Ухвала суду № 141073361, 30.10.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

30 жовтня 2026 року Справа № 520/22341/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023, за період проходження військової служби з 12.03.2022 по 17.11.2023 з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (надбавок та премій), грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18), шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період з 12.03.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022, з 01.01.2023 по 17.11.2023 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 рік;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні, розрахованої із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року при визначенні розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням місячного грошового забезпечення при звільненні, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що під час проходження служби в Бюро економічної безпеки України відповідачі неправомірно визначали розмір його грошового забезпечення, застосувавши занижений коефіцієнт посадового окладу та розрахунковий показник прожиткового мінімуму 1762 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на січень відповідного календарного року. На його думку, це призвело до заниження посадового окладу та всіх похідних виплат.

Ухвалою суду від 04.08.2026 року прийнято адміністративну справу до розгляду, відкрито спрощене провадження у справі.

Від представника відповідача до суду надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якій він зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 з 12.03.2022 по 17.11.2023, а тому про можливе порушення своїх прав щодо нарахування та виплати грошового забезпечення повинен був дізнатися не пізніше дня виключення зі списків особового складу, коли з ним було проведено остаточний розрахунок та видано витяг із відповідного наказу і фінансові документи. Оскільки позов подано 23.07.2026, відповідач вважає, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, не навівши поважних причин такого пропуску. Також відповідач заперечує проти застосування до спірних правовідносин висновків Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025, вважаючи, що до вимог про виплату належних при звільненні сум застосовується частина друга статті 233 КЗпП України. З огляду на викладене просить залишити позовну заяву без розгляду на підставі частини другої статті 123 КАС України.

Зі змісту позовної заяви, позивач зазначає, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки про фактичний порядок нарахування грошового забезпечення та застосування розрахункової величини 1762 грн йому стало відомо лише 22.06.2026 після отримання відповіді військової частини на повторний адвокатський запит. Зазначає, що первинний запит від 10.04.2026 залишився без відповіді після продовження строку його розгляду, у зв`язку з чим представник був змушений повторно звернутися 16.06.2026. Посилається на постанову Верховного Суду від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відповідно до якої для триваючих правовідносин, що виникли до 19.07.2022 та продовжилися після цієї дати, початок перебігу строку щодо виплат за період після 19.07.2022 пов`язується з отриманням достовірної та документально підтвердженої інформації про їх обсяг і характер. Також наголошує, що до отримання відповіді не мав доступу до внутрішніх фінансових документів військової частини та спеціальних знань для самостійної перевірки правильності нарахувань, а тому не міг раніше встановити факт і обсяг порушення.

Суд надаючи оцінку викладеним сторонами обставинам, виходив з такого.

Частиною першою статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд звертає увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Законом України від 01 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Для правильного вирішення цього спору необхідно з`ясувати, з якою подією слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду з вимогами заявленими у позовній заяві.

У постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Зокрема, Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З урахуванням викладеного Судова палата констатувала:

1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

2) з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Тобто до правовідносин, що виникли і тривали до 19.07.2022 застосовується редакція статті 233 КЗпП України, що не обмежувала у строках звернення до суду, а до відносин що виникли після 19.07.2022 застосовується нова редакція статті, яка встановлює обмеження строку звернення трьома місяцями. Також ураховується строк дії карантинних обмежень до 30.06.2023.

Так, відповідно до п. 1 гл. XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.06.2023.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Суд зауважує, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

На переконання суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Такого висновку, зокрема дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі №620/15959/24.

Отже, перебіг строку звернення до суду слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Стаття 116 КЗпП України зобов`язує на день звільнення виплатити всі суми заробітної плати за весь час існування правовідносин працівника і роботодавця, а у разі спору про їх розміри, працівник має право звернутись до суду у строки визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Оскільки задокументовані відомості про суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні позивачу стало відомо безпосередньо з відповіді на адвокатський запит від 22.06.2026, то саме з дати отримання листа від відповідача позивач дізнався, що йому не нараховано та не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення. Також суд зазначає, що відповідачем до суду не надано жодних доказів ознайомлення позивача з детальним розрахунком грошового забезпечення під час звільнення.

Що узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 12.05.2025 у справі № 360/324/24.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що зазначені відповідачем підстави для залишення позовної заяви без розгляду не знайшли свого підтвердження, тому відсутні підстави для задоволення заяви відповідача.

Керуючись положеннями ст. ст. 122, 240, 241-243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Мельников Р.В.