Рішення № 141033435, 29.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 рокусправа № 380/6763/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея 10, м. Львів, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій позивач просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за віком протиправними та скасувати рішення № 1342500014257 від 20.01.2026 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 04.07.2002 по 09.09.2004року, з 09.11.2004 по 31.08.2008року, з 01.09.2008 по 23.10.2009рік, з 29.03.2010 по 06.05.2010 року, з 07.05.2010 року по 09.03.2011року, з 15.04.2011 року по 15.08.2012 року, з 16.08.2012 по 11.05.2013 року, з 03.10.2013 року по 03.09.2014 року, з 08.09.2014 року по 10.03.2015 року, з 11.03.2015 по 18.02.2016року, з 01.01.2017 року по 16.11.2017 року, з 05.02.2018 року по 24.11.2018 року, з 11.12.2018 по 26.12.2019 року, з 26.12.2019 року по 17.09.2020 року, з 18.09.2020 по 02.11.2020року на підставі записів трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 20 серпня 1984року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Полтавській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 02 січня 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 13.01.2026 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку із досягненням пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказує, що працівниками пенсійного органу було повідомлено про неможливість призначення пенсії, оскільки страховий стаж становить 21 рік 5 місяців 11 днів. Також до страхового стажу не зараховано періоди роботи у російській федерації. У зв`язку із порушенням права на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду.

Ухвалою суду від 14.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач-1, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 КАС України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив. Копія ухвали суду про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, відповідно до якої документ доставлено до електронного кабінету 16.04.2026.

Відповідач-2, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що аналіз наданих позивачем документів показує, що загальний страховий стаж позивача становить 21 рік 05 місяців 11 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.

Згідно трудової книжки від 20.08.1984 р. НОМЕР_3 до загального страхового стажу не зараховано період роботи:

- з 04.07.2002 р. по 09.09.2004 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної за заявою власника трудової книжки;

- з 09.11.2004 по 31.08.2008 рр. з 01.09.2008 по 23.10.2009 рр., з 29.03.2010 по 06.05.2010 рр., з 07.05.2010 по 03.09.2011 рр., з 15.04.2011 по 15.08.2012рр., з 16.08.2012 по 11.05.2013 рр., з 03.10.2013 по 03.09.2014 рр., з 08.09.2014 по 10.03.2015 рр., з 11.03.2015 по 18.02.2016 рр., з 01.01.2017 по 16.11.2017 рр., з 05.02.2018 по 24.11.2018 рр„ з 11.12.2018 по 25.11.2019 рр., з 26.12.2019 по 17.09.2020 рр., з 18.09.2020 по 02.11.2020 рр., з 03.11.2020 по ( відсутній запис про звільнення з роботи ), оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р..

Рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 20.01.2026 № 1342500014257 відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав того, що російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.

Вказує, що відповідно до запропонованого порядку дій, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року, а заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії враховується за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону 1058. Міністерство соціальної політики України (далі - Мінсоцполітики) листом від 12.01.2023 № 411/0/2-23/54 підтримало позицію Пенсійного фонду України щодо порядку дій. При призначенні пенсії, Мінсоцполітики запропонувало заробітну плату (дохід) для обчислення пенсії враховувати за періоди страхового стажу, набутого на території України, на умовах, визначених частиною першою статті 40 Закону 1058, а за період по 31.12.1991 - на умовах, визначених абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону 1058. Враховуючи зазначене, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом 1058. При цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) та навчання на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. При обчисленні пенсій відповідно до Закону № 1058 зарахування до загального (страхового) стажу з 01.01.2004 відповідних періодів роботи на території держав-учасниць СНД можливо при підтвердженні сплати страхових внесків (зборів) до відповідного фонду Держави СНД, на території якої провадилась трудова діяльність або за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 13.01.2026 до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із досягненням пенсійного віку.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було розглянуто ГУ ПФУ в Полтавській області, яке рішенням № 1342500014257 від 20.01.2026 відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком.

Відповідно до оскаржуваного рішення, загальний страховий стаж позивача становить 21 рік 05 місяців 11 днів, якого недостатньо для призначення пенсії за віком.

Згідно трудової книжки від 20.08.1984 р. НОМЕР_3 до загального страхового стажу не зараховано період роботи:

- з 04.07.2002 р. по 09.09.2004 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної за заявою власника трудової книжки;

- з 09.11.2004 по 31.08.2008 рр. з 01.09.2008 по 23.10.2009 рр., з 29.03.2010 по 06.05.2010 рр., з 07.05.2010 по 03.09.2011 рр., з 15.04.2011 по 15.08.2012рр., з 16.08.2012 по 11.05.2013 рр., з 03.10.2013 по 03.09.2014 рр., з 08.09.2014 по 10.03.2015 рр., з 11.03.2015 по 18.02.2016 рр., з 01.01.2017 по 16.11.2017 рр., з 05.02.2018 по 24.11.2018 рр„ з 11.12.2018 по 25.11.2019 рр., з 26.12.2019 по 17.09.2020 рр., з 18.09.2020 по 02.11.2020 рр., з 03.11.2020 по (відсутній запис про звільнення з роботи), оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р.

Вважаючи протиправним оскаржуване рішення відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У пункті 5 Рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Стаття 1 Закону №1058-IV передбачає, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами пункту 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно частини другою статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Умови призначення пенсії визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 26 Закону України № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з частиною першою статті 44 Закону України № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).

Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».

Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Як встановлено судом, відповідач-2 не зарахував до страхового стажу позивача наступні періоди:

- з 04.07.2002 р. по 09.09.2004 р., оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу, записи трудової книжки доцільно підтвердити додатковими документами або результатами перевірки, проведеної за заявою власника трудової книжки;

- з 09.11.2004 по 31.08.2008 рр. з 01.09.2008 по 23.10.2009 рр., з 29.03.2010 по 06.05.2010 рр., з 07.05.2010 по 03.09.2011 рр., з 15.04.2011 по 15.08.2012рр., з 16.08.2012 по 11.05.2013 рр., з 03.10.2013 по 03.09.2014 рр., з 08.09.2014 по 10.03.2015 рр., з 11.03.2015 по 18.02.2016 рр., з 01.01.2017 по 16.11.2017 рр., з 05.02.2018 по 24.11.2018 рр„ з 11.12.2018 по 25.11.2019 рр., з 26.12.2019 по 17.09.2020 рр., з 18.09.2020 по 02.11.2020 рр., з 03.11.2020 по (відсутній запис про звільнення з роботи), оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р.

Суд зазначає, що записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 20.08.1984 між собою пов`язані хронологічно, містять реквізити рішень (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади того органу, який їх видав, та завірені його печаткою. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачами суду не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 30.09.2019 у справі № 316/1392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов`язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Законодавством не передбачена відповідальність застрахованої особи - найманого працівника за невиконання страхувальником - роботодавцем обов`язку сплати страхових внесків.

При цьому, найманий працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії особи періодів її роботи на такому підприємстві.

Позбавлення працівника соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на підприємстві внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України є неприпустимим та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Суд звертає увагу, що у випадку невиконання страхувальником обов`язку щодо сплати єдиного внеску, в тому числі порушення строків його сплати, законодавство передбачає відповідальність страхувальника шляхом сплати недоїмки, штрафу та пені на вимогу органу доходів і зборів, встановлюючи можливість виконання такої вимоги як виконавчого документа державною виконавчою службою та наділяючи орган доходів і зборів правом звернення до суду з позовом про стягнення такої недоїмки.

Таким чином, позивач не має нести негативні наслідки за несплату роботодавцем страхових внесків за нього.

Крім цього, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів, відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Суд зазначає, що сумніви пенсійного органу щодо вказаної роботи позивача не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Отже, період роботи позивача з 04.07.2002 по 09.09.2004 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо не зарахування до стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, питання врахування періодів роботи в російській федерації після 01 січня 1991 року до стажу при призначенні пенсій на території України регулюється нормами міжнародних угод, підписаних Україною та російською федерацією.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються в трудовий стаж. У випадку, якщо в державах-учасниках Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993 року трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі №676/6166/16-а.

Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав від 26.03.2008 №01-1/2-07 визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується при первинному призначенні пенсії в державах-учасницях Угоди. Конкретні періоди роботи для визначення середнього заробітку (доходу) при призначенні пенсії передбачаються пенсійним законодавством кожної держави-учасниці цієї Угоди.

Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж та заробітна плата, набуті ним на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації.

Чинним законодавством, яким врегульовано порядок ведення бухгалтерського обліку визначено, що первинним документом для фіксування господарської операції з нарахування заробітної плати є розрахункова відомість, а для фіксування операції з виплати заробітної плати у готівковій формі - платіжна відомість (відомість на виплату грошей або видаткова відомість). Вони є підставою для бухгалтерського обліку відповідних операцій - нарахування та виплати заробітної плати (частина 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Особовий рахунок використовується для акумуляції інформації про заробітну плату кожного працівника установи. На підставі первинних документів з обліку виробітку та виконаних робіт, відпрацьованого часу і вищевказаних документів на різні види виплат дані щодо кожного працівника фіксуються щомісячно в його особовому рахунку. Окрім зазначеної інформації в особовому рахунку здійснюється фіксація утримань, відрахувань та внесків із заробітної плати. В особовому рахунку також відмічається сума заборгованості працівників установи. В особовий рахунок вноситься інформація про відпустки та переміщення працівника. Особовий рахунок має характер накопичувального реєстру і відкривається на рік. На підставі даних минулого місяця, що внесені в особовий рахунок, та даних первинного обліку поточного місяця формується розрахунково-платіжна відомість.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.03.2020 у справі №280/1411/16-а.

Суд також зазначає, що 1 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

29 листопада 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі Постанова №1328), яка набрала чинності 02.12.2022 якою постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

В Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.

Враховуючи те, що позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, суд робить висновок, що у Відповідача-2 не було підстав не враховувати до страхового стажу позивача періодів його роботи на території російської федерації.

Суд також не бере до уваги лист Мінсоцполітики від 12.01.2023 №411/0/2-23/54 як належне джерело правового обґрунтування, оскільки листи це службова кореспонденція, вони не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб`єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №826/2426/16.

Оскільки у Відповідача-2 не було підстав не враховувати до страхового стажу позивача періодів його роботи з 04.07.2002 р. по 09.09.2004 у зв`язку із відсутністю даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу, а також періодів його роботи на території російської федерації, суд робить висновок, що приймаючи рішення № 1342500014257 від 20.01.2026 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, відповідач-2 діяв не на підставі та не у межах чинного законодавства України, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Як встановив суд, Відповідач-2 не надавав належної оцінки записам у трудовій книжці позивача та не зарахував окремі періоди роботи до його страхового стажу, обмежившись в оскаржуваному рішенні лише твердженням про не врахування періодів роботи при визначенні стажу позивача у зв`язку із припиненням участі України у двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорах, укладених із російською федерацією.

За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Згідно Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Таким чином, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема, функції щодо призначення пенсії (переведення на інший вид пенсії) та зобов`язання відповідача прийняти те чи інше рішення.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

За наведених обставин, суд вважає за необхідне зобов`язати Відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 04.07.2002 по 09.09.2004 та повторно розглянути заяву позивача від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнявши відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.

Зважаючи на часткове задоволення позову, суд, керуючись ст. 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути з відповідача-2 на користь позивача судовий збір у розмірі 665,60 грн. пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 1342500014257 від 20.01.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) період його роботи з 04.07.2002 по 09.09.2004 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.01.2026 про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийнявши відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених у даному судовому рішенні.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 29.10.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович