Рішення № 141048238, 19.10.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/422/21

Провадження № 2/302/364/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

19 жовтня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі секретаря судового засідання Куруц В.І.,

прокурора Самолюк М.В.,

представника відповідача ОСОБА_1

та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог

щодо предмету спору ФГ «Під полами» адвоката Колотухи І.О.,

під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань цивільної справу за позовом керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міжгірська селищна рада та Фермерське господарство «Під полами», про визнання наказу недійсним та витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2021 року керівник Хустської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, Управління, відповідач1), ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач2) про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що 10 травня 2017 року ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області наказом № 1791-сг передано безоплатно у власність

ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,6 га за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області для ведення особистого селянського господарства. У подальшому ОСОБА_1 зареєстрував право власності на зазначену земельну ділянку в Державному реєстру речових прав на нерухому майно. 18 січня 2008 року рішеннями Лазівської сільської ради № 27, № 29 Тячівського району Закарпатської області затверджено технічну документацію про передачу у власність громадянам ОСОБА_2 і ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 про безоплатну передачу у власність земельних ділянок площами 0,0681 га та 0,8862 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі цих рішень зазначеним особам видано 23 березня 2009 року державний акт на право власності на земельні ділянки

серія ЯЕ № 463157.

11 березня 2016 року держаний реєстратор Тячівського районного управління юстиції Пацкан В. С. здійснив державну реєстрацію права власності зазначених земельних ділянок кадастрові номери 2124484001:06:006:0007; 2124484001:006:0006 за зазначеними особами.

Прокурор вважав, що право власності на земельну ділянку, яка одержана у власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру № 1791-сг від 10 травня 2017 року порушує положення пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України, частини третьої статті 116 ЗК України, оскільки виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України передача земельних ділянок у власність безоплатно у межах норм, визначених ЗК України, проводиться один раз за кожним видом користування навіть якщо земельна ділянка отримана у власність вдруге за сукупністю площ є різницею між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Прокурор зазначав, що ОСОБА_1 не мав права на повторну безоплатну приватизацію земельної ділянки, незважаючи на те, що сукупна площа одержаних ним у власність земельних ділянок за рішеннями Лазівської сільської ради і органу Держгеокадастру не перевищує 2,0 га. Прокурор вважав, що ОСОБА_1 не повідомив в орган Держгеокадастру про те, що він раніше отримував у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з комунальної власності Лазівської сільської ради. По цьому факту внесено відомості до ЄРДР СВ Міжгірським ВП № 2 Хустського ВП ГУНП в Закарпатській області.

У кримінальному провадженні № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року призначено судову почеркознавчу експертизу для підтвердження того, що документи, які сформовані в технічній документації земельних ділянок у селі Лази, підписувались від імені ОСОБА_1 , а отже, є підстави вважати, що ОСОБА_1 було відомо про наявність у нього на праві власності земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства.

25 липня 2019 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку на користь фермерського господарства «Під полами», яка в подальшому була відчужена на його ж користь, на підставі договору купівлі-продажу від 05 серпня 2020 року.

Оскільки ОСОБА_1 , зловживаючи своїм правом, безпідставно набув право власності на вказану земельну ділянку, поза волею вибула із державної власності, на підставі статей 387, 388 ЦК України вона підлягає витребуванню від нього.

Прокурор обґрунтовував захист і представництво інтересів держави суспільним інтересом, повернення в державну власність земельної ділянки, яка була набута незаконно, що відповідає критерію правомірного втручання в право мирного володіння майном заради суспільного блага і отримання земельної ділянки іншими громадянами. Позивач також вважав, що орган Держгеокадастру не може здійснити захист інтересів держави, бо порушив вимоги земельного законодавства, а також не має повноважень для відміни оскаржуваного наказу з посиланням на висновок Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі

№ 698/119/18.

Прокурор вважав, що не пропустив строки звернення до суду із позовом, оскільки виявив порушення законодавства ОСОБА_1 24 січня 2020 року шляхом моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Окрім цього, прокурор 27 січня 2020 року звертався до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави до ФГ «Під полами» і ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області про скасування наказу № 1791сг від 10 травня 2017 року, тому строк позовної давності на час провадження справи господарського судочинства перервався зверненням прокурора до суду, незважаючи на те, що в подальшому суд встановив помилковість правил підвідомчості. Натомість, цей суд питання застосування строків давності не вирішував.

Ураховуючи викладене, керівник Хустської окружної прокуратури в інтересах держави просив суд:

визнати недійсним та скасувати наказ Держгеокадастру в Закарпатській області № 1791-сг від 10 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,6 га (кадастровий номер 2122487400:001:0052), що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського (на даний час Хустського району) Закарпатської області;

витребувати зазначену земельну ділянку від ОСОБА_1 на користь держави.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року у задоволенні позову керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах Держави відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що згідно з рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2020 року у справі № 307/849/20, яке набрало законної сили 05 червня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 , визнано неправомірними і скасовано рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 у частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства. Вказаним рішенням встановлено такі обставини: ОСОБА_1 не писав заяву в Лазівську сільську раду про надання йому земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства. Зазначену заяву писала його дружина ОСОБА_2 , уродженка і мешканка села Лази, отримавши за договором дарування від 10 квітня 1989 року у власність від бабусі ОСОБА_3 житловий будинок у АДРЕСА_1 . Відповідач Лазівська сільська рада зазначений позов та його обґрунтування визнала повністю, а саме щодо помилкового зазначення в рішенні про приватизацію земельної ділянки ОСОБА_1 . За змістом цього ж рішення ОСОБА_1 з 1992 року не проживає в селі Лази Тячівського району і з цього часу мешкає в селі Сойми Міжгірського (на цей час Хустського) району та обґрунтовував позов і захист свого права з метою перешкодити використати своє право на безоплатне отримання земельної ділянки в іншому населеному пункті.

Отже, суд зазначив, що прокурор не довів з огляду на встановлені судом обставини порушення норм земельного законодавства. Фактично ОСОБА_1 отримав у власність земельну ділянку безоплатно за рішенням державного органу (органу Держгеокадастру) для ведення особистого селянського господарства тільки один раз у межах норм, передбачених законом. Посилання позивача на рішення Лазівської сільської ради про одержання ним у власність спільно з дружиною ОСОБА_2 земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства раніше (до видання наказу № 1791-сг від 10 травня 2017 року і надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Соймівської сільської ради) фактично на час розгляду справи не стосується ОСОБА_1 . Це підтверджено рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Прокурор не спростував встановлені обставини в загальному порядку. Прокурор в позові та процесуальних заявах посилався на обставини і докази, які встановлюються органом досудового розслідування в кримінальному провадженні, а саме те, що ОСОБА_1 підписував заяви та документи про надання йому у власність земельних ділянок із земель комунальної власності Лазівської сільської ради. Натомість належних і допустимих доказів про це не надав.

Суд першої інстанції вказав, що є неналежним доказом висновок експерта № СЕ-19/107-21/71-ПЧ від 29 січня 2021 року Закарпатського НДЕКЦ, який наданий прокурором з матеріалів досудового розслідування кримінального провадження ЄРДР № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року, оскільки цей доказ з кримінального провадження не встановлений вироком суду в кримінальному провадженні або ж ухвалою суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності, які б набрали законної сили. Висновок експерта не стверджує про те, що ОСОБА_1 підписував документи для отримання у власність земельні ділянки на території Лазівської сільської ради. Окрім цього, позивач не виконав обов`язку, передбаченого в частині першій статті 82 ЦПК України, для застосування судом положень статті 82 частини шостої ЦПК України, тобто в справу подано неналежний, не допустимий та недостовірний доказ, який не підтверджує обставини, зазначені в позові у відповідній частині його обґрунтування.

Суд першої інстанції відхилив посилання прокурора на висновок Верховного Суду України в постанові від 24 червня 2015 року в справі № 6-228цс14, так як цей висновок зроблено за інших, відмінних обставин від установлених судом обставин справи. За змістом цього висновку право на збільшення земельної ділянки в межах норм встановлених в статті 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають лише ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі 0,6 га відповідно до положень ЗК України від 18 грудня 1990 року.

Прокурор заявив позов до суду в інтересах держави, будучи достовірно обізнаним про те, що внаслідок адміністративно-територіальної реформи в Україні, зміни законодавства, утворення об`єднаних територіальних громад, спірна земельна ділянка знаходиться на території Міжгірської селищної ради, тобто на території, що не є державною власністю, а вважається комунальною власністю. ОСОБА_1 відповідно до положень земельного законодавства отримав у власність земельну ділянку, що є предметом спору, тобто правомірно і мирно володіє цим майном, а тому позбавлення його права власності буде свавільним, не відповідатиме меті земельного законодавства, та Закону України «Про особисте селянське господарство» порушуватиме конституційне право громадянина, передбачене статтями 13, 14 Конституції України. Тому захисту підлягає саме право ОСОБА_1 на земельну ділянку, отриману ним у власність у встановленому законом порядку.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року змінено у мотивувальній частині, викладено його в редакції постанови апеляційного суду. Резолютивну частину рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині позовних вимог Хустської окружної прокуратури в інтересах Держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року, в незміненій апеляційним судом частині та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Хустської окружної прокуратури в інтересах Держави до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області залишено без змін (провадження № 61-7125св23).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду від 17 січня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що прокурор в інтересах держави заявив вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Держгеокадастру як передумови для витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, однак, позовні вимоги до Держгеокадастру в частині скасування спірного наказу залишені без задоволення судами всіх інстанцій, а тому є безпідставна вимога про витребування земельної ділянки на користь держави через неможливість скасувати такий наказ у справі за позовом до ОСОБА_1 , який у даному випадку є неналежним відповідачем, що у свою чергу позбавляє позивача довести протиправність такого виділення землі та відсутність доброї волі власника землі та розпорядження нею. За таких обставин, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог до Держеокадастру про скасування наказу у справі відсутні фактичні та правові підстави для висновку про те, що волевиявлення державного органу владу Держгеокадастру на передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки не було вільним, а таке надання землі було протиправним, так як Держгеокадастр розпорядився своїм правом власності на землю і його право власності на ділянку із земель, з числа яких земельні ділянки можуть надаватися у власність, припинилося.

Також судом апеляційної інстанції не взято до уваги обґрунтування прокурора у позові стосовно того, що ОСОБА_1 повторно отримав безоплатно у власність земельної ділянки, надав висновок експерта № СЕ-19/107-21/71-ПЧ від 29 січня 2021 року Закарпатським НДЕКЦ на підтвердження обставин та надання прокурором доказів на відчуження ОСОБА_1 земельних ділянок, отриманих на підставі рішення Лазівської сільської ради Тячівського району від 18 січня 2008 року № 27, № 29 згідно з договорів купівлі - продажу від 09 серпня 2018 року та від 27 липня 2020 року, згідно з якими ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили отримані ними на підставі вказаних рішень сільської ради земельні ділянки ОСОБА_4 , оскільки вказане не впливає на суть спору, так як позовні вимоги до Держгеокадастру в частині скасування спірного наказу залишені без задоволення судами всіх інстанцій, що вказує на подальшу безпідставність позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року касаційну скаргу виконуючого обов`язки керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 січня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 15 серпня 2024 року в оскаржуваній частині (позовних вимог прокурора в інтересах держави до ОСОБА_1 про визнання недійсним і скасування наказу та витребування земельної ділянки) скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд указав, що при новому розгляді справи суду слід врахувати вимоги статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічною є правова позиція, зроблена Судовою палатою у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у справі № 6-228цс14 від 24 червня 2015 року.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 лютого 2025 року справу було прийнято до провадження та призначено її до розгляду.

Ухвалою суду від 07 травня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача адвоката Колотухи І.О. та залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Міжгірську селищну раду.

Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року було задоволено клопотання представника відповідача адвоката Колотухи І.О. про залишення позовної заяви без руху було задоволено та залишено позовну заяву без руху й встановлено прокурору строк на усунення її недоліків для надання суду доказів внесення на депозитний рахунок суду суми вартості витребовуваної земельної ділянки.

Ухвалою суду від 31 жовтня 2025 року у зв`язку з неусуненням недоліків, зазначених в ухвалі від 10.10.2025 про залишення позову без руху позовну заяву було повернуто прокурору.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 квітня 2026 року було скасовано ухвалу Міжгірського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2026 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 23 квітня 2026 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 06 серпня 2026 року було задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Колотухи І.О. та залучено Фермерське господарство «Під полами» (далі ФГ «Під полами») до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.

В судовому засіданні прокурор Самолюк М.В. підтримала позов та наполягала на задоволенні позовних вимог в частині витребування земельної ділянки. Ствердила, що ОСОБА_1 реалізував своє право на одноразове отримання у власність земельної ділянки отримавши безоплатно у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0006 та 2124484001:06:006:0007. Зауважує, що зазначений факт підтверджується як документами, що були підставою для оформлення права власності, зокрема землевпорядною документацією, так і договорами, відповідно до яких ОСОБА_1 відчужив вказані ділянки на користь третьої особи. Звренула увагу на тому, що при поданні заяви про передання йому безоплатно у власність витребуваної земельної ділянки ОСОБА_1 вказав у заяві, що не отримував раніше безоплатно у власність земельну ділянку відповідного цільового призначення. Ствердила, що цей позов було подано в межах строку позовної давності, а тому підстави для його застосування відсутні. На підставі наведеного наполягала на задоволенні позову повністю.

Представник відповідача ОСОБА_1 та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача ФГ «Під полами» адвокат Колотуха І.О. заперечив проти задоволення позову. Ствердив, що ОСОБА_1 раніше не звертався за отриманням безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Звернув увагу на том, що рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2020 року в справі №307/849/20 було задоволено позов ОСОБА_1 , та визнано незаконними й скасовано рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року за № 27 та № 29 в частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га та 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства. Зауважив, що повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належать до компетенції Міжгірської селищної ради, відтак прокурор не має повноважень на звернення до суду з цим позовом. Звернув увагу на тому, що прокурор з 29.05.2017 був обізнаний про набуття ОСОБА_1 права власності на спірну ділянку із звернення громадян від 26.05.2017 і мав можливість подати цей позов до 01.06.2020. Натомість цей позов прокурор подав у квітні 2021 року, тобто пропустив строк більше ніж на 10 місяців. Просив застосувати позовну давність і відмовити в задоволенні позову з цієї підстави. З урахуванням наведеного просив відмовити в задоволенні позову повністю.

ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області було обізнано про час і місце судового розгляду представника в судове засідання не направляло. В раніше поданих відзивах на позов стверджувало про правомірність передання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки й просило відмовити в задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Міжгірська селищна рада повноважного представника в судове засідання не направила, подавала суду заяви про розгляд справи без участі представника селищної ради за наявними матеріалами. Повідомляла, що додаткових доказів та клопотань не має.

Оглянувши заяви учасників по суті справи, заслухавши позиції присутніх у судовому засіданні учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши їх на відповідність критеріям належності, допустимості, достовірності й достатності у взаємозв`язку для вирішення спору, суд установив такі обставини й дійшов таких висновків.

Наказом ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області № 1791-сг від 10 травня 2017 року затверджено проект землеустрою і передано безоплатно ОСОБА_1 у власність земельну ділянку без зміни цільового призначення кадастровий номер 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га, що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 20, 111).

ОСОБА_1 повідомив ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області в клопотанні від 09 грудня 2016 року, що раніше не отримував у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 25, 107).

Згідно з відомостями в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка перебуває у власності ОСОБА_1 . Інших земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства за ОСОБА_1 не зареєстровано. Земельна ділянка використовується ОСОБА_1 для ведення рибного господарства (споруджено рибники і ці об`єкти нерухомого майна зареєстровані на зазначеній земельній ділянці) (т.1 а.с. 27-34; 55-58).

Клопотанням від 26 квітня 2017 року ОСОБА_1 повідомив ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, що раніше земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно не отримував (т. 1 а.с. 110).

18 січня 2008 року рішеннями Лазівської сільської ради № 27, № 29 Тячівського району Закарпатської області затверджено технічну документацію про передачу у власність громадянам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 про безоплатну передачу у власність земельні ділянку площами 0,0681 га та 0,8862 га для ведення особистого селянського господарства (т. 1 а.с. 23, 24). На підставі даних рішень зазначеним особам видано 23 березня 2009 року державний акт на право власності на земельні ділянки серія ЯЕ № 463157. 11 березня 2016 року держаний реєстратор Тячівського районного управління юстиції Пацкан В. С. здійснив державну реєстрацію права власності зазначених земельних ділянок кадастрові номери 2124484001:06:006:0007 ; 2124484001:006:0006 за зазначеними особами.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 травня 2020 року в справі № 307/849/20, яке набрало законної сили 05 червня 2020 року, задоволено позов ОСОБА_1 і визнано неправомірними і скасовано рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 у частині надання у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 7а і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с. 53).

Постановами Міжгірського ВП Хустського ВП ГУНП України в Закарпатській області від 07 грудня 2020 року та від 03 лютого 2021 року кримінальне провадження за ознаками частини першої статті 366 КК України, внесене до ЄДРДР за № 12019070110000253 від 13 червня 2019 року, та кримінальне провадження, внесене до ЄДРДР за № 12020075110000099 від 01 грудня 2020 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України (у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення) закрито (т.2 а.с. 96-98, 101-102).

Згідно договору оренди земельної ділянки від 12 травня 2021 року ОСОБА_1 передав в оренду ФГ «Під полами» спірну земельну ділянку разом з розміщеними на ній об`єктами нерухомого майна (т.2 а.с. 118-123).

Відповідно до договорів купівлі-продажу від 02 серпня 2018 року за реєстром № 1015 та від 24 липня 2020 року за реєстром № 4-447 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відчужили отримані на підставі рішення Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27, № 29 земельні ділянки з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0007 та 2124484001:006:0006 ОСОБА_4 (т. 2 а.с. 104-109). Розпоряджаючись вказаними земельними ділянками, ОСОБА_1 у договорах купівлі-продажу особисто зазначав себе власником земельних ділянок згідно з Державними актами на право власності, що видані саме на підставі рішень Лазівської сільської ради № 27 та № 29 від 18 січня 2008 року (пункт 2 договору купівлі-продажу від 02 серпня 2018 року та пункт 1.5 договору купівлі-продажу від 24 липня 2020 року).

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що рішенням Тячівського районного суду від 05 травня 2020 року у справі № 307/849/20 спростовується факт отримання безоплатно у власність ОСОБА_1 земельних ділянок по АДРЕСА_1 площею 0,8862 га і 0,0681 га для ведення особистого селянського господарства. При цьому зауважує, що вказане судове рішення не має преюдиційного характеру, оскільки в тексті самого рішення зазначено, що суду не надано доказів, які б підтверджували звернення позивача до Лазівської сільської ради щодо отримання у власність вказаних земельних ділянок. Відтак зазначене судове рішення не доводить неотримання відповідачем раніше земельних ділянок відповідного виду використання. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28 червня 2023 року та від 22 січня 2025 року.

При цьому суд зауважує, що саме ОСОБА_1 підписував низку документів щодо оформлення права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 21244894001:06:006:0006, 2124484001:06:006:0007, що підтверджується відповідними висновками експертиз й постановою сектору дізнання Міжгірського відділення поліції Хустського відділу поліції ГУМП в Закарпатській області про закриття кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР за № 12020075110000099 за ознаками частини першої статті 358 КК України на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. Підставою ж для закриття даного кримінального провадження слугувало те, що підписи навпроти прізвища ОСОБА_1 , які містяться у документах на отримання зазначених земельних ділянок, виконанні однією особою, а саме ОСОБА_1 , що у свою чергу підтверджується вказаним висновком почеркознавчого дослідження. У пункті 105 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 477/2330/18 від 14 грудня 2022 року зазначено, що процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування.

Крім цього, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року у справі № 307/454/18 вказано, що не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що в матеріалах справи немає вироку суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів.

Також Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 302/422/21 покликається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), де вказано, що для використання висновку експерта як доказу, подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі.

Наведеними обставинами в сукупності доводиться, зокрема факт набуття ОСОБА_1 безоплатно у власність земельних ділянок з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0007 та 2124484001:006:0006 для ведення особистого селянського господарства на підставі рішень Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27 і № 29.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з положеннями п. «в» ч.3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Приписами п. «б» ч.1 ст.121 ЗК України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Із змісту ч.4 ст. 116 ЗК України слідує, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання. Передбачена ст. 116, 121 ЗК України одноразовість отримання земельної ділянки у власність означає, що особа, яка скористалась своїм правом і отримала у власність земельну ділянку меншу від граничної площі, передбаченої ст. 121 ЗК України, не має правових підстав для отримання у власність земельної ділянки цього ж цільового призначення вдруге, навіть площею, що складає різницю між гранично можливою та раніше отриманою у власність.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2019року в справі № 525/1225/15-ц з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону № 973-IV, статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. В такий же спосіб було здійснено правозастосування Верховним Судом ст. 116 ЗК України в постанові від 30 листопада 2023 року в справі № 810/4045/18.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 24 червня 2015 року в справі №6-228ц 14 право на, збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають лише ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18.12.1990.

Право на, збільшення земельної ділянки в межах норм, встановлених ст. 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають лише ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів Земельного кодексу України від 18.12.1990. Цим рішенням Верховний Суд України розтлумачив положення ч.4 ст. 116 ЗК України та ч.7 ст. 5 Закону України «Про особисте селянське господарство», підтвердивши, що на підставі ст. ст. 116, 118 та 121 ЗК України від 25.10.2001, громадянин може отримати земельну ділянку одного виду використання лише один раз.

Схожа позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №302/380/16-ц. Зокрема, суд констатував, що відповідно до пункту «в» частини третьої статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної й комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно з пунктом «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз за кожним видом використання. Відповідно до вимог частини шостої статті 5 Закону України «Про особисте селянське господарство» громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 га, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до частини першої статті 56 ЗК України від 18 грудня 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, у межах населених пунктів, у розмірах, указаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 га.

3 огляду на системний аналіз положень вищенаведених норм законодавства, досліджуючи співвідношення понять «особисте підсобне господарство» та «особисте селянське господарство» можна зробити висновок, що право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених статтею 121 ЗК України для ведення особистого селянського господарства мають ті громадяни, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів ЗК України від 18 грудня 1990 року. У такому випадку безоплатна передача земельної ділянки буде здійснюватися за загальним порядком, визначеним статтею 118 ЗК України. Тобто, право на довиділення земельної ділянки мали лише ті громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі не більше 0,6 га відповідно до приписів ЗК України від 18 грудня 1990 року. Разом з цим, ч.2 ст.121 ЗК України передбачає ще один випадок, коли громадянин може безоплатно збільшити розмір земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, а саме у разі отримання натурі (на місцевості) земельної частки (паю),

З наведеного слід констатувати, що приписи ч. 4 ст. 116 ЗК України щодо права громадян отримати земельну ділянку одного виду використання лише один раз по виду користування є чітко сформульованими, а практика їх правозастосування є сталою й передбачуваною.

Оскільки ОСОБА_1 набув безоплатно у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0007 та 2124484001:006:0006 для ведення особистого селянського господарства на підставі рішень Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27 і № 29 ним було реалізовано (вичерпано) право на набуття безоплатно у власність земельної ділянки за вказаним видом використання.

Відтак ОСОБА_1 не мав право на повторне отримання безоплатно у власність спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини п`ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

У частині першій статті 417 ЦПК України зазначено про обов`язковість вказівок, що містяться в постанові суду касаційної інстанції . Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції й передаючи справу на новий розгляд вказав, що у цій справі за заявленими прокурором позовними вимогами ОСОБА_1 є належним відповідачем, спір стосується витребування в нього спірної земельної ділянки, у ході якого суду слід дати правову оцінку оспореному прокурором наказу Держгеокадастру в Закарпатській області № 1791-сг від 10 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення».

Суд ураховує вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 22 січня 2025 року про необхідність при новому розгляді справи врахувати вимоги статей 116, 118, 121, 123, 134 ЗК України про те, що право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах. Аналогічною є правова позиція, зроблена Судовою палатою у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України у справі № 6-228цс14 від 24 червня 2015 року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 525/1225/15-ц, згідно якої з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116,118,121,123, 34 ЗК України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.

На підставі наведеного суд констатує, що ОСОБА_1 внаслідок набуття раніше безоплатно земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства не вправі був отримати повторно безоплатно у власність спірну земельну ділянку цього ж виду використання з кадастровим номером 2122487400:001:001:0052.

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник може звернутися з віндикаційним позовом у випадку відсутності між ним і особою, яка набула зазначене майно, зобов`язально-правових відносин.

Підставами віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення власнику майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(стаття 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

На підставі наведеного суд констатує, що відповідач набув право власності на спірну земельну ділянку всупереч приписам ч. 4 ст. 116 ЗК України, тобто за відсутності для цього відповідних правових підстав. При цьому суд бере до уваги, що на час виникнення спірних правовідносин і звернення з цим позовом до суду вказана земельна ділянка сільськогосподарського призначення розташована за межами населеного пункту, відповідно до положень ч. 1 ст. 84 ЗК України належала до державної власності, а розпорядження спірною земельною ділянкою належало до компетенції ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. Розв`язуючи спір щодо витребування земельної ділянки на користь держави суд вирішує питання повернення її до попереднього стану, який існував до порушення права. Водночас правовий статус зазначеної ділянки та право власності на неї після повернення до попереднього стану буде визначатись відповідно до положень діючого законодавства, зокрема п. 24 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, вбачається, що на підставі акту приймання-передачі майна від 25.07.2019 ОСОБА_1 передав земельну ділянку площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, на користь Фермерського господарства «Під полами».

В подальшому оспорювана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу 05.08.2020 відчужена ОСОБА_1 .

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частина 3 вказаної статті регламентує, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, що знаходиться за межами населеного пункту вибула із земель запасу державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто, поза волею власника цих земельних ділянок - держави в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.

Водночас, Фермерське господарство «Під полами» отримало вказану земельну ділянку в особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати. В свою чергу, Фермерське господарство «Під полами» не мало права відчужувати земельну ділянку, оскільки було проінформовано про спір відносно земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, так як являвся стороною по справі № 907/96/20.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» майно, передане на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі, може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Згідно із п.22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК).

Якщо в такій ситуації пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК.

У зв`язку із цим, коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним.

Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.

З урахуванням наведеного, земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер - 2122487400:01:001:0052, що знаходиться за межами населеного пункту, вибула із земель державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто поза волею держави від імені якої діє ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, а Фермерське господарство «Під полами» отримало вказану земельну ділянку в особи, яка немала права її відчужувати, у зв`язку з чим, вказана земельна ділянка підлягає витребуванню на користь держави.

Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також акту приймання-передавання майна до статутного капіталу, єдиним засновником та органом управління юридичної особи ФГ «Під полами» є ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір суд не залишає поза увагою, що 09 квітня 2025 року набрав чинності Закон України № 4292-IX "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" (далі Закон № 4292-IX).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону його положення мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Частиною 2 ст. 391 ЦК України передбачено, що якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 5 ст. 390 ЦК України суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, з врахуванням практики її правозастосування, викладеної в п. 29 постанови ВП ВС від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Презумпція добросовісності повинна бути спростована або підтверджена за результатом розгляду справи, позаяк її встановлення входить до предмету доказування, як обставина, яка має істотне значення для вирішення спору.

У постанові від 10.09.2018 в справі № 920/739/17 Верховний Суд висловив правові висновки, що відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Оцінюючи поведінку відповідача при набутті у власність спірної земельної ділянки на відповідність її критерію добросовісності суд наголошує на тому, що ОСОБА_1 був безумовно обізнаний про набуття у власність земельних ділянок ділянки з кадастровими номерами 2124484001:06:006:0007 та 2124484001:006:0006 для ведення особистого селянського господарства на підставі рішень Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 18 січня 2008 року № 27 і № 29. Маючи намір отримати у власність спірну земельну ділянку кадастровий номер 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га за межами населеного пункту для ведення особистого селянського господарства відповідач повинен був усвідомлювати, що право на безоплатне набуття земельної ділянки відповідного виду використання ним було реалізовано раніше, а тому він не вправі набути цю земельну ділянку безоплатно. При цьому суд констатує, що повторне звернення ОСОБА_1 за одержанням земельної ділянки у власність саме по собі не свідчить про недобросовісність поведінки останнього. Проте суд наголошує на тому, що, як убачається з клопотань відповідача від 09 грудня 2016 року та від 26 квітня 2017 року, останній вказав, що раніше земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства безоплатно не отримував. За умови добросовісної поведінки ОСОБА_1 останній повинен був, щонайменше, повідомити уповноважений орган на розпорядження вказаною земельною ділянкою про те, що він раніше набув безоплатно у власність земельні ділянки зазначеного виду використання. Вказані дії суд розцінює, як прояв недобросовісності, а саме як умисне приховування обставин, які мали істотне значення для можливості реалізації права тобто несумлінне здійснення відповідачем своїх прав і виконання цивільних обов`язків. Внаслідок зазначених дій з державної власності всупереч установленій законом процедурі вибула земельна ділянка й неправомірно перейшла у власність ОСОБА_1 .

На підставі наведеного суд констатує, що ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем земельної ділянки кадастровий номер 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га. При цьому недобросовісність набуття права власності на спірну земельну ділянку не була усунута внаслідок її відчуження на користь ФГ «Під полами» й надалі відповідачу, позаяк фактично повернула об`єкт до попереднього стану, який виник унаслідок незаконного (з порушенням встановленої законом процедури) набуття права власності.

Відтак вказана земельна ділянка може бути витребувана від ОСОБА_1 на підставі ст. 387 ЦК України, при цьому на вказані правовідносини не поширюються приписи ст. 388 ЦК України, якими регламентовано порядок витребування майна від добросовісного набувача.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд констатує, що право на захист права власності держави на земельну ділянку, яка вибула з її власності всупереч установленої законом процедури й на витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 здійснюється відповідно до положень Конституції України, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Зазначені нормативні акти були і є доступними для відповідача та є чіткими й передбачуваними щодо застосування та наслідків дії його норм.

Оцінюючи відповідність втручання суспільному інтересу суд зауважує про таке. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). ЄСПЛ визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Визначена законом процедура набуття безоплатно у власність земельних ділянок установлена, зокрема, з метою забезпечення чіткого, прозорого та правового механізму реалізації громадянами України їхнього конституційного права на землю. Регламентований порядок спрямований на забезпечення гарантій, визначених статтею 14 Конституції України та статтею 121 Земельного кодексу України, згідно з якими кожен громадянин має право на безкоштовне отримання ділянки у власність у межах встановлених норм для конкретних потреб. Суд констатує, що дотримання встановленого правопорядку та захист від порушення установленого законом порядку права власності, безумовно становить суспільний інтерес.

Надаючи оцінку відповідності втручання критерію пропорційності суд враховує таке. Держава повинна забезпечувати розумне пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, яку передбачається досягти, в протилежному випадку такий захід повинен скасовуватися. Під час аналізу відповідності втручання у право власності вимогам пропорційності суд ураховує такі чинники: а) відповідність застосовуваних заходів меті, що має бути досягнута; б) чи не покладається на особу надмірний тягар унаслідок дій держави; в) чи не є засоби, що застосовуються державою, необґрунтованими чи безпідставними. Здійснюючи оцінку пропорційності, суд відмічає, що досягнути легітимної мети, яка полягає в поверненні державі земельної ділянки, яка вибула з її власності з порушенням установленого законом порядку, за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав та свобод відповідача є неможливим. Відтак витребування земельної ділянки не може вважатись надмірним або таким, що є більшими, ніж це необхідно для реалізації поставленої мети. Окрім цього суд акцентує увагу на тому, що відповідач отримав земельну ділянку безоплатно, тобто не поніс жодних витрат на набуття її у власність. Суд також не може залишити поза увагою недобросовісні дії відповідача при отриманні у власність земельної ділянки.

Суд не залишає поза увагою доводи представника відповідача про факт здійснення ОСОБА_1 на вказаній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна. Окрім того, суд враховує правову позицію, висловлену в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 березня 2025 року в справі № 676/76/22 про те, що будівництво на земельній ділянці, яка набута у незаконний спосіб, будинку не може слугувати підставою для відмови в позові про її повернення, оскільки відповідач не позбавлений права просити про відшкодування завданої шкоди (сума, сплачена за договором купівлі-продажу) у разі заподіяння такої. Окрім цього відповідач також не позбавлений права на набуття зазначеної ділянки у власність або користування у відповідності до встановленої законом процедури.

Вирішуючи заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зауважує про таке.

Відповідач стверджував, що про обставини наявності у відповідача спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га прокурору стало відомо 26.05.2017 із відповідного звернення громадян. Про цьому представник відповідача адвокат Колотуха І.О. вказував, що прокурором було надано йому відповідь на адвокатський запит про направлення зазначеного звернення громадян, у якому вказано кадастровий номер спірної ділянки, за належністю до БУВР р. Тиса. Надалі 19.06.2017 БУВР р. Тиса надіслало прокурору відповідь. У відповіді прокурора від 22.02.2021 на адвокатський запит прокурор зазначив, що після отримання відповіді з БУВР р. Тиса додаткова і подальша перевірка не здійснювалась, відомості до ЄРДР не вносились. Відтак представник відповідача адвокат Колотуха І.О. стверджує, що прокурор мав, як мінімум до 01.06.2020 можливість перевірити й дізнатись про наведені в позові обставини й звернутись із цим позовом в межах трьохрічного строку. Натомість за доводами представника відповідача прокурор подав цей позов із пропуском вказаного строку більше ніж на 10 місяців. В обґрунтування своєї позиції сторона відповідача посилається на ст. 267 та 261 ЦК України, рішення ЄСПЛ від 22.10.1996 в справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (п. 51) і від 20.09.2011 в справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії» та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 20.06.2018 в справі №697/2751/14-ц а від 17.10.2018 в справі № 362/44/17. За таких обставин сторона відповідача ОСОБА_1 стверджувала про сплив позовної давності й просила відмовити в позові з цих підстав.

Прокурор заперечив проти застосування позовної давності й зауважив, що факт подвійного використання ОСОБА_1 права на безоплатне отримання земельної ділянки одного цільового призначення було виявлено прокурором шляхом моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено 24.01.2020. Саме з вказаного моменту за доводами прокурора почав відлік строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист цивільного права або інтересу. Крім цього, прокуратурою 27.01.2020 пред`явлено позовну заяву в Господарський суд Закарпатської області в інтересах держави до ФГ "Під полами", ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області про визнання недійсним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1791-сг від 10 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,6 га, (кадастровий номер 2122487400:01:001:0052), що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та витребування на користь держави земельної для ведення особистого селянського господарства площею 0,60 га оскільки, на підставі акту приймання-передачі майна від 25.07.2019 ОСОБА_1 передав земельну ділянку площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, на користь Фермерського господарства «Під полами». В майбутньому, оспорювана земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу 05.08.2020 відчужена ОСОБА_1 .

Земельна ділянка площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, вибула із земель запасу державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, тобто, поза волею власника цих земельних ділянок держави в особі ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. Водночас, Фермерське господарство «Під полами» отримало вказану земельну ділянку в особи, яка, з огляду на зазначені обставини, не мала права її отримувати та відчужувати. В свою чергу, Фермерське господарство «Під полами» не мало права відчужувати земельну ділянку, оскільки було проінформовано про спір відносно земельної ділянки площею 0,6 га, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, так як являвся стороною по справі № 907/96/20. Також, сам факт наявності відомостей про отримання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки на території Міжгірського району, не свідчить про обізнаність прокурора у отриманні ним у приватну власність земельної ділянки повторно.

Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» 12 березня 2025 року № 4292-IX статтю 261 Цивільного кодексу України після частини сьомої було доповнено новою частиною такого змісту: "8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності». Зазначений Закон набрав чинності 09.04.2025 і зазначеним положенням не було надано ретроактивної дії.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 висловлено правову позицію, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

З установлених обставин справи слідує, що про набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2122487400:001:001:0052 площею 0,60 га прокурору стало відомо 26.05.2017 із відповідного звернення громадян. Водночас факт подвійного використання ОСОБА_1 права на безоплатне отримання земельної ділянки одного цільового призначення було виявлено прокурором шляхом моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено 24.01.2020. Саме з вказаного моменту прокурор дізнався про порушення порядку набуття відповідачем у власність земельної ділянки, порушення права державної власності на землю та з наступного дня почав перебіг позовної давності.

Прокурор звернувся з цим позовом 26 квітня 2021 року. Відтак суд висновує, що цей позов подано до суду в межах строку позовної давності.

Додатково суд уважає за необхідне зауважити, що не є застосовними до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якою встановлено присічний десятирічний строк на витребування майна від добросовісного набувача зважаючи на те, що відповідач не вважається добросовісним набувачем, з огляду на його поведінку під час набуття права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Вказана норма є спеціальною по відношенні до ч. 3 зазначеної статті у випадку окремо визначеного способу набуття у власність в безоплатний спосіб.

З врахуванням висновку про відсутність у відповідача ознак добросовісного набувача, суд уважає, що не підлягають в цій справі застосуванню процесуальні норми ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна

Відповідно до ст. 80 ЗК України, ст. 2, 170, 326, 374 Цивільного кодексу України право власності на землі державної власності належать державі Україна, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Спірна земельна ділянка вибула з володіння (власності) держави внаслідок порушення закону не лише набувачем земельної ділянки, а й органу, уповноваженого від імені держави на розпорядження цією земельною ділянкою ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, яке реалізовувало повноваження Держгеокадастру на території Закарпатської області.

Суд висновує, що в цій справі прокурор вправі був звернутись до суду з метою представництва інтересів держави в суді. Земля є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення збереження, раціонального використання та охорони земель в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь. Зважаючи на обставини цієї справи суд констатує про відсутність відповідних органів державної влади, які, окрім прокурора, могли звернутись із цим позовом на захист інтересів держави.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки Європейського суду з прав людини в рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» про те, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Судом надано відповіді на доводи й аргументи сторін, які були висловлені в заявах по суті та під час судового розгляду справи в судовому засіданні. За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, їх оцінки і перевірки на відповідність критеріям належності, допустимості й достовірності та достатності для вирішення спору, суд установив фактичні обставини справи і з`ясував характер спірних правовідносин та норми права, якими вони регулюються.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що позов, у частині, переданій на новий розгляд до суду першої інстанції слід задовольнити та витребувати від ОСОБА_1 на користь держави земельну ділянку площею 0,6 га кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, яка розташована за межами населеного пункту на території Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд ураховує, що керівник Хустської окружної прокуратури первісно звернувся до суду з двома позовними вимогами, немайнового та майнового характеру. Зокрема прокурор просив: 1). визнати недійсним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №1791-сг від 10 травня 2017 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки без зміни цільового призначення», яким ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,6 га, (кадастровий номер - 2122487400:01:001:0052), що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області; 2). витребувати у ОСОБА_1 (Закарпатська область, Міжгірський район, с. Сойми, 9, код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь держави земельну ділянку площею 0,6 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, вартістю 978 180,00 грн., що знаходиться за межами населеного пункту на території Соймівської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області.

При зверненні до суду та поданні апеляційних і касаційних скарг Закарпатська обласна прокуратура сплачувала судовий збір за вказані позовні вимоги немайнового і майнового характеру згідно таких платіжних документів. Відповідно до платіжних доручень: № 400 від 23 квітня 2021 року на суму 16 942,70 грн (2 270,00 грн+14 672,70 грн) за подання позову; № 42 від 29 березня 2022 року на суму 25 414,05 грн (3 405,00 грн + 22 009,05 грн) за подання апеляційної скарги; № 475 від 15 травня 2023 року на суму 33 885,40 грн (4 540,00 грн + 29 345,40 грн) за подання касаційної скарги. Відповідно до платіжних інструкцій № 1092 від 06 вересня 2024 на суму 33 885,40 грн (4 540,00 грн + 29 345,40 грн) за подання касаційної скарги та № 1399 від 13 листопада 2025 року на суму 3 028,00 грн за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про повернення позову. Суд ураховує, що в задоволенні позову в частині немайнової вимоги було відмовлено, відтак у цій частині судові витрати залишаються за прокурором. За таких обставин на користь прокурора слід стягнути з відповідача ОСОБА_1 на відшкодування понесених судових витрат із сплати судового збору суму 98 400,55 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 259, 263-265 та 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Міжгірська селищна рада та Фермерське господарство «Під полами», про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь держави земельну ділянку площею 0,6 га кадастровий номер 2122487400:01:001:0052, яка розташована за межами населеного пункту на території Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури на часткове відшкодування понесених судових витрат на сплату судового збору суму 98 400,55 грн (дев`яносто вісім тисяч чотириста гривень 55 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 29.10.2026.

Суддя О. І. Повідайчик