Рішення № 141031629, 27.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/20873/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоус А.Ю. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулося Київське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені у загальному розмірі 501 366,39 грн (з яких адміністративно-господарські санкції - 499 617,72 грн, пеня - 1 748,67 грн).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем у порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 875-XII) у 2024 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, внаслідок чого позивачем нараховано адміністративно-господарські санкції у розмірі 499 617,72 грн та пеню у сумі 1 748,67 грн. Позивач зазначив, що розрахунок здійснено в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності. Відповідно до цих даних середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2024 рік у відповідача становила 178 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - 7 осіб, тоді як середньооблікова чисельність штатних працівників з інвалідністю склала лише 5 осіб, тобто 2 робочих місця залишилися незайнятими. Крім того, позивач вказав, що відповідач не скористався передбаченим частиною тринадцятою статті 19 Закону № 875-XII правом на подання до 31 березня 2025 року уточнюючих показників за звітний рік до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у зв`язку з чим суми санкцій є остаточними і скасуванню не підлягають. Також позивач наголосив на неподанні відповідачем звітності за формою № 3-ПН щодо вакансій для осіб з інвалідністю. Несплата відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені у добровільному порядку стала підставою для звернення до суду з позовом про їх примусове стягнення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог та зазначив, що підприємство у 2024 році не лише виконало, а й перевиконало норматив працевлаштування осіб з інвалідністю. За твердженням відповідача, при середньообліковій чисельності штатних працівників 179 осіб (за Звітом із праці № 1-ПВ) та необхідності забезпечення 7 робочих місць, на КП «Боярка-Водоканал» фактично за основним місцем роботи працювало 9 осіб з інвалідністю. На підтвердження цього відповідач надав копії наказів про прийняття на роботу, довідок МСЕК, пенсійного посвідчення працівників та місячних звітів з праці. Відповідач зазначив, що підприємство здійснювало сплату єдиного внеску на загальних підставах без використання пільгової ставки 8,41%, а формальна відсутність відображення відповідних ознак чи неподання уточнюючого розрахунку після 31 березня зумовлені функціональними обмеженнями програмного забезпечення контролюючих органів. Оскільки соціальний обов`язок виконано реально, в діях підприємства відсутній склад господарського правопорушення, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Позивач подав відповідь на відзив та додаткові пояснення, у яких вказав, що після набрання чинності Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX визначення порушників та нарахування санкцій здійснюється виключно в автоматизованому режимі на підставі відомостей державних реєстрів, які формуються на підставі звітних даних самого платника. Позивач акцентував на нормах частини тринадцятої статті 19 Закону № 875-XII та постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, стверджуючи, що обов`язок забезпечення своєчасності та достовірності звітності покладено на роботодавця, а несвоєчасне виправлення помилок не звільняє його від санкцій навіть за невідповідності даних фактичним обставинам.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, у яких підкреслив, що Закон № 875-XII встановлює відповідальність саме за непрацевлаштування осіб з інвалідністю, а не за технічні чи методологічні неточності у звітності. Додатково відповідач долучив до матеріалів справи табелі обліку використання робочого часу за січень грудень 2024 року, довідки про доходи кожного з 9 працівників, додатки 1 до Податкових розрахунків за кожен місяць 2024 року з відповідними квитанціями № 2 органу контролю про їх прийняття, а також зазначив, що через відсутність вакансій обов`язок подання звіту форми № 3-ПН у підприємства не виникав.

У подальшому, 21.08.2025 позивачем через систему «Електронний суд» було подано додаткові пояснення у справі, у яких останній зазначив про незгоду з доводами відповідача, наголосив на неподанні комунальним підприємством уточнюючих показників за 2024 рік до 31 березня 2025 року відповідно до частини тринадцятої статті 19 Закону № 875-XII, вказав на неактуальність посилань відповідача на судову практику минулих років з огляду на правову позицію Верховного Суду у постанові від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, а також виклав заперечення проти стягнення заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 19 817,12 грн через їх необґрунтованість та непропорційність до предмета спору.

01.09.2025 від представника відповідача засобами підсистеми «Електронний суд» надійшла заява (вих. № 2025.08.31|01) у відповідь на додаткові пояснення позивача, де відповідач зазначив про відсутність у його діях складу правопорушення у зв`язку з реальним виконанням і перевиконанням нормативу працевлаштування 9 осіб з інвалідністю, неможливість подання уточнюючого розрахунку після 31 березня через технічні особливості програмного забезпечення без зміни ставки ЄСВ, звернув увагу на зміст пунктів 40 45, 86 постанови Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23 (щодо врахування мобілізованих працівників при розрахунку нормативу), а також надав докази фактичного понесення витрат на правничу допомогу в сумі 19 817,12 грн згідно з платіжною інструкцією № 1453 від 21.08.2025.

07.10.2025 представником відповідача через «Електронний суд» подано заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу (вих. № 2025.10.03|01), якою розмір заявлених до компенсації судових витрат збільшено до 24 808,64 грн (з урахуванням додатково понесених та оплачених витрат на підготовку заяви у відповідь на додаткові пояснення позивача в сумі 4 991,52 грн відповідно до звіту № 02 та акта № 02 від 01.09.2025, сплачених за платіжною інструкцією № 1519 від 04.09.2025).

09.10.2025 представником відповідача подано заяву щодо актуальної судової практики Верховного Суду (вих. № 2025.10.09|01), де наведено правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену в постанові від 11.07.2025 у справі № 320/8104/22, щодо залежності обов`язку сплати та розміру адміністративно-господарських санкцій від фактично непрацевлаштованих осіб з інвалідністю.

23.10.2025 позивачем через систему «Електронний суд» подано заперечення (вих. № 05/25) на заяви відповідача від 07.10.2025 та від 09.10.2025, у яких Відділення Фонду підкреслило неактуальність посилання відповідача на судову практику у справі № 320/8104/22 через те, що вона стосувалася правовідносин 2021 звітного року до внесення змін від 21.08.2024 до статті 19 Закону № 875-XII, наполягало на задоволенні позову в повному обсязі та просило зменшити розмір заявлених відповідачем витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 24 808,64 грн як неспівмірних та необґрунтованих.

У позові також викладено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розглянувши дане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Особливості розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження встановлені статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Тобто, за загальним правилом, відкриті у спрощеному позовному провадженні справи розглядаються судом без виклику сторін за наявними у справі матеріалами. Однак суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони може призначити судове засідання за наявності достатніх для цього обґрунтованих підстав.

Відповідно до частини шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін:

1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу;

2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно з частиною сьомою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Враховуючи обставини справи та характер спірних правовідносин, суд вважає, що ця адміністративна справа у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є справою незначної складності, яка має бути розглянута без проведення судового засідання.

До того ж, суд зазначає, що оскаржувані рішення контролюючого органу не є рішенням суб`єкта владних повноважень, на підставі яких ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, не є переконливими доводи позивача про необхідність розглядати цю справу у судовому засіданні з викликом сторін, оскільки обставини, які наведені у відповідному клопотанні, не свідчать про наявність підстав для зміни форми адміністративного судочинства.

При цьому суд зауважує, що лише посилання на наявність у учасника процесу бажання щодо здійснення розгляду справи у судовому засіданні не є достатньою підставою для задоволення відповідного клопотання, оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у справах незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, як і не вимагають обов`язкового розгляду справи саме у судовому засіданні лише з урахуванням викладеного волевиявлення учасника процесу про це. У протилежному випадку суди б мусили розглядати в обов`язковому порядку у судових засіданнях усі справи, в яких учасником процесу повідомлено про особливу важливість для нього такої справи, що зводило б нанівець власну оцінку судом обставин справи через призму необхідності чи доцільності проведення судового засідання, та нівелювало б практичну ефективність інституту спрощеного провадження в принципі. В умовах надмірного навантаження судів справами такий алгоритм дій явно б не сприяв процесуальній економії.

Обставини даної справи, на переконання суду, не потребують для встановлення об`єктивної істини ані обов`язкового проведення судового засідання, ані здійснення трансформації форми адміністративного судочинства зі спрощеного у загальне позовне провадження, оскільки повний та всебічний розгляд справи є загальною процесуальною вимогою для кожного судового провадження, незалежно від його форми або того, проводиться судове засідання у справі чи ні. Крім того, суд зауважує, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання не позбавляє учасника процесу можливості надати будь-які докази чи письмові документи чи надати пояснення, виклавши їх у письмовій формі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення клопотання позивача та вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами, за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Клопотань про проведення розгляду справи в судовому засіданні з викликом сторін, які б підлягали обов`язковому задоволенню судом, не надійшло, у зв`язку з чим розгляд справи здійснено судом у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради (код ЄДРПОУ 30687118) зареєстровано в якості юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України було надіслано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, відповідно до якого відповідачу визначено до сплати адміністративно-господарські санкції у розмірі 499 617,72 грн.

Несплата відповідачем у добровільному порядку визначених сум адміністративно-господарських санкцій та нарахованої пені у розмірі 1 748,67 грн стала підставою для звернення позивача до суду з вимогою про їх примусове стягнення, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 17 Закону № 875-XII (тут і далі - в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, у редакції Закону України від 18 жовтня 2022 року № 2682-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо захисту соціальних, трудових та інших прав фізичних осіб, у тому числі під час воєнного стану, та спрощення обліку робочих місць для осіб з інвалідністю») з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частина третя статті 18 Закону № 875-XII визначає, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, зараховується забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських об`єднань осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію:

про працевлаштованих осіб з інвалідністю;

про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю;

необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація, яка містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, є підставою для проведення перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в Централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23 зазначив таке:

«…з 06 листопада 2022 року Фонд не проводить власних розрахунків, а покладається на дані автоматизованого аналізу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, які формуються до 10 березня відповідного року зі звітності роботодавця, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю лише виявляє роботодавців-порушників нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та накладає адміністративно-господарські санкції відповідно до формули обрахунку, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2464-VI, роботодавець (платник єдиного внеску) зобов`язаний подавати достовірну звітність до Пенсійного фонду України, яка включає відомості про працівників, у тому числі осіб з інвалідністю.

Пункт 3 Розділу IV. «Дані облікової картки Реєстру застрахованих осіб, зміни та уточнення до них» Положення № 10-1 визначає, що відомості до Реєстру застрахованих осіб, зміни, уточнення до них вносяться в електронній формі в автоматичному режимі на підставі: звітності, що подається страхувальниками до Пенсійного фонду України, відомостей центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Такі дані автоматично потрапляють до Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Роботодавець, що виявив помилку в поданій звітності, має право подати уточнюючу звітність до Пенсійного фонду України відповідно до Положення № 10-1. Проте, якщо роботодавець подав звітність з неправильною середньообліковою чисельністю штатних працівників або не вказав у звітності працівника з інвалідністю (через помилку чи незнання про наявність у працівника статусу інвалідності) та не уточнив звітність до 10 березня, Фонд має всі підстави вважати, що норматив не виконано, і накласти санкції відповідно до статті 20 Закону № 875-XII.

Верховний Суд підкреслює, що з набранням чинності Законом № 2682-IX (з 06 листопада 2022 року) Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі, виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату - до 10 березня року, наступного за звітним.

Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, передбаченої статтею 20 Закону № 875-XII, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

Під час судового розгляду суд може врахувати, чи вживав роботодавець заходів для виправлення звітності до моменту накладення санкцій, а не переглядати результат автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Таким чином, обов`язок роботодавця відповідати за достовірність звітності є ключовим у контексті виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю. Для уникнення санкцій або успішного їх оскарження роботодавець має забезпечити точність і своєчасність звітності, а в разі помилок - оперативно їх виправити та надати докази виконання нормативу».

Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 12 квітня 2022 року №827-22 затверджено Форму звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», яка заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Тобто, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю і, водночас, запитом про направлення на підприємство осіб для працевлаштування.

Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця.

Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-ХІІ.

У той же час, на підприємство покладається лише обов`язок створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 805/402/17-а та від 24 лютого 2020 року у справі №820/2132/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин, незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, відмова особи з інвалідністю від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 22.06.2022 по справі №826/11977/18.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або:

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів;

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п`ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2024 рік визначено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за рік склала 178 осіб, з яких середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, становила 5 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки) - 7 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 44 465 976,83 грн, середня річна заробітна плата штатного працівника - 249 808,86 грн, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю, - 2 одиниці, сума нарахованих адміністративно-господарських санкцій - 499 617,72 грн, розмір нарахованої пені - 1 748,67 грн.

Разом з тим, суд дослідив надані відповідачем докази та встановив, що протягом 2024 звітного року на Комунальному підприємстві «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради за основним місцем роботи фактично працювали особи з інвалідністю у кількості 9 осіб, а саме:

- ОСОБА_1 (технолог, прийнята 04.11.2008, безстроково), якій встановлено 3 групу інвалідності безстроково (довідка МСЕК серії КИО-І № 232238, пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 );

- ОСОБА_2 (оператор очисних споруд, прийнятий 11.07.2024), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії АВ № 1100504);

- ОСОБА_3 (машиніст насосних установок, прийнятий 04.12.2019), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії КИО-І № 0368779);

- ОСОБА_4 (машиніст насосних установок, прийнятий 18.02.2000), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії КИО-І № 186275);

- ОСОБА_5 (заступник директора з економічних питань, прийнятий 20.02.2017), якому встановлено 2 групу інвалідності (довідка МСЕК серії 12ААГ № 859219);

- ОСОБА_6 (слюсар-ремонтник, прийнятий 27.09.2002), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії АВ № 1109029);

- ОСОБА_7 (слюсар-ремонтник, прийнятий 01.11.2011), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії 24 № 075326);

- ОСОБА_8 (сторож служби охорони сторожової, прийнятий 20.11.2023), якому встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії ВТЭ-24 № 075393);

- ОСОБА_9 (сторож служби охорони сторожової, прийнята 04.04.2024), якій встановлено 3 групу інвалідності (довідка МСЕК серії АВ № 1058133).

Факт реального перебування вказаних осіб у трудових відносинах з відповідачем за основним місцем роботи, виконання ними трудових функцій, облік робочого часу та нарахування заробітної плати підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами: копіями наказів про прийняття на роботу, довідками МСЕК, щомісячними Табелями обліку використання робочого часу за січень грудень 2024 року, складеними за типовою формою № П-5, довідками про доходи вказаних працівників за 2024 рік, підписаними директором та головним бухгалтером КП «Боярка-Водоканал», а також поданими до контролюючих органів Додатками 1 до Податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за січень грудень 2024 року та Квитанціями № 2 органу контролю про успішне прийняття звітів і завантаження даних до Реєстру застрахованих осіб.

Дослідивши зазначені документи, суд дійшов висновку, що вони у своїй сукупності беззаперечно підтверджують факт фактичного працевлаштування у відповідача у 2024 році 9 осіб з інвалідністю, що повністю покривало та перевищувало встановлений частиною першою статті 19 Закону № 875-XII норматив (7 осіб).

Суд відхиляє доводи позивача щодо безумовної остаточності результатів автоматизованого розрахунку та неможливості їх перегляду судом з посиланням на частину тринадцяту статті 19 Закону № 875-XII.

Частина тринадцята статті 19 Закону № 875-XII встановлює порядок взаємодії державних органів та строки для формування уточненого розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій самим Фондом в автоматизованому режимі під час безспірного адміністрування. Разом з тим, вказані норми не обмежують повноважень адміністративного суду при вирішенні публічно-правового спору щодо дослідження фактичних обставин виконання нормативу та не встановлюють презумпції остаточності реєстрових даних за наявності спору про право, який відповідно до частин дев`ятої та десятої статті 20 Закону № 875-XII підлягає вирішенню в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Сам по собі факт неподання роботодавцем уточнюючої податкової звітності до 31 березня 2025 року або невідображення в ній окремих показників не створює самостійного складу правопорушення, передбаченого статтею 20 Закону № 875-XII, оскільки підставою для застосування санкцій є саме фактичне невиконання обов`язку з працевлаштування відповідної кількості осіб з інвалідністю, а не формальні помилки у заповненні звітної документації.

Щодо посилань позивача на висновки Верховного Суду у справі № 280/3642/23, суд зазначає, що у вказаній справі спірним питанням було включення мобілізованих працівників до середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу підприємства, що безпосередньо впливало на сам норматив, за наслідками чого підприємством фактично не було створено та зайнято необхідну кількість робочих місць. Натомість у справі, що розглядається, відповідачем надано належні докази фактичного виконання і перевиконання нормативу за основним місцем роботи реальними особами з інвалідністю.

Також суд критично оцінює твердження позивача про невиконання обов`язку щодо надання інформації про вакансії за формою № 3-ПН.

Відповідно до пункту 1.4 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого наказом Міністерства економіки України від 12.04.2022 № 827-22, форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Оскільки у відповідача фактично працювало 9 осіб з інвалідністю при нормативі 7 осіб, норматив робочих місць був перевиконаний, відповідні робочі місця були фактично зайняті працівниками, у відповідача були відсутні вакансії для працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже, і правові підстави для подання до центру зайнятості форми звітності № 3-ПН. За таких обставин неподання звітності за формою № 3-ПН не може свідчити про наявність протиправної бездіяльності чи вини комунального підприємства.

Адміністративно-господарські санкції за своєю правовою природою є мірою відповідальності за вчинення правопорушення у сфері господарювання, застосування якої можливе виключно за наявності протиправної поведінки та вини суб`єкта господарювання. В діях Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради складу господарського правопорушення, ухилення від виконання обов`язку чи протиправної бездіяльності судом не встановлено, а відтак підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та похідної вимоги про стягнення пені відсутні.

З огляду на викладене, позовні вимоги Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо заяви представника відповідача про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статі 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз вищевикладених норм права дає підстави для висновку, що на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, при цьому, у останній справі відзначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 24 808,64 грн відповідачем надано наступні докази, а саме: ордер на надання правничої допомоги серії АГ № 1952369 від 19 липня 2025 року, виданий Адвокатським об`єднанням «Амбрела» адвокату Яковлєву Андрію Вікторовичу; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4422 від 25.07.2012, виданого Донецькою обласною КДКА; договір про надання правничої допомоги від 15 липня 2025 року; доручення № 1 від 15 липня 2025 року до Договору про надання правничої допомоги № Як БВ|01 від 15.07.2025; звіт № 01 Адвокатського об`єднання «Амбрела» щодо надання правничої допомоги від 21 липня 2025 року на суму 19 817,12 грн; акт № 01 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 21 липня 2025 року на суму 19 817,12 грн; рахунок-оферту № Як/01 від 21 липня 2025 року на суму 19 817,12 грн; платіжну інструкцію № 1453 від 21 серпня 2025 року про сплату КП «Боярка-Водоканал» на користь АО «Амбрела» коштів у сумі 19 817,12 грн; звіт № 02 щодо надання послуг у сфері права від 01 вересня 2025 року на суму 4 991,52 грн; акт № 02 приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 01 вересня 2025 року на суму 4 991,52 грн; платіжну інструкцію № 1519 від 04 вересня 2025 року про сплату КП «Боярка-Водоканал» на користь АО «Амбрела» коштів у сумі 4 991,52 грн.

Судом встановлено, що між Комунальним підприємством «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради та Адвокатським об`єднанням «Амбрела» укладено Договір про надання правничої допомоги № Як БВ|01 від 15 липня 2025 року, відповідно до п. 1.1 якого Адвокатське об`єднання зобов`язується надати послуги з правничої допомоги по справі № 320/20873/25, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання завдань Клієнта.

Згідно з дорученням № 1 від 15 липня 2025 року до Договору сторони узгодили завдання з представництва інтересів клієнта у Київському окружному адміністративному суді, Шостому апеляційному адміністративному суді, Верховному Суді та визначили порядок обчислення гонорару (винагороди). Зокрема, пунктом 4.12 Доручення встановлено погодинні ставки оплати праці адвоката: 1 711,89 грн/год. - підготовка правової стратегії, консультування та/або інша аналітична робота; 1 498,60 грн/год. - підготовка документів, заяв, пояснень по суті справи та інша робота з виконання правової стратегії; 1 265,31 грн/год. - виконання подібної роботи, що вже була виконана, а також технічна робота в кабінеті електронного суду, оформлення і підготовка до відправки документів.

Згідно зі звітом № 01 та Актом № 01 приймання-передачі наданих послуг від 21 липня 2025 року адвокатом виконано, а клієнтом прийнято правничу допомогу на загальну суму 19 817,12 грн, до якої увійшли: ознайомлення з заявами по суті справи № 320/20873/25 (позов, відзив та відповідь на відзив та доданими документами), підготовка правової стратегії - 135 хв за ставкою 1 711,89 грн/год. (3 851,75 грн); збір нових доказів у справі № 320/20873/25 - 95 хв за ставкою 1 265,31 грн/год. (2 003,41 грн); підготовка заперечення у відповідь на відповідь на відзив: 16.07.2025 - 30 хв за ставкою 1 498,60 грн/год. (749,30 грн); 17.07.2025 - 234 хв за ставкою 1 498,60 грн/год. (5 844,54 грн); 18.07.2025 - 295 хв за ставкою 1 498,60 грн/год. (7 368,12 грн).

Відповідно до Звіту № 02 та Акта № 02 приймання-передачі наданих послуг від 01 вересня 2025 року адвокатом виконано, а клієнтом прийнято правову допомогу на загальну суму 4 991,52 грн, а саме: аналіз додаткових пояснень Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 21 серпня 2025 року у справі № 320/20873/25 - 16 хв за ставкою 1 711,89 грн/год. (456,50 грн); пошук судової практики - 67 хв за ставкою 1 265,31 грн/год. (1 412,93 грн); підготовка заяви у відповідь на додаткові пояснення від 21 серпня 2025 року - 125 хв за ставкою 1 498,60 грн/год. (3 122,08 грн).

Фактичне понесення відповідачем вказаних витрат підтверджено належними банківськими документами - платіжними інструкціями № 1453 від 21 серпня 2025 року на суму 19 817,12 грн та № 1519 від 04 вересня 2025 року на суму 4 991,52 грн (разом 24 808,64 грн).

Суд зазначає, що відсутність документів про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 922/2503/20, в рамках якої суд виклав правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд виходить з оцінки складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Позивач у додаткових поясненнях від 21.08.2025 та запереченнях від 23.10.2025 заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката, зазначивши про їх необґрунтованість, неспівмірність зі складністю справи, незначний обсяг фактичних даних та розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Дослідивши надані відповідачем документи та матеріали справи, суд зазначає, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Суд враховує ту обставину, що справа є не складною, а спірні правовідносини щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування осіб з інвалідністю не є новими у судовій практиці. Ознайомлення з матеріалами справи та нормативно-правовою базою, а також складання процесуальних документів не вимагало надмірного обсягу юридичної й технічної роботи та значного часу, який було задекларовано адвокатом (зокрема, витрачання понад 9 годин лише на складання тексту заперечення та окреме виділення часу на збір доказів і пошук практики).

З урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає заявлені витрати у сумі 24 808,64 грн неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, тому, враховуючи клопотання позивача про зменшення витрат, критерії необхідності та доцільності понесених витрат, обсяг наданих послуг, а також значення справи для відповідача, суд дійшов висновку про можливість відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь відповідача витрат на правову допомогу в загальній сумі 6 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 139 КАС України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем за позовом при зверненні до суду.

Оскільки у задоволенні позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю судом відмовлено повністю, витрати на професійну правничу допомогу, понесені відповідачем, підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань позивача у визначеному судом співмірному розмірі 6 000,00 грн.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

Заяву представника Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради про розподіл витрат на професійну правничу допомогу - задовольнити частково.

Стягнути на користь Комунального підприємства «Боярка-Водоканал» Боярської міської ради (08150, Київська область, Фастівський район, місто Боярка, вулиця Білогородська, будинок 19-Б, код ЄДРПОУ 30687118) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 72, код ЄДРПОУ 19023989).

У задоволенні іншої частини вимог заяви - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоус А.Ю.