Ухвала суду № 141086463, 27.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

27.10.2026Справа № 904/3853/26За позовом: Виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг

До: Фізичної особи - підприємця Лохоні Вікторіі Борисівни, м. Кривий Ріг

Третя особа: фізична особа - підприємець Федорова Ярослава Артурівна, м. Дніпро

Про: зобов`язання вчинити певні дії

Суддя Васильєв О.Ю.

секретар судового засідання Вязовська К.В.

ПРЕДСТАВНИКИ :

Від прокуратури: Олійник Г.В.;

Від позивача: не з`явився ;

Від відповідача: Стрельніков Є.А. ( адвокат ) ;

Від третьої особи : не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Виконувач обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області звернувся до господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради ( позивач ) з позовом до ФОП Лохоні В.Б. ( відповідач ) про зобов`язання відповідача усунути перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,1729 га , суміжною з земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:060:0012 ( за адресою: вул. Федора Караманиць, 31д у Покровському районі м. Кривого Рогу ) та 1211000000:04:060:0013 ( за адресою: вул. Федора Караманиць, 31б у Покровському районі м. Кривого Рогу ) шляхом демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд (дерев`яних альтанок, столів, лавок та дерев`яного паркану).

Ухвалою господарського суду від 30.06.26р. прийнято позовну заяву до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ФОП Федорову Я.А.

Криворізька міськрада ( позивач ) у письмових пояснпенях ставила під сумнів наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави по цій справі ; зазначала , що відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді, якщо уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист. Вказувала, що Криворізька міська рада як власник земель комунальної власності самостійно може реалізувати повноваження щодо їх захисту, тощо.

Ухвалою господарського суду від 28.09.26р. здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

ФОП Лохоня В.Б. ( відповідач) 15.10.26р. подано до суду заяву про залишення позову без розгляду з наступних підстав : прокурор не має права звернення до суду з цим позовом, з огляду на неконституційність окремих положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якими прокурор обґрунтовує своє право звернення до суду з цим позовом. Так, рішенням Конституційного Суду України від 03.12.25 р. №6-р(ІІ)/2025 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Визнаючи зазначені положення неконституційними, Конституційний Суд України мотивував своє рішення №6-р(ІІ)/2025 тим, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя. Отже, зазначені окремі приписи не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя).

Хоч визнані неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697VII втрачають чинність із 01.01.2027 року і на даний момент продовжують діяти норми законодавства, згідно з якими прокурор уповноважений звернутися до суду з позовом у випадках встановлених законодавством ; відповідач наполягає на тому , що його клопотання про залишення позову без розгляду не є передчасним, з огляду на наступне.

Положеннями Конституції України, зокрема статтею 131-1 Конституції України, врегульовано здійснення прокуратурою представництва інтересів держави, за якою в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Виходячи з частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, то суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, тобто суд повинен застосувати статтю 131-1 Конституції України, як норму прямої дії, та самостійно визначити чи є підставі для представництва, наведені прокурором у позові, виключним випадком, який надає право прокурору звернутися до суду із відповідним позовом. Аналізуючи вищезазначені доводи прокурора, представник відповідача зауважив, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказує на те , що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України встановлює, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Однак, цей же припис підкреслює, що виключні випадки і порядок представництва визначаються законом, а частина друга статті 131-1 Конституції України додатково встановлює, що організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом. Таким чином, для застосування пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, як норми прямої дії, все одно необхідний закон, яким визначені виключні випадки, порядок і межі представництва.

У цьому позові прокурор посилається на порушення інтересів держави, у випадку , коли захист цих інтересів не здійснює орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, однак саме ці положення, що викладені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» що і надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, вже визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду №6-р(II)/2025 від 03.12.2025 року, а тому не підлягають застосуванню господарськими судами, з огляду на приписи частини шостої статті 11 ГПК України, які забороняють судам застосовувати такий закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції.

Відповідач наводить правову позицію Верховного Суду ,викладену у постанові від 08.07.26р. у справі №910/16365/25 , в якій вищиц судовий орган держави дійшов висновків про те , що прокурор, з посиланням на частину третю статті 23 Закону України «Про прокуратуру», звернувся з позовом після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 року (як і у цій справі).

Однак суттєвою та головною відмінністю в обставинах раніше вирішених справ та цієї справи є те, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її. Не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки статтею 11 ГПК України визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Такі висновки відповідають також висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.03.24р. у справі №921/229/22: Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 року у справі №520/2098/19.

Також зазанчає , що зазначені висновки Верховного Суду релевантен цій справі, адже станом на час звернення прокурора до Криворізької міської ради (20.02.26р.) і на момент подання прокурором позову в інтересах цих осіб до господарського суду (25.06.26р.) прокурору і місцевому господарському суду було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру», яка діяла до скасування презумпції її конституційності до 03.12.2025 року, і про неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

Під час судового засідання 27.10.26 р. предстанвик прокуратури не погоджувався з клопотанням відповідача про залишення позову прокурора без розгляду з підстав , наведених у відповідній заяві ( клопотання) , вказував , що на цей час практика Верховного Суду з цього питання не є сталою .

Заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача , дослідивши матеріали справи , господарський суд вважає , що клоптання відповідача про залишення позову без розгляду є обгрунтованим та підлягає задоволенню з правових підстав , наведених в ньому. При цьому суд враховує, що цей позов подано прокурором вже після офіційного оприлюднення рішення Конституційного Суду України від 03.12.25 р. №6-р(ІІ)/2025 ,яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697VII зі змінами . Також суд вважає ,що прокурор не довів у цій справі виключності випадку, який надає право прокурору звернутися до суду із відповідним позовом ( оскільки в провадженні господарського суду Дніпропетровської області перебуває значна кількістьаналогічних позовів місцевих прокурорів ).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 3 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 року № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, враховуючи роль прокуратури у демократичному суспільстві та необхідність дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України, частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика ЄСПЛ, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої ст. 226 ГПК України (висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у п. 83 постанови від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18 ).

З урахуванням вищенаведеного господарський суд дійшов до висновку про відсутність у даному випадку законних підстав для представництва прокурором інтересів міськради , що свідчить про заявлення позову особою, яка не має процесуальної дієздатності та є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 1 частини 1 статті 226 ГПК України.

З огляду на зазначене доводи прокурора стосовно наявності у нього законних підстав для представництва інтересів Криворізької міськради у цій справі шляхом подачі позову відхиляються, оскільки за своєю суттю зводяться лише до констатації певних норм чинного законодавства , яке регламентує порядок звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі певного орану владних повноважень ; а не свідчать про наявність «виключності» випадку. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.02.19 р.у справі № 927/246/18.

Згідно з приписами п.4 ч.5 ст.174 ГПК України судя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для зверненя прокурора до суду в інтересах держави . Відповідно до вимог п.1. ч.1 ст. 226 ГПК України : суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою , яка не має процесуальної дієздатності . Згідно до ч.2-4 цієї статті : про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету. Ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено. Особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позов прокурора без розгляду.

Суд звертає увагу, що відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі: залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

На підставі вищезазначеного , керуючись вимогами ст.ст. 226, 234 ГПК України, господарський суд ,-

УХВАЛИВ:

Залишити позов виконувача обов`язків керівника Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області до ФОП Лохоні В.Б. про усунення перешкоди територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної форми власності площею 0,1729 га , суміжною з земельними ділянками з кадастровими номерами 1211000000:04:060:0012 ( за адресою: вул. Федора Караманиць, 31д у Покровському районі м. Кривого Рогу ) та 1211000000:04:060:0013 ( за адресою: вул. Федора Караманиць, 31б у Покровському районі м. Кривого Рогу ) шляхом демонтажу самочинно встановлених тимчасових споруд (дерев`яних альтанок, столів, лавок та дерев`яного паркану) без розгляду.

Відповідно до вимог ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції .

Повний текст ухвали складений та підписаний 30.10.2026.

СуддяВасильєв О.Ю.