу закону майно юридичної особи фактично є способом забезпечення майбутніх зобов`язань боржника перед третіми особами-кредиторами". Навмисне зменшення майнової основи суб`єкта господарювання без наявності підстав вважати, що таке зменшення буде компенсовано відносно рівним еквівалентом з боку контрагента, знижує можливість такого суб`єкта відповідати перед своїми кредиторами належним йому майном, що є безпосередньою ознакою фраудаторності та її економічною сутністю. При цьому "поява у майбутньому кредиторів у справі про банкрутство не впливає на економічну сутність фраудаторного правочину і не міняє фраудаторної природи такого правочину". З огляду на це виникнення вимог кредиторів після вчинення спірного правочину саме по собі не спростовує висновку про його фраудаторний характер.

Суд наголошує, що законодавство захищає не лише тих кредиторів, які вже існують на момент вчинення правочину, але й тих, чиї вимоги можуть виникнути в майбутньому. Інакше будь-який недобросовісний боржник міг би безперешкодно виводити активи у період відсутності кредиторів, а потім, набравши зобов`язань, посилатися на відсутність майна для їх задоволення. Така поведінка є класичним прикладом зловживання правом у формі використання права на зло (частина третя статті 13 ЦК України). Кожної гривні, виплаченої за правочином без реального зустрічного виконання, бракуватиме при розрахунках з кредиторами в майбутньому.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях ГПК України.

Згідно зі статтею 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За частиною 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).

Покладення відповідно до статті 74 ГПК України обов`язку доказування та подання доказів на сторони й інших учасників справи не позбавляє суд права витребувати докази у випадках, передбачених цією статтею.

За приписами статей 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України статтю 79 цього Кодексу викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначений стандарт "вірогідності доказів" передбачає необхідність зіставлення судом доказів, наданих сторонами. Для підтвердження певної обставини необхідно надати докази, які у своїй сукупності є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі №16/137б/83б/22б (910/12422/20)). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується також з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК).

Отже, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Співставивши докази, надані сторонами, суд встановив, що на підтвердження реальності спірного договору відповідач надав: перелік земельних ділянок, переданих в суборенду до акту прийому-передачі земельної ділянки від 03.01.2019; дані податкової декларації та звіту № 29-сг на підтвердження вибуття з користування 100 га землі; копії договорів оренди з фізичними особами у 20132015 та 2023-2025 роках; витяги з Державного реєстру речових прав.

Оцінюючи наданий відповідачем перелік земельних ділянок, переданих у суборенду, від 03.01.2019, суд зазначає, що вказаний документ підписаний лише головою СФГ "Агро-Степ" ОСОБА_2 , не містить підпису та печатки ТОВ "Агро-Сем 3", а ні договір суборенди, ні акт прийому-передачі від 03.01.2019 не містять посилань на нього як на додаток. Перелік містить кадастрові номери сформованих земельних ділянок, тоді як предметом спірного договору визначено земельні частки (паї). Крім того, перелік не узгоджується з відзивом самого відповідача: у переліку зазначено 28 земельних ділянок загальною площею 100,0000 га, тоді як у відзиві відповідач перелічує 26 земельних ділянок загальною площею 92,3024 га, а частина кадастрових номерів не збігається (зокрема, 1820882400:01:004:0026 у переліку та 1820882400:01:004:0126 у відзиві; земельна ділянка 1820882400:07:000:0869 зазначена лише у відзиві; земельні ділянки 1820882400:06:004:0031, 1820882400:05:003:0118, 1820882400:01:005:0136 зазначені лише в переліку).

Водночас земельні ділянки з кадастровими номерами 1820882400:05:003:0008 та 1820882400:05:003:0015, зазначені в наданому відповідачем переліку, відображені також у відомостях про наявність земельних ділянок, доданих до податкової декларації ТОВ "Агро-Сем 3" за 2019 рік. Проте площі цих земельних ділянок у переліку відповідача становлять відповідно 4,5862 га та 3,2718 га, тоді як у відомостях позивача - 3,0460 га та 3,1709 га. Решта земельних ділянок, зазначених у переліку відповідача, у вказаних відомостях позивача не відображені. Наведені розбіжності у сукупності з установленими вище недоліками оформлення переліку та його неузгодженістю з відзивом відповідача не дають підстав визнати цей перелік достовірним доказом фактичного передання позивачу земельних ділянок у суборенду на виконання спірного договору.

Посилання відповідача на пункт 8.3 договорів оренди землі, укладених з фізичними особами, яким орендарю надано право передавати земельні ділянки в суборенду без згоди власника, суд відхиляє, оскільки наявність такого права не підтверджує фактичної передачі будь-якої з цих земельних ділянок у суборенду ТОВ "Агро-Сем 3" на підставі спірного договору.

Разом з тим судом встановлено, що спірний договір не містить жодних індивідуалізуючих ознак земельних часток (паїв); державну реєстрацію договору суборенди не здійснено; щодо двох земельних ділянок із наданого відповідачем переліку встановлено розбіжності між їх площами, зазначеними в цьому переліку та у відомостях, доданих до податкової декларації ТОВ "Агро-Сем 3" за 2019 рік; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно не містить відомостей про передачу будь-якої земельної ділянки СФГ "Агро-Степ" у суборенду ТОВ "Агро-Сем 3"; наданий відповідачем перелік земельних ділянок є одностороннім, суперечить відзиву відповідача та не дозволяє ідентифікувати земельні частки (паї), які були предметом спірного договору; оплата здійснювалася з порушенням договірних строків без будь-якої реакції отримувача коштів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, господарський суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем на підтвердження нереальності спірного договору, є значно більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування. Надані відповідачем докази у своїй сукупності не підтверджують обставини фактичної передачі позивачу в суборенду земельних часток (паїв) на підставі договору від 03.01.2019 та реальності виконання спірного договору. Суд також враховує, що спірний договір укладено між пов`язаними особами, відносини заінтересованості між якими встановлені судом у попередніх частинах цього рішення, що у поєднанні з нереальністю господарської операції додатково підтверджує фраудаторний характер спірного правочину.

Як установлено судом, виконання спірного договору фактично здійснило лише ТОВ "Агро-Сем 3", яке перерахувало відповідачу 121 941,00 грн, тоді як відповідного зустрічного майнового надання з боку відповідача не встановлено.

Визнання договору недійсним має наслідком відпадіння правової підстави, на якій відповідач набув кошти, перераховані ТОВ "Агро-Сем 3" на виконання цього договору. Для визначення правової кваліфікації вимоги про повернення таких коштів має значення, чи здійснили виконання недійсного правочину обидві його сторони, чи лише одна з них.

Так, відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з частиною другою статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб або наслідком події.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

У постанові Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 916/913/21 (пункти 27.1, 29) сформульовано такі висновки:

"Тлумачення змісту статті 216 ЦК України свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній, одержаного ними на виконання цього правочину. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами.

Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.

Верховний Суд вже неодноразово висновував (постанови від 27.11.2019 у справі № 396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20), що системне тлумачення абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що: а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; б) правила абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України".

Враховуючи наведене, для повернення виконаного за недійсним правочином у разі, коли тільки одна із сторін здійснила його виконання, правила статті 216 ЦК України не застосовуються, а повернення виконаного здійснюється на підставі положень глави 83 "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" ЦК України.

Ураховуючи висновок суду про наявність підстав для визнання договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019 недійсним та встановлену обставину, що лише ТОВ "Агро-Сем 3" здійснило виконання за цим договором, перерахувавши на користь СФГ "Агро-Степ" 121 941,00 грн, тоді як здійснення відповідачем зустрічного виконання не підтверджено, до вимоги про повернення перерахованих коштів підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, а тому кошти в сумі 121 941,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь ТОВ "Агро-Сем 3".

Враховуючи вищевикладене у сукупності, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ТОВ "Агро-Сем 3", визнання недійсним договору суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, укладеного між СФГ "Агро-Степ" та ТОВ "Агро-Сем 3"; стягнення з СФГ "Агро-Степ" на користь ТОВ "Агро-Сем 3" заборгованості в сумі 121 941,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлено ставку судового збору у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" установлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб у розмірі 3328 гривень.

Отже, судовий збір, що підлягав сплаті позивачем при зверненні до господарського суду в системі "Електронний суд" з даною позовною заявою про визнання недійсним договору суборенди та стягнення 121941,00 грн, становить 5324,80 грн.

ТОВ "Агро-Сем 3" при зверненні до господарського суду з вказаною позовною заявою сплатило судовий збір у розмірі 5324,80 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23.06.2026 № 6 (т.1 а.с. 131) та випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 24.06.2026 (т.1 а.с. 132).

Відповідно до частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 5324,80 грн.

Керуючись статтями 2, 14, 73, 74, 75, 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір суборенди земельних часток (паїв) від 03.01.2019, укладений між Селянсько-фермерським господарством "Агро-Степ" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 31583201) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111).

3. Стягнути з Селянсько-фермерського господарства "Агро-Степ" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 31583201) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) 121 941,00 грн основного боргу та 5324,80 грн судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення у справі набирає законної сили відповідно до статей 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 30.10.26

Суддя Костриця О.О.