Постанова № 14105436, 16.02.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2011 р. справа № 2а/0570/932/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Христофорова А.Б.

при секретаріМалій С.Ю.

за участю

представника позивача - Ялтиченко О.П.,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2010 року № 0000062301/0,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» звернулось до суду з позовною заявою до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2010 року № 0000062301/0.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказало, що Стаханівською обєднаною державною податковою інспекцією проведено планову виїзну перевірку Кіровської філії ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт, перевірки, яким з боку позивача встановлені порушення.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення.

Вважає необґрунтованими та не погоджується із висновками акту перевірки, щодо порушення п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягає у завищенні коригування оподатковуваного доходу у рядку 04.1 «зміна компенсації вартості страхових послуг»в розмірі 4031,00 гривень.

Вказує, що в основу цього висновку покладено завищення коригування оподатковуваного доходу, що складається з сум нормативних витрат на ведення справи.

Проте, позивач вважає, що вони можуть залишатися у розпорядженні страховика при довгостроковому розірванні договору страхування, за вимогою страхувальника, відповідно до ст. 28 Закону України «Про страхування» та ст. 18 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Зазначає, що відповідачем при проведенні перевірки навмисно не досліджувались обставини щодо дострокового припинення договорів за вимогою страхувальника не обумовленою порушенням страховиком договору; фактичного утримання із частки страхового платежу, що поверталась страхувальникам, нормативні витрати на ведення справи;строків дії відповідних договорів страхування; здійснення страхових виплат за достроково припиненими договорами обовязкового страхування відповідальності; фактичного понесення страховиком витрат у розмірі 20 % частки страхового платежу, що повертаються страхувальникові за договорами обовязкового страхування відповідальності.

Також вважає необґрунтованими та не погоджується із висновками акту перевірки, щодо порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягає у заниженні податку на прибуток від іншої діяльності іншої, ніж страхова на суму 1008,00 гривень, в основу якого покладено отримання позивачем доходу у вигляді відрахувань на ведення справи по припиненим договорам страхування.

Вважає, що норматив витрат на ведення справи є частиною страхового тарифу, тариф у свою чергу, ставкою страхового платежу, за рахунок якої страховик покриває витрати на проведення страхової діяльності.

Вказує, що у позивача відсутні правової підстави, у разі дострокового розірвання договору страхування, змінювати перше (оподаткування страхового платежу, як валового доходу страховика при укладанні договору страхування) призначення отриманих чи нарахованих страхових платежів, та перегляду структури та складових тарифу, як звичайної ціни страхового тарифу.

В обгрутування позову також посилається на ст. 10, 17 Закону України «Про страхування», Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу, затвердженої розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 30.12.2004 року № 3259.

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Проте суд, враховуючи приписи ч.1 ст. 122, ч.4 ст.128, ч.6 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, не знаходить підстав для задоволення клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та вважає з можливе розглянути справу за його відсутності на основі наявних доказів, що містяться у матеріалах справи.

08 лютого 2011 року до суду надійшли письмові заперечення представника відповідача, згідно до яких зазначив, що вважає висновки акту перевірки такими, що відповідають дійсності, а оскаржуване податкове повідомлення рішення таким, що прийнято правомірно.

Суд, заслухавши представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та заперечень проти нього, встановив наступне.

ПРИВАТНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», згідно довідки з ЄДРПОУ від 05.02.2010 року, - є юридичною особою, дата проведення державної реєстрації 14.10.2002 року (а.с.8).

Відповідач,- Стаханівська обєднана державна податкова інспекція (Далі за текстом - Стаханівська ОДПІ), у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, - є субєктом владних повноважень.

У період з 22.11.2010 року по 17.12.2010 року Стаханівською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку Кіровської філії ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ», з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.20.2007 року по 30.09.2010 року.

За наслідками проведеної перевірки 23.12.2010 року, складено акт № 164/23/21795239 (Далі за текстом акт перевірки) (а.с.10-33), згідно висновків якого з боку позивача зокрема встановлені порушення:

п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у вигляді заниження податку на доходи (прибуток) від страхової діяльності за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року на 121,00 гривень;

п.п.7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого був занижений податок на прибуток від діяльності іншої, ніж страхова на суму 1008,00 гривень (а.с.32).

На підставі акту перевірки, 28.12.2010 року Стаханівською ОДПІ було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000062301/0 (Далі, - оскаржуване податкове повідомлення рішення), яким позивачу, за порушення п.п.7.2.1, 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», визначено податкове зобовязання з податку на прибуток на суму 1694,00 гривень, у тому числі вигляді основного платежу на суму1129,00 гривень, штрафної (фінансової) санкції у розмірі 50 % на суму 565,00 гривень (а.с.9).

Правовою підставою прийняття податкового повідомлення рішення зазначено п.п. «б» п.п.4.2.2. п. 4.2 ст.4 та п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст.17 Закону України № 2181 “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Спірною обставиною у справі,- є питання щодо правової природи нормативних витрат страхової компанії на ведення справи, які утримуються страховиком внаслідок дострокового розірвання договору страхування.

Як вбачається із описової частини акту перевірки, відповідач вважає, що сума витрат на ведення справи, яка вирахувана із страхових платежів, є самостійним доходом, що не повязаний з наданням послуг по страхуванню, оскільки цивільно - правові відносини щодо захисту майнових інтересів страхувальника припинені.

Тобто сума коштів, яка утримується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування, що є компенсацією витрат на ведення справи, не є страховими платежами і підлягає включенню до складу доходу від іншої діяльності ніж страхова, в податковому періоді, на який припадає припинення договору, на суму повернутих страхових платежів страховиком здійснюється коригування валових внесків відповідно до п. 5.10 ст.5 Закону 334/94-ВР.

Тому за висновком відповідача, відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону 334/94-ВР такі доходи повинні оподатковуватись за ставкою, встановленою п. 10.1 ст.10 цього Закону 25 % до обєкта оподаткування, а не за ставкою, визначеною п.п. 7.2.1 п.7.2 ст.7 цього Закону 334/94-ВР- у розмірі 3 %.

Судом встановлено, що з ініціативи страхувальників було здійснено дострокове припинення дії договорів страхування, що спричинило повернення страховиком сум страхових платежів.

Умовами договорів страхування та страхових полісів встановлено, що у разі дострокового припинення дії договору страхування за вимогою страхувальника, страховик повертає йому страхові платежі за період, що лишився до закінчення дії договорів страхування з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи у розмірі 20 або 30 відсотків страхового платежу.

Обставини здійснення вказаних витрат підтверджуються актом перевірки та зокрема такими наявними в матеріалах справи документами, як заяви про дострокове припинення дії договорів добровільного страхування або договорів обовязкової цивільної відповідальності; довідкою № 264 від 15.02.2011, що підтверджує повернення страхувальникам частин страхових платежів, розрахованих пропорційно періоду страхування, що залишився до закінчення терміну дії договору; деклараціями з податку на доходи (прибуток) страховика; видатковими касовими ордерами, договорами добровільного страхування, полісами обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та додатковими угодами до них та не спростовуються актом перевірки або іншими доказами наявними в матеріалах справи.

Таким чином дії позивача, щодо повернення страхувальникам страхових платежів за відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, при розірванні договорів страхування, відповідають приписам абз.2 ч.5 ст. 997 ЦК України, оскільки здійснені внаслідок виконання договорів страхування.

Також не спростовуються і не оспорюються обставини дії договорів, що були предметом дослідження акта перевірки, ведення справи позивачем щодо цих договорів і несення витрат на їх виконання до настання моменту припинення.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про страхування»,- страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Відповідно до абз.1 ст. 3 Закону України «Про страхування»,- страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Згідно ст.10 Закону України «Про страхування»,- страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

Згідно ст. 28 Закону України «Про страхування»,- дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22, 23 і 24 цього Закону;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування.

Згідно з частинами восьмою, дев'ятою статті 2 Закону України "Про страхування" предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Дозволяються виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених цивільно-правових угод, надання послуг (виконання робіт), якщо це безпосередньо пов'язано із зазначеними видами діяльності, а також будь-які операції для забезпечення власних господарських потреб страховика.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" дохід від страхової діяльності юридичних осіб - резидентів не підлягає оподаткуванню за ставкою, встановленою у пункті 10.1 статті 10 цього Закону, та оподатковується:

за ставкою 0 відсотків - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з довгострокового страхування життя та пенсійного страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення у разі виконання вимог до таких договорів, визначених пунктом 1.37 та пунктом 1.42 статті 1 цього Закону;

за ставкою 3 відсотки - при отриманні доходу внаслідок виконання договорів з інших видів страхування.

Для цілей оподаткування страхової діяльності під оподатковуваним доходом слід розуміти суму страхових платежів, страхових внесків, страхових премій (далі - сума валових внесків), одержаних (нарахованих) страховиками-резидентами протягом звітного періоду за договорами страхування і перестрахування ризиків на території України або за її межами, зменшених на суму страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), сплачених страховиком за договорами перестрахування з резидентом.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про страхування" страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) визначено як плату за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування.

В силу ж вимог частини першої статті 16 названого Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Таким чином, страховий платіж з огляду на його правову функцію та мету є внеском, що сплачується саме за захист інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), обумовлених договором. Сплата страхового платежу є обов'язком страхувальника та складовою змісту правовідносин зі страхування.

Нормативні ж витрати на ведення справи є, по суті, фактичною компенсацією понесених страховиком витрат за час дії договору страхування та жодним чином не передбачають захист прав страхувальника як обов'язкової ознаки цивільно-правових відносин страхування.

Страховий платіж є платою, що вноситься страхувальником, а витрати ж на ведення справи є сукупністю матеріальних, трудових та інших ресурсів страховика.

Таким чином, нормативні витрати на ведення справи не можна вважати складовою страхового платежу, що виключає можливість їх віднесення до доходу від страхової діяльності у розумінні абзацу четвертого підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

В силу вимог підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 названого Закону якщо страховик одержує доходи із джерел інших, ніж ті, що визначені у підпункті 7.2.1 цього пункту, такі доходи оподатковуються за ставкою, встановленою пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому до категорії валових витрат, пов'язаних з одержанням таких доходів, не включаються витрати, які понесені страховиком під час здійснення операцій із страхування (перестрахування).

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові 15.07.2010 року № К-21230/07 за касаційною скаргою державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька на постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2007 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.10.2007 у справі N 22-а-2606/07 за позовом закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "АгроГарант" (далі - ЗАТ "СК "АгроГарант") до ДПІ у Ленінському районі м. Донецька про визнання недійсним акта та податкового повідомлення-рішення.

Статтею 69 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

На думку суду, в матеріалах справи достатньо доказів, що свідчать про обґрунтованість висновків акту перевірки, тому за таких обставин, суд вважає, що контролюючий орган правомірно донарахував позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток за оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням.

Частиною 2 ст. 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач довів правомірність своїх дій, що стосуються предмету позову.

Отже виходячи з вищенаведеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2010 року № 0000062301/0.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 24, 71, 94, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ПРИВАТНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СТРАХОВА КОМПАНІЯ АСКО-ДОНБАС ПІВНІЧНИЙ» до Стаханівської обєднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 28.12.2010 року № 0000062301/0,- відмовити.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 16 лютого 2011 року.

Повний текст постанови складений 21 лютого 2011 року.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Христофоров А.Б.