Рішення № 141027973, 26.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2672/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомПриватного підприємства "Оптима-Ресурс", м. ПолтавадоТовариства з обмеженою відповідальністю «Лазеро», м. Харківпростягнення 800 000,00 грн за участю представників:

позивача - Сліпченко Ю.А.,

відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ОПТИМА-РЕСУРС» (позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАЗЕРО» (відповідач) якою просить стягнути з відповідача на користь позивача кошти, сплачені за ненадання консультаційних послуг у розмірі 800 000,00 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9600 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що перерахував відповідачу передоплату на виконання умов Договору про надання консультаційних послуг від 03.12.2023, що укладений мі сторонами, проте відповідач послуг не надав, у зв`язку із чим кошти мають бути повернуті.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 30.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Сторони про розгляд справи були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 26.10.2026 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач правом на участь представника в судовому засіданні не скористався. Також, відповідач не надав відзив на позовну заяву.

У відповідності до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно із ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для їх надання до суду. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, суд вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

При цьому судом враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

03.12.2023 між Приватним підприємством «ОПТИМА-РЕСУРС» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАЗЕРО» укладено Договір про надання консультаційних послуг № б/н (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Виконавець зобов`язується надати консультації Замовнику на тему: «Порядок приватизації державного та комунального майна. Особливості приватизації пам`яток культурної спадщини» (далі Послуги).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що замовник зобов`язується оплатити надані Виконавцю Послуги в строки, в порядку та на умовах, визначених у Договорі.

Виконавець надає консультаційні послуги в усній, письмовій або електронній формі за вибором Замовника (п. 1.3 Договору).

Пунктами 2.1.1, 2.1.2 та 2.4.3 Договору, визначено право Замовника контролювати хід виконання та/або якість надання послуг Виконавцем, одержувати від Виконавця всю необхідну інформацію про послуги, що надаються, ініціювати питання щодо внесення змін до цього Договору, шляхом укладення Додаткових угод до Договору.

Зобов`язання Замовника за Договором погоджені сторонами у пункті 2.2.

Пунктом 2.2.3 Договору визначено, що Замовник зобов`язаний своєчасно підписувати Акти прийому-передачі наданих послуг.

Згідно із п. 2.2.4 Договору, Замовник зобов`язаний своєчасно оплачувати надані Виконавцем послуги у розмірі та в строки, передбачені Договором.

Пунктами 2.3 та 2.4 Договору визначені права та обов`язки Виконавця.

Відповідно до п. 2.3.4 Договору, Виконавець має право вимагати оплати наданих послуг відповідно до умов Договору.

Положеннями п. 2.4.1 Договору визначено, що Виконавець зобов`язаний надати Замовнику послуги, визначені цим Договором якісно та в повному обсязі.

Після закінчення або у випадку дострокового розірвання договору передати Замовнику всі матеріали, документи, які були отримані від Замовника або ж створені в процесі виконання даного Договору (п. 2.4.2 Договору).

У пункті 3 Договору сторони погодили вартість послуг та порядок розрахунків.

Загальна сума договору складається із суми вартості усіх консультаційних послуг, наданих Виконавцем та прийнятих Замовником згідно з актами приймання-передачі наданих послуг (п. 3.1 Договору).

Витрати Виконавця, пов`язані з наданням Послуг Замовнику, включаються до загальної ціни послуг за Договором (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору визначено, що надання послуг та приймання їх результатів оформлюється Актами приймання-передачі наданих послуг, які підписуються уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту надання послуг у повному обсязі.

Підписання Акту прийому-передачі наданих послуг уповноваженим представником Замовника є підтвердженням відсутності претензій з його боку (п. 3.4 Договору).

Оплата послуг Виконавця здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом трьох календарних з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг (п. 3.5 Договору).

Відповідно до п. 3.6 Договору, оплата здійснюється в національній валюті України гривні.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання Договору Сторони несуть згідно Договору та чинного законодавства.

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами, скріплення печатками Сторін та діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 6.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками.

Так, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного між ними Договору про надання консультаційних послуг № б/н від 03.12.2023, за яким у сторін виникли взаємні права та обов`язки. Зокрема, у відповідача як Виконавця виник обов`язок надати послуги, визначені цим Договором, а у позивача як Замовника виник обов`язок оплатити надані Виконавцем послуги відповідно до умов Договору.

Спір між сторонами виник у зв`язку з невиконанням, як стверджує позивач, відповідачем зобов`язань за Договором про надання консультаційних послуг.

Позивач зазначає, що 01.03.2024 ним, у якості передплати, перераховано відповідачу 800 000,00 грн за платіжною інструкцією № 3 від 01.03.2024.

Разом з тим, позивач зазначає, що сам факт перерахування коштів не підтверджує фактичного отримання позивачем консультаційних послуг та не свідчить про належне виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань. Сам по собі факт здійснення платежу свідчить лише про намір позивача виконати свої договірні зобов`язання та не є доказом виникнення у відповідача права на отриману суму.

Водночас, як стверджує позивач, відповідач не надав консультаційних послуг на суму 800 000,00 грн.

Оскільки ж послуги не надавались, відповідно Акти приймання-передачі консультаційних послуг на спірну суму сторони не складали та не підписували. Позивач не приймав послуги на суму 800 000,00 грн, відсутність претензій до їх обсягу та якості не підтверджував.

Позивач вказує на те, що за весь період дії Договору відповідач жодного разу не підтвердив виконання свого обов`язку за Договором, позивачу не надсилалися/не надавалися жодні проєкти документів, висновків, звітів, консультацій тощо, які б свідчили про надання послуг за Договором.

Звертаючись до суду з позовною заявою позивач вказав, що ним перераховано на рахунок відповідача 800 000,00 грн попередньої оплати за послуги, проте відповідач їх не надав, одержані кошти не повернув. Тому позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 800 000,00 грн попередньої оплати.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить із такого.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статей 525, 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-907 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пояснень позивача, викладених у позовній заяві, на виконання умов Договору ним було сплачено на рахунок відповідача 800 000,00 грн попередньої оплати за надані послуги за спірним Договором. Як зазначає позивач послуги відповідачем не надано.

Як вбачається із згаданої Платіжної інструкції № 3 від 01.03.2024: Платник - ПП «ОПТИМА-РЕСУРС», Отримувач - ТОВ «ЛАЗЕРО», сума оплати 800 000,00 грн, Призначення платежу Оплата за послуги згідно договору б/н від 03.12.2023 Без ПДВ.

Будь-яких даних, які б вказували на сплату позивачем вартості послуг саме в розмірі попередньої суми (авансу), надана позивачем платіжна інструкція не містить.

Суд зауважує, що Договір про надання консультаційних послуг № б/н від 03.12.2023 також не містить жодних положень щодо можливості позивача (замовника) виконати свій обов`язок щодо оплати послуг відповідачу (виконавцю) достроково. Попередня оплата за спірним договором не передбачена.

Оплата вартості послуг, відповідно до умов Договору, здійснюється лише після підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі наданих послуг, а відповідно до положень п. 3.5 Договору, оплата послуг виконавця здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом трьох календарних місяців з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі наданих послуг.

За твердженнями позивача, сторони таких Актів приймання-передачі наданих послуг не укладали, а відповідач, у порушення умов Договору, послуг не надавав взагалі.

Суд критично ставиться до таких доводів позивача, оскільки залишаються незрозумілими причини та підстави, з яких позивач, як він сам стверджує, без виконання відповідачем умов Договору та ненадання послуг, здійснив оплату на рахунок відповідача суми 800 000,00 грн, з призначенням платежу «Оплата за послуги згідно договору б/н від 03.12.2023 Без ПДВ».

Доводи позивача про те, що факт здійснення платежу на суму 800 000,00 грн свідчить лише про намір позивача виконати свої договірні зобов`язання та не є доказом виникнення у відповідача права на отриману суму, суд вважає суперечливими та звертає увагу на те, що оплата на зазначену суму здійснена позивачем через три місяці після укладення спірного Договору.

Вартість послуг за Договором саме на суму 800 000,00 грн позивачем не підтверджено жодними доказами. Реальну вартість послуги встановити не вдається можливим, оскільки матеріали справи не містять Актів приймання-передачі послуг, які, відповідно до п. 3.1, п. 3.3, п. 3.4 Договору, є підтвердженням обсягу та вартості наданих і отриманих послуг.

Також, конкретизовані суми вартості послуг не погоджені сторонами і в спірному Договорі від 03.12.2023.

Суд зауважує, що сама лише платіжна інструкція не є доказом, який беззаперечно свідчить про порушення відповідачем умов Договору та, відповідно, така платіжна інструкція, за відсутності інших належних та допустимих доказів, не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог.

Договором про надання консультаційних послуг № б/н від 03.12.2023 не встановлено також і конкретних календарних строків надання консультаційних послуг.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем своїх обов`язків за Договором, позивач направив відповідачу письмову вимогу протягом семи днів приступити до виконання Договору, надати консультаційні матеріали, інформацію про виконану роботу та належно оформлений Акт або повернути 800 000,00 грн. Однак, відповідач послуг не надав, доказів їх фактичного надання не пред`явив, кошти не повернув.

У зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача з повторною вимогою якою повідомив про втрату інтересу до простроченого виконання, відмовився від прийняття консультацій, які не були надані у строк, визначений первісною вимогою, та повторно вимагав повернення коштів.

Отже, за твердженнями позивача, він двічі звертався з письмовими вимогами до відповідача, але останні були залишені останнім без реагування та виконання.

Разом з цим суд зауважує, що первісна вимога позивача, про яку він згадує та на яку посилається у позовній заяві, до позовної заяви не додана, а тому достеменно стверджувати про її існування неможливо.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 74, 76, 77, 78, 79 ГПК України, на підтвердження факту відправки відповідачу з боку позивача первісної вимоги, матеріали справи не містять, а з боку позивача суду не надано.

Викладене вище унеможливлює підтвердження доводів позивача про наявність невиконаного грошового зобов`язання у відповідача та наявності заборгованості у заявленому розмірі.

Зазначені обставини свідчать про необґрунтованість вимог позивача про стягнення 800 000,00 грн боргу за Договором про надання консультаційних послуг № б/н від 03.12.2023.

У відповідності до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 78, ст. 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Поряд з цим суд звертає увагу, що основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючі ознаки позову) являються предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

З огляду на викладене вище, враховуючи умови Договору про надання консультаційних послуг № б/н від 03.12.2023 та фактичні обставини справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, за відсутності доказів порушення прав позивача з боку відповідача, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд врахував, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору в розмірі 9600,00 грн, суд зазначає таке.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 123 ГПК України).

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За наслідком розгляду цієї справи, зважаючи на результат вирішення спору та відмову у задоволенні позову, судові витрати пов`язані з розглядом справи слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями 4, 11, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

УЧАСНИКИ СПРАВИ:

Позивач: Приватне підприємство «ОПТИМА-РЕСУРС» (36009, м. Полтава, вул. Зіньківська, б. 11/31; код ЄДРПОУ 35107478).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАЗЕРО» (61045, м. Харків, вул. Клочківська, б. 295; код ЄДРПОУ 44710822).

Повне рішення складено "29" жовтня 2026 р.

СуддяА.М. Буракова