Рішення № 14107134, 25.02.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.02.11 р. Справа № 31/62

Господарський суд Донецької області, у складі судді Ушенко Л.В., при секретарі судового засідання Павловій Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

до відповідача Селянське (фермерське) господарство „Форум”, с. Свободне

про стягнення суми основного боргу у розмірі 360294,43грн., пені 21753,04грн., 3% річних -3183,55грн., збитків понесених в звязку із знеціненням грошових коштів у сумі 12423,35грн., штрафу 33441,22грн.

та зустрічною позовною заявою

Селянського фермерського господарства „Форум”, с. Свободне

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ

про визнання недійсними договір фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.07р. укладеного між ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” та Селянським фермерським господарством „Форум”

за участю представників сторін:

від позивача (по первісному позову): Козак О.Д. - довіреність

від відповідача (по первісному позову): Різниченко Ю.О. довіреність

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ звернулося із позовом до Селянського (фермерського) господарства „Форум”, с. Свободне про стягнення суми основного боргу у розмірі 360294,43грн., пені 21753,04грн., 3% річних -3183,55грн., збитків понесених в звязку із знеціненням грошових коштів у сумі 12423,35грн., штрафу 33441,22грн.

Ухвалою господарського суду від 11 березня 2010р. за даним позовом було порушено провадження по справі.

Селянське фермерське господарство „Форум”, с. Свободне звернулося з зустрічною позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ про визнання недійсним договору фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.07р.

Ухвалою від 11.05.10р. в прийнятті зустрічна позовна заява Селянського фермерського господарства „Форум”, с. Свободне була повернута без розгляду відповідно до ст.60, п.4, 10 ст. 63 ГПК України.

Селянським (фермерським) господарством „Форум”, с.Свободне була подана апеляційна скаргу на ухвалу господарського суду від 11.05.10р. про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду, в звязку з чим апеляційна скарга разом зі справою була направлена на адресу Донецького апеляційного господарського суду і ухвалою господарського суду Донецької області провадження у справі було зупинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.10р. апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства „Форум”, с.Свободне залишена без задоволення, ухвала господарського суду залишена без змін.

СФГ „Форум” оскаржило постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2010р. до Вищого господарського суду України

Постановою Вищого господарського суду України від 20.10.10р. ухвала господарського суду від 11.05.10р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2010р. залишені без змін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.11.2010р. провадження у справі було поновлено. Після поновлення провадження у справі СФГ „Форум” повторно звернулось із зустрічним позовом до ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” про визнання недійсним договору фінансового лізингу №07/219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 05.11.2010р. було відмовлено в прийняті зустрічного позову з посиланням на те, що відповідно до ст. 60 ГПК України, викладеної в редакції ЗУ „Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2010р. відповідач мав право подати зустрічний позов до початку розгляду справи по суті.

СФГ „Форум” оскаржив дану ухвалу в апеляційну інстанцію. Розгляд справи було зупинено (ухала від 17.11.2010р.).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. ухвала господарського суду від 05.11.2010р. залишена без змін.

СФГ „Форум” звернувся з касаційною скаргою до ВГСУ на постанову Донецького апеляційного господарського суду. За результатами розгляду касаційної скарги, ухвала господарського суду Донецької області у даній справі від 05.11.2010р. та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 01.12.2010р. скасовані, а справа направлена для розгляду по суті до господарського суду Донецької області первісного та зустрічного позову (постанова ВГСУ від 12.01.2011р.).

В даній постанові ВГСУ зазначено, що застосування ст.. 60 ГПК України в редакції ЗУ „Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2010р. є безпідставним, оскільки на момент порушення провадження по справі був чинним ГПК України в редакції, яка діяла до внесення до нього змін.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.02.2011р. провадження у справі було поновлено і ухвалою від 18.02.2011р. зустрічна позовна заява прийнята для сумісного розгляду з первісним позовом.

В обґрунтування вимог позивач (за первісним позовом) посилається на те, що між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” та Селянським (фермерським) господарством „Форум” було укладено договір фінансового лізингу від 19.12.2007р. №071219-39/ФЛ-Ю-А. Позивач зазначає, що ним належним чином були виконані умови договору, в т.ч. предмет лізингу був переданий в користування відповідачу, на підставі підписаного сторонами договору акту приймання-передачі майна, однак відповідач зобовязання за договором щодо сплати лізингових платежів виконує не в повному обсязі, в наслідок чого за період з березня 2009р. по лютий 2010р. за ним утворилася заборгованість у сумі 360294,43грн. Крім того, позивач зазначає, що згідно п.11.2.1 договору за порушення зобовязання зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених п. 3.1 договору і графіком сплати лізингових та інших платежів, передбачених договором, відповідач зобовязаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачеві, понад пеню. Окрім цього відповідно до умов договору відповідач зобовязаний сплатити позивачу штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості предмету лізингу на момент укладення договору за кожний випадок неподання інформацію про стан та місцезнаходження предмету лізингу шляхом направлення позивачу звіту у формі встановленій договором. Згідно розрахунку суми позовної заяви позивач просить стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 360294,43грн., пеню 21753,04грн., 3% річних 3183,55грн., збитки понесені в звязку із знеціненням грошових коштів 12423,35грн., штраф -33441,22грн., у загальній сумі 431095,59грн.

Відповідач відповідно до відзиву на позовну заяву від 07.05.2010р. вх№02-41/20224 позов не визнає, посилаючись на те, що заявлена позивачем сума основного боргу за лізинговими платежами станом на 22.02.2010р. в розмірі 360294,43грн. складається з сум, які не передбачені умовами договору та зазначені суми не відповідають сумам вказаним у графіку платежів узгодженому та підписаному сторонами, відповідно штрафні санкції розраховані позивачем від невірної суми боргу. Відповідач наголошує на тому, що жодних додаткових угод до договору між сторонами у яких сторони погоджували зміну розміру лізингових платежів між сторонами не було підписано. Крім того, відповідач вважає необґрунтованою вимогу позивача про стягнення штрафних санкцій та збитків, розмір яких є непомірно великим.

Позивач (за зустрічною позовною заявою) в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на момент укладання сторонами договору фінансового лізингу відповідач не набув права власності на товар. Крім того, позивач зазначає, що договір фінансового лізингу, укладений між сторонами суперечить чинному законодавству, а саме: статті 3 Закону України „Про фінансовий лізинг”, в звязку з чим повинен бути визнаний недійсним. В обґрунтування правових підстав позову посилається на ст.ст. 1, 2, 3, 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.ст. 192, 203, 207, 215, 524, 632, 706 Цивільного кодексу України.

Відповідач (за зустрічною позовною заявою) проти зустрічного позову заперечує та зазначає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу за своїм субєктним складом, предметом, терміном та іншими істотними умовами відповідає діючому законодавству, зокрема ст.ст. 6, 626, 627, 806 ЦК України, ЗУ „Про фінансовий лізинг”, який, в свою чергу, є спеціальним законом.

Технічна фіксація судового засідання не здійснювалась за узгодженим клопотанням представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, суд встановив наступне.

19 грудня 2007р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (Лізингодавець) та Селянським (фермерським) господарством „Форум” (Лізингодержувач) укладено договір №071219-39/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу відповідно до умов якого Лізингодавець надає в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу Лізингоодеружвачу предмету лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість на момент укладення договору якого наведена в специфікації для підприємницьких цілей у власній господарській діяльності Лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів. Майно є власністю Лізингодавця протягом усього строку дії договору.

Відповідно до п.2.1 строк користування Лізингоодержувачем майном становить 61 (шістдесят один) місяць з моменту підписання Сторонами акту приймання-передачі майна згідно п.4.3 даного договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.

Згідно п.3.1 договору Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів та пунктів 3.4.1 3.4.5 договору, при цьому лізингові платежі включають:

-платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості Майна;

-винагороду (комісію) Лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1-3.4.5 договору;

Загальна вартість майна на момент укладення договору складає: без ПДВ 688647,04 гривень, крім того ПДВ 20% - 137729,40гривень, разом з ПДВ 20% - 826376,44гривень (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.2 договору загальна сума винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно за цим договором складає суму без ПДВ 20% - 320042,42гривень, при умові дотримання Лізингоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів. Вказана сума може бути збільшена з урахуванням умов пунктів 3.4.1 3.4.5 договору.

Пункти 3.4.1.-3.4.5. договору визначають порядок коригування розміру лізингових платежів в залежності від коливання курсу гривні до долару США.

Відповідно до п. 8.2.1. договору Лізінгоодержувач зобовязаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення Лізінгодавцю звіту у формі, встановленій сторонами у додатку № 3 до договору.

Статтею 11 договору обумовлена відповідальність сторін за порушення умов договору. Так п.11.2.1 договору передбачає, що у разі порушення обовязку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення; у разі ненадання інформації про стан і місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі одного відсотку загальної вартості майна на момент укладання договору за кожен випадок порушення (п. 11.2.3. договору).

31 жовтня 2008р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р. фінансового лізингу згідно з якою сторони домовились про внесення змін до п.3.3 договору, а саме викласти його у наступній редакції: „3.3. Розмір винагороди (комісії) за отримане в лізинг майно за договором, зазначений у Графіку сплати лізингових платежів, може бути збільшений відповідно до умов цього Договору та законодавства України”. Крім того, були внесені зміни щодо порядку коригування розміру чергових лізингових платежів, встановивши право Лізингодавця використовувати курс валюти на міжбанківському валютному ринку, а також порядку погашення заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем, визначивши відповідний графік, з одночасної сплатою поточних платежів.

19 лютого 2008р. сторони уклали додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу, відповідно до якої внесли зміни до загальної вартості майна, до п.7.1.1 договору щодо періоду страхування та визначили графік сплати лізингових платежів.

Крім того, сторони домовились про внесення змін до додатку №2 до договору від 19.12.2007р. специфікації, доповнивши її новим найменуванням: новий сідельний тягач Scania Griffin, 2007р.в., модель Р114GА4хNА340

Специфікацією, яка є невідємною частиною договору сторони визначили майно, що має бути передано у користування Відповідачу на умовах фінансового лізингу, та його вартість.

27 лютого 2008р. між сторонами договору був підсипаний акт прийому передачі майна в користування за договором №071219-39/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19 грудня 2007р., з якого вбачається, що Лізингодавець передав майно, а саме: напівпричіп BODEX KIS 3WS, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2. Базова комплектація майна як описано в специфікації додатку 2 до договору фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р., вартість майна на момент передачі становить 264354,26гривень, в т.ч. ПДВ.

З метою забезпечення належного виконання Відповідачем обовязків із здійснення лізингових платежів Позивачем виписувалися рахунки-фактури згідно із умовами договору (а.с.43-54).

Як вбачається з наданих рахунків сума платежів визначалась у відповідності до порядку коригування з урахуванням курсів купівлі-продажу валют у відповідні періоди.

Позивач (за первісним позовом) зазначає, що відповідач не виконав свої грошові зобовязання за договором фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р., в звязку з чим утворилась заборгованість у сумі 360294,43грн., крім того, відповідачем не дотримані умови п.8.2.1 щодо надання щоквартальних письмових відомостей про стан і місцезнаходження майна. Позивач, нарахував 3% річних, інфляційні, пеню та штраф додатково до суми заборгованості за період з серпня 2009р. по лютий 2010р.

Відповідно до ст.. 509 Цивільного кодексу України Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст.. 2 зазначеного Закону відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Одночасно п.2 ч. 1 ст. 10 та п.4 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлюють право Лізингодавця здійснювати перевірки дотримання умов користування предметом лізингу та його утримання, що відповідає обовязку Лiзингоодержувача забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання, тобто щоквартально письмово інформувати Лізингодавця про стан та місцезнаходження майна шляхом надсилання звіту у визначеній формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Посилання відповідача у відзиві на те, що заявлена позивачем сума основного боргу за лізинговими платежами станом на 22.01.2010р. в розмірі 360294,43грн. складається з сум, які не передбачені умовами договору та зазначені суми не відповідають сумам вказаними у графіку платежів узгодженому та підписаному сторонами і що жодних додаткових угод до договору між сторонами у яких сторони погоджували зміну розміру лізингових платежів підписано не було не приймаються господарським судом, оскільки дані обставини спростовуються документами наявними в матеріалах справи, зокрема, додатковими угодами від 31 жовтня 2008р. та від 19 лютого 2008р. Коригування Лізингодавцем (позивачем) розміру чергових лізингових платежів на курс валюти на міжбанківському валютному ринку не є зміною умов до договору в односторонньому порядку.

Враховуючи, що викладений у розрахунку суми позовної заяви арифметичний розрахунок лізингових платежів відповідає умовам договору, суд вважає правомірним визначення Позивачем суми заборгованості за вказаний період на момент подання позову у розмірі 360294,43грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% відсотків річних.

Пунктом 11.2.1 договору передбачено, що у разі порушення обовязку з своєчасної сплати лізингових та інших платежів Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості за кожен день прострочення

Господарським судом перевірений розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань і вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 360294,43грн, пені в сумі 21753,04грн., 3% річних в сумі 3183,55грн. та інфляційних в сумі 12423,35грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги Позивача про стягнення штрафу в розмірі 33441,22 гривень, господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 11.2.3 договору фінансового лізингу за використання майна не за призначенням, невиконання обовязку з утриманням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно п.8.2.1 цього договору, порушення умов п.14.7 цього договору, Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 1% загальної вартості майна на момент укладання цього договору за кожен випадок такого порушення.

Відповідач у відзиві зазначає, що неодноразово повідомляв позивача про стан машини та місцезнаходження майна як то передбачено умовами договору

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів в обґрунтування своїх заперечень та в обґрунтування відсутності порушень з його сторони, в звязку з чим вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Стосовно зустрічних позовних вимог, господарський суд зазначає наступне.

Позивач (за зустрічною позовною заявою) просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №071219-40/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ст. 216 ЦК України).

Разом, як вбачається з матеріалів справи 14.07.2010р., враховуючи істотне порушення відповідачем (за первісним позовом) умов договору (не сплата лізингових платежів) ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” на адресу Селянського (фермерського) господарства „Форум” було направлено повідомлення №2205 від 12.07.2010р. про розірвання (відмову від) договору, укладеного між сторонами та зобовязання в строк до 15 липня 2010р. включно повернути ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” отримане за договором майно предмету лізингу.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з ч. 1 п. 4 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг", лізингодавець має вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Пунктом 16.3 договору №071219-40/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р., сторони погодили, що на вимогу лізингодавця цей договір може бути достроково розірваним у односторонньому порядку, зокрема, у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в Графіку сплати лізингових платежів (додаток №1 договору).

02 вересня 2010р. ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” в звязку з припиненням в односторонньому порядку шляхом розірванн Лізингодавцем з вини Лізингоодержувача Селянського (фермерського) господарства „Форум” договору №071219-39/ФЛ-Ю-А фінансового лізингу від 19.12.2007р. був складений акт приймання-передачі відповідно до якого Лізингодавець прийняв майно, а саме: сідельний тягач Scania Р114GА4хNА340, 270, кузов НОМЕР_3, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 та напівпричіп BODEX KIS 3WS, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2.

Таким чином на момент звернення з позовом про визнання договору фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р. недійсним даний договір є розірваним в односторонньому порядку.

Позивач (за зустрічною позовною заявою) просить визнати недійсним договір фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ст. 216 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків (ст. 202 ЦК України).

Статтею 806 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Посилання позивача на те, що спірний договір не містить чітко визначеного предмету договору, у відповідності до положень ст.ст.3, 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” не приймаються судом як підстава для визнання договору недійсним з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” істотними умовами договору є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього закону.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів (ч.1 ст.3 Закону).

З матеріалів справи вбачається, що в специфікації додатку 2 до договору фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р. чітко визначені ознаки предмету лізингу, за яким можна ідентифікувати його. Крім того між сторонами та продавцем майна 14.02.2008р. було підписано трьохсторонні акти огляду майна (предмету лізингу), яким підтверджено, що базова комплектація майна відповідає специфікації додатку 2 до договору фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.2007р. лізингоодержувач (позивач) підтверджує, що будь-які пошкодження майна відсутні, майно та його комплектація відповідають заявці лізингоодержувача та специфікації до договору. Лізингоодержувач не має жодних претензій до Лізингодавця стосовно характеристик, комплектації та якості майна.

Посилання СФГ „Форум” як на підставу визнання договору фінансового лізингу недійсним на те, що ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” на момент укладення договору не набув права власності на майно, що є предметом лізингу, судом також не може бути прийнято як обґрунтоване з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямовано па інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувач) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальники (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

В залежності від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів фінансовий чи оперативний.

Відповідно до Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати п у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плаї) (лізингові платежі).

Відносини фінансового лізингу відповідають визначенню непрямого лізингу, наведеного в ч.1 ст.806 ЦК України, за нормами якої непрямий лізинг передбачає передачу лізингоодержувачу користування майна, спеціально придбаного у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлені плату (лізингові платежі).

З наведеного слідує, що лізингодавець при укладенні договору фінансового (непрямою) лізингу ще не є власником майна, що підлягає передачі за договором лізингу, проте на нього покладається обов'язок тільки придбати майно у власність.

Таким чином, з умов укладеного між сторонами по даній справі договору №07І219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.07 р. слідує, що вказаний договір за своєю природою є договором фінансового (непрямого) лізингу та відповідає приписам вищенаведених норм діючого законодавства.

Отже, укладений між сторонами договір фінансового лізинг) за своїм суб'єктивним складом, предметом, терміном та іншими істотними умовами відповідає діючому законодавству, зокрема, ст.ст.6, 626, 627, 806 ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізині», який є, в свою чергу, спеціальним законом.

Посилання Позивача на постанову ВГСУ від 11.10.2010 р. у справі № 8/58 є безпідставним, оскільки чинним законодавством України не передбачений інститут прецедентного права.

Зазначене в договорі фінансового лізингу майно було придбане ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” на підставі договорів купівлі-продажу №071224-191/КП від 24.12.2007р., укладеного з ТОВ „Маз-Транс” та від 19.12.200р. №ИА11-2007-0402, укладеного з ТОВ з іноземними інвестиціями „Сканія-Україна”.

Придбання майна, що є предметом договору лізингу саме у цих продавців та порядок і строк передачі цього майна Лізингоодержувачу передбачено у п.п.1.4 п.1 договору фінансового лізингу.

Оплата Лізингодавцем зазначеного майна здійснена 12.02.2008р. на користь ТОВ „Сканія-Україна”, що є моментом виникнення права власності на дане майно відповідно до п.5.2 договору від 19.02.2008р. №ИА11-2007-0402.

Право власності на товар придбаний у ТОВ„Маз-Транс” для передачі у фінансовий лізинг виникло з моменту передачі майна по акту приймання-передачі (п.5.2 договору), який складено 27.02.2008р., оплата вартості майна здійснена 19.02.2008р.

Оскільки за умовами договору фінансового лізингу, укладеному між ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” та СФГ „Форум” він носить характер непрямого лізингу, то відсутність у Лізингодавця права власності на майно, що підлягало придбанню у постачальників (продавців) відповідно до договору фінансового лізингу на момент його укладення не є підставою для визнання його недійсним.

Враховуючи зазначене вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первинним позовом покладаються на відповідача, за зустрічною позовною заявою на позивача.

На підставі Цивільного кодексу України, Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст. 22, 33, 43, 49, 60, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ до відповідача Селянське (фермерське) господарство „Форум”, с. Свободне про стягнення суми основного боргу у розмірі 360294,43грн., пені 21753,04грн., 3% річних -3183,55грн., збитків понесених в звязку із знеціненням грошових коштів у сумі 12423,35грн., штрафу 33441,22грн. - задовольнити.

Стягнути з Селянського (фермерського) господарства „Форум” (85770, Донецька область, Волноваський район, с. Свобод не, вул. Леніна, 149, ІНН 20356242, п/р 2600612034 у ВАТ „Райффазен Банк Аваль”, Волноваське відділення, МФО 335076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг” (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 21г, ІНН 33880354, п/р26002262400276 в ВАТ „ВіЕйБі Банк” в м. Києві, МФО 380537) суму основного боргу у розмірі 360294,43грн., пені 21753,04грн., 3% річних -3183,55грн., збитків понесених в звязку із знеціненням грошових коштів у сумі 12423,35грн., штрафу 33441,22грн., державне мито в сумі 4310,95 грн. та витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

В задоволенні зустрічної позовної заяви Селянського фермерського господарства „Форум”, с. Свободне до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ВіЕйБі Лізинг”, м. Київ про визнання недійсними договір фінансового лізингу №071219-39/ФЛ-Ю-А від 19.12.07р. укладеного між ТОВ „ВіЕйБі Лізинг” та Селянським фермерським господарством „Форум” відмовити.

Судові витрати за зустрічним позовом покласти на позивача.

Видати наказ після набрання рішенням чинності.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ушенко Л.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 березня 2011р.