Рішення № 141056343, 16.10.2026, Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №351/998/26

Номер провадження №2/351/1182/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Калиновського М.М.,

за участі секретаря - Равлюк М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині справу за позовом ОСОБА_1 до Заболотівської селищної ради, про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Заболотівської селищної ради про встановлення факту перебування на утриманні та визнання права власності.

Позовні вимоги мотивувала тим, що разом зі своєю тіткою ОСОБА_2 проживала по АДРЕСА_1 та перебувала на утриманні останньої до 1997 року, оскільки є непрацездатною особою, інвалідом дитинства. Тривалий час тітка надавала їй матеріальну допомогу, яка була основним джерелом засобів існування, забезпечувала її харчуванням, одягом та оплачувала їй лікування. Позивачка вказує, що більше десяти років проживала з ОСОБА_2 , вела спільне господарство до смерті останньої та перебувала на її утриманні.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 і після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно, яку в зв`язку з відсутністю родичів ближчого ступеня споріднення, прийняла позивач, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном згідно вимог п.1 ч.1 ст. 549 ЦК Української РСР, являючись при цьому спадкоємцем за законом згідно ст. 531 ЦК Української РСР, як особа, що перебувала на утриманні померлої не менше одного року до її смерті.

05.03.2026р. позивач звернулась до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, а саме земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 0.91 га, що розташована на території Заболотівської селищної (Балинцівської сільської) ради Коломийського району та належала ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право приватної власностi на землю серії І-ІФ № 029285, виданого 23.06.1999 року, однак отримала відмову у вчиненні нотаріальних дій.

А тому, остання змушена звернутись до суду та просила суд встановити факт її перебування на утриманні у ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 по день її смерті, та визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 0,91 га, що розташована на території Заболотівської селищної ради (Балинцівської сільської ради) Коломийського району, Івано-Франкiвської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Державного акту на право приватної власностi на землю, серії І-ІФ № 029285, виданого 23.06.1999 року.

Позивачка у прохальній частині позовної заяви просила справу розглядати у її відсутності.

Відповідач, представник Заболотівської селищної ради подав до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, рішення винести на розсуд суду.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи, судом вбачається, що згідно копії Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 , ОСОБА_3 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьками якої записані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про одруження НОМЕР_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 одружились 19.09.1998 року. Прізвища після одруження чоловіка та дружини- ОСОБА_7 .

Згідно копії Довідки МСЕ №182577, ОСОБА_1 являється інвалідом І групи з дитинства.

Відповідно до довідки про право власності, що видається у зв`язку з оформленням спадщини, наданої Заболотівською селищною радою №39 слідує, що за ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстрована земельна частка, розміром 0,91 га, Державний акт на право приватної власності на землю І-ІФ №029285. З дня смерті ОСОБА_2 в управління спадковим майном вступила внучка рідної сестри ОСОБА_1 .

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ІФ №029285, ОСОБА_2 передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,91 га, яка розташована на території Балинцівської сільської ради.

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_3 .

Відповідно до довідки Заболотівської селищної ради №124, слідує, що ОСОБА_1 проживала разом із померлою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 . Так як померла була доглядальницею ОСОБА_1 , яка є інвалідом дитинства та потребувала сторонньої допомоги. ОСОБА_1 перебувала на утриманні ОСОБА_2 більше десяти років, до дня смерті останньої проживали разом та вели спільне господарство.

Постановою державного нотаріуса Першої Снятинської державної нотаріальної контори від 05.03.2026р., ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З письмових пояснень свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які містяться в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно надавала матеріальну допомогу ОСОБА_1 , оскільки остання проживала разом із померлою та перебувала на її утриманні.

За змістом ст.ст. 293, 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно зі статтею 525 ЦК Української РСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 529 ЦК Української РСР встановлено, що при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Згідно ст. 530 ЦК Української РСР при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства (ст. 531 ЦК Української РСР).

В п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання спадщини, призначення пенсії або відшкодування шкоди (п.2 ст.273 ЦПК), якщо допомога, яка надавалась, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання. При вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що для встановлення факту перебування на утриманні з метою оформлення права на спадщину необхідно, щоб утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього незалежно від родинних чи шлюбних відносин з ним (ст.531 Цивільного Кодексу України (ЦК) не менше одного року.

Таким чином, у спірних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого судам необхідно дослідили зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі №210/2422/16-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Як вбачається із копії пенсійного посвідчення та копії Довідки МСЕ, ОСОБА_1 являється інвалідом І групи з дитинства, потребує стороннього догляду, а отже вважається непрацездатною особою.

Разом з цим, та обставина, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні у ОСОБА_2 підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , кожен з них окремо вказав на те, що померла ОСОБА_2 забезпечувала всім необхідним ОСОБА_1 , тобто її допомога була основним і постійним джерелом засобів до існування для ОСОБА_1 .

Сукупність досліджених судом доказів дає підстави вважати, що позивачка, яка була непрацездатною дійсно перебувала на утриманні ОСОБА_2 до дня її смерті, оскільки допомога, яка надавалася останньою, була постійним і основним джерелом засобів для існування ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, оскільки факт перебування на утриманні знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, його встановлення необхідне позивачу для реалізації права на спадкування, а у позасудовому порядку встановити його неможливо і чинне законодавство не передбачає іншого порядку встановлення даного факту, суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаної вимоги та наявність підстав для її задоволення.

Щодо визнання права власності в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно п.11 ч.1ст. 346 ЦК України однією із підстав припинення права власності є смерть власника.

Відповідно до частини першої статті 524, частини першої статті 529, статті 549 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і заповітом. Кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом. Спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно з ст. 531 ЦК Української РСР, до числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства.

В силу ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Потреба у застосуванні такого способу виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджено відповідними доказами, не визнається іншими особами або ними оспорюється (пункт 37 Постанови № 5 Пленуму ВССУ від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

При цьому, суд враховує аргументи позивача, наведені ним на підтвердження обставин, зазначених у позові, оскільки такі не оспорювалися відповідачем та знайшли своє підтвердження в ході дослідження наявних в матеріалах справи доказів.

При вирішенні даного спору суд зважає на те, що позивач не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину, позбавлена можливості інакше ніж у судовому порядку оформити свої спадкові права, в зв`язку з чим його право на спадщину підлягає судовому захисту шляхом його визнання на підставі ст. 16 ЦК України, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Задоволення позову, на переконання суду, не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси третіх осіб та відповідає завданням цивільного судочинства, які визначені у ст. 2 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладена та керуючись ст. ст.12, 81, 200, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Встановити факт про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 перебувала на утриманні ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 не менше одного року до дня її смерті;

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 право власності на земельну ділянку, площею 0,91 га, що розташована на території Заболотівської селищної ради (Балинцівської сільської ради) Коломийського району, Івано-Франкiвської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_2 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі Державного акту на право приватної власностi на землю, серії І-ІФ № 029285, виданого 23.06.1999 року;

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Михайло КАЛИНОВСЬКИЙ