Постанова № 14103676, 23.02.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.11 Справа № 24/132 (2010)

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів: Давид Л.Л.

Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”, м.Харків

на рішення господарського суду Львівської області від 07.12.2010 р.

у справі № 24/132 (2010)

за позовом: Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”, м.Харків

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державна податкова інспекція в Залізничному районі м.Львова

про :

- розірвання договору оренди землі від 24.07.2008 року, зареєстрованого у Львівській міській раді 24.07.2008 року за №3-1034, про що у книзі записів реєстрації Договорів оренди землі 3-3 вчинено запис, а також у Львівському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.08.2008 року за №04:08:438:00098 кн.04-3.;

- зобов’язання ТзОВ „ТК „Інтермаркет” повернути земельну ділянку площею 0,4818га по вул.С.Петлюри,11 у м. Львові.

За участю представників сторін:

від позивача: Савка Ю.Г.- представник.

від відповідача: Романчук Д.М.- представник.

від третьої особи: не з»явився.

Роз”яснено права й обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України. Заяв про відвід суддів не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу не заявлено.

Розпорядженням голови суду від 23.02.2011р. проведено зміни щодо складу колегії суду.

Рішенням господарського суду Львівської області від 07.12.2010 р. у справі №24/132 (2010) (суддя Хабіб М.І.) позовні вимоги задоволено, розірвано договір оренди землі від 24.07.2008 року, укладений Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”, зареєстрований у Львівському міському відділі Львівської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.08.2008р. за № 04: 08: 438:00098 кн. 04-3 та у Львівський міській раді 24.07.2008р. за №3-1034, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди 3-3 вчинено запис. Зобов»язано Товариство з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”, (ідентифікаційний номер 13827416, адреса: 61001, м. Харків, просп. Гагаріна,буд.7, кім. 1) у 5-денний термін з дня набрання рішенням законної сили повернути Львівській міській раді,(ідентифікаційний код 04055896, адреса: 79006, м. Львів, пл.. Ринок,1) земельну ділянку по вул.С.Петлюри,11 у м. Львові, кадастровий номер 4610136300: 04: 002: 0036, загальною площею 0,4818га.

Рішення мотивоване тим, що внаслідок невиконання відповідачем зобов»язань по сплаті орендної плати згідно умов укладеного договору, сума заборгованості відповідача станом на 1.09.2010р. згідно довідки ДПІ у Залізничному районі від 27.09.2010р. становить 86222,45 грн., що є підставою для розірвання договору оренди землі відповідно до ст.ст.24,25 Закону України «Про оренду землі», ст.141 Земельного Кодексу України, та п.38 договору оренди. Відповідно до вимог ст.34 Закону, у разі припинення або розірвання договору оренди землі, орендар зобов»язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення господарського суду скасувати з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, і просить прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обгрунтовуються наступним.

Господарським судом Львівської області при винесенні оскаржуваного рішення не досліджено належним чином чи дотримався позивач порядку розірвання господарських договорів, встановленого ст.188 ГК України та ст.11 ГПК України, в зв»язку з чим судом, на переконання апелянта, безпідставно задоволено позовні вимоги про розірвання договору оренди землі та зобов»язання повернути земельну ділянку.

Апелянт вказуючи на неправильне застосування господарським судом матеріального права та незаконне вилучення земельної ділянки стверджує, що це призведе до зменшення ліквідаційної маси банкрута, та як наслідок, порушення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки вважає вказане призводить до порушення прав кредиторів, які будуть позбавлені можливості отримання задоволення своїх кредиторських вимог.

Крім того, скаржник вважає, що позивачем не було доведено законність його вимог про визнання недійсним договору оренди та не надано суду належних допустимих доказів, підтверджених відповідним розрахунком суми заборгованості по орендній платі за договором оренди земельної ділянки від 24.07.2008р., в зв»язку із чим вважає, що господарським судом допущено порушення норм процесуального права.

Позивач у відзиві, доводи апеляційної скарги заперечив, вказуючи на те, що систематична несплата ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркет»орендної плати за землю комунальної власності, у відповідності до ч.5 ст.17 Закону України «Про плату за землю», ст.141 Земельного кодексу України, є підставою припинення права користування земельною ділянкою по вул.С.Петлюри,11 у м.Львові.

Згідно ст..8-1 Закону України «Про оренду землі», право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу, що виключає можливість задоволення кредиторських вимог на суму, пропорційну вартості такого майна.

Твердження апелянта про ненадання Львівською міською радою суду належних допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, позивач вважає необґрунтованим та безпідставним, покликаючись на рекомендації президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 р. № 04-06/15 «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства», вказує, що надані Львівською міською радою суду довідки Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про наявність заборгованості по оренді землі від 31.09.2010 року № 26363/9/15-324/389 (від 05.10.2010 року № 1.8-641) та від 29.11.2010 року № 33437/9/15-324/488, розрахунок (облікова картка платника) з зазначенням того, що відповідач останній раз сплатив орендну плату за землю за березень 2009 року, а з квітня 2009 року не сплачував орендної плати за землю, є належними доказами, які підтверджують заборгованість ТзОВ «Торгова компанія Інтермаркет»по орендній платі за землю.

Крім того, зазначено, що згідно рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-п 2002 у справі № 1-2/2002, за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про судове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

4.02.11р. відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом Харківської області справи №Б-19/117-09 щодо банкрутства ТзОВ «ТК»Інтермаркет», яке обґрунтовано тим, що відповідач вбачає залежність розглядуваної справи від результату справи щодо вказаного банкрутства, з огляду на те, що вилучення земельної ділянки в зв»язку із розірванням оскаржуваного договору оренди призведе до зменшення ліквідаційної маси банкрута та, як наслідок, порушення прав кредиторів ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркет», які будуть позбавлені можливості отримання задоволення своїх кредиторських вимог на суму пропорційну вартості майна.

23.02.2011р. позивачем на вимогу суду подано довідку ДПІ у Залізничному районі м.Львова від 09.02.2011р. № 5123/9/15 - 324/53.

23.02.2011р. відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано тим, що на даний час відбувається процедура передачі документації банкрута новопризначеному ліквідатору ТзОВ «ТК «Інтермаркет»та необхідністю представлення суду додаткових доказів, що підтверджують повноваження нового керівника ТзОВ «ТК «Інтермаркет»Босенка К.В., представника Романчука Д.М., з»ясування позиції нового керівника щодо даного судового процесу з метою всебічного, повного та об»єктивного вирішення спору.

Третьою особою участь повноважного представника в судове зазідання не забезпечено, причини неявки не повідомлено, хоча було належним чином повідомлено про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали кожен свою правову позицію, викладену відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на неї.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) встановлено, що апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши правильність застосування господарським судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частина восьма ст. 93 Земельного кодексу України передбачає, що відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України “Про оренду землі”, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України та ст. 1 Закону України “Про оренду землі”, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно зі ст. 2 Закону України “Про плату за землю”, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Згідно з п. “в” ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частина перша ст.24 Закону України “Про оренду землі” встановлює, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частина перша ст. 32 Закону України “Про оренду землі” встановлює, що на вимогу однієї із сторін, договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до п.“д” частини першої ст.141 Земельного кодексу України, підставою припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Згідно з частиною п’ятою ст. 17 Закону України “Про плату за землю”, несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками –протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Матеріалами справи підтверджено, що на підставі договору оренди землі від 24.07.2008р., позивач передав відповідачу в оренду на 5 років –до 12.06.2013р. земельну ділянку по вул.С.Петлюри,11 у м. Львові, кадастровий номер 4610136300:04:002:0036, загальною площею 0,4818га. За користування земельною ділянкою відповідач зобов’язався сплачувати орендну плату в розмірі 86 222,45 грн. в рік, яка вноситься щомісячно рівними частинами.

Як вбачається з наданих позивачем доказів (довідки Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про наявність заборгованості по оренді землі від 3109.2010 року № 26363/9/15-324/389 (від 05.10.2010 року № 1.8-641) та від 29.11.2010 року № 33437/9/15-324/488, розрахунок (облікова картка платника) з зазначенням того, що відповідач останній раз сплатив орендну плату за землю за березень 2009 року, а з квітня 2009 року не сплачував орендної плати за землю), відповідач, в порушення п.9 договору та вимог чинного законодавства, не здійснював сплату орендної плати, в зв»язку із чим виникла заборгованість, яка згідно поданої на вимогу суду довідки ДПІ у Залізничному районі м.Львова від 09.02.2011р. №5123/9/15-324/53 за період 03.2009р.-12.2009р. становить 82773,54 грн.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріали справи не містять доказів надходження коштів від відповідача по договору оренди землі від 24.07.2008р. на рахунки Львівської міської ради та інших доказів, які спростовують факт існування систематичної заборгованості та несплати відповідачем орендної плати протягом шести місяців підряд.

Позивач належним чином довів суду, що відповідач по справі припустився систематичного порушення термінів сплати за оренду землі, у тому числі і протягом шести місяців підряд, тому суд вважає, що вимоги Львівської міської ради про дострокове розірвання договору, ґрунтуються на вимогах Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України “Про оренду землі”, Закону України “Про плату за землю”, є правомірними, обґрунтованими та підставно задоволеними місцевим господарським судом.

Пункт 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачає, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про зобов‘язання відповідача звільнити земельну ділянку є обгрунтованими.

Матеріали справи містять достовірні дані про наявність заборгованості, таким чином є безпідставними доводи апеляційної скарги про відсутність відповідних доказів такої.

Разом з тим, вирішення спору про розірвання договору оренди від 24.07.2008р. при встановлених обставинах заборгованості не може ставитись в залежність від вирішення справи про банкрутство відповідача у справі №Б-19/117- 09, так як відповідно до вимог ч.1 ст.213 Господарського кодексу України, до складу ліквідаційної маси включаються всі види майнових активів банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури (з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом (ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»). У даному випадку, право оренди на земельну ділянку та повернення об»єкту оренди власнику, не підпадає під дію статтей 134 та 136 ГК України та не пов»язане з визначенням складу ліквідаційної маси, оцінкою та продажем майна банкрута.

Обставиною, яка зумовлює відкладення розгляду справи є неможливість вирішення справи в даному судовому засіданні, зокрема, з підстав, наведених в ст. 77 ГПК України. Зазначені підстави оцінюються судом, який розглядає справу, для реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи з метою її вирішення.

У заявленому клопотанні відповідача, наявність відповідних підстав не вбачається. Крім того, вказуючи на необхідність подання додаткових доказів по справі, відповідач не вказує, які саме докази ним буде подано та не обгрунтовує неможливість подання таких в суді першої інстанції.

Доводи скаржника про те, що порядок зміни та розірвання господарських договорів, встановлений ст.188 ГК України є обов'язковим, колегією суддів до уваги не приймається з огляду на таке.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 №15-рп у справі №1-2/2002 у справі за конституційним зверненням ТзОВ "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України було визначено, що ч.2 ст.124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права будь-якими не забороненими засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист.

Право на судовий захист своїх прав не може бути обмежене. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатись до суду за його вирішенням. При цьому право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб’єктом правовідносин інших засобів правового захисту.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які і посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, обставини, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення господарського суду прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга скаржника задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.99,101,103,105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області 07.12.2010 р. у справі № 24/132 (2010) залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгова компанія „Інтермаркет”, м.Харків без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку та строки, встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

3.Матеріали справи повернути в господарський суд Львівської області.

Головуючий-суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Мурська Х.В.