Рішення № 141061302, 20.10.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/11059/20

Провадження № 2/761/118/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Романишеної І.П.

за участю секретаря Гончаренка Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Громадсько-політичної газети «Право на правду», Громадської організації «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2020 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Громадсько-політичної газети «Право на правду», Громадської організації «Партія Шарія» , відповідно до якого заявили наступні позовні вимоги.

Визнати недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивачів інформацію, поширену в ІНФОРМАЦІЯ_3 у Громадсько-політичній газеті «ПРАВО НА ПРАВДУ» за ІНФОРМАЦІЯ_3 опубліковану в статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Зобов?язати відповідачів протягом 5 (п?яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про ОСОБА_1 , ОСОБА_2 шляхом публікації в наступному випуску Громадсько-політичної газети «ПРАВО НА ПРАВДУ» наступного змісту: «Спростування! Заявляємо, що інформація, розміщена у Громадсько-політичній газеті «ПРАВО НА ПРАВДУ» за ІНФОРМАЦІЯ_3 опублікована в статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », наступного змісту: «У вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... дерибаном земель вздовж Вишенського озера Річки Вишні ». «Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об?єднується в руках кінцевого бенефіціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 » є неправдивою та недостовірною. Дані повідомлення повинні сповістити читачам громадсько-політичної газети, що інформація, викладена у статті під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2» у громадсько-політичній газеті «ПРАВО НА ПРАВДУ» за ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , членів їх сім?ї, є недостовірною.

Стягнути з відповідачів на користь позивачів 150 000 грн у відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Короткий зміст та узагальнені доводи позовної заяви.

У Громадсько-політичній газеті «ПРАВО НА ПРАВДУ» за ІНФОРМАЦІЯ_3 опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій згадується ім?я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , членів їх сім?ї, які нібито займаються «дерибаном земель вздовж Вишенського озера річки Вишні» та інша недостовірна інформація.

Зазначена інформація підлягає спростуванню, оскільки є недостовірною та такою, що не відповідає дійсності і негативно впливає на честь, гідність та ділову репутацію позивачів.

У статті зазначено, що «У вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... дерибаном земель вздовж Вишенського озера Річки Вишні». «Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об`єднується в руках кінцевого бенефіціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ». Окрім того, в зазначеній статті розміщені приватні фото позивачів, що підтверджує той факт, що інформація розміщена саме про їх особи. Інформація про ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , членів їх сім?ї в наведеній статті наведена більше ніж два рази, донесена до невизначеної кількості читачів, носить негативний характер та є спотвореною.

Розповсюдження серед невстановленої кількості громадян недостовірної інформації про те, що позивачі та члени їх сім?ї нібито займаються «дерибаном земель вздовж Вишенського озера річки Вишні» є негативною, оскільки на підґрунті даної інформації у стороннього спостерігача складається хибне уявлення про діяльність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Інформація, яка поширена відповідачем безпосередньо стосується позивачів, оскільки в ній стверджується про те, що протиправним способом здійснюють «дерибан землі». Повідомлення і поширення інформації про те, що позивачі «займаються дерибаном земель» не відповідає дійсності, є неправдивою та негативною.

Представник позивачів зазначала у позові, що інформація, яка поширена відповідачами про позивачів не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивачів, її цілком можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночними судженнями. 3 огляду на характер використаних мовних засобів, інформація, яка буда поширена відповідачами, є твердженням про факти, яких не існувало.

Таким чином, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких ніколи не існувало та які не були перевірені відповідачами і які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню. Тому поширення інформації про позивачів як про осіб, які причетні до незаконного привласнення й розкрадання землі, однозначно негативно впливає на суспільну оцінку їх якостей в очах оточуючих, відтак є такою, що порушує право позивачів на повагу до честі, гідності та недоторканість ділової репутації. При цьому, спірні висловлювання набули негативного значення та сприймаються суспільством негативно, створюючи враження, що позивачі діють всупереч законодавства України, що у свою чергу руйнує оцінку ділових і професійних якостей.

Окрім того, представник позивача вказувала, що незаконні дії відповідачів призвели до моральних страждань і душевних переживань позивачів, яку вони оцінюють в 150 000 грн. Враховуючи, що редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. Таким чином, належними відповідачами є Громадсько-політична газета «Право на правду» як друкований засіб масової інформації та Громадська організація «Партія Шарія» як засновник друкованого засобу масової інформації.

Провадження у суді та позиція сторін щодо предмету спору.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2020 року матеріали справи передані для розгляду судді Кондратенко О.О.

Ухвалою суду від 17.04.2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

23.06.2020 року представник позивача подав до суду заяву на виконання вимог ухвали суду від 17.04.2020 року.

На підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2020 року № 01-08-643 щодо повторного автоматичного розподілу справи, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2020 року матеріали справи передані для розгляду судді Макаренко І.О.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.03.2021 року відкрито провадження у даній цивільній справі розгляд якої вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 274 ЦПК України.

На підставі розпорядження керівника апарату Шевченківського районного суду міста Києва від 11.03.2026 року № 01-08-718 щодо повторного автоматичного розподілу справи, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 року матеріали справи передані для розгляду судді Романишеній І.П.

Ухвалою суду від 16.03.2026 року справу прийнято до провадження судді

Романишеної І.П. та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року вирішено перейти з розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін цивільної справи в розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 17.09.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті 20.10.2026 року о 13 год.

Відповідачі не забезпечили явку представників в жодне судове засідання у справі, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались.

Представником позивачів подано до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та письмові пояснення.

Згідно з частиною восьмою статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачами відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Фактичні обставини спірних правовідносин сторін, які вбачаються з матеріалів справи та встановлені судом.

Судом встановлено, що у випуску громадсько-політичної газети «ПРАВО НА ПРАВДУ» за ІНФОРМАЦІЯ_3 опубліковано статтю під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_1» в якій викладено інформацію наступного змісту: «ОСОБА_12 відомий у Вінниці політичний клан. Ці прізвища не сходять зі сторінок місцевих ЗМІ багато років. Нічого дивного: ОСОБА_4 був депутатом міськради чотирьох скликань. Це фактично «хронічний депутат». його брат ОСОБА_10 пішов ще далі, ставши депутатом Верховної Ради VII скликання від «Удару» ОСОБА_13 і VIII скликання від «БПП». Дружина ОСОБА_14 ОСОБА_5 - відома в місті благодійниця, депутатка, економістка власної компанії. Вона побудувала політичну кар?єру в місті й не зупиняється на досягнутому: жінка року, меценатка, громадська діячка. З грудня вона разом із чоловіком організувала «Депутатську кухню». Напекла печива для підтримки людей з інвалідністю - віддала її на благодійність, за що вже через кілька років ОСОБА_5 отримала премію від мерії й одразу віддала її на благодійність. Чарівно, чи не так? Але у вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... деребаном земель вздовж Вишенського озера річки Вишні.»….. Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об`єднуються в руках кінцевого бенефенціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ».

Згідно долучених до позову відомостей з державного реєстру друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності засновником громадсько-політичної газети «ПРАВО НА ПРАВДУ» є Громадська організація «Партія Шарія».

Позивачі вважають, що наведені у статті висловлювання, а саме «У вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... дерибаном земель вздовж Вишенського озера Річки Вишні». «Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об?єднується в руках кінцевого бенефіціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 » містять недостовірну інформацію щодо них, а також порушують їх честь, гідність та ділову репутацію, оскільки в ній стверджується про начебто незаконну діяльність позивачів, яка нібито полягає у шахрайських діях та корупційних схемах.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 461/9631/15-ц зазначено, що тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, §188, ЄСПЛ, від 06.10.2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацією та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо пересічної особи, на відміну від якої публічна особа неминуче та свідомо йде на те, щоб усі її слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, від 15.07.2010 року.).

У постанові Верховного Суду від 10.12.2025 року у справі № 161/727/25 зазначено, що політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Оскільки позивач обіймав високу посаду в системі державного управління, відповідно, його особа та діяльність становлять суспільний інтерес, саме тому позивач в силу публічності його посади відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Верховний Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19.06.2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07.11.2008 року, №56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23.09.1994 року, № 15890/89).

Відповідно до частини першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 року в справі № 200/20351/18 вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц зазначено, що: «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)».

У постанові Верховного Суду від 23.07.2020 року у справі № 607/5713/17 зазначено, що «установивши, що вжиті в оскаржуваній публікації відповідачем висловлювання про те, що позивачів «...підозрюють у корупційних діяннях...», в їх діях міститься «...корупційна складова...», за позивачем ОСОБА_2 тягнеться «...серйозний корупційний шлейф...» відображають лише власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У постанові від 27.10.2021 року у справі № 490/9966/19 Верховний Суд зазначив: «Встановивши, що у контексті оскаржуваної інформації у цілому, з огляду на використані мовно-стилістичні засоби, вона має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень осіб, які виступають у вказаному відеосюжеті, їх особистому сприйнятті діяльності певного кола відомих діячів м. Миколаєва, не містить однозначного твердження про факт вчинення позивачем конкретного кримінального правопорушення, відповідність дійсності та правдивість цієї інформації не може бути піддана перевірці, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позовних вимог».

У постанові Верховного Суду від 29.07.2020 року у справі № 607/2775/17 вказано, що «суспільство також має право на отримання інформації яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності з одного боку, а з іншого була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб. За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина. Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя. У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, правильно встановивши обставини справи, дослідивши докази у справі в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки позивач не довів, що інформація, поширена відповідачем, була спрямована на приниження його честі, гідності та ділової репутації, така інформація носить характер критики посадових осіб, у тому числі й позивача, який є публічною особою, межа допустимої критики якої є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. У спірній статті відповідача були використані оціночні судження, що відповідно до статті 277 ЦК України та статті 30 Закону України «Про інформацію» не підлягають спростуванню. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення відповідачем принципу презумпції невинуватості особи та звинувачення його у протизаконних діях, без підтвердження такої інформації належними доказами, а також поширення недостовірної, неправдивої образливої інформації відносно нього, який перебуває у публічному статусі депутата місцевої ради та є законослухняним громадянином, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач публічно звинуватив позивача у вчиненні злочину, викладена у спірній статті інформація є політичною критикою у контексті діяльності позивача, як депутата місцевої ради. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб. Посадова особа органу державної влади, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи».

Предметом судового оскарження у цій справі є такі висловлювання, поширені у тексті статті:

«ОСОБА_12 відомий у Вінниці політичний клан. Ці прізвища не сходять зі сторінок місцевих ЗМІ багато років. Нічого дивного: ОСОБА_4 був депутатом міськради чотирьох скликань. Це фактично «хронічний депутат». його брат ОСОБА_10 пішов ще далі, ставши депутатом Верховної Ради VII скликання від «Удару» ОСОБА_13 і VIII скликання від «БПП». Дружина ОСОБА_11 - відома в місті благодійниця, депутатка, економістка власної компанії. Вона побудувала політичну кар?єру в місті й не зупиняється на досягнутому: жінка року, меценатка, громадська діячка. З грудня вона разом із чоловіком організувала «Депутатську кухню». Напекла печива для підтримки людей з інвалідністю - віддала її на благодійність, за що вже через кілька років ОСОБА_5 отримала премію від мерії й одразу віддала її на благодійність. Чарівно, чи не так? Але у вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... деребаном земель вздовж Вишенського озера річки Вишні.»….. Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об`єднуються в руках кінцевого бенефенціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ».

Як зазначено в позовній заяві, позивачі вбачають підстави для звернення до суду в тому, що згадування їхніх імен у зв`язку з протиправною діяльністю підриває їхній професійний авторитет і завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації.

Водночас самі позивачі наголошують на публічності, зокрема у позові, ОСОБА_1 зазначається як активний громадський діяч, колишній депутат Вінницької міської ради та керівник державних підприємств, а ОСОБА_2 як депутат Вінницької обласної ради, волонтерка та очільниця громадських організацій.

З огляду на такий публічний статус, позивачі підлягають ширшій межі допустимої критики та підвищеній увазі з боку суспільства та преси. Особи, чия діяльність є публічною, неминуче стають об`єктом прискіпливого контролю й оцінки власних слів та вчинків, відтак вони зобов`язані усвідомлювати та толерувати різні за змістом провокативні висловлювання преси.

Позивачі вважають фактичними судженнями наступні висловлювання у спірній статті: «У вільний від позитивних вчинків час сім?я політиків займається... дерибаном земель вздовж Вишенського озера Річки Вишні». «Правила дерибану вже багато років не змінюються. Ділянки по 10 соток або близько того виписуються на родичів і друзів, а потім об?єднується в руках кінцевого бенефіціара. Так, щасливими власниками ділянок в зеленій зоні стали сам ОСОБА_4 та його дружина ОСОБА_5 . Елітні землі дісталися й спостерігачам на виборах в народні депутати від ОСОБА_6 : ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ».

Надаючи правову кваліфікацію поширеній інформації, суд виходить із того, що позивачі мають статус публічних осіб, у зв`язку з чим їхня діяльність перебуває у фокусі правомірного суспільного інтересу. Оспорювані фрагменти публікації у взаємозв`язку з іншими доводами наведеними у статті містять оціночні судження щодо дій публічних осіб, які за своєю правовою природою не підлягають спростуванню.

Зазначена у статті інформація не містить чітких, категоричних тверджень про вчинення позивачами конкретних протиправних діянь. Тези статті, зокрема щодо використання висловлювань про «дерибан земель вздовж Вишенського озера» та обставин набуття земельних ділянок, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів, зокрема публіцистичної лексики (слово «дерибан»), іронії («у вільний від позитивних вчинків час», «щасливими власниками») та елементів гіперболізації, є оціночними та критичними висловлюваннями щодо дій позивачів як публічних осіб.

Використане у тексті статті слово «дерибан» є розмовним, яке не має законодавчо визначеного юридичного визначення. Дане словосполучення виражає суб`єктивну оцінку та критичне ставлення автора до процесів землекористування, а не констатує конкретний доведений юридичний факт вчинення злочину.

Здійснюючи правовий аналіз спірних правовідносин, суд також зазначає, що в тексті оскаржуваної статті відсутні будь-які відомості щодо відкритих чи завершених кримінальних проваджень, дати набуття правовстановлюючих документів, а також ідентифікації конкретних земельних ділянок за їхніми кадастровими номерами. Автор публікації не наводить достовірних фактичних тверджень про вчинення позивачами конкретних протиправних діянь, які підлягали б перевірці та спростуванню.

З огляду на викладене, відсутність у тексті посилань на конкретні факти свідчить про те, що матеріал не спрямований на констатацію доведених обставин, а є вільним вираженням суб`єктивної думки та критичною оцінкою загальних процесів землекористування в рекреаційній зоні.

Наведені у статті відомості стосуються питань розпорядження рекреаційними ресурсами територіальної громади (земельною зоною вздовж Вишенського озера), що становить предмет підвищеного суспільного інтересу.

Оскільки позивачі є публічними особами, їхня діяльність перебуває в зоні підвищеного громадського контролю, а висловлювання автора є спробою привернути увагу суспільства до актуальних проблем місцевого значення.

Застосовуючи стандарт свободи вираження поглядів та враховуючи практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду щодо межі допустимої критики політиків і громадських діячів, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувані оціночні судження не перетворилися на навмисне дискредитування чи поширення завідомо неправдивих відомостей, а складають допустиму критику в умовах відкритої публічної дискусії.

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Публікація, яка є предметом судового розгляду, за своєю правовою природою є оціночним судженням, оскільки не містить категоричних стверджувальних тверджень, а являє собою вираження суб`єктивної думки автора щодо обставин виділення земельних ділянок, що становить предмет правомірного суспільного інтересу. Незважаючи на певну провокативність викладу, оспорювана інформація водночас не виходить за межі загальноприйнятих норм суспільної моралі, а використані у статті висловлювання не мають образливого характеру, не принижують честь і гідність позивачів.

Окрім цього, зважаючи на статус публічних осіб позивачів, межі допустимої критики яких є ширшими, використання їхніх імен у статті відповідача відповідає вимогам статті 296 ЦК України та не є порушенням їхніх немайнових прав, відтак відсутні правові підстави для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивачів.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 277, 280, 297, 299 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 15, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 354-355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Громадсько-політичної газети «Право на правду», Громадської організації «Партія Шарія» про захист честі, гідності та ділової репутації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 ;

Громадсько-політична газета «ПРАВО НА ПРАВДУ», 01034, м. Київ, вуд.. Ярославів Вал, буд. 33-б, оф. 4;

Громадська організація «Партія Шарія», ЄДРПОУ 43203951, 01034, м. Київ, вуд. Ярославів Вал, буд. 33-б, оф. 4.

Повний текст судового рішення складено 30.10.2026 року.

СУДДЯ І.П. РОМАНИШЕНА