Постанова № 141070930, 29.10.2026, Володимирський міський суд Волинської області (до 25.04.2025 - Володимир-Волинський міський суд Волинської області)

154/4246/26

3/154/1497/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., розглянувши матеріали, які надійшли з Головного управління Державної податкової служби у Волинській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, директорки товариства з обмеженою відповідальністю «Володимир-Волинський хлібозавод», яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 160/03-20-24-08 від 28 вересня 2026 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директорки ТОВ «Володимир-Волинський хлібозавод», допустила порушення встановлених Податковим кодексом України строків перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3 479 625,85 грн та військового збору на загальну суму 969 739,59 грн за період із січня 2025 року до червня 2026 року.

У протоколі зазначено про порушення пп. 168.1.2, 168.1.4, 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 171.1 ст. 171, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 та пп. 1.4, 1.6-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України.

Дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності та перевіривши відповідність установлених обставин ознакам інкримінованого адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 14 КУпАП посадові особи підлягають адміністративній відповідальності за адміністративні правопорушення, пов`язані з недодержанням установлених правил, забезпечення виконання яких належить до їхніх службових обов`язків.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП докази оцінюються за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні та чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Частиною першою ст. 163-4 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування такого податку за рахунок коштів підприємств, установ і організацій, крім випадків, дозволених законодавством, а також неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян.

Отже, диспозиція зазначеної норми передбачає декілька самостійних форм об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, кожна з яких потребує встановлення відповідних фактичних обставин.

При цьому відповідальність за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП не охоплює будь-якого порушення законодавства щодо адміністрування податку на доходи фізичних осіб, а виникає лише за вчинення конкретного діяння, прямо передбаченого диспозицією цієї статті.

Щодо фактичних обставин та оцінки доказів

Основним доказом, на який посилається орган, що склав протокол, є акт документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Володимир-Волинський хлібозавод» від 21 вересня 2026 року № 25132/03-20-24-08/00377176, витяг із якого долучений до матеріалів справи.

Зі змісту розділу 3.2.1 зазначеного акта встановлено, що податковим органом перевірено дотримання підприємством порядку відображення у податковій звітності доходів, нарахованих і виплачених фізичним особам, сум утриманого та перерахованого податку на доходи фізичних осіб.

За результатами перевірки встановлено відображення недостовірних відомостей у податкових розрахунках, зокрема зазначення у графі перерахованого ПДФО сум, які не відповідали фактичним даним бухгалтерського обліку та банківських документів. Також зафіксовано недостовірні відомості щодо реєстраційного номера облікової картки одного з працівників.

Водночас актом перевірки не встановлено порушень строків подання податкових розрахунків.

Наведені обставини свідчать про виявлення недоліків достовірності податкової звітності, однак не підтверджують неподання або несвоєчасного подання відомостей про доходи громадян.

Крім того, відповідні порушення достовірності звітності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП не інкримінуються.

У протоколі про адміністративне правопорушення відсутні твердження про неподання чи несвоєчасне подання відомостей про доходи фізичних осіб. Натомість зазначено про порушення пп. «а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, який регулює обов`язок податкового агента нараховувати, утримувати та перераховувати податок.

Обов`язок подавати податкові розрахунки передбачений пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України.

Таким чином, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення у формі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення відомостей про доходи громадян у межах пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення відсутня.

Зі змісту розділу 3.2.2 акта перевірки встановлено, що податковим органом не виявлено порушень правильності визначення бази оподаткування, нарахування доходів та утримання з них податку на доходи фізичних осіб.

Зокрема, перевіркою не встановлено порушень правильності визначення бази оподаткування під час нарахування заробітної плати, оподаткування доходів працівників та застосування відповідних ставок податку.

Натомість установлено недотримання підприємством строків перерахування до бюджету нарахованих сум ПДФО.

Отже, факт неутримання податку на доходи фізичних осіб із доходів працівників перевіркою не встановлений.

Не встановлено також обставин перерахування ПДФО за рахунок власних коштів підприємства замість утримання його з доходів фізичних осіб, а відповідні дії ОСОБА_1 не інкримінуються.

Таким чином, для вирішення питання про наявність складу адміністративного правопорушення суду належить перевірити, чи підтверджують надані матеріали неперерахування ПДФО саме при виплаті фізичним особам доходів.

Щодо відповідності встановлених порушень податкового законодавства диспозиції ч. 1 ст. 163-4 КУпАП

Відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує, виплачує або надає оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Згідно з пп. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до пп. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України у разі надання оподатковуваного доходу в негрошовій формі або виплати його готівкою з каси податкового агента податок перераховується до бюджету протягом трьох операційних днів із дня, що настає за днем відповідного нарахування, виплати чи надання доходу.

Згідно з пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується платнику податку, податок із такого доходу підлягає перерахуванню до бюджету у строки, встановлені Кодексом для місячного податкового періоду.

Отже, податкове законодавство розмежовує обов`язок перерахування ПДФО під час фактичної виплати доходу та обов`язок сплати податку з нарахованого, але не виплаченого доходу.

Порушення кожного із зазначених обов`язків може спричиняти передбачені Податковим кодексом України правові наслідки. Водночас для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП необхідно встановити фактичні обставини, які відповідають диспозиції цієї норми.

Суд враховує, що неперерахування ПДФО у встановлений законом строк під час фактичної виплати доходу може утворювати склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-4 КУпАП. Подальше перерахування податку саме по собі не усуває факту раніше вчиненого правопорушення.

Проте порушення строку перерахування податку з нарахованого, але не виплаченого доходу за пп. 168.1.5 ПК України саме по собі не доводить неперерахування ПДФО при виплаті фізичній особі доходу, як це передбачено диспозицією ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

У розділі 3.2.2 акта перевірки податковим органом наведено помісячні суми нарахованого ПДФО та граничні строки їх перерахування до бюджету за період із січня 2025 року до червня 2026 року.

Зокрема, за травень 2026 року зазначено суму ПДФО 188 058,56 грн із граничним строком перерахування 30 червня 2026 року, а за червень 2026 року 188 620,36 грн із граничним строком 30 липня 2026 року.

При визначенні відповідних строків податковий орган послався одночасно на пп. 168.1.2, 168.1.4 та 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України.

Водночас ці положення регулюють різні фактичні ситуації та визначають різні моменти виникнення обов`язку перерахування податку.

Наведені у витягу з акта перевірки таблиці відображають суми нарахованого і фактично перерахованого ПДФО за відповідні податкові періоди, але не містять індивідуалізованого зіставлення конкретних дат виплати доходів фізичним особам із датами та сумами перерахування відповідного податку.

У протоколі про адміністративне правопорушення також не зазначено, коли саме підприємство здійснювало виплату доходів працівникам, які суми ПДФО підлягали перерахуванню у зв`язку з цими виплатами, які суми фактично не були перераховані у встановлений строк та в чому полягали конкретні дії або бездіяльність ОСОБА_1 .

Суд бере до уваги, що під час перевірки податковий орган досліджував бухгалтерські документи, платіжні відомості, касові документи й банківські виписки підприємства, про що зазначено в акті.

Однак самі первинні документи, які дозволяли б установити конкретні дати виплати доходів та відповідні суми неперерахованого при таких виплатах ПДФО, до матеріалів справи не долучені, а наведені в акті узагальнені показники не дозволяють достовірно встановити ці обставини.

Отже, матеріалами справи підтверджується встановлення податковим органом порушень строків перерахування ПДФО підприємством, але не доведено з необхідною для притягнення до адміністративної відповідальності конкретністю факту неперерахування такого податку саме при виплаті фізичним особам доходів.

Невиконання підприємством установлених Податковим кодексом обов`язків може бути підставою для застосування передбачених цим Кодексом заходів відповідальності, однак не звільняє уповноважений орган від обов`язку довести всі ознаки конкретного адміністративного правопорушення, передбаченого КУпАП.

Щодо інкримінованого порушення строків перерахування військового збору

Протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 також інкриміновано несвоєчасне перерахування до бюджету військового збору на загальну суму 969 739,59 грн.

Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України військовий збір є окремим загальнодержавним збором, справляння якого здійснюється за встановленими податковим законодавством правилами.

Застосування до військового збору окремих положень розділу IV Податкового кодексу України щодо нарахування, утримання та перерахування не змінює його правової природи та не ототожнює цей платіж із податком на доходи фізичних осіб.

Диспозиція ч. 1 ст. 163-4 КУпАП прямо передбачає адміністративну відповідальність за визначені в ній порушення щодо податку на доходи фізичних осіб, а не військового збору.

Поширення дії цієї норми на несвоєчасне перерахування військового збору шляхом аналогії закону суперечило б принципу законності адміністративної відповідальності.

Отже, встановлене податковою перевіркою порушення строків перерахування військового збору не може бути самостійною підставою для притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

Щодо особистої відповідальності посадової особи

Судом враховано, що відповідно до акта перевірки ОСОБА_1 обіймала посаду директорки підприємства, була підписантом платіжних документів і була обізнана про наявність податкової заборгованості.

У викладених в акті поясненнях посадових осіб підприємства причинами несвоєчасного перерахування податків названо складне фінансове становище товариства, зростання вартості енергоносіїв і сировини, збільшення виробничих витрат та кредитне навантаження.

Наведені обставини підтверджують зв`язок ОСОБА_1 з організацією фінансово-господарської діяльності товариства та її обізнаність про стан розрахунків із бюджетом.

Разом із тим перебування на посаді керівника підприємства і наявність службових повноважень щодо здійснення фінансових операцій самі по собі не є достатніми для встановлення винуватості у вчиненні конкретного адміністративного правопорушення.

Фінансові труднощі підприємства також не звільняють податкового агента від виконання встановлених законом обов`язків.

Проте для притягнення посадової особи до адміністративної відповідальності необхідно насамперед установити факт вчинення діяння, яке містить усі обов`язкові ознаки відповідного складу правопорушення.

Оскільки належними доказами не встановлено конкретних обставин неперерахування ПДФО при виплаті доходів, сам факт перебування ОСОБА_1 на посаді директорки та її обізнаність про податкову заборгованість не усувають недоліків доказування об`єктивної сторони правопорушення.

Щодо строків накладення адміністративного стягнення

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справа про адміністративне правопорушення підвідомча суду, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім випадків, прямо передбачених цією статтею.

Справа за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП відповідно до ст. 221 КУпАП підвідомча суду, а спеціальні строки накладення адміністративного стягнення, встановлені іншими частинами ст. 38 КУпАП, на відповідне правопорушення не поширюються.

У постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 242/924/17 Верховний Суд, розглядаючи питання відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску, підтримав розмежування завершених порушень установлених строків виконання обов`язку та триваючих адміністративних правопорушень.

Верховний Суд виходив із того, що триваюче правопорушення характеризується безперервним невиконанням установленого законом обов`язку, тоді як несвоєчасне виконання обов`язку з визначеним строком не в усіх випадках становить триваюче правопорушення.

Хоча зазначена постанова стосується іншого складу адміністративного правопорушення, сформульований підхід до встановлення характеру правопорушення та визначення моменту його вчинення має значення для оцінки обставин цієї справи.

Як убачається з протоколу та акта перевірки, ОСОБА_1 інкриміновано порушення строків перерахування ПДФО за окремі податкові періоди із січня 2025 року до червня 2026 року.

Наявність непогашеної податкової заборгованості на дату перевірки сама по собі не свідчить про триваючий характер кожного окремого порушення визначеного законом строку перерахування податку.

Тому дату складення акта перевірки 21 вересня 2026 року не можна автоматично вважати початком перебігу тримісячного строку накладення адміністративного стягнення за всіма встановленими порушеннями.

Строк накладення адміністративного стягнення за кожним завершеним правопорушенням повинен обчислюватися з часу вчинення відповідного діяння.

Станом на 29 жовтня 2026 року тримісячні строки накладення адміністративного стягнення за завершеними правопорушеннями, вчиненими до 29 липня 2026 року, закінчилися.

Водночас акт перевірки містить відомості про порушення строку перерахування ПДФО за червень 2026 року, граничну дату сплати якого податковий орган визначив 30 липня 2026 року.

Відповідно, саме щодо такого порушення встановленого податковим законодавством строку станом на 29 жовтня 2026 року тримісячний строк накладення адміністративного стягнення ще не закінчився.

Однак зазначена обставина не усуває необхідності встановлення всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

Сам по собі факт несплати ПДФО до 30 липня 2026 року за правилами пп. 168.1.5 ПК України не доводить неперерахування податку при фактичній виплаті доходів у розумінні диспозиції ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

Протокол та долучені матеріали не дозволяють установити конкретні дати виплат доходів у межах зазначеного періоду та визначити, коли саме було вчинено діяння, за яке передбачено адміністративну відповідальність.

Отже, строки накладення адміністративного стягнення за ст. 38 КУпАП мають самостійне правове значення щодо окремих інкримінованих епізодів, однак основною підставою для вирішення цієї справи є недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Щодо дотримання принципів законності, презумпції невинуватості та меж судового розгляду

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий судовий розгляд, зокрема на розгляд висунутого обвинувачення незалежним і безстороннім судом із дотриманням належних процесуальних гарантій.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia, заява № 926/08) наголошено на необхідності забезпечення неупередженості суду під час розгляду справ карального характеру та недопустимості фактичного перебрання судом на себе функцій сторони обвинувачення.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення повинні бути зазначені, зокрема, місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення, а також нормативний акт, який передбачає відповідальність за його вчинення.

Суд розглядає справу в межах фактичних обставин інкримінованого адміністративного правопорушення та не вправі самостійно формувати нове обвинувачення, замінювати інкриміноване діяння іншим або усувати недоліки доказування шляхом припущень.

Відповідно до ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.

У цій справі податковим органом установлено порушення підприємством строків перерахування ПДФО та військового збору, однак не конкретизовано й належним чином не підтверджено обставин, які утворюють об`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

При цьому встановлені актом порушення достовірності податкової звітності не можуть бути самостійно покладені судом в основу іншого обвинувачення, яке не було сформульоване у протоколі.

Наведені недоліки стосуються не формального оформлення матеріалів, а встановлення обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

Суд не вправі підміняти доказування конкретного адміністративного правопорушення загальним висновком про неналежне виконання підприємством обов`язків податкового агента.

Оцінивши протокол про адміністративне правопорушення, витяг з акта податкової перевірки та інші долучені матеріали в їх сукупності, суд дійшов висновку, що наявність у діях ОСОБА_1 об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-4 КУпАП, не доведена поза розумним сумнівом.

Зокрема, матеріалами справи не підтверджено факту неутримання ПДФО, перерахування його за рахунок коштів підприємства, неподання чи несвоєчасного подання відомостей про доходи громадян.

Інкриміноване несвоєчасне перерахування ПДФО не конкретизоване як неперерахування податку при фактичній виплаті фізичним особам доходів, а відповідні обставини не підтверджені належною сукупністю доказів.

Порушення строків перерахування військового збору не охоплюється диспозицією зазначеної норми КУпАП.

Отже, наведені в протоколі обставини та додані до нього докази не дають достатніх правових підстав для висновку про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За встановлених обставин недоведеність обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП.

Провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись статтями 7, 9, 14, 38, 163-4, 221, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284, 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-4 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя І.Р. Вітер