Постанова № 14103976, 24.02.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.11 Справа № 6/89

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Суддя-доповідачДавид Л.Л.

СуддівКордюк Г.Т.

Мурська Х.В.

при секретарі судового засіданняМазурській В.Т.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_3, б/н від 20.01.2011 р.

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011 р.

у справі № 6/89 (суддя Кадар Й.Й.)

за позовом Закритого акціонерного товариства «Страхової групи «ТАС», м. Київ

до Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_3, с. Заріччя, Іршавський район, Закарпатська область

третя особа, на стороні Відповідача, без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, с. Білки, Іршавський район, Закарпатська область

про стягнення в регресному порядку різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням в сумі 74074,48 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з»явились;

від відповідача: не з»явились;

третя особа: не з»явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.01.2011 р. у справі №6/89 задоволено позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Страхової групи «ТАС», м. Київ (надалі Позивач) до Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_3, с. Заріччя, Іршавський район, Закарпатська область (надалі Відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, с. Білки, Іршавський район, Закарпатська область (надалі третя особа) про стягнення в регресному порядку різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням в сумі 74074,48 грн. Стягнуто з Приватного підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ЗАТ «Страхова група»«ТАС»(м. Київ, пр-т. Перемоги, 65, код ЄДРПОУ 30115243) 71878,48 грн. відшкодування у регресному порядку заподіяної шкоди, 718,45 грн. витрат по сплаті державного мита та 305,66 грн. витрат по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Відповідач Приватний підприємець ОСОБА_3, не погодившись з винесеним рішенням, подав апеляційну скаргу б/н від 20.01.2011 р., в якій посилається на те, що останнє прийнято з порушенням норм чинного законодавства та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи, а саме:

Судом, як вказує Скаржник, не взято до уваги вимог ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, з огляду на те, що Позивач ніяких вимог до Відповідача про оплату різниці між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням не висував, строк виконання зобов»язання, визначений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України не настав, його права (зокрема, право на відшкодування в регресному порядку страхових виплат) не були порушені, і відповідно звернення до господарського суду вважає безпідставним. Крім цього, Скаржник вказує, що суд помилково в рішенні стверджує, що ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України не застосовується до зобов»язань про відшкодування заподіяної шкоди.

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає відшкодуванню Відповідачем помилково посилається на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 16.07.2009 р. у цивільній справі №2-48/09, в якому нібито встановлено розмір реальної матеріальної шкоди завданої пошкодженням транспортного засобу «Пежо 407»р/н НОМЕР_2 в дорожньо-транспортній пригоді, яка становить 97378,48 грн. З огляду на те, що дані факти, на які посилається суд, встановлені по справі, в якій брали участь інші сторони, а спір стосується іншого предмету позову. При цьому, розмір заподіяної шкоди внаслідок ДТП апеляційним судом не досліджувався, оскільки це виходило за межі позовних вимог.

Скаржник вважає необґрунтованим посилання суду на ст. 1194 Цивільного кодексу України, оскільки вона встановлює обов»язок особи, що застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Однак, Позивач у даному випадку потерпілим не являється, тому зазначена правова норма не може бути застосована до відносин між Позивачем та Відповідачем.

Дані обставини, на думку Скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, просить прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник Позивача у відзиві б/н від 03.02.11 р. заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи при цьому, що твердження Відповідача про те, Позивач не виставляв до нього жодної вимоги про відшкодування шкоди, тобто не намагався врегулювати спір у позасудовому порядку, не відповідає дійсності та спростовується наявними у матеріалах справи копією відповідної претензії Позивача від 19.03.2008 р. №Г.08.0.0/179, адресованої Відповідачеві та копією поштового повідомлення про отримання адресатом цієї претензії. Крім того, посилання Відповідача на приписи ст. 530 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки дана норма закону не містить обов»язку досудового врегулювання спору, який виникає з приводу відшкодування шкоди, тобто з позадоговірного (деліктного) зобов»язання. Згідно ч. 4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов»язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення справи. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.07.2009 р. у справі №2-48/09 встановлено, що розмір заподіяної шкоди пошкодженням застрахованого Позивачем транспортного засобу становить 97378,48 грн., саме в такому розмірі Відповідач вважає реальною заподіяну матеріальну шкоду. Предметом спору по даній справі є вимога про відшкодування шкоди в порядку регресу, відтак для вирішення цього спору підлягають застосуванню також і норми закону, які передбачають право страховика (страхової компанії) на відшкодування шкоди в такому порядку. Відповідно до цього, просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, як безпідставну і необґрунтовану.

Сторони та третя особа участі уповноважених представників в судове засідання 24.02.2011 р. не забезпечили.

16.02.2011 р. від представника Позивача поступила заява, б/н від 15.02.2011 р. (вх. № суду 1447 від 16.02.2011 р.), в якій останній просить провести засідання без його участі по наявних у матеріалах справи доказах, оскільки таких є достатньо для визначення характеру правовідносин між сторонами, встановлення обставин справи і надання останнім належної юридичної оцінки. Крім цього, вказує, що повністю підтримує пояснення, дані у відзиві, який знаходиться в матеріалах справи.

23.02.2011 р. в канцелярію суду від представника Відповідача факсом поступило клопотання, б/н від 23.02.2011 р. (вх. № суду 143 від 23.02.2011 р.), в якому останній просить відкласти розгляд справи в зв»язку з його перебуванням на лікарняному.

Дане клопотання судовою колегією відхиляється з огляду на наступне.

Ухвалою суду від 27.01.2011 р. прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_3, б/н від 20.01.2011 р. та призначено до розгляду в судове засідання на 09.02.2011 р. Ухвалою суду від 09.02.2011 р. розгляд справи відкладено за клопотання представника Відповідача.

Відповідно до цього, представник Скаржника мав час та можливість надіслати додаткові докази по справі чи письмові пояснення, чого зроблено не було. Крім цього, клопотання про відкладення документально необґрунтоване.

Згідно з цим, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду ухвалила розглядати справу по наявних у ній матеріалах.

Вивчивши матеріали справи в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, оцінивши зібрані докази, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відповідність рішення Господарського суду Закарпатської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог ст. 1172 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов"язків.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об"єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Матеріалами справи встановлено, що за Договором добровільного страхування наземного транспорту ДКСНТ/21/48/44/39 № 014445 від 01.04.07р. (далі - Договір страхування) ЗАТ “Страхова група “ТАС”, м.Київ, в особі Ужгородської філії “Страхова група “ТАС”, застрахувало належний ОСОБА_5 транспортний засіб “Пежо 407”, реєстр. н/з НОМЕР_2 (Т-1, а.с.6)ю

19.10.2007 р. на 644 км. + 820 м. автодороги Київ-Чоп сталася дорожньо-транспортна пригода з участю вказаного застрахованого транспортного засобу, під керуванням гр. ОСОБА_5 та транспортного засобу „MAN F 2000”, н/з НОМЕР_3, під керуванням водія ОСОБА_4 (третьою особою у данній справі), який перебував у трудових відносинах з приватним підприємцем ОСОБА_3 (відповідач), що підтверджено долученою до матеріалів справи Довідкою податкового органу про трудові відносини фізичної особи з платником єдиного податку (Т-1, а.с.26), рішенням апеляційного суду Закарпатської області № 2-48/09 від 16.07.2009р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та визнається відповідачем (Т-1, а.с.41-42).

В подальшому постановою Іршавського районного суду Закарпатської області від 22.11.2007 р. ОСОБА_4 визнано винним у скоєні згаданої вище ДТП та притягнено до адміністративної відповідальності (Т-1, а.с.25).

В контексті норм ст. 1172 та ч. 2 ст. 1187 ЦК України відповідальність за заподіяну шкоду з вини ОСОБА_4 покладаються на ОСОБА_3 - Відповідача у справі.

Місцевим господарським судом встановлено, що ОСОБА_5 звернувся до Позивача з заявою про виплату страхового відшкодування за пошкодження внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди застрахованого транспортного засобу, що відповідно до умов Договору страхування є страховим випадком.

Позивач, враховуючи Звіт автотоварознавчого дослідження № 414 від 08.11.2007 р. про вартість заподіяного пошкодження застрахованого транспортного засобу матеріального збитку та враховуючи умови страхування, визначив розмір страхового відшкодування в сумі 99574,48 грн. (Т-1, а.с.11-16), про що складено відповідний страховий акт від 15.01.2008 р. (Т-1, а.с.23)

Відповідно до цього, Позивач сплатив на користь ОСОБА_5 99574,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням №474 від 18.01.2008 р. (Т-1, а.с.24).

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ст. 993 ЦК України, що кореспондується ст. 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з цим, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого суду, що відповідно до вимог ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»до Позивача (ЗАТ «Страхова група») перейшло право вимоги, яке ОСОБА_5 мала до відповідача ОСОБА_3

Місцевим господарським судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 є пов»язаною з експлуатацією транспортного засобу „MAN F 2000”, н/з НОМЕР_3, на момент ДТП була застрахована ВАТ „Простострахування”, остання у межах своєї відповідальності, виплатила Позивачу суму 25500,00 грн. у часткове відшкодування шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу засіб “Пежо 407”, реєстр. н/з НОМЕР_2, що підтверджується випискою по особовому банківському рахунку позивача за період з 15.02.2008 р. по 15.02.2008 р. (Т-2, а.с.32), що не заперечується Відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини , які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи , не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Факт заподіяння матеріальної шкоди в розмірі 97378,48 грн. встановлений рішенням суду в цивільній справі, яке набрало законної сили, а відтак згідно ст. 35 ГПК України не підлягає доказування по даній справі.

Відповідного до цього, різницю між фактичним розміром реальної шкоди і страховим відшкодуванням, яке здійснило ВАТ «Простострахування»повинен відшкодувати ПП ОСОБА_3 в розмірі 71878,48 грн. з розрахунку 97378,48 грн. ((сума визнана ОСОБА_3 при розгляді цивільної справи за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та встановлена апеляційним судом Закарпатської області від 16.07.2009 р.) 25500,00 грн. (сума страхового відшкодування отриманого позивачем у часткове відшкодування шкоди) = 71878,48 грн. )).

Судова колегія Львівського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду , що безпідставним є твердження Відповідача, яке викладене також в апеляційній скарзі про те, що Позивачем не дотримано положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки вказана норма закону не застосовується до зобов»язань по відшкодуванню заподіяної шкоди, зокрема позадоговірної, що має місце в даних правовідносинах, та спостовується претензією Позивача за №Г.0800/2186 від 19.03.2008 р. та копією повідомлення про її вручення.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, чого Скаржником не зроблено.

Оцінивши докази в їх сукупності, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги та відповідність рішення Господарського суду Закарпатської області нормам чинного законодавства, матеріалам та обставинам справи.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду закарпатської області від 11.01.2011 р. у справі №6/89 залишити без змін, апеляційну скаргу Суб»єкта підприємницької діяльності фізичної особи (приватного підприємця) ОСОБА_3, б/н від 20.01.2011 р. - без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3.Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4.Справу № 6/89 повернути Господарському суду Закарпатської області.

Суддя-доповідачДавид Л.Л.

СуддяКордюк Г.Т.

СуддяМурська Х.В.