Ухвала суду № 141027937, 27.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

27 жовтня 2026 рокум. ХарківСправа № 922/2731/26

Господарський суд Харківської області у складі судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження в підготовчому засіданні

за позовомСалтівської окружної прокуратури міста Харкова , в інтересах держави в особі Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту Українидо1. Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради , 2. Корпорації "ГЛОБАЛТЕХНОБУД" , 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000"провизнання недійсними правочинів у частині та стягнення коштів

за участю представників:

прокурор Лахтюк Л.В.

позивача не з`явився;

відповідача-1 не з`явився;

відповідача -2 не з`явився;

відповідача -3 Лютянська Н.С.

ВСТАНОВИВ:

Салтівська окружна прокуратура міста Харкова звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Мінрозвитку до Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради, Корпорації "ГЛОБАЛТЕХНОБУД" та ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000", в якій просить суд:

- визнати недійсними положення пунктів 3.1. та 3.7. Договору від 19.10.2023 №799, укладеного між Управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради (на теперішній час - Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради) та Корпорацією "ГЛОБАЛТЕХНОБУД", в частині включення суми ПДВ (20%) до ціни за виконання робіт: "Аварійно-відновлювальні роботи (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харків (45453000-7 капітальний ремонт і реставрація), фінансування яких передбачено за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проєктів (об`єктів, заходів), спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії;

- визнати недійсним пункт 2 Додаткової угоди від 28.12.2023 №2 до Договору від 19.10.2023 №799, укладеного між Управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції Департаменту житлово-комунального господарства Харківської міської ради (на теперішній час - Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради) та Корпорацією "ГЛОБАЛТЕХНОБУД", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 2.316.965,18 грн;

- стягнути з Корпорації "ГЛОБАЛТЕХНОБУД" на користь Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України безпідставно сплачений ПДВ за Договором від 19.10.2023 №799 у сумі 2.316.965,18 грн;

- визнати недійсними положення пунктів 3.1. та 3.7. Договору від 04.10.2024 №75/24-АВРК, укладеного між Департаментом з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради та ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000", в частині включення суми ПДВ 20 % до ціни за виконання робіт: "Аварійно-відновлювальні роботи (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харків. Коригування (45453000-7 капітальний ремонт і реставрація)", фінансування яких передбачено за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію проєктів (об`єктів, заходів), спрямованих на ліквідацію наслідків збройної агресії.;

- визнати недійсним пункт 1 Додаткової угоди від 22.11.2024 №2 до Договору від 04.10.2024 №75/24-АВРК, укладеного між Департаментом з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради та ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 1.590.251,40грн;

- стягнути з ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" на користь Міністерства з відновлення, інфраструктури та транспорту України безпідставно сплачений ПДВ за Договором від 04.10.2024 №75/24-АВРК в сумі 1.590.251,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що до вартості робіт за укладеними між відповідачами договорами був включений податок на додану вартість, однак у відповідності до приписів пункту 197.15. 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.10.2026 у справі №922/2731/26 відкладено підготовче засідання на 27.10.2026 о 12:30 год.

Присутній у підготовчому засіданні 27.10.2026 представник відповідача-3 підтримав раніше подане клопотання про залишення позову прокурора без розгляду.

Прокурор у підготовчому засіданні 27.10.2026 заперечував проти залишення позову без розгляду.

Розглянувши клопотання відповідача-1,3 про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Положення п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачають, суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до п. 3 ст.131-1 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Як вбачається в обгрунтування клопотань про залишення позову без розгляду останні посилаються на: по-перше Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 №р(ІІ)/2025 яким визнано такими, що не відповідають Конституції України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині, у якій вони надавали прокурору можливість представляти інтереси держави у зв`язку з тим, що компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює їх захист. По-друге прийняття Верховним Судом постанови від 08.07.2026 у справі №910/16365/25. По-трете на те, що Департамент з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради уже самостійно реалізував право на судовий захист. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/2734/26 за позовом Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради до ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000".

Частиною третьою статті 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скарги, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

За змістом частини п`ятої статті 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача, а в разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві та набуває статусу позивача.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення таких інтересів, якщо їх захист не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді, а представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором виключно після підтвердження судом відповідних підстав.

Цією ж нормою передбачено обов`язок прокурора до звернення до суду попередньо повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень, при цьому в разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Системне тлумачення положень статті 53 ГПК України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" свідчить, що прокурор може здійснювати представництво законних інтересів держави в суді у двох випадках: якщо захист таких інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відсутній.

Перший випадок передбачає наявність органу, який має повноваження захищати інтереси держави, однак всупереч цим повноваженням не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний захист, тоді як другий випадок охоплює ситуацію, за якої компетентного органу, до повноважень якого належить захист відповідного інтересу держави, взагалі не існує.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виснувала, що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, яка полягає в тому, що такий орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, однак впродовж розумного строку не звернувся до суду з відповідним позовом.

Звернення прокурора до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави шляхом проведення перевірки повідомлених прокурором обставин, вчинення дій для усунення виявленого порушення, самостійного звернення до суду або надання прокурору аргументованої відповіді про відсутність підстав для такого звернення.

Невжиття компетентним органом відповідних заходів впродовж розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність цього органу.

Розумність строку для реагування компетентного органу визначається судом з врахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, зокрема, у зв`язку із закінченням перебігу позовної давності або можливістю настання інших невідворотних негативних наслідків, а також з огляду на значущість стверджуваного порушення, можливі наслідки бездіяльності та наявність об`єктивних причин, які перешкоджали самостійному зверненню органу до суду.

Вирішуючи питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави, суд не повинен встановлювати протиправність бездіяльності компетентного органу чи з`ясовувати питання про притягнення його посадових осіб до відповідальності, оскільки господарський спір між компетентним органом, в особі якого прокурор подав позов та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом щодо правомірності поведінки останнього.

Велика Палата Верховного Суду в пунктах 3840, 42 та 43 постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 виснувала, що прокурору достатньо дотриматися передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядку та надати компетентному органу можливість самостійно відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, а якщо цей орган упродовж розумного строку після отримання відповідного повідомлення не звернувся до суду, така обставина є достатньою для підтвердження його бездіяльності.

Якщо прокурору відомі причини незвернення компетентного органу до суду, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, однак неможливість установити такі причини з відповіді органу або неотримання відповіді взагалі не є підставою для висновку про необґрунтованість звернення прокурора.

При цьому закон не покладає на прокурора обов`язку звертатися до суду одночасно в інтересах усіх органів, які потенційно можуть здійснювати захист інтересів держави у відповідних правовідносинах, оскільки належним є визначення позивачем компетентного органу, який має безпосередній інтерес у вирішенні спору, що відповідає правовій позиції Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19.

Наділення певного державного органу контрольними повноваженнями у відповідній сфері не виключає можливості визначення прокурором позивачем іншого компетентного органу, якщо саме останній є стороною спірних матеріальних правовідносин, розпорядником бюджетних коштів, безпосередньо здійснив спірні видатки та має майновий інтерес у поверненні таких коштів.

Об`єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 15.03.2024 у справі №904/192/22 зазначила, що нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти з метою захисту інтересів держави мають повертатися на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь відповідного бюджету.

Отже, для підтвердження підстав представництва прокурор повинен обґрунтувати наявність порушеного або такого, що перебуває під загрозою порушення, інтересу держави, визначити орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, попередньо повідомити цей орган про намір звернутися до суду та підтвердити, що останній, будучи обізнаним про можливе порушення, впродовж розумного строку самостійно не забезпечив належного судового захисту відповідного інтересу.

Як вбачається з матеріалів справи, звернення прокурора з позовом у цій справі зумовлено необхідністю захисту інтересів держави у зв`язку зі стверджуваною надмірною сплатою за рахунок коштів Державного бюджету України податку на додану вартість у складі вартості робіт за договорами від 19.10.2023 №799 та від 04.10.2024 №75/24-АВРК, які були укладені між Департаментом з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради та Корпорацією "ГЛОБАЛТЕХНОБУД", а також ТОВ "КОМФОРТНИЙ ДІМ 2000" відповідно, та поверненням відповідних коштів до державного бюджету.

Фінансування аварійно-відновлювальних робіт (капітального ремонту) відповідного багатоквартирного житлового будинку здійснювалося за кошти державного бюджету, які були виділені з фонду ліквідації наслідків збройної агресії Міністерству розвитку громад, територій та інфраструктури , котре визначено головним розпорядником коштів державного бюджету та відповідальним виконавцем нової бюджетної програми, яка здійснювалася відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.06.2023 №534-р та постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2024 №247.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2015 №460 (зі змінами, далі - Положення №460) Міністерство розвитку громад та територій України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, серед іншого, у сфері будівництва, нормування у будівництві, містобудування, просторового планування територій та архітектури, у сфері з відновлення регіонів, територій та інфраструктури, що постраждали внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Пунктом 5 Положення №460 передбачено, що Мінрозвитку з метою організації своєї діяльності, зокрема, забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, контроль за цільовим використанням державних коштів, передбачених для реалізації проєктів, виконання програм, зокрема міжнародних, забезпечує здійснення у судах самопредставництва особами, уповноваженими діяти від імені Міністерства відповідно до передбачених законом підстав, а також забезпечує представництво Мінрозвитку у судах та інших органах через представників.

Згідно з частиною п`ятою статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів: отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України; приймає рішення щодо делегування повноважень одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань; організовує та здійснює моніторинг виконання бюджетних програм, здійснює оцінку їх ефективності; затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі; здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів тощо.

Згідно зі статтею 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини першої).

З огляду на це, Мінрозвитку у межах повноважень головного розпорядника бюджетних коштів відповідає за організацію виконання бюджетних програм та цільове використання бюджетних коштів при їх виконані. А отже, Мінрозвитку є органом, наділеним повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із законним та ефективним використанням цих коштів і поверненням надмірно сплачених сум.

Як вбачається, Салтівська окружна прокуратура міста Харкова в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зверталася до Мінрозвитку з листом щодо необхідності вжиття заходів, у тому числі представницького характеру, з метою усунення виявлених порушень закону.

Водночас зазначений орган, будучи обізнаними про стверджуване порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, самостійно до суду з позовом про визнання недійсними окремих умов договорів і повернення сплачених за ними бюджетних коштів не звернулися, що свідчить про нездійснення ними захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

З огляду на характер спірних правовідносин, джерело фінансування виконаних робіт, правовий статус і повноваження визначеного прокурором органу - Мінрозвитку, його обізнаність про стверджуване порушення інтересів держави та незвернення самостійно до суду з відповідним позовом після отримання повідомлення прокурора, суд дійшов висновку про дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва інтересів держави та правильне визначення органу, в особі якого подано позов у цій справі.

При цьому, самостійне звернення до суду Департаменту з благоустрою, відбудови та реконструкції Харківської міської ради з позовом з аналогічними вимогами, не здатне спростовувати зазначені вище встановлені обставини зволікання Мінрозвитку щодо вжиття ним заходів для поновлення та захисту інтересів держави, а також обставин дотримання прокурором вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та, відповідно, відсутності підстави для залишення поданого раніше прокурором в інтересах указаної особи позову без розгляду.

Посилання відповідача-1 та відповідача-3 на Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 як на підставу для залишення позову прокурора без розгляду, суд також вважає помилковим. Оскільки в даному Рішенні Конституційний Суд України чітко визначив, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027; рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим.

Аналогічне розуміння темпоральної дії Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 відображене Великою Палатою Верховного Суду в пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі №344/12305/18, у якому, звернувши увагу на визнання відповідних положень ст.23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними, Велика Палата Верховного Суду водночас прямо відтворила застереження Конституційного Суду України про непоширення його рішення на правовідносини щодо представництва, які виникли під час чинності цих приписів та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таким чином, визнання окремих приписів частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" неконституційними саме по собі не є тотожним їх негайній втраті чинності з дня ухвалення Рішення Конституційного Суду України. Вирішуючи питання про наслідки встановленої неконституційності, Конституційний Суд України скористався наданим йому Конституцією України повноваженням визначити інший момент втрати чинності відповідними положеннями закону та прямо відтермінував його до 01.01.2027.

Відтак до настання визначеного Конституційним Судом України моменту втрати чинності відповідні приписи формально залишаються складовою чинного законодавчого регулювання, а оцінка правовідносин, які виникли в цей період, не може здійснюватися без врахування встановленого самим Конституційним Судом темпорального режиму дії його Рішення.

Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 з врахуванням встановленого ним самим порядку втрати чинності відповідними приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а також висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі №344/12305/18, не дає підстав для автоматичного висновку про відсутність у прокурора повноважень на звернення з цим позовом.

Разом із тим, у постанові від 08.07.2026 у справі №910/16365/25 (на яку також посилаються відповідачі-1, 3) Верховний Суд погодився з висновком про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, зокрема, з огляду на те, що звернення прокурора до компетентних органів та подання позову відбулися після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 та з урахуванням положень частин шостої, сьомої статті 11 ГПК України.

Однак наведений висновок підлягає застосуванню з урахуванням конкретних обставин справи, в якій його сформульовано та не усуває необхідності врахування правових наслідків, безпосередньо визначених Конституційним Судом України у резолютивній частині Рішення №6-р(ІІ)/2025, а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пункті 139 постанови від 10.12.2025 у справі №344/12305/18.

Положення частини шостої статті 11 ГПК України, за змістом яких суд у разі висновку про суперечність закону Конституції України не застосовує такий закон, не можуть тлумачитися відокремлено від положень Конституції України про юридичну силу та обов`язковість рішень Конституційного Суду України і застосовуватися у спосіб, який фактично змінює визначений самим Конституційним Судом момент втрати чинності положеннями закону, конституційність яких уже була предметом конституційного контролю.

Інше тлумачення фактично означало б надання суду загальної юрисдикції можливості самостійно змінити встановлені Конституційним Судом України темпоральні наслідки його рішення та прирівняти дату визнання норми неконституційною до дати втрати нею чинності всупереч прямій вказівці пункту 3 резолютивної частини Рішення №6-р(ІІ)/2025.

Тому сам по собі факт ухвалення 03.12.2025 Рішення Конституційного Суду України №6-р(ІІ)/2025, за умови, що визнані неконституційними приписи відповідно до прямо визначеного Конституційним Судом порядку втрачають чинність лише з 01.01.2027, не є безумовною та самодостатньою підставою для висновку про відсутність у прокурора представницьких повноважень у кожній справі, розпочатій до вказаної дати, а вирішення такого питання потребує оцінки конкретних обставин виникнення відповідних правовідносин, характеру інтересу держави, статусу компетентного органу та фактичної поведінки цього органу щодо захисту відповідного інтересу.

В даному випадку суд встановив, що у справі №922/2731/26 прокурор обґрунтував представництво інтересів держави в суді.

Прокурор вказав на конкретне порушення майнового інтересу держави, наявність належного компетентного органу, його обізнаність із таким порушенням та бездіяльність у самостійному забезпеченні судового захисту відповідного інтересу.

Оскільки прокурор належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх судового захисту, статус Мінрозвитку як компетентного органу та фактичні обставини нездійснення ним такого захисту, суд вважає, що прокурор підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні клопотань відповідачів-1, 3 про залишення позову без розгляду.

Керуючись статтями 53, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання відповідачів-1, 3 про залишення позову прокурора без розгляду відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню окремо від рішення не підлягає.

Повну ухвалу підписано 29.10.2026.

СуддяН.С. Добреля