Рішення № 141057432, 29.10.2026, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 204/12769/25

Провадження 2/206/1266/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року Самарський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Худайкуловій А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

за участю :

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що 30 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) № 30.03.2025-100000757, відповідно до умов якого позичальнику ( ОСОБА_1 ) надано кредит у розмірі 7 000,00 гривень. Умовами Договорами позичальнику надано кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту 30 березня 2025 року; сума кредиту 7 000,00 гривень; строк, на який надається кредит 217 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту 01 листопада 2025 року; продовження (елонгація, пролонгація) строку кредитування/строку виплати кредиту/строку договору не передбачена. Процентна ставка «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана за наданням кредиту 9 % від суми кредиту та дорівнює 630,00 гривень. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості 630,00 гривень у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Неустойка 105,00 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. ТОВ «Споживчий центр» надав ОСОБА_1 кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 4441-11ХХ-ХХХХ-9220. Так, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі перерахувавши кошти у сумі 7 000,00 гривень позичальнику. В той же час, ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 01 листопада 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 20 190,00 гривень, яка складається з: 7 000,00 гривень тіло кредиту; 8 430,00 гривень заборгованість по процентах; 1 260,00 гривень додаткова комісія (за обслуговування кредитної заборгованості); 3 500,00 гривень неустойка. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року у розмірі 20 190,00 гривень та судовий збір у сумі 2 422,40 гривень.

Не погоджуючись з обставинами викладеними в позовній заяві відповідачем ОСОБА_1 було подано відзив на позовну заяву, який обґрунтований тим, що в справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 не встановлено з якого саме телефону було надано заяву до фінансової компанії ТОВ «Споживчий центр» на надання кредитного договору № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року. В справі не з`ясовано кому саме належить цей мобільний телефон, який було використано для отримання кредиту. Також, ОСОБА_1 зазначила у відзиві, що на час укладення зазначеного вище кредитного договору вона була одружена з громадянином України ОСОБА_3 . На час укладення кредитного договору ОСОБА_1 знаходилася в декретній відпустці по догляду за дитиною. Свій картковий рахунок вона не контролювала, так як не виникало такої потреби. Її картковий рахунок був підв`язаний за телефоном НОМЕР_1 та телефоном НОМЕР_2 . Колишній чоловік відповідача ОСОБА_3 мав при собі для особистого користування телефон НОМЕР_1 , під який була підв`язана банківська картка ОСОБА_1 . Оскільки відповідач ОСОБА_1 знаходилась в декретній відпустці і не контролювала свою банківську картку, то її чоловік в тайні від неї, таємно використав її банківську картку через свій мобільний телефон. Коли відповідачу стали приходити дзвінки на її мобільний телефон НОМЕР_2 , що підв`язаний під її банківську картку, то вона здивувалася, що їй постійно дзвонять мікро фінансові установи за якесь невідоме їй кредитування. ОСОБА_1 ніяких кредитів в мікро фінансових установах не брала і догадки не мала хто міг їх взяти за її банківською карткою. Коли ОСОБА_1 хотіла по даному питанню йти в поліцію для з`ясування фактів шахрайства, то її колишній чоловік ОСОБА_3 повідомив її, що це він взяв кредити в мікро фінансових установах для гри на автоматах. Крім того, відповідач зазначила, що ніяких повідомлень від ТОВ «Споживчий центр» про затримку сплати кредиту від фінансової компанії вона не отримувала, не отримувала й тому рахує, що ТОВ «Споживчий центр» умисно ігнорувало вимоги ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Так, ОСОБА_1 вказала, що грошових коштів за кредитом не отримувала, грошові кошти міг за договором отримати її колишній чоловік ОСОБА_3 . Тому ОСОБА_3 необхідно допитати в судовому засідання в якості свідка, для з`ясування об`єктивної істини справи. Також, відповідач зазначила, що ТОВ «Споживчий центр» не надав первинних документів бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо надання кредитних коштів ОСОБА_1 та виписок по рахунку. Так, кредитний договір між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 не було укладено, умови та правила надання фінансових послуг ТОВ «Споживчий центр» ОСОБА_1 не відомі. Кредитний договір за її підписом до суду не надано, що вимагає застосування у справі вимог ч. 2 ст. 1055 ЦК України. Електронного підпису у відповідача немає. Поміж того, відповідач зазначила, що умови кредитного договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Також, відповідач просила під час розгляду справи по суті застосувати положення Закону України «Про захист прав споживачів». Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила суд відмовити в задоволенні позову ТОВ «Споживчий центр» до неї у зв`язку з тим, що кредитний договір ОСОБА_1 не укладала, не підписувала та не отримувала.

Представником позивача ОСОБА_4 було подано відповідь на відзив, яка обґрунтована тим, що ТОВ «Споживчий центр» було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 7679, 81 ЦПК України. Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повністю заперечує проти позовних вимог, однак не надав жодного доказу на підтвердження своїх заперечень або на спростування доводів позивача. Відтак, за повної відсутності будь-яких доказів з боку відповідача, його заперечення проти позовних вимог мають виключно декларативний характер та не спрямовані на спростування конкретних фактичних обставин, доведених позивачем належними і допустимими доказами. Такі заперечення не відповідають вимогам статті 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, а відтак не є достатніми в силу закону. Натомість позиція Позивача, що підтверджена поданими доказами, є більш аргументованою та вірогідною на відміну від позиції Відповідача, оскільки останній не скористався наданими йому рівними процесуальними можливостями для їх спростування, поставивши під сумнів їх належність, допустимість чи достовірність не подала альтернативних доказів, для підтвердження своєї позиції. Таким чином, заперечуючи щодо отримання відповідачем кредитних коштів, сторона відповідача не подала виписки по рахунках відповідача або клопотання про витребування таких доказів, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Суд не зобов`язаний збирати докази замість сторін або компенсувати їх процесуальну пасивність оскільки це суперечило б принципам змагальності та рівності сторін, закріпленим у статті 12 ЦПК України. Отже, суд має оцінювати докази, подані позивачем, як такі, що є достатніми та переконливими у сукупності, а заперечення відповідача як такі, що не впливають на встановлення фактичних обставин справи. За цих умов врахування поданих позивачем доказів при ухваленні судового рішення є наслідком дотримання принципів змагальності, рівності сторін та верховенства права, а ухвалене на їх підставі рішення відповідатиме вимогам законності й обґрунтованості. Щодо укладання кредитного договору. 30 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: 1) отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії); 2) подання відповідачем Заявки кредитного договору (кредитної лінії); 3) надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору (кредитної лінії). Таким чином, було укладено спірний кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Щодо підписання договору та ідентифікації. Стороною позивача (Кредитодавця) документи, що складають Кредитний договір підписувались електронним підписом. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить їй, або що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростувала належними та допустимими доказами. Також, підписуючи Оферту Відповідач Підтвердила той факт, що розуміє умови на яких укладається договір : Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс-повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер У відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), відповідачем вкотре було підтверджено розуміння та чіткість умов укладання даного договору : Я розумію, що підписую та укладаю кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором (код з смс повідомлення): Для підписання та укладання договору введіть код з смс повідомлення, яке було відправлене на Ваш фінансовий номер Тобто, відповідач підтвердила факт ознайомлення зі змістом кредитного договору та погодилася на відповідні умови кредитування. Також, відповідачем не було надано відомостей щодо оскарження умов кредитного договору у судовому порядку. Щодо видачі коштів відповідачу Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Згідно договору про надання послуг еквайрингу, порядок здійснення платіжної оперіації відбувався за допомогою інформаційного обміну електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами Позивача та надавачем послуг еквайрингу, в свою чергу, відповідні повідомлення не є платіжними інструкціями в розумінні закону України Про платіжні послуги. Отже, Позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у Позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки Позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Відтак, вимога щодо подання Позивачем банківських виписок Відповідача або повних реквізитів його платіжної картки означає покладення на Позивача обов`язку надати інформацію, яка охороняється банківською таємницею та доступ до якої для небанківської фінансової установи прямо заборонений законом. Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних. Визнання такого доказу неналежним та недопустим призводить до правового абсурду, за якого будь-який платіжний документ, сформований відповідно до вимог законодавства про платіжні послуги та нормативних актів Національного банку України, апріорі не може бути використаний як належний доказ у цивільному процесі. Відповідачем при оформленні заявки було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до вищенаведених Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача. Із змісту кредитного договору вбачається, що відповідач самостійно зазначив номер платіжного засобу, на який були перераховані кредитні кошти, а також підтвердив власним підписом достовірність наданих відомостей. Зазначені обставини свідчать не лише про формальне укладення договору, а й про визначення сторонами конкретного способу виконання зобов`язання кредитодавця щодо надання кредиту. Отже, суд має оцінювати докази, подані позивачем, як такі, що є достатніми та переконливими у сукупності. За цих умов не врахування поданих позивачем доказів в сукупності при ухваленні судового рішення є наслідком недотримання принципу верховенства права, а ухвалене на цій підставі рішення не відповідає вимогам законності й обґрунтованості. Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг утримувача має право: - зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного утримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; - не уточнювати номер рахунку та/або код утримувача. У такому разі надавач платіжних послуг утримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення. Зважаючи на наведені норми Закону про платіжні послуги у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов`язання за кредитним договором в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу. Таким чином, виписка по рахунку клієнта, належать до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. Щодо ідентифікації відповідача під час укладання договору Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. ТОВ «Споживчий центр» є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонентаідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. Від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування. Щодо процентів за кредитним договором. Загальні витрати за кредитом є співмірними, враховуючи строк кредитування. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Крім того, Відповідач заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору. Законом України Про споживче кредитування передбачено пункт 5 статті 8, що визначає максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. Також, законом України Про споживче кредитування, передбачено пункт 17 прикінцевих положень, який повністю спростовує доводи відповідача стосовно незаконності розміру процентної ставки. Розділ IV "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17 згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023, яким передбачено наступне: тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Слід звернути увагу, що закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набув чинності 24.12.2023. Отже, враховуюячи дату укладення кредитного договору, денна процентна ставка передбачена договором є застосованою та законною. Щодо розрахунку заборгованості. Матеріали справи не містять жодних розрахунків, які б спростовували правильність розрахунків заборгованості долучених до матеріалів справи позивачем, а за висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 11.07.2018 року у справі №753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору Відповідач не заявляв. Щодо комісії. Комісія пов`язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат. Відповідно до заявки кредитного договору зазначено: «Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит». Отже, комісія за обслуговування пов`язана з наданням ряду перелічених послуг, а саме: 1) організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, 2) забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, 3) забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, 4) забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, 5) консультаційні послуги, 6) інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. Безоплатність надання цих послуг законодавством не встановлена. Договором застережено, що до складу даної комісії не включено послуги, які Кредитодавець зобов`язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства. Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов`язується їх виконувати. За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача. Щодо неустойки. Кредитний договір з відповідачем був укладений після набуття чинності змін до ЗУ "Про споживче кредитування", а тому вимога позивача про стягнення неустокий є правомірною, з огляду також на те, що нормами ЦК України врегульовано загальне питання про звільнення від сплати неустойки позичальників при отримані кредиту (позики), в той час як ЗУ "Про споживче кредитування" є спеціальною нормою, яка регулює питання щодо загальних правових та організаційних засад споживчого кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, з відповідачем був укладений саме споживчий кредитний договір, тобто у кредит були отримані гроші для придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. а тому в цьому випадку мають застосовуватись саме норми ЗУ "Про споживче кредитування". Зважаючи на викладене, неустойка за прострочення відповідачем виконання зобов`язання є правомірною та підлягає стягненню. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просила суд позовні вимоги задовольнити та розгляд справи здійснювати без участі представника позивача.

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 05 грудня 2025 року дану цивільну справу було передано за підсудністю до Самарського районного суду міста Дніпра.

Ухвалою Самарського районного суду міста Дніпра від 05 березня 2026 року прийнято справу до свого провадження, відкрито провадження по даній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з наведених у відзиві підстав.

Відповідач ОСОБА_1 пояснила, що дійсно їй належить номер телефону НОМЕР_2 , але його при отриманні кредиту використав її чоловік ОСОБА_3 і коли прийшов код підтвердження на її телефон, то він підтвердив цю операцію та в подальшому кошти, як виявилось, перевів зз її картки. В правоохоронні органи вона з цього приводу не зверталась.

Допитаний в судовому засіданні свідок колишній чоловік відповідача - ОСОБА_3 пояснив, що на час укладення кредитного договору ОСОБА_1 знаходилася в декретній відпустці по догляду за дитиною. Її картковий рахунок був підв`язаний за телефоном НОМЕР_1 та телефоном НОМЕР_2 , який належить відповідачу. Він мав при собі для особистого користування телефон НОМЕР_1 , під який була підв`язана банківська картка відповідача, а тому він використав таку можливість та взяв кредит, для того, щоб погасити існуючі поточні зобов`язання, але про це її не повідомляв. Підтвердив, що дійно використав її особисті дані, про що відповідач не знала, а тому отримавши кредит за допомогою коду ідентифікації, який прийшов на її телефон, він отримав ці кошти, на що відповідач вже ніяк вплинути не могла.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 30.03.2025-100000757 у електронній формі. Електронний кредитний договір складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), розміщеної на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також у особистому кабінеті позичальника на вебсайті кредитодавця; заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем; відповіді позичальника про прийняття пропозиції(акцепт), сформованої на сайті кредитодавця та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті. За умовами якого кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-9220.

У заявці зазначено, що сума кредиту складає 7 000,00 гривень, строком на 217 днів з дати його надання, дата повернення (виплати) кредиту 01 листопада 2025 року. Також, у Договорі було узгоджено: процентну фіксовану ставку - 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит; комісію, пов`язану з надання Кредиту - 9 % від суми Кредиту та дорівнює 630,00 гривень; денну процентну ставку загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день за користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0,84 % (денна процентна ставка) = (12 740/ 7 000,00)/217? 100%. Неустойка 150,00 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. Договір підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е196.

Отримання ОСОБА_1 грошових коштів за кредитним договором № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року підтверджується повідомленням ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-1811 від 18 листопада 2025 року, з якого встановлено, що між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий Центр» укладено договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Так, на виконання кредитного Договору ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахувало на рахунок № НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_5 кредитні кошті у розмірі 7 000,00 гривень (30 березня 2025 року об 11:33:05 на суму 7 000,00 гривень, номер картки № НОМЕР_3 , номер транзакції в системи iPay.ua 695560321, призначення платежу: видача за договором кредиту № 30.03.2025-100000757).

Так, відповідач ОСОБА_1 не надала своєчасно позивачу грошові кошти в повному обсязі для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, тобто зобов`язання за вказаним договором не виконав в повному обсязі.

У встановлені договором строки відповідач зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 за період з 30 березня 2025 року по 01 листопада 2025 року склала 20 190,00 гривень, яка складається з: 7 000,00 гривень тіло кредиту; 8 430,00 гривень заборгованість по процентах; 1 260,00 гривень заборгованість по додатковій комісії (за обслуговування кредитної заборгованості); 3 500,00 гривень неустойка.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У ч.ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Крім того, до звернення позивача ТОВ «Споживчий центр» з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , останньою до цього в судовому порядку не оскаржувався укладений 30 березня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договір № 30.03.2025-100000757, а тому зазначений договір в електронній формі є чинним.

Так, відповідач протягом дії кредитного договору користувалася цими коштами, до того ж нею не спростовано наведений позивачем розрахунок заборгованості, не подано власний контррозрахунок з доказами належного виконання умов договору (платіжні документи).

У постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц (провадження № 61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц (провадження № 61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом із тим відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитними договорами) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин наданий банком розрахунок заборгованості за кредитним договором у сукупності з виписками по рахунках позичальника та іншими доказами є належним і допустимим доказом, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеної у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 559/1622/19 (провадження № 61-12049св23).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Слід зазначити, що особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20(провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20(провадження № 61-2303св21).

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З матеріалів справи слідує, що наведений вище договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору, а тому доводи які були викладені у відзиві на позов відповідачем в цій частині є неприйнятними.

Підписавши договір № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року, відповідач погодилася з умовами договору та правилами надання споживчого кредиту від ТОВ «Споживчий центр».

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Зазначений договір є чинним та підлягає виконанню сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

При укладанні кредитного договору сторони погодили, що відповідно до цього договору до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять фіксована процентна ставка за користування кредитом, комісія за надання кредиту та щомісячна плата за кредитом. Плата за кредитом нараховується з моменту надання кредиту. Щомісячна плата за кредитом входить до складу щомісячного платежу відповідно до графіку платежів (додаток до договору).

При цьому у кредитному договорі та додатку до нього (графік платежів) всі складові загальної суми щомісячного платежу визначені у твердій сумі, та відповідачем підписано графік платежів.

Відповідно до ч.1 ст.1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

За ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

30 березня 2025 року ОСОБА_1 підписано електронним цифровим підписом заявку, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась 30 березня 2025 року за наданим їй посиланням ст.11 Закону України «Про електронну комерцію».

Пунктом 3.1, 3.3 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти) визначено, що за цим Договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Кредитодавець надає позичальнику кредит на наступних умовах: - дата надання/видачі кредиту; - сума кредиту; - строк, на який надається кредит; - дата повернення (виплати) кредиту; - проценти за користування кредитом; - графік платежів, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти.

Відповідно до пунктів 4.1, 6.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № 4441-11ХХ-ХХХХ-9220.

ОСОБА_1 було підписано підтвердження укладання кредитного договору № 30.03.2025-100000757 одноразовим ідентифікатором для підписання кредитного договору Е196.

ТОВ «Споживчий центр» надало ОСОБА_1 відповідно до умов кредитного договору № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року кредитні кошти у розмірі 7 000 грн.; строк, на який надається кредит 217 днів з дня його надання; дата повернення (виплати) кредиту 01 листопада 2025 року; процентна ставка фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1,% за 1 день користування кредитом.

Згідно інформації LIQPAY, за договором № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року здійснено переказ коштів у розмірі 7 000 грн. на картку № НОМЕР_3 .

Відповідач ОСОБА_1 зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 20 190,00 гривень, яка складається з: 7 000,00 гривень тіло кредиту; 8 430,00 гривень заборгованість по процентах; 1 260,00 гривень заборгованість по додатковій комісії (за обслуговування кредитної заборгованості); 3 500,00 гривень неустойка.

Жодних контррозрахунків відповідачем суду не надавалось.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджений факт укладення кредитного договору з відповідачем, отримання нею грошових коштів та їх не повернення позивачу, тобто неналежне виконання відповідачем умов укладеного договору, що призвело до виникнення заборгованості.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, станом на дату повернення кредиту 01 листопада 2025 року виникла заборгованість, а саме: 7 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту, 8 430,00 грн. -заборгованість за відсотками.

Надаючи оцінку доводам відповідача та її представника в частині того, що відповідач фактично не отримувала кошти від позивача, а цією послугою фактично скористався без її відома колишній чоловік, суд виходить з наступного.

Процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Відповідач не спростувала того, що вона не отримувала кошти за кредитними договорами, а з приводу дій свого чоловіка до правоохоронних органів вона не зверталась, а тому за умов того, що ідентифікацію відповідача було проведено через систему BankID. ТОВ «Споживчий центр» та при проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку, суд приходить до висновку про обізнаність відповідача з умовами кредитування та надходження коштів на її рахунок.

При цьому, відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить їй, однак про те, що на час укладення спірних договорів вона втратила вказаний засіб зв`язку, суду не надала, а сам факт використання телефону її чоловіком не звільняє відповідача від належного виконання обов`язку перед банком, за умов досягнутої згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору) та підписання його відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.

Суд вважає, що за таких обставин зобов`язання відповідача підлягають виконанню перед позивачем незалежно від обставин, про які наголошував в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , проте вона має право за таких умов вимагати від останнього повернення коштів, які він отримав за допомогою її засобу зв`язку та ідентифікації, у тому числі в судовому порядку.

Разом з тим, щодо заявленої вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки в розмірі 3 500 грн., суд зазначає наступне.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України № 478/2025 від 14 липня 2025 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року строком на 90 діб.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування.

Кредитний договір укладено 30 березня 2025 року, тобто під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, вимога про стягнення неустойки за цим договором не підлягає задоволенню.

Стосовно заборгованості за комісією 1 260,00 грн. слід зазначити наступне.

Пунктом 8 передбачена сплата комісії за надання кредиту 630,00 грн.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Згідно з абзацами другим та третім частини четвертої статті 11 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, відсутні правові підстави для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в сумі 1 260,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року у розмірі 15 430,00 гривень, яка складається з: 7 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 8 430,00 гривень - заборгованість за відсотками.

Щодо вирішення питання про стягнення судового збору суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем ТОВ «Споживчий центр» при зверненні до суду з даним позовом була заявлена одна позовна вимога майнового характеру.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2025 року, прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 3 028,00 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи, що дана позовна заява була подана через систему «Електронний суд», а тому позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень (3 028*0,8), що підтверджується копією квитанції № СЦ00055017 від 20 листопада 2025 року.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141-142 ЦПК України, зокрема у статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» задоволено частково, стягнуто 15 430,00 гривень, що становить 0,76 % від суми заявлених позовних вимог, тому з відповідача підлягають до стягнення судові витрати, у вигляді судового збору у розмірі 1 841,02 грн. (2 422,40 грн *0,76 %).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процессуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю«Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, ЄДРПОУ 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) заборгованість за кредитним договором № 30.03.2025-100000757 від 30 березня 2025 року у розмірі 15 430,00 гривень, яка складається з: 7 000,00 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 8 430,00 гривень - заборгованість за відсотками, а також сплачений судовий збір у розмірі 1 841,02 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено 29 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддя Р.О. Кушнірчук