Постанова № 14106096, 25.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №2.11.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 січня 2011 року Справа № 2а-9320/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Захарової О.В.

при секретарі судового засідання: Білоконі Д.І.

за участю:

представника позивача: Степаненко О.А. (довіреність від 13.09.2010 №14-271 д)

представників відповідача: Білаш Л.І. (довіреність від 04.01.2011 № 6)

Гнатішиної Л.Ю. (довіреність від 24.01.2011 № 8)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції в м.Свердловську Луганської області про визнання незаконними дій щодо змінення призначення платежу за платіжними дорученнями, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2010 № 00011711640/0, зобовязання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01 грудня 2010 року позивач Державне підприємство «Свердловантрацит» звернувся з позовом до Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2010 № 00011711640/0 на суму 1055983,75 грн. 10% штраф за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість, як таке, що прийнято з порушенням норм діючого законодавства.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, про що надав суду письмову заяву про доповнення позовних вимог, яка приєднана судом до матеріалів справи (а.с.63-64), доповнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд визнати незаконними дії відповідача щодо змінення призначення платежу у відповідності до п. 7.7 ст. 7 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" за платіжними дорученнями № 116 від 31.03.2010 на суму 4593333,33 грн., № 124 від 31.03.2010 на суму 866666,67 грн., № 145 від 01.04.2010 на суму 1909266,67 грн., № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., № 146 від 21.04.2010 на суму 1322,09 грн., № 148 від 23.04.2010 на суму 3990000 грн.; зобовязати відповідача суми, сплачені за платіжними дорученнями № 116 від 31.03.2010 на суму 4593333,33 грн., № 124 від 31.03.2010 на суму 866666,67 грн., № 145 від 01.04.2010 на суму 1909266,67 грн., № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., № 146 від 21.04.2010 на суму 1322,09 грн., № 148 від 23.04.2010 на суму 3990000 грн. зарахувати відповідно призначенню платежу; визнати недійсним та скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 19.11.2010 №00011711640/0 на суму 1055983,75 грн. 10% штраф за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Представник позивача суду пояснив, що платіжними дорученням ДП "Свердловантрацит" були перераховані кошти згідно з постановою Кабінету Міністрів України N270 від 7.03.2002, при цьому у платіжних дорученнях зазначено призначення платежу «ПДВ згідно постанови КМУ №270 від 07.03.2002». Кошти для розрахунків з податку на додану вартість, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у пункті 7 постанови "Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості". Ці кошти, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у цьому пункті. Стягнення коштів із зазначеного рахунка може здійснюватися відповідно до вимог пункту 3.2.2 статті 3.2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунка відповідно до законодавства. Представник позивача зазначив, що ДП "Свердловантрацит" здійснив оплату поточних (за березень 2010 року) податкових зобов'язань відповідно до зазначеної постанови, тому у будь-якому випадку податкова інспекція у м. Свердловську не мала права скерувати зазначені кошти в рахунок сплати податкових зобов'язань інших податкових періодів. Тому суми, сплачені згідно таких платіжних доручень повинні бути скеровані у сплату податкових зобовязань згідно декларації за березень 2010 року, а не у сплату декларації за лютий 2010 року, як це зроблено відповідачем. Крім того, судовими рішеннями визнано незаконними дії відповідача щодо розподілу та спрямування сум ПДВ, сплачених платіжними дорученнями № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., зобовязано ДПІ в м.Свердловську зарахувати сплачені платежі відповідно до призначення платежу, однак відповідачем судові рішення не виконуються, та виноситься податкове повідомлення рішення без урахування судових рішень.

У судовому засіданні представники відповідача уточнені позовні вимоги не визнали, суду пояснили, що відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2002 № 270 суми ПДВ, отримані від споживачів за поставлену вугільну продукцію, підприємства вугільної промисловості (далі - платник податку) перераховують не пізніше наступного операційного дня на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий у відповідній установі банку, для розрахунків з податку па додану вартість. У міру надходження коштів на зазначений поточний рахунок платник податку спрямовує їх на сплату податку па додану вартість в державний бюджет. Кошти для розрахунків з ПДВ, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, використовуються лише в порядку і за напрямами. визначеними у цьому пункті. Обов'язок щодо зазначення в платіжних дорученнях призначення платежу «згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.02» був визначений з метою контролю з боку органів державної податкової служби перерахувань до бюджету сум ПДВ, отриманих від споживачів за поставлену вугільну продукцію. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2002 № 270 не встановлює для підприємств вугільної промисловості яких-небудь змін щодо декларування податкових зобов'язань по ПДВ. За таких обставин, сплачені позивачем у спірний період суми з призначенням платежу „Постанова КМУ № 270" декларувалися платником податку згідно положень Закону України № 2181 від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платі пі кін податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР „Про податок па додану вартість". Підприємством узгоджена сума податкового зобов'язання в розмірі 10622269,00 грн. не була сплачена у встановлений п.п. 5.3.1. п.п. 5.3 ст.5 Закону України №2181 строк, тобто сплачуючи певну суму коштів з посиланням на Постанову КМУ № 270 платник сплачує саме податкові зобовязання самостійно визначені платником податків у податковій декларації з ПДВ. Враховуючи зазначене, просили у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено, що справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.

Справи про скасування податкових повідомлень-рішень відносяться до юрисдикції адміністративних судів, оскільки учасником спору є суб'єкт владних повноважень (орган державної податкової служби) та наділений владними повноваженнями.

Позивач Державне підприємство «Свердловантрацит» зареєстровано виконавчим комітетом Свердловської міської ради 24.04.2003 (а.с. 55), згідно довідки № 270 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України має правовий статус субєкта юридична особа (а.с. 48).

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» № 509 державні податкові інспекції в містах забезпечують застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених цим законом та іншими законодавчими актами за порушення податкового законодавства; проводять перевірки фактів приховування і заниження сум податків та зборів в порядку, встановленому цим законом та іншими законами України, а відповідно до п.1 ст.8 Закону України № 509 податкова адміністрація здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно ст. 11 Закону № 509 органи ДПІ у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановленому законами, мають право:

- здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів, незалежно від способу їх подачі;

- застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів суми недоїмки, пені, у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до ст. 13 Закону № 509, посадові особи органу ДПС зобов'язані дотримуватися Конституції і Законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів підприємств, забезпечувати виконання покладених на ДПС функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

В судовому засіданні встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Свердловську Луганської області була проведена невиїзна документальна перевірка ДП «Свердловантрацит» з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобовязань до бюджету, за результатами якої складений акт від 10 листопада 2010 року №1302-15-10-32355669 (а.с. 34).

Згідно висновків акту перевірки від 10 листопада 2010 року №1302-15-10-32355669, встановлено порушення позивачем п.5.3. ст. 5 Закону України від 21.12.2000р. № 2181- 111 „Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платником податків ДП «Свердловантрацит» протягом граничних строків несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобовязання з податку на додану вартість (код бюджетної класифікації 14010100).

У звязку з чим ДПІ в м. Свердловську складено розрахунок штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати узгоджених сум податкових зобов'язань, та за затримку встановленого граничного терміну сплати до 30-ти календарних днів у розмірі 10% погашеної суми податкового боргу нарахована штрафна санкція у розмірі 1055 983,75 грн. (а.с. 35).

Відповідно до п. п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 11.12.2000 № 2181-ІІІ (зі змінами та доповненнями) у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

- при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку плати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу;

- при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем фактичного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі 50 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Приписами зазначеної норми визначено, що розмір штрафних (фінансових) санкцій залежить від фактично сплаченої суми податкового зобов'язання та кількості днів прострочення.

Судом встановлено, що 19.11.2010 ДПІ в м. Свердловську Луганської області було винесене податкове повідомлення-рішення, яким до Державного підприємства "Свердловантрацит" були застосовані передбачені п. п. 7.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штрафні санкції за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а саме податкове повідомлення-рішення № 0001171640/0 на суму 1 055 983,75 грн. (10% від погашеної суми податкового боргу) (а.с. 33).

З даних акту невиїзної документальної перевірки від 10 листопада 2010 року №1302-15-10-32355669 та пояснень сторін вбачається, що обєктом застосування штрафних санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням стала сплата позивачем сум податку на додану вартість за платіжними дорученнями № 116 від 31.03.2010, № 124 від 31.03.2010, № 145 від 01.04.2010, № 1507 від 12.04.2010, № 1528 від 13.04.2010, № 146 від 21.04.2010, № 148 від 23.04.2010 (а.с. 26-32).

Як вбачається із наданих суду платіжних доручень, в графі «призначення платежу» позивачем зазначене призначення платежу, а саме:

-в платіжному дорученні № 116 від 31.03.2010 ПДВ згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. КФК 14010100 (а.с.31);

-в платіжному дорученні № 124 від 31.03.2010 ПДВ згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. КФК 14010100 (а.с.32);

-в платіжному дорученні № 145 від 01.04.2010 ПДВ згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. КФК 14010100 (а.с.30);

-в платіжному дорученні № 146 від 21.04.2010 ПДВ згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. КФК 14010100 (а.с.27);

-в платіжному дорученні № 148 від 23.04.2010 ПДВ згідно Постанови КМУ № 270 від 07.03.2002 р. КФК 14010100 (а.с.26);

-в платіжному дорученні № 1507 від 12.04.2010 ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 108/1-06 від 28.07.2006 за квітень 2010 (а.с.29);

-в платіжному дорученні № 1528 від 13.04.2010 ПДВ згідно графіку сплати розстроченого податкового боргу по договору розстрочки № 23 від 19.12.2006 за квітень 2010 (а.с.28).

Відповідачем здійснено розподіл сум сплачених платіжними документами № 116 від 31.03.2010 на суму 4593333,33 грн., № 124 від 31.03.2010 на суму 866666,67 грн., № 145 від 01.04.2010 на суму 1909266,67 грн., № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., № 146 від 21.04.2010 на суму 1322,09 грн., № 148 від 23.04.2010 на суму 3990000 грн. на погашення податкового боргу та погашення пені, про що свідчать корінці повідомлень (а.с. 56-57).

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року № 270, яка набрала чинності з 2 квітня 2002 року, були внесені зміни в постанову Кабінету Міністрів України № 892 від 5 червня 2000 року “Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості”.

Пунктом 7-1 постанови Кабінету Міністрів України № 892 (в редакції постанови № 270) визначено, що суми податку на додану вартість, отримані від споживачів за поставлену вугільну продукцію, підприємства вугільної промисловості (далі - платник податку) перераховують не пізніше наступного операційного дня на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, відкритий у відповідній установі банку, для розрахунків з податку на додану вартість. У міру надходження коштів на зазначений поточний рахунок платник податку спрямовує їх на сплату податку на додану вартість в державний бюджет і на поточні розрахунки з постачальниками за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, та з іншими кредиторами, визначеними пропорційно частці сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, належних до сплати в державний бюджет, та сум податку, належних до сплати постачальникам, за підсумками місяця, що передує місяцю, в якому проводився такий розподіл.

Під час проведення розрахунків з податку на додану вартість з постачальниками та іншими кредиторами за поставлені в поточному місяці товари (роботи, послуги), необхідні для виробництва вугільної продукції, в платіжному документі у графі "Призначення платежу" платник податку робить такий запис: "Кошти для розрахунків з бюджетом з податку на додану вартість згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2002 року № 270" зазначені кошти перераховуються на відкритий кожному такому постачальнику (іншому кредитору) рахунок у відповідній установі банку.

Під час здійснення платежу в оплату вартості товарів (робіт, послуг) у платіжному документі робиться така відмітка: "Платіж згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07 березня 2002 року N 270".

Кошти для розрахунків з податку на додану вартість, зараховані на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, використовуються лише в порядку і за напрямами, визначеними у пункті 7 постанови "Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості".

Стягнення коштів із зазначеного рахунка може здійснюватися відповідно до вимог пункту 3.2.2 статті 3.2 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинному на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідальність за цільове використання коштів несе власник зазначеного рахунка відповідно до законодавства.

Законом України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, і серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Посилання представника відповідача на правомірність зарахування сплаченої позивачем суми в порядку календарної черговості виникнення податкового боргу згідно пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є незмістовними, з наступних підстав.

Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобовязань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобовязань і погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях.

Згідно з п. п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Статею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобовязань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обовязком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобовязань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобовязань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобовязань або податкового боргу, визначених платником податків.

Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений субєкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобовязань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обовязок, належить саме позивачу.

Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.

Так, згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Частиною 1 статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. За частинами 1, 2, 6, 7 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності, діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 321 Цивільного кодексу України встановила, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу, а саме: у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Частинами 1, 5 статті 19 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються. Згідно частини 7 статті 66 Господарського кодексу України держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.

Так, норми підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7, пункту 10.1 статті 10, підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 зазначеного Закону уповноважують податковий орган на здійснення самостійних заходів з погашення податкового боргу за платника податків (а не через нього, як у даному випадку, при самостійному виконанні таким платником свого конституційного обов'язку по сплаті сум податку) шляхом винесення безпосередньо податковим органом як органом стягнення: рішення про стягнення активів, надіслання банку, обслуговуючому платника, платіжної вимоги на суму податкового боргу, складення та надіслання платнику податків повідомлення про здійснення перерозподілу суми, що сплачена платником податку саме в погашення податкового боргу, окремо на погашення пені та інше. В матеріалах справи відсутні докази, які-б свідчили про складення податковим органом будь-яких із вищенаведених документів. Відповідно до норм Конституції та законів України податковий орган зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 2 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року N 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» на державні податкові інспекції покладено виконання функцій з забезпечення обліку платників податків, інших платежів, правильності обчислення і своєчасності надходження цих податків, платежів.

На виконання покладених на податкові органи функцій наказом Державної податкової адміністрації України від 18 липня 2005 року № 276 було затверджено Інструкцію про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 серпня 2005 року за № 843/11123. Наведена Інструкція також не містить у собі положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу, визначеного платником податку у платіжних документах, та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.99 року № 679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 року № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного вбачається, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України, належить виключно платнику.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобовязань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно правовим актом, тобто, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобовязань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, у звязку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобовязань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.

Так, у податкового органу відсутні повноваження змінювати призначення платежу, яке було визначене самостійно платником податків у платіжних дорученнях під час виконання ним свого конституційного обов'язку по своєчасній сплаті сум податкових зобов'язань та направляти такі суми при веденні оперативного обліку платежів на погашення податкового боргу за інший податковий період. Змінюючи напрямок платежу, визначеному платником податків у платіжному документі, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, встановлений законом.

При тому, що підприємством вказано в платіжних дорученнях призначення платежу, податковою інспекцією безпідставно, відповідні платежі були спрямовані на погашення податкового боргу, який виник за попередні податкові періоди.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог, як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для задоволення позову.

Щодо дій відповідача по розподілу та спрямуванню сум ПДВ, сплачених платіжними дорученнями № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки судовими рішеннями, що набрали законної сили (а.с. 10-21) встановлена незаконність дій відповідача щодо розподілу та спрямування сум ПДВ, сплачених платіжними дорученнями № 1507 від 12.04.2010 на суму 102420,43 грн., № 1528 від 13.04.2010 на суму 6460, 78 грн., зобовязано ДПІ в м. Свердловську зарахувати сплачені платежі відповідно до призначення платежу та скасоване податкове повідомленнярішення, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При прийнятті рішення суд керується нормами матеріального права, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства “Свердловантрацит” задовольнити частково.

Визнати незаконними дії Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області щодо розподілу та спрямування сум податку на додану вартість, сплачених платіжними дорученнями № 124 від 31.03.2010 на суму 866666,67 грн., № 116 від 31.03.2010 на суму 4593333,33 грн., № 145 від 01.04.2010 на суму 1909266,67 грн., № 146 від 21.04.2010 на суму 1322,09 грн., № 148 від 23.04.2010 на суму 3990000,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Свердловську Луганської області від 19.11.2010 № 00011711640/0 на суму 1055983,75 грн.

Зобовязати Державну податкову інспекцію в м. Свердловську Луганської області зарахувати суми, сплачені ДП “Свердловантрацит” за платіжними дорученнями № 124 від 31.03.2010 на суму 866666,67 грн., № 1116 від 31.03.2010 на суму 4593333,33 грн., № 145 від 01.04.2010 на суму 1909266,67 грн., № 146 від 21.04.2010 на суму 1322,09 грн., № 148 від 23.04.2010 на суму 3990000,00 грн. відповідно до призначення платежу.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства “Свердловантрацит” судові витрати у сумі 1,70 грн. (одна гривня 70 коп.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено і підписано 28 січня 2011 року.

Суддя О.В. Захарова