Ухвала суду № 141064732, 30.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ

30 жовтня 2026 року Справа № 280/8647/26 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження питання про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії від 01.09.2023 №1345500024251;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу період її роботи з 24.07.1990 по 13.09.1995 до пільгового стажу, що дає право на пенсію віком на пільгових умовах, як працівнику зайнятому повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та відповідно пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах з 23.08.2023, як працівнику зайнятому повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.

Ухвалою судді від 24.08.2026 позовну заяву було залишено без руху на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), позивачу було надано 10-денний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку щодо рішення відповідача від 01.09.2023 №1345500024251.

31.08.2026 до суду на виконання вимог ували судді надійшла заява про усунення недоліків разом із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 02.09.2026 відкрито провадження у справі та повідомлено про її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні), протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У відзиві на позовну заяву, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області обґрунтовує клопотання про залишення позову без розгляду пропуском позивачкою шестимісячного строку звернення до суду (частина друга статті 122 КАС України), стверджуючи, що про порушення свого права вона повинна була дізнатися значно раніше, аніж у серпні 2026 року. Відповідач наголошує, що рішення про відмову у призначенні пільгової пенсії було винесено ще 01.09.2023 за наслідками розгляду заяви від 23.08.2023. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду (зокрема, у справах №420/19263/24, №620/10981/23, №460/9026/24), фонд зазначає, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, тому особа, діючи з розумною обачністю, мала об`єктивну можливість та обов`язок виявити активність і своєчасно дізнатися про статус розгляду своєї заяви (особисто або через Веб-портал ПФУ), тоді як її тривала пасивна поведінка протягом майже трьох років свідчить про байдужість до своїх прав. Окрім того, ПФУ вказує, що оскільки за принципом екстериторіальності електронна пенсійна справа була передана за місцем фактичного проживання позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, саме на останнє покладався обов`язок сповістити її про ухвалене рішення, а сам по собі факт неотримання відповіді на адвокатський запит до серпня 2026 року не змінює момент, коли особа повинна була дізнатися про статус свого пенсійного забезпечення. За таких обставин, відповідач просить суд залишити без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 з 23.08.2023 по 18.02.2026.

Суд, дослідивши матеріали справи, виходить з такого.

Підстави залишення позовної заяви без розгляду визначено частиною першою статті 240 КАС України.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Частинами третьою та четвертою статті 123 КАС України встановлено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

В ухвалі суду від 02.09.2026 було роз`яснено, що у випадку надання відповідачем належних доказів того, що позивачем не дотримано строків звернення до суду, відповідно до приписів частин третьої, четвертої статті123 КАС України суд може повернутися до питання строків звернення до суду з цим позовом та вирішити питання про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглядаючи клопотання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду, суд відзначає, що відповідач у своєму відзиві наполягає на тривалій пасивній поведінці позивача.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20 викладено висновок, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, «дізналася» та «повинна була дізнатись» про порушення права. Зокрема, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №340/1019/19, від 01.08.2024 у справі №620/10981/23 та від 30.01.2025 у справі №460/9026/24.

У постанові Верховного Суду від 28.10.2025 у справі №420/19263/24, від 30.01.2025 у справі №460/9026/24, від 31.03.2021 у справі №240/120117/19, від 01.08.2024 у справі №620/10981/23, від 18.01.2023 у справі №460/2461/21 та від 05.03.2024 у справі №300/5476/22 викладено висновки, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву/адвокатський запит не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права, і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі, якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/ помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасніть її перерахунку, тощо (постанова Верховного Суду від 30.01.2025 у справі №460/9026/24).

В постанові від 28.10.2025 по справі №420/19263/24 Верховний Суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду. Нереалізація цього права зумовлена відсутністю активних дій з боку позивача.

Оцінюючи поважність наведених позивачем причин пропуску строку та заперечення відповідача, суд встановив, що первинна заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 23.08.2023 була адресована Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області (як вказано на бланку: «Пенсійний фонд України; Львівська область; Залізничне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова»). На вказаній заяві міститься особистий розпис позивача, а в матеріалах справи наявна розписка-повідомлення про прийняття документів. Наведені обставини свідчать про те, що позивач особисто з`явилася до сервісного центру органу Пенсійного фонду у безпечному регіоні (м. Львів), власноруч подала пакет документів та отримала офіційне підтвердження їх прийняття.

З огляду на вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій №22-1, за результатами розгляду такої заяви орган ПФУ приймає рішення не пізніше 10 днів. Отже, здійснивши особисте волевиявлення у серпні 2023 року, позивач достеменно знала про розпочату процедуру та була обізнана, що рішення за її заявою має бути ухвалено на початку вересня 2023 року.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, з вересня 2023 року по серпень 2026 року (протягом майже трьох років) ОСОБА_1 взагалі не цікавилася долею поданої нею заяви, не зверталася до органів ПФУ за отриманням результату та не вчиняла жодних дій через доступні дистанційні сервіси (зокрема, Веб-портал електронних послуг ПФУ). Направлення адвокатського запиту лише 03.08.2026 та отримання відповіді 12.08.2026 свідчать лише про час, коли позивач перервала свою пасивну поведінку, проте це не може нівелювати три роки попередньої бездіяльності та автоматично відновлювати процесуальний строк.

Посилання позивача на введення воєнного стану в Україні як на автоматичну підставу для поновлення процесуального строку суд відхиляє, оскільки сам по собі факт дії воєнного стану не звільняє учасників правовідносин від обов`язку дотримуватися строків звернення до суду за відсутності підтверджених належними доказами непереборних обставин.

Суд зазначає, що відповідно до концепції класифікації регіонів України, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, затвердженого на нормативно-правовому рівні, місто Львів та Львівська область офіційно віднесені до тилових регіонів України, на території яких бойові дії не ведуться (не велися) та які не перебували в окупації. На території міста Львова протягом усього досліджуваного періоду (з вересня 2023 року по серпень 2026 року) в штатному режимі безперебійно функціонували органи державної влади, місцевого самоврядування, установи та організації, у тому числі й сервісні центри Головного управління Пенсійного фонду України, один із яких позивач особисто відвідала 23.08.2023.

З огляду на зазначене, статус внутрішньо переміщеної особи та проживання у тиловому регіоні не створювали для ОСОБА_1 жодних об`єктивних, фізичних чи юридичних перешкод для своєчасного контролю за станом розгляду її пенсійної справи, що підтверджує висновок суду про виключно суб`єктивний характер причин пропуску строку звернення до суду внаслідок пасивної поведінки самого позивача.

Суд наголошує, що інститут строків звернення до суду покликаний дисциплінувати учасників правовідносин, а тривала пасивна поведінка особи та правова байдужість до своїх прав не можуть визнаватися поважними причинами пропуску строку.

Щодо посилань позивача на практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», «Miragall Escolano v. Spain» та інших) щодо неприпустимості «надмірного формалізму» та обмеження права на доступ до суду, суд зазначає, що вказані правові позиції не можуть бути застосовані до цих правовідносин як абсолютна підстава для ігнорування процесуальних строків.

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним обмеженням, зокрема щодо встановлення строків звернення. Такі обмеження не порушують сутність права на судовий захист, якщо вони переслідують легітимну мету правової визначеності та належного здійснення правосуддя. Застосування судом встановлених законом строків звернення до суду у випадку очевидного, тривалого (майже три роки) правової байдужості та пасивної поведінки самого позивача за відсутності будь-яких об`єктивних перешкод не є «надмірним формалізмом», а є виконанням судом свого процесуального обов`язку щодо дотримання принципу рівності сторін та правової визначеності.

Аналогічно, посилання адвоката на Рішення Конституційного Суду України (№6-зп від 25.11.1997, №19-рп/2011 від 14.12.2011, №4-р/2019 від 13.06.2019) щодо гарантування кожному права на судовий захист не спростовують обов`язку особи дотримуватися встановлених законом процесуальних правил реалізації цього права. Конституційне право на судовий захист не є тотожним праву звертатися до суду в будь-який час на власний розсуд і без дотримання часових обмежень.

Суд також відхиляє посилання позивача на Рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022 щодо можливості продовження строків щонайменше до закінчення воєнного стану. Вказані Рекомендації не є нормами процесуального закону (КАС України), не мають вищої юридичної сили та орієнтують суди на виважений підхід виключно у випадках, коли введення воєнного стану дійсно створило реальні та об`єктивні перешкоди для звернення до суду. Оскільки позивач перебувала у глибокому тилу в місті Львові, де штатно функціонували всі органи влади, суди та засоби зв`язку, сам по собі факт тривання воєнного стану в країні не може слугувати поважною причиною для виправдання її трирічної бездіяльності. При цьому суд наголошує, що всі приведені вище правові позиції Верховного Суду щодо обов`язку особи діяти з належною обачністю та дотримуватися процесуальних строків були сформовані та прийняті судом касаційної інстанції вже під час дії воєнного стану на території України, що підтверджує незмінність та сталість підходу вищих судових інстанцій до дотримання процесуальної дисципліни навіть в умовах особливого правового режиму.

Щодо пропозиції відповідача залишити позовну заяву без розгляду в частині позовних вимог (поза межами останніх шести місяців перед зверненням до суду), суд вважає таку процесуальну позицію відповідача помилковою та зазначає таке.

Відповідач безпідставно ототожнює триваючі правовідносини щодо невиплати або неправильного обчислення вже призначених щомісячних періодичних пенсійних платежів із правовідносинами щодо первинного призначення пенсії. У цій справі предметом спору є не розмір виплат, а право позивача на сам статус пенсіонера, яке було повністю заперечено конкретним, одноразовим актом індивідуальної дії - рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 01.09.2023 №1345500024251. Це рішення є цілісним та неділимим. Право на дострокову пенсію за Списком №1 або існує з дати звернення (23.08.2023), або відсутнє взагалі. Суд позбавлений процесуальної можливості «розділити» дискретне рішення про відмову у призначенні пенсії на окремі часові проміжки, визнавши його законним за період з 2023 по лютий 2026 року та незаконним в межах останніх шести місяців, оскільки матеріально-правові підстави для призначення пенсії (вік, страховий та пільговий стаж) є незмінними.

Оскільки строк обчислюється одноразово стосовно базового рішення про відмову, а клопотання відповідача про часткове залишення позову без розгляду суперечить природі та структурі заявлених позовних вимог, суд відхиляє доводи відповідача в частині помісячного розподілу строків. Натомість, встановивши факт пропуску строку звернення до суду щодо оскарження рішення від 01.09.2023 в цілому та визнавши наведені позивачкою причини неповажними, суд зобов`язаний застосувати наслідки, передбачені частиною третьою статті 123 КАС України, до всього позову.

За таких обставин, позовна заява підлягає залишенню без розгляду в повному обсязі.

Додатково суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду не є остаточним позбавленням особи права на соціальний захист. Відповідно до процесуальних норм адміністративного судочинства та суті пенсійних правовідносин, ухвалення судом рішення про залишення позову без розгляду у зв`язку з неповажністю причин пропуску строку оскарження рішення від 01.09.2023 не позбавляє ОСОБА_1 законного права повторно звернутися до належного територіального органу Пенсійного фонду України із новою заявою та відповідним пакетом документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі незгоди з майбутнім рішенням, діями чи бездіяльністю пенсійного органу за результатами розгляду її нового звернення, позивач не позбавлена можливості оскаржити їх до суду в загальному порядку та в межах установлених законом процесуальних строків, діючи при цьому з належною обачністю та процесуальною дисципліною.

Керуючись статтями 44, 47, 123, 240, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу, що на підставі частини четвертої статті 240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 15-денний строк з дня її постановлення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сіпака