Рішення № 141058343, 27.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/6544/26

Провадження № 2/466/4077/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

27 жовтня 2026 року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Білінської Г.Б.

секретаря судового засідання Богуш Ю.С.

за участю: прокурора Андрусишин-Кнут М.О.

представника позивача Миргорода В.В.

представника третьої особи Дерефінки Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом Виконавчого комітету Львівської міської ради, як органу опіки та піклування (правонаступник Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради) в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальна установа «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2026 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, як орган опіки та піклування, звернулася до суду з позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ОСОБА_2 , третя особа: Комунальна установа «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2026 року задоволено клопотання про заміну позивача. Судом замінено первісного позивача у справі Шевченківську районну адміністрацію Львівської міської ради на її правонаступника щодо здійснення функцій органу опіки та піклування Виконавчий комітет Львівської міської ради (код ЄДРПОУ 26256622). Заміна відбулася на підставі ст. 55 ЦПК України у зв`язку із набранням чинності 05.08.2026 Законом України № 2541-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей», яким частину першу ст. 56 Цивільного кодексу України викладено в новій редакції та визначено, що органами опіки та піклування є виконавчі комітети міських, селищних, сільських рад. Також вказаною ухвалою, відповідно до вимог ст. 56 ЦПК України та ч. 2 ст. 45 ЦПК України, залучено до участі у справі прокурора Галицької окружної прокуратури м. Львова для забезпечення захисту прав дитини.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що матір`ю неповнолітнього ОСОБА_1 є ОСОБА_2 , батько дитини ОСОБА_1 помер. 09.07.2026. Відділом «Служба у справах дітей» спільно з фахівцями здійснено візит за місцем проживання дитини. Встановлено, що ОСОБА_2 та ще троє сторонніх осіб перебували у стані сильного алкогольного сп`яніння, у квартирі було брудно, повна антисанітарія, відсутнє харчування. Комісією 10.07.2026 прийнято рішення про негайне відібрання дитини через загрозу її життю та здоров`ю. Поведінка матері, яка систематично пиячить та не дбає про сина, становить реальну небезпеку для дитини, у зв`язку з чим позивач просить позов задовольнити.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Прокурор Андрусишин-Кнут М.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наголосивши на необхідності захисту найкращих інтересів дитини та на тому, що відібрання дитини є превентивним і пропорційним заходом у цій ситуації.

Представник третьої особи ОСОБА_4 «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» ЛМР у судовому засіданні позов підтримала. Пояснила, що дитина перебуває у закладі, де їй надається психологічна, медична та соціальна допомога.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, хоча неодноразово та належним чином повідомлялася про час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем проживання. Причини неявки суду не повідомила, заперечень не подала.

Допитаний у судовому засіданні за участю психолога неповнолітній ОСОБА_1 щодо обставин справи суду пояснив та просив суд забрати його від матері.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка бабуся неповнолітнього ОСОБА_5 суду пояснила, що після смерті її сина (батька дитини) відповідачка почала систематично зловживати алкоголем. Матір за дитиною не доглядає, ігнорує його навчання, не готує їсти. Хлопчик проживав у жахливих умовах, недоїдав, постійно бачив у квартирі п`яних сторонніх осіб. Бабуся дуже переживає за онука та має щире бажання в майбутньому оформити над ним опіку, однак наразі потребує часу для проведення ремонту та облаштування свого будинку для створення безпечних умов проживання хлопчика. Тому, до моменту вирішення житлового питання, вона вважає за доцільне перебування онука в КУ «Рідні», оскільки повернення дитини до матері є вкрай небезпечним.

Вислухавши пояснення учасників судового процесу, покази дитини, свідка, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Батько дитини, ОСОБА_6 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть.

Згідно з актом оцінки рівня безпеки дитини та актом обстеження умов проживання від 09.07.2026, за місцем проживання зафіксовано антисанітарію, відсутність продуктів харчування. Мати дитини та троє сторонніх осіб перебували у стані сильного алкогольного сп`яніння. За результатами оцінки, комісія дійшла висновку, що поведінка матері (аморальний спосіб життя, систематичне невиконання батьківських обов`язків) становить реальну загрозу для життя і здоров`я хлопчика, внаслідок чого 10.07.2026 було прийнято рішення про негайне відібрання дитини.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У зв`язку з неналежним виконанням матір`ю своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, між сторонами виникли спірні правовідносини щодо особистих немайнових прав і обов`язків батьків відносно дітей, що регулюються нормами Сімейного кодексу України.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дітей, їх фізичний, духовний та моральний розвиток; поважати дитину, забезпечувати здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 цього ж Кодексу, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, якщо вони ухиляються від виконання обов`язків по вихованню дитини, є хронічними алкоголіками, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Як зазначено в ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

В статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Держава надає батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей, захищає права сім`ї.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно ч. 1 ст. 170 Сімейного кодексу України, закріплено загальні положення про відібрання дітей від батьків без позбавлення їх батьківських прав. Так, суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам за їх бажанням або органові опіки та піклування.

У відповідності до вказаного положення відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 164 СК України. А саме: батьки ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. А також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Відповідно до п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 р. № 866 «Про питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» визначено, що у разі, якщо виникла безпосередня загроза життю або здоров`ю дитини, орган опіки та піклування, якому стало відомо про це, приймає рішення про негайне відібрання дитини у батьків або осіб, які їх замінюють.

У відповідності до роз`яснень, наданих в п.п. 16 і 18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд одним з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст. 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Європейський суд у своєму рішенні у справі «Гаазе проти Німеччини» (заява від 08 квітня 2004 року № 11057/02) зазначив, що згідно з усталеною прецедентною практикою суду, взаємне почуття між батьками і дитиною від того, що вони постійно перебувають разом, становить важливий елемент сімейного життя, тому національні заходи, що перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке перешкоджають реалізації такого почуття, дорівнюють втручанню у право, яке захищається статтею 8 Конвенції.

Частиною 1 та 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

В преамбулі до Конвенції про права дитини, зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні.

Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що матір ОСОБА_2 неналежним чином виконує свої обов`язки відносно своєї дитини, не усвідомлює своєї материнської ролі у житті сина, порушує права дитини на проживання у сім`ї, тобто по своїй вині ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, покладених на неї чинним законодавством України, а тому з метою захисту прав та інтересів дитини, суд вважає за доцільне відібрати неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав.

Щодо вирішення питання про стягнення аліментів у зв`язку із прийняттям позитивного рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 Сімейного кодексу України при задоволенні позову про відібрання дитини, без позбавлення батьківських прав, суд вирішує питання про стягнення з неї аліментів на дитину.

Тобто, законодавцем прописано пряму імперативну норму права щодо одночасного вирішення питання про стягнення аліментів при задоволенні позову про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

У відповідності до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Цей обов`язок є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька.

Згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Статтями 183 та 184 СК України передбачено способи стягнення аліментів: у частці від заробітку або у твердій грошовій сумі та підстави стягнення аліментів одним із таких способів.

Так, згідно ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України за 2026 рік», встановлено з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3209 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2817 гривень; дітей віком від 6 до 18 років - 3512 гривень.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти усіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу змагальності та однакової відповідальності обох батьків за виховання умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У відповідності до ч. 1 ст. 161 ЦПК України, судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Згідно з п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

В судовому засіданні встановлено, що дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає у Комунальній установі «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради. Відповідач ухиляється від виконання даного обов`язку, матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.

При визначенні розміру аліментів, суд враховує стан здоров`я дитини, матеріальне становище та стан здоров`я платника аліментів, а також інші обставини, які мають істотне значення для справи, а тому приходить до висновку про необхідність присудження аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 заробітку /доходу/ платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що підлягає індексації згідно закону, та не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з часу звернення до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків ... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п. 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та п. 23 рішення ЄСПЛ у справі «Гурепка проти України» наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів і вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Справа "Серявін та інші проти України" № 4909/04 §58 ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Згідно п. 1, 5 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць та відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір. Оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», а тому із відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 76, 81, 82, 83, 89, 95, 141, 263, 265, 267, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Відібрати неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав.

Стягувати з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , та проживання: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Комунальної установи «Центр соціальної підтримки дітей та сімей «Рідні» Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 43893150, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 204-Б, прим. 137, в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, що підлягає індексації згідно закону, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову з 17 липня 2026 року, до досягнення дитиною повноліття.

В разі зміни місця перебування дитини у фізичної чи юридичної особи таке стягнення продовжувати проводити на користь фізичної або юридичної особи за місцем її перебування.

Допустити негайне виконання рішення в частині відібрання дитини та стягнення аліментів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , та проживання: АДРЕСА_2 , в дохід держави судовий збір в розмірі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду може бути оскаржено до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г. Б. Білінська