Рішення № 14107412, 10.03.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "10" березня 2011 р.Справа № 20/1675

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Гнисюка С.Д.

за участю представників сторін

від позивача Довгань О.М. довіреність №01/3012-3 від 27.12.2010р.

від відповідача не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Західукрвибухпром" (м. Житомир)

до Приватного підприємства "Давидівський гранітний кар'єр" (с. Давидівка Житомирського району)

про стягнення 69346,31 грн.

Спір розглядається у більш тривалий термін, ніж передбачено ч.1 ст.69 ГПК України за клопотанням сторін.

Закрите акціонерне товариство "Західукрвибухпром" (далі позивач) звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Приватного підприємства "Давидівський гранітний кар'єр" (далі відповідач) про стягнення 69346,31грн. заборгованості по договору генерального підряду № 98-р від 10.12.2009р., які складають: 56581,31грн. - основного боргу, 7175,33грн. - пеня, 3781,62грн. - інфляційних нарахувань, 1808,05грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.12.2010р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №20/1675.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 20.01.2011р. розгляд справи відкладено на 22.02.2011р. на підставі статті 77 ГПК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позовній заяві.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилався на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, передбачених договором генерального підряду №98-р від 10.12.2009р., в частині оплати вартості виконаних робіт.

Представник відповідача в судовому засіданні 22.02.2011р. позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в сумі 56581,31грн. визнав, проти стягнення 7175,33грн. - пені, 3781,62грн. - інфляційних нарахувань та 1808,05грн. - 3% річних заперечив, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву. Крім того, заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для виконання вимог ухвали суду від 20.01.2011р.

В судовому засіданні 22.02.2011р. відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 10.03.2011р. 15год. 00 хв.

Після перерви відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь у судовому засіданні: повноважного представника в судове засідання не направив. Вимог ухвал господарського суду від 29.12.2010р. та від 20.01.2011р. не виконав, але через загальний відділ господарського суду Житомирської області надав клопотання №10/03-11 від 10.03.2011р. в якому просить суд розгляд справи відкласти в зв'язку з відрядженням директора ОСОБА_1

Представник позивача в судовому засіданні 10.03.2011р. проти відкладення розгляду справи заперечив. Вважає, що докази, наявні в матеріалах справи, є достатніми для розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

Враховуючи, що неявка представників сторін в судове засідання не визначалась обов'язковою, відповідач не був позбавлений можливості уповноважити інших осіб на представництво його інтересів у засіданні суду, господарський суд відхиляє клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Крім того, у зв'язку з закінчення перебігу строку протягом якого має бути вирішено спір (встановленого ст. 69 ГПК України), господарський суд Житомирської області визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними в матеріалах справи документами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2009р. між Закритим акціонерним товариством "Західукрвибухпром" та Приватним підприємством "Давидівський гранітний кар'єр" був укладений договір генерального підряду №98-р (далі договір) (а.с.12-14), згідно умов якого позивач приймав на себе зобов'язання виконати роботи по подрібнню негабаритних кусків гірничої маси на кар'єрі замовника, а відповідач зобов'язувався прийняти виконані роботи і здійснити їх оплату в порядку та строки, визначені даним договором. Орієнтовний об'єм 5000 метрів кубічних (п.1.1 договору).

Частина 1 статті 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно ч.1 ст. 843 ЦК України, у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Відповідно до п. 2.1 договору сторони погодили, що вартість виконаних робіт відповідно до п.1.1 договору визначається фактичним об'ємом виконаних робіт з розрахунку 16,00грн. (шістнадцять гривень 00коп.) з урахуванням ПДВ за один кубічний метр подрібнення негабариту гірничої породи.

Відповідно до п. 2. 3 договору сторони погодили, що орієнтована вартість даного договору становить: 80000,00 (вісімдесят тисяч гривень 00 коп. з урахуванням ПДВ).

Відповідно до п. 3.1 договору об'єми та вартість робіт, виконаних виконавцем, фіксуються і підтверджуються спеціалістами замовника та оформлюються актом виконаних робіт, який підписується уповноваженими представниками сторін 30 числа кожного місяця.

На виконання умов договору, позивачем було виконано роботи по подрібненню негабариту гірничої породи у загальній кількості 4500 метрів кубічних, що підтверджується підписаними між сторонами актом здачі-приймання робіт (надання послуг) № 609 від 26.12.2009р. на суму 72000,00грн. (далі акт) (а.с.15).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що оплата виконаних виконавцем робіт здійснюється шляхом перерахування замовником 50% грошових коштів, у вигляді попередньої оплати на поточний рахунок виконавця на протязі 10 банківських днів з дня підписання акта виконаних робіт.

В позовній заяві позивач зазначив, що згідно умов п.4.1 договору та дати підписання акту здачі-приймання робіт прострочення зобов'язання з боку відповідача наступило з 16.01.2010р.

Для проведення відповідачем оплати за виконані роботи, позивачем було виписано відповідачу рахунок НОМЕР_1 від 26.12.2009р. на суму 72000,00грн. (а.с. 16).

Проте, у встановлений строк відповідач зобов'язання щодо проведення розрахунків не виконав.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами здійснювалися зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до яких зобовязання відповідача щодо оплати виконаних за договором робіт припинилися на суму 15481,69грн.

Зазначене вбачається з акту припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.07.2010р. на суму 10262,86грн. (а.с. 61) та акту припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог від 30.07.2010р. на суму 5155,83грн. (а.с.64) підписаних представниками обох сторін та їх підписи скріплені печатками.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання.

Згідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Після зарахування залишок заборгованості становить 56581,31грн.

Відповідач свою заборгованість в сумі 56581,31грн. визнав, підтвердженням чого є акт звірки взаємних розрахунків підписаний представниками обох сторін та їх підписи скріплені печаткам.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Вивчивши викладені обставини та дослідивши всі наявні докази по справі, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 56581,31грн. заборгованості є такими, що доведені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за період з 16.01.2010р. по 15.07.2010р. в сумі 7175,33грн.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із абзацом 2 пункту 6.2 договору сторони погодили, що у випадку невиконання оплати за виконані виконавцем роботи, замовник сплачує на користь виконавця пеню у розмірі 0,1% від вартості фактично виконаних робіт за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно із ст. 3 зазначеного Закону, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку позивача (а.с.18), пеня у сумі 7175,33грн. нарахована позивачем на підставі умов договору та відповідно до приписів Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що розмір пені внаслідок неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання підлягає частковому задоволенню в сумі 7168,44грн.; вимоги в частині стягнення пені в розмірі 6,89грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних нарахувань за період з лютого 2010р. по листопад 2010р. у сумі 3781,62грн. та 3% річних від простроченої суми за період з 16.01.2010р. по 10.12.2010р. у сумі 1808,05грн.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що розмір 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 1803,41грн.; вимоги в частині стягнення 3% річних в розмірі 4,65грн. необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Разом з тим, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань за вказаний позивачем період, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних нарахувань внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем грошових зобовязань становить 3930,01грн. Проте, заявлена позивачем до стягнення сума інфляційних нарахувань, яка визначена у розмірі 3781,62грн., менша ніж розмір суми розрахованої судом, у звязку з чим, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 3781,62грн. правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати на підставі статей 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд Житомирської області,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Давидівський гранкар'єр" (100004, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31962503) 56581,31грн. (п'ятдесят шість тисяч п'тсот вісімдесят одна гривня 31 коп.) - основного боргу, 7168,44грн. (сім тисяч сто шістдесят вісім гривень 44 коп.) - пеня, 1803,41грн. (одна тисяча вісімсот три гривні 41 коп.) 3% річних, 3781,62грн. (три тисячі сімсот вісімдесят одна гривня 41 коп.) - інфляційні, 693,35грн. (шістсот дев'яносто три гривні 35 коп.) державного мита та 235,96грн. (двісті тридцять п'ять гривень 96 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяГнисюк С.Д.

Віддрукувати: 3 прим

1 - в справу

2 - позивачу

3 - відповідачу