Рішення № 141029605, 29.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/25238/26

Провадження № 2/127/6914/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Романюк Л.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ПАТ «Страхова група «ТАС» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації.

Позов мотивовано тим, що АТ «СГ «ТАС» (приватне) укладено договір добровільного страхування наземного транспортну. 16.07.2023 року відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого Транспортного засобу та транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 (відповідача). Постановою Вінницького міського суду Вінницької області відповідача визнано винним у вчиненні зазначеного ДТП.

У результаті ДТП було пошкоджено застрахований транспортний засіб, у зв`язку з чим Позивач, як страховик, здійснив страхову виплату страхувальнику у розмірі 126869,49 грн.

Цивільно-правова відповідальність відповідача є незастрахованою, що підтверджується перевіркою чинності поліса внутрішнього ОСЦПВВТЗ з відкритої бази МТСБУ. Таким чином, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу шкоду в порядку суброгації у розмірі 126869,49 грн.

У зв`язку з невиконанням досудової вимоги, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, становить 140080,54 грн, з яких: 126869,49 грн - сума матеріальної шкоди, що підлягає стягненню в порядку суброгації; 9415,39 грн. - інфляційні втрати; 3 795,66 грн - 3 % річних.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 31.08.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Однак у визначений ухвалою суду строк відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористалася, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подала.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом установлено такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

25.08.2022 року між АТ «СГ «ТАС» (приватне) та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортну № FA-00212702. Предметом Договору страхування є страхування транспортного засобу TOYOTA Land Cruiser Prado 150, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.6-11).

16.07.2023 року о 14 год 10 хв по вул. Князів Коріатовичів, 1 в м. Вінниці, відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за участю Застрахованого транспортного засобу TOYOTA Land Cruiser Prado 150, д.н.з. НОМЕР_1 та транспортного засобу Mercedes-BenzE Е320, д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 18.09.2023 року у справі № 127/21575/23 відповідача визнано винним у вчиненні зазначеного ДТП (а.с.18-20).

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, вина відповідача у скоєнні ДТП є підтвердженою.

На час скоєння даної ДТП, Відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Доказів протилежного матеріалами справи не встановлено.

Враховуючи наявність Договору страхування, власник пошкодженого автомобіля звернувся до позивача з заявою про настання події (14-15).

З метою визначення вартості відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого автомобіля було проведено його огляд, про що складено акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 18.07.2023 року (а.с.5), ремонтну калькуляцію № 13434_02 від 20.07.2023 року, відповідно до якої вартість ремонту складає 133490,35 грн (а.с.22-23), отримано Рахунок № СПМ-К-Е01920 від 18.07.2023 року (ТОВ "Преміум Мотор") на суму 135419,49 грн (а.с.21).

На підставі отриманих документів та заяви про виплату страхового відшкодування від власника пошкодженого транспортного засобу, АТ «СГ «ТАС» (приватне) було затверджено страховий акт № 14185/02/923 від 25.07.2023 року на суму 126869,49 грн (а.с.26), яку було виплачено, що підтверджується платіжною інструкцією № 352228 від 27.07.2023 року (а.с.17).

Представником позивача 09.06.2025 року на адресу відповідача було направлено претензію з пропозицією у досудовому порядку сплатити суму заборгованості в розмірі 126869,49 грн у строк до 15.07.2025 року (а.с.13).

У зв`язку з невиконанням досудової вимоги, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, становить 140080,54 грн, з яких: 126869,49 грн - сума матеріальної шкоди, що підлягає стягненню в порядку суброгації; 9415,39грн - інфляційні втрати; 3 795,66 грн - 3 % річних.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з положеннями частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, виходячи із вказаних вимог цивільного процесуального законодавства, постанова суду у справі про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за фактом вказаної ДТП є обов`язковою для суду при розгляді даної справи в питанні, чи мали місце дії, внаслідок яких сталася ДТП, та чи вчинені вони відповідачем.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 22 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною 1 статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі статтею 16 Закону № 85/96-ВР договір страхування це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За статтями 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

У постанові Верховного Суду від 3 травня 2022 року (справа № 450/4163/18) сформульовано позицію, відповідно до якої за змістом частин першої та другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто в силу презумпції вини завдавача шкоди відсутність вини у завданні ним шкоди повинен доводити сам її завдавач шкоди, а позивач доводить інші обов`язкові складові цивільно-правової відповідальності, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправність поведінки, в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 статті 1187 ЦК України). Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Стаття 993 ЦК України передбачає, що до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно зі статтею 25 Закону № 85/96-ВР здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводяться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Відповідно до статті 27 Закону № 85/96-ВР до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) зазначила, що згідно зі статтями 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

У пункті 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 1 березня 2013 року № 4 зазначено, що при вирішенні спорів про право зворотної вимоги страховика суди повинні розрізняти поняття регрес та суброгація. У випадку суброгації відбувається лише заміна осіб у вже наявному зобов`язанні (заміна активного суб`єкта) зі збереженням самого зобов`язання. У такому разі страхувальник передає свої права страховикові на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

Верховний Суд вказував, що в порядку суброгації страховик може стягнути із заподіювача шкоди лише ту суму, яку він сам виплатить страхувальнику (постанова від 30 січня 2018 року, справа №910/12500/17).

Таким чином, особа, винна у заподіянні шкоди, зобов`язана її відшкодувати в повному обсязі. Якщо правовідносини, пов`язані із відшкодуванням шкоди, охоплюються сферою страхування на підставі відповідних договорів страхування, їх особливості визначаються з урахуванням Закону № 85/96-ВР.

Тож у цих деліктних правовідносинах право вимоги до відповідача перейшло до позивача в порядку суброгації, оскільки саме АТ «СГ «ТАС» (приватне) здійснило страхову виплату за шкоду, заподіяну внаслідок ДТП.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суду надано докази, що підтверджують здійснення виплат, пов`язаних з ремонтом застрахованого транспортного засобу, що свідчить про те, що позивач як страховик потерпілої особи виконав свої зобов`язання за договором добровільного страхування відповідно до умов, визначених у ньому, здійснивши відшкодування завданих збитків у повному обсязі зазначених у страховому акті.

Враховуючи зазначені вимоги чинного законодавства та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, у тому числі щодо змагальності сторін, суд вважає, що позивач довів ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог щодо стягнення понесених страхових витрат у порядку суброгації до відповідача.

Спростувань таким доказам відповідач суду не надав і таких не встановлено судом, а тому позов в частині стягнення з відповідача виплату страхового відшкодування в розмірі 126869,49 гривень є таким, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 9415,39 гривень інфляційних втрат та 3795,66 гривень - 3% річних, за період з 16.07.2025 року по 14.07.2026 року, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала (зокрема, у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц), що стаття 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань, у тому числі на ті, що виникають з деліктних відносин (завдання шкоди), після того як суд визначив розмір такої шкоди у грошовому еквіваленті. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, до спірних правовідносин слід застосовувати положення статті 625 ЦК України щодо стягнення зі страхової компанії трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат.

За змістом аналізованої норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 200/4309/14-ц (провадження № 61-23763св18) зазначено, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/13238/18; від 30 березня 2016 у справі №6-2168цс15.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Починаючи з 16.07.2025 року, тобто з дня, наступного після закінчення встановленого позивачем строку для добровільного виконання зобов`язання, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем.

Загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем з урахуванням нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, становить 140080,54 грн, з яких: 126869,49 грн - сума матеріальної шкоди, що підлягає стягненню в порядку суброгації; 9415,39 грн - інфляційні втрати; 3795,66 грн - 3 % річних, в зв`язку з чим позов є таким, що підлягає задоволенню.

З урахуванням, ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40 гривень (з урахуванням ставки понижуючого коефіцієнта).

Керуючись ст.13,81,82,141,263-265,268,273,279,354 ЦПК України, ст.979,993,1194 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування»

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» 140080,54 грн (сто сорок тисяч вісімдесят гривень 49 коп.) на відшкодування шкоди в порядку суброгації; а також 2662,40 грн судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 29.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС», ЄДРПОУ - 30115243, місцезнаходження: просп. Берестейський, 65, м. Київ;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 .

Суддя: