Ухвала суду № 141068182, 30.10.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову

30 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/12915/26

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Бевза В.І., розглянувши клопотання про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "КАРСАД" до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Приватне підприємство "КАРСАД" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, а саме просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 14 вересня 2026 року № 92-ДПС про накладення на Приватне підприємство «КАРСАД» штрафу у розмірі 259 410,00 грн.

Ухвалою суду від 28.09.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 19.10.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/12915/26, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.10.2026 до суду від позивача надійшла заява позивача про забезпечення позову, у якій він просить суд:

- зупинити стягнення на підставі постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 92- ДПС від 14.09.2026 року про накладення на ПП «КАРСАД» штрафу в розмірі 259 410 грн. до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 440/12915/26;

- застосувати зазначений захід забезпечення позову щодо стягнення, яке здійснюється в межах виконавчого провадження № 82278821, відкритого 27.10.2026 старшим державним виконавцем Прокопенко Оленою Анатоліївною.

В обґрунтування даної заяви позивач зазначив, що до розгляду адміністративного позову по суті та встановлення судом законності накладеного штрафу щодо підприємства вже застосовано заходи державного примусу, які безпосередньо обмежують його майнові права та можливість здійснення господарської діяльності. Арешт коштів у межах 285 701 грн. істотно обмежує можливість підприємства розпоряджатися власними фінансовими ресурсами, виконувати поточні зобов`язання, проводити розрахунки та забезпечувати безперервність господарської діяльності. Фактично підприємство поставлено в умови фінансового блокування до того, як суд розглянув його вимоги про скасування штрафу. У разі фактичного списання коштів навіть подальше задоволення адміністративного позову не забезпечить автоматичного та негайного відновлення порушених майнових прав.

29.10.2026 від відповідача надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, у яких відповідач вказав, зокрема, що постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 92-ДПС від 14.09.2026 стосується порушення трудових прав працівника, допущення працівника до роботи без оформлення трудових відносин. Порушення трудових прав працівників є недопустимими, тим більше під час воєнного стану. До заяви про забезпечення позову позивачем не додано доказів, з яких вбачалося б, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення оспорюваних прав, або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду. До заяви про забезпечення позову не додано документів, які б містили відомості щодо поточних фінансових показників позивача, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо. Матеріали позову також не містять доказів неможливості продовжувати нормальне функціонування господарської діяльності позивача, з урахуванням розміру накладеного штрафу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 153 КАС України заява про забезпечення позову подається після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Згідно з частиною першою статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

За змістом пункту 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням наведеного, суд розглянув заяву про забезпечення позову без виклику учасників справи, у порядку письмового провадження.

Суд розглянув подану заяву разом з доданими до неї матеріалами та дійшов такого висновку.

Згідно з частиною першою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених вище положень процесуального закону є підставою для висновку про те, що ними визначено дві самостійні підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову. Так, у першому випадку заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом задля ефективного захисту прав позивача та гарантування виконання остаточного рішення суду у відповідній справі, а у другому випадку підставою для забезпечення позову є очевидна протиправність рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Зазначені вище підстави є оціночними, а тому при розгляді та вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; імовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

У силу пункту 1 частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта.

А відповідно до частини другої цієї статті, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Суд також враховує, що заходи забезпечення позову мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність, у свою чергу, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд враховує, що в межах цього судового провадження позивач оспорює правомірність постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 14 вересня 2026 року № 92-ДПС про накладення на Приватне підприємство «КАРСАД» штрафу у розмірі 259 410,00 грн.

Спірна постанова є індивідуальним правовим актом суб`єкта владних повноважень, тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, вирішення якого передано на розгляд суду.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509.

Відповідно до пунктів 9, 10 названого Порядку штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Своєю чергою, пунктом 11 згаданого Порядку визначено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, спірна постанова є виконавчим документом.

Разом з цим, Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення не передбачає, що оскарження постанови про накладення штрафу зупиняє її виконання.

Так само, згідно з частиною четвертою статті 150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Пунктом 1 ч.1 ст.26 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту Закон №1404-VIII) передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 ч.1 ст.3 Закону №1404-VIII встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною 1 ст.12 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

У спірній постанові зазначено, що вона може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення; строк пред`явлення постанови до виконання до 14.12.2026 включно.

Так, суд встановив, що 27.10.2026 старшим державним виконавцем Полтавського відділу державної виконавчої служби у Полтавському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Прокопенко Оленою Анатоліївною, розглянуто заява про примусове виконання постанови № 92-ДПС виданий 14.09.2026 і постановлено відкрити виконавче провадження (ВП № 82278821) з виконання постановм № 92-ДПС, виданої 14.09.2026 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці про стягнення штрафу в сумі 259410,00 грн. Окрім того, 27.10.2026 держаним виконавцем винесена постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, відповідно до якої для позивача визначено загальну суму мінімальних витрат 350,00 грн. Також, 27.10.2026 держаним виконавцем винесена постанова про арешт коштів боржника, відповідно до якої постановлено накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику: Приватному підприємству "КАРСАД" у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 285701 гривня (UAH), копії постанови надіслати банкам, небанківським надавачам платіжних послуг, емітентам електронних грошей, іншим фінансовим установам на виконання та сторонам виконавчого провадження до відома.

Отже, оскаржувана у цій справі постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку, встановленому Законом №1404-VIII.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.34 Закону №1404-VIII виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Частиною 1 ст.35 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Тобто, у Законі №1404-VIII відсутній механізм зупинення виконання оскаржуваної позивачем постанови до ухвалення судового рішення по суті.

Зважаючи на те, що постанова відповідача, законність та обґрунтованість якої є предметом спору у цій справі є виконавчим документом та за цим виконавчим документом відкрито виконавче провадження, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у цій справі, у разі задоволення такого позову, призведе до не ефективного захисту порушеного права позивача, оскільки позивачу доведеться докласти значних зусиль для відновлення того становища, яке він мав до виконання в порядку виконавчого провадження постанови.

Оскільки у Законі №1404-VIII відсутній механізм зупинення виконання постанови про накладення штрафу до ухвалення судового рішення по суті, на переконання суду, обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та водночас вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16.07.2024 у справі №240/40188/21.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 у справі №380/4273/21 уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі ст.265 КЗпП України, зазначивши наступне.

«…суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

З аналізу наведених процесуальних норм випливає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти».

Оскільки виконавцем вже відкрито виконавче провадження з виконання спірної у справі постанови відповідача № 92-ДПС, виданої 14.09.2026 та у межах виконавчого провадження №82278821 прийнято постанову про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 285701 грн., з надісланням копії постанови банкам, небанківським надавачам платіжних послуг, емітентам електронних грошей, іншим фінансовим установам на виконання, суд вважає обґрунтованою заяву позивача про зупинення дії постанови від № 92-ДПС, виданої 14.09.2026, та зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №82278821, оскільки у разі задоволення позовних вимог буде неможливим або ускладненим повернення позивачу виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів.

Враховуючи вищенаведене, з метою запобігання негативних наслідків для позивача, до ухвалення рішення по цій справі, суд вбачає підстави для забезпечення позову, передбачені статтею 151 КАС України, шляхом зупинення дії постанови № 92-ДПС, виданої 14.09.2026, та зупинення стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №82278821.

Верховний Суд в постанові від 06.03.2025 у справі №640/5228/22 зазначив, що виконання оскаржуваної постанови до вирішення питання про її законність та обґрунтованість істотно ускладнить виконання рішення суду та ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті, і не свідчить про неправомірність рішення контролюючого органу про стягнення коштів.

Зазначена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 13.12.2023 у справі №520/12248/22.

При цьому, суд звертає увагу, що забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці № 92-ДПС виданий 14.09.2026 до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі не призведе до порушень прав держави.

До подібного висновку прийшов і Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 28.09.2026 у справі № 520/21855/26.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини вказав, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби ст. 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, заяву позивача про забезпечення позову належить задовольнити.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Заяву Приватного підприємства «КАРСАД» про забезпечення позову - задовольнити.

Зупинити дію постанови № 92-ДПС від 14 вересня 2026 року про накладення на Приватне підприємство «КАРСАД» штрафу у розмірі 259410,00 грн. за порушення законодавства про працю та зайнятість населення .

Зупинити стягнення на підставі виконавчих документів, виданих у виконавчому провадженні №82278821.

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом.

Позивач: Приватне підприємство «КАРСАД» (код ЄДРПОУ 21056950; 38750,Полтавська обл., Полтавський р., с. Щербані, вул. Світла, буд. 1А).

Відповідач: Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44730367; вул. Юліана Матвійчука, 119, м. Полтава, Полтавська область, 36014).

Допустити ухвалу до негайного виконання.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя В.І. Бевза