Ухвала суду № 141071220, 26.10.2026, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/3284/26

Провадження по справі № 2-з/129/20/2026

У Х В А Л А

"26" жовтня 2026 р. м.Гайси

Суддя Гайсинського районного суду Вінницької області Капуш І.С., розглянувши заяву представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Гайсинська міська рада, про поділ спільного майна подружжя, виділ у натурі нерухомого майна, зміну розміру ідеальних часток та визнання права власності,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Гайсинського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Гайсинська міська рада, про поділ спільного майна подружжя, виділ у натурі нерухомого майна, зміну розміру ідеальних часток та визнання права власності.

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 31.08.2026 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

20.10.2026 представником позивачки ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» подано заяву про зміну предмета позову, відповідно до якої позивачка доповнила раніше заявлені позовні вимоги вимогою про поділ рухомого майна, а саме трьох підйомників, інструментів та іншого обладнання, яке, за твердженням позивачки, знаходиться у приміщенні станції технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 .

Того ж дня представником позивачки подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить застосувати заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та проведення опису майна, а саме трьох підйомників, інструментів та іншого майна, що знаходиться у приміщенні СТО за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи подану заяву, представник позивачки посилається на те, що між сторонами існує спір щодо поділу майна, набутого під час перебування у шлюбі, до складу якого, на його думку, належить також обладнання станції технічного обслуговування.

Заявник зазначає, що забезпечення позову спрямоване на запобігання можливому утрудненню чи унеможливленню виконання судового рішення у майбутньому.

При цьому у заяві про зміну предмета позову представник позивачки вказує, що конкретний перелік рухомого майна, яке підлягає поділу, буде встановлено під час проведення арешту та опису майна в межах заявлених заходів забезпечення позову.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, її обґрунтування та матеріали, на які посилається заявник, суд дійшов висновку про відсутність достатніх правових підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною другою статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову є тимчасовим процесуальним заходом, спрямованим на гарантування реального виконання можливого судового рішення та забезпечення ефективного судового захисту прав позивача.

Водночас застосування таких заходів не є автоматичним наслідком звернення особи до суду з позовом або виникнення між сторонами спору щодо належності певного майна.

Підставою для забезпечення позову має бути достатньо обґрунтоване припущення про те, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання судового рішення або ефективний захист порушених чи оспорюваних прав позивача.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 звернула увагу на необхідність дотримання принципу співмірності заходів забезпечення позову, який передбачає співвідношення негативних наслідків від їх застосування з негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів.

При цьому суд повинен враховувати обґрунтованість і адекватність заявлених заходів, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, а також імовірність утруднення виконання судового рішення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 зазначено про необхідність належного обґрунтування заявником підстав застосування заходів забезпечення позову в конкретній справі та наведення обставин, які свідчать про ризик утруднення чи неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 03.05.2022 у справі № 450/4113/19, яка стосувалася забезпечення позову у спорі про поділ майна подружжя, зазначено, що саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Верховний Суд у зазначеній постанові погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в забезпеченні позову з огляду на те, що заявником не було належним чином обґрунтовано об`єктивних ризиків невиконання чи утруднення виконання можливого судового рішення, а також пропорційності запропонованих обмежень.

Застосовуючи наведені положення законодавства та правові висновки Верховного Суду до обставин цієї справи, суд виходить із такого.

Як убачається зі змісту поданої заяви, позивачка просить накласти арешт та провести опис рухомого майна, яке, за її твердженням, знаходиться у приміщенні СТО за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом із тим заявником не наведено конкретних фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження, приховування, переміщення, знищення або пошкодження зазначеного майна.

У заяві відсутні відомості про те, що відповідач здійснює підготовчі дії щодо продажу обладнання, має намір передати його третім особам, демонтувати чи вивезти з приміщення СТО або вчиняє інші дії, які можуть перешкодити виконанню майбутнього судового рішення.

Будь-яких конкретних доказів на підтвердження існування таких обставин заявником не наведено.

Сам по собі факт перебування майна у користуванні чи володінні одного з колишнього подружжя, а також наявність між сторонами спору щодо його поділу не свідчать безумовно про існування реальної загрози утруднення чи неможливості виконання судового рішення.

Суд також враховує, що заявником не конкретизовано майно, на яке пропонується накласти арешт.

Зокрема, у заяві зазначено лише про три підйомники та інструменти із використанням формулювання «тощо», без наведення повного переліку відповідного обладнання, його індивідуальних характеристик, найменування, кількості та вартості.

При цьому із заяви про зміну предмета позову вбачається, що позивачка сама пов`язує встановлення конкретного переліку спірного рухомого майна із проведенням його арешту та опису.

Отже, заявлені заходи забезпечення позову фактично спрямовані не лише на збереження майна, яке є предметом спору, а й на встановлення його складу та індивідуалізацію об`єктів, які позивачка має намір поділити між сторонами.

Суд зазначає, що правова природа інституту забезпечення позову полягає у запобіганні виникненню обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист прав позивача, а не у встановленні складу майна, щодо якого заявлено позовні вимоги.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено окремі процесуальні механізми подання, витребування та забезпечення доказів, зокрема відповідно до статей 84, 116118 ЦПК України.

Використання заходів забезпечення позову не повинно підміняти зазначені процесуальні механізми та покладати на виконавця обов`язок фактично визначати предмет спору замість сторони, яка звернулася до суду за захистом свого права.

Суд не заперечує можливості застосування арешту рухомого майна у спорах про поділ спільного майна подружжя за наявності передбачених законом підстав.

Проте в кожному конкретному випадку заявлений захід повинен бути достатньо визначеним, обґрунтованим та співмірним із заявленими позовними вимогами.

У цій справі відсутність належної конкретизації більшої частини майна, на яке заявник просить накласти арешт, не дозволяє визначити чіткі межі такого обмеження, а також належним чином перевірити, чи стосуватиметься арешт виключно майна, яке є предметом спору між сторонами.

Застосування арешту до невизначеного кола речей, які знаходяться у приміщенні СТО, може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідача та інших осіб, зокрема у разі знаходження у відповідному приміщенні майна, яке не належить сторонам спору.

Крім того, заявником не зазначено вартості рухомого майна, на яке він просить накласти арешт, та не наведено інших достатніх відомостей, які дозволяли б суду перевірити співмірність запропонованого заходу забезпечення позову з відповідними майновими вимогами.

За таких обставин суд позбавлений можливості належним чином оцінити співвідношення можливих негативних наслідків від накладення арешту на обладнання станції технічного обслуговування з наслідками, які можуть настати у разі невжиття такого заходу.

Суд також бере до уваги, що у заяві не наведено обґрунтування того, чому саме накладення арешту на все зазначене заявником майно та проведення його опису є необхідними заходами для забезпечення виконання можливого судового рішення, а застосування менш обтяжливих заходів не дозволить досягти відповідної процесуальної мети.

Разом із тим сам факт заявлення вимоги про поділ майна подружжя не свідчить про необхідність автоматичного застосування арешту до майна, щодо якого виник спір.

Наявність між сторонами спору про належність та поділ рухомого майна не звільняє заявника від обов`язку належним чином обґрунтувати необхідність застосування конкретного заходу забезпечення позову.

Суд зауважує, що на цій стадії цивільного процесу не вирішується питання про належність спірного обладнання сторонам, джерела його придбання, поширення на нього правового режиму спільної сумісної власності подружжя та можливість його поділу.

Ці обставини підлягають встановленню й оцінці під час розгляду справи по суті на підставі належних, допустимих та достатніх доказів.

Водночас для вирішення питання про забезпечення позову суд повинен установити наявність передбачених законом підстав для застосування тимчасових обмежувальних заходів, зокрема обґрунтованої ймовірності істотного ускладнення або неможливості виконання майбутнього судового рішення чи ефективного захисту прав позивача.

Оцінивши наведені заявником доводи, суд доходить висновку, що вони мають переважно загальний характер, ґрунтуються на посиланні на положення цивільного процесуального законодавства та судову практику і не містять достатнього фактичного обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову саме за обставин цієї справи.

Заявником не доведено існування конкретних обставин, які давали б достатні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та проведення опису рухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього судового рішення або ефективний захист прав позивачки.

Крім того, запропонований захід забезпечення позову не є достатньо конкретизованим, а його співмірність із заявленими позовними вимогами належним чином не обґрунтована.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність достатніх підстав для застосування передбачених статтями 149, 150 ЦПК України заходів забезпечення позову, у зв`язку із чим заява представника позивачки ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 12, 13, 81, 149153, 258261, 353, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту та проведення опису рухомого майна, а саме трьох підйомників, інструментів та іншого майна, що знаходиться у приміщенні станції технічного обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 , у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Гайсинська міська рада, про поділ спільного майна подружжя, виділ у натурі нерухомого майна, зміну розміру ідеальних часток та визнання права власності відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів із дня її складення.

Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: