Постанова № 14105507, 23.02.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2011 р. справа № 2а/0570/1984/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 45 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський машинобудівний завод «Кераммаш», м. Горлівка

до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0 про накладення штрафних санкцій

за участю представників сторін:

від позивача: Горбовського О.В. за дов. від 15 вересня 2010 року

від відповідача: Таранова Є.Г. за дов. від 6 серпня 2010 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Микитівський машинобудівний завод «Кераммаш» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0 про накладення штрафних санкцій.

Позивач уточнив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0 про накладення штрафних санкцій.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі п.п. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III(далі Закон №2181) за порушення граничного строку сплати податкових зобовязань з податку на додану вартість в результаті подання декларації, якою уточнено податкові зобовязання з ПДВ за попередній період.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у письмових запереченнях проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, у відповідності до п.п. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону №2181, оскільки позивачем порушені граничні строки сплати податку на додану вартість.

Зазначає, що перевіркою встановлено, що позивач в декларації за жовтень 2010р. від 19.11.2010р. № 9005188273 задекларував ПДВ в сумі 50616,00 грн. граничним терміном сплати 30.11.2010р. Дата фактичної сплати узгодженого податкового зобовязання 10.12.2010р. в сумі 10077,72 грн. та 13.12.2010р. в сумі 35319,65 грн. При цьому переплата станом на 30.11.2010р. згідно даних зворотного боку облікової картки склала 5218,63 грн., після нарахування податкових зобовязань на підставі декларації за жовтень 2010р. податковий борг склав 45397,37 грн.

Крім того, позивач 30.11.2010р. надав уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з ПДВ у завязку із виправленням помилки у декларації за жовтень 2010р. № 9005374381, яким зменшив суму податкових зобовязань з ПДВ на 45452,00 грн.

Але, на підставі п. 4.6. ст. 4 наказу Державної податкової адміністрації України від 31.12.2008р. № 827, яким затверджені Методичні рекомендації щодо централізованого приймання та комп'ютерної обробки податкової звітності платників податків в ОДПС України, у звязку із порушенням вимог Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. № 166, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997р. за № 250/2054, яким затверджено форму податкової декларації та Порядок її заповнення і подання, уточнюючий розрахунок податкових зобовязань з ПДВ № 9005374381 за жовтень 2010р. не визнано як податкова звітність та присвоєно статус «До відома».

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позивачем порушено вимоги п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону №2181 щодо своєчасності сплати податкових зобовязань по декларації з ПДВ за жовтень 2010р. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Микитівський машинобудівний завод «Кераммаш» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Горлівської міської ради Донецької області 26.03.2003р., включене до ЄДРПОУ за номером 32406477 (арк. справи 37 51), перебуває на податковому обліку в у Державній податковій інспекції Микитівського району м. Горлівки.

31.12.2010р. відповідачем проведена невиїзна документальна перевірка своєчасності сплати податку на додану вартість до бюджету, за результатами якої складено акт № 238/15-014 від 31.12.2010р. (арк. справи 10, 11).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0, яким позивачу нараховані штрафні санкції за порушення п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону №2181 за платежем: податок на додану вартість в сумі 4539,74 грн. (арк. справи 80 82).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення п.п. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181. Правовою підставою відповідальності за несплату узгодженої суми податкового зобовязання протягом граничних строків в акті перевірки визначені норми п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181.

Згідно з п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність обєкту застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань, визначених Законом № 2181.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, що міститься в акті перевірки та спірного податкового повідомлення-рішення, воно прийнято за затримку на 13 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 45397,40 грн., яка виникла на підставі декларації № 9005188273 від 19.11.2010р. при сплаті суми коштів 35 319,65 грн. - 13.12.2010р. та при сплаті 10.12.2010р. 7550,00 грн. та 2527,72 грн.

Як вбачається зі зворотного боку облікової картки (арк. справи 68) 13.12.2010р. податковим органом зараховане відємне значення у зменшення податкового боргу з ПДВ в сумі «-45318,00 грн.» по декларації за жовтень 2010р. № 9005188273 від 19.11.2010р.

Зазначена сума відємного значення виникла на підставі декларації з ПДВ за листопад 2010р. № 9005448607 від 13.12.2010р., якою позивач зменшив податковий борг з ПДВ на суму 45318,00 грн. (арк. справи 53, 54).

Згідно даних зворотного боку облікової картки, частина цієї суми, а саме 35319,65 грн. спрямована податковим органом на погашення податкових зобовязань по декларації за жовтень 2010р. № 9005188273 від 19.11.2010р.

Щодо нарахування штрафних санкцій податковим органом в результаті уточнення платником податків суми податкового зобовязання, суд зазначає, що ст. 7 Закону № 2181 передбачений вичерпний перелік джерел самостійної сплати податкового зобовязання або погашення податкового боргу. Зменшення податкового боргу шляхом уточнення податкових зобовязань шляхом їх зменшення Законом №2181 не передбачено.

Позивач, подавши до податкового органу декларацію, якою він уточнив податкові зобовязання з ПДВ, скористався правом, наданим йому п. 5.1. ст. 5 Закону №, відповідно до якого, якщо платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

За таких обставин, підстави вважати подання податкової декларації за наступний податковий період, в якій зазначені уточнені показники погашенням податкового зобовязання відсутні.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач платіжними дорученнями від 10.12.2010р. № 1016 на суму 7550,00 грн. та від 10.12.20101р. № 1017 на суму 2529,00 сплачував податкові зобовязання за розстроченим податковим боргом за серпень 2010р. по строку до 10.12.2010р. (арк. справи 27, 28), згідно договору про розстрочення податкових зобовязань від 30.09.2010р. № 83 (арк. справи 52).

Згідно акту перевірки та зворотного боку облікової карки платника податків (арк. справи 66, 67) податковим органом ці кошти спрямовані на погашення податкового боргу за декларацією № 9005188273 від 19.11.2010р. за жовтень 2010р., а не на погашення розстрочених податкових зобовязань за договором про розстрочення податкових зобовязань від 30.09.2010р. № 83.

Суд не приймає посилання відповідача на правомірність застосування штрафних санкцій на підставі п.п. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 Закону № 2181 з огляду на наступне.

Пунктом 7.7 ст. 7 Закону № 2181 визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, ця норма взагалі не визначає коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначає, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлює право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Як визначено п.п. 7.1.1 п. 7.7 ст. 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно із п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999Р. № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з п. 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням п.п. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушення, за яке ним застосовані штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський машинобудівний завод «Кераммаш» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0 про накладення штрафних санкцій задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 14.01.2011р. № 0000081540/0 про накладення штрафних санкцій.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Микитівський машинобудівний завод «Кераммаш» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 лютого 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 28 лютого 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.