Рішення № 141066824, 29.10.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/5190/26

Провадження №2/524/4799/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука у складі: головуючого - судді Нестеренка С.Г., за участі секретаря судового засідання Бельченко Н.Л., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року до суду звернулося ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» (далі ТОВ «ФК «Ейс») із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказували, що 19 вересня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 813843317 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до умов договору, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язувалося надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, у розмірі кредитного ліміту на суму 6000,00 грн.

Згідно з п. 2.3 кредитного договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6000,00 грн., який має бути повернутий 29.09.2023 року (дисконтний період), зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,10% за кожний день користування кредитом протягом 10 днів (дисконтний період). У випадку користування кредитом понад 10 днів, після закінчення дисконтного періоду, процентна ставка становить 2,98% за кожний день користування кредитом.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 19.10.2028.

Позивач вказав, що позичальник збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума наданого кредиту становить 9200,00 грн.

Кредитодавець умови договору виконав у повному обсязі, перерахувавши на банківську картку відповідача грошові кошти у загальному розмірі 9200,00 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого неодноразово продовжувався додатковими угодами від 28.11.2019 р., 31.12.2020 р., 31.12.2021 р., 31.12.2022 р., 31.12.2023 р. до 31.12.2024 року.

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 19/1224-01, за яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах право вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором та який було продовжено до 31.12.2024 року.

15 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно реєстру боржників від 15.07.2025 року до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за кредитним договором від 19.09.2023 року в загальному розмірі 39 756,32 грн.

У зв`язку з невиконанням позичальником зобов`язань за договором утворилася заборгованість у розмірі 39 756,32 грн., з яких: 9200,00 грн. заборгованість за кредитом та 30 556,32 грн. заборгованість за процентами, які позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також сплачений судовий збір у розмірі 2662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Одночасно позивач просив витребувати докази у АТ «Універсал Банк».

Ухвалою судді від 12 травня 2026 року відкрито провадження у справі, залучено сторін, третіх осіб, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в межах робочого часу суду. Витребувано від АТ «Універсал Банк» письмові докази по справі.

29 травня 2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання висловила свою незгоду з позовом та вказала, що договір факторингу був укладений між первісним кредитором та ТОВ «Таліон Плюс» до моменту виникнення у первісного кредитора права вимоги до відповідача за кредитним договором, вважає, що відсутні правові підстави для стягнення боргу на корить позивача. Крім того позивач не підтвердив свій статус належного кредитора та безпідставно пред`явив позов до відповідача, заперечувала щодо стягнення витрат на правничу допомогу. Просила відмовити у задоволенні позову.

01 червня 2026 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано про законність позовних вимог до відповідача, договори факторингу є чинними та ніким не оспорені, факт переходу вимог підтверджено належними доказами, реєстри прав вимог мають всі необхідні реквізити та скріплені печатками сторін. Щодо витрат на правничу допомогу, то їх розмір підтверджено належними доказами. Просили позов задовольнити.

10 червня 2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, який по свої суті є повторенням викладеного у відзиві на позовну заяву.

11 червня 2026 року до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, які повторюють викладене у відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року позовну заяву було залишено без руху.

03 вересня 2026 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

25 вересня 2026 року до суду від представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 29 жовтня 2026 року відмовлено представнику відповідача у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду, продовжено розгляд справи.

Згідно з ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Станом на день розгляду справи та ухвалення судом рішення, учасники справи не подавали будь-які заяви, клопотання про відкладення розгляду справи та/або про розгляд справи з викликом учасників справи у судове засідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

З огляду на те, що справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без проведення судового засідання, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні докази у їх сукупності, встановив наступне.

19 вересня 2023 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 813843317 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, вчиненого одноразовим ідентифікатором KDFT.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту у розмірі 6000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

За п. 2.3. договору, кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 6000,00 грн., 19.09.2023 (що є датою надання кредиту).

Як визначено у п. 2.4. договору, другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим договором.

Згідно з п. 7.1. договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 29.09.2023, а саме протягом 10 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 19.10.2028 року (п. 7.3. договору).

Процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника (п. 8.2. договору).

За п. 8.3. договору протягом дисконтного періоду кредитування зобов`язання позичальника по сплаті процентів фактичні дні користування кредитом визначають наступним чином: - за період від дати видачі кредиту до 29.09.2023 р. (включно) проценти нараховуються за процентною ставкою 2,10% від суми кредиту за кожний день користування ним (далі дисконтна процентна ставка); - у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів, за період з наступного дня після 29.09.2023 р. проценти нараховуються за ставкою 2,10% в день від суми кредиту за кожний день користування ним (далі індивідуальна процента ставка).

Згідно з п. 8.4. договору, після закінчення дисконтного періоду кредитування проценти нараховуються за процентною ставкою 2,98% в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним.

За п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання.

У позовній заяві позивач стверджував, що відповідач у подальшому збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим, загальна сума кредиту становить 9200,00 грн.

Суд звертає увагу, що за п. 6.1. договору позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії договору, може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні кредиту.

За п. 6.3. договору кредитної лінії, загальна сума кредиту за договором складається з загальної суми траншів отриманих позичальником протягом строку дії договору.

Однак матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, яким чином відповідач міг збільшити суму кредиту до 9200,00 грн., якщо кредитний ліміт за договором становив лише 6000,00 грн. (тобто максимальна сума, яка може бути надана позичальнику за всіма траншами), та який відповідач отримав у першому транші.

Доказів того, що між сторонами первісного договору укладалися додаткові угоди щодо збільшення кредитного ліміту позивачем суду надано не було.

Крім того, позивач не надав суду Заявок відповідача на отримання ним додаткових коштів у розмірі 1350,00 грн. та 1850,00 грн. (тобто 3200,00 грн.), обмежившись Заявкою на отримання коштів у кредит від 19.09.2023 року у розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою суду від 26 серпня 2026 року позовна заява була залишена без руху для усунення її недоліків.

03 вересня 2026 року позивач подав суду заяву про усунення недоліків, додавши до неї не додаткові угоди, як вказано в додатках до заяви про усунення недоліків, а довідки первісного кредитодавця ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» про перерахування коштів відповідачу у розмірі 1350,00 грн. та 1850,00 грн., що не є додатковими угодами, які підтверджують збільшення розміру кредитної лінії.

Таким чином, матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не надано доказів збільшення розміру кредитної лінії з 6000,00 грн. до 9200,00 грн. відповідно.

Факт отримання позичальником кредитних коштів позивач підтвердив платіжними дорученнями від 19.09.2023 року на суму 6000,00 грн. та 20.09.2023 року на суми 1350,00 грн. та 1850,00 грн.

З листа АТ «Універсал Банк» від 11.06.2026 року постає, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку були зараховані вказані вище суми.

Однак, враховуючи відсутність доказів збільшення розміру кредитної лінії з 6000,00 грн. до 9200,00 грн., грошові кошти у розмірі 3200,00 грн., перераховані відповідачу ОСОБА_1 без належної правової підстави, є фактично безпідставно набутим ним майном в розумінні ст. 1212 ЦК України, що може бути предметом іншого позову (спору).

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з п. 4.1. вказаного договору факторингу право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог за формою, встановленому у відповідному додатку до договору. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі за відповідним Реєстром прав вимоги.

У подальшому до вказаного договору було укладено додаткові угоди від 28.11.2019 р., 31.12.2020 р., 31.12.2021 р., 31.12.2022 р., 31.12.2023 р. до 31.12.2024 року.

19 грудня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу № 19/1224-01, за яким клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах право вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, на умовах, визначених цим договором та який було продовжено до 31.12.2024 року.

15 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Ейс» було укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до реєстру боржників від 15.07.2025 року до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідача в загальному розмірі 39 756,32 грн., з яких: 9200,00 грн. заборгованість за кредитом та 30 556,32 грн. заборгованість за процентами.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем за вищевказаним договором, заборгованість відповідача у загальному розмірі становить 39 756,32 грн.

Правовідносини, які виникли між сторонами, крім положень вказаного вище договору, врегульовані нормами ЦК України.

Так у ст. 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають на підставі договору або правочину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 цього Кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Особливості застосування змінюваної процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як визначено у ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного Кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання, відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи та наявного у справі договору, такий договір був підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що був направлений йому у смс-повідомленні на його мобільний номер телефону.

За вказаних обставин, суд вважає встановленим факт укладення відповідачем кредитного договору від 19.09.2023 року із дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Підписавши договір саме такого змісту, відповідач погодився з його умовами та правилами надання споживчих кредитів, що фактично нівелює усі можливі доводи стосовно невідповідності умов договору вимогам законодавства без його обґрунтування доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19.

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частин перша статті 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною першою статті 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

З огляду на те, що укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року було пролонговано на підставі додаткових угод до нього № 19, 26, 27, 31, 32 до 31 грудня 2024 року, то на день укладення кредитного договору він був чинний і така обставина не може спонукати до висновку про недійсність передачі прав вимоги.

Суд встановив, що внаслідок послідовного укладення договорів факторингу права вимоги за договором кредиту, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 від 19 вересня 2023 року № 813843317 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» та від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс».

Отже, позивачем доведено перехід права вимоги за договором від 19.09.2023 року.

Договори факторингу є дійсними, їх недійсність судом не встановлена, а відповідні докази відповідачем та/або його представником суду надані не були.

Таким чином, відповідач несе відповідальність за неналежне виконання зобов`язання за вказаними договорами перед новим кредитором ТОВ «ФК «Ейс» у тому ж обсязі, що і перед первісним кредитором за вищевказаним договором.

Судом встановлено, що 19 вересня 2023 року між сторонами було укладено договір кредитної лінії № 813843317, відповідно до умов якого позичальнику встановлено кредитний ліміт (ліміт кредитної лінії) у розмірі 6000,00 грн. Факт отримання позичальником зазначених коштів підтверджується матеріалами справи.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення додаткових 3200,00 грн. (а всього 9200,00 грн), посилається на те, що дані кошти були фактично перераховані на рахунок відповідача, що підтверджується платіжними дорученнями та випискою про рух коштів по картці, наданих АТ «Універсал Банк». При цьому, позивачем суду не надано жодних додаткових угод до договору кредитної лінії від 19.09.2023 року, які б свідчили про зміну істотних умов договору в частині збільшення ліміту кредитування.

Оцінюючи зазначені обставини та надані докази, суд виходить із таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1055 ЦК України чітко визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно з частиною 2 цієї ж статті, кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Вказані вимоги закону щодо обов`язковості письмової форми в силу положень ст. 654 ЦК України поширюються також і на правочини щодо зміни умов договору. Так, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Таким чином, будь-яке збільшення кредитного ліміту (суми кредиту) понад визначені первинним договором 6000,00 грн., що тягне за собою зміну обсягу зобов`язань сторін, вимагає обов`язкового дотримання письмової форми правочину.

Сама по собі наявність у матеріалах справи платіжних доручень, які фіксують перерахування на рахунок відповідача коштів у розмірі 1850,00 грн. та 1350,00 грн. (всього 3200,00 грн.), за відсутності належної правової підстави (укладеної у письмовій формі додаткової угоди), не може слугувати підтвердженням виникнення між сторонами саме кредитних правовідносин щодо цієї суми коштів.

Оскільки позивач заявив про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії, проте не надав суду доказів дотримання письмової форми правочину щодо збільшення кредитного ліміту до 9200,00 грн. (додатково на 3200,00 грн.), суд дійшов висновку, що договірні зобов`язання між сторонами у цій частині не виникли.

При цьому, суд зазначає, що правові підстави для стягнення зазначених коштів як безпідставно набутих в порядку статті 1212 ЦК України судом не розглядаються, оскільки в силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості поза межами узгодженого сторонами кредитного ліміту, а саме в розмірі 3200,00 грн, є безпідставними, недоведеними та задоволенню не підлягають.

Отже, з відповідача слід стягнути заборгованість за кредитним договором (тілом кредиту) у розмірі 6000,00 грн. При цьому, суд врахував, що відповідач на виконання умов договору, 16.10.2023 року частково сплатив проценти за кредитом у загальному розмірі 4000,72 грн., а звідси вчинив конклюдентні дії щодо визнання кредитного договору.

Крім боргу за тілом кредиту позивач заявив позовні вимоги про стягнення з відповідача процентів у розмірі 30 556,32 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 вказала, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Відповідно п. 7.3. договору, кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 19.10.2028 року.

Із розрахунку заборгованості суд вбачає, що відповідачу нараховані проценти по 26.01.2024 року включно на суму кредиту 9200,00 грн. Враховуючи не підтвердження збільшення відповідачу кредитної лінії до 9200,00 грн., розмір процентів слід обрахувати на суму кредиту у 6000,00 грн.

За п. 8.3. договору протягом дисконтного періоду кредитування з 19.09.2023 року до 29.09.2023 р. (включно) діяла дисконтна процентною ставка 2,10% від суми кредиту за кожний день користування ним, при продовженні дисконтного періоду (у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію), діє процентна ставка 2,10% в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Як установлено у п. 8.4. договору, після закінчення дисконтного періоду кредитування діяла процентна ставка 2,98% в день від суми залишку кредиту.

Розмір процентів за період з 19.09.2023 по 29.09.2023 складає 1260,00 грн., відповідно розрахунку (6000,00 х 10 днів х 2,10%).

Розмір процентів за період з 30.09.2023 по 26.01.2024 складає 21 277,20 грн. відповідно розрахунку (6000,00 х 119 днів х 2,98%).

Загалом розмір процентів складає 22 537,20 грн. Враховуючи часткову оплату відповідачем процентів у розмірі 4000,72 грн., борг за процентами складає 18 536,48 грн. (22 537,20 4000,72), який підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 813843317 від 19.09.2023 року у розмірі 24 536,48 грн, з яких: 6000,00 грн. заборгованість за кредитом та 18 536,48 грн. заборгованість за процентами.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Позов підлягає задоволенню у загальному розмірі 24 536,48 грн., що складає 61,72% від заявленого позивачем розміру 39 756,32 грн.

Враховуючи факт часткового задоволення судом позовних вимог, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 1643,23 грн. (61,72% від 2662,40).

Щодо вимог позивача в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., суд зазначає наступне.

Пунктами 1,4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1-6 ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Згідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; і поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Позивачем на виконання вказаних вище вимог, а саме підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн., суду надано: копію договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Ейс» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», копію додаткової угоди № 25770919184 від 01.09.2025 року до договору про надання правничої допомоги від 20.08.2025 року, копію Акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року до договору про наданням правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року на суму 7000,00 грн., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Представник відповідача заперечувала взагалі щодо стягнення витрат на правничу допомогу внаслідок безпідставності заявлених вимог.

При вирішенні питання стягнення витрат на правову допомогу, суд бере до уваги зазначений в заяві обсяг виконаних адвокатом робіт.

У ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд враховує, що предмет спору відноситься до справ незначної складності (справа є малозначною) та не потребує значних витрат часу на виконання відповідних робіт щодо підготовки позовної заяви, з огляду на сталу практику національних судів зі спірних правовідносин. Дана категорія справ є поширеною.

Враховуючи складність справи, яка є типовою для позивача та не є складною, надані адвокатом послуги у такій типовій справі, у якій участь представник позивача не приймав, масовість таких позовних заяв, суд вважає, що розмір витрат позивача є непропорційним до предмету позову, не відповідає принципам справедливості та верховенства права. Вартість послуг є вочевидь завищеною, тому наявні підстави для часткового їх відшкодування відповідачем в розмірі 3000 грн., що відповідатиме обсягу наданих послуг та вимогам розумності та справедливості. Саме такий розмір витрат на оплату послуг адвоката у даному випадку є співмірним із складністю даної справи та обсягом виконаних робіт.

Сторони не заявляли про понесення ними будь-яких інших судових витрат.

Справа розглянута в межах заявлених позовних вимог та наданих учасниками справи доказів.

Керуючись ст. 525, 526, 536, 549, 553-559, 625,626, 1046-1052, 1054 ЦК України, ст. 4, 5, 10-13, 18, 76-81, 83, 133, 141, 258, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за договором кредитної лінії № 813843317 від 19.09.2023 року у розмірі 24 536,48 грн, з яких: 6000,00 грн. заборгованість за кредитом та 18 536,48 грн. заборгованість за процентами, а також кошти у повернення сплаченого судового збору у розмірі 1643,23 грн. та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відмовити у задоволенні позову в іншій частині вимог.

Позивач: ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», код ЄДРПОУ: 42986956, м. Київ, Харківське шосе, буд. № 19, офіс № 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Треті особи: - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», код ЄДРПОУ: 38569246, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. № 15, літера Б; - ТОВ «Таліон Плюс», код ЄДРПОУ: 39700642, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. № 82, офіс № 256; - ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», код ЄДРПОУ: 42254696, м. Київ, бульвар Верховної Ради, буд. № 34, офіс № 511.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 жовтня 2026 року.

Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили у випадку закінчення строку подання апеляційної скарги або якщо рішення залишено в силі за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: