Рішення № 141031356, 29.10.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 280/4380/26 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фермерське господарство «Марія» (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Водяне, вул. Устима Кармелюка, буд. 1-А, ЄДРПОУ 20494292) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі по тексту позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі по тексту відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фермерське господарство «Марія» (далі по тексту 3 особа), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 10 червня 2025 року № 792947-24/08-28 та податкову вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «Ф» від 28.01.2026 № 0000408-1303-0801;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 23 грудня 2025 року № 594482-24/08-29;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 14 квітня 2026 року № 54951-24/08-29;

- здійснити розподіл судових витрат відповідно до вимог законодавства України, документи на підтвердження розміру яких будуть надані в порядку ч. 7 ст. 139 КАС України.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка, яка врахована Відповідачем як об`єкт оподаткування у складі мінімального податкового зобов`язання позивача за періоди з 2023 по 2025 роки, зокрема земельна ділянка за кадастровим номером №2322189000:01:001:5001, загальною площею - 31.0925 га, перебуває у користуванні ФГ «Марія» на підставі норм законодавства, а отже ця земельна ділянка відповідно до приписів пп. 170.14.2 п. 170.14 ст. 170 ПК України повинна бути врахована при визначенні загального мінімального податкового зобов`язання ФГ «Марія». Також позивач наголошує, що суб`єктом такої діяльності є саме селянське (фермерське) господарство як юридична особа, яка створюється засновником для організації та здійснення сільськогосподарського виробництва. Засновник як фізична особа не набуває права використовувати земельну ділянку для інших потреб поза межами діяльності господарства, а лише забезпечує його створення та функціонування відповідно до вимог закону. З наведеного, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

13.05.2026 ухвалою суду позовну заяву ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без руху.

Ухвалою суду від 29.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

Відповідач проти позову заперечив, надавши до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач є платником податку з доходів фізичних осіб відповідно до норм пп.162.1.11 п.162.1 ст.162 Податкового кодексу України як фізична особа - резидент, яка володіє та/або користується (орендує (суборендує), на умовах емфітевзису, постійно користується) земельними ділянками, віднесеними до сільськогосподарських угідь, у частині мінімального податкового зобов`язання. Твердження Позивача, що він не є платником мінімального податкового зобов`язання у зв`язку з тим, що фермерське господарство користується земельними ділянками сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності Позивача, без державної реєстрації переходу такого права користування є хибним.

У поданих до суду запереченнях на відзив, позивач підтримав викладену у позовній заяві позицію та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР) Позивач є засновником (членом) та керівником (головою) Фермерського господарства «Марія», код за ЄДРПОУ 20494292, місцезнаходження: Україна, 70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Водяне, ВУЛ. УСТИМА КАРМЕЛЮКА, будинок 1-А.

Згідно даних ЄДР, основним видом економічної діяльності ФГ «Марія» є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Рішенням Запорізької районної Ради народних депутатів Запорізького району запорізької області Української РСР від 19.03.1992 № 4 Позивачу передано у довічне успадковуване володіння для організації фермерського господарства 30.00 га земель сільськогосподарського призначення, що підтверджується державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000399 від 20.08.1992, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 93.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 15.01.2020 № 196306512 за Позивачем на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000399 від 20.08.1992 зареєстровано право довічного успадковуваного володіння землею щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2322189000:01:001:5001, площа земельної ділянки - 31.0925 га.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 25.02.2026 № НВ-9953996432026, вказана земельна ділянка віднесена до категорії - землі сільськогосподарського призначення, вид цільового призначення - 01.02 для ведення фермерського господарства.

На підставі вказаного державного акту з метою ведення товарного сільськогосподарського виробництва Позивачем було засновано Фермерське господарство «Марія», згідно з відомостями витягу з ЄДР від 24.02.2026 № 244200780036, датою державної реєстрації ФГ «Марія» є 20.01.1994.

Фермерське господарство «Марія» перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області та є платником єдиного податку 4 групи, що підтверджується довідками, виданими ГУ ДПС у Львівській області від 24.03.2023 № 3242/АП/13-01-04-11-06 та ГУ ДПС у Запорізькій області від 29.04.2024 № 622/АП/08-01-04-17 та від 24.03.2025 № 1272//АП/08-01-04-07-07.

Згідно з відомостями електронного кабінету платника податків Позивача 25.11.2025 Позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» від 10 червня 2025 року № 792947-24/08-28, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період 2023 рік в сумі 40 622.88 грн., розрахованого як загальне мінімальне податкове зобов`язання платника податку - власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

Згідно з відомостями електронного кабінету платника податків Позивача 02.02.2026 Позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» 23 грудня 2025 року № 594482-24/08-29, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період 2024 рік в сумі 65 421.61 грн., розрахованого як загальне мінімальне податкове зобов`язання платника податку - власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

22.04.2026 Позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення форми «МПЗФ» від 14 квітня 2026 року № 54951-24/08-29, яким на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 глави 4 розділу ІІ Податкового кодексу України та відповідно до пункту 170.14 статті 170 Податкового кодексу України Позивачу визначено податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період 2025 рік в сумі 82 763.05 грн., розрахованого як загальне мінімальне податкове зобов`язання платника податку - власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.147. п. 14.1 ст. 14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно зі ст. 269 ПК України платниками плати за землю є: платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу цього Кодексу.

Нормою п. 270.1 ст. 270 ПК України встановлено, що об`єктами оподаткування платою за землю є:

270.1.1. об`єкти оподаткування земельним податком: земельні ділянки, які перебувають у власності; земельні частки (паї), які перебувають у власності; земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування;

270.1.2. об`єкти оподаткування орендною платою - земельні ділянки державної та комунальної власності, надані в користування на умовах оренди.

За приписами п. 286.1 ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; б) дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв); д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї); е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, земельну частку (пай), відомості про які відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, нарахування податку фізичним особам здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі подання платником податку до контролюючого органу правовстановлюючих документів на земельну ділянку, відомості про яку відсутні у базах даних інформаційних систем центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, сплата податку фізичними та юридичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом інформації про перехід права власності на об`єкт оподаткування.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п. 287.1 ст. 287 ПК України).

Законом України від 30.11.2021 № 1914-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень" для платників податків, у яких у власності та/або користуванні (оренді, суборенді, емфітевзисі. постійному користуванні) є земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь, вводиться поняття мінімального податкового зобов`язання.

Відповідно до п. 64 розділу"Перехідні положення" ПК України першим роком, за який визначається мінімальне податкове зобов`язання, є 2022 рік.

За положеннями пп. 170.14.1. п. 170.14 ст. 170 ПК України для платників податку - власників, орендарів, користувачів на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) земельних ділянок, віднесених до сільськогосподарських угідь, не переданих такими особами в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування на підставі договорів, укладених та зареєстрованих відповідно до законодавства, загальне мінімальне податкове зобов`язання визначається контролюючим органом.

Згідно з п.п. 170.14.3. п. 170.14 ст. 170 ПК України визначення загального мінімального податкового зобов`язання фізичним особам здійснюється контролюючими органами за податковою адресою таких осіб. Мінімальне податкове зобов`язання обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру та/або на підставі оригіналів чи належним чином засвідчених копій відповідних документів платника податків, зокрема документів, що підтверджують право власності/ користування.

У пп. 170.14.5. п. 170.14 ст. 170 ПК України встановлено, що до загальної суми сплачених протягом податкового (звітного) року податків, зборів, платежів для платника податку - фізичної особи включаються: податок на доходи фізичних осіб (далі - податок) та військовий збір з доходів від продажу власної сільськогосподарської продукції; земельний податок за земельні ділянки, віднесені до сільськогосподарських угідь.

Відповідно до пп. 38-1.1.2 п. 38-1.1. ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання щодо земельної ділянки, нормативна грошова оцінка якої не проведена, обчислюється за формулою: МПЗ = НГО x S x К x М / 12, де: МПЗ мінімальне податкове зобов`язання; НГО - нормативна грошова оцінка 1 гектара ріллі по Автономній Республіці Крим або по області з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом для справляння плати за землю; S - площа земельної ділянки, гектарах; К - коефіцієнт, що становить 0,05; М - кількість календарних місяців, протягом яких земельна ділянка перебуває у власності, оренді, користуванні на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) платника податків.

За приписами пп. 38-1.1.4. п. 38-1.1 ст. 38-1 ПК України мінімальне податкове зобов`язання визначається за період володіння (користування) земельною ділянкою, який припадає на відповідний податковий (звітний) рік.

У разі передачі земельних ділянок в оренду (суборенду), емфітевзис або інше користування мінімальне податкове зобов`язання визначається для орендарів, користувачів на інших умовах таких земельних ділянок у порядку, визначеному цим Кодексом (п. 38-1.3. ст. 38-1 ПК України).

У разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів (абз .1 п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України).

У разі відсутності державної реєстрації переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) на загальних підставах за податковий (звітний) рік (абз .2 п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України).

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначає Закон України від 19.06.2003 № 973-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон України від 19.06.2003 № 973-IV).

У ст. 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV законодавець закріпив, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV).

Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (ч. 1 ст. 7 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV).

Нормою ст. 12 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV регламентовано, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

1) земельних ділянок, що належать громадянам України - членам фермерського господарства на праві власності, користування;

2) земельних ділянок, що належать фермерському господарству на праві власності, користування.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

У ст. 14 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV законодавець закріпив за фермерським господарством та його членами, зокрема, право самостійно господарювати на землі.

За приписами ст. 19 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 90458880), на яку, зокрема, робила посилання Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 13.06.2024 у справі № 320/6885/23 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 120396082), можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення. Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

Подібні за змістом висновки викладені й у інших постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постановах від 01.04.2020 у справі № 320/5724/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 89257159), від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 72938814), від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 75068858), від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78011440), від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78376908), від 21.11.2018 у справі № 272/1652/14-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78160845), від 16.01.2019 у справі у справі № 483/1863/17 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 79365503), від 03.04.2019 у справі № 628/776/18 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 81139243), від 20.03.2019 у справі № 615/2197/15-ц (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 80854811).

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.09.2024 року по справі № 320/6885/23 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 120396082) здійснив посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 № 927/79/19 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 90458899), у п.п. 6.22 та 6.23 якої зазначено, що нормами Закону України від 19.06.2003 № 973-IV запроваджений механізм, за яким земельна ділянка спочатку надається в оренду громадянину з метою здійснення підприємницької діяльності (для ведення фермерського господарства), проте останній може використовувати її лише шляхом створення фермерського господарства як форми здійснення своєї підприємницької діяльності. Таке фермерське господарство створюється після отримання громадянином земельної ділянки в оренду. З моменту створення цього фермерського господарства та його державної реєстрації до нього переходять права й обов`язки орендаря такої земельної ділянки за договором оренди землі. В цьому випадку не відбувається відчуження орендарем права на оренду земельної ділянки, а здійснюється встановлений нормами перехід прав та обов`язків орендаря земельної ділянки від громадянина до створеного ним фермерського господарства. При цьому такий перехід відбувається в силу вищенаведених норм Закону України від 19.06.2003 № 973-IV та не потребує вчинення сторонами орендних правовідносин будь-яких додаткових дій, у тому числі укладення додаткових угод.

Так, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виснував про те, що усталена практика Великої Палати Верховного Суду пов`язує момент набуття фермерським господарством прав та обов`язків орендаря земельної ділянки саме з моментом державної реєстрації фермерського господарства. Після такої реєстрації відбувається фактична заміна орендаря і саме з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. В силу наведених підходів, у разі створення фермерського господарства саме останнє виступає суб`єктом взаємовідносин щодо оренди, а тому за логікою таких висновків саме воно має й нести обов`язки щодо сплати відповідної орендної плати. В інакшому випадку поглиблюється правова невизначеність, адже всі права та обов`язки щодо відповідної земельної ділянки правомочне реалізовувати фермерське господарство, однак орендну плату вносить засновник цього господарства.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, судом встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 15.01.2020 № 196306512 за Позивачем на підставі державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею № 000399 від 20.08.1992 зареєстровано право довічного успадковуваного володіння землею щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2322189000:01:001:5001, площа земельної ділянки - 31.0925 га.

25.05.2005 позивачем було створено та зареєстровано третю особу, основним видом діяльності якої є КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Третьою особою як платником єдиного податку четвертої групи подано до контролюючого органу податкові декларації за 2024-2026 роки, в якій самостійно визначено та сплачено мінімальне податкове зобов`язання за всіма земельними ділянками, зокрема, за досліджуваною земельною ділянкою.

10.06.2025, 23.12.2025,14.06.2026 відповідачем було складено та направлено позивачу податкові повідомлення рішення форми «МПЗФ» №792947-24/08-28, №594482-24/08-29, №54951-24/08-29 щодо нарахування мінімального податкового зобов`язання у загальному розмірі 188 807,54 грн. за земельні ділянки з кадастровими номерами: 2322189000:05:001:1487; 2322189000:01:001:5001; 2322189000:03:001:0015 за період 2023-2025 роки.

У контексті оцінки спірних правовідносин суд виходить із того, що позивач орендував досліджувані земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.

Аналізуючи наведену вище правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, суд доходить висновку, що з моменту створення селянського фермерського господарства до нього переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

Так, беручи до уваги, що земельні ділянки, за які позивачеві нараховано оскаржуване податкове зобов`язання, фактично перебувають у користуванні третьою особи, а позивач, який отримав такі земельні ділянки з цільовим призначенням "для ведення фермерського господарства", здійснює на ній діяльність не особисто, а через створену ним юридичну особу. Обов`язок щодо сплати мінімального податкового зобов`язання покладено саме на третю особу, до якої перейшли права й обов`язки землекористувача.

Окрім того, як встановлено судом, третя особа є платником єдиного податку четвертої групи. Матеріалами справи підтверджено, що нею подано до контролюючого органу податкову декларації за 2023-2025 роки, в яких самостійно визначено мінімальне податкове зобов`язання за всіма земельними ділянками, зокрема, за досліджуваними земельними ділянками.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивач належним чином не оформив передачу земельних ділянок третій особі як землекористувачу, і відповідне право за нею не зареєстроване, суд зауважує таке.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, реєстрація будь-якого речового права лише підтверджує (засвідчує) право використання певного майна, а не надає правомочності щодо його використання як такого.

Відповідачем у справі не спростовано фактичне (безпосереднє) використання земельної ділянки саме третьою особою, якою сплачуються всі необхідні податкові платежі.

Як вже зазначалось судом, у разі переходу права власності або права користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди, на земельну ділянку, віднесену до сільськогосподарських угідь, від одного власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) до іншого власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) протягом календарного року та за умови державної реєстрації такого права відповідно до законодавства, мінімальне податкове зобов`язання щодо такої земельної ділянки визначається для попереднього власника, орендаря, користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) за період з 1 січня такого календарного року до початку місяця, в якому припинилося право власності на таку земельну ділянку, або в якому така земельна ділянка передана в користування (оренду, суборенду, емфітевзис), а для нового власника, орендаря або користувача на інших умовах (в тому числі на умовах емфітевзису) - починаючи з місяця, в якому він набув право власності або право користування, у тому числі оренди, емфітевзису, суборенди на таку земельну ділянку, та враховується у складі загального мінімального податкового зобов`язання кожного з таких власників або користувачів (абз. 1 п. 38-1.4. ст. 38-1 ПК України).

Так, законодавець через призму даної норми закріпив механізм уникнення подвійного оподаткування, зокрема, сплати мінімального податкового зобов`язання декількома платниками за один об`єкт оподаткування.

Отже, відсутність реєстрації права користування земельною ділянкою у відповідності до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не є підставою для застосування відповідачем подвійного оподаткування одного і того самого об`єкта.

Крім того, суд наголошує, що відповідно до пп. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 ПК України однією із засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відтак, суд, з огляду на всі обставини справи у їх сукупності, враховуючи правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, дійшлов висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень форми «МПЗФ» від 10 червня 2025 року № 594482-24/08-29, від 23 грудня 2025 року № 594482-24/08-29, від 14 квітня 2026 року № 54951-24/08-29, податкової вимоги форми «Ф» від 28.01.2026 №0000408-1303-0801 та, відповідно, необхідність скасування вказаних рішень.

Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень форми «МПЗФ» від від 10 червня 2025 року № 594482-24/08-29, від 23 грудня 2025 року № 594482-24/08-29, від 14 квітня 2026 року № 54951-24/08-29, податкової вимоги форми «Ф» від 28.01.2026 №0000408-1303-0801, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.

Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Платіжною інструкцією від 14.05.2026 №8415-1327-3967-5887 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 3194,88 грн. Отже, відповідна сума підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 10, 14, 90, 139, 143, 241 246, 250 Кодексу адміністративного України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, просп. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ ВП 44118663), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Фермерське господарство «Марія» (70413, Запорізька обл., Запорізький р-н, село Водяне, вул. Устима Кармелюка, буд. 1-А, ЄДРПОУ 20494292) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 10 червня 2025 року № 792947-24/08-28 та податкову вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «Ф» від 28.01.2026 № 0000408-1303-0801.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 23 грудня 2025 року № 594482-24/08-29.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області форми «МПЗФ» від 14 квітня 2026 року № 54951-24/08-29.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3194,88 грн (три тисячі сто дев`яносто чотири гривні вісімдесят вісім копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі 29 жовтня 2026 року.

Суддя Р.В. Сацький